Загальне: За те, щоб в усіх країнах світу вибори урядовців відбувалися справедливо, прозоро та чесно, шануючи вільні рішення громадян.

Місійне: Щоб християни старалися всюди, а особливо у великих містах, робити дійний вклад у поширення культури, справедливості, солідарності та миру.

За матеріалами: Радіо Ватикан

Існує чимало молитов за покликання, рухи, які «опікають» служителів Божих. А ще є такі «спеціальні» молитви, що про них вірні небагато знають. Про Літанію до Ісуса, Священика і Жертву, розповідає о.Януш Марія Анджеєвський ОР, викладач Святого Письма в Інституті св.Томи Аквінського у Києві.

Отче, у молитовниках і збірниках літаній цю молитву не так просто знайти…

Вона призначена насамперед для читання в духовних семінаріях. Тому в заключній молитві містяться слова: «Боже, Святителю і Сторожу Твоєї Церкви, постав у ній Духом Твоїм гідних і вірних служителів святих Таїнств». Це молитва, яка має сприяти роздумам кліриків про священство, якого вони прагнуть. Завершується вона словами, зачерпнутими з Діянь Апостолів (пор. Діян 13,2). Подібними словами – «покажи тих, кого Ти вибрав» – молився і св.Петро, коли спільнота апостолів вибирала одного зі свідків життя Ісуса бути з ними після того, як відпав Юда (пор. Діян 1,24-25а).

З яких частин складається ця літанія?

Перша показує нам Христа як священика. Друга скеровує нас до більш складної істини нашої віри – що Ісус є жертвою. Третя частина – застереження майбутнім слугам вівтаря, аби, ставши священиками, вони не поводилися негідно.

Священство – це насамперед заступництво перед Богом, як у момент скоєння гріха, коли людині потрібна допомога, щоб просити пробачення у Бога, так і тоді, коли людина хоче щось дати Богові – пожертвувати. Тоді священик складає жертву від імені людини.

Істину про Ісуса-Священика нам показує насамперед Послання до євреїв. Заклик літанії «Ісусе, Священику, від людей узятий» – це алюзія до Євр 5,1. Заклик «Ісусе, Священику, гідний більшої честі, ніж Мойсей» відсилає нас до Євр 3,3. Порівняння з Мойсеєм показує, що той був звичайним священиком, як будь-який служитель у храмі, а Ісус Христос більше гідний пошани, бо Він – будівничий істинного храму (Євр 9,11). Тобто Він – Христос майбутнього блага, до якого ми прагнемо, і він іде перед нами, аби «увійти в Небо», як каже літанія.

Заклик «Ісусе, Священику, який відкрив нам дорогу нову і живу» пов’язаний з Євр 10,9 та Йн 14,6. Ісус – дорога нова, ЖИВА. Це не якась «інша» дорога, це Він сам є тим, через кого і в кому я маю думати, вирішувати свої проблеми. Все існує, все перебуває в Ісусі: почитаємо 6-й, «Євхаристійний» розділ Євангелія від Йоана, де Христос каже: «Хто споживає Тіло Моє і п’є Кров Мою, той у Мені перебуває, а Я – в ньому» (6,54). Причастя – це не тільки МИ приймаємо Господа, але й самі занурюємося в Ісуса, входимо в Того, Хто дозволяє нам жити по-новому, новим чином, у новому просторі, літургійному просторі Його Тіла, яким є Його Церква.

Що ця молитва каже нам про жертву Христа?

Наприклад, «Ісусе, Жертво, в якій ми маємо довіру і сміливий доступ до Бога» – заклик базується на Євр 4,16. Ця Жертва наділяє нас упованням саме на Ісуса, на те, що завдяки Йому все буде добре…

«Ісусе, Жертво, яка двоє зробила одним» – звернення, пов’язане з Еф 2,15, де говориться про об’єднання розділеного. Цей текст стосується насамперед поділу людства на євреїв і неєвреїв, але в духовному сенсі – також і кожної людини. В кожному з нас існує сильний поділ: як мінімум, на «дух» і «тіло» (пор. Мт 26,41). З одного боку, в людині є «дух» – сильне прагнення жити в істині, любові, доброті. А з іншого – те, що Ісус називає «тілом»: егоїзм, лінощі та все, що в нас противиться, аби ми не жили Божим життям.

У частині застережень говориться: «Від любові до світу і його пихи – збережи нас, Ісусе». Текст посилається на 1 Йн 2,15-17, він складний і вимогливий. Тут говориться майбутнім і нинішнім священикам, якою небезпекою є любов до мирського, і про пиху, яка – на жаль – загрожує кожному.

В літанії є також натяк на книгу пророка Малахії (2,7), у закликові «аби вуста священиків стерегли знання». Той текст показує нам священика – ще старозавітного – як «ангела» (вісника) Господнього. Ангела, може, не в сенсі його особистої моральної гідності, хоча і цього хотілося б, – а саме як вісника, посланця (пор. Йн 20,21). Для священика дуже важливою є турбота про знання. Він зобов’язаний боротися (і вміти це робити) проти брехні, обману – всього, що може ослаблювати Церкву.

Цю літанію можна читати не тільки тим, хто готується до священства, але й усім священикам, а також і всім вірним – за нас, слуг вівтаря. Вона показує, яким я маю бути, споглядаючи Ісуса, Котрий є чудесним Священиком, і як мені необхідно вдивлятися в Нього, Котрий став Жертвою. Бо я теж маю стати жертвою, як Ісус.

Інтерв’ю провела Ірина Єрмак

Літанія до Христа, Священика і жертви

«Пам’ятаю, як у Краківській семінарії в переддень свячень було читано красиву Літанію до Христа, Священика і Жертви. У цій Літанії містяться глибокі рефлексії, почерпнуті з Послання до євреїв та цілої Апостольської Традиції», – сказав під час св.Меси Мира у Великий Четвер 1996 р. Слуга Божий Йоан Павло ІІ.

Неофіційний переклад Літанії представляємо читачам.

Киріє елейсон. – Христе елейсон, Киріє елейсон.

Христе, почуй нас. – Христе, вислухай нас.

Отче небесний, Боже, – помилуй нас.

Сину, Відкупителю світу, Боже

Духу Святий, Боже

Свята Трійце, Єдиний Боже

Ісусе, Священику навіки, – помилуй нас

Ісусе, якого Бог назвав Священиком за взірцем Мельхіседека

Ісусе, Священику, якого Бог помазав Святим Духом і міццю

Ісусе, Священику великий
Ісусе, Священику, від людей узятий

Ісусе, Священику, для людей поставлений

Ісусе, Священику нашого сповідання

Ісусе, Священику, гідний більшої честі, ніж Мойсей

Ісусе, Священику істинного Храму

Ісусе, Священику майбутніх благ

Ісусе, Священику святий, невинний і незаплямований

Ісусе, Священику вірний

Ісусе, Священику милосердний

Ісусе, Священику добродійний

Ісусе, Священику, який палав ревністю щодо Бога і людей

Ісусе, Священику навічно досконалий

Ісусе, Священику, який увійшов у небо

Ісусе, Священику, який сидить по правиці Величі на висотах

Ісусе, Священику, який заступаєшся за нас перед обличчям Бога

Ісусе, Священику, який відкрив нам дорогу нову і живу

Ісусе, Священику, який полюбив нас і омив від гріхів своєю Кров’ю

Ісусе, Священику, який самого себе видав як жертву і гостію для Бога

Ісусе, Жертво Бога і людей

Ісусе, Жертво свята

Ісусе, Жертво непорочна

Ісусе, Жертво, прийнята Богом

Ісусе, Жертво примирення

Ісусе, Жертво урочиста

Ісусе, Жертво слави

Ісусе, Жертво миру

Ісусе, Жертво благальна

Ісусе, Жертво спасіння

Ісусе, Жертво, в якій ми маємо довіру і сміливий доступ до Бога

Ісусе, Жертво, яка двоє зробила одним

Ісусе, Жертво, від заснування світу пожертвувана

Ісусе, Жертво жива крізь усі віки

Будь до нас милостивий – прости нас, Ісусе

Будь до нас милостивий – вислухай нас, Ісусе

Від усілякого зла – визволи нас, Ісусе

Від нерозважного входження на служіння Церкві

Від гріха святотатства

Від духа нестриманості

Від гонитви за грошима

Від усілякої хтивості

Від поганого використання церковного майна

Від любові до світу і його пихи

Від негідного служіння Твоїх святих Таїнств

Заради віковічного Твого Священства

Заради святе помазання Божественності, силою якого Бог Отець зробив Тебе Священиком

Заради Твого священицького духа

Заради Твого служіння, яким Ти на землі прославив Отця свого

Заради Твоєї кривавої жертви, в яку Ти себе раз назавжди на Хресті приніс

Заради тієї самої жертви, щоденно поновлюваної на вівтарі

Заради Божої влади, яку Ти як єдиний і невидимий Священик здійснюєш через своїх священиків

Аби всіх слуг Церкви у святій побожності зберегти зволив, – Тебе просимо, вислухай нас, Господи

Аби їх сповнив дух Твого священства

Аби вуста священиків стерегли знання

Аби на жнива свої невтомних робітників послав

Аби слуг своїх на палаючі смолоскипи перемінив

Аби пастирів, відповідних Твоєму Серцю, покликати зволив

Аби всі священики були бездоганні і безпорочні

Аби всі, хто побачить слуг вівтаря, Господа вшанували

Аби складали Тобі жертви у праведності

Аби через них ушанування Пресвятого Таїнства поширити зволив

Священику і Жертво, Тебе просимо, вислухай нас, Господи.

Молімося:

Боже, Святителю й Сторожу Твоєї Церкви! Збуди в ній духом Твоїм гідних та вірних служителів святих Тайн, аби за їхньою послугою та прикладом, з Твоєю допомогою люд християнський прямував дорогою спасіння. Боже, Ти наказав учням, які молилися й постили, відділити Павла і Варнаву задля діла, на яке Ти їх призначив. Будь тепер із Твоєю Церквою, яка перебуває на молитві, й покажи тих, кого Ти для служіння Тобі вибрав. Через Христа, Господа нашого. Амінь.

Згадуючи наші попередні зустрічі, хочу звернути увагу, що молитва, сприйнята як зустріч, раніше чи пізніше провадить до простоти. І тому також я прагну запросити читачів відкрити для себе таку молитовну практику.

Святий Павло пише: «Про що би нам молитися як слід, ми не знаємо, але сам Дух заступається за нас стогонами невимовними» (Рим 8,26). Говорячи сучасною мовою, можна це виразити так: перш ніж самі зможемо молитися, ми повинні увійти в мовчання і зосередитися. Лише тоді зможемо вступити в сповнене любові усвідомлення Духа Ісусового в нас.

Така молитва провадить до мовчання перед Богом. Свята Тереза Авільська вважала, що серйозне думання про молитву може привести до чогось, що вона назвала «молитвою тиші», за досить короткий час – упродовж шести місяців або року. Святий Йоан від Хреста казав, що головною ознакою готовності до мовчання в молитві є стан, у якому дискурсивне мислення (розумове, логічне, рефлексивне, базоване на робленні висновків з попередньо прийнятих тверджень, підтримане аргументацією) починає перешкоджати і стає безплідним. Інколи існує певний вид незбагненної, на поверховий погляд афективної покори, яка нам велить триматися оддалік заклику спасительної любові Ісуса. Ми не надто охоче зізнаємося, що ми хворі й грішні, а Ісус прийшов нас зцілити, і часто воліємо ізолюватися заради захисту, ніж вийти на ризик зустрічі обличчям в обличчя з Іншим у тиші нашого серця.

Мовчання має два виміри: воно є слуханням і єднанням із Богом. У молитовній зустрічі настає мить, коли Бог має щось нам сказати. Ми повинні повірити Йому, що Він нас справді нас почув і добре сприйняв. Вочевидь, можуть виникнути сумніви: як то Бог говорить до мене, як то я можу Його почути? Адже я не чую голосів з неба! Але під час молитви до мене приходять якісь думки. Постає питання: звідки вони походять? Психологи сказали б, що це з підсвідомості. Але чому ці думки з’являються саме цієї миті – цього вони не можуть точно витлумачити. Тоді якнайбільше обґрунтованим є твердження, що це Бог говорить зі мною через мої думки.

Але як я можу розпізнати, що то саме Бог говорить до мене в моїх думках? Традиція Отців Церкви вирізняє три види думок: ті, що походять від Бога; ті, що походять від демонів; ті, що походять від мене самого. Про які думки йдеться у конкретному випадку – можна розпізнати за їхньою дією. Думки, які походять від Бога, завжди провадять до внутрішнього спокою і тиші. Ті, що походять від демонів, викликають неспокій і страх, а також напруження в тілі. А мої власні думки розпорошують мене і роблять поверховим. Тоді я почуваюся розбитим.

Може бути й таке, що думки видаватимуться дуже побожними, але походитимуть від демонів. Якщо, наприклад, на молитві мені спало на думку, що я щось погано зробив, то всіляке замучування себе докорами сумління, самозвинувачення напевно походить від демонів, а не від Бога. Тобто, підбиваючи підсумок, скажемо: те, чи Бог говорить до мене у моїх думках, я можу розпізнати за дією цих думок і почуттів. Коли Бог промовляє до мене, це завжди сповнює глибоким спокоєм і радістю.

Маріуш Возняк ОР

Під час молитви

Справді, небагато молиться той, хто молиться лише тоді, коли стоїть навколішках, і взагалі не молиться той, хто, клячучи, має серце, повне розпорошень. Отож якими хочемо бути під час молитви, такими маємо бути перед нею, оскільки якість молитви залежить від стану, який її випереджує. Діється так тому, що думки, які заповнюють наш розум, або піднесуть його до неба, або занурять у марноту цього світу.

«Боже, прийди мені на допомогу»… Завдяки цій короткій молитві кожен може прямувати до досконалості, а брак освіти не є жодною перешкодою до чистоти серця, що її в простий спосіб усі можуть осягнути. Вистачить, якщо, роздумуючи над згаданим віршем, вони збережуть завдяки ньому тривалу і живу пам’ять про Бога.

Йоан Касіян (бл. 365-435), Розмови Х,14

Люди, які знають, як думати про Бога, – тільки у визначені пори дня, – ніколи далеко не зайдуть у духовному житті. Вони практично не подумають про Нього також і в ті хвилини, що їх побожно призначили для «мисленої молитви».

Навчися медитувати на аркуші паперу. Малювання і писання – це форми медитації. Навчися споглядати твори мистецтва. Навчися молитися на вулицях міст або в селі. Вмій медитувати не тільки з книжкою в руці, але й чекаючи на автобус або їдучи поїздом. Насамперед же увійди в літургію Церкви і зроби з літургійного циклу частину свого власного життя – дозволь, аби його ритм проникав у твоє тіло й душу.

Томас Мертон OSCO (1915-1968)

У нашій традиції є тільки одна молитва – Ісусова молитва. Він є Посередником усіх людей. Немає іншої дороги до Отця, як тільки через Ісуса. Євагрій Понтійський, у якого навчався Йоан Касіян, казав, що «молитва є сходженням розуму до Бога». Наші думки й серця ми можемо піднести до Бога тільки через Ісуса. Ісусова молитва є єдиною молитвою. Ми занурюємося в неї, відкриваючи на неї свої серця. У традиції Церкви цей досвід називається молитвою віри, молитвою споглядання або ж «чистою молитвою». Ми вживаємо визначення «медитація», яке означає перебування без рухів, у центрі нашого єства, аби разом з Христом дійти до центру, в якому перебуває Пресвята Трійці.

Джон Мейн OSB (1926-1982)

Загальний: Щоб припинилася засмучуюча і злочинна практика торгівлі людьми, яка, на жаль, втягує мільйони жінок і дітей.

Місійний: щоб священики, ченці, черниці та задіяні в душпастирстві миряни зуміли вселяти місіонерський ентузіазм у спільноти, ввірені їхній опіці.

За матеріалами: Радіо Ватикан

]]> http://www.credo-ua.org/2010/05/22919/feed/ 0 http://www.credo-ua.org/2010/04/21162/ http://www.credo-ua.org/2010/04/21162/#comments Thu, 15 Apr 2010 08:35:03 +0000 часопис CREDO http://www.credo-ua.org/?p=21162

Що потрібно робити для того, щоб наше життя все більше і більше проймалося атмосферою молитви? Насамперед варто пам’ятати, що ми не повинні обмежуватися лише тим часом, коли стоїмо у храмі, чи навпроти ікони, чи читаючи Святе Письмо. Молитва може повсякденно проникати в усі закутки нашого життя, це нелегка праця, але той, хто намагається молитися постійно, отримує допомогу з небес.

Отже, які існують способи молитви? Найперше, це постійна думка про Бога. Можна навести звичайний приклад: якщо хтось нам до вподоби, то чим більше ми любимо його, тим частіше думаємо про нього. Так само буває з тим, хто засмакував любов до Господа: « Він, – як каже псалом, – радіє, коли згадує про Бога»( Пс. 42 (41), 5); «…Хвалітеся його святим ім’ям, хай радується серце тих, що Господа шукають. Шукайте Господа і Його силу, шукайте Його обличчя завжди» (105 (104), 3-5). Ця думка про Бога має декілька аспектів: думаємо про наше ставлення до Нього, наповняємося дарами, подякою, покаянним почуттям. Ми думаємо про Нього у світлі Одкровення, розважаючи про велич Його любові до людини. Ми думаємо про Нього, коли стоїмо перед вибором: що нам зробити, щоб виконати Його волю. За словами Христа, «…бо шукаю я не своєї волі, лише волі того хто послав мене» (Ів. 5.30). Щоб пригадувати нам про Божу присутність, слугує і молитва. Коли ми п’ємо чи споживаємо їжу, ми все повинні робити на славу Божу, а все, що ми чинимо на Славу Божу, служить нам для спасіння.

Людині, котра живе у секуляризованому світі, потрібно навчитися розуміти, що все у тому світі є тісно пов’язане з Господом, розглядаючи у всьому певне духовне значення і призначення. Наприклад, перебуваючи серед людей, згадаймо, що саме за них Христос пролив Свою кров. Беручи на руки немовля, пам’ятаймо, що воно є маленьким вмістилищем безсмертної душі. Оглядаючи навколишнє середовище, ми бачимо творіння Боже, спостерігаємо присутність Творця, який підтримує все і дає життя. Чиста думка завжди ризикує стати абстрактною, ми знаємо це, психологія пригадує нам про це, що, будучи воплоченою у річ, наша думка конкретизується, слово приводить у дію внутрішні механізми, спричиняючи глибшу участь людини в молитві. Саме через це розмова з Богом є для нас дуже важливою. Ми повинні навчитися розмовляти з Богом про все, що нас тривожить, про наше ставлення до ближнього, просити Його, дякувати Йому, висловлювати Йому свою любов. Маємо виробити у собі постійне бажання і потребу звертатися до Нього як до Отця, Сина і Святого Духа, тоді наша молитва буде не абстрактною, а стане розмовою лице в лице, так як Господь розмовляв з Мойсеєм віч-на-віч, так як говорить людина з людиною(Вих. 33.11).

Дехто може запитати: « А для чого молитися і просити, якщо Господь уже все знає?» «Бо Отець ваш небесний знає, чого вам треба, перш ніж ви попросите у нього» (Мт. 6. 8). Саме у цьому і полягає наше свідоме навернення до Бога, покора, відчуття зв’язку та залежності, окрім цього, важливість розмови та спілкування. У святоотцівській традиції існує практика, яка каже, щоб протягом дня пригадувати собі про Господа короткими висловами з псалмів чи іншими фразами з повсякденних молитов. Яскравою ілюстрацією такої практики є Ісусова Молитва, яку молимося на чотках. Монах Кармеліт Лаврентій XVIII ст. став духівником багатьох монахів, навчаючи їх заглиблюватися у свій внутрішній світ, несучи послух у монастирі. Він час від часу занурювався у глибину свого духу, де знаходив через молитву мир і Божу присутність. Ми інколи можемо так бути зайнятими матеріальним світом, що він може паралізовувати наш дух.

Преподобний Іван Карфагенський у V ст. каже, що для того, щоб нам не блукати у глибинах нашого єства, потрібно заглибитися у внутрішній храм нашого серця і шукати безпристрасність і святу благодать, що походить від Бога. Читання Святого Письма, особливо Євангелій, повинно стати нашою щоденною потребою, бо, читаючи Святе Письмо, ми зупиняємо багато непотрібних думок і входимо у світ Божого Слова, це вже є молитвою. Потрібно навчитися використовувати вільний час для віднаходження миру у нашому духовному житті і теж навчитися бачити свого ближнього та допомагати йому. Один зі старих мудреців говорив: «День, коли я не допоміг ближньому, є загиблим днем. Молитва, яка не є дієвою любов’ю, ризикує перерости у самозадоволення. Служіння ближньому має бути таким самим, як необхідність їжі чи пиття. Навколо нас безліч заблуканих, засмучених, хворих, чи стареньких людей, що потребують нашої допомоги. «Істинно кажу вам, говорить Христос усе, що ви зробили одному з моїх найменших, – ви мені зробили» (Мт. 25.40). Апостол Яків теж пригадує всім, що «…віра, коли діл немає, мертва сама в собі» (Посл. Як.2. 17).

]]> http://www.credo-ua.org/2010/04/21162/feed/ 3 http://www.credo-ua.org/2010/04/19595/ http://www.credo-ua.org/2010/04/19595/#comments Thu, 01 Apr 2010 07:54:59 +0000 часопис CREDO http://www.credo-ua.org/?p=19595
У квітні цього року Папа Бенедикт XVI закликає віруючих молитися в таких намірах:

Загальний намір: Щоб будь-яке підбурювання до фундаменталізму та екстремізму отримувало відсіч у вигляді поваги, толерантності та діалогу між усіма віруючими.

Місіонерський намір: Щоб християни, гнані за справу Євангелія, підкріплені Святим Духом, залишалися вірними своєму свідоцтву про Божу любов до всього людства.

За матеріалами: catholic.uz

Ті, хто спостерігає за «прогресивними» західними ЗМІ і ліберальними католицькими виданнями, які їх радо цитують, могли помітити в останні дні просто-таки неймовірний сплеск публікацій, метою яких, за виразом L’Osservatore Romano, є «за будь-яку ціну очорнити Папу». Як влучно зазначив Даміан Томпсон в своїй статті в Telegraph, «вони спочатку пишуть заголовки, а потім підточують під них факти».

На початку Страсного Тижня варто особливу увагу приділити молитві за Святішого Отця, просячи про заступництво Пресвяту Богородицю – Матір Церкви, і святого архангела Михайла за Папу і Церкву «проти начал, проти властей, проти правителів цього світу темряви, проти духів злоби в піднебесних просторах».

Молитва за Папу Римського Бенедикта XVI

Oremus pro Pontifice nostro Benedicto:

Dominus conservet eum, et vivificet eum, et beatum faciat eum in terra, et non tradat eum in animam inimicorum eius.

Deus, omnium fidelium pastor et rector, famulum tuum Benedictum, quem pastorem Ecclesiae tuae praeesse voluisti, propitius respice: da ei, quaesumus, verbo et exemplo, quibus praeest, proficere: ut ad vitam, una cum grege sibi credito, perveniat sempiternam. Per Christum, Dominum nostrum. Amen.

Benedicto Summo Pontifici et Universali Patri pax, vita et salus perpetua. Amen.

Помолимося за Папу нашого Бенедикта XVI:

Господь нехай збереже його і нехай збереже йому життя; блаженним нехай зробить його на землі, і не віддасть його на волю ворогів його.

Боже, Пастир і Правитель всіх вірних, поглянь прихильно на слугу Твого Бенедикта, якого Ти захотів поставити пастирем Церкви Твоєї. Просимо Тебе, даруй йому разом з народом, який він веде, прийти до життя вічного. Через Христа, Господа нашого.

Бенедикту, Верховному Понтифіку і Вселенському отцеві, мир, життя і вічне спасіння. Амінь.

За матеріалами: Milites Christi Imperatoris

У продовження цієї молитви протягом усіх Великодніх днів у церквах будуть організовані численні заходи.

За часів царя Йосафата над Юдеєю нависла загроза політичної нестабільності, цар, стурбований таким станом речей, вирішив шукати порятунку в Бога. З цією метою він проголосив піст по всій Юдеї. Сьогодні, у часи політичної та економічної кризи, лідери церков Латвії оголошують піст. Крім того, будуть проведені особливі богослужіння, на які запрошуються всі охочі.

За матеріалами: baznica.info

Святе Письмо, яке містить слово Боже, не може бути сприйняте в духовному житті як ідеологічна лекція. Воно також не може бути зведене до ролі якоїсь книжки, натхнення з якої черпають тільки теологія і катехиза. Святе Письмо є посланням Бога до людини, до кожного з нас, є закликом, зверненим до особи, аби вона персонально пізнала Бога, аби зустрілася з Христом і жила для Нього, а вже не тільки для себе.

«Вгамуйтесь і пізнайте, що Я – Бог».

Пс 46,11

Біблія показує нам молитву і наводить тексти конкретних молитов до Бога. Біблійна історія будується на підставі – настільки фундаментальній, що, в принципі, немає потреби прямо про неї казати, – що люди можуть і повинні звертатися до Бога, а Бог може й хоче їм відповідати. Бог Біблії окреслений як Той, «Хто вислуховує прохання» (Пс 65,3; пор. 1 Цар 9,3; Мт 7,11). Важливі також такі факти: Той, Хто є Богом Єдиним (Втор 6,4) й носить ім’я Ягве, об’явився народові Ізраїля й уклав із ним свій Завіт. Він є «Богом батьків», «Богом Авраама, Ісаака і Якова» (Вих 3,6.15). Бог об’являється в історії, спілкується з людиною через своє слово, яке вимагає слухання й закликає до зв’язку, що ним є союз, завіт, а також до відповідальності, яку потрібно переживати у спільноті.

Тому й молитва людини в Біблії має структуру завіту. В завіті Бог дає себе пізнати як Слово і як Воля (прагнення). Він призиває людину у вільний спосіб і вибирає нас із любові, внаслідок чого людина стає партнером Бога у свободі та відповідальності.

Біблійна молитва формується як стосунки «я-ти», як діалог, як слухання слова Божого та відповідь на це слово, дана в багато способів. Боже слово (єврейською дабар) переказуване людині в подіях, у ході історії, і завдяки слуханню возносить молитву – відповідь віри, сформовану довкола двох основоположних вимірів: прославлення і благання. Тому молитва є вираженням віри. Старозавітні псалми показують діалог людини з Богом, діалог, у який Святе Письмо прагне ввести кожного зі своїх читачів. У псалмах найкраще видно полярність молитовних постав, розіп’яту поміж благословенням і подякою, з одного боку, та прикликанням, проханням і заступництвом – з іншого. Оскільки слово Боже особисто торкається людини завдяки тому, що вона включена в Народ Завіту, то і її молитовна відповідь буде молитвою особистою або ж спільнотною, літургійною.

Для Старого Завіту характерна премногість свідчень, пов’язаних зі спільнотним виміром молитви. Зокрема, через викладення історій таких постатей, як Авраам, Мойсей, Самуїл чи Єремія, дано свідчення заступницької молитви як вихідної та найбільш поширеної форми молитви. Цей факт також показує, що біблійна молитва тісно пов’язана з життям та історією, а через це вони є середовищем, у якому завжди настає спасенне втручання Бога.

Натхнення до молитви

Слухай, Ізраїлю, Господь Бог наш, Бог єдиний. Любитимеш Господа, Бога твого, всім серцем твоїм і всією душею твоєю, і всією силою твоєю. Ось ці слова, що я їх заповідаю тобі сьогодні, мусять бути в твоєму серці. Ти накажеш про них своїм синам і говоритимеш про них, сидівши в хаті і йдучи в дорогу та лягаючи й устаючи; і прив’яжеш їх як знак собі на руку та й вони будуть налобником у тебе між очима, і напишеш їх на одвірках твого дому й на твоїх воротях.

Втор 6,4-9

Сказав Господь Мойсеєві: Промов до синів Ізраїля і повідай їм, щоб вони й нащадки їхні поробили собі китиці на кінцях своєї одежі та щоб чіпляли ті китиці на кінцях багряними шнурочками. І будуть вам китиці на те, щоб ви, бачивши їх, згадували про всі заповіді Господні й виконували їх, і щоб ви не блукали за вашим серцем та вашими очима, які поривають вас до блуду; щоб, пам’ятаючи та виконуючи всі Мої заповіді, були ви святими у вашого Бога. Я – Господь, Бог ваш, який вивів вас із Єгипетської землі, щоб бути вам Богом. Я – Господь, Бог ваш.

Чис 15,37-41

О Господи! – до Тебе я взиваю: поспішись до мене,

Почуй мій голос, коли до Тебе взиваю!

Нехай моя молитва стане перед Тобою, мов кадило;

Здіймання рук моїх – немов жертва вечірня.

Постав, о Господи, моїм устам сторожу,

До дверей губ моїх – варту!

Не дай схилитися серцеві моєму до чогось злого,

Ані чинити лихі вчинки з людьми, що творять беззаконня…

Хай праведник по-доброму б’є мене й виправляє,

А олія грішного хай не намастить моєї голови…

До Тебе бо, о Господи, мій Боже, мої очі;

До Тебе прибігаю, не губи душі моєї!

Збережи мене від петлі, що її наставили на мене,

Й від сильця тих, що творять беззаконня.

Хай грішники впадуть у власні сіті всі разом,
А я пройду безпечно.

Пс 141 (140), 1-6.8-10

]]> http://www.credo-ua.org/2010/03/16808/feed/ 0 http://www.credo-ua.org/2010/03/16768/ http://www.credo-ua.org/2010/03/16768/#comments Fri, 05 Mar 2010 15:48:00 +0000 часопис CREDO http://www.credo-ua.org/?p=16768

Основні характеристики молитви в світлі Святого Письма і ККЦ

«Понад усі ж бо речі – до Всевишнього молися» (Сир.37,15а)

Мабуть, немає такого християнина, який не знав би про необхідність молитви. Багато свідомих вірних практикують щоденну особисту молитву, але часто вона стає нудним і сухим обов’язком, зовсім не подібною на радісне спілкування з кимсь близьким і рідним, а більш схожою на монотонне повторення звичних фраз. Але хіба такою має бути зустріч з Богом? Якою би мала бути особиста молитва? Розглянемо основні її характеристики в світлі Святого Письма та Катехизму Католицької Церкви.

Отже, молитва має бути:

1. Проста

Молитва – розмова з Богом, нашим люблячим Отцем (пор. Мт.6,5-8). Він хоче, щоб ми говорили з ним, як з Тим, Хто любить нас і знає, як з членом своєї сім’ї. Між близькими особами розмова є простою і невимушеною, такою мала би бути і наша молитва. Молитви, поміщені в молитовниках та інших виданнях – це шедеври, зразки розмови з Богом, їх можемо взяти за приклад, щоб на цій основі побудувати свій персональний діалог з Богом в простоті і довірі.

2. Спонтанна

«Без мене ж ви нічого чинити не можете»(Йо.15,5с) – сказав Ісус, тому маємо молитись протягом всього дня і у всій нашій діяльності; коли працюємо в офісі, готуємо їсти, їдемо в транспорті чи гуляємо з дітьми. Не йдеться про те, щоб наша молитва мала зовнішні прояви, щоб була помітною для інших, бо для цього не завжди є сприятливі обставини. Але ми завжди можемо розмовляти з Богом в своєму серці, питатись його поради, просити про допомогу, мудрість, витривалість, розповідати про труднощі і страхи. Таким чином даємо Йому можливість освячувати нашу діяльність, зробити нас Його світлом для інших, вчимося розуміти Його і бути вдячними.

3. Повільна

«Слухавши, будь скорий, а відповідавши – повільний»(Сир.5,11). Господь в молитві бажає говорити нам більше, ніж ми Йому. Тому мусимо вчитись слухати Його голос, нікуди не поспішаючи, так як говорять між собою закохані, бо їм важливо не тільки сказати про свої почуття, а і почути, що їх люблять. І як мала дитина, яка приходить до тата або мами, хоче перебувати в їх присутності довго і без поспіху, так і ми маємо молитись уважно і повільно.

4. Щира

Цар Соломон молився при посвяченні храму в Єрусалимі такими словами: «…Вислухай з неба…ти, що знаєш серце кожного, бо ти єдиний знаєш серце кожного, бо ти єдиний знаєш серце синів людських»(2Хр.6,30). Він знає наші серця, знає нас краще, ніж ми самі, тому прикрашати себе в часі молитви – як мінімум немудро. Бог хоче помогти нам, бо знає всі потреби і реально оцінює нашу ситуацію, але від нас потребується відвертість і чесність, щоб визнати нашу в Ньому потребу, запросити Його в наше життя і попросити про Його втручання, зцілення і визволення. Він подарував нам свобідну волю і шанує наш вибір, тому хоче нашої щирості і згоди на співпрацю з ним.

5. Біблійна

Молитва бере свій початок зі Святого Письма, як ріка – з джерела. В Біблії маємо зразки молитов Божих людей, можемо аналізувати їх, порівнюючи з ними свою молитву, постійно коректуючи і вдосконалюючи. Святе Письмо – збірник правдивих шедеврів молитов різних людей і в найрізноманітніших ситуаціях : Авраама – Божого друга, Мойсея – провідника і заступника Божого народу, Давида – великого царя Ізраїля, Анни – матері пророка Самуїла, Йова – випробовуваного праведника, Юдити – рятівниці вибраного народу, Естери – мудрої і відважної цариці, Маріі – покірної Божої слугині, а найважливіше – Ісуса – Божого Сина! Під час роздумів про те, як і для чого молились всі ці люди, Святий Дух може відкрити нам багато важливих речей для нашої особистої молитви, для поглиблення нашого зв’язку з люблячим Отцем.

6. Визначена часом

Скільки часу протягом дня виділяємо для Бога? Це дуже важливе питання, бо те, про що найбільше роздумуємо протягом дня, є нашим божеством. «Бо де твій скарб, там буде і твоє серце»(Мт.6,21). Щоб наше серце було з Богом, мусимо привчати себе до регулярного проведення часу з ним в молитві, на яку потрібно виділяти певний період дня. Так, як в призначений час йдемо на роботу, на зустріч чи тренування – так в призначений час маємо пристосувати все для того, щоб бути з Ісусом.

7. Пристосована

Для Католицької Церкви характерний плюралізм духовності, в ній вживаються більше 25-ти обрядів, які на перший погляд дуже неподібні між собою. Церква вчить нас проявляти толерантність до кожного виду духовності, але кожен з нас повинен шукати саме свій спосіб молитви. Комусь легше входити в Божу присутність стоячи, комусь лежачи чи сидячи, а комусь – на колінах. Молитва – як взуття, яке підбирається індивідуально, воно не мусить бути зручним для одного, якщо навіть дуже вигідне для іншого. Молитва мусить бути пристосована не лише до конкретних обставин, але і до нас особисто, маємо знайти для себе такий спосіб і форму молитви, яка буде підходити нам найбільше.

8. Особиста і спільна

Основа нашого християнства – особиста молитва. Спільна молитва – результат того, якою є особиста молитва кожного учасника спільної. Ми потребуємо молитись самі, але і в спільноті, бо спільнотна молитва нам необхідна, щоб підтримати молитву особисту. Очевидно, що спільнотна молитва повинна відбуватись у спільній формі і в порядку, незважаючи на відмінності індивідуальних молитов її учасників. Святе Письмо містить унікальний збірник молитов – книгу Псалмів, які невіддільно містять два компоненти: особистий і спільний (пор. ККЦ 2596). «Псалми живлять і виражають молитву народу Божого, що збирається під час великих свят у Єрусалимі та кожної суботи у синагогах. Ця молитва є неподільно індивідуальна і спільна. Вона стосується як тих, хто молиться, так і всіх людей»(ККЦ 2586).

9. В Святому Дусі

«Дух Святий – «жива вода», яка у серці, що молиться, «струмує в життя вічне»(Йо.4,14). Це Він навчає нас приймати її в самому джерелі – Христі. Ми вчимося молитися в певних хвилинах, коли слухаємо Слово Боже і беремо участь у Його Пасхальному таїнстві, але повсякчас, у щоденних подіях Його Дух дається нам для того, щоб призвести до молитви»(ККЦ 2652, 2659). Дух Святий в потрібні моменти нагадує нам те, що сказав Ісус, надихає молитись за певних людей чи конкретні потреби, Він показує Божу волю на нашу молитву. Без Духа Святого молитва нудна і небезпечна. Маніпулятивна молитва (коли молимось не згідно Божої волі, а хочемо задоволення своїх бажань чи планів) може бути дуже небезпечною і для того, хто так молиться, і для інших людей.

10. Пережита

Протягом дня варто роздумувати про те, що Бог дає нам в молитві, аналізувати причинно – наслідкові зв’язки між подіями і нашими молитвами. Бо «Господні очі на тих, які його люблять: могутній він їм захист і потужна підтримка; від пустельного вітру сховок, від полуденної спеки захорона; осторога від спотикання й допомога від падіння: Він, що душу вгору підносить й очі освітлює, що дає здоров’я, життя й благословення» (Сир.34,16-17). Але чи ми помічаємо це? Розуміючи наслідки і усвідомлюючи діяння Бога в нашому житті через молитву, ростемо у вірі.

11. Переможна

Ісус сказав своїм учням: «І все, що попросите в моє ім’я, те вчиню, щоб Отець у Сині прославився. Вчиню, коли будь-що проситимете в моє ім’я»(Йо.14,13-14). Коли Ісус хоче наголосити важливість чогось, то повторює цей вислів двічі. Йому важливо, щоб ми молились переможно! По вірі нашій дасться нам, тому маємо працювати над зростанням у вірі, і молитись віруючи, що Бог почув нас і вже зробив. Ми учасники перемоги Ісуса, тому наша молитва – частина нашої перемоги! Бог хоче нашої співдії, тому маємо молитись розуміючи, що все залежить від Бога, але і діяти так, ніби все залежить від нас.

12. Витривала

В Біблії розповідається про боротьбу Якова з кимсь таємничим, який відмовляється назвати своє ім’я, але Яків не відпускає його доти, поки не дістане від нього благословення. «Духовне передання Церкви бачило в цій події символ молитви як боротьби у вірі і перемоги витривалості»(ККЦ 2573). Часом в наших конкретних ситуаціях, якщо не бачимо негайних результатів, виникає спокуса перестати молитись, опустити руки. Не можемо «відпускати» молитву, поки не відчуємо, що вона вислухана і виконана. Витривалість і молитовна боротьба життєво необхідні для життя з Богом. Диявол знаходиться в піднебесних просторах, тому наша молитва покликана викликати зміни там, в духовному світі, впливати на розташування ангельських сил. Пророк Даниїл протягом трьох тижнів молився за свій народ (див. Дан.10,2-3). На 21-ий день йому з’явився ангел і сказав, що Даниїлова молитва була вислухана вже в перший день, але решта днів молитви були необхідними для зміни ситуації, для боротьби в духовному світі (Дан.10, 12-14).

Немає жодної причини сумніватися, що Божа доброта поможе нашому проханню й погодиться на нього, якщо воно згідне з Божою волею і походить від Святого Духа. Для цього маємо багато доказів зі Святого Письма, зокрема у пророка Ісаї : «І буде так, що перш ніж вони візвуть до мене, я озвуся; вони ще будуть промовляти, а я їх уже вислухаю»(Іс.65,24). Тому працюймо над якістю нашої молитви, щоб вона була могутньою зброєю в боротьбі за поширення Царства нашого Господа і Царя Ісуса!

]]> http://www.credo-ua.org/2010/03/16768/feed/ 1 http://www.credo-ua.org/2010/03/16340/ http://www.credo-ua.org/2010/03/16340/#comments Mon, 01 Mar 2010 10:59:22 +0000 часопис CREDO http://www.credo-ua.org/?p=16340
В березні цього року Папа Бенедикт XVI закликає вірних молитися в таких інтенціях:

Загальна: за те, щоб світова економіка управлялась згідно з критеріями справедливості та чесності, зважаючи на дійсні потреби народів, особливо найбідніших.

Місійна: за те, щоб Церкви у Африці завжди були знаком і засобом примирення та справедливості в кожному регіоні континенту.

За матеріалами: Радіо Ватикан

Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію

]]> http://www.credo-ua.org/2010/03/16340/feed/ 0 http://www.credo-ua.org/2010/02/15910/ http://www.credo-ua.org/2010/02/15910/#comments Wed, 24 Feb 2010 10:24:50 +0000 часопис CREDO http://www.credo-ua.org/?p=15910
Начальник поліцейської дільниці містечка Барнстепл (Девон) знайшов новий рецепт боротьби зі злочинністю.

44-річний інспектор Роджер Барлетт був дуже пригнічений низьким рівнем розкриття злочинів у своєму окрузі. Для покращення поліцейської статистики Барлетт, який за сумісництвом є головою Асоціації Християнських Поліцейських, запропонував колегам молитися Богу про поліпшення становища.

За два роки молитва переконливо продемонстрували свою ефективність – розкриття злочинів збільшилося з 26 до 40%.

Ликуючий Барлетт каже: «Мені багато хто каже, що справа не у вірі і молитві, а у простому збігу обставин. А як на мене, чим більше віри – тим більше збігів. У нас навіть кількість аварій знизилася – з 97 до 32».

За матеріалами: mignews

Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію

]]> http://www.credo-ua.org/2010/02/15910/feed/ 0 http://www.credo-ua.org/2010/02/15182/ http://www.credo-ua.org/2010/02/15182/#comments Thu, 18 Feb 2010 08:18:05 +0000 часопис CREDO http://www.credo-ua.org/?p=15182

«Господи, навчи нас молитись, як і Йоан навчав учнів своїх» (Лк 11,1)

Пропонуємо вам, шановні читачі, вчитися особливої молитви – християнської медитації. Зрештою, учні просили Ісуса, аби Він навчив їх молитви: «Господи, навчи нас молитись, як і Йоан навчав учнів своїх» (Лк 11,1).

Коли учні Ісуса Христа прийшли з проханням, аби навчив їх молитися, вони усвідомлювали, що їхній Вчитель, Який багато часу проводив на самотній молитві, може їм переказати спосіб молитви. Частина учнів Христа були раніше учнями Йоана Хрестителя, а він навчав молитви тих, хто до нього приходив. Тому зрозуміло, що тепер, коли вони стали учнями Ісуса, то запрагнули пізнати, як саме має виглядати їхня молитва. Тоді Равві дав їм взірець молитви – «Отче наш».

Цього року прагнемо запропонувати читачам «КВ» цикл статей, завдяки яким відкриватимемо роль молитви в нашому християнському житті. Аби не обмежуватися виключно формою лекції, теорії, – прагнемо, щоб ці зустрічі мали характер школи молитви.

Що це означає? Насамперед це пригадування, що як ціле наше життя підлягає розвиткові, й ми, загалом беручи, навчаємося постійно, так само й тут не йдеться тільки про збирання інформації, здобування наукових ступенів. Набагато важливішою справою є здобуття певного духовного досвіду, де знання специфіки різних сфер нашого життя стає в пригоді. Тому також, займаючись молитвою, прагнемо показати її специфіку, різнорідність і запросити до цієї молитви.

Аби відкривати красу – а інколи труд – зустрічі з Богом, варто усвідомлювати, що ми є частиною спільноти Церкви, яка має свою історію. Перед нами було чимало поколінь християн, які жили молитовним життям, і по нас також будуть наступні покоління. Тому, запрошуючи до школи молитви, тим самим запрошуємо до погляду на традицію Церкви та вивчення цієї традиції. В ній ми охрещені й неустанно обдаровувані Божою благодаттю, завдяки якій наше зростання і зустріч із Богом є можливими. Звернімо увагу, що документи Церкви не тільки заохочують нас до цього, а й якраз вказують нам дорогу молитви:

«Молитва не зводиться до спонтанного поруху, викликаного внутрішньою спонукою: щоб молитися, треба хотіти молитися. Недостатньо також знати, що говориться в Писанні стосовно молитви: треба ще вчитися молитви. (…) Дух Святий через живе передавання (Святу Традицію) вчить дітей Божих молитися.

Традиція християнської молитви є однією з форм зростання Передання віри. Це відбувається, зокрема, через споглядання (контемпляцію) і навчання, віруючими, які зберігають у своєму серці події та слова ікономії спасіння, а також шляхом глибокого проникнення в пізнавані духовні реальності» (ККЦ 2650, 2651).

Розуміючи, що найважливішою справою є сама молитва, обік кожної статті-конференції прагнемо в осібній рубриці подавати вам тексти-натхнення: короткі висловлювання, не тільки з учення Церкви, а й свідчення людей віри. Їхній голос буде натхненням, тобто імпульсом, допомогою в наших молитовних зустрічах із Творцем, Богом, Який став для нас близький в Ісусі Христі.

Натхнення до молитви

Неможливо самими лише словами привести людину до пізнання Бога. Ми не можемо пізнати людину, якщо маємо про неї тільки відомості від когось іншого. Проголошувати Бога означає вводити людину в стосунки з Богом: це значить навчати молитви. Молитва – це віра в дії. Тільки завдяки пізнанню життя з Богом стає очевидним Його існування. Тому такі важливі є школи молитви, молитовні спільноти. Молитва особиста (на самоті перед Обличчям Бога), молитва спільна (народна побожність), а також літургійна молитва взаємно доповнюються. Так, літургія є насамперед молитвою: її специфіка полягає в тому, що її найважливішим об’єктом є не ми (як в особистій молитві чи народній побожності), а сам Бог: літургія є actio divina. Бог діє, а ми відповідаємо на Боже діяння.

Промова кардинала Рацінгера, префекта Конгрегації віровчення, до катехитів і вчителів релігії, які святкували 9-10 грудня 2000 р. свій Ювілейний день у Римі

Господи мій, допоможи мені поширювати Твоє сяйво, хоч би де я був, хоч куди б я пішов. Вчини так, щоб моя душа переповнилася Твоїм духом і Твоїм життям. Проникай мене і володій цілим мною до самого кінця, так щоб моє життя було нічим іншим, як тільки Твоїм відображенням. Вчини, щоб Твоє Світло крізь мене проходило і з мене струменіло, так, аби кожен, з ким я зустрінуся, відчув у мені Твою присутність.

Дозволь мені, аби, дивлячись на мене, – не мене бачили, а Тебе, мій Боже! Залишся при мені, і я стану світлом, як Ти ним є; я стану світлом для інших.

Це світло, о Господи, буде цілком і повністю Твоїм світлом, а не моїм. Це Ти, Господи, крізь мене іншим сяяти будеш. Дозволь мені прославляти Тебе в такий спосіб, який Тобі буде наймиліший, тоді, коли я буду світлом для всіх тих, хто довкола мене.

Дозволь мені проголошувати Тебе не проповідями й не словами, але прикладом власного життя, доброчинним впливом моїх учинків і любов’ю до Тебе, якою переповнене моє серце. Амінь.

Молитва кардинала Джона Генрі Ньюмана (1801-1900)

«Світ потребує єднання народів, націй, мов, релігій, культур і етнічних спільнот, – написано на офіційному сайті Єпископської конференції ПАР. – Церква хоче внести свій особливий внесок у цей процес ». Тому в спеціальному розділі сайту була поміщена наступна молитва, присвячена Чемпіонату світу з футболу:

«Всемогутній Боже, Творець всього сущого, в той момент, коли народи всього світу зібралися з радістю і ентузіазмом на Чемпіонат з футболу 2010 року, нехай будуть жителі Південно-Африканської республіки гостинні, гості бажані, а футболісти всіх команд благословенні чесністю та здоров’ям». «Нехай Твій Дух неупередженості, справедливості і миру, – написано далі в молитві, – переважає серед гравців і всіх учасників Чемпіонату. Нехай кожен зробить свій внесок, згідно з своїми можливостями, у справу запобігання, контролю та боротьби зі злочинами й корупцією, з будь-яким типом агресивної підтримки команд, з експлуатацією і свавіллям, особливо на шкоду найслабших».

За матеріалами: Радио Ватикан

Щоб не потрапити на манівці, треба триматися єдиної правильної дороги – якою є Ісус. Одного разу Господь сказав: «Навчіться від мене, бо я лагідний і покірний серцем» (Мт. 11, 29). Ісус Христос багато чого міг би сказати – навчіться від мене посту, молитви, терпеливості, але Він чомусь наголошує на лагідності та на покорі.

Два кроки до покори…

Мабуть, не кожен відразу може усвідомити важливість і неминучість покори у стосунках з Богом, однак той, хто справді шукає Бога і хоче стати Божою дитиною в повноті, зрозуміє, що власна впертість та амбіції тільки віддаляють від Бога. Тому найперше мусимо брати приклад з нашого Господа, Який є прикладом найбільшої покори і самопожертви.

Ісус говорив: «Коли хто хоче йти за мною, нехай себе зречеться, візьме щодня на себе хрест свій і йде за мною» (Лк. 9, 23).

Отже, перший крок – «зректися себе» . Ніхто не може йти за Ісусом, поки не прийме цього рішення. Неможливо виконати Боже призначення для свого життя, якщо постійно думати про власні бажання і плани: нереально догодити собі та Богові одночасно. Допоки ми свідомо і добровільно не капітулюємо перед Богом, не зречемося себе, ми не зможемо служити Йому в повноті. Для апостола Павла момент капітуляції та підкорення настав дорогою до Дамаску, після того, як яскраве світло збило його з ніг.

Однак незалежно від того, яким способом відбулася наша капітуляція перед Ісусом, вона ніколи не є остаточною, ми мусимо віддавати себе щодня нашому Господу. Той же Павло потім писав: «Я щодень умираю» (1 Кор. 15, 31а). Адже одна справа – момент впокорення і підпорядкування себе Богові, а зовсім інша -щоденна практика, яку мусимо здійснювати до кінця життя, можливо, навіть п’ятдесят разів на день. І це має стати звичкою кожного християнина.

Отже, крок другий – «щодня брати на себе свій хрест» . Дуже часто ці слова трактують так, ніби йдеться про справу, яку треба зробити один раз у житті, але Ісус чітко каже нам робити це щодня. Кожен день Бог дає християнинові шанс взяти свій хрест, а чи зробимо ми це чи ні, залежить тільки від нас.

Хрест – це предмет, на якому ми можемо покласти наше життя, як це зробив за ради нас Ісус Христос. Коли Ісус йшов на смерть, Він сказав: «…я кладу моє життя, щоб знову його взяти. Ніхто його в мене не забирає, бо я сам кладу його від себе. Владу бо маю його покласти і владу маю назад його забрати» (Ів. 10, 17-18). Він міг не піти на хресну смерть, адже як людина Ісус теж мав спокуси, оскільки мав дві природи: Божу і людську, тобто був правдивим Богом і правдивою людиною одночасно. Однак саме як людина Ісус вибрав коритися Божій волі: «Отче, коли ти хочеш, віддали від мене цю чашу, тільки хай не моя, а твоя буде воля!» (Лк. 22, 42).). Коли Він так молився у Гетсиманському саду, напевно, в Нього була спокуса – дозволити «легіонам ангелів» врятувати Його від смерті, як Божого Сина (Мт. 26, 53). Однак: «Він, існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність із Богом, а применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини. Подобою явившися як людина, Він понизив себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж – хресної» (Фил. 2, 6-8).

Бог так само і від нас не вимагає нашого життя, а чекає його як добровільну жертву (Рим. 12, 1). Коли Божа воля пересікається з нашою волею і нам треба робити вибір, не варто сприймати це як нещастя, а навпаки – можливість послужити Богові: «Отак і ви, як зробите все, що звелено вам. Кажіть: Ми слуги непотрібні, виконали те, що повинні були зробити» (Лк. 17, 10). Бог не потребує нашого приниження, як рабів, але хоче, щоб ми усвідомили, що коритися Йому – наш обов’язок.

Принцип щоденного хреста повністю суперечить тому, чого хоче наша тілесна людина, проте, як бачимо, саме на хресті Ісус здобув перемогу: «Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і безсильне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильних, і незначне світу та погорджене Бог вибрав, і те, чого не було, щоб знівечити те, що було, щоб жадне тіло не величалося перед Богом» (1 Кор. 1, 26-29). Звучить парадоксально, але Бог показав, що існує слабкість, яка походить від Нього, яка сильніша за будь-яку нашу силу. У немічності і немудрості хреста Бог переміг всяку силу і мудрість цього світу, якщо ми навчимося цієї «немічності та немудрості», то зможемо перемагати в Його перемозі над усім злом.

… і дві найбільші перешкоди

Для того, щоб коритися комусь і повністю віддати своє життя, потрібна довіра.

Недовіра до Бога – перша перешкода до покори. Ми не зможемо віддати себе Богові, поки не навчимося довіряти Йому, а довіряти можна тільки тому, кого добре знаєш. Отже, щоб довіряти Богові, треба прагнути пізнати Його, цього можна досягти, якщо читати Його слово, роздумувати над Божим характером і тим, що Він зробив для нас. Що більше ми розумітимемо, як сильно Бог любить нас, то легше буде не боятися віддати себе Його святій волі, бо «досконала любов проганяє страх» (1 Ів. 4, 18). У Своєму Слові Бог неодноразово говорить, що любить нас (напр. Пс. 144, 9), ніколи не зводить з нас очей (Пс. 138, 3), дбає навіть про найменші дрібниці в нашому житті (Мт. 10, 30), завжди прощає нас (Пс. 85, 5) і має тільки добрі плани на наше життя (Єр. 29, 11). Бог любить нас набагато більше, аніж ми можемо собі уявити! Найбільшим виявом Його любові є жертва Божого Сина заради нас: «Бог же показує свою до нас любов тим, що Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками» (Рим. 5, 8). Якщо ми хочемо дізнатися, наскільки Бог любить нас, треба частіше дивитися на розп’ятого Ісуса, Який в муках віддав за нас своє життя. Ніхто не зробив для нас більше, аніж Він. Чи могли б ми зробити це заради тих, кого любимо? Вже не кажучи про тих, кого ми не любимо, а що більше – тих, хто не любить чи зневажає нас? На цьому етапі усвідомлення Божої любові до нас зникає дилема – як бути повністю покірним Богові, адже коритися тому, хто так сильно любить, як Він, не проблема, а привілей.

Напевно, найяскравіший приклад людської довіри до Бога – вчинок Авраама, який був настільки покірний Богові, що був готовий на все заради Нього, навіть принести в жертву свого улюбленого сина. Якщо б він не був впевнений, що Бог ніколи не допустить нічого, що не було б для його добра, то точно би не корився. Проте Авраам не просто корився, він корився відразу (Бут. 22, 3) і всупереч своїм бажанням. І це стало для нього причиною благословення.

Гордість – друга перешкода до повної покори Богові, коли ми не хочемо визнавати власну нездатність керувати своїм життям. Гордість – це найдавніша спокуса диявола, якій піддалися Адам і Єва, яка й досі віддаляє людей від Божої присутності. Прагнення «бути, як Бог» (Бут. 3, 5) перетворює наше життя на боротьбу з Богом, однак виграти цю битву в нас немає шансів. Ми – не Бог, і ніколи Ним не станемо, навпаки, допоки ми прагнемо керувати Божою волею, то стаємо схожі на сатану, який бачив себе через призму власної гордості. Святий Апостол Іван пише: «…гординя життя, – не від Отця» (1 Ів. 2. 16), тому наша гордість ніколи не наблизить нас до Бога: «Бог гордим противиться, смиренним же дає благодать» (Як. 4, 6).

Покора чи лжепокора?

Правдива покора – вияв духовної зрілості. Якщо дияволу не вдається зруйнувати в людині свідоме бажання коритися, то він намагається підсунути шлях до лжепокори (фальшивої покори). Проте правдиву покору легко відрізнити від фальшивої, якщо бути чесним з собою та Богом. Справжня покора дає людині відчуття радості, спокою (навіть коли треба визнати гріх) і сили, а фальшива покора забирає усіляке бажання вправлятися в чеснотах, на серці з’являється неспокій і неможливість простити собі свої гріхи. Перемогти лжепокору можна роздумуючи про те, що Ісус зробив для нас на хресті, віддаючи Йому свої слабкості та гріхи. Це вияв правдивої покори людини, яка усвідомлює свою грішність і водночас свою відкупленість у смерті та воскресінні Христа, Який остаточно переміг гріх.

Щоб вправлятися в покорі треба у кожній ситуації брати приклад з Ісуса – найбільшого можливого вияву покори, роздумувати над Його Словом і застосовувати Його в щоденному житті: не хвалитися самому (як це робив фарисей в святині – Лк. 18, 11-12), не очікувати похвали, бо це веде до втрати наших заслуг (Мт. 6, 1-2), не прив’язувати власного серця до похвали, але ставитися до Бога як до Творця і Подателя усілякого добра (1 Кор. 4, 7), вчитися терпеливо зносити справедливі докори і працювати над собою, так само терпляче приймати несправедливі докори, як це робив Ісус. Саме тоді прийде усвідомлення, що ніщо земне не зробить нас вартісними ні достаток, ні зовнішність, ні думка інших, а тільки наші стосунки з нашим Господом Ісусом Христом. На практиці, звичайно, втілити все важче, проте, якщо бажання коритися Богові вписане в наш дух, то втілювати його в життя для людини мало би бути природніше, аніж йти всупереч цьому бажанню.

Варто щоденно розважати над тим, що таке правдива покора:

покора – це правда про себе і про Бога. Самі від себе ми не маємо нічого – все, що ми маємо походить від Бога: «Що маєш, що б не одержав» (1 Кор. 4, 7);

покора - це поклоніння нашого духу Богові, це бажання бути відкритим на Його благодать і приносити плоди, котрі не походять від нас, але є Його даром;

покора – визнання, що Бог є усім, що від Нього маємо усе добро;

покора – найкращі ліки від нашої гордості.

Святі називали покору хлібом, який треба вживати з кожною стравою. Це порівняння в повноті відображає важливість покори у кожній хвилині нашого життя.

Наше бажання бути покірними має охоплювати нашу волю, розум і дух.

Покора волі - покладати всі свої надії, клопоти і плани тільки на Бога з усвідомленням, що самі ми нічого не можемо.

Покора розуму - оскільки основна боротьба з дияволом проходить в нашому розумі, то дуже важливо зажди пам’ятати, що жодні наші розумові здібності не можуть перевищити Божої дії, яка найчастіше непідвладна для розуміння людському розуму (1 Кор. 1, 26-29).

Покора духа – це усвідомлення, що ми інструментом в руках Божих, і всі дари, які маємо, не можемо заслужити.

Якщо ми прийняли рішення віддати своє життя Богові, то наша рішучість не раз піддаватиметься випробуванням, часом доведеться виконувати важкі, нецікаві чи навіть неможливі на перший погляд завдання. Часто випаде робити зовсім не те, що хотілось би, але тільки тоді, коли навіть всупереч власної волі виконувати Божу волю, можна стати справді щасливою людиною в повноті.

Тому не варто сперечаєтеся з Богом, не бажаючи визнавати Його право розпоряджатися нашим життям. Прийшов час віддати і підпорядкувати себе – Божій благодаті, милосердю і мудрості:

«Серце моє, о Господи, не горде, та й очі мої не несуться вгору. Я не женусь також за тим, що велике й дивне для мене. Я втихомирив і заспокоїв мою душу, немов дитятко на руках у матері своєї, немов дитя – душа моя у мене. Надійсь, Ізраїлю, на Господа віднині і повіки» (Пс. 131).

]]> http://www.credo-ua.org/2010/02/13682/feed/ 0 http://www.credo-ua.org/2010/02/13628/ http://www.credo-ua.org/2010/02/13628/#comments Tue, 02 Feb 2010 10:15:12 +0000 часопис CREDO http://www.credo-ua.org/?p=13628
Папа Бенедикт XVI заохочує вірних, а зокрема, членів мирянської організації «Апостольство молитви», протягом місяця лютого цього року молитися в таких намірах:

Загальне: За всіх вчених та діячів культури, щоб через щирий пошук істини вони могли осягнути пізнання єдиного правдивого Бога.

Місійне: Щоб Церква, усвідомлюючи свою місіонерську самобутність, докладала зусилля для того, щоб вірно іти за Христом та звіщати усім народам Його Євангеліє.

За матеріалами: Радіо Ватикан