CREDO - католицький суспільно-релігійний часопис » подружжя

Тиждень Подружжя вдруге відбувся в Україні

часопис CREDO — Wed, 23 May 2012 10:00:12 +0000

Паради щасливих сімей крокували минулого тижня центральними вулицями багатьох українських міст. Організатори другого Тижня Подружжя, який тривав з 15 по 22 травня, таким чином прагнули показати, що щаслива родина – не випадковість.

Протягом одного тижня багато християнських конфесій та деномінацій об’єднались в акції, мета якої – показати цінність сім’ї та щасливого подружнього життя для суспільства та країни.

Понад 20 міст України взяли участь у другому Тижні Подружжя: Київ, Луцьк, Одеса, Львів, Івано-Франківськ, Кам’янець-Подільський, Донецьк, Житомир, Дніпропетровськ, Севастополь та інші.

В рамках Тижня Подружжя відбувся також другий Всеукраїнський Тиждень Молитви про сім’ю. Окрім масових заходів були проведені численні семінари та тренінги, присвячені збудуванню сімейних стосунків, а також заняття на тему материнства та батьківства.

Загалом другий Тиждень Подружжя в Україні об’єднав понад 100 заходів, присвячених збудуванню сім’ї, в яких взяли участь близько 18 000 чоловік.

«Щоб сім’я була щасливою, подружній парі необхідно працювати над своїми стосунками кожного дня. В сім’ї завжди бувають конфлікти та непорозуміння, але головне не це, а те, як пара справляється з цими труднощами. Протягом Тижня Подружжя ми намагаємось показати молоді, що сім’я – це чудово. Це не просто конфлікти та непорозуміння, але хороша можливість рости та розвиватись разом, пізнаючи один одного. Лише в родині можлива справжня близькість і посвята, про яку мріє кожна людина», – говорить Олена Шабуніна, комунікаційний директор Тижня Подружжя в Україні.

Наступного року організатори Тижня Подружжя в Україні планують залучити до святкування міжнародного Дня Сім’ї, який традиційно проводиться 15 травня, всі регіони України та водночас закликають християнські церкви та просімейні громадські організації працювати з родинами та утверджувати цінність подружжя протягом цілого року.

Довідка

Тиждень Подружжя – це міжнародних рух, створений з метою поширення авторитету сім’ї в суспільстві та утвердження цінності родини та шлюбу як найбільш значимого суспільного інституту. Вперше Тиждень Подружжя відбувся у Великобританії в 1997 році.

Мета Тижня Подружжя: кожного року протягом одного тижня зробити подружжя та шлюб головними темами в країні, об’єднавши для цього зусилля громадських організацій, державних та недержавних інституцій, медіа та журналістів, християнських церков, бізнесу та всіх небайдужих людей.

Серед 19 країн світу, де вже проводиться Тиждень Подружжя такі держави, як: Німеччина, Нідерланди, Великобританія, Ірландія, Швейцарія, Бельгія, США, Австралія, Угорщина, Чехія, Румунія, Словаччина та інші країни. В багатьох країнах світу Тиждень Подружжя став традиційним святом та був затверджений на національному рівні.

Як оздоровити подружжя

часопис CREDO — Sun, 22 Apr 2012 06:11:48 +0000

Упродовж 25 років практики у родинній порадні я ще не зустрів подружжя, яке регулярно спільно молилося б, разом брало б участь у недільній Божественній Літургії, регулярно приймало святі таїнства і дійшло б до розлучення.

Одно слово, подружжя, яке в центр свого життя ставить Бога та єрархію християнських цінностей, гарантовано є в безпеці. Я не знаю кращого рецепту. Можна сказати, що це логічно і водночас згідно з обітницею Христа про те, що дім, збудований на скелі, не зруйнується. В іншому випадку читаємо, що «скеля ж був Христос» (1 Кор. 10, 4). Варто звернути увагу: Христос не обіцяв, що у дім, збудований на скелі, не вдарятимуть блискавки, грози і буревії. Навпаки – Він навіть попереджував про це, але обіцяв, що дім, попри все, вціліє. Отож, маємо простий, виразний і бездоганний рецепт вдалого подружжя – будувати дім на Христі та Його принципах. Цей рецепт зрозумілий, однак його зовсім непросто впровадити в життя, оскільки в цьому нам перешкоджає власна людська слабкість та гріховність. Проте християнин повинен розуміти метод оздоровлення подружжя. Кожна спроба оздоровлення повинна розпочинатися особистим колінопреклонінням коло сповідальниці, тобто від таїнства сповіді. Думка про те, що насамперед необхідно власними силами впорядкувати справи, а щойно тоді йти до сповіді, щоб тим похвалитися Богові, належить до вигадок сатани. Таїнственна благодать є саме для того, щоб підтримувати наші людські, часом невдалі, зусилля. Не відмовляймося від її чудесної, надприродної сили.

Коли я проводжу зустрічі з нареченими, то часто згадую слова апостола Павла: «Хай сонце не заходить над вашим гнівом» (Еф. 4, 26). Якби подружні пари, дотримуючись цього принципу, ніколи не вкладалися спати, спочатку не помирившись, то не було б місця для наростання серйозних подружніх проблем. Кожен день чоловік і дружина розпочинався б «із чистого аркуша», їхнє життя було б у безпеці. Але це не означає, що можна бути спокійним і вже не докладати жодних зусиль (згадаймо народну мудрість ,яка каже, що той, хто стоїть, нехай вважає, аби не впасти). Маю практичну пораду, яка допомагає жити, як вчить апостол Павло. Я заохочую подружні пари до щоденної, спільної вечірньої молитви. Вже саме промовляння слів молитви: «і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим» заохочує до роздумів. Я вірю в те, що елементарна вихованість не дозволить нікому промовити ці слова у стані ненависти та бажанні помсти подружньому партнерові. Я не хотів, щоб мене звинувачували у бажанні звести молитву лише до ролі своєрідної «запоруки» міцности подружжя. Я вірю в автентичну силу молитви і на власні очі бачив чимало справжніх чудес, які траплялися саме завдяки їй. Однак не варто применшувати психологічне значення ситуації, що спонукає неодмінно вибачити можливі провини та кривди. Впродовж одного дня практично не можуть трапитися події, які неможливо пробачити. Однак коли непрощенні справи нагромаджуються тижнями, місяцями або й роками, то може виникнути така ситуація, яка, з погляду людини, не має розв’язання. Та навіть тоді варто пам’ятати про те, що у Бога немає нічого неможливого.

Уривок взято з книжки «Як оздоровити подружжя»

Автор: Яцек Пуліковський

Видавництво: Свічадо

ISBN: 978-966-395-547-6

Формат: 130×200

Палітурка: м’яка

Кількість сторінок: 167

Ціна: 24.90 грн.

Яцек Пуліковський – батько трьох дітей, викладач, письменник. Активно співпрацює з Душпастирством Родин та Товариством Католицьких Родин у Польщі. Своїм знанням та досвідом допомагає молоді, вчителям, священикам, батькам та подружжям, які переживають кризу. Віддавна допомагає молодим парам підготуватися до прийняття свого подружнього та батьківського покликання.

У своїй новій книжці Яцек Пуліковський пропонує мудрі, дотепні та доступні усім рецепти оздоровлення подружжя.

«Майбутнє світу, за словами Івана Павла II, проходить через сім’ю і не можна дозволити, щоб світ загинув. Отож, треба рятувати сім’ю. З чого почати? З порятунку власної сім’ї. А рятування власної сім’ї починається від рятування подружжя. А рятування подружжя від… зміни самого себе», – Яцек Пуліковський.

Де придбати:

1. Скориставшись послугою «Книга-поштою»: а/с 808,м. Львів, 79008;

2. За допомогою електронної пошти: bookshop@svichado.com;

3. На сайті «Свічадо».

4. За телефоном (032)235-73-16;

5. У крамницях «Свічадо»: м. Львів, вул. Лисенка, 2; м. Київ, вул. Покровська, 6, ст.м. «Контрактова площа». Запитуйте також у парафіяльних крамницях.

Звернення Католицького Єпископату України: Синоду Української Греко-Католицької Церкви та Конференції Римсько-Католицької Церкви в Україні (про захист подружжя)

часопис CREDO — Wed, 14 Mar 2012 09:57:47 +0000

Від імені Єпископів Української Греко-Католицької та Римо-Католицької Церков Україні прагнемо сьогоднішнім зверненням підтримати всілякі старання спрямовані на захист подружжя, що є союзом любові між чоловіком та жінкою, та виступити на захист сім’ї, що є найкращим середовищем для виховання дітей, адже саме у родині кожний дістає визнання, захист і шану, і чим більшої потребує допомоги, тим чуйнішою і турботливішою оточується опікою [1]. Батьки стають співпрацівниками і в певному сенсі представниками Бога, коли вони передають життя і виховують його у згоді з Його Отцівським задумом [2].

Десять років тому Папа Йоан Павло ІІ, будучи у Львові та Києві, закликав Церкву, щоб добро родини поставила як пріоритет. Оскільки сім’я є незаперечною цінністю як в індивідуальному, так і суспільному вимірі, Папа закликав родини, щоб «відновлюючись духовно причинилися до піднесення якості цілого суспільного життя» (Київ 24.06.2001). Ці слова – це завдання сьогодення.

З болем спостерігаємо як у багатьох країнах світу, зокрема Заходу, на юридичній площині чиняться спроби знищити сім’ю та допустити до розбещення дітей. Такі спроби найчастіше є ініціативою діячів гомосексуальних середовищ, за підтримки засобів масової інформації. Такі дії суперечать не лише християнським цінностям, а й природному моральному закону, що базується на здоровому глузді та внутрішньому імперативі чинити добро і уникати зла. Різними способами суспільство намагаються переконати, що в ім’я толерантності та політичної правильності слід це приймати, або принаймні закривати очі на зло, яке несуть з собою гомосексуальні союзи, що вдають та пародіюють «священні подружні вузли», а також вважати нормальним усиновлення дітей такими зв’язками. Здорові традиційні погляди ігноруються, замовчуються або висміюються. Ці згубні тенденції не мають кордонів і поступово проникають також і в наше суспільство та країну.

Церква бачить велику загрозу для сім’ї у розповсюдженні і негативному впливі таких тенденцій, які є проявом морального безладу, а тому неприйнятні. Ще не запізно, щоб протиставитися їм не тільки як християни – в ім’я вірності Євангелії нашого Господа Ісуса Христа, але й просто як українські громадяни – в ім’я гідності людини та її справжнього блага, в ім’я щастя теперішнього та прийдешнього поколінь та задля збереження перевірених тисячоліттями наших добрих національних традицій.

Відчуваючи щораз більшу загрозу традиційним людським цінностям, хочемо нагадати, що Святе Письмо засуджує гомосексуальні зв’язки (пор. І Кор.6,9-10), як наслідок прояв гріха. Творець від початку сотворив людину чоловіком і жінкою і покликав їх, щоб вони стали одним тілом (пор. Мт. 19,4-6; Мр. 10,6-8; Бут. 2,24), а це означає – образом таїнства самого Бога: «Бог сотворив людину на свій образ, на образ Божий сотворив її: чоловіком і жінкою сотворив їх» (Бут. 1,27). Віддаляючись від Бога, людина втрачає здатність усвідомлювати і розпізнавати в собі Божий образ.

Згідно з Конституцією України права кожної людини є захищені. Водночас внаслідок брехливої гомосексуальної пропаганди поступово складається така ситуація, коли захисту, у тому числі юридичного, сьогодні потребує найдорогоцінніша частина суспільства, якою є і повинна залишитися сім’я. Саме сім’я є збудована на нерозривному союзі чоловіка та жінки, скріпленому взаємною любов’ю та вірністю, обдарованою Богом благодаттю продовження людського роду. Не можна допустити, щоб гомосексуальні зв’язки посягнули на права, що виключно належать подружжю та родині. Пам’ятаючи про те, наскільки важливою для доброго і гармонійного розвитку дитини є присутність батька і матері в сім’ї, сама думка про виховання дітей у середовищі гомосексуальних зв’язків переповнює нас болем та викликає обурення.

Благословляємо усіх на діяльність, спрямовану на порятунок, зміцнення і підтримку подружжя і сім’ї та захист дітей перед моральним розбещенням, бо майбутність належить тим народам, у яких подружжя є святою річчю, – у яких родинне життя чисте і святе. Молимо Господа охоронити від спокус злого духа, який підступно спокушує нас дуже невинними, на перший погляд, пропозиціями, оволодіває людським сумлінням та диктує свій спосіб життя і діяльності. Перед брехнею та деморалізацією нехай оберігає нашу країну святий Архангел Михаїл, покровитель України – держави з більш ніж тисячолітнім християнським корінням.

Львів-Брюховичі, 09.02.2012 р.Б.

[1] Пор. Іван Павло ІІ, Енцикліка, EvangeliumVitae (25 березня 1995) № 92.

[2] Пор. ІІ Ватиканський Собор, Душпастирська конституція про Церкву в сучасному світі, Gaudiumetspes (7 грудня 1965) № 50.

Департамент інформації УГКЦ

Тиждень Подружжя вдруге відбудеться в Україні

часопис CREDO — Thu, 01 Mar 2012 12:50:23 +0000

З 15 по 22 травня в Україні вже вдруге відбудеться тиждень подружжя. Цим заходом організатори хочуть поширити у суспільстві авторитет інституту шлюбу. Тижні родин проводяться вже у 18 європейських країнах.

Минулого року ініціатива просімейного руху сколихнула 16 міст України. В заходах Тижня Подружжя взяли участь понад 10 000 українців. Цьогоріч ініціатори Тижня Подружжя очікують навіть більший резонанс в країні та активно закликають долучитись до руху просімейні громадські організації, християнські церкви всіх конфесій на деномінацій, журналістів, бізнес і просто всіх небайдужих людей, які вважають, що сім’я – це найбільша суспільна цінність, а подружнє щастя вартує того, щоб закохані чоловік та жінка працювали над його збудуванням щодня.

«Головна ідея руху – не залишившись байдужим, зробити те, що в наших силах, щоб підняти авторитет сім’ї в суспільстві». – говорить Олена Шабуніна, комунікаційний директор Тижня Подружжя в Україні.

«Ми щиро запрошуємо громадські організації, християнські церкви та всіх українців підтримати ініціативу. Долучитись до Тижня Подружжя в Україні дуже просто – організуйте будь-який просімейний захід в вашому місті або долучайтесь до вже існуючих ініціатив. У нас немає «головних» та «підлеглих»; кожна організація сама в праві вирішувати, якого рівня захід організовувати – від масового Параду Щасливих Родин до закритого семінару для друзів на тему сім’ї. Інформацію про всі заходи Тижня Подружжя буде розміщено на сайті marriageweek.in.ua. Яким буде Тиждень Подружжя в Вашому місті – вирішувати тільки Вам!».

Довідка

Серед 18 країн світу, де вже проводиться Тиждень Подружжя такі держави, як: Німеччина, Нідерланди, Великобританія, Ірландія, Швейцарія, Бельгія, США, Австралія, Угорщина, Чехія, Румунія, Словаччина та інші країни. В багатьох країнах світу Тиждень Подружжя став традиційним святом та був затверджений на національному рівні.

За більш детальною інформацією, будь ласка, звертайтесь до комунікаційного директора Тижня Подружжя в Україні – Олени Шабуніної, тел. 093 210 31 50, e-mail: marriageweek.ua@gmail.com

Святість для двох

часопис CREDO — Wed, 29 Feb 2012 04:59:14 +0000

Винесення до слави вівтаря подружньої пари, які осягнули святість у шлюбі та сімейному житті, було нечуваною справою в історії Церкви. Беатифікація на межі ІІІ тисячоліття стала не просто прецедентом, а першою ластівкою переламу в християнській духовності до «святості удвох».

Всі покликані до святості, але кожен іде до неї власним шляхом. Одним із них, як нагадав блаж.Йоан Павло ІІ в Апостольському повчанні «Familiaris consortio», є подружнє життя. В день 20-річчя цього повчання, 21 жовтня 2001 року, й відбулась перша беатифікація подружньої пари.

Промовистим і є той факт, що літургійний спомин подружжя Кватроккі призначено на 25 листопада – день їхнього шлюбу. Зазвичай днем спомину стає смерть – день «народження для неба». Отже, для них «народженням для неба» визнано початок подружнього життя.

Кватроккі

Марія Луїза Корсіні і Луїджі Белтраме Кватроккі побралися 1905 року в базиліці Санта Марія Маджоре. Луїжді походив з Катанії, але зростав у Римі, куди переїхала сім’я. Вивчився на адвоката, був промотором скаутінгу (рух, заснований Робертом Баден-Пауелом; в Україні відомий як організація «Пласт»). Поглиблював свої знання релігії в Григоріанському університеті. Кілька разів відмовлявся зайняти високі посади, оскільки їх пропонував режим Муссоліні, а католик Кватроккі не хотів мати нічого спільного з фашистами. Марія Луїза народилась у Флоренції, належала до давнього князівського роду Корсіні (з якого, між іншим, походив Лоренцо Корсіні – Папа Климент ХІІ, 1730-1740). Її родина також свого часу перебралася до столиці, де Марія вивчилась на гуманітарія і написала кілька книжок. Пізніше свій хист до писання вона використовувала на шпальтах католицької преси, уклала кілька видань формаційно-аскетичного характеру, присвячених подружжю, родині та вихованню дітей. Була учасницею Католицької Дії, провадила благодійну діяльність серед хворих. Її релігійність підтримала й розпалила віру чоловіка, і разом вони вступили в Рух християнського відродження і Фронт сім’ї.

Упродовж перших чотирьох років подружнього життя в них народилося троє дітей: Філіп (1906), Стефанія (1908), Чезаре (1909). Духовним керівником сім’ї став францисканець Пелегріно Паолі. У цінності його пастирської підтримки подружжя упевнилося 1914 року, коли на 4-му місяці вагітності Марії Луїзі поставили діагноз «передлежання плаценти» і веліли йти на аборт, бо так чи інакше це означає смерть дитини. Подружжя відмовилося від убивства дитини і поклалося на волю Божу. В квітні народилася у них здорова Енрічетта.

Своїх дітей вони виховували власним прикладом, присвячуючи їм кожну вільну хвилину. Щодня брали участь у св.Месах, разом молилися на Розарії, увечері спільно ставали навколішки перед розп’яттям…

1920 року вони здійснили інтронізацію Пресвятого Серця Ісусового у своєму домі – тобто присвятили Господньому Серцю свою сім’ю. Плодами глибокої релігійності родини стали покликання: Філіп став священиком, Стефанія – мнахинею-бенедиктинкою, Чезаре – трапістом. Енрікетта опікувалася батьками до старості.

Чисте подружжя

А через 20 років спільного життя, за порадою о.Паолі, подружжя Кваттроккі склало обітницю чистоти.

Це рішення було вираженням спільного віддання себе Богові, прагненням до взаємної глибокої духовної єдності та християнської досконалості. Марія сказала чоловікові: «Мій коханий, можеш бути певний, що моя любов до тебе й ніжність, яку ти в мене зараз викликаєш, набагато більші, ніж раніше. Зрозумій, що не ти не мусиш чекати неба, аби з’єднатися зі мною. Вже зараз ти зі мною так близько, як ніколи раніше. Господь Бог не розділяє, а єднає, бо Він є Любов. Бог – це Радість, а не смуток».

Луїджі помер 9 листопада 1951 року. Марія надалі публікувала статті й книжки, зокрема, автобіографічні спогади, в яких визнала, що й надалі відчуває присутність чоловіка і вірить, що вони знову з’єднаються в небі.

Марія Луїза померла 26 серпня 1965 року і спочиває обік чоловіка, на римському цвинтарі Віторкіано. Минули роки, й на їхній беатифікаційній св.Месі 21 жовтня 2001 року були присутні троє їхніх дітей, які самі вже мали під сотню років.

Парами до неба

Кватроккі – на сьогодні вже не єдине беатифіковане подружжя. 20 жовтня 2008 року в базиліці Лізьє були проголошені блаженними, також як подружня пара, Луї Мартен і Зелі Герен – батьки св.Терези від Дитятка Ісус. Постулатор процесу о.Антоніо Сангаллі сказав: «Ми б не мали святої Терезки без таких батьків». Сама свята писала, що вони були гідні більше неба, ніж землі.
У Мадридській дієцезії 9 липня 2008 року розпочато беатифікаційний процес подружжя Томаса Альвіра і Франциски Домініки Сузін. Вони одружилися 1939 року, мали дев’ятеро дітей, становили взірцеву християнську родину, були супернумераріями в Опус Деї: Томас – із 1947 року, як один з перших. Заснували 1963 року Товариство підтримки освітніх закладів – мережі шкіл, створюваних самим батьками, аби діти виховувалися згідно з їхніми переконаннями.

У Римі на дієцезіальному рівні триває процес Лючії Гваландріс і Сеттіміо Манеллі. Вони одружилися 1926 року, особисто знали св.Отця Піо, стали францисканськими терціаріями, народили 21 дитину (вижило 13). Один із синів заснував францисканську спільноту, а семеро внуків вступили в орден.

Молитва за заступництвом подружжя Кватроккі

Блаженні Маріє і Луїджі, які дали нам прекрасний взірець подружнього і сімейного життя, моліться за нас, щоб і ми, як ви, зуміли дотримати належну рівновагу поміж професійною працею, служінням ближньому та сімейним життям. Допоможіть нам, пригніченим стількома обов’язками, зайнятим і забіганим, знайти час на те, що в житті насправді важливе, і завжди розважливо розпізнавати, на що маємо присвячувати свій час і увагу.

Допоможіть нам правильно виконувати батьківські обов’язки і завжди цінувати спільно проведений час. Навчіть нас бачити потребу свідчення і доброго прикладу для наших дітей. Дайте, щоб ми завжди пам’ятали, що все, чого хочемо їх навчити, ми повинні показати власним прикладом життя.

Моліться, аби наш дім завжди – як і ваш – був осяяний Божим світлом, і щоб кожен, хто до нього входить, отримував любов і сімейне тепло. Моліться за всі сучасні родини, аби культивували справжні цінності й не марнували дарів, які їм довірені. Амінь.

Michał Gryczyński, Przewodnik Katolicki / DEON.pl

Як наново відкрити своїх чоловіка чи дружину

часопис CREDO — Tue, 28 Feb 2012 16:00:55 +0000

Пропонуємо читачам CREDO стислий виклад історії руху «Подружні зустрічі». Підкріпимо її сучасністю: відгуками учасників. Наприклад, такими: «На реколекціях я зрозумів, що дружина – як та книга. Раніше думав, що вже прочитав її до кінця. Проте після реколекцій зрозумів, що помилявся: цієї книги я ще не читав!»

Від Лясок до Бердичева

«Подружні зустрічі» – це міжнародний християнський рух, який базується на положеннях Статуту, затвердженого Папською Радою у справах мирян: 15 серпня 2004 року – тимчасово, а 15 серпня 2009 року – на постійній основі.

Це реколекційний рух, головна мета якого – відновити союз чоловіка і дружини між собою і з Богом, на зразок любові Ісуса Христа і Церкви.

7-9 травня 1977 року в Лясках поблизу Варшави відбулися перші польські реколекції. Наступні – 6-8 січня 1978 року в Певлі, біля Живця. Серед їхніх учасників було знане сьогодні подружжя Ірени та Єжи Гжибовських. Вони включилися в підготовку наступних реколекцій, і відтоді стали незмінними лідерами руху, тепер уже міжнародного.

Восени 1980 року подружні пари з Польщі написали листа до Святішого Отця Йоана Павла ІІ й дістали відповідь із благословенням на свою діяльність.

Крім Польщі, Рух розвивається у Білорусі, Латвії, Литві, Молдові, Росії, Румунії, Казахстані, Ірландії та Україні (римо-католицькі й греко-католицькі осередки). У Санкт-Петербурзі (Росія) започатковано перший православний осередок «Подружніх зустрічей».

Перші реколекції в Україні відбулися 4-6 вересня 1992 року на території колишнього піонерського табору в селі Скраглівка, що під Бердичевом (Житомирщина). Наступні, там само, були проведені роком пізніше. Ініціатором занять став о.Серафим Тишко OCD (кармеліт босий). На реколекціях 9-12 вересня 1993 року, у Скраглівці, побували Валентина і Вальдемар Вітлінські, а також о.Максиміліан Подвіка OCD з парафії Воздвиження Святого Хреста у Києві. Відтоді, упродовж майже 13 років, вони були незмінними лідерами Руху в Україні.

Наступні реколекції, за допомогою аніматорів із Польщі, були організовані в Києві 20 листопада 1993 року. З тих пір реколекції в Україні проводяться регулярно. Діють три осередки Руху: бердичівський, київський та харківський (греко-католицькі осередки у Києві, Львові, Івано-Франківську й Тернополі). У 2011-2012 роках постав осередок у Львівській архідієцезії (с.Заболотів на Івано-Франківщині). Українські аніматори з 1995 року беруть участь у міжнародних з’їздах аніматорів та лідерів цього Руху.

У червні 2005 року в підкиївському Ворзелі, де розташувалася Вища духовна семінарія Києво-Житомирської дієцезії, відбулися поглиблені реколекції для аніматорів та І Всеукраїнський установчий з’їзд аніматорів. Обрано Правління Всеукраїнського центру цього Руху в Римо-Католицькій Церкві. За час діяльності «Подружніх зустрічей» в Україні відбулося понад 60 реколекцій, на яких побувало понад 550 подружніх пар, а також священики, сестри-монахині, семінаристи.

Місця, де відбувалися реколекції, це Бердичів (с.Скраглівка, Кустин), Зарічани (під Житомиром), Бар (монастир сестер-бенедиктинок), Вінниця (монастир сестер-каносіянок), Старокостянтинів, Красилів, Хмельницький (район Гречани), Київ, Харків, Дніпродзержинськ, Одеса, Чернігів, Полтава, Язловець, Івано-Франківськ і Львів (для греко-католиків). Учасниками реколекцій були парафіяни з Києва, Житомира, Вінниці, Харкова та цих областей, Вишгорода, Хмельницького, Смотрича, Старокостянтинова, Хмільника, Кривого Рога, Запоріжжя, Дніпродзержинська, Луцька, села Красні Кути в Закарпатті, Трускавця.

«Подружні зустрічі» – це самофінансована неприбуткова структура, яка існує за рахунок щомісячних грошових внесків аніматорів та – частково – за благодійні добровільні внески учасників реколекцій, залежно від їхніх статків. Заохочується спонсорська допомога добродіїв, як окремих осіб, так і організацій, незалежно від форми власності.

Відгуки:

Про «Подружні зустрічі» чула не раз. За роки подружнього життя назбиралось трохи проблем, які чекали на розв’язання…
*

Був роздратований: знову їхати на якусь зустріч. Потім подумав, що, може, Бог має щодо нас план. Побачимо. Стало навіть цікаво. Поїхали. І – о, диво! Не вірив собі! Тепер хочеться йти і на пореколекційні зустрічі.
*

Не хотіла їхати, бо вдома була сварка. Їхала з каменем на душі. Весь бруд виливала на чоловіка. Тепер ніби заново народилася, криза минула.
*

Приїхав. Побачив. Рекомендую молодим подружнім парам обов’язково побувати на таких реколекціях. Бо запобігти помилкам легше, ніж їх потім виправляти…

Що там відбувається

Особливою харизмою Руху є дар зустрічі чоловіка і дружини: зрозуміння і прийняття одне одного в правді та любові, в дусі поєднання особистостей. До такої зустрічі провадить діалог, запропонований подружжю на всіх етапах формації Руху.

Принципами діалогу в подружжі:

- слухати раніше, ніж говорити;

- ділитися, а не сперечатися;

- розуміти, а не оцінювати,

а понад усе – прощати, прощати з любов’ю.

Символ Руху – два пломінці вогню над переплетеними обручками. Пломінці символізують Святого Духа, під повівом Якого розвивається подружня і родинна любов. До символів Руху належать також ікони: Свята Родина і «Подружні зустрічі». Духовність Руху формують спеціально підготовлені аніматорські подружжя, свідомі свого покликання, які раніше були на реколекціях для подружніх пар, і священик-модератор.

«Подружні зустрічі» – це не «клуб для своїх», куди входять, наприклад, тільки члени певної парафії. Головною формою діяльності Руху є реколекційні зустрічі, доступні для всіх подружжів. Проводять їх зазвичай три пари аніматорів і священик. У реколекціях «Подружніх зустрічей» можуть брати участь усі подружжя: вінчані в церкві і тільки зареєстровані в РАГСі; подружжя різних конфесій і невіруючі (за умови, що вони сприймають католицьку концепцію програми); безконфліктні подружжя й ті, які переживають серйозні конфлікти; подружжя, які щойно побралися, і які прожили разом не один десяток років. Головною вимогою до реколектантів є спільна участь подружжя (без дітей, відповідно до особливості харизми Руху, щоб чоловік і дружина могли приділити увагу одне одному і своїм стосункам).

Реколекції розпочинаються у п’ятницю о 18.00, а закінчуються в неділю близько 15.00. Відбуваються вони в реколекційних домах або інших відповідних приміщеннях, де достатньо кімнат для учасників (10-15 подружніх пар, не рахуючи аніматорів і священика-модератора). Під час реколекцій кожна подружня пара мешкає в окремій кімнаті. Щодня є Служба Божа. У суботу є час для розповіді про себе, а також можливість сповіді, спілкування зі священиком чи аніматорами. Присутність священика і католицька направленість програми не мають за мету навернення на католицизм.

Відгуки:

У день шлюбу казала чоловікові, що кохаю його, але насправді думала про те, щоб добре було мені. Хотіла змінити його, а не себе.
*

День діалогу нагадує мені, що дружина любить квіти… Можна, звичайно, згадувати про це частіше, але якщо принаймні раз на місяць, то це вже добрий знак!
*

На реколекціях ми бачили старші подружні пари, які вже прожили декілька десятків років, і тримаються за руки, як молоді. Маю надію, що, може, й ми зостанемось такими.
*

Я задоволена. Дуже задоволена. Зрозуміла, що запорука міцного подружжя – вміння провадити діалог. По-новому пізнала чоловіка, а прожили разом більше двох десятків років. Вразила, зворушила до сліз урочиста Служба Божа з відновленням таїнства Шлюбу.

Що ми з цього будемо мати?

Головні плоди реколекцій – покращення стосунків у сім’ї; збереження сімей, які перебували на межі розлучення; особисті навернення. Частина подружжів-учасників приймає рішення визнати свій шлюб перед Богом у церкві. Дехто кидає палити, випивати і т.ін.

Під час реколекцій кожне подружжя може відновити свіжість взаємних почуттів, поглибити взаємну любов чи наново відкрити її, відновити пережиття святої тайни Подружжя. Форма проведення реколекцій – унікальна. Запропонований діалог дозволить чоловікові й дружині глибше пізнати одне одного та знайти шляхи подолання конфліктів.

Після участі в реколекціях можна їх продовжити й поглибити пізнане під час «пореколекційних зустрічей», а також у «Малих групах», які систематично (щомісяця) проводяться за визначеною програмою.

Складовою Руху є «Вечори для закоханих». Їх, згідно зі спеціально розробленою програмою, проводять аніматори і священик спільноти «Подружні зустрічі».

«Вечори для закоханих» призначені головно для наречених, які вирішили побратися і сприймають ці зустрічі як частину підготовки до прийняття таїнства Шлюбу. «Вечори» охоплюють ту частину підготовки, яку зазвичай називають «передшлюбною катехезою».

«Вечори для закоханих» можуть бути також дуже плідні для тих, хто «зустрічається» – закоханих, які ще не вирішили побратися, але серйозно думають про свій зв’язок. Беручи участь у цих Вечорах, вони можуть розпізнати, чи їхній зв’язок настільки зрілий, щоб створити сім’ю.

Програма «Вечорів для закоханих» дозволяє учасникам обох груп (тим, хто вже готується до шлюбу, і хто тільки зустрічається) глибше замислитися над своїми стосунками. В обох ситуаціях трапляється, що учасники розстаються або відкладають рішення побратися. Це – позитивний наслідок, бо може свідчити про поглиблення особистісної зрілості цієї пари та її більшу відповідальність за своє рішення.

Відгуки:

Я дуже хотіла на такі реколекції. Зараз просто… просто задоволена. Отримала багато: і Божої любові, і натхнення, і радості.
*

Був на багатьох різних реколекціях. На таких – уперше. Отримав чимало гарних почуттів. Зрозумів, що мушу бути таким, яким я є, без ніяких масок.
*

Мені важливо було почути чиїсь думки і поділитися своїми. І вчорашній день – це було саме те, чого я чекала. Чоловік сьогодні навіть співав.
*

Один раз уже була на таких реколекціях. Тому дуже хотіла поїхати ще й на ці. Думала, що вже таких проблем немає в подружжі, але з’явилися нові відкриття. Виявляється, мій чоловік навіть вірить у Бога. Ми знову хочемо до вас на реколекції.
*

Найближчі реколекції відбудуться у Житомирі в монастирі сестер-бенедиктинок, з 9 по 11 березня.

За додатковою інформацією звертайтися на e-mail: podr_zustr@mail.ru та за телефоном: 097 2062212. Заресєтруватися на реколекції потрібно до 05.03.2012 року.

Додаткову інформацію про діяльність Руху в Україні можна отримати:

м. Бердичів

Зенон і Міла Гловацькі

тел. 097 2062212

e-mail: podr_zustr@ukr.net;

Санктуарій Матері Божої Бердичівської

о. Ромуальд Гощевський ОСD

тел. моб. 066 2225927

тел.(04143) 2-40-42;

e-mail: donor_ne_@ukr.net

Андрій і Зоя Каліновські

тел. 067 7942435

м. Київ

Монастир Босих кармелітів

тел. (044) 424-75-65

Віктор і Лариса Мурга

тел. (044) 570-13-23

м. Харків

о. Богуслав Шембер OCD;

тел. (057) 376-21-50

Віктор Себренко і Зоя Сосова

тел. 098 7848190 (Зоя)

e-mail: bbv_rec@mail.ru

с. Заболотів, Івано-Франківська обл.

о. Григорій Земба

тел. 067 3951369

Андрій і Марія Семенюк

тел. 067 7283626, 063 2057247, 093 8174617

e-mail: mashulia2@mail.ru

Недоподружжя

часопис CREDO — Mon, 20 Feb 2012 16:43:15 +0000

Чи можна примирити спільне життя перед шлюбом із дошлюбною чистотою? І чи можна покинути нареченого?

У мене самого були знайомі, які пишалися тим, що для них спільне життя у досконалій чистоті є чимось простим. Закінчилося все повною інтимною близькістю, надодачу без почуття провини. «Хіба ви не розумієте, отче, що ми настільки близькі один одному духовно і в нашому співжитті немає нічого нечистого?» – кричала вона на мене, ображена тим, що я їй не притакую. Ну і щоб сформулювати загальну думку: спільне проживання людей, які не є подружжям, створює безпосередню нагоду для гріха також і тоді, коли до гріха ще не дійшло.

“ Спільне проживання людей, які не є подружжям, створює безпосередню нагоду для гріха також і тоді, коли до гріха ще не дійшло

Я би підкреслив ще й те, що це становить «внесок» до сучасної дехристиянізації. Бо люди, які бачать таку ситуацію, мають право (одні з болем, інші з задоволенням, залежно від свого особистого ставлення до Церкви і Божих заповідей) відзначити це як ще одне підтвердження того, що традиційні моральні норми сьогодні розпадаються. Іншими словами, давати людям підставу для згіршення трапляється також і тоді, коли – не чинячи гріха – ми умисно створюємо ситуацію, в якій ці люди можуть подумати, що гріх наявний.

Крім того, я б непокоївся подружнім майбутнім такої пари. Зрештою, вони, разом мешкаючи до шлюбу, а)позбавлені тієї взаємної таємничості й захопливості, яка є безцінним благом на початку подружнього життя; б)завчасно входять у рутину спільного життя, яка неминуче чекає на подружжя, але в ситуації, коли це ще не подружжя і немає дітей, рутина більше спокушає розірвати зв’язок, аніж трудитися над його вдосконаленням. Мій душпастирський досвід щодо тривалості зв’язків, яким передували надто довгі або «парасімейні» заручини, на жаль, радше сумний.

*

Вони ще не дозріли до подружжя, ще мають краще одне одного пізнати, а вже якби вона завагітніла, то вони б одружилися!

Це як? – перепитую. Попри те, що вони ще не дозріли, то все ж таки побралися б? Ба більше, вступаючи у спільноту ще-не-подружжя, а однак уже-подружжя, молоді від самого початку вчаться сприймати інтимну близькість більше як гру взаємних симпатій, ніж як повний дар себе самого. Зрештою, вони ж допіру будують у собі рішення до подружжя, отже, повний дар себе самого відкладають на потім. А що дитина може бути зачата, перш ніж це настане? Хіба це дурниця?

“ Впродовж цього часу вони реалізували якусь зовсім іншу любов, аніж ту, якої би Господь Бог від них очікував, любов, яка Богові не могла бути угодна

Тут виразно видно ту ж саму ментальність, яка в інших ситуаціях досить легко погоджується на подружню невірність і розлучення. Бо якщо в інтимну близькість можна входити без позиції повного жертвування себе, якщо від самого початку партнери (майбутнє подружжя) розділяють у ньому вимір єднання від виміру продовження життя, взаємної відданості, якщо вже зараз взаємною симпатією виправдовують статеве єднання… Як на мене, можна вже й не продовжувати це речення.

*

Просто непотрібно входити у ситуації, в яких може бути зачато дитину, якщо ще не збудовано життєвої позиції взаємної відданості, стовідсотково тривалої, безумовно до кінця життя.

Певно, так не повинно бути, що якась пара ще не є подружжям, а вже є більше ніж нареченими. Люди спроможні жити в таких стосунках і чотири, й вісім років, зв’язуються одне з одним, а потім один із них відходить. А той другий? – втратив чотири або й більше років, за які міг би вже давно знайти свою «другу половину» і заснувати сім’ю. Ну і я вже тільки побіжно згадаю, що впродовж цього часу вони реалізували якусь зовсім іншу любов, аніж ту, якої би Господь Бог від них очікував, любов, яка Богові не могла бути угодна.

Чи можна розірвати такий зв’язок? Вочевидь можна, бо це не подружжя, а до подружжя не варто приступати всупереч своїм бажанням. Разом із тим, однак, не можна було настільки глибоко прив’язувати до себе іншу людину, якщо вже не мав наміру творити з нею сім’ю.

Коли я писав цю відповідь, дивовижно вперто поверталися до мене перші рядки Псалму 119:

Щасливі ті, що їх дорога бездоганна,

Що ходять за Господній законом.

Щасливі ті, що Його свідоцтва пильнують,

Шукають Його всім серцем.

Яцек Салій ОР, Dominikanie.pl

Шлюб: шлях через кризи до нових криз

часопис CREDO — Tue, 18 Oct 2011 10:41:01 +0000

Криза – слово грецьке, яке означає, в кінцевому підсумку, суд. Критичний момент – той, коли ставиться під питання все попереднє… Це може теж бути момент, коли ми повинні себе самих судити і багато в чому засудити …

Поняття суду говорить про минуле, але, коли ти себе оцінив, коли ти оцінив становище, в якому знаходишся, коли ти звершив суд над собою, наступний крок – йти вперед, а не тільки озиратися назад. Тому дійсно в момент суду людина заглядає глибоко в свою совість, вдивляється в те, що вона зробила – і особисто, і колективно як людство, і далі думає, куди йти.

Митрополит Сурожський Антоній

Де життя, там і кризи

Жодне подружжя не може уникнути криз з тієї простої причини, що кризи супроводжують життя. Біологічна клітина, немовля, організація або пара – будь-яка жива система, що розвивається – приречена пройти через низку криз в силу самої своєї природи. Будь-який період спокою і стабільності минає і змінюється болісним періодом змін. І це повторюється в шлюбі знову і знову, з початку медового місяця і до кінця днів.

Таким чином, подобаються вони нам чи ні, кризи неминучі – ми не в змозі від них відмежуватися. При цьому подружні кризи вкрай болісні і небезпечні: вони можуть скінчитися повною смертю пари, коли люди розлучаються. Але одночасно кожна криза свідчить про зростання відносин і несе нові можливості. Саме здатність переживати загальні кризи конструктивно відрізняє щасливі пари від тих, де люди ще не навчилися (або ніколи не навчаться, якщо вони розлучаються) жити разом.

Криза: смерть і суд

Якщо сказати зовсім просто, криза – це реакція на зміни (як зовнішні, так і внутрішні), з якими пара на даному етапі ще не вміє обходитися. Наче музика змінилася, але ми за звичкою танцюємо минулий танець, який стає безглуздим, і не можемо пристосуватися до нового і незвичного ритму. Тому в кризі ми відчуваємо гостру необхідність щось терміново зробити – але що і як зробити, ми не знаємо, а всі звичні зусилля ні до чого не призводять. Це – стан розгубленості і заплутаності.

Тут завжди важко зрозуміти, що ж відбувається. Це зростання відносин, проте учасники в цей момент не в змозі цього помітити, вони бачать тільки деградацію. При цьому мислення і почуття стають більш інфантильними і примітивними. Тому в кризі людина може шукати винних, гаряче звинувачувати себе, або в апатії опустити руки і нічого не робити. У такий період кожна людина особливо сильно потребує підтримки іншого – але, на жаль, саме в цей момент інший не в змозі її дати.

Бажання «зробити хоч щось» часто призводить тут до імпульсивних і необачних вчинків. Це – не найкращий момент для прийняття зважених рішень, а тому людина ризикує «наламати дров»: на цьому етапі зустрічаються розлучення і зради, або ж хтось раптом робить відкриття: «Насправді, моє покликання – це монастир». Раптове рішення в гострий момент кризи – це найчастіше втеча від проблем і болю. Краще приймати незворотні рішення в інші, відносно стабільніші періоди життя.

Такий болісний стан може тривати місяці або навіть роки. Він може бути нестерпно гострим (на щастя, тоді все й змінюється швидше) або порівняно м’яким, як звична біль у хронічно хворого, до якої він дещо пристосувався. Часто люди тут із сумом мріють про старий зручний танець, їм хочеться, щоб все стало «як раніше» – але це неможливо. Можна тільки пройти через води кризи і вийти з іншого її боку – до нових стосунків. І насправді, навіть якщо все йде добре, ми тут робимо 3 кроки вперед, а потім 2 назад. Скажімо, обидва, нарешті, зрозуміли, що час зупинити проект по переробці один одного. Але при зовнішньому стресі – візиті батьків, ремонті або втраті роботи – «регресують», скочуються до минулого з його безплідними суперечками.

Кризи типові і нетипові

Психологи постійно створюють все нові і нові класифікацій подружніх криз, зазвичай прив’язані до етапів розвитку стосунків, однак нічого на сто відсотків певного тут немає. Всі люди різні, і те, що одну пару вибиває з колії на кілька років, для іншої пари може стати практично непомітним випробуванням, яке вони долають не замислюючись. Крім того, на розвиток відносин накладаються події життя: народження дітей, хвороби, переїзди і т.д. – які також можуть порушувати звичну рівновагу і спричинити кризи – малі чи великі. Тим не менш, деякі теми криз досить типові. Згадаю дві з них, що зустрічаються на перших етапах, хоча, повторюю, все це досить умовно.

«Любов скінчилася» У нашій культурі, де шлюб часто починається з романтичного періоду закоханості, перша криза нерідко забарвлена переживанням «любов скінчилася». Як показало одне дослідження, чим палкіше захоплення медового місяця, тим менш стабільна пара: на неї чекає дуже сильне розчарування. Тут на зміну ейфорії приходить суворий реалізм: виявляється, ми абсолютно різні люди. Ця криза дуже важлива, тому що вона для багатьох – найперша, і пара ще зовсім не готова проходити через випробування разом. Обом стає тісно у відносинах один з одним, обом хочеться з них втекти до життя, яке було до шлюбу: згадати про залишених друзів, плани і справи. Обидва відчувають, що «охололи» до іншого, і це супроводжується переживанням провини. Це важливий період зустрічі з реальністю: ми дійсно різні і не так вже «створені один для одного», як то здавалося в гарячці закоханості. Тут обидва учасники згадують, що у них, окрім шлюбу, є і своє «самотнє» життя. І що ще важливіше: перше розчарування, успішно прожите разом, дає сильний імунітет для протистояння всім наступним кризам.

«Боротьба за владу» Якщо люди пережили першу кризу «кінця любові» і відкрили, що вони різні, їм належить вирішити наступну проблему: як жити разом зі своїми різними бажаннями і потребами. І тому досить скоро починається друга криза під умовною назвою «боротьба за владу». Це не означає, що вони постійно воюють у відкриту або влаштовують революції. Скоріше це нескінченна низка суперечок через досить конкретні приводи: як витрачати гроші, що є на вечерю, що робити з нестерпними родичами, хто повинен виносити сміття і хто має право виносити рішення про те, хто виносить сміття. У обох учасників цієї смертельної сутички завжди залишається одне ключове відчуття: якщо б тільки інший змінився, у нас відразу б почалося нове і прекрасне життя.

Іноді ця криза не дуже інтенсивна і болісна, вона може гаснути і знову загострюватися при появі нових тем для спору (скажімо, при втраті роботи або, навпаки, різке підвищення добробуту), але вона розтягується на роки: деколи у подружжя йде років десять на те, щоб зробити найважливіше відкриття – іншого змінити неможливо. І можна сказати, що більшість пар, що розпалися, застрягли на цьому етапі і не перейшли на іншу сторону цієї кризи.

Далі на подружжя чекають нові й нові кризи. Скажімо, радісна подія народження першої дитини змінює все, і для багатьох стає випробуванням. Або двадцять-тридцять років потому, коли діти покидають батьківський дім, а подружжя знову залишаються вдвох, – їм в черговий раз потрібно наново відкрити сенс і пріоритети свого життя разом. Бувають кризи і посеред стабільності: почуття нудьги і сумнів у тому, що все це дійсно гідне життя.

Але якщо подружжя два-три рази вже пройшли через кризи, їм стає легше. Вони розуміють, що це – не глухий кут і не безглузді муки, але шлях вперед.

Страждаємо разом

Термін «криза» вживається в психології та суспільних науках, і він дійсно допомагає зрозуміти, що відбувається, і хоч частково поглянути на свої проблеми в широкій перспективі.

Але якщо говорити простою мовою, то в момент кризи ми відчуваємо просто страждання, до того ж часто це страждання здається зовсім зайвим і безглуздим. Але і це частина шлюбу. Як сказав один мудрий чоловік: «Вірність означає, що я згоден обходитися без щастя в якісь періоди нашого життя вдвох … Та неможливо бути завжди щасливим! Саме тому обітниця вірності дійсно важлива». І дійсно: беручи шлюб, люди приносять обітницю бути разом, а не обітницю бути завжди щасливими. Тут страждання неминучі: шлюб періодично вмирає, щоб – якщо ми не боїмося неминучих страждань – знову воскреснути.

Це важко. Тут кожній людині необхідно знайти нелегку рівновагу між активністю (міняти те, що можна змінити) і пасивністю (приймати те, що змінити неможливо). З одного боку, тут треба вирішувати проблеми, говорити про них, не боятися своїх почуттів і не боятися звертатися по допомогу – в кризі нам вкрай потрібна стороння допомога. З іншого боку, багато в чому тут нам залишається просто терпіти і чекати. Криза схожа на вагітність: це виношування майбутнього, коли процес неможливо прискорити без шкоди для здоров’я. Це вміння чекати в надії на відновлення і воскресіння стосунків.

Михайло Завалів, Terra Mariana , Переклад CREDO

Божа благодать після розлучення

часопис CREDO — Thu, 15 Sep 2011 11:09:17 +0000

Фото: citizen-40.tressugar.com

У провідних течіях сучасної культури часто забувається про те, чим є подружжя «від початку» (пор. Мт 19, 8). Ця істина про шлюб стосується всіх людей, вона виникла раніше ніж християнська віра і Катехизм Католицької Церкви представляє її таким чином:

1603. «Глибока спільність подружнього життя і любові заснована Творцем й унормована Його законами. (…) Сам Бог є творцем подружжя» (II Ватиканський Собор, Паст, конст.. « Gaudium et spes », 48.). Покликання до подружжя закладене в самій природі чоловіка і жінки, якими вони вийшли з рук Творця. Подружжя не є чисто людською установою, незважаючи на численні зміни, яких воно зазнавало впродовж століть у різних культурах, суспільних структурах і духовних укладах.»

Далі Катехизм в номері 1608 пояснює, що шлюб не втратив свого первинного сенсу і краси, що виник від самого Бога, навіть тоді, коли людство впало в гріхи. Тепер подружжю необхідна особлива Божа допомога, яка б охороняла як чоловіка, так і жінку, а також їхній шлюб від хаосу, до якого призводить гріх. Навіть шлюби людей, які не знають Христа, але потребують Божої благодаті – отримають її, якщо вона їм справді потрібна.

Христос підніс шлюб до рівня Таїнства. Що це означає? Тут дозволю собі маленькі спогади. На парафії мого дитинства шлюби уділялися в неділю і я, як міністрант, вислухав безліч промов, які стосуються цієї події. Проте жодного разу настоятель в своїй проповіді не забував згадати слова апостола Павла: «Ця таємниця велика, а я говорю про Христа та про Церкву!» (Еф 5,32). І знову і знову пояснював, що Таїнство Подружжя – схоже до Таїнства Євхаристії (що мене постійно дивувало) – це Таємниця віри. Зміст її є невичерпним, і якщо тільки подружжя не забуде про те, що вони цією Таємницею зв’язані, то вона стане джерелом сили в різних життєвих ситуаціях.

Недосяжний ідеал, а не утопія

Наведені вище слова апостола Павла, зокрема, якщо їх сприймати в контексті цілого відрізка ( Еф 5,21–33), є ключем до зрозуміння того, чим є Таїнство Подружжя. Тут йдеться не лише про те, що Христос, який своєю присутністю на весіллі в Кані Галилейській освятив шлюб, але й про те, що Він зобов’язався супроводжувати тих двох, котрі перед його вівтарем обіцяють одне одному вічну вірність і любов.

“ Любов між чоловіком і дружиною є наслідуванням любові між Христом та Церквою

Тут річ навіть не у тім, що Христос зобов’язався допомагати будувати 2 людям земний сімейний союз, Він перетворив його, як воду на вино у Кані, на дорогу до вічного життя.

І навіть більше того, любов між чоловіком і дружиною є наслідуванням любові між Христом та Церквою, тієї любові, яка в своєму остаточному виконанні буде нашим вічним щастям.

Подружжя може і повинно бути образом і реальною частиною Христа і Церкви! Щоб це побачити, достатньо уважно та з вірою вчитатися в Лист до Ефесян, який ми уже згадували. Перед такими неймовірними перспективами ми аж соромимося сказати що-небудь, людини вистачає тільки на вигук захоплення, але разом з тим і незадоволення: Чи це можливо? В нашому недосконалому світі?

Не треба дивуватися, що деякі сприймають це повчання про шлюб як відірвану від реального життя утопію. Ті, які це стверджують, не мають рації. Утопія – це щось інше, це далека від реальності маячня. Чимось іншим є формулювання ідеалу, до якого ми можемо реально наблизитися. Навіть, якщо ми не досягнемо цього ідеалу в визначеному часі, ми його реально творимо, наближуючись до нього.

“На землі, мабуть, тільки любов Марії та Йосипа були ідеальним образом вічної любові

На землі, мабуть, тільки любов Марії та Йосипа були ідеальним образом вічної любові, до якої закликає нас і робить нас здатними Христос. Звичайне подружжя – це тільки немічні люди. Завдання, які ставить перед ними шлюб – понад їхні сили. На щастя, сам Христос, який їх поєднав, хоче щодня обдаровувати їх своєю благодаттю. Однак, навіть з добрими намірами і за допомогою милості Таїнства Подружжя люди будуть слабо виконувати свою місію. Але будуть її виконувати! Їхній дім справді може і повинен стати місцем, в якому діє і поглиблюється любов Христа та Церкви.

Не розлучення, а тільки смерть розлучає подружжя

На жаль, шлюби, освячені Церквою, теж розпадаються. Як суспільство – з віруючими і невіруючими включно – ми дали дозвіл на розлучення. Розлучення стало найпростішою дорогою розв’язання кризи в шлюбі. Трапляється, що його підтримують чи навіть підштовхують до нього батьки одного з пари. Поради розлучитися від близьких та знайомих стали для нас справжнім лихом. Також багато католиків поводяться так, ніби ні у що не ставлять вчення Христа про те, «що Бог поєднав, людина не розлучить» ( Мк 10,9).

Церква повчає на цю тему також досить зрозуміло. Відкриємо ще раз Катехизм Католицької Церкви:

2384 Розлучення є великим злочином проти природного права. Воно намагається розірвати угоду, добровільно укладену подружньою парою, щоб жити разом аж до смерті. Розлучення завдає образи спасенному Союзові людини з Богом, знаком якого є таїнство Подружжя. Факт укладення нового союзу, навіть якщо він визнаний цивільним законом, збільшує тяжкість розриву: наново одружений член подружжя перебуває у стані публічного і тривалого перелюбу:

«Не дозволено чоловікові, який розлучився із своєю жінкою, одружуватись з іншою жінкою; заборонено іншому одружуватись Із розлученою жінкою» (Св. Василій Великий, Моральні правила, 73.).

“ Чоловік, який після того, як дружина його покинула і перестала ходити до Церкви, вирішив щонеділі двічі бувати на Службі, – один раз за себе, а другий за жінку

Чомусь велике здивування викликають люди, які, не зважаючи на розлучення – що зазвичай відбулося не з їхньої волі – почуваються зв’язаними присягою, складеною на початку свого шлюбу. Вони рідко знаходять підтримку серед своїх рідних та близьких. Навіть найближчі, бачачи таку позицію, закликають їх отямитися і відмовитися від дурниць. Вони, однак, знають своє. Знають, що це не люди вигадали, а на це є воля Божа: «А тим, що побрались, наказую не я, а Господь: Нехай не розлучається дружина з своїм чоловіком! А коли ж і розлучиться, хай зостається незаміжня, або з чоловіком своїм хай помириться, і не відпускати чоловікові дружини!» (1Кор 7:10,11).

Деколи релігійна пам’ять про прийняте Таїнство Подружжя проявляється дивовижним чином. Хай послугує прикладом чоловік, який після того, як дружина його покинула і перестала ходити до Церкви, вирішив щонеділі двічі бувати на Службі, – один раз за себе, а другий за жінку. Не заохочую до наслідування, а тільки відзначаю факт…

Коли з’явилася позашлюбна дитина…

У листах, які публікуються на сторінках Спільноти складних подружжів ( я також особисто отримав кілька таких), особливо поширені питання: чи маю погодитися з аргументом мого чоловіка, який пішов від мене до матері своєї позашлюбної дитини, пояснюючи мені, що в дитини має бути батько? Придивимося до ситуації:

«У нас 2 дітей, 5 і 10 років. П’ятнадцять місяців мій чоловік живе з іншою жінкою, яка розлучена. Коли виявилося, що коханка вагітна і незабаром народить, я захотіла, щоб чоловік повернувся додому. Проте він виправдовується тим, що незабаром з’явиться мале дитя, а інша причина – страх , що я йому ніколи не пробачу. Коли він йшов з дому, то попросив: «Допоможи мені повернутися додому». Коли я запитала як, сказав: «Молися за мене». Після народження дитини чоловік не повернувся в родину (…) Дуже хотілося б вірити, що однозначна позиція Церкви в справі повернення членів подружжів з нецерковних шлюбів, в яких з’явилася дитина, може врятувати якусь сім’ю, можливо не мою, але таких як моя – тисячі, отже, може комусь вдасться.»

Керуючись навіть аргументами того чоловіка, важко погодитися, що право дитини на батька є для нього насправді чимось важливим. Бо він забуває ті обставини, що відповідальна людина, яка має дружину та дітей, не створює нових зв’язків – бо його шлюбні діти теж мають право на батька, більше того, його відхід від них різнозначний для них землетрусу.

Однак, якщо вже народилася позашлюбна дитина, якщо вже через вчинки цього чоловіка хтось буде страждати – нехай він хоч спробує виправити те, що ще можна аби хоча б від цього моменту все було по-Божому. Може подружжя пригадає, що Таємниця, яка їх поєднує, є джерелом благодаті також і під час кризи. Можливо, їм вдасться врятувати свій шлюб, також для того, щоб п’яти – або десятирічна дитина не втратила батька. Зрозуміло, що перед цим має наступити примирення і пробачення, варто сподіватися, що дружина візьме на себе частину відповідальності за позашлюбну дитину свого чоловіка. Додам тільки, що в таких щасливих моментах люди мають не тільки релігійну, але навіть психологічну потребу почати новий етап свого життя від Святого Причастя і Сповіді.

Jacek Salij OP, «W drodze» / wiara.pl

Зразкова християнська сім’я – не утопія, а завдання

часопис CREDO — Fri, 10 Jun 2011 13:33:35 +0000

Ватиканська газета «L’Osservatore Romano» у середовому випуску полемізує з коментарем, розміщеним колишнім ватиканістом римського видання «La Repubblica» Марко Політі на сторінках лівого «Fatto Quotidiano» на тему недільної проповіді Папи Бенедикта XVI до хорватських сімей.

У тексті під назвою «Церкво, в якому світі ти живеш?» Політі стверджує, зокрема, що «існує космічна дистанція між вченням Церкви і реальним життям жінок і чоловіків». Така модель сім’ї, про яку говорить Папа, існує, на його думку, тепер лише у світі реклами.

Саме на цей закид йому відповідає Ватиканська газета. «Якщо автори реклами спираються на цю модель сім’ї, то це означає, що ця модель завжди актуальна», – говорить редактор «L’Osservatore Romano», додаючи, що «мабуть, власне цього прагне багато людей і тому Церква вчить це відкривати».

Під час проповіді на Літургії, відправленої 5 червня на іподромі у Загребі, Бенедикт XVI сказав, що суспільству сьогодні необхідне і нагально потрібне існування зразкових християнських сімей. Він підкреслив, що це надзвичайно важливо, особливо в Європі перед обличчям нестримної секуляризації, що призводить до відкидання Бога і розпаду сім’ї. «Любов зводиться до емоцій і задоволення інстинктів, без зобов’язання будування довгострокових відносин, взаємної приналежності та відкритості на життя», – висловив жаль Папа. Він нагадав, що ми покликані протиставлятись цьому менталітету. А крім вчення Церкви, дуже важливим є конкретне свідчення та активність християнських сімей, особливо, коли йдеться про підтвердження недоторканості людського життя від зачаття аж до його природного кінця, про унікальну і нічим не заміниму цінність сім’ї, засновану на шлюбі. Папа також наголосив на необхідності прийняття законодавства, яке б підтримувало сім’ю у завданні народження і виховання дітей.

Святіший Отець закликав християнські сім’ї бути відважними, щоб не піддатися мирському менталітету, «який пропонує грішне співжиття, як приготування до шлюбу, або навіть і замість шлюбу». «Показуйте свідченням свого життя, що можливо любити, як Христос, без застережень, що не треба боятися посвячувати себе служінню іншій людині! Втішайтеся материнством і батьківством! Відкритість до життя є знаком відкритості до майбутнього, впевненості у майбутньому (…). Добро сім’ї є також добром Церкви», – сказав Папа Бенедикт XVI. Він пригадав свої слова кілька років тому, що християнські сім’ї будують Церкву і навзаєм – Церква збудована з сімей, «малих домашніх церков».

За матеріалами: Католицький Оглядач

Уліс і Лелія Амендоладжіне – приклад святості у повсякденності

часопис CREDO — Thu, 09 Jun 2011 09:12:03 +0000

Днями в Латеранському Апостольському палаці в Римі завершився на дієцезіальному рівні розгляд життя, заслуг і святості подружжя Амендоладжіне, Уліса та Леліі, що жили в Римі в XX столітті.

Подружжя мало п’ятьох дітей. До сьогоднішнього дня дожили двоє з них. Обидва були присутні на заході у Латеранському палаці. Це донька Тереза і син Раффаеле, який став священиком-кармелітом.

Спільне життя подружжя Амендоладжіне було прикладом справжнього шлюбної і духовної єдності. Їхня донька Тереза так згадує своїх батьків: «Вони дуже відрізнялися за характером і поведінкою. Мого батька і мою матір об’єднувало те, що вони обоє завжди дивилися на Бога у всіх своїх діях. Уліс був поступливим, аскетом, любив тишу, а Лелія була енергійною, більш жвавою і живою. Але вони завжди вважали свої відмінності багатством, отриманим від Бога».

Їх духовний шлях був позначений впливом Кармелю. Уліс був кармелітським терціарієм, а Лелія належала до Братства Священного Скапулярія. Отець Раффаеле, єдиний з п’яти дітей, що пішов за батьками в цьому покликанні, розповів, що його батько і мати жили неподалік від парафії Св. Терези, на Корсо д’Італія в Римі, якою опікувались отці з ордену Босих кармелітів. Священик згадував слова свого батька про його любов до Кармелю і чернечого ордену Діви Марії, чия духовність допомагає досягти близькості з Богом: «Численні кармелітські святі нестримно притягують мене, Ісус бажає, щоб я досяг християнської досконалості цим шляхом». Саме так писав Уліс у своєму листі синові, що проходив новіціат.

Подружжя Амендоладжіне пережили з вірою багато випробувань. У 1951 році, після 21 року спільного життя, Лелія померла після тривалої хвороби. «Святість Леліі і Уліса, – сказав постулатор процесу Лука Паскуале, – це святість у щоденному житті. І це особливо помітно по останнім дням життя Леліі. Вона померла від раку досить молодою, довго і болісно страждаючи. За кілька днів до смерті Лелія часто говорила про Діву Марію, яка йде їй назустріч. Діти Леліі вірять, що так воно і було».

За матеріалами: Радио Ватикан

Вони теж належать до Церкви

часопис CREDO — Thu, 26 May 2011 15:58:52 +0000

Невінчані пари часто зустрічаються з презирливим ставленням з боку священиків та інших християн. Їх ображають під час візиту з нагоди коляди або, коли вони хочуть охрестити дитину.

Про проблеми пар, які живуть без шлюбу, розповідає о. Юзеф Пуціловскі, польський монах-домініканець, історик та душпастир. Священик проводить реколекції для сімей, які живуть без шлюбу, а раніше займався душпастирством таких людей.

- Багато хто не розуміє, що люди, які живуть без церковного шлюбу, все ще належать до Церкви. Церква не накладає екскомуніку, якщо хтось розлучається та одружується вдруге.

- Вони не відлучені від Церкви. Ці люди знаходяться у специфічній ситуації – вони суспендовані. Суспендована людина належить до Церкви, але не може приступати до деяких таїнств. Пари, що живуть без церковного шлюбу, не можуть сповідатися та причащатися.

Інколи священики не хотіли оголошувати про зустрічі для нешлюбних пар. Вони притримувалися думки: якщо хтось живе без церковного шлюбу – значить геть із Церкви

Мені здається, хоча я і не впевнений, що негативне ставлення до нешлюбних зв’язків характерне для певної групи священиків. Я це відчув відразу після рукоположень. Я поїхав у Гданськ і там вперше ходив «по коляді». Перед виходом ми отримали карточки з адресами. На деяких з них було написано: «Не заходити. Віросники!» Я не дуже розумів, що це означає. Виявилося, що за церковним сленгом «віросники» – це люди, які «живуть на віру», тобто, без церковного шлюбу. Нам радили оминати їх домівки. Я зробив навпаки. І згодом син однієї з цих пар став священиком.

У малих містечках та селах нешлюбним парам важче жити, ніж у великих містах, де вони можуть бути анонімними. Сьогодні в Польщі у кожній дієцезії є осередки душпастирства таких людей. Раніше цього не було. І коли єпископам пропонували створити такі спільноти, вони відповідали, що у їх дієцезії такої проблеми не існує. Я підозрюю, що вони просто не знали про цю проблему.

Я чув, що інколи священики не хотіли оголошувати про зустрічі для нешлюбних пар. Вони притримувалися думки: якщо хтось живе без церковного шлюбу – значить геть із Церкви.

Дуже легко засудити видимий гріх, але, може, варто було би спочатку придивитися до невидимих гріхів, а потім вже оцінювати інших.

- Дехто вважає, що через створювання душпастирства для нешлюбних пар Церква посередньо дає дозвіл на такий стиль життя.

- Ми не кажемо, що жити без шлюбу – це добре, це погано. Але Христос прийшов, щоб лікувати зло. Цим людям потрібно допомогти зрозуміти їх ситуацію і полегшити виховання дітей по-католицьки. Дуже легко засудити видимий гріх, але, може, варто було би спочатку придивитися до невидимих гріхів, а потім вже оцінювати інших.

Місце грішника – це Церква. Потрібно робити все для того, щоб люди відчували себе її частиною, незважаючи на те, що вони не мають доступу до деяких таїнств. Я вже не говорю про те, що кожен випадок індивідуальний, а всі вони – дуже болючі. Потрібно багато делікатності. Якщо священик не грішить мудрістю, то може ще збільшити страждання. Не можна дуже легко виносити вирок без заглиблення у конкретну ситуацію.

Правда, змінити людську ментальність нелегко. Коли о. Роман Дудак, капуцин, кількадесят років тому почав вести в Гданську реколекції для пар, що живуть без шлюбу, єпископ викликав його до себе, наказав виголосити «Вірую» та викинув його за двері. Проте настоятелі підтримали о. Романа і заохотили проводити такі реколекції й надалі.

Папа подарував йому розарій і сказав: «Для вашої найближчої людини». А це точно була не дружина Меллера, тому що він був розлучений

- Що змінилося з тих часів?

- На зміну підходу до нешлюбних зв’язків вплинув Йоан Павло ІІ, оголошуючи в 1981 році адхортацію «Familiaris consortio». Адже він з досвіду знав, що це дуже важлива проблема Церкви. Адже багато людей, які до нього приходили, жили у нешлюбних зв’язках. Я читав інтерв’ю зі Стефаном Меллером, який розповідав, що під час аудієнції Папа подарував йому розарій і сказав: «Для вашої найближчої людини». А це точно була не дружина Меллера, тому що він був розлучений. Чоловік згадує, що дуже тоді розчулився: «Я думав, що впаду».

Пам’ятаю також один випадок з мого душпастирства. Зустрічі для нешлюбних пар, які я організовував, розпочиналися від розмови на певну тему. Потім я відправляв Службу Божу, під час якої не приступав до Причастя відразу, а ставав на коліна або сідав збоку, в той час усі адорували Пресвяті Дари. Трохи пізніше я споживав Причастя, а після мене причащалася ще одна пара, яка жила в чистоті. Інших я просив, щоб приймали Причастя духовно, так як заохочував Папа. На одній з таких Мес був присутній молодий священик. Після Служби Божої він підійшов до мене і сказав: «Яким правом ви заохочуєте до духовного Причастя?». Я йому відповів: «Ні я, ні ви, ні навіть Папа не маємо права нікому заборонити приймати Причастя духовно, тому що тільки Бог знає, що знаходиться в серці людини». Я послався на «Familiaris consortio». На що цей священик відповів, що він писав магістерську роботу на цю тему і не пригадує собі нічого подібного. Тоді я йому сказав, що або його куратор був не дуже розумний, або він. На цьому закінчилася наша розмова. Згодом до мене задзвонив куратор цього священика з претензіями, що я таке сказав. Я переказав йому всю історію, а він поклав слухавку. Він знав, що це я мав рацію. А той священик, на щастя, порозумнішав і сьогодні він – дуже добрий душпастир.

Ще раз повторю: я не стверджую, що ці люди живуть правильно. Але навіщо потрібні ми, священики? Для того, щоб допомогти людям утримати зв’язок з Богом.

- Які люди приходили на зустрічі?

- Переважно вони вже були одружені, а тепер живуть в іншому зв’язку. Такі, яким нічого не стоїть на заваді, аби взяти шлюб, приходять рідко. Зазвичай вони вже вирішують усі свої справи, коли хочуть охрестити дитину.

На жаль, людей, які живуть у нешлюбному зв’язку, часто ображають… Якось один священик вигнав хлопця з міністрантської групи тільки через те, що його батьки жили без шлюбу. Я знаю цього хлопця. І він досі дуже ображений на того священика. І це не дивно. Зрештою я переконав його батьків взяти шлюб. Я страшно намучився, але вдалося!

Інший випадок. На Службі, яку я відправляв, були 300 чоловік, тобто, 150 нешлюбних пар. Спереду сіли чоловік та жінка, які відразу видалися мені підозрілими. Коли я почав говорити до зібраних у церкві, що Бог їх любить, ця сім’я дивилася на мене з обуренням. Після Служби вони сказали, що живуть у великій близькості з Богом і що вони – прекрасне подружжя. До мене вони звернулися з закидом: «Як ви можете казати, що Бог їх любить? Це ж грішники!» Триста людей сиділи за їх спинами і чули, що вони говорили. Я їм відповів: «Шановні, є стільки храмів, якщо Ви тут незручно почуваєтесь, то прошу вийти і не заважати».

- Людям, які зустрічаються з такою ворожістю, важко відчувати себе частиною Церкви…

Люди, що живуть невінчані, часто зустрічаються з презирливим ставленням з боку священиків та інших християн. Їх ображають під час візиту з нагоди коляди або, коли вони хочуть охрестити дитину.

Людська дурість не має меж! Одного разу хтось привів до мене свою бабусю. Колись вона вийшла заміж, але без церковного шлюбу. Зараз їй уже 80 років. Її чоловік помер 30 років тому. Я був шокований, коли дізнався, що місцевий настоятель постійно після смерті чоловіка відмовлявся відпустити їй гріхи та допустити до Причастя, аргументуючи це тим, що вони жила у нешлюбному зв’язку. Це скандал! Вона давно поховала чоловіка, а відпущення гріхів чекала би, мабуть, до смерті. Звідки береться таке невігластво? Може через неосвіченість, може через побоювання когось згіршити, але це не аргумент.

- Були випадки, коли ви закликали когось повернутись до своєї дружини (чоловіка) або заохочували клопотати про визнання недійсним цього шлюбу?

- Зазвичай я намагався показати можливості, які є. Я запрошував спеціаліста з канонічного права і говорив парі, що може варто би було спробувати ствердити недійсність першого шлюбу. Наскільки знаю, були випадки, коли шлюб визнавали недійсним, але цей процес триває досить довго.

Також я розповідав, що можна разом жити, утримуючись від статевих зносин. Траплялися зворушливі моменти, коли деякі пари приймали таке рішення.

Також я всіх заохочував брати участь у недільній Месі, а якщо їх ображали у їхній парафіяльній церкві, казав їм йти до іншої.

Коли люди вирішують жити у чистоті, то дуже міцно тримаються своєї постанови

- Ви згадали про те, що можна разом жити, утримуючись від сексу. Чи це не надто великі вимоги?

- Це героїзм. Але якщо деяким парам це вдається, значить, що це можливо.

- Ви схиляли до цього?

- Я казав, що існує така можливість. Публічно схиляти я ні до чого не можу. Під час сповіді можна, а навіть треба! А в звичайній, побіжній розмові не можна втручатись таким чином у чиюсь совість.

- А якщо хтось вирішить так жити?

- Ця пара повинна піти до свого настоятеля і під час сповіді або поза нею сказати, що має таку постанову. Якщо вони обіцяють, що будуть утримуватися від статевих зносин, тоді спокійно зможуть отримути відпущення гріхів та приступати до Святого Причастя. Рішення жити у чистоті – це питання сумління. У цьому випадку священик радить цим людям ходити до іншого храму, аби не створювати плутанини серед вірних.

Я знаю таких людей. Часто, коли люди вирішують жити у чистоті, то дуже міцно тримаються своєї постанови. Колись один чоловік встав і засвідчив, що вони так живуть з дружиною уже декілька років і це їм дуже багато дає. Я вірю, що він казав правду.

- Православна Церква допускає повторне одруження. Чому наша – ні?

- Я думаю, що Католицька Церква просто послідовна. Ісус сказав: «Що Бог поєднав, людина нехай не розлучає» (Мк 10, 2). Це не лише євангельська істина, але також і практика західної Церкви, досить загострена від тридентських часів. Потрібно знати, що не завжди це виглядало так, як зараз.

- Якщо так було не завжди, то може колись Церква допустить розлучених до таїнств?

Думаю, що ні. Але це тільки моя думка. Деякі священики, наприклад, в Африці чи в Ірландії, допускають таку можливість. Я навіть зустрічав одного священика, який допускав до Причастя подружжя, що не мало церковного шлюбу. В суботу вони приходили до сповіді, а в неділю приступали до Причастя. Потім «спокійно» собі жили цілий тиждень і в суботу знову приходили до сповіді. Я мало не впав, коли дізнався через 8 років, що ця пара не має шлюбу.

Я не думаю, що Церква змінить вчення у цьому питанні. Дякувати Богу кількасот років Церква дотримується традиції. Звичайно, вчення розвивається, але у деяких справах Церква не повинна поступатися, бо не може!

За матеріалами: List

10 тисяч чоловік взяло участь в акціях Тижня Подружжя

часопис CREDO — Mon, 23 May 2011 15:56:17 +0000

Подружні пари Харкова, Житомира, Луцька та Івано-Франківська вперше в Україні публічно оновили весільні обітниці вірності в Арках кохання, які було встановлено в рамках святкування всеукраїнського Тижня Подружжя.

Арка кохання стала чи не найромантичнішим заходом, який одночасно відбувся в різних регіонах країни. Завдяки Тижню Подружжя в Україні близько 500 подружніх пар з різних регіонів України змогли сказати один одному такі важливі та вічні слова – «Я кохаю тебе!», оновивши свої весільні обітниці вірності, повідомила CREDO комунікаційний директор Тижня Подружжя в Україні Олена Шабуніна.

Окрім Арки кохання під час першого Тижня Подружжя, вулицями Житомира та Луцька пройшли масові Паради щасливих родин. Загалом, у вуличних акціях, які відбулись в рамках Тижня Подружжя в різних куточках Україні, взяли участь понад 10 000 чоловік.

«Щаслива родина та подружжя – це достойний привід для святкування. Але Тиждень Подружжя – це не просто яскраві заходи. Ми намагаємось донести до кожного українця, що початок щасливої родини – це щасливе подружжя. Щоб родина була по-справжньому щасливою, подружжю варто постійно працювати над своїми стосунками», – говорять організатори.

Цього року Тиждень Подружжя пройшов в 16 містах України, які разом виступили на підтримку традиційних сімейних цінностей. Київ, Житомир, Луцьк, Кривий Ріг, Харків, Запоріжжя, Миколаїв, Вінниця, Хмельницький, Чернівці, Тернопіль, Львів та Донецьк – ось неповний список міст, в яких відбувся перший всеукраїнський Тиждень Подружжя. Організатори Тижня Подружжя переконані, що це свято, розпочате в міжнародний день сім’ї, 15 травня, стане традиційним для українців і в наступні роки об’єднає навколо себе ще більше прихильників.

За офіційною статистикою, кожен другий шлюб в Україні закінчується розлученням. Згідно з даними європейської статистики розлучень, Україна – абсолютний лідер за кількістю розлучень в Європі. На тисячу мешканців. України припадає 5,3 розлучення. За нею іде Росія з 5,0 розлученнями. Організатори Тижня Подружжя в Україні сподіваються, що завдяки їх ініціативам вдасться змінити таку сумну статистику та донести до українців справжню цінність подружнього життя.

Довідка

В Україні триває Тиждень Подружжя

часопис CREDO — Wed, 18 May 2011 14:23:04 +0000

На відкриття Тижня Подружжя в Україну завітав Річард Кейн (Великобританія), засновник однойменного міжнародного руху. Через діяльність, пов’язану з поширенням ідей здорового подружжя та сім’ї в світі, Річарда Кейна вже давно називають «Містер Шлюб» (анг. Mr. Marriage).

Як повідомила комунікаційний директор Тижня Подружжя в Україні Олена Шабуніна, під час організаційної зустрічі з лідерами регіональних команд Тижня Подружжя в Україні, яка відбулась 16 травня в Києві, пан Кейн зазначив, що Україна стала 18 країною світу, яка святкує Тиждень Подружжя. «Однак ми і не думаємо зупинятись на досягнутому. – додає Президент міжнародного громадського руху «Тиждень Подружжя», – До 2022 року ми плануємо долучити до святкування Тижня Подружжя понад 75 країн світу! Ідея Тижня Подружжя доволі проста: якщо ти впевнений, що міцна родина – це важливо та цінно – зроби те, що в твоїх силах, щоб показати це іншим».

Цьогоріч Тиждень Подружжя пройде в 10 містах України, які разом виступлять на підтримку традиційних сімейних цінностей. Київ, Житомир, Луцьк, Кривий Ріг, Запоріжжя, Миколаїв, Вінниця, Хмельницький, Чернівці, Тернопіль, Львів та Донецьк – ось неповний список міст, де відбудеться Тиждень Подружжя.

Тиждень Подружжя в Україні відкрив Парад щасливих родин, який відбувся в Житомирі 14 травня. Близько 5 000 житомирян взяли участь в яскравій сімейній ході. Завершальним заходом Тижня Подружжя в Україні стане Фестиваль сім’ї, який пройде в Луцьку 22 травня.

Парад щасливих родин у Житомирі

часопис CREDO — Wed, 18 May 2011 04:00:43 +0000

У рамках Тижня Подружжя у Житомирі відбувся парад щасливих родин.

Жінки, любіть своїх чоловіків

часопис CREDO — Sat, 14 May 2011 05:00:35 +0000

Ти прочанин, який долає шлях, але спробуй втішатися дорогою

Джон Павел «Твоє щастя залежить від тебе»

У кожного є своя дорога, свій хрест, доля, правда, сім’я… І всі розуміють, що пройти цією дорогою життя дуже непросто. Але кожен має власний унікальний життєвий план – Бог посилає нас у цей світ, аби ми донесли особливе послання, здійснили акт любові.

Отож, моє послання сьогодні буде до жінок. До жінок, які втомилися від одноманітності, яким бракує любові, уваги, тепла, ніжних слів, доброти, поцілунків, обіймів, лагідності. Все ніби закінчилось в один момент, і цей момент настав незадовго після одруження! І ми запитуємо себе: «невже пройшло кохання чи, може, ми стали іншими?»

Однак відповідь однозначна: любов – це жертва, боротьба, наука, це – врешті-решт мистецтво! То як зберегти хороші теплі стосунки у сірих буднях? Коли він приходить з роботи, вечеряє і починає займатись своїми справами, ніби не помічаючи тебе – треба діяти негайно! Отже, що робити, щоб чоловік хотів тобі довіряти, милуватися і захоплюватися тобою щодня?

1. Здивуйте свого чоловіка цікавим вечером, який сплануєте заздалегідь.

2. Любляча дружина наголошує на позитивних якостях свого чоловіка і допомагає йому віднайти і розвинути його таланти. Складіть перелік позитивних якостей чоловіка і нагадуйте йому про це.

3. Візьміть у бібліотеці книжку з романтичною поезією. Попросіть коханого вибрати один вірш і прочитати його для вас перед сном.

4. Зробіть йому подарунок просто так. Можна календар, де в кількох днях кожного місяця вписано «особливі дні для чоловіка».

5. Висловіть свої почуття у неординарний спосіб! Напишіть на дзеркалі у ванній: «Я люблю тебе», або приклейте записку на сонцезахисний щиток у його машині.

6. Спробуйте огорнути свого чоловіка турботою. Придумайте три нові способи, як йому прислужитися цього тижня.

7. Купіть десяток листівок і надсилайте їх вашому чоловікові по одній щомісяця.

8. Часто моліться разом.

9. Ідіть разом до Бога. Запитайте, що Він хоче для вашого шлюбу і налаштуйтеся це виконувати!

10. Спокуса є неминучою, але це не проблема. Проблемою може бути, як ви сприймаєте спокусу – ви будете з нею загравати, насолоджуватися чи відкидати її?

11. Напишіть чоловікові записку: «Ти стаєш кращим і кращим з кожним днем!» та приклейте її на дзеркало у ванній.

12. Допомагайте своєму чоловікові реалізувати потенціал. Спитайте у нього: «Що б ти хотів робити через п’ять, десять років? Як я можу тобі в цьому допомогти?».

13. Не говоріть: «Ти не розумієш!», скажіть: «Дозволь мені сказати це по-іншому».

14. Пообіцяйте своєму чоловікові, що ніколи не будете принижувати його в присутності інших.

15. Знайдіть десять хвилин щодня для спокійної розмови.

16. Жінка не мусить коритися своєму чоловікові, турбуватися про нього, допомагати йому. Вона хоче це робити!

17. Постійно говоріть своєму чоловікові: «Я кохаю тебе більше, ніж вчора, але менше, ніж завтра».

18. Коли він приходить з роботи, перш ніж робити щось інше, привітайте його з любов’ю і щирим інтересом: «Я скучила за тобою», «Рада тебе бачити», «Як пройшов твій день?».

19. Напишіть записку про те, що він є особливою людиною.

20. Деякі дружини не можуть зробити свого чоловіка щасливим, деякі роблять його щасливим, а інші допомагають йому відчути, що він є найщасливішим чоловіком на землі. Що відчуває ваш чоловік?

21. Добра жінка – та, яка може задовольняти свого чоловіка усе своє життя і бути завжди задоволена одним чоловіком. Це вимагає зусиль, часу, зобов’язань і Божої ласки, але це можливо. Зробіть це вашою метою, щоб зберегти ваш шлюб.

Спробуйте – результат не за горами! Звісно, це не просто. Вас може спіткати невдача, біль, розчарування… однак знайте, що єдина реальна невдача – це та, яка нічого нас не навчила.

Якщо, коли ти робиш добро, тобі скажуть, що ти його чиниш з егоїстичних причин – не зважай, і роби добро. Люди, яким ти допоміг, можливо, не будуть тобі вдячними – не зважай і допомагай їм. Віддай світові найкраще – ймовірно, що тебе ударять і відштовхнуть, але не падай у відчай і віддай найкраще! (Мати Тереза із Калькутти).

Успіх жінки не в тому, ким вона є: професором, міністром, директором, а в тому, який біля неї чоловік. Адже мудра жінка своєю любов’ю, підтримкою, розрадою, усмішкою, поглядом і навіть мовчанням зробить так, щоб її чоловік завжди був президентом! А якщо він – президент, то ви…

Наталя Бокла, ДивенСвіт