З нагоди запланованого візиту Святішого Отця до Великобританії, з-поміж інших ініціатив, розпочала функціонування веб-сторінка Protect the Pope.com , мета якої – оборона Папи від нападок британських ЗМІ та захист прав католиків.

Автором цього проекту є постійний диякон Ланкастерської Архиєпархії Нік Донеллі. Як пояснює сам автор проекту, сторінка заснована для того, щоб боронити Папу від нападок ЗМІ і то істиною, молитвою та юриспруденцією. На думку о. Донеллі все частіші напади на папу Бенедикта ХVІ у британських ЗМІ чітко показують нетерпимість британського суспільства по відношенню до католиків. Отець- диякон пропонує британським католикам обернути політкоректні закони Об’єднанного Королівства на свою користь – активніше через суди обороняти себе від нападок, які сіють конфесійну ворожнечу, та обмежують право на свободу совісті і право на вільне проведення Богослужінь.

Автор проекту прагне за допомогою правдивої інформації розвінчати брехливі нападки британських ЗМІ на особу і діяльність Папи Бенедикта ХVІ. Також ця сторінка подає усю необхідну інформацію про закон про боротьбу з віросповідною ненавистю, а також інформує британців, як подати скаргу в поліцію на прояви віросповідної ненависті.

На думку о. Донеллі важливо, щоб католики усього світу молилися за душпастирський успіх подорожі Папи до Великобританії та добро Церкви у цій країні.

За матеріалами: Milites Christi Imperatoris

«Це не сайт для варезу, не інтернет-магазин і не християнське радіо. Це спроба об’єднати всіх християнських виконавців всіх жанрів музики в одному місці, надавши їм зручні інструменти для просування своєї творчості серед християнських слухачів. Для слухачів – це зручне місце, де можна знайти не лише своїх улюблених виконавців, але і знайти нових», – відзначають засновники сайту.

Профілі користувачів на сайті поділяються на дві категорії: виконавці і слухачі. Для виконавців інструментарій сайту надає можливість розмістити свої музичні альбоми, кліпи, фото і оголошення про майбутні концерти і тури. Також кожному виконавцеві надається можливість завести свій особистий блог для того, щоб ділитися зі своїми слухачами думками і світоглядом.

«Цей сайт допоможе об’єднати всіх християнських виконавців і дасть можливість прославити нашого Господа в своїй творчості і розширити межі Царства Небесного, приносячи в серця людей частинку Божої любові в кожній своїй композиції», – кажуть засновники.

За матеріалами: Milites Christi Imperatoris

В Україні розпочинає мовлення християнське «Радіо Марія». Воно стане 54-ою радіостанцією Католицької Церкви у світі і ввійде до складу «Світової сім’ї «Радіо Марія».

Особливістю «Радіо Марія» в Україні є орієнтація на всіх християн. У сітці мовлення будуть представлені програми християн різних конфесій.

«Радіо Марія» є унікальним ще й тому, що відкрите до всіх людей доброї волі. Практика волонтерських радіостанцій втілюється у багатьох країнах. Відтепер і в Україні кожен, хто хоче спробувати себе у ролі християнського журналіста, може ним стати. Для цього потрібно звернутися в редакцію зі своїми пропозиціями і отримати схвалення вашої ідеї.

З травня трансляцію передач можна буде слухати в інтернеті, на сайті «Радіо Марія». А з 1 липня на хвилях 69,68 FM у Києві. Надалі діапазон мовлення «Радіо Марія» охопить всю Україну.

«Радіо Марія» буде представлена журналістами редакції у храмах Києва: Прокафедральному соборі Святого Олександра, храмі Святого Миколая, у парафіях Воздвиження Хреста Господнього та Пресвятої Діви Марії Матері Церкви. Презентація відбудеться 30 травня об 11 годині.

Українська редакція «Радіо Марія» буде вчитися на найкращих зразках радіопрограм, які вже існують на аналогічних радіо у різних країнах світу. Разом з тим, українські слухачі зможуть почути оригінальні програми власного виробництва.

Довідка

«Радіо Марія» було засноване як парафіяльна радіостанція 1983 року в Аркеласко Дерба провінції Комо–Міланська дієцезія. Це був час, коли багато священників влаштовували біля дзвонів антени, щоб вірні, особливо хворі люди, могли їх чути. Метою радіо було оповіщення новин парафіянам і допомога їм у молитві через служіння Літургії та молитви на вервиці. Таку функцію «Радіо Марія» виконувало до січня 1987 року. Саме тоді з метою незалежності радіостанції від парафії а також проведення широкомасштабної євангелізації, було засноване товариство «Радіо Марія», до якого ввійшли священики та миряни.

Через три роки радіопрограми були повністю оновлені завдяки спільній праці людей різних віросповідань. У цей час вже було охоплено радіомовленням усі райони Італії, тому в 1990 році «Радіо Марія» вважали національною радіостанцією. Починаючи з 1990 року, це радіо почало поширюватися різними куточками світу. Нині у світі існує понад 30 радіостанцій «Радіо Марія. Вони існують завдяки праці волонтерів та фінансовим пожертвам радіослухачів.

Директор Релігійно-інформаційної служби України – про нові проекти, редакційні принципи та місію видання і про те, чи чекати від нової влади наступу на релігійні свободи.

Релігійно-інформаційна служба України, що працює у Львові на базі Українського католицького університету, має багато спільного з «Телекритикою». Засновані в 2001 році, працюючи за рахунок ґрантів, обидві організації мали в той час справу з тематикою, якій у медіа приділялось непропорційно мало уваги в порівнянні з її суспільною значущістю. В обох сферах відтоді відбулись значні позитивні зрушення, однак виникло й чимало нових проблем, остання з яких – незбагненні наміри нової влади – тримає журналістів у стані напруженої невизначеності. Обидва видання поєднують прагнення працювати за стандартами й безсторонньо висвітлювати події у своїй галузі з виразною громадянською позицією та місією. Для РІСУ ця місія – допомогти церкві в її добрих справах, бути посередником між релігією і суспільством, руйнувати стереотипи.

Ось і директор РІСУ Тарас Антошевський руйнує стереотипні уявлення про керівника релігійного видання, будучи людиною сучасною й відверто говорячи про речі, які є табу подекуди навіть у світській журналістиці. Сам він належить до греко-католицької церкви, однак РІСУ, на відміну від більшості своїх конкурентів, є позаконфесійним виданням, що висвітлює життя всіх релігій і конфесій, представлених в Україні, не оминаючи й важливих подій за кордоном. За це творцям видання часто дістається – від представників усіх релігій і конфесій. Адже не всі вони готові до публічності.

Тараса та його гостинних колег, яких, попри належність до різних християнських церков, єднає небайдуже ставлення до релігійного життя в Україні, я відвідав у редакції РІСУ в приміщенні УКУ у Львові. В тутешній атмосфері немає нічого клерикального – і університет, і редакція радше нагадують затишну науково-дослідницьку установу десь «там», у справжній Європі…

- Тарасе, з моменту вашого останнього спілкування з «Телекритикою» минув понад рік. Що нового в РІСУ?

- Новий портал, нові проекти, ідеї, дуже серйозні виклики і грандіозні плани. У грудні минулого року ми запустили новий портал РІСУ , який відповідає сучасним вимогам до сайтів інформаційних агентств і тим навантаженням, які йому доводиться приймати на себе із зростанням аудиторії. Змінилася структура, дизайн, «мотор» сайту, з’явились нові можливості, збільшилась кількість розділів, наших власних аналітичних текстів, інтерв’ю тощо. Змінились блоги: суттєво зросла кількість блогерів, і кількість статей у розділі – за перші три місяці роботи нового сайту їх кількість перевищила загальну кількість за попередні два роки. Тепер це найбільш коментований розділ порталу.

Ми вивели окремий підпортал «Бібліотека», який має особливу популярність на свята, коли люди цікавляться текстами обрядових пісень. Ще один підпортал – «Релігійний туризм», щодо якого в нас дуже далекосяжні плани. Ми бачимо в цій темі велику перспективу, адже релігійний туризм – це така потрібна українцям можливість трохи відволіктись від політичного і суспільного життя. Зараз цей проект лише починає розгортатись. На ньому публікуватимуться матеріали про різні релігійні пам’ятки та цікаві місця, у майбутньому ж буде створена інтерактивна карта України, де можна буде, натиснувши на населений пункт чи регіон, побачити інформацію про об’єкти релігійного туризму, а також готелі, ресторани, крамниці. Звичайно, коли проект стане популярним, він може зацікавити й потенційних рекламодавців. Робитимуться й спільні проекти з туристичними фірмами. Власне, на Львівщині вже є зацікавлені компанії, які готові залучити нас до розробки маршрутів – як для релігійного туризму, так і для паломництва.

Планується створення регіональних підпорталів – «Захід», «Схід» тощо, де публікуватимуться не такі значущі в масштабах України, але цікаві локальним аудиторіям матеріали. До їх створення збираємось залучити регіональних журналістів. Ще один наш великий план – робити електронний журнал. Зараз ми маємо готове технічне забезпечення, але ще не маємо достатніх коштів для того, щоб зробити це якісно.

- Що це буде за видання?

- В Україні немає жодного науково-популярного релігієзнавчого журналу. Є видання, які створюють науковці, але вони не є масовими і не відповідають вимогам сучасного ринку преси. Ми хочемо зробити якісний мультимедійний інтернет-журнал з інформацією про важливі релігійні події України і світу, якісною аналітикою, відеоматеріалами. Коштів на друк і розповсюдження ми не маємо, а електронний варіант зробити набагато простіше.

Колись в Україні був такий журнал – «Людина і світ». Він був дуже високої якості, але в 2004 році держава вирішила, що це невигідно, й закрила його. Відтоді було кілька спроб створити або додаток до релігійного тижневика, або самостійний глянцевий релігійний журнал. За ці проекти брались дуже серйозні люди, та, на жаль, жоден із них не дійшов до запуску першого номера.

- Журнал буде безкоштовним чи платним? І яка планується періодичність?

- Платним. Ми будемо виходити з того, що, якщо комусь цікава ця тематика, він зможе заплатити гроші, еквівалентні вартості популярного друкованого журналу. Плануємо щомісячник, але є також інша ідея – почати зі щоквартальника, рік випускати його безкоштовно, а потім перевести у щомісячний і платний режим. Та спершу нам треба остаточно визначитись, яким ми хочемо його бачити.

- Не боїтеся, що люди не захочуть платити за контент, вважаючи, що можуть прочитати достатньо цікавого на сайті РІСУ, причому безкоштовно?

- Журнал не повторюватиме матеріали сайту, публікуватиме лише оригінальні статті. До того ж, його горизонти будуть ширшими. Як і наш сайт, він розповідатиме про всі релігії, і не тільки про українські, але й про світові події. РІСУ – неприбуткова організація, що утримується за рахунок ґрантів, і ми є одним із небагатьох ЗМІ, що не приховує своїх джерел фінансування. Тепер ми хочемо запропонувати якісне видання, за яке цільова аудиторія, яка цікавиться цією темою й хоче читати більше, думаю, зможе заплатити.

- Чи можете ви кількісно оцінити потенційну аудиторію такого проекту?

- Думаю, вона невелика. Можливо, навіть сотні людей, а може, й кілька тисяч. Але, якщо подивитись на вузькоспеціалізовані веб-ресурси, побачимо, що деякі з них мають кращі показники, ніж видання, що намагаються розповідати про все потроху. Люди, які цілеспрямовано приходять на цей ресурс, постійно читають його, бо хочуть бути в курсі саме цієї теми. Приклад, що спадає на думку – католицьке видання Credo з Поділля, яке за короткий час свого існування має чудовий рейтинг та якісну аудиторію. Воно популярне, бо воно – цікаве, його хочеться читати.

- Галичина, – про всю Україну не говоримо, вона дуже різна, в тому числі дуже строката її релігійна мапа, – за рівнем релігійності, заангажованості населення в церковне життя близька до сусідньої Польщі. Чому ж, на відміну від Польщі, де чимало популярних і навіть прибуткових релігійних засобів масової інформації, тут немає нічого подібного?

- Все ж відмінність є дуже суттєва. Навіть у комуністичній Польщі релігійні свята були святами державними, а церква була найсерйознішою опозицією до держави. Я пам’ятаю, як у дитинстві, в 70-х, 80-х роках, дивився польське телебачення – в них були програми про християнські свята, найбільші з них святкувалися на державному рівні! Церква відігравала там дуже важливу роль, і зараз, можливо, перебуває у гіршому становищі щодо впливу на маси, ніж за радянських часів. У нас плекалася дволикість: там ти член Компартії, бо це дозволяє тобі робити кар’єру; коли ж приходиш додому, таємно святиш паску, живеш підпільним церковним життям. Зрозуміло, що таке церковне життя ніяких газет не потребувало. При тому до війни у Львові з 150 українських видань значну частину становили церковні, і деякі з них були дуже популярні.

Зараз є дуже добрі парафіяльні видання – можливо, найкращі, які є у Греко-католицької церкви зараз. Це невеликі проекти, але вони мають свою аудиторію й не залежуються – люди читають їх від початку до кінця. З дитячого додатку до самвидавної парафіяльної газетки вийшов журнал «Ангелятко», який став одним з найкращих видань для дітей в Україні. Натомість дійсно добрих і сучасних масових церковних видань немає.

- Чому так? Хто винен?

- Винна в цьому в першу чергу ієрархія: у неї немає розуміння необхідності створення такої преси. Коли кілька років тому запиталися, чому Українська греко-католицька церква, одна з найбільших у країні, не має свого центрального друкованого органу, глава церкви сказав: «а навіщо?». Він не бачив у цьому потреби. Звичайно, коли так, то ніхто не буде нічого робити. Коли знизу йдуть ініціативи, церква не висловлює готовності їх підтримувати. Священику чи єпископу легше знайти гроші на будівництво нового храму, ніж на видання, в якому його ще й можуть критикувати.

А потім ми дивуємось, що одна брудна замовна стаття в обласній пресі робить фурор, виливаючи на церкву бруд, а люди вірять – бо не мають альтернативного джерела інформації. Від світських видань ми не дочекаємось великих матеріалів про церкву, це не їхнє завдання. А церковної преси – немає. Була газета «Арка», яка називалась релігійно-суспільним виданням, але вона так і не стала тим, чим мала бути – аналогом польського Tygodnika powszechnego. Зрештою, була Комісія з соціальних комунікацій, якої більше немає. Я до кінця не розумію, навіщо було її ліквідовувати, але такою була воля керівництва УГКЦ. Попри це все, церква може похвалитись чудовими медійними проектами, як, наприклад, аудіокниги Патріарха Любомира Гузара.

- Але, поза тим, в Україні в принципі може бути масова християнська газета, телеканал, радіо? Чи є для цього ніша, потенційна аудиторія, попит?

- Це щось схоже на християнську демократію. Коли під час соціологічних опитувань люди висловлюють ставлення до цієї ідеології, виявляється, що дуже багатьом вона подобається. Але партії з такою назвою нікуди не проходять, хіба що в місцеві ради. Стільки побожних, віруючих людей у країні – і така безбожна влада. Людина побожно живе в церкві, але безбожно – в суспільстві. І видання, яке мало би виправляти цю ситуацію, сприяти порозумінню, на жаль, немає.

Хоча є прекрасні проекти – наприклад, православні мають канал «Глас». Там розповідають не лише про церковне життя і не лише церковною мовою, і його хочеться дивитися. В інтернеті особливо активне протестантське середовище: їхні форуми, сайти знайомств мають найбільшу аудиторію серед релігійних веб-ресурсів. Там люди знаходять альтернативне спілкування. І, до речі, що більше вони занурюються в це альтернативне спілкування у своєму середовищі, тим далі вони відсуваються від ЗМІ загального інтересу. Але інтернетом користується переважно молодь і люди середнього віку, для старших він менш доступний. Є ще дитячі християнські телепрограми, ті ж аудіокниги й багато інших якісних речей, які просто потребують грамотного піару.

- Чи те, що ви висвітлюєте життя всіх конфесій, і не лише християнських, не створює вам проблем? У коментарях до ваших публікацій можна побачити масу претензій до вас із боку представників різних церков: мовляв, і тим дарма даєте висловитись, і тим дарма допомагаєте…

- Звичайно, це створює незручності. Немає, напевно, жодної конфесії чи релігійної організації, яка б нас не дзьобала. Тому що кожен хотів би бачити щось своє. Колись протестанти висловлювали претензії, що ми, мовляв, мало звертаємо на них увагу. Ми просили їх присилати нам їхні новини, бо, на жаль, не можемо бачити всіх важливих подій, які відбуваються в їхньому середовищі. Останнім часом вони вже краще представлені в інтернеті, і ми можемо вибирати з їхніх публікацій те, що нас цікавить. Нас страшенно критикували за те, що ми запросили до ведення блога мусульманку Людмилу Маєвську. Але на всі ці претензії ми маємо що заперечити.

Найгірше, коли на рівні підсвідомості в людини є небажання визнавати, що в світі існують інші люди з іншими думками. «Чому ви про них пишете? Якщо ви не будете про них писати, їх не буде!» – це все одно, що «якщо я чогось не бачу, то воно не існує». Але ж так не є! Можна заплющити очі, створити для себе гетто (або «канонічну територію») і вважати, що нічого іншого у світі немає. Але проблема людей, які прагнуть так поводитись, у тому, що вони не можуть протиставити нічого якісного неприємним для них процесам і тенденціям. Якщо на території, що належить до парафії священика, активізуються якісь нові релігійні організації, і люди починають іти до них – винен передусім священик, неспроможний втримати людей. І це не значить, що кожну нову церкву можна таврувати, називаючи деструктивною сектою.

- Але ж повинна бути якась межа? З таким ліберальним підходом кожен пастор, що приїхав до України звідкись із Африки чи місць іще віддаленіших, згуртував навколо себе кількох людей і оголосив їх церквою, матиме доступ до вашого ресурсу. За якими критеріями ви відрізняєте церкви від «не-церков»?

- По-перше, інформація відсіюється за масштабом. Ми цікавимось передусім загальноукраїнськими новинами, а якщо повідомляємо про місцеву подію, то вона повинна бути знаковою. Наприклад, якщо священик сільської парафії усиновив двадцятьох дітей, це цікаво. Якщо ж пастор приїхав і тільки починає проводити якісь заходи, в масштабі України це не подія. А ось нова церква, яка збирає на служіння 10-15 тисяч людей – це вже щось серйозне, це вже не жарти. Ігнорувати їх неможливо.

- Чи є якісь релігійні групи, які ви все ж вважаєте сектами?

- Слова «секта» ми не вживаємо. Хоча, як історик, я не бачу в цьому нічого поганого, тому що християнство також спочатку вважалося черговою єврейською сектою.

Скажімо так, є речі, які, на нашу думку, належать до сфери бізнесу, а не релігії. Наприклад, моє особисте спілкування з Церквою саєнтології дає мені підстави вважати, що вона не є релігією. Це бізнес, який має певні релігійно-філософські, психологічні засади. Атеїзм не можна до кінця вважати релігією, хоча у Радянському Союзі він фактично нею був. Але писати про життя атеїстів… Згідно з принципом свободи совісті вони мають право на існування, я його не заперечую. Але ми пишемо про віру в Бога, а не відсутність віри. Якщо ці організації проводитимуть великий релігійний захід, ми, напевно, про нього повідомимо, бо не хочемо закривати очі на важливі події у цій сфері. І, що характерно, такі організації найбурхливіше розвиваються там, де традиційні церкви неспроможні забезпечити всі духовні потреби.

- Яка ваша редакційна політика щодо конфліктів – як внутрішньоконфесійних, так і міжконфесійних? Адже їх багато, й доводиться висвітлювати…

- Звісно, доводиться. Ми стараємось не пропускати таких ситуацій хоча б тому, що часом ці конфлікти для розв’язання потребують об’єктивного погляду збоку. Якщо конфлікт міжконфесійний, ми стараємось подати позицію всіх його учасників – за можливості, бо не завжди вона є, інколи одна зі сторін категорично відмовляється говорити. Багато церков не хочуть, щоб ЗМІ писали про їхні проблеми.

Але тут є велика небезпека. Наприклад, одна зі сторін може бути неправа, але більш майстерно поводитись із інформацією. Ми, на жаль, не завжди спроможні глибоко дослідити конфлікт, хоча б тому, що в нас є кореспонденти далеко не в кожній області. Інколи просто не маємо достовірних джерел, достатніх для повноцінного проникнення в тему. Але робимо для цього все можливе.

Часом, висвітлюючи такі конфлікти, нам удається налагодити конструктивні стосунки з представниками тих церков, які до того ставились до нас погано. Бували випадки, коли наш матеріал ставив крапку в тривалому протистоянні. Здебільшого йдеться про суперечки за церковне майно.

Трапляється, що одній із сторін дуже не подобається, що ми висвітлюємо позиції всіх учасників конфлікту. Від однієї з новостворених релігійних організацій, – або, як кажуть, «сект», – ми навіть маємо прокляття. Але щось я не відчуваю, щоб воно діяло.

- На вас часто тиснуть, вимагаючи, щоб ви не публікували невигідну для церков інформацію?

- Справжнього тиску немає. Бувають прохання. А деколи ми самі, отримавши інформацію, притримуємо її, розуміючи, що з ситуацією ще не все зрозуміло. Нехай краще матеріал вийде пізніше, але ми з’ясуємо всі обставини до кінця. Це часто може вберегти і від спроб цілеспрямованого введення в оману, і від мимовільних помилок журналістів.

Одним із принципів нашої діяльності є «не нашкодь»: повідомляючи про будь-що, ми прагнемо зробити це так, аби в результаті нашої інформації люди не розчарувались і не стали переконаними безбожниками. Щоб вони розуміли, що проблема, яка сталася, стосується людської частини церкви, а люди є люди, вони грішать; що вона стосується конкретної людини, ситуації, але не церкви загалом.

- А як щодо аргументу «не лізьте в це, бо це – внутрішня справа церкви»?

- Треба чітко розуміти, що є внутрішньою справою. Наприклад, був скандал із звинуваченнями священнослужителів у нетрадиційній сексуальній орієнтації. Ми про це не писали. По-перше, для того, щоб про таке писати, треба мати достовірні факти. По-друге, це був конфлікт між кількома священнослужителями, деякі з них намагалися його вивести на широкий загал. З’ясувати його справжні обставини і встановити суспільну вагу було неможливо.

Інша річ – ситуація в Одесі, де на журналістів нібито насилали прокляття за те, що вони написали про розцінки на послуги церкви. Ця ситуація не внутрішня, а публічна: йдеться про відносини духовенства з мирянами. Це вже питання не внутрішньоцерковне, а суспільне, і журналіст може про це писати. Як і про випадки, коли громада збирає на храм, але будівництво храму стоїть на місці, натомість поруч росте будинок священика. Звісно, спершу варто спробувати вплинути на такого священика через єпархію, але, якщо не допомагає, тоді чом би не звернутись до преси? Тоді священнослужителі будуть розуміти, що за їхніми діями, які можуть бути не завжди правильними, хтось стежить, і краще усвідомлюватимуть відповідальність. Це те саме, що прозорість світської влади. Церква утримується коштом парафіян, і парафіяни мають право знати, куди йдуть їхні кошти.

Є, звісно, частина діяльності церкви, яка є закритою до певного часу. Наприклад, священний синод, або обрання єпископів у католиків. Але за якийсь час ця інформація оприлюднюється. При цьому дуже важливо, щоб церкву не змушували відмовлятися від своїх канонічних правил і жити за політичними принципами. Навіть за законами демократії. Є випадки, в яких церква повинна керуватися виключно своїми законами. Але ніде в канонічному праві не написано, що не може мирянин, зокрема й журналіст, критикувати священика. А вже коли священик починає займатись політикою, він взагалі не має ніяких підстав обурюватись тим, що про нього говорять як про політичного діяча, а не про духовну особу.

- Від релігійних журналістів я не раз чув нарікання на медіа, які женуться за скандальними, конфліктними новинами і не звертають уваги на конструктив. Чи відчуваєте ви диспропорцію інтересу ЗМІ і аудиторії на користь повідомлень про конфлікти?

- Дуже часто журналісти, женучись за «швидко і сенсаційно», втрачають шанс зробити щось дійсно «цікаво і сенсаційно», а до того ж ще й якісно. Диспропорція справді є – часто дрібний скандальчик у церкві привертає більшу увагу медіа, ніж тема, над якою треба сісти й серйозно попрацювати. Редактор підганяє, журналіст поспішає, на виїзд на місце не має часу, тож не дивно, що нерідко цікаві і знакові події проходять повз журналістів. Є також і проблема нерозуміння релігійної специфіки.

Але я помічаю, що релігійна тематика щораз більше з’являється у ЗМІ, і не лише у скандальному вимірі. Позитивні тенденції, безперечно, є. Журналісти, які мислять, які цікавляться не лише грішми та рейтингом, самі звертають очі в бік церкви. Вони перевтомлені політикою, насильством, злом, несправедливістю і безвідповідальністю, а релігія – це те, що може дати внутрішній спокій і моральне очищення. Тому я прогнозую ще більшу популярність релігійної тематики.

- До речі, перед останніми виборами глава УГКЦ закликав вірян не голосувати проти всіх. Ви писали про це? Який резонанс мала ця подія у вашому середовищі?

- Ми висвітлювали це, але не коментували, бо за традицією такі речі редакція не коментує. Власне, це був випадок, коли коментарів не довелося шукати – вони самі «прийшли» у вигляді статей та постів у блогах. Здебільшого люди просто не розуміли цієї заяви. Дещо згодом Блаженніший Любомир пояснив, що мав на увазі. Він трактує небажання обирати між одним і другим кандидатом як ухиляння від відповідальності. Але можна по-різному дивитись на це питання. У нас популярне поняття «меншого зла», але чи може християнин взагалі обирати зло – менше чи більше?

Поза тим, проблемою подібних звернень є те, що навіть мудра думка може бути подана таким чином, що її не зрозуміє й неправильно потрактує аудиторія. Коли ти публічна людина і щось говориш для широкої аудиторії, ти маєш передбачати, як тебе зрозуміють, і подати так, щоб зрозуміли якнайкраще. Блаженніший Любомир Гузар вихований в іншому середовищі, інколи він висловлюється особливим, не кожному зрозумілим, чином – т.зв. діаспорна говірка. Цього разу він висловив свою позицію, яка була сприйнята як позиція всієї церкви, а в тих обставинах – ще й як заклик голосувати за певного кандидата.

- Що ж, переміг той кандидат, який переміг, маємо ту владу, яка є. Чи не відчуваєте ви загрози релігійним свободам?

- Я відчуваю загрозу, тому що ця влада не може підтримати, захистити будь-яку свободу. За своєю ідеологією, мисленням вона скерована проти свободи, зокрема й релігійної. Політики, які прийшли до влади, дуже хочуть наслідувати російський приклад ставлення до конфесій, надаючи привілеї одній або декільком із них. Але привілейовані церкви від того самі прогрáють – навіть ті, які отримують нагороди й подяки за підписом Віктора Федоровича, – бо вони себе таким чином дискредитують. Вони також матимуть спокусу перетворитись на державне відомство із здійснення обрядів, і захищати свою діяльність чи бездіяльність за допомогою владного ресурсу, заважаючи конкурентам розвиватись. Натомість переслідувані, хоч і матимуть гірші умови для розвитку, пройдуть через ще одне випробування, а християнство під час випробувань загартовується. Тож не впадаймо в паніку.

Але для церкви цей наступ на свободи також буде викликом – вона повинна знов нагадати політикам про те, що значить жити по-християнськи. Цього, на жаль, не було зроблено перед виборами. Коли всі кандидати наввипередки оголошували себе християнами, треба було скласти перелік принципів, які формують поняття «жити по-християнськи», і за пунктами перевірити кожного з цих політиків. Були поодинокі випадки – наприклад, голова Конференції римо-католицьких єпископів України архієпископ Мечислав Мокшицький сказав, що жоден із кандидатів не відповідає християнським засадам. Але це був окремий маленький голос. Плачевним у цих виборах, на мою думку, було те, що церковні діячі, підтримуючи того чи іншого кандидата, робили це не тому, що він як людина відповідає християнським моральним засадам, а заради своїх корпоративних інтересів, які цей кандидат обіцяв захищати. Церква не повинна чинити так.

- У вас є внутрішня готовність ставати ще більшими дисидентами, ніж ви є, і протистояти цьому наступу на свободу?

- Я з дитинства був дисидентом, хоча не завжди це було мудро Бути дисидентом, звісно, не самоціль. Мені б дуже хотілось у своїй професійній діяльності допомагати церкві бути моральним арбітром у цьому суспільстві. Яскравий приклад – послання Греко-католицької церкви, видане понад 10 років тому, але досі часто згадуване в пресі, про злочин затримування зарплатні. Журналісти часто кажуть мені, що подібних роз’яснювальних послань повинно бути більше. І я хотів би допомогти донести такі важливі речі до суспільства.

- Маєте таку нагоду зараз, адже тема, про яку ви згадали, надзвичайно важлива і злободенна. Яка кара чекає на людину, яка скоює гріх, що волає про помсту до Бога, затримуючи зарплатню своїм найманим працівникам?

- Я знаю багато прикладів, коли люди, які вчинили недобре, невдовзі зазнавали великих нещасть Можливо, прямого зв’язку й немає. Але є важливе поняття страху Божого. Якщо ти не платиш грошей своїм працівникам, а сам жируєш, то чи не боїшся ти, що тобі снитимуться вночі голодні діти? (Добрий метод залякувати бізнесменів, які часто є забобонними).

Однак і нам не слід забувати, що гроші – це ще не все, і не найважливіше що є в цьому світі. Вони допомагають робити багато хороший речей. Але часто я не можу зрозуміти, чому журналіст ображається, що є порушення свободи слова, якщо більшу частину своєї зарплати отримує в конверті. Бо якщо є «лівак», значить є таке замовлення, а тоді ЗМІ стає «джинсовою» фабрикою, а не рупором свободи думки.

З нагоди проголошення Синодом Єпископів Української Греко-Католицької Церкви 2010 року «Роком покликання» з особливим наголосом на покликанні до Богопосвяченого Життя, у березні з благословення Владики Володимира Війтишина, Єпископа Івано-Франківського стартував спецпроект Комісії у Справах Монашества ІФ Єпархії та Радіо «Дзвони» (105,8 FM), що полягає у розробці та трансляції радіопрограм під назвою «Богопосвячене Життя».

Протягом цього року Церква наголошує на важливості покликання до Богопосвяченого Життя, старається донести до своїх вірних інформацію про життя чернечих спільнот, дізнатися більше про їхнє життя та діяльність і підтримує всі ініціативи спрямовані на розвиток покликань та більш глибше ознайомлення з таким способом життя.

Ідея створення таких програм належить о. Йосафату Бойко, ВС, Синкелу у Справах Монашества Івано-Франківської Єпархії. Підготовка програм розпочалася ще минулого року. Авторами стають учасники програм – представники усіх спільнот богопосвячених осіб, присутніх на території Єпархії. Програма виходить у вигляді інтерв’ю-розмови, яку проводить о. Йосафат і для кожної спільноти уділено час для двох таких випусків: в одному слухачі пізнають історію Монастиря, Чину, Згромадження, а в другому випуску дають свідчення свого особистого покликання до посвяченого стану життя і зокрема до тієї чи іншої спільноти. Програма виходить тричі на тиждень: у четвер о 20.30, та в неділю о 14.05 та 20.30 на радіо «Дзвони» 105,8FM. Кожен випуск завершується молитвою за покликання.

Уже створені програми про Згромадження сестер Служебниць НДМ, Чин Найсвятішого Ізбавителя (оо. Редемптористів), про сестер ЧСВВ, про отців ЧСВВ. Зараз редакція працює над програмами про Чини та Згромадження УГКЦ в Україні та в діаспорі.

На завершення року планується випустити компакт-диск з усіма програмами.

Комісія у справах Монашества ІФ Єпархії УГКЦ

Папа Римський вказав на величезне розширення горизонтів засобів комунікації, зустрічаючись з 6 тисячами учасників конгресу на тему християнського свідчення у цифровому світі, організованого італійським єпископатом. Папа звернув увагу на те, що при безпрецедентному зближенні ЗМІ, вони творять також нові поділи і збільшують небезпеку інтелектуального і морального релятивізму, зведення правди до гри думки, нехтуванням інтимності особи.

Бенедикт XVI навів слова своєї останньої енцикліки Caritas in veritate, що медіа «можуть стати можливістю для гуманізації не тільки тоді, коли завдяки технологічному розвитку створюють більші можливості комунікації і інформування, але перш за все тоді, коли їх організації і цілям світить образ особи і спільного добра, що віддзеркалює її універсальні цінності. Вони мусять сконцентруватися на поширенні гідності осіб і народів». Місією Церкви є внесення духу в безперервну комунікаційну течію Мережі.

«Завданням кожного віруючого, який працює в медіа, є «полегшення нових зустрічей, забезпечення відповідної якості людських стосунків, а також турбота про осіб і їх справжні духовні потреби; вказування людям, що живуть в наші цифрові часи, знаків, необхідних для пізнання Господа» (Послання Бенедикта XVI на День Засобів Масової Інформації 2010). Інтернет може таким чином стати чимось схожим на «подвір’я язичників» в єрусалимському храмі, де є «місце також для тих, хто ще не знає Бога» (там само)».

За матеріалами: Milites Christi Imperatoris

У проекті брав участь Відділ комунікацій Італійської єпископської конференції, що зібрав ці дані для національного симпозіуму «Цифрові свідки. Обличчя і мови в кросмедійну еру». Він відбувся у Римі з 22 по 24 квітня.

Усього було проаналізовано майже три мільйони сайтів, зареєстрованих в доменах it, org і com, з них були виявлені 160 000 тих, що вказали в якості ключових слів терміни, пов’язані з католицтвом. Після подальшого відбору, у якому були виключені сайти, що вели в інші теми, було виявлено наявність майже 30 тисяч сайтів, що широко висвітлюють тему католицтва. Серед них 18 597 сайтів, на яких ця тематика є переважаючою.

Усього ж в домені it близько півмільйона сторінок, присвячених католицтву, тобто майже два відсотки всіх проаналізованих. На перший погляд ця цифра здається незначною, але насправді це не так: наприклад, в домені it сайтів на політичні теми майже стільки ж, скільки католицьких.

Директор Національної дослідницької ради у своєму коментарі зауважив, що результати свідчать про інтерес Церкви до нових технологій. Втім, ще коли Папа Пій ХІ разом з Гульєльмо Марконі заснував «Радіо Ватикана», наука внесла визначальний вклад в розвиток сучасних систем комунікації. Сьогодні ж, коли інтернетом вже нікого не здивуєш, дослідницька рада хоче вивчити «мережу майбутнього», відповісти на питання, якою вона буде як з культурною, так і з науково-технічної точки зору.

Майже 2000 католицьких блогів в домені it допомогли створити «електронний щоденник» і тим, хто не дуже підкований технічно, оскільки їх використання вкрай просте.

Дослідники розглянули і присутність католиків в мережі з географічної точки зору, на основі областей і провінцій Італії, у яких зареєстровані сайти. Попереду всіх – Ломбардія: їй належить майже 17 відсотків католицьких сайтів. За нею йде Лаціо – 13 відсотків, Венето – 8 відсотків, Кампанія – 7 відсотків, приблизно таке ж присутність характерно для Тоскани і Сицилії.

Були вивчені також розсилки, на основі яких цікаво поспостерігати за відносинами між Церквою та інтернетом. Своє дослідження провела і асоціація католицьких веб-майстрів: за її підрахунками, майже 86 відсотків католицьких парафій (всього їх 26 тисяч) оснащені комп’ютерами, 70 відсотків мають доступ в Інтернет. Багато парафії мають свою веб-сторінку, а 94% священиків систематично користуються Інтернетом. Та ж асоціація підчитати, що у світі 62,4% священиків підключаються до всесвітньої мережі з пастирськими цілями щонайменше раз на тиждень. І тільки 5,6% вважають, що небезпек від нових технологій більше, ніж користі.

За матеріалами: Радио Ватикан

Водночас з все більшим входженням інтернету в життя людей, не вщухають дискусії з приводу допустимості сповіді по інтернету.

Священик Римо-Католицької Церкви Литви Аудрюс Мікітюкас вважає, що сповідь на відстані, або віртуальна сповідь неможливі. На його думку, це схоже на «спроби чоловіка і жінки зачати нове життя через інтернет».

«Як ти не можеш віртуально почистити зуби, тому що для цього потрібна справжня зубна щітка і паста, так ти не можеш і віртуально брати участь в Месі, і тим більше сповідатися», – впевнена і мистецтвознавець, голова Музею церковного спадщини Сігіта Маслаускайте.

Тим не менш, дискусії з цього питання продовжують точитися. На думку прихильників сповіді через інтернет, сучасний спосіб сповіді гріхів підбадьорив би велику кількість людей, які просто не наважуються йти до священика, а також послужив би для людей, що проживають в інших країнах, і особливо інвалідам.

Як відзначає портал Delfi, за твердженням о. Мікітюкаса, сповідь на відстані неможлива перш за все тому, що саме Таїнство не є віртуальною річчю.

«Я не можу вас повінчати або хрестити по Skype, віртуально я б навіть пам’ятник освятити не зміг би», – сказав священик.

Говорячи про анонімну психологічну чи духовну допомогу, священик підкреслив, що людині властиве бажання виговоритися, і іноді після цього дійсно стає легше.

«Тим не менш, коли я сповідаю, для мене дуже важливо бачити, що за людина приходить у сповідальню, скільки їй років, чоловік це чи жінка, бо з кожним ти говориш по-різному. Зрештою, по інтернету неможливо благословити людину, тільки сказати, що благословляєш», – говорить о. Мікітюкас.

На питання, чи бувають окремі випадки, коли можна сповідатися на відстані, священик відповів позитивно, тим не менше, підкреслив, що це відбувається у виняткових випадках.

«Папа Йоан Павло II сказав: «Боже, бережи інтернет». Тим не менш, інтернет як вода: коли її немає – погано, коли її занадто багато – потоп, який загрожує стихійним лихом. Дуже добре, коли кожна річка тече у своєму руслі. Так само і з інтернетом, в якому багато небезпек, але й величезна користь, можливості працювати на благо Церкви », – сказав священик.

Наприклад, перед Великоднем в інтернеті рекламувався піст, медитації Хресної Дороги, молитви, роздуми.

За матеріалами: Благовест-Инфо

Конференція проходила у приміщенні василіянського інституту філософсько-богословських студій ім. митрополита Й. В. Рутського в Брюховичах біля Львова, адже саме отцям Чину Святого Василія Великого доручено керівництво над Українською секцією Папського Радіо.

Розпочалася святкова зустріч із подячної молитви, яку очолив довголітній працівник радіо, вислужений Секретар Східної Конґреґації, Владика Софрон Мудрий, ЧСВВ. На початку конференції на адресу дирекції Ватиканського радіо прозвучали привітання від Високопреосвященнішого Архиєпископа РКЦ Івана Юрковича, Митрополита Львівської архидієцезії Римо-католицької церкви Архиєпископа Мечислава Мокшицького, влади міста та області.

«Важливим критерієм оцінювання будь-якої справи, а вданому контексті – радіо, є її творчий доробок і сьогоднішня конференція показує усі ці надбані скарби», – сказав о. Віталій Дуткевич (ЧСВВ), синкел у справах духовенства, який привітав радіо із значним ювілеєм від імені Високопреосвященного Владики Ігоря (Возьняка), духовенства та усіх вірних Львівської архиєпархії. Отець Віталій зазначив, що ретроспективний погляд дає нам можливість побачити успішну діяльність Ватиканського Радіо протягом 50-ти років, коли радіохвилі, долали залізну завісу безбожництва і напоювали спраглі душі Словом Божим. Водночас наступні двадцять років показали, як успішно редакція радіо діяла у час відновлення української державності та продовжує миттєво реагувати на виклики сучасності.

Про діяльність в минулому, сьогодення та плани на майбутнє розповідали духовенство, науковці, католицькі журналісти та довголітні радіослухачі. Гостем конференції був Монсеньйор Поль Тайґ, Секретар Папської Ради Суспільних Комунікацій, керівник української секції Ватиканського Радіо. У своїй доповіді Монсеньйор Поль наголосив на необхідність Церкви, користаючись досягненнями цифрових технологій, дати людям можливість пізнати Євангелія, а одним із таких форм є радіо, яке у всесвітній мережі можна слухати в реальному часі.

Поміж доповідями учасники конференції мали можливість оглянути виставку на якій представлено унікальні матеріали, що відображають історію української секції Ватиканського радіо.

Під час конференції монсеньйор Вечеслав Тумір, секретар Апостольської Нунціатури в Києві, за багаторічну жертовну та професійну працю для Вселенської Церкви, вручив Папську відзнаку «Орден святого Григорія Великого», кореспондентові Радіо Ватикану в Україні Костянтинові Чавазі, який вже майже 20 років співпрацює з українською та іншими редакціями Папського Радіо.

За матеріалами: Департамент інформації УГКЦ

Англомовний новинний канал можна знайти за адресою twitter.com/news_va_en . Є також канали італійською, іспанською, французькою, німецькою та португальською мовами.

На «Твіттері» прес-служба Ватикану, Радіо Ватикану та інші інформаційні джерела Святого престолу будуть розміщувати посилання на новини з життя Церкви, заяви, проповіді та виступи Папи Бенедикта XVI. Відкриття ватиканського мікроблогу збіглося у часі з публікацією листа Папи до віруючих Ірландії, і фрагменти цього послання стали першими «твітами» нового ресурсу.

Того ж дня було запущено новий розділ «Ресурси» офіційного сайту Ватикану. На цій сторінці будуть розміщуватися документи та ресурси для преси в повному вигляді.

«Твіттер» – сервіс, користувачі якого можуть публікувати невеликі записи (до 140 знаків) за допомогою комп’ютера або телефону. Створений в 2006 році, цей сайт був визнаний найбільш швидкозростаючою соціальною мережею. Навесні минулого року щомісячний приріст числа користувачів склав майже 1400%.

Між іншим, мікроблог часопису «CREDO» у «Твіттері» можна читати за адресою twitter.com/credo_ua .

За матеріалами: Благовест-Инфо

Засновниками проекту є студія «Правда PRO» та євангельська церква «Голгофа» (Луцьк).

Як повідомляють самі автори проекту, головна його ідея — це доносити людям правду про окультизм та марновірства, застерігати від наслідків та фокусувати погляд на Богові і Його ставленні до цих явищ.

Проект складається з цілої серії науково-пізнавальних програм, які направлені, в основному, на молодих людей віком 20-30 років. Хоча, на думку продюсера проекту Сергія Шараєвського, ці програми будуть цікаві більшій віковій аудиторії глядачів.

Головною родзинкою цього проекту буде можливість глядачів стати безпосередніми учасниками майбутніх програм, а також отримати якісну консультацію та психологічну допомогу. Все це буде можливо через новий Інтернет-ресурс tastorona.org , який почне працювати з 31 березня. На сайті можна буде подивитися програми, побачити кадри зі знімального майданчику, залишити свої коментарі, а також придбати на DVD фільми, які сподобалися. На даний момент вже готові передачі «Побутові марновірства» та «Чорна п’ятниця».

За матеріалами: pravdapro

«Мобільний телефон – засіб спілкування», – пояснює священик на своєму сайті. Те ж саме можна сказати і про молитву. «Молитися – значить долучатися до Таємниці Життя», – переконаний він. Готуючи нову молитву, священик збирається враховувати особливості релігійних свят і річного церковного календаря. Новий проект отримав підтримку єпархії Майнца.

«Перш за все у молитві концентрується мій досвід, отриманий від спілкування з пацієнтами, яких я відвідую, – розповідає Шмід. – Здебільшого, інспірують саме мене». Молитви за здоров’я будуть розсилатися регулярно вдень або ввечері.

Щоб отримати доступ до нової служби, користувачеві необхідно зареєструватися на спеціальному
сайті . Тримісячна підписка коштує близько 22 євро. А за річний абонемент доведеться заплатити 80 євро. За ці гроші абонент щоденно зможе бачити на своєму мобільнику нову молитву про здоров’я. Як підкреслив священик, передплата ні в якому разі не є платою за молитву. Мова тут йде виключно про те, щоб покрити витрати на підтримку технічної служби і співробітників.

За матеріалами: Мир религий

На конференції зібралися близько 150 учасників, серед яких були міністри, пастори, академіки, запрошені теологи і просто зацікавлені люди, які обговорювали майбутнє американського християнства. Були представлені доповіді, присвячені богослов’ю в еру «пост-Google», онлайн-іграм, ролі соціальної мережі Facebook в сучасній теології та правосуддю в «світі Google».

На загальну думку учасників конференції, сучасне християнство в Америці має якомога масштабніше охопити всі інтернет-ресурси, щоб зберегти свою роль і вплив у суспільстві. Підсумком конференції стала конвенція, в якій зазначається, що якщо церкви проігнорують новий світ, який пропонує інтернет, то вони ризикують зникнути. На конференції народилася нова назва американської релігії : Церква 2.0, цей термін і став найбільш популярним і обговорюваним на конференції.

Професор з Клермонтскої школи теології Філіп Клейтон, у своїй доповіді заявив, що перехід до сфери віртуального простору можна порівняти по значущості з винаходом друкованого верстата Гуттенберга в 15-му столітті.

Останнім часом тема євангелізації і місіонерства у віртуальному просторі підніметься надзвичайно часто. На цьому наголошував і Папа Бенедикт XVI у цьогорічному Посланні з нагоди Дня Засобів Масової Інформації .

Тим часом євреї мають свій кошерний пошукач Koogle, у католиків з’явилася альтернативна соціальна мережа Zoogle, а протестанти і раніше займалися освоєнням веб-простору всіма доступними способами.

За матеріалами: Religo.ru

Лоло був членом руху «Католицька дія», який вкрай серйозно ставився до Євангелія, або, як сказав про нього його друг: «Він був відданий християнству, відданий своїй вірі». Він настільки серйозно ставився до Євангелія, що одного разу хтось (а це був Брат Роже з Тезе), прийшовши в його будинок, послухавши його, побачивши його висохле тіло, взяв перо і написав на абажурі його настільної лампи: «Лоло – таїнство страждання».

У цього хлопця з «Католицької дії», який завжди радів, і з обличчя котрого ніколи не сходила посмішка, який був з одного боку «чоловіком скорботи», а з іншого – джерелом радості для сотень молодих і дорослих людей, які приходили до нього за порадою , була своя таємниця.

Таємниця Лоло

У дитинстві Лоло обожнював спорт і природу, був веселою і бешкетною дитиною, і став ще більш веселим юнаком. Вийшовши у велике життя, він з насолодою вбирав навколишній світ. Лоло став учасником апостоляту «Католицької дії» в молодіжному центрі в Лінаресі в 30-х роках. «Католицька дія» було для нього всім.

У «Католицькій дії» він зміцнив своє євхаристійне благочестя, яким особливим чином було відзначене його життя. Його статті про свято Тіла і Крові Христових, про Великий Четвер, про священство, красномовно свідчать про це. Вже будучи паралізованим, – дивлячись з балкона свого будинку навпроти церкви Св. Марії, де він був охрещений і де тепер спочиває у мирі, – дивлячись з цього балкона, роблячи перерву в роботі, він говорив: «А тепер, віч-на-віч з дарохранительницею , я поговорю з Ним».

Його шанування Євхаристії, завдяки якому він, подібно до св. Тарсіція, під час Громадянської війни таємно проносив ув’язненим Євхаристію, стає ще глибше, коли він сам проводить Страсний Четвер у в’язниці, вклоняючись, Пресвятим Дарів, які були таємно передані йому в букеті квітів.

Євхаристія була для Лоло всім. Як говорить його біограф, оскільки Лоло відкрив для себе, чим є Євхаристія для Церкви і для кожного християнина, він вже не міг прожити ні дня, не «розділивши трапезу з Богом». Євхаристія зміцнювала його дух у немочі, вселяла радість під час болю, була джерелом апостольського завзяття і натхненням його пера.

Апостол

Лоло – охоплена спрагою апостольського служіння молода людина – жив у часи, коли віра терпіла глузування і навіть гоніння. Він їхав з одного міста в інше, щоб поширювати ідеї «Католицької дії». Він, не вагаючись, використовував будь-яку можливість для євангелізації. Він закоханий у Христа і просить Його: «Позич мені Твоє серце … щоб я ні до чого не ставився поверхово і егоїстично, але серйозно сприймав свій обов’язок любити Тебе Твоєю мірою». Живий і легкий на підйом, Лоло зустрічається з болем: «Біль радикально змінив мою долю. Я був змушений залишити студентську аудиторію, і залишився приречений на самотність і мовчання. Я мріяв стати журналістом, але не зміг вчитися в інституті. Я мріяв бути апостолом, але не міг більше ходити по місту. Однак тепер я отримав можливість втілити свій ідеал і своє покликання так глибоко, що навіть і не мріяв про це», пише він у «Листах під знаком хреста ».

Паралізований

Бог дав цьому апостолу «покликання хворої людини»: «Моя професія: інвалід». Параліч наступав так швидко, що він втрачав сили і рухливість буквально з кожним днем. Але хоча його тіло ставало перекрученим клубком хворих кісток, він ніколи не скаржився. Коли віднялася права рука, він навчився писати лівою; коли втратила рухливість і ліва, він почав записувати на диктофон. Так він став невтомним журналістом та письменником в інвалідному візку.

Письменник і журналіст

Дві характерних історії: коли пальці ще трохи слухали його, Лоло подарували друкарську машинку. І це перше, що він написав: «Господи мій, дякую Тобі! Нехай перше слово – Твоє ім’я – завжди буде силою і душею цієї машинки … Нехай Твоє світло і ясність будуть розумом і серцем всього, що я надрукую на ній, щоб все написане було благородним, чесним і вселяло надію».

Коли він дізнався, що священик прийде до нього додому служити Службу Божу, він сказав: «Швидше, візьміть машинку і поставте її під стіл: нехай дерево хреста пустить в неї своє коріння».

Коріння! Як глибоко вони проникли в його життя, і наскільки багатим був урожай.

Синай

Прикутий до коляски Лоло стає журналістом та письменником. Більше того, він стає засновником руху «Синай» – групи молитов про пресу. Група з дванадцяти хворих людей разом з монахинею з закритого монастиря взяли на себе «духовну опіку» над одним засобом масової інформації. Поступово в групі стало більше трьохсот невиліковних хворих. Лоло підтримував і надихав їх своїм пером. Подібно до Мойсея, який з піднятими руками молився за Ізраїля на горі Синай, ці хворі люди, які «не можуть ні підняти рук, ні ходити на своїх ногах», стають християнською та апостольською підтримкою для журналістів.

Лоло написав «Десять заповідей журналіста» і «Молитву про журналістів», і він мав на це право, тому що сам був християнським журналістом, до того ж, двояким чином: по-перше, він умів говорити про справи віри, а по-друге, що важливіше, він умів говорити про все з точки зору вчення Церкви і віри: про шахтарську справу, про міське будівництво, про культуру, про сільське господарство, про останні вісті і про долю світу …

Інвалід, який працював, не покладаючи рук

Лоло, як письменник і журналіст, був самоучкою. «Я заробляю на хліб у поті чола свого», сказав він одного разу, коли йому вручали одну з багатьох його літературних премій. Він написав дев’ять книг про духовність, щоденники, есеї, автобіографічний роман, і сотні статей у національній та місцевій пресі … Лоло – трудівник, який може здолати біль, хвора людина, яка працювала від зорі до зорі. Рік за роком його життя складалася з наполегливої праці і подолання тяжкої хвороби. Але його життя було сповнене миру завдяки його таємниці: поклонінню Пресвятій Євхаристії та шануванню Богородиці, з яких виникала гаряча любов до Церкви і невпинне служіння їй.

Закоханий в Церкву

Гаряча любов до Церкви росла в Лоло з кожним днем. Він жив у ритмі «Соборної Церкви». З якою старанністю він «вчитувався» – навіть коли вже був зовсім сліпий – в хроніки і думки отців і богословів Другого Ватиканського Собору, і як глибоко він перейнявся духом Собору!

Заразлива радість

Все його життя було просякнуте прийняттям свого болю в мирі і з радістю, як задум Бога. Завдяки цьому кожен день свого життя, зустрічаючись з людьми, він ставав джерелом заразливої радості. У Лурдському гроті Лоло, хворий паломник, сказав Богородиці: «Я приношу тобі радість, блаженну радість». І Богородиця прийняла і помножила насіння радості і доброго гумору, якими він щедро ділився з усіма, хто приходив відвідати його.

Виняткове життя – нормальне життя

Його лікар говорив йому: «Ви найбільш хворий з моїх пацієнтів – і найбільш здоровий!» Йому вдалося зробити свої надзвичайні страждання й прикрості звичайними, рутинними. Найбільш виняткове в ньому якраз те, що Лоло змушував їх виглядати «нормальними», немов би він був сильною і здоровою людиною! Воістину, він був Іовом XX століття.

3 листопада 1971

Земне життя Лоло закінчилося 3 листопада 1971. Це був день пам’яті св. Мартіна Порреса, святого, чий подвиг відбувався в покорі – подібно Лоло, більша частина життя якого пройшла на квадратному метрі, який займала його коляска. Разом зі священиком він читав «Отче наш» і «Радуйся Марія»: «Молися за нас, грішних, нині і в годину смерті нашої …» І в цей самий момент його серце зупинилося – серце, «якому тісно в його грудях» , як завжди казав його лікар, відвідуючи його.

Настав його час впасти в обійми Бога, якого він любив так глибоко і так ніжно, і якому він – розіп’ятий з Ним на хресті, через довгу й болісну хворобу – віддав себе цілком, без залишку.

Його праці принесли багатий урожай: всі його роботи було перевидано. Незабаром після його смерті виникло товариство сприяння його канонізації. Знаючи його смирення, можна припустити, що він з посмішкою дивиться з Неба на цю працю. Монс. Сантьяго Гарсія Араса, єпископ Хаенскій, розпочав і закінчив єпархіальний етап процесу канонізації в 1994-1995 роках. Після цього положення про його життя і героїчні чесноти Слуги Божого Мануеля Лосано Гаррідо були опубліковані Конгрегацією з канонізації святих. У грудні 2009 року Папа Бенедикт XVI затвердив декрет про визнання чуда, який стався за заступництвом Лоло: лікарі визнали що зцілення дворічної дівчинки від сепсису, у поєднанні з поліорганною недостатністю, яке сталося у 1972 р. не має пояснення з точки зору сучасної науки.

У лютому 2010 року єпископ Хаєнскій Рамон дель Ойо Лопес оголосив, що Беатифікація Слуги Божого Мануеля Лосано Гаррідо відбудеться 12 червня 2010 року.

Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію

]]> http://www.credo-ua.org/2010/03/16703/feed/ 1 http://www.credo-ua.org/2010/02/16027/ http://www.credo-ua.org/2010/02/16027/#comments Thu, 25 Feb 2010 10:58:56 +0000 часопис CREDO http://www.credo-ua.org/?p=16027
Англіканський єпископ Роберт Еванс з Британії заявив, що буде молитися за тих, хто звернеться до нього через соціальну мережу Facebook. Він пропонує зв’язатися з ним по електронній пошті або з інформаційної стрічки сервісу.

Аккаунт Еванса буде відкритий для парафіян церкви щодня аж до 13 березня поточного року. Цього дня єпископ Еванс проведе молебень у кафедральному соборі міста Ексетер, де згадає імена всіх, хто надіслав повідомлення.

«Я хочу заохочувати людей до молитви, – сказав Еванс. – Багато людей відчувають підтримку, знаючи, що хтось молиться за них або разом ними».

За допомогою соціальної мережі і електронних технологій Роберт Еванс сподівається зробити молитву більш доступною для мільйонів людей. Сторінка Еванса вже має 60 прихильників. На сайті зазначається, що прохання про молитву будуть триматися у суворій таємниці.

Це не перший випадок використання соціальних мереж духовними особами. 22 лютого свій аккаунт на сервісі мікроблоггінга Twitter створив Далай-лама. У нього за день набралося понад 47,5 тисячі послідовників. А в січні минулого року на популярному інтернет-відеосервісі YouTube відкрили власний канал Ватикану, для розміщення відео-і аудіозаписів промов Папи Римського та новин Ватикану. А нещодавно глава інтернет-служби Ватикану Лусіо Руїс представив революційну програму цифрової євангелізації , в якій священики закликаються до активної проповіді в інтернеті.

За матеріалами: Vesti.kz

Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію

]]> http://www.credo-ua.org/2010/02/16027/feed/ 0 http://www.credo-ua.org/2010/02/13810/ http://www.credo-ua.org/2010/02/13810/#comments Thu, 04 Feb 2010 11:25:22 +0000 часопис CREDO http://www.credo-ua.org/?p=13810
У Франції з’явився новий безкоштовний щомісячний католицький журнал. Він має назву «L’Invisible», що означає невидимий. У 2 250 французьких містах було роздано понад 200 тисяч екземплярів нового видання.

Засновником журналу є Жан-Баптіст Фуртане, директор видавництва Еммануель. У проекті задіяні три великих і відомих католицьких журнали «La Vie», «Magnificat» i «Il Est Vivant». Метою авторів видання є охоплення якнайширшої аудиторії читачів і представлення католицької віри французькому суспільству. Це має стати реакцією на спроби обмежити віру лише до особистого аспекту й повного закриття її у сфері приватного життя.

Принагідно були опубліковані результати декількох цікавих досліджень. Вони показали, що в ході всієї дискусії, що в даний час продовжується у Франції, про світськість держави і місце релігії в самобутності французів, існує сильна суспільна потреба в духовності. 74 % французів вважає релігію активом суспільства. 75 % з них бажають “позитивної світськості”, тобто такої, що не виключає релігії з публічного простору. Дослідження також показують, що релігія є табу на робочому місці. 58 % французів розмовляють про релігію з родиною, у той час як лише 29 % з колегами по роботі.

За матеріалами: Milites Christi Imperatoris