CREDO - католицький суспільно-релігійний часопис » подружжя

Шлюб: шлях через кризи до нових криз

часопис CREDO — Tue, 18 Oct 2011 10:41:01 +0000

Криза – слово грецьке, яке означає, в кінцевому підсумку, суд. Критичний момент – той, коли ставиться під питання все попереднє… Це може теж бути момент, коли ми повинні себе самих судити і багато в чому засудити …

Поняття суду говорить про минуле, але, коли ти себе оцінив, коли ти оцінив становище, в якому знаходишся, коли ти звершив суд над собою, наступний крок – йти вперед, а не тільки озиратися назад. Тому дійсно в момент суду людина заглядає глибоко в свою совість, вдивляється в те, що вона зробила – і особисто, і колективно як людство, і далі думає, куди йти.

Митрополит Сурожський Антоній

Де життя, там і кризи

Жодне подружжя не може уникнути криз з тієї простої причини, що кризи супроводжують життя. Біологічна клітина, немовля, організація або пара – будь-яка жива система, що розвивається – приречена пройти через низку криз в силу самої своєї природи. Будь-який період спокою і стабільності минає і змінюється болісним періодом змін. І це повторюється в шлюбі знову і знову, з початку медового місяця і до кінця днів.

Таким чином, подобаються вони нам чи ні, кризи неминучі – ми не в змозі від них відмежуватися. При цьому подружні кризи вкрай болісні і небезпечні: вони можуть скінчитися повною смертю пари, коли люди розлучаються. Але одночасно кожна криза свідчить про зростання відносин і несе нові можливості. Саме здатність переживати загальні кризи конструктивно відрізняє щасливі пари від тих, де люди ще не навчилися (або ніколи не навчаться, якщо вони розлучаються) жити разом.

Криза: смерть і суд

Якщо сказати зовсім просто, криза – це реакція на зміни (як зовнішні, так і внутрішні), з якими пара на даному етапі ще не вміє обходися. Наче музика змінилася, але ми за звичкою танцюємо минулий танець, який стає безглуздим, і не можемо пристосуватися до нового і незвичного ритму. Тому в кризі ми відчуваємо гостру необхідність щось терміново зробити – але що і як зробити, ми не знаємо, а всі звичні зусилля ні до чого не призводять. Це – стан розгубленості і заплутаності.

Тут завжди важко зрозуміти, що ж відбувається. Це зростання відносин, проте учасники в цей момент не в змозі цього помітити, вони бачать тільки деградацію. При цьому мислення і почуття стають більш інфантильними і примітивними. Тому в кризі людина може шукати винних, гаряче звинувачувати себе, або в апатії опустити руки і нічого не робити. У такий період кожна людина особливо сильно потребує підтримки іншого – але, на жаль, саме в цей момент інший не в змозі її дати.

Бажання «зробити хоч щось» часто призводить тут до імпульсивних і необачних вчинків. Це – не найкращий момент для прийняття зважених рішень, а тому людина ризикує «наламати дров»: на цьому етапі зустрічаються розлучення і зради, або ж хтось раптом робить відкриття: «Насправді, моє покликання – це монастир». Раптове рішення в гострий момент кризи – це найчастіше втеча від проблем і болю. Краще приймати незворотні рішення в інші, відносно стабільніші періоди життя.

Такий болісний стан може тривати місяці або навіть роки. Він може бути нестерпно гострим (на щастя, тоді все й змінюється швидше) або порівняно м’яким, як звична біль у хронічно хворого, до якої він дещо пристосувався. Часто люди тут із сумом мріють про старий зручний танець, їм хочеться, щоб все стало «як раніше» – але це неможливо. Можна тільки пройти через води кризи і вийти з іншого її боку – до нових стосунків. І насправді, навіть якщо все йде добре, ми тут робимо 3 кроки вперед, а потім 2 назад. Скажімо, обидва, нарешті, зрозуміли, що час зупинити проект по переробці один одного. Але при зовнішньому стресі – візиті батьків, ремонті або втраті роботи – «регресують», скочуються до минулого з його безплідними суперечками.

Кризи типові і нетипові

Психологи постійно створюють все нові і нові класифікацій подружніх криз, зазвичай прив’язані до етапів розвитку стосунків, однак нічого на сто відсотків певного тут немає. Всі люди різні, і те, що одну пару вибиває з колії на кілька років, для іншої пари може стати практично непомітним випробуванням, яке вони долають не замислюючись. Крім того, на розвиток відносин накладаються події життя: народження дітей, хвороби, переїзди і т.д. – які також можуть порушувати звичну рівновагу і спричинити кризи – малі чи великі. Тим не менш, деякі теми криз досить типові. Згадаю дві з них, що зустрічаються на перших етапах, хоча, повторюю, все це досить умовно.

«Любов скінчилася» У нашій культурі, де шлюб часто починається з романтичного періоду закоханості, перша криза нерідко забарвлена переживанням «любов скінчилася». Як показало одне дослідження, чим палкіше захоплення медового місяця, тим менш стабільна пара: на неї чекає дуже сильне розчарування. Тут на зміну ейфорії приходить суворий реалізм: виявляється, ми абсолютно різні люди. Ця криза дуже важлива, тому що вона для багатьох – найперша, і пара ще зовсім не готова проходити через випробування разом. Обом стає тісно у відносинах один з одним, обом хочеться з них втекти до життя, яке було до шлюбу: згадати про залишених друзів, плани і справи. Обидва відчувають, що «охололи» до іншого, і це супроводжується переживанням провини. Це важливий період зустрічі з реальністю: ми дійсно різні і не так вже «створені один для одного», як то здавалося в гарячці закоханості. Тут обидва учасники згадують, що у них, окрім шлюбу, є і своє «самотнє» життя. І що ще важливіше: перше розчарування, успішно прожите разом, дає сильний імунітет для протистояння всім наступним кризам.

«Боротьба за владу» Якщо люди пережили першу кризу «кінця любові» і відкрили, що вони різні, їм належить вирішити наступну проблему: як жити разом зі своїми різними бажаннями і потребами. І тому досить скоро починається друга криза під умовною назвою «боротьба за владу». Це не означає, що вони постійно воюють у відкриту або влаштовують революції. Скоріше це нескінченна низка суперечок через досить конкретні приводи: як витрачати гроші, що є на вечерю, що робити з нестерпними родичами, хто повинен виносити сміття і хто має право виносити рішення про те, хто виносить сміття. У обох учасників цієї смертельної сутички завжди залишається одне ключове відчуття: якщо б тільки інший змінився, у нас відразу б почалося нове і прекрасне життя.

Іноді ця криза не дуже інтенсивна і болісна, вона може гаснути і знову загострюватися при появі нових тем для спору (скажімо, при втраті роботи або, навпаки, різке підвищення добробуту), але вона розтягується на роки: деколи у подружжя йде років десять на те, щоб зробити найважливіше відкриття – іншого змінити неможливо. І можна сказати, що більшість пар, що розпалися, застрягли на цьому етапі і не перейшли на іншу сторону цієї кризи.

Далі на подружжя чекають нові й нові кризи. Скажімо, радісна подія народження першої дитини змінює все, і для багатьох стає випробуванням. Або двадцять-тридцять років потому, коли діти покидають батьківський дім, а подружжя знову залишаються вдвох, – їм в черговий раз потрібно наново відкрити сенс і пріоритети свого життя разом. Бувають кризи і посеред стабільності: почуття нудьги і сумнів у тому, що все це дійсно гідне життя.

Але якщо подружжя два-три рази вже пройшли через кризи, їм стає легше. Вони розуміють, що це – не глухий кут і не безглузді муки, але шлях вперед.

Страждаємо разом

Термін «криза» вживається в психології та суспільних науках, і він дійсно допомагає зрозуміти, що відбувається, і хоч частково поглянути на свої проблеми в широкій перспективі.

Але якщо говорити простою мовою, то в момент кризи ми відчуваємо просто страждання, до того ж часто це страждання здається зовсім зайвим і безглуздим. Але і це частина шлюбу. Як сказав один мудрий чоловік: «Вірність означає, що я згоден обходитися без щастя в якісь періоди нашого життя вдвох … Та неможливо бути завжди щасливим! Саме тому обітниця вірності дійсно важлива». І дійсно: беручи шлюб, люди приносять обітницю бути разом, а не обітницю бути завжди щасливими. Тут страждання неминучі: шлюб періодично вмирає, щоб – якщо ми не боїмося неминучих страждань – знову воскреснути.

Це важко. Тут кожній людині необхідно знайти нелегку рівновагу між активністю (міняти те, що можна змінити) і пасивністю (приймати те, що змінити неможливо). З одного боку, тут треба вирішувати проблеми, говорити про них, не боятися своїх почуттів і не боятися звертатися по допомогу – в кризі нам вкрай потрібна стороння допомога. З іншого боку, багато в чому тут нам залишається просто терпіти і чекати. Криза схожа на вагітність: це виношування майбутнього, коли процес неможливо прискорити без шкоди для здоров’я. Це вміння чекати в надії на відновлення і воскресіння стосунків.

Михайло Завалів, Terra Mariana , Переклад CREDO

Божа благодать після розлучення

часопис CREDO — Thu, 15 Sep 2011 11:09:17 +0000

Фото: citizen-40.tressugar.com

У провідних течіях сучасної культури часто забувається про те, чим є подружжя «від початку» (пор. Мт 19, 8). Ця істина про шлюб стосується всіх людей, вона виникла раніше ніж християнська віра і Катехизм Католицької Церкви представляє її таким чином:

1603. «Глибока спільність подружнього життя і любові заснована Творцем й унормована Його законами. (…) Сам Бог є творцем подружжя» (II Ватиканський Собор, Паст, конст.. « Gaudium et spes », 48.). Покликання до подружжя закладене в самій природі чоловіка і жінки, якими вони вийшли з рук Творця. Подружжя не є чисто людською установою, незважаючи на численні зміни, яких воно зазнавало впродовж століть у різних культурах, суспільних структурах і духовних укладах.»

Далі Катехизм в номері 1608 пояснює, що шлюб не втратив свого первинного сенсу і краси, що виник від самого Бога, навіть тоді, коли людство впало в гріхи. Тепер подружжю необхідна особлива Божа допомога, яка б охороняла як чоловіка, так і жінку, а також їхній шлюб від хаосу, до якого призводить гріх. Навіть шлюби людей, які не знають Христа, але потребують Божої благодаті – отримають її, якщо вона їм справді потрібна.

Христос підніс шлюб до рівня Таїнства. Що це означає? Тут дозволю собі маленькі спогади. На парафії мого дитинства шлюби уділялися в неділю і я, як міністрант, вислухав безліч промов, які стосуються цієї події. Проте жодного разу настоятель в своїй проповіді не забував згадати слова апостола Павла: «Ця таємниця велика, а я говорю про Христа та про Церкву!» (Еф 5,32). І знову і знову пояснював, що Таїнство Подружжя – схоже до Таїнства Євхаристії (що мене постійно дивувало) – це Таємниця віри. Зміст її є невичерпним, і якщо тільки подружжя не забуде про те, що вони цією Таємницею зв’язані, то вона стане джерелом сили в різних життєвих ситуаціях.

Недосяжний ідеал, а не утопія

Наведені вище слова апостола Павла, зокрема, якщо їх сприймати в контексті цілого відрізка ( Еф 5,21–33), є ключем до зрозуміння того, чим є Таїнство Подружжя. Тут йдеться не лише про те, що Христос, який своєю присутністю на весіллі в Кані Галилейській освятив шлюб, але й про те, що Він зобов’язався супроводжувати тих двох, котрі перед його вівтарем обіцяють одне одному вічну вірність і любов.

“ Любов між чоловіком і дружиною є наслідуванням любові між Христом та Церквою

Тут річ навіть не у тім, що Христос зобов’язався допомагати будувати 2 людям земний сімейний союз, Він перетворив його, як воду на вино у Кані, на дорогу до вічного життя.

І навіть більше того, любов між чоловіком і дружиною є наслідуванням любові між Христом та Церквою, тієї любові, яка в своєму остаточному виконанні буде нашим вічним щастям.

Подружжя може і повинно бути образом і реальною частиною Христа і Церкви! Щоб це побачити, достатньо уважно та з вірою вчитатися в Лист до Ефесян, який ми уже згадували. Перед такими неймовірними перспективами ми аж соромимося сказати що-небудь, людини вистачає тільки на вигук захоплення, але разом з тим і незадоволення: Чи це можливо? В нашому недосконалому світі?

Не треба дивуватися, що деякі сприймають це повчання про шлюб як відірвану від реального життя утопію. Ті, які це стверджують, не мають рації. Утопія – це щось інше, це далека від реальності маячня. Чимось іншим є формулювання ідеалу, до якого ми можемо реально наблизитися. Навіть, якщо ми не досягнемо цього ідеалу в визначеному часі, ми його реально творимо, наближуючись до нього.

“На землі, мабуть, тільки любов Марії та Йосипа були ідеальним образом вічної любові

На землі, мабуть, тільки любов Марії та Йосипа були ідеальним образом вічної любові, до якої закликає нас і робить нас здатними Христос. Звичайне подружжя – це тільки немічні люди. Завдання, які ставить перед ними шлюб – понад їхні сили. На щастя, сам Христос, який їх поєднав, хоче щодня обдаровувати їх своєю благодаттю. Однак, навіть з добрими намірами і за допомогою милості Таїнства Подружжя люди будуть слабо виконувати свою місію. Але будуть її виконувати! Їхній дім справді може і повинен стати місцем, в якому діє і поглиблюється любов Христа та Церкви.

Не розлучення, а тільки смерть розлучає подружжя

На жаль, шлюби, освячені Церквою, теж розпадаються. Як суспільство – з віруючими і невіруючими включно – ми дали дозвіл на розлучення. Розлучення стало найпростішою дорогою розв’язання кризи в шлюбі. Трапляється, що його підтримують чи навіть підштовхують до нього батьки одного з пари. Поради розлучитися від близьких та знайомих стали для нас справжнім лихом. Також багато католиків поводяться так, ніби ні у що не ставлять вчення Христа про те, «що Бог поєднав, людина не розлучить» ( Мк 10,9).

Церква повчає на цю тему також досить зрозуміло. Відкриємо ще раз Катехизм Католицької Церкви:

2384 Розлучення є великим злочином проти природного права. Воно намагається розірвати угоду, добровільно укладену подружньою парою, щоб жити разом аж до смерті. Розлучення завдає образи спасенному Союзові людини з Богом, знаком якого є таїнство Подружжя. Факт укладення нового союзу, навіть якщо він визнаний цивільним законом, збільшує тяжкість розриву: наново одружений член подружжя перебуває у стані публічного і тривалого перелюбу:

«Не дозволено чоловікові, який розлучився із своєю жінкою, одружуватись з іншою жінкою; заборонено іншому одружуватись Із розлученою жінкою» (Св. Василій Великий, Моральні правила, 73.).

“ Чоловік, який після того, як дружина його покинула і перестала ходити до Церкви, вирішив щонеділі двічі бувати на Службі, – один раз за себе, а другий за жінку

Чомусь велике здивування викликають люди, які, не зважаючи на розлучення – що зазвичай відбулося не з їхньої волі – почуваються зв’язаними присягою, складеною на початку свого шлюбу. Вони рідко знаходять підтримку серед своїх рідних та близьких. Навіть найближчі, бачачи таку позицію, закликають їх отямитися і відмовитися від дурниць. Вони, однак, знають своє. Знають, що це не люди вигадали, а на це є воля Божа: «А тим, що побрались, наказую не я, а Господь: Нехай не розлучається дружина з своїм чоловіком! А коли ж і розлучиться, хай зостається незаміжня, або з чоловіком своїм хай помириться, і не відпускати чоловікові дружини!» (1Кор 7:10,11).

Деколи релігійна пам’ять про прийняте Таїнство Подружжя проявляється дивовижним чином. Хай послугує прикладом чоловік, який після того, як дружина його покинула і перестала ходити до Церкви, вирішив щонеділі двічі бувати на Службі, – один раз за себе, а другий за жінку. Не заохочую до наслідування, а тільки відзначаю факт…

Коли з’явилася позашлюбна дитина…

У листах, які публікуються на сторінках Спільноти складних подружжів ( я також особисто отримав кілька таких), особливо поширені питання: чи маю погодитися з аргументом мого чоловіка, який пішов від мене до матері своєї позашлюбної дитини, пояснюючи мені, що в дитини має бути батько? Придивимося до ситуації:

«У нас 2 дітей, 5 і 10 років. П’ятнадцять місяців мій чоловік живе з іншою жінкою, яка розлучена. Коли виявилося, що коханка вагітна і незабаром народить, я захотіла, щоб чоловік повернувся додому. Проте він виправдовується тим, що незабаром з’явиться мале дитя, а інша причина – страх , що я йому ніколи не пробачу. Коли він йшов з дому, то попросив: «Допоможи мені повернутися додому». Коли я запитала як, сказав: «Молися за мене». Після народження дитини чоловік не повернувся в родину (…) Дуже хотілося б вірити, що однозначна позиція Церкви в справі повернення членів подружжів з нецерковних шлюбів, в яких з’явилася дитина, може врятувати якусь сім’ю, можливо не мою, але таких як моя – тисячі, отже, може комусь вдасться.»

Керуючись навіть аргументами того чоловіка, важко погодитися, що право дитини на батька є для нього насправді чимось важливим. Бо він забуває ті обставини, що відповідальна людина, яка має дружину та дітей, не створює нових зв’язків – бо його шлюбні діти теж мають право на батька, більше того, його відхід від них різнозначний для них землетрусу.

Однак, якщо вже народилася позашлюбна дитина, якщо вже через вчинки цього чоловіка хтось буде страждати – нехай він хоч спробує виправити те, що ще можна аби хоча б від цього моменту все було по-Божому. Може подружжя пригадає, що Таємниця, яка їх поєднує, є джерелом благодаті також і під час кризи. Можливо, їм вдасться врятувати свій шлюб, також для того, щоб п’яти – або десятирічна дитина не втратила батька. Зрозуміло, що перед цим має наступити примирення і пробачення, варто сподіватися, що дружина візьме на себе частину відповідальності за позашлюбну дитину свого чоловіка. Додам тільки, що в таких щасливих моментах люди мають не тільки релігійну, але навіть психологічну потребу почати новий етап свого життя від Святого Причастя і Сповіді.

Jacek Salij OP, «W drodze» / wiara.pl

Зразкова християнська сім’я – не утопія, а завдання

часопис CREDO — Fri, 10 Jun 2011 13:33:35 +0000

Ватиканська газета «L’Osservatore Romano» у середовому випуску полемізує з коментарем, розміщеним колишнім ватиканістом римського видання «La Repubblica» Марко Політі на сторінках лівого «Fatto Quotidiano» на тему недільної проповіді Папи Бенедикта XVI до хорватських сімей.

У тексті під назвою «Церкво, в якому світі ти живеш?» Політі стверджує, зокрема, що «існує космічна дистанція між вченням Церкви і реальним життям жінок і чоловіків». Така модель сім’ї, про яку говорить Папа, існує, на його думку, тепер лише у світі реклами.

Саме на цей закид йому відповідає Ватиканська газета. «Якщо автори реклами спираються на цю модель сім’ї, то це означає, що ця модель завжди актуальна», – говорить редактор «L’Osservatore Romano», додаючи, що «мабуть, власне цього прагне багато людей і тому Церква вчить це відкривати».

Під час проповіді на Літургії, відправленої 5 червня на іподромі у Загребі, Бенедикт XVI сказав, що суспільству сьогодні необхідне і нагально потрібне існування зразкових християнських сімей. Він підкреслив, що це надзвичайно важливо, особливо в Європі перед обличчям нестримної секуляризації, що призводить до відкидання Бога і розпаду сім’ї. «Любов зводиться до емоцій і задоволення інстинктів, без зобов’язання будування довгострокових відносин, взаємної приналежності та відкритості на життя», – висловив жаль Папа. Він нагадав, що ми покликані протиставлятись цьому менталітету. А крім вчення Церкви, дуже важливим є конкретне свідчення та активність християнських сімей, особливо, коли йдеться про підтвердження недоторканості людського життя від зачаття аж до його природного кінця, про унікальну і нічим не заміниму цінність сім’ї, засновану на шлюбі. Папа також наголосив на необхідності прийняття законодавства, яке б підтримувало сім’ю у завданні народження і виховання дітей.

Святіший Отець закликав християнські сім’ї бути відважними, щоб не піддатися мирському менталітету, «який пропонує грішне співжиття, як приготування до шлюбу, або навіть і замість шлюбу». «Показуйте свідченням свого життя, що можливо любити, як Христос, без застережень, що не треба боятися посвячувати себе служінню іншій людині! Втішайтеся материнством і батьківством! Відкритість до життя є знаком відкритості до майбутнього, впевненості у майбутньому (…). Добро сім’ї є також добром Церкви», – сказав Папа Бенедикт XVI. Він пригадав свої слова кілька років тому, що християнські сім’ї будують Церкву і навзаєм – Церква збудована з сімей, «малих домашніх церков».

За матеріалами: Католицький Оглядач

Уліс і Лелія Амендоладжіне – приклад святості у повсякденності

часопис CREDO — Thu, 09 Jun 2011 09:12:03 +0000

Днями в Латеранському Апостольському палаці в Римі завершився на дієцезіальному рівні розгляд життя, заслуг і святості подружжя Амендоладжіне, Уліса та Леліі, що жили в Римі в XX столітті.

Подружжя мало п’ятьох дітей. До сьогоднішнього дня дожили двоє з них. Обидва були присутні на заході у Латеранському палаці. Це донька Тереза і син Раффаеле, який став священиком-кармелітом.

Спільне життя подружжя Амендоладжіне було прикладом справжнього шлюбної і духовної єдності. Їхня донька Тереза так згадує своїх батьків: «Вони дуже відрізнялися за характером і поведінкою. Мого батька і мою матір об’єднувало те, що вони обоє завжди дивилися на Бога у всіх своїх діях. Уліс був поступливим, аскетом, любив тишу, а Лелія була енергійною, більш жвавою і живою. Але вони завжди вважали свої відмінності багатством, отриманим від Бога».

Їх духовний шлях був позначений впливом Кармелю. Уліс був кармелітським терціарієм, а Лелія належала до Братства Священного Скапулярія. Отець Раффаеле, єдиний з п’яти дітей, що пішов за батьками в цьому покликанні, розповів, що його батько і мати жили неподалік від парафії Св. Терези, на Корсо д’Італія в Римі, якою опікувались отці з ордену Босих кармелітів. Священик згадував слова свого батька про його любов до Кармелю і чернечого ордену Діви Марії, чия духовність допомагає досягти близькості з Богом: «Численні кармелітські святі нестримно притягують мене, Ісус бажає, щоб я досяг християнської досконалості цим шляхом». Саме так писав Уліс у своєму листі синові, що проходив новіціат.

Подружжя Амендоладжіне пережили з вірою багато випробувань. У 1951 році, після 21 року спільного життя, Лелія померла після тривалої хвороби. «Святість Леліі і Уліса, – сказав постулатор процесу Лука Паскуале, – це святість у щоденному житті. І це особливо помітно по останнім дням життя Леліі. Вона померла від раку досить молодою, довго і болісно страждаючи. За кілька днів до смерті Лелія часто говорила про Діву Марію, яка йде їй назустріч. Діти Леліі вірять, що так воно і було».

За матеріалами: Радио Ватикан

Вони теж належать до Церкви

часопис CREDO — Thu, 26 May 2011 15:58:52 +0000

Невінчані пари часто зустрічаються з презирливим ставленням з боку священиків та інших християн. Їх ображають під час візиту з нагоди коляди або, коли вони хочуть охрестити дитину.

Про проблеми пар, які живуть без шлюбу, розповідає о. Юзеф Пуціловскі, польський монах-домініканець, історик та душпастир. Священик проводить реколекції для сімей, які живуть без шлюбу, а раніше займався душпастирством таких людей.

- Багато хто не розуміє, що люди, які живуть без церковного шлюбу, все ще належать до Церкви. Церква не накладає екскомуніку, якщо хтось розлучається та одружується вдруге.

- Вони не відлучені від Церкви. Ці люди знаходяться у специфічній ситуації – вони суспендовані. Суспендована людина належить до Церкви, але не може приступати до деяких таїнств. Пари, що живуть без церковного шлюбу, не можуть сповідатися та причащатися.

Інколи священики не хотіли оголошувати про зустрічі для нешлюбних пар. Вони притримувалися думки: якщо хтось живе без церковного шлюбу – значить геть із Церкви

Мені здається, хоча я і не впевнений, що негативне ставлення до нешлюбних зв’язків характерне для певної групи священиків. Я це відчув відразу після рукоположень. Я поїхав у Гданськ і там вперше ходив «по коляді». Перед виходом ми отримали карточки з адресами. На деяких з них було написано: «Не заходити. Віросники!» Я не дуже розумів, що це означає. Виявилося, що за церковним сленгом «віросники» – це люди, які «живуть на віру», тобто, без церковного шлюбу. Нам радили оминати їх домівки. Я зробив навпаки. І згодом син однієї з цих пар став священиком.

У малих містечках та селах нешлюбним парам важче жити, ніж у великих містах, де вони можуть бути анонімними. Сьогодні в Польщі у кожній дієцезії є осередки душпастирства таких людей. Раніше цього не було. І коли єпископам пропонували створити такі спільноти, вони відповідали, що у їх дієцезії такої проблеми не існує. Я підозрюю, що вони просто не знали про цю проблему.

Я чув, що інколи священики не хотіли оголошувати про зустрічі для нешлюбних пар. Вони притримувалися думки: якщо хтось живе без церковного шлюбу – значить геть із Церкви.

Дуже легко засудити видимий гріх, але, може, варто було би спочатку придивитися до невидимих гріхів, а потім вже оцінювати інших.

- Дехто вважає, що через створювання душпастирства для нешлюбних пар Церква посередньо дає дозвіл на такий стиль життя.

- Ми не кажемо, що жити без шлюбу – це добре, це погано. Але Христос прийшов, щоб лікувати зло. Цим людям потрібно допомогти зрозуміти їх ситуацію і полегшити виховання дітей по-католицьки. Дуже легко засудити видимий гріх, але, може, варто було би спочатку придивитися до невидимих гріхів, а потім вже оцінювати інших.

Місце грішника – це Церква. Потрібно робити все для того, щоб люди відчували себе її частиною, незважаючи на те, що вони не мають доступу до деяких таїнств. Я вже не говорю про те, що кожен випадок індивідуальний, а всі вони – дуже болючі. Потрібно багато делікатності. Якщо священик не грішить мудрістю, то може ще збільшити страждання. Не можна дуже легко виносити вирок без заглиблення у конкретну ситуацію.

Правда, змінити людську ментальність нелегко. Коли о. Роман Дудак, капуцин, кількадесят років тому почав вести в Гданську реколекції для пар, що живуть без шлюбу, єпископ викликав його до себе, наказав виголосити «Вірую» та викинув його за двері. Проте настоятелі підтримали о. Романа і заохотили проводити такі реколекції й надалі.

Папа подарував йому розарій і сказав: «Для вашої найближчої людини». А це точно була не дружина Меллера, тому що він був розлучений

- Що змінилося з тих часів?

- На зміну підходу до нешлюбних зв’язків вплинув Йоан Павло ІІ, оголошуючи в 1981 році адхортацію «Familiaris consortio». Адже він з досвіду знав, що це дуже важлива проблема Церкви. Адже багато людей, які до нього приходили, жили у нешлюбних зв’язках. Я читав інтерв’ю зі Стефаном Меллером, який розповідав, що під час аудієнції Папа подарував йому розарій і сказав: «Для вашої найближчої людини». А це точно була не дружина Меллера, тому що він був розлучений. Чоловік згадує, що дуже тоді розчулився: «Я думав, що впаду».

Пам’ятаю також один випадок з мого душпастирства. Зустрічі для нешлюбних пар, які я організовував, розпочиналися від розмови на певну тему. Потім я відправляв Службу Божу, під час якої не приступав до Причастя відразу, а ставав на коліна або сідав збоку, в той час усі адорували Пресвяті Дари. Трохи пізніше я споживав Причастя, а після мене причащалася ще одна пара, яка жила в чистоті. Інших я просив, щоб приймали Причастя духовно, так як заохочував Папа. На одній з таких Мес був присутній молодий священик. Після Служби Божої він підійшов до мене і сказав: «Яким правом ви заохочуєте до духовного Причастя?». Я йому відповів: «Ні я, ні ви, ні навіть Папа не маємо права нікому заборонити приймати Причастя духовно, тому що тільки Бог знає, що знаходиться в серці людини». Я послався на «Familiaris consortio». На що цей священик відповів, що він писав магістерську роботу на цю тему і не пригадує собі нічого подібного. Тоді я йому сказав, що або його куратор був не дуже розумний, або він. На цьому закінчилася наша розмова. Згодом до мене задзвонив куратор цього священика з претензіями, що я таке сказав. Я переказав йому всю історію, а він поклав слухавку. Він знав, що це я мав рацію. А той священик, на щастя, порозумнішав і сьогодні він – дуже добрий душпастир.

Ще раз повторю: я не стверджую, що ці люди живуть правильно. Але навіщо потрібні ми, священики? Для того, щоб допомогти людям утримати зв’язок з Богом.

- Які люди приходили на зустрічі?

- Переважно вони вже були одружені, а тепер живуть в іншому зв’язку. Такі, яким нічого не стоїть на заваді, аби взяти шлюб, приходять рідко. Зазвичай вони вже вирішують усі свої справи, коли хочуть охрестити дитину.

На жаль, людей, які живуть у нешлюбному зв’язку, часто ображають… Якось один священик вигнав хлопця з міністрантської групи тільки через те, що його батьки жили без шлюбу. Я знаю цього хлопця. І він досі дуже ображений на того священика. І це не дивно. Зрештою я переконав його батьків взяти шлюб. Я страшно намучився, але вдалося!

Інший випадок. На Службі, яку я відправляв, були 300 чоловік, тобто, 150 нешлюбних пар. Спереду сіли чоловік та жінка, які відразу видалися мені підозрілими. Коли я почав говорити до зібраних у церкві, що Бог їх любить, ця сім’я дивилася на мене з обуренням. Після Служби вони сказали, що живуть у великій близькості з Богом і що вони – прекрасне подружжя. До мене вони звернулися з закидом: «Як ви можете казати, що Бог їх любить? Це ж грішники!» Триста людей сиділи за їх спинами і чули, що вони говорили. Я їм відповів: «Шановні, є стільки храмів, якщо Ви тут незручно почуваєтесь, то прошу вийти і не заважати».

- Людям, які зустрічаються з такою ворожістю, важко відчувати себе частиною Церкви…

Люди, що живуть невінчані, часто зустрічаються з презирливим ставленням з боку священиків та інших християн. Їх ображають під час візиту з нагоди коляди або, коли вони хочуть охрестити дитину.

Людська дурість не має меж! Одного разу хтось привів до мене свою бабусю. Колись вона вийшла заміж, але без церковного шлюбу. Зараз їй уже 80 років. Її чоловік помер 30 років тому. Я був шокований, коли дізнався, що місцевий настоятель постійно після смерті чоловіка відмовлявся відпустити їй гріхи та допустити до Причастя, аргументуючи це тим, що вони жила у нешлюбному зв’язку. Це скандал! Вона давно поховала чоловіка, а відпущення гріхів чекала би, мабуть, до смерті. Звідки береться таке невігластво? Може через неосвіченість, може через побоювання когось згіршити, але це не аргумент.

- Були випадки, коли ви закликали когось повернутись до своєї дружини (чоловіка) або заохочували клопотати про визнання недійсним цього шлюбу?

- Зазвичай я намагався показати можливості, які є. Я запрошував спеціаліста з канонічного права і говорив парі, що може варто би було спробувати ствердити недійсність першого шлюбу. Наскільки знаю, були випадки, коли шлюб визнавали недійсним, але цей процес триває досить довго.

Також я розповідав, що можна разом жити, утримуючись від статевих зносин. Траплялися зворушливі моменти, коли деякі пари приймали таке рішення.

Також я всіх заохочував брати участь у недільній Месі, а якщо їх ображали у їхній парафіяльній церкві, казав їм йти до іншої.

Коли люди вирішують жити у чистоті, то дуже міцно тримаються своєї постанови

- Ви згадали про те, що можна разом жити, утримуючись від сексу. Чи це не надто великі вимоги?

- Це героїзм. Але якщо деяким парам це вдається, значить, що це можливо.

- Ви схиляли до цього?

- Я казав, що існує така можливість. Публічно схиляти я ні до чого не можу. Під час сповіді можна, а навіть треба! А в звичайній, побіжній розмові не можна втручатись таким чином у чиюсь совість.

- А якщо хтось вирішить так жити?

- Ця пара повинна піти до свого настоятеля і під час сповіді або поза нею сказати, що має таку постанову. Якщо вони обіцяють, що будуть утримуватися від статевих зносин, тоді спокійно зможуть отримути відпущення гріхів та приступати до Святого Причастя. Рішення жити у чистоті – це питання сумління. У цьому випадку священик радить цим людям ходити до іншого храму, аби не створювати плутанини серед вірних.

Я знаю таких людей. Часто, коли люди вирішують жити у чистоті, то дуже міцно тримаються своєї постанови. Колись один чоловік встав і засвідчив, що вони так живуть з дружиною уже декілька років і це їм дуже багато дає. Я вірю, що він казав правду.

- Православна Церква допускає повторне одруження. Чому наша – ні?

- Я думаю, що Католицька Церква просто послідовна. Ісус сказав: «Що Бог поєднав, людина нехай не розлучає» (Мк 10, 2). Це не лише євангельська істина, але також і практика західної Церкви, досить загострена від тридентських часів. Потрібно знати, що не завжди це виглядало так, як зараз.

- Якщо так було не завжди, то може колись Церква допустить розлучених до таїнств?

Думаю, що ні. Але це тільки моя думка. Деякі священики, наприклад, в Африці чи в Ірландії, допускають таку можливість. Я навіть зустрічав одного священика, який допускав до Причастя подружжя, що не мало церковного шлюбу. В суботу вони приходили до сповіді, а в неділю приступали до Причастя. Потім «спокійно» собі жили цілий тиждень і в суботу знову приходили до сповіді. Я мало не впав, коли дізнався через 8 років, що ця пара не має шлюбу.

Я не думаю, що Церква змінить вчення у цьому питанні. Дякувати Богу кількасот років Церква дотримується традиції. Звичайно, вчення розвивається, але у деяких справах Церква не повинна поступатися, бо не може!

За матеріалами: List

10 тисяч чоловік взяло участь в акціях Тижня Подружжя

часопис CREDO — Mon, 23 May 2011 15:56:17 +0000

Подружні пари Харкова, Житомира, Луцька та Івано-Франківська вперше в Україні публічно оновили весільні обітниці вірності в Арках кохання, які було встановлено в рамках святкування всеукраїнського Тижня Подружжя.

Арка кохання стала чи не найромантичнішим заходом, який одночасно відбувся в різних регіонах країни. Завдяки Тижню Подружжя в Україні близько 500 подружніх пар з різних регіонів України змогли сказати один одному такі важливі та вічні слова – «Я кохаю тебе!», оновивши свої весільні обітниці вірності, повідомила CREDO комунікаційний директор Тижня Подружжя в Україні Олена Шабуніна.

Окрім Арки кохання під час першого Тижня Подружжя, вулицями Житомира та Луцька пройшли масові Паради щасливих родин. Загалом, у вуличних акціях, які відбулись в рамках Тижня Подружжя в різних куточках Україні, взяли участь понад 10 000 чоловік.

«Щаслива родина та подружжя – це достойний привід для святкування. Але Тиждень Подружжя – це не просто яскраві заходи. Ми намагаємось донести до кожного українця, що початок щасливої родини – це щасливе подружжя. Щоб родина була по-справжньому щасливою, подружжю варто постійно працювати над своїми стосунками», – говорять організатори.

Цього року Тиждень Подружжя пройшов в 16 містах України, які разом виступили на підтримку традиційних сімейних цінностей. Київ, Житомир, Луцьк, Кривий Ріг, Харків, Запоріжжя, Миколаїв, Вінниця, Хмельницький, Чернівці, Тернопіль, Львів та Донецьк – ось неповний список міст, в яких відбувся перший всеукраїнський Тиждень Подружжя. Організатори Тижня Подружжя переконані, що це свято, розпочате в міжнародний день сім’ї, 15 травня, стане традиційним для українців і в наступні роки об’єднає навколо себе ще більше прихильників.

За офіційною статистикою, кожен другий шлюб в Україні закінчується розлученням. Згідно з даними європейської статистики розлучень, Україна – абсолютний лідер за кількістю розлучень в Європі. На тисячу мешканців. України припадає 5,3 розлучення. За нею іде Росія з 5,0 розлученнями. Організатори Тижня Подружжя в Україні сподіваються, що завдяки їх ініціативам вдасться змінити таку сумну статистику та донести до українців справжню цінність подружнього життя.

Довідка

Тиждень Подружжя – це міжнародних рух, створений з метою поширення авторитету сім’ї в суспільстві та утвердження цінності родини та шлюбу як найбільш значимого суспільного інституту.

Серед 18 країн світу, де вже проводиться Тиждень Подружжя такі держави, як: Німеччина, Нідерланди, Великобританія, Ірландія, Швейцарія, Бельгія, США, Австралія, Угорщина, Чехія, Румунія, Словаччина та інші країни. В багатьох країнах світу Тиждень Подружжя став традиційним святом та був затверджений на національному рівні.

В Україні триває Тиждень Подружжя

часопис CREDO — Wed, 18 May 2011 14:23:04 +0000

На відкриття Тижня Подружжя в Україну завітав Річард Кейн (Великобританія), засновник однойменного міжнародного руху. Через діяльність, пов’язану з поширенням ідей здорового подружжя та сім’ї в світі, Річарда Кейна вже давно називають «Містер Шлюб» (анг. Mr. Marriage).

Як повідомила комунікаційний директор Тижня Подружжя в Україні Олена Шабуніна, під час організаційної зустрічі з лідерами регіональних команд Тижня Подружжя в Україні, яка відбулась 16 травня в Києві, пан Кейн зазначив, що Україна стала 18 країною світу, яка святкує Тиждень Подружжя. «Однак ми і не думаємо зупинятись на досягнутому. – додає Президент міжнародного громадського руху «Тиждень Подружжя», – До 2022 року ми плануємо долучити до святкування Тижня Подружжя понад 75 країн світу! Ідея Тижня Подружжя доволі проста: якщо ти впевнений, що міцна родина – це важливо та цінно – зроби те, що в твоїх силах, щоб показати це іншим».

Цьогоріч Тиждень Подружжя пройде в 10 містах України, які разом виступлять на підтримку традиційних сімейних цінностей. Київ, Житомир, Луцьк, Кривий Ріг, Запоріжжя, Миколаїв, Вінниця, Хмельницький, Чернівці, Тернопіль, Львів та Донецьк – ось неповний список міст, де відбудеться Тиждень Подружжя.

Тиждень Подружжя в Україні відкрив Парад щасливих родин, який відбувся в Житомирі 14 травня. Близько 5 000 житомирян взяли участь в яскравій сімейній ході. Завершальним заходом Тижня Подружжя в Україні стане Фестиваль сім’ї, який пройде в Луцьку 22 травня.

Парад щасливих родин у Житомирі

часопис CREDO — Wed, 18 May 2011 04:00:43 +0000

У рамках Тижня Подружжя у Житомирі відбувся парад щасливих родин.

Жінки, любіть своїх чоловіків

часопис CREDO — Sat, 14 May 2011 05:00:35 +0000

Ти прочанин, який долає шлях, але спробуй втішатися дорогою

Джон Павел «Твоє щастя залежить від тебе»

У кожного є своя дорога, свій хрест, доля, правда, сім’я… І всі розуміють, що пройти цією дорогою життя дуже непросто. Але кожен має власний унікальний життєвий план – Бог посилає нас у цей світ, аби ми донесли особливе послання, здійснили акт любові.

Отож, моє послання сьогодні буде до жінок. До жінок, які втомилися від одноманітності, яким бракує любові, уваги, тепла, ніжних слів, доброти, поцілунків, обіймів, лагідності. Все ніби закінчилось в один момент, і цей момент настав незадовго після одруження! І ми запитуємо себе: «невже пройшло кохання чи, може, ми стали іншими?»

Однак відповідь однозначна: любов – це жертва, боротьба, наука, це – врешті-решт мистецтво! То як зберегти хороші теплі стосунки у сірих буднях? Коли він приходить з роботи, вечеряє і починає займатись своїми справами, ніби не помічаючи тебе – треба діяти негайно! Отже, що робити, щоб чоловік хотів тобі довіряти, милуватися і захоплюватися тобою щодня?

1. Здивуйте свого чоловіка цікавим вечером, який сплануєте заздалегідь.

2. Любляча дружина наголошує на позитивних якостях свого чоловіка і допомагає йому віднайти і розвинути його таланти. Складіть перелік позитивних якостей чоловіка і нагадуйте йому про це.

3. Візьміть у бібліотеці книжку з романтичною поезією. Попросіть коханого вибрати один вірш і прочитати його для вас перед сном.

4. Зробіть йому подарунок просто так. Можна календар, де в кількох днях кожного місяця вписано «особливі дні для чоловіка».

5. Висловіть свої почуття у неординарний спосіб! Напишіть на дзеркалі у ванній: «Я люблю тебе», або приклейте записку на сонцезахисний щиток у його машині.

6. Спробуйте огорнути свого чоловіка турботою. Придумайте три нові способи, як йому прислужитися цього тижня.

7. Купіть десяток листівок і надсилайте їх вашому чоловікові по одній щомісяця.

8. Часто моліться разом.

9. Ідіть разом до Бога. Запитайте, що Він хоче для вашого шлюбу і налаштуйтеся це виконувати!

10. Спокуса є неминучою, але це не проблема. Проблемою може бути, як ви сприймаєте спокусу – ви будете з нею загравати, насолоджуватися чи відкидати її?

11. Напишіть чоловікові записку: «Ти стаєш кращим і кращим з кожним днем!» та приклейте її на дзеркало у ванній.

12. Допомагайте своєму чоловікові реалізувати потенціал. Спитайте у нього: «Що б ти хотів робити через п’ять, десять років? Як я можу тобі в цьому допомогти?».

13. Не говоріть: «Ти не розумієш!», скажіть: «Дозволь мені сказати це по-іншому».

14. Пообіцяйте своєму чоловікові, що ніколи не будете принижувати його в присутності інших.

15. Знайдіть десять хвилин щодня для спокійної розмови.

16. Жінка не мусить коритися своєму чоловікові, турбуватися про нього, допомагати йому. Вона хоче це робити!

17. Постійно говоріть своєму чоловікові: «Я кохаю тебе більше, ніж вчора, але менше, ніж завтра».

18. Коли він приходить з роботи, перш ніж робити щось інше, привітайте його з любов’ю і щирим інтересом: «Я скучила за тобою», «Рада тебе бачити», «Як пройшов твій день?».

19. Напишіть записку про те, що він є особливою людиною.

20. Деякі дружини не можуть зробити свого чоловіка щасливим, деякі роблять його щасливим, а інші допомагають йому відчути, що він є найщасливішим чоловіком на землі. Що відчуває ваш чоловік?

21. Добра жінка – та, яка може задовольняти свого чоловіка усе своє життя і бути завжди задоволена одним чоловіком. Це вимагає зусиль, часу, зобов’язань і Божої ласки, але це можливо. Зробіть це вашою метою, щоб зберегти ваш шлюб.

Спробуйте – результат не за горами! Звісно, це не просто. Вас може спіткати невдача, біль, розчарування… однак знайте, що єдина реальна невдача – це та, яка нічого нас не навчила.

Якщо, коли ти робиш добро, тобі скажуть, що ти його чиниш з егоїстичних причин – не зважай, і роби добро. Люди, яким ти допоміг, можливо, не будуть тобі вдячними – не зважай і допомагай їм. Віддай світові найкраще – ймовірно, що тебе ударять і відштовхнуть, але не падай у відчай і віддай найкраще! (Мати Тереза із Калькутти).

Успіх жінки не в тому, ким вона є: професором, міністром, директором, а в тому, який біля неї чоловік. Адже мудра жінка своєю любов’ю, підтримкою, розрадою, усмішкою, поглядом і навіть мовчанням зробить так, щоб її чоловік завжди був президентом! А якщо він – президент, то ви…

Наталя Бокла, ДивенСвіт

В Україні відбудеться Тиждень Подружжя

часопис CREDO — Thu, 12 May 2011 15:47:10 +0000

15-22 травня в Україні вперше відбудеться Тиждень Подружжя.

Цього року Тиждень Подружжя об’єднає близько 10 міст України, які разом виступлять на підтримку традиційних сімейних цінностей. Київ, Житомир, Луцьк, Кривий Ріг, Запоріжжя, Миколаїв, Вінниця, Хмельницький, Чернівці, Тернопіль, Львів та Донецьк – ось неповний список міст, де відбудеться Тиждень Подружжя.

У рамках Тижня Подружжя в Житомирі (14 травня, 15:00) і Луцьку (15 травня) пройдуть масові паради щасливих родин та відбудуться загальноміські фестивалі сім’ї. Помісні християнські церкви проведуть Тиждень Молитви за українські родини.

Тиждень Подружжя – це своєрідний заклик до українського суспільства, влади та громадських організацій: сім’я та подружжя – це міцний фундамент, на якому будується країна та нація.

У 2010 році в Україні, за офіційною статистикою, кожен другий шлюб закінчувався розлученням. Протягом останніх 13-ти років відсоток розлучень в нашій країні становить 55,8%.

Численні соціологічні дослідження стверджують, що подружжя та сім’я є універсальною цінністю у всіх регіонах України. Саме тому Тиждень Подружжя покликаний об’єднати країну.

16 травня о 18:30 (м. Київ, вул. Шота Руставелі 29, 2-й офіс, 2-й поверх, офіс «Унікальна Україна») відбудеться презентаційна зустріч Тижня Подружжя в Україні за участі ініціатора міжнародного руху Тиждень Подружжя Річарда Кейна (Великобританія).

Ініціаторами Тижня Подружжя в Україні виступили ГО «Сімейний Клуб» та благодійний фонд «Молодь з місією» в Україні. Десятки просімейних організацій за підтримки християнських Церков та місцевої влади проводять Тиждень Подружжя в своєму регіоні.

Довідка

Тиждень Подружжя – це міжнародний рух, створений з метою поширення авторитету сім’ї в суспільстві та утвердження цінності родини та шлюбу як найбільш значимого суспільного інституту.

Мета Тижня Подружжя: кожного року протягом одного тижня зробити подружжя та шлюб головними темами в країні, об’єднавши для цього зусилля громадських організацій, державних та недержавних інституцій, медіа та журналістів, християнських церков, бізнесу та всіх небайдужих людей.

Вже понад 15 років Тиждень Подружжя відбувається в 14 країнах світу. В багатьох країнах Тиждень подружжя став традиційним та був утверджений на національному рівні: Німеччина, Нідерланди, Великобританія, Ірландія, Швейцарія, Бельгія, США, Австралія, Угорщина, Чехія, Румунія, Словаччина та інші країни.

За більш детальною інформацією звертайтесь до комунікаційного директора Тижня Подружжя в Україні – Олени Шабуніної:
тел. 093 210 31 50,
e-mail: marriageweek.ua@gmail.com,
сайт marriageweek.in.ua.

Щастя теж має інструменти

часопис CREDO — Thu, 12 May 2011 13:50:29 +0000

Оксана та Данило Вербовецькі з сином Любомиром. Фото Надії Гербіш

Якось моя знайома, розповідаючи про проблеми з чоловіками, зачепила тему гороскопів. Стандартний підхід: той їй не підходить, бо він такого-то знаку, інший навпаки – просто мрія, бо народився потрібного числа, і в неї з ним велика «сумісність». Досхочу наговорившись про свої любовні справи, вона запитала, хто ж за знаками зодіаку ми з Данилом, моїм тоді ще нареченим. І коли я відповіла, що не вірю у вплив гороскопів на життя людини, вона багатозначно закотила очі й промовила: «Ах так, звичайно, вам же Церква забороняє у це вірити!», і швидко змінила тему, коли я почала пояснювати, що заборона тут ні до чого.

На жаль, це був не перший і не останній раз, коли стиль нашого життя сприймався довколишніми як чудернацьке наслідування точних вказівок Церкви, під смертельним страхом їх порушення. Відколи ми з Данилом почали зустрічатися, нас часто запитували, коли весілля. Наша чітка відповідь, що не менш ніж за два роки, більшість дуже смішила. Нам іронічно підморгували і, посміхаючись, застерігали: «Не можна бути такими впевненими, може дещо статися, і ви одружитеся раніше». Замість залишати співрозмовникам ще більше простору для фантазій, ми висловлювалися прямо. «Дечого» статися не могло, бо ми дотримуємося дошлюбної чистоти. На це вже були зовсім різні реакції. Захоплення, недовіра, сарказм, висміювання…

Згадуючи зараз ті рішення, розумію, що інакше не могло бути. Не могло бути випадкових спокус і втрачання голови. Коли ти не просто живеш так, бо тобі щось заборонили Церква, мама чи ще хтось, а віриш у те, що робиш, і розумієш, чому робиш – тоді легко дотримуватися обраного шляху. Я недаремно навела спочатку реакцію інших людей, бо часто саме від неї багато залежить. Суспільство на кожному кроці суперечить тому, чого нас навчає Господь, і в таких обставинах легко збитися на манівці, сприйняти вчення Христа як щось старомодне й неактуальне. Стикалися ми і з іншими ситуаціями: коли практикуючі християни щиро дивувалися, що Церква досі забороняє дошлюбне статеве життя, застосування контрацепції, штучне запліднення. І, думаю, якби ми жили тільки писаними заборонами, не вникаючи в суть, то не раз би піддалися бажанню отримати швидку особисту насолоду без огляду на іншу особу.

На щастя, нам із Данилом Бог дав розуміння своїх «заборон». Вступаючи в шлюб, ми знали, що, дотримуючись вчення Церкви щодо статевого життя, отримуємо чудовий інструмент ощасливлення одне одного і досягнення сімейної повноти. Проте і самого знання виявилося замало. Для того, щоби глибше зрозуміти, треба було все це пережити. Бо на кожному етапі стосунків є безліч страхів і невпевненості, надто стосовно статевого життя. З усіх сторін звучить: а як ви можете знати, що підходите одне одному, а раптом хтось із вас виявиться нездатним до сексуального життя, а що ви будете робити, якщо буде третя, п’ята, десята вагітність або, навпаки, не зможеш завагітніти? І як відповідь на ці страхи й сумніви, Бог дав нам свої вказівки, ніби постійно повторюючи: «Не бійтеся!» Він не каже, що буде легко та безтурботно, Він запевняє, що в усі часи є поруч.

І тепер ми з власного досвіду знаємо, наскільки прекрасним є перше дарування себе під час шлюбної ночі. Чудовішою за це може бути тільки наша щоденна відкритість одного перед одним, відкритість на задум Бога щодо нашої сім’ї.

Оксана Вербовецька, Католицький Вісник

Родина Мартен заслужила святість своїм повсякденним життям

часопис CREDO — Wed, 16 Mar 2011 16:40:52 +0000

Отець Олег Кондратюк, кармеліт, настоятель храму Воздвиження Святого Хреста в Києві розповів про секрет сімейного щастя батьків св. Терези від Дитяти Ісус

— Отче, в історії РКЦ є багато святих людей, однак широко невідомо про таке поняття, як «свята сім’я». Чому?

— Святість стосується особи, тому святих канонізують. Усе залежить від того, що називати сім’єю. Якщо чоловік і дружина – святі, їх можна назвати святою сім’єю. Ми знаємо Ісуса та Марію з Йосипом, це справді була свята родина.

Наприклад, сім’я Василя Великого, отця Східної Церкви. У його найближчій родині було семеро святих людей – бабуся, батьки, він, його брати та сестра. Але не всі були канонізовані.

— Орден кармелітів, до якого ви належите, особливим чином шанує святу Терезу від Дитяти Ісус. Родину Терези також можна назвати святою, чи не так?

— Сім’я святої Терези –– це сім’я, яку можна поставити у приклад. Беатифікаційний процес батьків Мартен був позитивно закінчений і їх Церква визнала блаженними. Тереза – свята, а решта дітей, хоч офіційно не визнані святими, проте вони близькі до святості.

— Дехто закидає, що батьків Терези визнали блаженними тільки тому, що у них була свята дочка.

— Я не можу з цим погодитись. Правильніше сказати, що на них звернули увагу саме тому, що в них була свята дочка. І тоді почався процес вивчення життя кожного з них, незалежно від святості Терези. Беатифікаційний процес батьків почався через сто років після смерті маленької Терези.

— А чим заслужили святість батьки маленької Терези?

— Те, що Церква визнала когось святим, не означає, що ця людина має заслуги. Просто стверджується факт. Їх визнали святими, тому що вони жили свято в релігійному, сімейному, моральному житті, у ставленні один до одного. Це образ гармонійної родини, всі труднощі вони долали у Христовому Дусі. Святість вони заслужили своїм повсякденним життям.

Якщо родина має проблеми у сімейному житті, це означає, що там замало віри

— Як знайшли одне одного батьки Терези? Як зрозуміли, що вони призначені одне для одного?

— Не дивно, що Бог їх звів разом, адже початок їхнього життя був схожим. Людовик хотів бути монахом і Зелі також хотіла стати черницею, обоє відчували покликання до богопосвяченого життя і робили в цьому напрямку конкретні кроки. Але їхні настоятелі порекомендували їм іти в сімейне життя.

Коли Зелі проходила по мосту і побачила незнайомця, вона одразу відчула у своєму серці, що це буде її чоловік. Хоча вона ще не знала цю людину. Пізніше, коли вони познайомились, дійшло до одруження. Можна сказати, що це було інтуїтивне об’явлення Бога. Коли пара вінчалась, Людовику було 35 років, а Зелі – 27.

Якщо жінка починає верховодити, вона себе прирікає на нещасливе життя

— Сьогодні в житті нелегко бути святим. Заважає буденність. Іноді необхідно сварити дітей через непослух, та й нестача фінансів призводить до конфліктів. Як родині Мартен вдалося зберегти сімейну гармонію?

— Усі ці проблеми були колись і є зараз. У родини Мартен з дев’яти дітей четверо померли, то ж був привід для смутку чи агресії. Вони так само відчували нестачу грошей, доводилось важко працювати. У Людовика і Зелі був добрий підприємницький талант, тому для них було властиво «пропадати» на роботі. І те, що Людовик рано лишився вдівцем, сам виховував дітей – це також важливий фактор для невдоволення.

Натомість вони знаходили гармонію, вони знайшли секрет святості. Думаю, проблема не в тому, що зараз важче жити.

— У чому ж секрет?

— Одним з осередків, що допомагав їм зберігати мир в родині, був Бог. Є дуже багато текстів у їхніх листах, які підтверджують, що вони зробили Бога центром свого життя. Вони ходили до церкви, у них був інтенсивний ритм релігійного життя. Часто спільна молитва була осередком їхнього внутрішнього цементуючого елементу сімейного життя.

— Але ж часто буває, що пара ходить до церкви, вірить в Бога, але має проблеми у відносинах між собою, коли вони дратують один одного…

— Треба розділяти релігійність та віру. Релігійність – це зовнішнє виконання релігійних обов’язків. Не факт, що Бог присутній у родині, якщо вона тільки відвідує церкву чи читає Біблію.

А от чи є між ними любов, взаємоповага, чи їхнє життя побудоване по ієрархії цінностей, які взяті з Біблії?.. Саме це свідчить про глибину духовного життя сім’ї. Якщо родина має проблеми у сімейному житті, це означає, що там замало віри.

Якщо людина живе справді вірою, її життя набирає гармонії, певного смаку, як це було у родини Мартен. Там видно велику повагу та любов чоловіка до дружини, а дружини до чоловіка. Людовик любив Зелі, а вона шанувала його як голову сім’ї, підтримувала його авторитет.

Зелі була дуже енергійною жінкою, вираженим холериком за темпераментом. Людовик же був більше флегматичної вдачі, спокійним, врівноваженим

— Як це проявлялось зовні?

— Наприклад, Зелі пише: «Наші почуття були завжди узгодженими, він завжди був для мене втіхою та допомогою». Або в іншому місці Людовик пише до Зелі: «Твій чоловік і справжній друг, який любить тебе на все життя». В одному з листів до своєї подруги Зелі писала, що вона страшенно любить свого Людовика і що бажає, аби всі жінки мали такого чоловіка, як у неї.

Зелі була дуже енергійною жінкою, вираженим холериком за темпераментом. Він же був більше флегматичної вдачі, спокійним, врівноваженим.

Типова ситуація для наших українських родин – це коли енергійна жінка бере ініціативу у свої руки і починає верховодити. Зелі собі цього ніколи не дозволяла. Вона одного разу писала до брата: «Скажи, що ти думаєш? Людовик вагається щодо цього питання. Я знаю, що могла б вплинути на його рішення, але мені не хотілося б, щоб він мав тільки мою думку». Це показує, що дружина могла швидше передбачати певні речі, але вона завжди давала чоловікові першість й уміла його шанувати. Це мудрість. Тому чоловік віддячував їй тим самим.

— То, може, сучасна українська жінка повинна давати чоловікові більше волі, щоб мати гармонію у сім’ї? Може, недоліком наших жінок є їхня надмірна емансипованість?

— Не стільки волі давати чоловікові, скільки пам’ятати, що Божий план для родини передбачає, що чоловік – глава родини. Чоловік – лідер. Натомість жінка – його помічник, просто кожна сторона повинна грати свою роль.

Якщо йде заміна, і жінка стає на місце чоловіка, мотивуючи це тим, що він не може прогодувати сім’ю, не такий розумний і так далі, то це призводить до поглиблення конфлікту. Чоловік створений, щоб бути главою, щоб його шанували. А жінка – щоб її любили, проявляли до неї ласку. Якщо так не буде, не буде щасливої сім’ї. Якщо жінка починає верховодити, вона себе прирікає на нещасливе життя.

Якщо чоловік залишається твердим у своїх переконаннях, то інші люди його шанують

— У чому проявлялася мудрість Людовика при створенні сімейної гармонії?

— Він умів бути главою, брати ініціативу у свої руки, дбати про будинок, вести бюджет, він був дуже мудрий у плані утримання родини. Іноді він посміювався, що дружина купує забагато речей, але одразу додавав, що цим вона його не розорить.

З іншого боку, Людовик знаходив час, щоб бути у колі сім’ї. Збереглося багато листів, де він розповідає, як збирав свою сім’ю і проводив з дітьми різні театральні вистави. Батько вмів створювати емоційний клімат, робив акцент на взаємовідносинах зі своїми дочками: ходив з ними рибалити, на прогулянки, робив їм подарунки. І все це в контексті глибокого релігійного життя.

— Який у нього був авторитет серед друзів? Чи оточуючі не вважали його тюхтієм через надмірну любов до дітей, через глибоку релігійність?

— Я б не сказав, що чоловіки, які ходять до церкви, мають комплекси з цього приводу. Це нормальні чоловіки, які вміють прогодувати сім’ю. А якщо деякі «друзі» сміються, то може таких друзів варто залишити? Якщо чоловік залишається твердим у своїх переконаннях, то інші люди його шанують.

Я знаю багато таких чоловіків із церкви, яким друзі зі світського життя навіть заздрять. Адже ці чоловіки мають хороші сім’ї, не п’ють, їхні дружини їм не зраджують, вони фінансово міцно утримують свою родину.

Будучи релігійним, Людовик з’являвся на публіці, відвідував театри, клуби. Він полюбляв рибалити, багато допомагав бідним, займався благодійністю. Він також належав до військового клубу, адже був фізично розвиненим, статним чоловіком. Розваги не були йому чужими.

Маючи віру, можна осягнути все, бути щасливим, досягти найвищих висот

— Чи можете Ви на основі вивченого про біографію батьків святої Терези сказати, чого не вистачає українській молоді, щоб стати святими, подібними до родини Мартен?

— Кожний час сприятливий для того, щоб бути святими. Одне з основних моїх побажань – це щоб сучасні люди відновили віру в Бога і в себе, щоб були більш впевненими й оптимістично налаштованими. Бо для людини, яка вірить, можливо все, – каже Біблія.

Маючи віру, можна осягнути все, бути щасливим, досягти найвищих висот. Такої віри я бажаю всім, бажаю не знеохочуватись, а з радістю впевнено йти і здобувати перемоги в цьому світі.

CREDO №1 (123) 2011

Інші матеріали цього числа:

Передсмак раю

Великі історії маленьких людей

Подружжя – місце зустрічі з коханою особою і Богом

Із сім’ї в сім’ю

Вона чекає відвертості, Він потребує дистанції

Ми просили Бога про благодать мати дітей

Що вам найбільше подобається у вашій дружині/вашому чоловікові? (бліц-опитування)

У мене вдома живе ангел

Дорогою до Єрусалима

Українське Різдво з-за океану

Кавове щастя

Сім’я – це весело!

Якби я народилася в іншій сім’ї

Великі історії маленьких людей

часопис CREDO — Sat, 12 Mar 2011 09:00:01 +0000

Так важливо бачити приклади добрих родин

Кілька років тому я брала інтерв’ю у Блаженнішого Любомира Гузара. Я спитала в нього, що молодим людям робити зі своїм страхом перед невизначеним і таким непевним майбутнім, коли терзають страхи щодо того, чи буде за що жити і де жити, чи зможуть вони любити все життя своїх чоловіків і жінок, чи зможуть добре виховати своїх дітей? І цей святий наших днів відповів мені, що тут допоможе усвідомлення того, що ми маємо «Татка на Небі, Який про нас піклується», а також добрі приклади інших родин.

Тому хочу розповісти три цікаві історії з життя звичайних сімей. Історії досить прості, але з іншого боку, достойні звання героїчних.

Історія перша: Квартирне питання

Я вже зустрічалася з моїм майбутнім чоловіком. Ми планували невдовзі одружитися, але бідкалися, що не маємо власного житла. У той період я поїхала погостювати в один жіночий монастир. Якось на вечірніх посиденьках я розповіла настоятельці про наші переживання. Вона всміхнулася і сказала: «Дурниці це все». І розповіла таку історію.

Перелякана невістка залазила до своєї кімнати через вікно

Після одруження її батьки змушені були оселитися в хаті татових батьків. Свекруха відразу пройнялася «симпатією» до невістки. Її «любов» сягала неймовірних обсягів. Не раз траплялося, що коли у свекрухи були гості, і вони чаювали на кухні, перелякана невістка залазила до своєї кімнати через вікно. «Разом з тим, – розповідає черниця. – я не пам’ятаю, щоб тато, йдучи на роботу і повертаючись, не поцілував маму. Вони народили і виховали п’ятьох дітей, всім нам дали добру освіту. Вони дуже кохали одне одного. А з моєю бабусею спільно прожили до її скону»…

Історія друга: Жити, як у кіно

У цій історії я розповім про свого колишнього колегу з останнього місця роботи. У них з дружиною троє діток: старшенька ходить у другий клас, двом молодшим – два і три рочки. Звичайнісінька родина.

Працював мій колега, як горбоконик: багато і сумлінно. Я була свідком того, як страшенно він стомлювався. Тому якось наприкінці робочого дня я сказала йому: «Нічого, зараз підеш додому, відпочинеш». А він мені: «Світлано, я одягаю піджак на плечі о 8-ій годині, а знімаю о 22-ій. Коли приходжу з роботи, гуляю з малими. Вони зараз цього потребують більше, ніж, коли будуть старшими. Який же тоді я тато, коли не робитиму цього?» Я була дуже зворушена, бо згадала знайомих чоловіків, майже всі з яких, маючи дітей, свій вільний час проводять на дивані перед телевізором або з газетою, чи перед комп’ютером. Не менше мене здивувало ще одне (таке я тільки в гарному американському кіно бачила) – його донечка розповіла мені, що в них є спеціальні дні, коли «тато залишається з малими, а ми з мамою гуляємо, йдемо в перукарню, купуємо всілякі заколочки». Так… Багато жінок-домогосподарок хотіли б мати хоча б кілька годин для себе…

Тато залишається з малими, а ми з мамою гуляємо, йдемо в перукарню, купуємо всілякі заколочки

Але й це ще не все. Ще до одруження мій колега з дружиною регулярно відвідували один дитячий будинок. Не припинили цього робити і маючи трьох дітей. Просто тепер це роблять разом з ними. Та не тільки відвідують, а й беруть сиріт до себе, гуляють з ними, відвідують різні атракції. Причому, для них це настільки природно, що мій колега дивується радше тому, чому інші цього не роблять: «Світлано, це не ми їм робимо послугу, більше отримуємо ми самі і наші діти».

Одним словом, хочеш бути щасливим – будь. Хочеш жити, як у кіно, – живи.

Історія третя: Жити без подвійних стандартів можливо

У сім`ї, про яку я хочу розповісти, зараз чекають народження вже дев`ятої дитинки. На момент, коли з ними трапилася ця неординарна історія, їх було, здається, п’ятеро. Повертаючись із магазину, мама зустріла біля під`їзду сусідську бабусю. Та гірко плакала. Виявилось, в її онучка був день народження, а він захворів на вітрянку, і бабця сокрушалася, що тепер його ніхто не привітає.

І тут мама розуміє, що не можна дітей чогось вчити, а потім не виконувати цього на практиці

Увійшовши до квартири, молода жінка почала розкладати продукти і без задньої думки розповіла про цю ситуацію. Тоді старшенький (якщо не помиляюсь, ходив у перший клас) підійшов і каже: «То що, ми підемо його привітати?» «О, ні-ні! – заперечила мама. – Бракувало, щоб ви мені всі п’ятеро злягли». Та, очевидно, хлопчика ця відповідь не задовольнила. За якийсь час він знову підходить: «Мамо, а святий Франциск до прокажених ходив!?» І тут мама розуміє, що не можна дітей чогось вчити, а потім не виконувати цього на практиці. Щоб якось вирішити цю проблему, зателефонувала чоловікові і розповіла про все. Чоловік їй сказав: «Відправляй! Все одно мають перехворіти вітрянкою. Хай буде раніше!» Жінка зібрала малих і відправила привітати сусіда. Як не дивно, але жоден з них не захворів…

Подібних історій – немало. І, дійсно, це допомагає жити. Надихає дерзати, бути відважним і сильним, не боятися любити і бути жертовним. Кажуть, є «ланцюг зла», який Ісус перервав своєю жертвою. Але є також і ланцюг добра. Напевно, варто його продовжувати, або розпочинати…

CREDO №1 (123) 2011

Інші матеріали цього числа:

Передсмак раю

Подружжя – місце зустрічі з коханою особою і Богом

Із сім’ї в сім’ю

Вона чекає відвертості, Він потребує дистанції

Ми просили Бога про благодать мати дітей

У мене вдома живе ангел

Дорогою до Єрусалима

Українське Різдво з-за океану

Ми просили Бога про благодать мати дітей

часопис CREDO — Fri, 11 Mar 2011 15:51:52 +0000

Діти – це благословення і дар від Бога, – переконані багатодітні батьки Анатолій і Віта Куйбіди

У смт. Брацлав на Вінниччині проживає подружжя Анатолій і Віта Куйбіди. Це багатодітна родина, яка виховує 8 дітей: Вероніка – 12 років, Марічка –11 років, Христина – 7 років, Кароліна – 10 років, Анна – 5 років, Соломія – 4 роки, Тереза – 3 роки, Ілля – 1 рік.

Як це, бути батьками вісьмох дітей?

Віта: Скажу так – це непросто. Найважливіше, щоб жінка відчувала, що чоловік її любить.

Анатолій: Коли я ввечері йду додому, то знаю, що мене чекають діти. Вони одразу налітають, шукають уваги, хочуть, щоб їх приголубили.

Багато українських сімей сьогодні користуються контрацепцією, жінки роблять аборти… Ви ж вирішили піти іншим шляхом.

Анатолій: Ще перед одруженням ми з дружиною говорили про те, як хочемо жити в сім’ї, і вирішили не користуватись контрацепцією.

Віта: Хоча спокуси є, але ми вирішили, що на гріх не погодимось. Адже все, що Бог створив, – це дуже добре. Я більше боюсь втратити Божу благодать. Зробити аборт – це гріх, який для мене означає втрату Бога. Моя гінеколог мене завжди хвалить, що я не роблю аборти.

Ми готувались до подружжя в отця Григорія Томашевсього. Пам’ятаю, він тоді дав нам книжку з природного планування сім’ї. Я вважаю, що цей метод потрібно вивчати після 35 років, бо молоде подружжя має народжувати дітей. Я завжди кажу, що краще не боятись народжувати, коли молоді, бо тоді легше. Я не боялась народжувати дітей, коли відчувала себе здоровою, а зараз важче.

Анатолій: Коли йдеться про утримання, то я собі думаю, що маю дружину, то чому тоді я маю утримуватись від неї. Адже подружжя – це коли «Я живу для тебе, а ти – для мене.»

Мені відомо, що у вас довго не було дітей.

Віта: Рік. І для мене це було багато, бо ми до подружжя жили в чистості, а потім повінчались. Але дітей все не було. Ми ставали перед хрестом і просили Бога про цю благодать – мати дітей.

Коли я чула про безплідні родини, то мене огортав страх. Тоді я сказала: «Боже, ми приймемо стільки дітей, скільки Ти нам подаруєш». У нас із Анатолієм було велике бажання бути батьками. А тепер я хочу дожити до того часу, щоб всі діти зі своїми сім’ями приїжджали до нас.

Важко, мабуть, матеріально утримати таку велику сім’ю?

Віта: Немає важкості, проте є праця. Я, наприклад, лише 6 місяців ходила на роботу. Люди соромляться запропонувати нам допомогу, а ми не можемо купити багато чого. Може, я якась не така, як інші, але я точно знаю, що потрібно жити економно, бо матеріальний світ втягує.

Наш священик нам дав деревину, що залишилась від будівництва храму, а ми з неї побудували сіновал

Діти допомагають виконувати хатню роботу. Разом і прибираємо, і відпочиваємо, і на реколекції їздимо. Ми також разом молимось, адже молитва дає силу, і ми стаємо дружнішими.

Анатолій: Мені було б важко, якби я мусив поїхати заробляти гроші, а мої діти були б без мене вдома. Батько має бути при своїх дітях і має допомагати сім’ї.

Люди нам багато допомагають, парафія допомагає – самі ми б не вижили. Віта боялась переїхати із дітьми в хату без ремонту, але люди з Домашньої Церкви нас огорнули своєю підтримкою і допомогли зробити ремонт. Люди також дали нам одяг, продукти харчування ми мали свої, а вже «дитячі гроші» ми використали на будівництво будинку. Ми також побудували сарай, щоб мати на чому заробляти, на випадок втрати роботи. Наш священик нам дав деревину, що залишилась від будівництва храму, а ми з неї побудували сіновал.

Ми вдячні людям за все. Коли в Марічки була складна операція – вроджений порок серця, то люди допомогли нам назбирати до 7 тисяч гривень.

Віта: Якось я попросила допомоги в одного високопосадовця, а він відповів, що дає частину грошей на лікування онкохворих дітей. І тоді мені стало соромно. Я дякую Богу, що діти здорові і я маю все потрібне для життя. І думаю так: якщо є меценати, то краще б лікували хворих діток.

Я запалюю свічку і кажу: «Давай поговоримо», – і бачу дуже великі плоди

Віта: Нам дуже допомагає те, що ми підтримуємо одне одного. Чоловік часто мені каже «Я тебе люблю». Підтримувати нашу єдність допомагають також поїздки на реколекції.

Ви коли-небудь сваритесь?

Анатолій. Так, сваримось, але ми не використовуємо при цьому нецензурні слова. Після сварки я прошу вибачення у дружини і цілую її. Якщо сварка відбувалась перед дітьми, то нехай тоді вони бачать, що я прошу вибачення.

Віта: Хоч наші батьки нам багато допомогли, але я завжди кажу: щоб сім’я збереглася, вона має жити окремо від батьків. Тепер ми сваримось менше, бо я стала розумніша – колись одразу після кожної дрібниці зривалась. А зараз намагаюсь змовчати і використовувати подружній діалог, до якого заохочують в Домашній Церкві. Я запалюю свічку і кажу «Давай поговоримо», – і бачу дуже великі плоди.

Ми – слабкі і грішні, але дякуємо Богу, що ми одної віри і думки. Ми за все дякуємо Богу.

CREDO №1 (123) 2011

Інші матеріали цього числа:

Передсмак раю

Подружжя – місце зустрічі з коханою особою і Богом

Із сім’ї в сім’ю

Вона чекає відвертості, Він потребує дистанції

У мене вдома живе ангел

Дорогою до Єрусалима

Українське Різдво з-за океану

Подружжя – місце зустрічі з коханою особою і Богом

часопис CREDO — Thu, 10 Mar 2011 17:27:26 +0000

Чоловік і дружина творять знак присутності Бога, коли живуть разом, коли разом моляться, коли розмовляють, коли допомагають одне одному в щоденному житті, підтримують, втішають, обдаровують одне одного ніжністю

«…спочатку ж не було так!» (Мт 19,8)

Колись фарисеї запитали Ісуса, «Чи можна чоловікові відпустити свою жінку з будь-якої причини?» (Мт 19,3), стверджуючи при цьому, що Мойсей дав їм таке право. Відповідь була неочікуваною: «Задля жорстокості сердець ваших Мойсей дозволив вам відпускати жінок ваших; спочатку ж не було так» (Мт 19,8). Іншими словами, Ісус сказав: «Бог запланував це по-іншому, проте ви згубили Божий задум і захотіли компромісу. Тому Мойсей пристосував закон до вас».

Який «початок» мав на увазі Ісус?

Господь говорив про час, коли створіння ще не було зранене гріхом. Саме тоді Адам, який сумував через брак пари для себе, із захопленням вигукує при зустрічі з Євою: «Це справді кість від моїх костей і тіло від мого тіла» (Бут 2,23). Лише потім, після гріховного переступу, відносини між людьми зіпсуються. Символічним знаком цього будуть пояси, які вони одягнуть, побачивши, що нагі, зрозумівши, що є те, що вони повинні приховувати одне від одного; а сам Адам звинуватить ту, від якої був у захваті: «Жінка, яку Ти дав мені, щоб була зо мною, дала мені з дерева і я їв» (Бут 3,12). На «початку» ж було по-іншому: Адам і Єва були захоплені одне одним і спільнотою, яку творили.

Увійти в стан, що панував на «початку», Бог запрошує кожну подружню пару і сьогодні. Під час вінчання в «Благословенні новоодружених» священик урочисто співає: «Боже, за Твоєю волею жінка з’єднується з чоловіком, і ця початково створена спільнота обдарована Тобою таким благословенням, що як єдина не була знищена ані карою за первородний гріх, ані водами потопу». Бог вигнав з раю Адама і Єву разом, як пару; Ной увійшов до ковчегу разом із жінкою, його сини так само; обіцяного потомка Бог дав Авраамові від Сари. Цей перелік з Історії Спасіння можна продовжувати… Створена Богом спільнота не була знищена для того, аби мати змогу повернутися до стану, коли, перебуваючи в єдності з Богом, вони переживали єдність одне з одним, а будучи в єдності між собою, сповнювались вдячністю Богові за дар одне одного.

Взірцева Родина

Щороку в першу неділю після Різдва Господнього Церква переживає «професійне» свято родин. При цьому за взірець ставиться свята Родина: Ісус, Марія та Йосиф. Чому саме вони? Біблія зазначає кілька важливих моментів у житті Йосифа і Марії. Кожен з них відповів Богові «так» на Його плани в їхньому житті: Марія – під час благовіщеня, а Йосиф – коли «прокинувшись зі сну», прийняв Марію за жінку. Потім вже як пара, як сім’я, вони разом реалізували оту свою згоду: коли йшли до Вифлеєму, коли тікали з дитям в Єгипет, коли поверталися і т.д. Їхня велич полягає саме в тому, що вони відповіли Богові «так» – кожен окремо на початку, а потім як родина своїм життям виконували Божу волю. Таким чином Марія і Йосиф беруть участь в Божій Історії Спасіння.

Отож, Свята Родина є для кожної родини взірцем того, як своїм життям потрібно відповідати Богові «так». Церква, реалізуючи Божий задум, возносить подружжя до «рангу» таїнства. Найпростіше визначення таїнства говорить, що це «видимий знак невидимої благодаті», тобто завдяки видимим знакам ми можемо впізнавати присутність самого Бога в нашому житті. Як, наприклад, в Євхаристії Господню присутність дозволяють бачити знаки хліба і вина.

Дорога до Бога

Знак у таїнстві подружжя дуже конкретний і виразний, і що найважливіше, показує, що Бог може діяти в кожну мить подружнього життя. Цей знак творять самі чоловік і жінка. З моменту прийняття таїнства подружжя Ісус Христос втілюється у відносини, які творять особи, що кохають одне одного. Не йдеться про щось надзвичайне, лише про звичайні, прозаїчні, щоденні відносини подружжя. Чоловік і дружина творять знак присутності Бога, коли живуть разом під одним дахом (не розділені еміграцією чи заробітками) і коли свідомо запрошують Його у справи, якими живуть: коли моляться разом, коли розмовляють (наприклад, за кавою чи чаєм), коли діляться своєю вірою, допомагають одне одному в щоденному житті, підтримують одне одного, втішають, обдаровують одне одного ніжністю, займаються сексом. Христос приходить до подружжя навіть тоді, коли дружина робить стомленому чоловікові каву, виражаючи цим турботу і любов до нього, вона підтверджує свою відданість йому. Завдяки цьому прозаїчному способу виявлення любові дружина робить крок до святості – своєю любов’ю запрошує Бога в подружній зв’язок. Так само і з боку чоловіка, коли той, бачачи втому дружини, скажімо, виносить сміття, – цей пересічний домашній обов’язок, якщо є виразом любові, освячує його, прикликає самого Бога.

Христос приходить до подружжя навіть тоді, коли дружина робить стомленому чоловікові каву

Ісус Христос приходить до подружжя і тоді, коли чоловік і дружина ніжно пригортають одне одного, цілують, пестять, ведуть сексуальне життя. Коли обдаровують одне одного приємністю, Господь є між ними і то міццю таїнства подружжя. Саме тоді чоловік і дружина творять дуже інтимні відносини, які дозволяють їм побачити, що їхні тіла беруть участь у виявленні любові Бога іншій людині. Бо ж саме там, на «початку», Бог сказав: «полишає чоловік свого батька й матір і пристає до своєї жінки, і стануть вони одним тілом» (Бут 2,24).

Чоловік і дружина співпрацюють з Богом, який є Любов’ю. Бог на тому ж «початку» відвів людині особливу роль у власній справі сотворіння, коли благословив чоловіка і жінку, кажучи: «Будьте плідні й множтеся!» (Бут 1,28). Церква стверджує: «коли з подружнього єднання двох народжується нова людина, вона приносить у світ особливий образ і подобу Бога: генеалогія особи вписана в саму біологію народження. Коли ми кажемо, що батьки є співпрацівниками Бога Творця в зачатті і народженні нової людини, то цим указуємо не лише на закони біології, а й на те, що в людському батьківстві присутній сам Бог».

Отож, подружжя – це не простий контракт осіб на узаконення спільного проживання. Це щось набагато величніше. Це можливість зустрічі з Богом, Його любов’ю в кожну хвилину щоденного життя. Якщо подружжя намагатиметься бути вірним Богові, Він уділятиме благодаті, потрібні для подолання труднощів повсякдення.

Про автора:

Брат Роман Поп OFMCap, католицький священик, магістр-ліценцій теології (випускник Вищої Духовної Семінарії Братів Менших Капуцинів в Кракові (Польща), аспірант кафедри біоетики при Папському Католицькому Університеті ім. Йоана Павла II в Кракові, лікар-педіатр (випускник Вінницького Національного Медичного Університету у 1999 р.). Редактор українсько- та російськомовної версій сайту shansnazustrich.net та shansnavstrechu.net .

CREDO №1 (123) 2011

Інші матеріали цього числа:

Передсмак раю

Із сім’ї в сім’ю

Вона чекає відвертості, Він потребує дистанції

У мене вдома живе ангел

Дорогою до Єрусалима

Українське Різдво з-за океану

Католицький тиждень Подружжя у США

часопис CREDO — Thu, 10 Feb 2011 15:57:07 +0000

У США триває Національний тиждень шлюбу. Організаторами тижня стала коаліція, яка складається з груп різних християнських конфесій та релігій, які спільно переймаються справою зміцнення подружжя.

Тиждень почався 7, а закінчиться 14 лютого. Організатори невипадково вибрали саме таку дату. Ініціатива, яка закінчуватиметься в день святого Валентина, має стати альтернативою для комерційного святкування дня закоханих.

Замість сентиментальних листівок та шоколаду в формі серця з нагоди «дня закоханих», організатори заохочують подружні пари до поглиблення, віднови та зміцнення своїх пар. Серед різноманітних ініціатив під час цього тижня по цілій країні відбуватимуться зустрічі, реколекції, конференції та семінари.

На потреби цього тижня університет у Вірджинії провів спеціальне опитування «Фінансова криза та подружжя». З нього видно, що 38% пар, які задумувалися про розлучення або сепарацію, змінило свою думку з економічних причин. «Подружжя – це вигідно. Дослідження показують, що люди, які живуть у подружжі – щасливіші, живуть довше і мають більшу фінансову стабільність. Діти подружніх пар краще вчаться у школах, мають менше проблем із законом і рідше узалежнюються від наркотичних речовин» – розповідає директор тижня Шейла Вебер.

Ініціативу тижня підтримує голова єпископальної комісії родинного життя єпископ Кевін Родс. Він нагадує, що під час тижня, 13 лютого, відзначається Всесвітній День Подружжя, який у 1993 році отримав Папське благословення від Йоана Павла ІІ.

За матеріалами: wiara.pl