Як наголосив Святіший Отець, слова молитви «Отче Наш» – це перші слова Святого Письма, які вивчаємо ще у дитинстві. Вони закарбовуються у нашій пам’яті, формують наше життя, супроводжують нас аж до останнього нашого подиху. Ця молитва, на думку Папи Бенедикта ХVІ, виявляє те, що ми не є ще в доконаний спосіб дітьми Божими, але мусимо ними стати і завжди ще більше ними бути, через наше завжди глибше єднання з Ісусом. Бути дітьми стає рівнозначним тому, щоб наслідувати Ісуса.

Ця молитва приймає і виявляє також людські матеріальні та духовні потреби: «Дай нам кожного дня наш хліб щоденний і прости нам гріхи наші» (Лк. 11, 3-4). Власне через щоденні потреби та труднощі, Ісус сильно закликає: «Просіть, і вам дасться; шукайте, і знайдете; стукайте, і вам відчинять. Кожний бо, хто просить, одержує; той, хто шукає, знаходить, і тому, хто стукає, відчиняють» (Лк. 11, 9-10). Це не означає просити, щоб задовольнити особисті бажання, а радше щоб підтримувати живу дружбу з Богом, Який, як каже Святе Письмо, «дасть Святого Духа тим, що у Нього просять» (Лк. 11, 13). Як наголосив Єпископ Риму, це досвідчили у своєму житті «отці пустині» та ті особи, які повністю віддалися контемлятивному життю, які завдяки молитві стали приятелями Бога, як, наприклад, старозавітній отець Авраам, про йшлося у першому читанні цієї неділі.

Далі Папа як приклад згадав святу Терезу з Авілі та її співсестер, які заохочували одна одну до того, щоб просити у Господа визволення від усіх бід та небезпек і звільнення від усякого зла. І навіть усвідомлюючи своє недосконале бажання, вони не переставали молити Бога у цьому намірі, мовляв, нічого не коштує просити так багато у Того, Хто є Всемогутнім. Вселенський Архиєрей також пригадав, що коли ми молимось молитвою «Отче наш», то ми ніколи не є самі, з нами промовляє слова цієї молитви уся Церква. Кожний вірний повинен шукати і зможе знайти у правді та багатстві християнської молитви, якої вчить Церква, власний шлях, власний спосіб молитися, дозволяючи Святому Духові провадити себе до Отця через Сина.

А на закінчення Папа пригадав, що саме у цей день Римо-Католицька Церква літургійно згадує пам’ять святого апостола Якова, який залишив батька і свою працю рибака, щоб слідувати за Христом і за Нього згодом віддати своє життя.

За матеріалами: Радіо Ватикан

Під час загальної аудієнції 7 липня Бенедикт XVI представив постать блаженного Джона Дунса Скота.

Папа розповів, що блаженний Джон Дунс Скот народився наприкінці ХІІІ століття у Шотландії біля Единбурга. Захоплений харизмою святого Франциска Ассизького, вступив до Ордену Братів Менших, у якому став священиком. Зважаючи на непересічні дарування, його скеровано поглиблювати освіту в університетах Оксфорда та Парижа, після чого він сам почав викладати теологію в цих же закладах, а також – у Кембриджі. Париж він залишив разом з іншими співбратами тоді, коли почалися непорозуміння між королем Філіпом IV та Папою Боніфатієм VIII і монарх примушував релігійних діячів підписати ворожий стосовно Папи документ. У цьому контексті Бенедикт XVI пригадав, що протягом історії Церкви чимало вірних зазнали ворожості та, навіть, переслідувань, через свою вірність Христові, Церкві та Папі, навчаючи і нас «берегти як цінну річ віру в Христа та сопричастя з Наступником святого Петра, і, таким чином, – з вселенською Церквою».

Пізніше, коли стосунки між Францією та наступником Боніфатія VIII покращилися, Дунс Скот повернувся до Парижу, а пізніше настоятелі скерували його до Кельну, де він помер, маючи лише 43 роки та залишивши велику кількість богословських праць.

Святіший Отець розповів, що одним з головних пунктів богословської спадщини блаженного Джона Дунса Скота були роздуми над таїнством Воплочення Божого Сина. На відміну від багатьох мислителів свого часу, він підтримував думку, що Божий Син став би людиною і тоді, коли людство не згрішило б, що гріх праотця Адама не став обумовленням Божого Втілення, але що це було заплановано Богом Отцем від віків, як довершення діла сотворення, даючи можливість кожному створінню, в Христі і через Христа, бути наповненим Божою благодаттю. Як вірний духовний син святого Франциска, він також молитовно споглядав та проповідував спасенне таїнство Христових Страстей – вираз безмірної Божої любові. Бенедикт XVI наголосив, що це христоцентричне богословське бачення, впроваджує нас у споглядання, здивування та вдячність: «Христос є центром нашої історії та всесвіту, Він є Тим, хто дає сенс, гідність та цінність нашому життю!»

Блаженний Дунс Скот роздумував і над роллю Пречистої Діви Марії в історії спасіння. Папа пригадав, що в цих часах тривала дискусія про те, чи Пресвята Марія була захоронена від первородного гріха від першої миті свого зачаття. Деякі богослови не погоджувалися з тим, вважаючи, що така постава підважує загальність відкуплення, довершеного Христом, якщо існувала людина, яка його не потребувала. Дунс Скот опрацював аргумент, який пізніше застосував Папа Пій ІХ, проголошуючи у 1854 році догму про Непорочне Зачаття. Згідно з ним, в цьому випадку відбулося «Відкуплення наперед», тобто Марія була відкуплена Христом, але, силою Його любові та посередництва, ще перед зачаттям.

У цьому контексті Венедикт XVI звернув увагу на те, що великі богослови, як блаженний Дунс Скот, збагатили своїм особливим внеском те, що вже було у спонтанній вірі Божого народу. Тобто віра, наприклад, у Непорочне Зачаття, уже існувала, а богослови пізніше віднайшли ключ, щоб пояснити це в цілісності істин віри. «Отож, – зазначив Папа, – Божий народ випереджує богословів, а це – завдяки надприродному sensus fidei, тобто здатності, даній Святим Духом, покірними серцем та думкою осягнути дійсності віри».

Іншою темою досліджень Дунса Скота був стосунок між свободою, волею та розумом. Він підкреслював, що свобода не може вважатися вродженою властивістю волі, але є плодом співпраці між волею та інтелектом. Ідея вродженої і абсолютної свободи, вкоріненої у волі, яка випереджує інтелект, на його думку, загрожує втраті зв’язку з істиною та добром, забуваючи про те, що сама свобода повинна звільнитися від обмежень, які походять з гріха. Венедикт XVI зазначив, що навіть наш щоденний досвід показує нам, що «свобода є справжньою і допомагає нам будувати насправді гуманну цивілізацію лише тоді, коли вона поєднана з істиною».

«Блаженний Дунс Скот, – сказав на завершення Венедикт XVI, вчить нас, що в нашому житті важливо вірити в те, що Бог є близько і любить нас в Христі Ісусі, а тому – розвивати любов до Нього та Його Церкви».

За матеріалами: Радіо Ватикан

Бенедикт XVI розповів, що Джузеппе Кафассо, після навчання у колегії в К’єрі та в духовній семінарії, отримавши ієрейські свячення, вступив до Церковного інституту святого Франциска Ассизького в Турині, щоб вдосконалитись у душпастирському служінні. Це був заклад для молодих священиків, де вони навчалися проповідувати та сповідати. Прикладом для наслідування, який пропонували молодим душпастирям, був священик, що вирізняється багатим внутрішнім життям та глибокою ревністю в душпастирстві, вірний в молитві, задіяний у проповідництві та катехизуванні, старанний в уділенні Святих Тайн, зокрема – Сповіді.

В цьому інституті відбувалося усе основне служіння о. Джузеппе Кафассо. Вступивши туди молодим священиком, щоб набратися необхідних навичок, саме тут, залишившись в ньому працювати, він розвинув свої дарування духовного провідника та вихователя. Викладаючи моральне богослов’я, він, за словами Бенедикта XVI, «навчав бути добрими сповідниками та духовними провідниками, які дбають про справжнє духовне добро людини, спонукувані великою рівновагою, допомагаючи відчувати Боже милосердя, та, одночасно, гостре та живе відчуття гріха». Як пригадував його учень святий Іван Боско, о. Кафассо в своєму навчанні вирізнявся трьома чеснотами: спокій, проникливість, розсудливість.

Святіший Отець розповів, що о. Джузеппе багато часу приділяв сповіданню, а до нього приходили єпископи, священики, богопосвячені особи та численні миряни, а він умів усім дати необхідне. Для багатьох, які пізніше стали святими та засновниками чернечих інститутів, він був мудрим духовним порадником, а його навчання ніколи не було абстрактним, що ґрунтується виключно на книжках, але народжувалося з живого досвіду.

«Його секрет, – зазначив Бенедикт XVI, – був простим: бути Божою людиною, в малих щоденних вчинках робити «те, що може спричинитися до більшої Божої слави та користі душ». Він безмірно любив Господа, вирізнявся міцно вкоріненою вірою, глибокою та тривалою молитвою, жив щирою любов’ю до всіх.

Про спосіб діяння святого Джузеппе Кафассо Бенедикт XVI розповів на прикладі святого Йоана Боско, якого той був духовним провідником цілих 25 років і без поради якого він не приймав важливих життєвих рішень. Як духовний керівник, о. Кафассо не намагався «зліпити» учня «на свій образ та подобу», а о. Боско не копіював поведінки духовного керівника, але наслідував його чесноти, згідно з власними здібностями та особливостями покликання й служіння. Папа зазначив, що це є «знаком мудрості духовного вчителя та інтелігентності учня: перший не накидається другому, але шанує його особистість та допомагає відчитати, якою є Божа воля щодо нього». Святіший Отець вказав на цей приклад для всіх тих, хто задіяний у вихованні молодих поколінь.

Іншою ділянкою апостоляту святого Джузеппе Кафассо, як зазначив Святіший Отець, було душпастирство ув’язнених, яке він здійснював протягом 20 років, спричинившись до численних навернень. Вже своєю простою присутністю він здобував серця, а його діяльність простягалася від розлогих проповідей, що збирали усю тюремну спільноту, до особистих розмов та катехизації.

За матеріалами: Радіо Ватикан

Під час загальної аудієнції у середу, 23 червня Папа Бенедикт XVI говорив про богословські праці св. Томи Аквінського, зокрема «Суму Теології».

Святіший Отець зазначив, що хоч ця монументальна праця і не була закінченою, вона є спробою поглиблено дослідити таємниці віри, і в ній переплітаються запитання та відповіді, актуальні і для наших часів. Досліджуючи Святе Письмо та Отців Церкви, святий Тома приходить до точних, ясних і відповідних формулювань істин віри, де істина є даром віри і стає доступною для нашого розуму.

«Однак, – зауважив Бенедикт XVI, – таке зусилля людського розуму повинно постійно просвітлюватися молитвою, світлом з висоти. Лише той, хто живе з Богом та його таїнствами, може також зрозуміти, про що вони розповідають».

Далі Папа представив окремі частини фундаментальної праці святого Томи Аквінського. В першій з них йдеться про Бога, про таємницю Пресвятої Трійці. Друга частина представляє людину, яка, спонукувана Божою благодаттю, намагається пізнавати та любити Бога, щоб бути щасливою тепер і у вічності. Тут представлено богословські принципи морального діяння, показуючи, як у вільному рішенні людини чинити добро поєднуються розум, воля та почуття, до яких додається сила, Божої благодаті. У третій частині святий Тома вивчає Таїнство Христа – дорогу та істину, що веде до пізнання Бога Отця.

Серед інших праць Томи Аквінського Бенедикт XVI згадав і про його коментар на «Апостольський символ віри», в якому він пояснює цінність віри. Тому, хто закидає, ніби віра є глупотою, тому що каже вірувати в щось, що не підпадає під досвід відчуттів, святий богослов пригадує, що людський розум є обмеженим і не може всього знати, всіх видимих і невидимих речей. Тому зовсім раціональним є поручитися у вірі Богові, Який Себе об’являє, та Апостолам, Його свідкам.

Наприкінці катехизи Святіший Отець представив коментар святого Томи з Аквіну до молитви «Отче наш», а своє повчання завершив його молитвою до Пресвятої Богородиці: «Найсвятіша і найсолодша Пречиста Діво Маріє, Божа Мати, Твоєму милосердному серцю ввіряю усе своє життя… Випроси для мене, моя найсолодша Пані, дар справжньої любові, якою я зможу усім серцем любити Твого найсвятішого Сина, а після Нього – Тебе, понад усі речі, та ближнього – у Бозі і задля Бога».

За матеріалами: Радіо Ватикан

Промовляючи до присутніх, Святіший Отець скерував свою думку до ранішніх подій – уділення свячень новопресвітерам Римської дієцезії. Він зазначив, що Тайна Священства показує, зі сторони Бога – Його турботливу близькість до людей, а з боку того, хто її отримує – готовність стати засобом цієї близькості через радикальну любов до Христа і до Церкви. Папа пригадав слова з євангельського уривку, який розповідає про те, як Ісус запитував учнів, що вони думають про Нього, ким Він є. На це запитання святий Петро з готовністю відповів: «Ти – Христос Божий», перевищуючи, таким чином, усі земні здогадки, які вважали Ісуса за одного з пророків. «Й Ісус, – зазначив Бенедикт XVI, – після цього визнання віри повторює своє запрошення Петрові та іншими учням іти за Ним по трудній дорозі любові, аж до Хреста. Також і до нас, що можемо пізнати Господа через віру в Його слово і Святі Тайни, Ісус скеровує пропозицію щодня слідувати за Ним, також і нам пригадуючи про те, що для того, аби бути Його учнями, необхідно освоїти силу хреста – вершини наших благ і вінця нашої надії».

Святіший Отець навів слова святого Максима Сповідника, який зауважив, що саме хрест є відзнакою сили нашого Господа Ісуса Христа, Який до всіх казав: «Коли хто хоче йти за мною, нехай себе зречеться, візьме щодня на себе хрест свій і йде за мною». «Взяти хрест, – зазначив Папа, – означає докладати зусилля для подолання гріха, який загороджує дорогу до Бога, щодня приймати Господню волю, зростати у вірі, особливо перед обличчям проблем, труднощів та страждання». Бенедикт XVI пригадав, що й у наші часи в світі є багато християн, натхнених любов’ю до Бога, які щодня беруть на себе хрест, як щоденних випробувань, так і тих, породжених людським варварством, що іноді вимагає відваги на найвищу жертву. «Нехай же Господь Бог подасть кожному з нас покладати нашу міцну надію на Ньому, у впевненості в тому, що йдучи за Ним, несучи наші хрести, разом з Ним прийдемо до світла Воскресіння», – побажав Святіший Отець, а тоді закликав вірних ввірити материнській опіці Пречистої Діви Марії новопресвітерів, молячись за те, щоб вони завжди були вірними учнями, відважними благовісниками Божого слова та розпорядниками Його дарів спасіння.

За матеріалами: Радіо Ватикан

«Головна причина такої високої оцінки полягає не лише у змісті його навчання, – сказав Бенедикт XVI, – але й методові, який він застосовував, передусім – у його новому синтезі та розрізненні між філософією та теологією». Папа пригадав, що Отці Церкви, зустрівшись з філософіями, які пропонували цілісне бачення світу, включаючи і місце Бога в ньому, опрацювали «свою філософію», яка, ґрунтуючись на Об’явленні, представляла відповідну картину дійсності. У цьому контексті термін «філософія» не позначав суто раціональну систему, але вказував на повне бачення дійсності, збудоване у світлі віри.

Зустріч з дохристиянською аристотелівською філософією, опрацьованою без знання Старого та Нового Завітів, відкрила для Томи Аквінського нові перспективи. Раціональне пояснення світу було переконливим, а тому давня форма «нашої філософії» Отців Церкви втратила сенс, і слід було наново переосмислити стосунок між теологією та філософією, між вірою та розумом. Внаслідок цього постало питання: чи світ раціональності, філософію без Христа можна погодити з світом віри? Святий Тома був міцно переконаний у цій сумісності, у тому, що філософія, опрацьована без знання Ісуса, немовби очікувала Христового світла, щоб бути доведеною до повноти. «Це була велика «несподіванка» святого Томи, яка визначила його шлях мислителя, – сказав Бенедикт XVI. – Показувати цю незалежність між філософією та богослов’ям і, одночасно, їхній взаємозв’язок, було історичною місією цього великого учителя». І в своїх працях він обґрунтовує цю взаємність. Віра зміцнює, доповнює і просвітлює спадщину істини, яку здобуває людський розум, оскільки вони обидвоє, згідно зі святим Томою, походять з єдиного джерела істини – Божественного Логосу-Слова, Яке діє в сотворенні та відкупленні.

Очевидно, що не зважаючи на існування цієї згоди, філософія та богослов’я користуються відмінними пізнавальними процесами. Розум збирає істину силою її внутрішньої очевидності, а віра, натомість, приймає істину на основі авторитету об’явленого Божого слова. Це розрізнення запевняє автономію як людських наук, так і богословських, але не означає відокремлення, включаючи взаємну корисну співпрацю.

Папа вказав також на важливість іншого основного принципу мислення святого Томи, яким є ствердження, що Божа благодать не змінює, але підносить і вдосконалює людську природу. На основі цього він збудував своє моральне богослов’я. В центрі його навчання у цій сфері – новий закон Святого Духа, даний усім віруючим в Христа. Але в перспективі християнської моралі є місце і на розум, який є здатний розпізнати природній моральний закон. Божа благодать підтримує, супроводжує моральні старання, але згідно з навчанням Томи Аквінського, усі люди, віруючі і ні, покликані розпізнати вимоги людської природи, вкладені у природному законі, і на його основі формувати позитивне законодавство.

«Коли природній закон і відповідальність, яку він включає, заперечуються, трагічно відкривається дорога до етичного релятивізму на особистому рівні і до тоталітаризму держави на політичному», – вказав Святіший Отець, додаючи, що захист загальних людських прав і ствердження незаперечної гідності людської особи вимагають фундамент, яким і є природній закон.

А на завершення Бенедикт XVI пригадав, що глибина думки святого Томи Аквінського випливає з його «живої віри та гарячої побожності», і на підтвердження цього запропонував одну з його молитов: «Дай мені, прошу Тебе, волю, яка шукатиме Тебе, мудрість, яка Тебе знаходить, життя, яке Тобі подобатиметься, витривалість, яка з довір’ям Тебе чекатиме, і довіру, яка, врешті, Тебе осягне».

За матеріалами: Радіо Ватикан

«Вже сама по собі, це була історична подія; у дійсності, ніколи перед тим Єпископ Риму не ступав на цю землю, благословенну апостольськими трудами святих Павла та Варнави», – зазначив Бенедикт XVI, додаючи, що прямуючи слідами Апостола Народів, він став паломником Євангелія, передовсім для того, «щоб зміцнювати у вірі католицькі спільноти – малу, але живу меншину острова, заохочуючи їх і далі прямувати шляхом до повної єдності між християнами, особливо – з православними братами. Одночасно, – продовжив Папа, – я хотів обійняти усі середземноморські народи і поблагословити їх в ім’я Господа, випрошуючи в Бога дар миру».

Святіший Отець подякував за гостинність, яку проявили до нього як католицькі, так і православні ієрархи, а також Президент республіки та представники влади, які доклали хвали гідних зусиль для успішного перебігу візиту. Далі Бенедикт XVI, крок за кроком, розповів про сам перебіг подорожі на Кіпр, від екуменічної молитви у місті Пафосі до відвідин маронітської катедри Пресвятої Богородиці в столиці місті Нікосії.

«Дорогі брати й сестри, – сказав на завершення Святіший Отець, – я повернувся до Ватикану, сповнений вдячності Богові з почуттями щирої любові та шани до мешканців Кіпру, відчувши, що вони мене прийняли та зрозуміли». Папа відзначив, що мав нагоду побачити апостольську працю різних традицій однієї Христової Церкви, відчути унісонне биття сердець, як про це говорило гасло візиту «Одне серце, одна душа». «Нехай же кіпрський народ та інші народи Близького Сходу, разом зі своїми керівниками та представниками різних регіонів, зможуть разом будувати майбутнє миру, дружби і братерської співпраці. І молімося за те, щоб за заступництвом Пресвятої Марії, Святий Дух вчинив плідним цей Апостольський візит, і в цілому світі, оживляв місію Церкви, встановленої Христом для того, щоб звіщати між усіма народами Євангеліє істини, любові та миру», – завершив Бенедикт XVI.

Вітаючи різними мовами присутні групи прочан, Святіший Отець, промовляючи польською, поручив постраждалих від повені в Польщі й тих, хто їм допомагає, опіці новопроголошеного блаженного мученика Єжи Попєлушко, «який навчав любові та солідарності з тими, хто потребує духовної та матеріальної підтримки». А промовляючи словацькою мовою, закликав молитися за священиків, зважаючи на завершення Року Священства, урочисте закриття якого відбудеться у п’ятницю, 11 червня, коли Католицька Церква відзначатиме свято Найсвятішого Христового Серця.

За матеріалами: Радіо Ватикан

Уродженець аристократичної сім’ї в місцевості Аквіно поблизу бенедиктинського абатства Монтекассіно, Тома у цьому відомому монастирі здобував свої перші знання, які пізніше поглибив в Неапольському Університеті, вивчаючи філософську думку Аристотеля. Саме в Неаполі зродилося його покликання до Ордену Проповідників, відомого, як Отці Домініканці. Однак, через спротив батьків, зміг здійснити його лише після того, як осягнув повноліття.

Настоятелі скерували Тому до Парижу, щоб вивчати богослов’я під керівництвом іншого святого теолога Альберта Великого, за яким він послідував і до Кельну. «У той час, – відзначив Бенедикт XVI, – культура латиномовного світу була глибоко позначена відкриттям праць Аристотеля, які досі були невідомими. Йшлося про праці про природу пізнання, природничі науки, метафізику, про душу та етику, багаті на інформацію та відчуття, які вважалися дійсними і переконливими». Одні з безкритичним ентузіазмом приймали цей величезний багаж античного знання, інші, натомість, у творах язичницького філософа вбачали загрозу християнській вірі та відкидали їх, зважаючи й на те, що вони прийшли на захід в інтерпретації арабських філософів.

Святий Тома довершив важливу працю в історії філософії та теології. Він глибоко вивчив твори Аристотеля та підготував їх нові переклади латинською мовою. Коментуючи їх, він «відокремив те, що було дійсним від того, що було сумнівним чи зовсім неприйнятним,і показав співзвучність з ними християнського Об’явлення. Врешті-решт, – відзначив Папа, – Тома Аквінський показав, що між християнською вірою та розумом існує природна гармонія».

Бенедикт XVI також пригадав, що Папа Урбан IV доручив святому Томі укласти літургічні тексти на урочистість Божого Тіла, яка саме тоді була встановлена, вказуючи на те, що прекрасні гімни, якими Церква прославляє таємницю дійсної присутності Господніх Тіла та Крові у Пресвятій Євхаристії є плодом його віри та богословської мудрості.

Крім богословських лекцій в Паризькому Університеті, які з великим ентузіазмом відвідували численні студенти, Тома Аквінський також присвячував час на проповідування, а народ з радістю приходив його слухати. «Це насправді велика благодать, – сказав Бенедикт XVI, – коли богослови вміють з простотою та ревністю промовляти до вірних», додаючи, що також досвід проповідування, в свою чергу, є корисним для вчених богословів.

Підсумовуючи життєвий шлях Томи з Аквіну, Святіший Отець розповів про випадок, записаний біографами святого. Розповідають, що одного разу, коли той молився, то запитував перед Розп’яттям, чи все, що він написав про таємниці віри, є правильним. Розп’ятий Ісус відповів: «Ти добре говорив про Мене, Томо. Якою має бути винагорода?» «Відповідь, яку дав святий Тома, – сказав Бенедикт XVI, – є така, яку і ми, друзі та учні Ісуса, хочемо Йому постійно сказати: «Ніщо інше, як Ти, о Господи!»»

За матеріалами: Радіо Ватикан

Про це Папа Бенедикт XVI сказав сьогодні, 26 травня, під час загальної аудієнції на площі Святого Петра у Ватикані.

Папа говорив про чергове завдання священика, яке випливає з потрійної місії Христа – Пророка, Священика та Царя. Цього разу мова йшла про завдання управляти, після того, як кілька тижнів перед тим, Папа пояснював завдання навчати та освячувати.

Бенедикт XVI зазначив, що священик не своєю, але Христовою владою, управляє тією частиною Божого народу, яку Він йому довірив. Своїм початком ця влада сягає доручення, яке дає Христос, щоб пасти Його стадо. «Що ж у дійсності, для нас, християн, означає влада?» – запитав Святіший Отець, вказавши на те, що в силу історичних та культурних досвідів, ми дивимось з підозрою на саме поняття влади, особливо у світлі різних диктаторських режимів. «Отож, – зазначив Папа, – важливо визнати, що людська влада не є метою сама в собі, це лише засіб, а ціллю, виключно і в кожній епосі, є людська особа, створена Богом». Так усвідомлена влада, яка має єдиною метою справжнє добро людини, не лише не є їй чужою, але становить цінну допомогу на шляху до спасіння. «Церква покликана і намагається здійснювати цей вид влади, який є служінням, і виконує її не від себе самої, але в ім’я Ісуса Христа, Який отримав від Отця усіляку владу на небі і на землі», – зазначив Святіший Отець.

Бенедикт XVI пояснив, що через посередництво Пастирів Церкви Христос пасе Своє стадо, його охороняє, виправляє та провадить, оскільки його глибоко любить. Господь Ісус постановив, щоб Апостольський збір, а сьогодні – єпископи у єдності з Наступником святого Петра та священики, їхні найближчі співробітники, брали участь у цій Його місії дбання про Божий люд.

Це завдання ґрунтується на отриманій Святій Тайні Священства, однак, його дієвість, зазначив Папа, залежить від особи священика. Щоб бути пастирем згідно Божого задуму, необхідні глибока приязнь з Христом та безумовна готовність провадити доручене стадо туди, куди хоче Господь. «У дійсності, – наголосив Бенедикт XVI, – ніхто не є насправді здатним пасти Христове стадо, якщо не живе глибокою та дійсною слухняністю Христові та Церкві… І також Папа не може робити те, що захоче, але, навпаки, Папа є охоронцем послуху Христові та Його слову».

Святіший Отець відзначив, що якщо метою є провадити людей до спасенної зустрічі з Богом, то завдання управляти означає служіння із повним самовідданням задля утвердження стада у істині та святості, іноді йдучи і проти течії, та навчаючи, перш усього, прикладом особистого життя. «У цьому земному житті немає більшого добра, як вести людей до Бога, пробуджувати віру, підіймати людину з байдужості та безнадії, давати надію на те, що Бог є близько», – сказав Бенедикт XVI, закликаючи священиків бути вірними своєму служінню, а вірних – молитися за своїх пастирів.

Наприкінці загальної аудієнції Папа українською мовою привітав делегацію українських військових, які під проводом владики Михаїла Колтуна, ЧНІ, брали участь у міжнародному військовому паломництві до Лурду. Він сказав: «Щиро вітаю українських військовиків, учасників міжнародного військового паломництва до Лурду, і молюся про опіку Пречистої Діви Марії над ними та їхніми родинами.»

За матеріалами: Радіо Ватикан

Близько 200 тисяч італійських католиків зібралися в неділю на площі Св. Петра у Ватикані, щоб виразити солідарність з Папою Римським Бенедиктом XVI.

За ініціативи низки громадських і релігійних організацій віруючі прибули до Риму зі всіх куточків Італії, щоб продемонструвати підтримку Святому Престолу, який останнім часом став об’єктом жорсткої критики у зв’язку зі скандалом, пов’язаним з педофілією.

На знаменитій колонаді Берніні учасники цієї незвичайної акції закріпили величезний транспарант «Разом з Папою». У руках у маніфестантів були різні гасла, у тому числі із словами самого понтифіка: «Не бійтеся, Ісус переміг зло».

Бенедикт XVI, який в п’ятницю ввечері повернувся до Ватикану з апостольської поїздки до Португалії, під час традиційної недільної проповіді щиро подякував віруючим «за цю прекрасну і спонтанну маніфестацію віри і солідарності».

«Дорогі друзі, сьогодні ви демонструєте велику любов і глибоку близькість Церкви і італійського народу до Папи і ваших священиків, які щодня піклуються про вас», – сказав понтифік, звертаючись до присутніх з вікна свого кабінету в Апостольському палаці.

«Справжнім ворогом, якого слід боятися і з яким потрібно боротися, є гріх, духовне зло, що деколи, на жаль, заражає і членів Церкви», – сказав Папа Римський.

Нагадаємо, висловити свою солідарність з Папою можна також на сторінках CREDO, підписавшись під Листом до Святішого Отця Бенедикта ХVI .

За матеріалами: Milites Christi Imperatoris

Першу з них Бенедикт XVI назвав «природною», маючи на увазі те, що в наших широтах на цей місяць припадає розквіт весни. Інша, «літургічна», пов’язаний з тим, що травень – це завжди пасхальний період, час радості та очікування Святого Духа. І в цей контекст, за словами Папи, добре вписується «традиція Церкви присвячувати місяць травень Пречистій Діві Марії», яка є, одночасно, найкращим квітом створіння та живою пам’яттю Господа Ісуса між нами, запорукою дару Його Духа.

Тому, коментуючи уривок з 14-ї глави Євангелії від святого Йоана, який передає Христові слова: «Коли хтось мене любить, то й слово моє берегтиме, і злюбить його мій Отець, і прийдемо ми до нього, і в ньому закладемо житло», Бенедикт XVI зазначив, що вони скеровані до учнів, але їх також можемо застосувати до Тієї, яка була першою та досконалою Христовою ученицею. Папа згадав про те, що якраз в середині місяця травня він здійснить своє чергове Марійне паломництво, до містечка Фатіма у Португалії. «Прошу усіх, – сказав на завершення Святіший Отець, – супроводжувати мене в цьому паломництві, беручи активну участь в ньому через молитву. Єдиним серцем та єдиним духом молімося про заступництво Пречистої Діви Марії за Церкву, а особливо – за священиків, і за мир у світі».

За матеріалами: Радіо Ватикан

«Нещодавно, 3 травня, у Нью-Йорку розпочалося засідання восьмої Конференції , де обговорюють шляхи виконання Трактату про непоширення ядерної зброї. Процес узгодженого і безпечного ядерного роззброєння тісно пов’язаний з повним і швидким виконанням відповідних міжнародних зобов’язань. Мир, у дійсності, ґрунтується на довірі і на дотриманні прийнятих зобов’язань, а не лише на рівновазі сил. У цьому дусі підтримую ініціативи, які мають на меті поступове роззброєння і створення зон, вільних від ядерної зброї, з перспективою її повного викорінення з планети. Врешті, закликаю усіх учасників Нью-йоркської зустрічі подолати історичні обумовлення і терпеливо ткати політичне та економічне полотно миру, щоб допомагати цілісному людському розвиткові та справжнім прагненням народів».

Також Папа вітаючи паломників з різних країн, окремо привітав українською мовою паломників з України:
« Звертаюсь із щирим вітанням до українських паломників, зокрема, до католицької молоді, яку закликаю бути сміливими свідками воскреслого Христа. Також вітаю спільноту Полтавської православної семінарії. Усім уділяю своє благословення. Христос Воскрес!»

Слухати звернення Папи українською мовою

За матеріалами: Радіо Ватикан

Говорячи про о. Леонардо Муріальдо та о. Джузеппе Бенедетто Коттоленґо, Бенедикт XVI зазначив, що це були «святі священики, зразкові у даруванні себе Богові і у свідченні милосердної любові, якою жили у Церкві і задля Церкви на корить потребуючих ближніх».

Святий Леонардо Муріальдо був священиком у Турині в часах святого Йоана Боско, Апостола молоді, який, пізнавши і оцінивши його дарування, доручив йому провід нової салезіянської ораторії. Там, як зазначив Папа, він зустрівся з великими проблемами найубогіших прошарків суспільства. У нього дозріла глибока чутливість щодо соціальних проблем, яка привела його до рішення посвятитися різноманітним ініціативам на користь молоді.

У 1873 році о. Леонардо заснував Згромадження Святого Йосифа, завданням якого було формування молоді, в основному, найубогішої та знедоленої. Бенедикт XVI наголосив, що «головним осередком духовності о. Муріальдо була переконаність у милосердній Божій любові: любові завжди доброго, терпеливого і щедрого Отця, Який через прощення об’являє велич і безмір Свого милосердя». Підкреслюючи велич місії священика, який покликаний продовжувати діло відкуплення, святий Леонардо завжди пригадував собі та співбратам про відповідальність за те, щоб вести життя, відповідне до отриманої Святої Тайни.

«З таким самим духом милосердної любові, – вів далі Святіший Отець, – сорок років перед о. Муріальдо жив святий Джузеппе Бенедетто Коттоленґо, засновник установи, названої ним самим «Малим Домом Божого провидіння»». Ще з дитинства Джузеппе Бенедетто був чуйним до проблем убогих. Коли ж, під час успішного священицького служіння, одного дня він зустрів молоду хвору жінку, матір п’яти дітей, яку йому випало приготовляти до смерті, це змінило його життя.

«Господь завжди кладе знаки на нашій дорозі, щоб провадити нас згідно зі Своєю волею до нашого справжнього добра, – сказав Бенедикт XVI. – Від тієї хвилини о. Коттоленґо перемінився: усі свої дарування, а особливо свої організаційні та економічні здібності, він почав вживати для того, щоб започаткувати ініціативи для підтримки найбільш потребуючих». Він зумів залучити до своєї справи десятки співробітників та волонтерів. Його ініціативи будувалися згідно з «родинним стилем», творячи справжні спільноти людей, об’єднаних для того, щоб разом протистояти та долати труднощі, які виникали. «Кожен у цьому Малому Дому Божого провидіння мав конкретні завдання… Хворі та здорові разом поділяли ті самі тягарі щоденності», – розповів Папа.

«Ці два священики, – сказав на завершення Бенедикт XVI, – переживали своє служіння у цілковитому даруванні свого життя найубогішим, найбільш потребуючим, останнім, завжди знаходячи глибоке коріння та невичерпне джерело своїх діянь у стосунках з Богом, черпаючи з Його любові, будучи глибоко переконаним в тому, що неможливо здійснювати милосердну любов не перебуваючи в Христі та в Церкві. Нехай же їх заступництво і їхній приклад просвітлює служіння багатьох священиків, які з щедрістю віддаватимуться Богові і довіреному їм стаду, та допомагатимуть кожному з радістю та щедрістю даруватися ближньому».

Далі Святіший Отець привітав великі групи прочан їхніми мовами, коротко переказавши своє повчання. Він також пригадав, що в суботу, 1 травня, відзначатиметься свято святого Йосифа Робітника «охоронця Пресвятої Родини та небесного покровителя людей, які свою працею здобувають засоби проживання». Бенедикт XVI побажав, щоб цей день став нагодою призадуматись над значенням праці і про її належне місце в житті сімей. «Ввіряю вас, тут присутніх, і всіх працівників, заступництву святого Йосифа» – сказав Бенедикт XVI. Наприкінці всі разом помолились молитвою «Отче наш» латинською мовою, після чого Папа уділив своє Апостольське благословення.

За матеріалами: Радіо Ватикан

Розпочавши свою катехезу, Папа пригадав вірним, що четверта неділя Пасхи, згідно із літургічним звичаєм Римо-Католицької Церкви, називається неділею «Доброго Пастиря»; і що саме у цей день відзначається також Всесвітній день молитви за покликання, темою якого на цей рік були обрані слова: «Свідчення породжує покликання».

Святіший Отець наголосив, що першим видом свідчення, яке породжує покликання, є молитва, про що переконує нас приклад святої Моніки, яка в покорі та наполегливо благала у Господа благодатей для свого сина Августина, просячи, щоб і її син став християнином. І її молитви увінчались успіхом, адже Всемогутній Бог вислухав молитву люблячої матері. Тому Святіший Отець заохотив усіх батьків молитись за своїх дітей, щоб їхні серця відкрились на слова Доброго Пастиря, і щоб кожне маленьке зерно покликання виросло у пишне дерево, яке приносить рясні плоди для добра Церкви та усього людства.

Опісля Святіший Отець підкреслив, що ми можемо почути Господній голос і впізнати його завдяки проповіді святих апостолів та їхніх послідовників, бо саме в їхніх словах проповіді наново звучить голос Ісуса, Який кличе до сопричастя із Богом і до повноти життя.

У цей День особливої молитви за покликання, Папа, зокрема, закликав священнослужителів, щоб, побуджені Роком Священства, з ревністю виконували свої обов’язки для ще сильнішого і переконливішого євангельського свідчення у сьогоднішньому світі, щоб пам’ятали, що священик продовжує на землі діло Спасіння, щоб вміли охоче перебувати перед кивотом, щоб через сувору аскезу були цілковито вірними своєму покликанню і місії, щоб були відкритими на слухання і на прощення, щоб формували повірений їм народ у християнському дусі, щоб дбайливо плекали священиче братерство; щоб брали приклад з мудрих і ревних Пастирів, як ще робив святий Григорій Назіянзький, просячи повчань від святого Василія Великого.

Подякувавши усім за присутність, за молитовну підтримку у його місії як Наступника Петра, Папа з’єднався із зібраними у молитві «Царице Неба».

За матеріалами: Радіо Ватикан

«Так як це сталося зі святим Павлом, – сказав Бенедикт XVI, – також і я досвідчив гарячу гостинність мальтійців, насправді надзвичайну, і за це ще раз висловлюю мою щиру та гарячу вдячність». Папа підкреслив, що історія мальтійського народу невіддільна від католицької віри, якою позначені його культура та традиції.

Розповідаючи про перебіг візиту, Святіший Отець зазначив, що внаслідок трьохмісячного перебування на Мальті святого Павла там народилася міцна християнська спільнота, яка після двох тисяч років залишається вірною Євангелію, докладаючи зусилля для того, щоб поєднати його зі складними викликами сучасної епохи. «Природно, що це не є завжди легким чи само собою зрозумілим, – мовив Бенедикт XVI, – але мальтійський народ уміє віднайти у християнському погляді на життя відповіді на нові виклики». Як приклад цього, Папа назвав пошану до ще ненародженого життя та святості подружжя.

Святіший Отець підкреслив, що метою цієї подорожі було утвердити у вірі Мальтійську Церкву, зустріч з якою відбулася під час Служби Божої у Флоріані. Дуже радісним для Папи було відчувати особливу щирість цього народу, який складав враження однієї великої родини, «об’єднаної вірою та християнським баченням життя». Але, зазначив Святіший Отець, відчуття великої сім’ї та географічне розташування не означають, що це суспільство є ізольованим від світу. Підтвердженням цього є контакти Мальти з багатьма країнами та присутність мальтійських священиків у різних кінцях світу.

Наголосивши на тому факті, що родини та парафії так виховали молодь, що багато юнаків і дівчат зуміли відповісти на Божий поклик до посвяченого життя, і тепер, за прикладом святого Павла, звіщають Євангеліє на різних місіях, Бенедикт XVI пригадав, що «віра зміцнюється тоді, коли її дарувати іншим».

Папа вказав на те, що виклик поєднувати незмінну важливість Євангелія з складною багатогранністю сьогодення є захоплюючим для усіх, а особливо – для молоді. І тому, не зважаючи на щільний графік короткотривалого перебування на острові, він прагнув зустрітися з місцевою молоддю. За словами Святішого Отця, це був момент щирого і глибокого діалогу, прикрашеного ентузіазмом молоді та місцем проведення – портом Валлетти. «Я не міг не пригадати їм про досвід, якого у молодості зазнав святий Павло: надзвичайний та унікальний досвід, здатний промовляти до нових поколінь кожної епохи, з огляду на радикальну переміну, яка слідує за зустріччю з Воскреслим Христом» – сказав Бенедикт XVI.

За матеріалами: Радіо Ватикан

]]> http://www.credo-ua.org/2010/04/21918/feed/ 0 http://www.credo-ua.org/2010/03/17847/ http://www.credo-ua.org/2010/03/17847/#comments Wed, 17 Mar 2010 21:00:39 +0000 часопис CREDO http://www.credo-ua.org/?p=17847

Сьогодні, 17 березня загальна аудієнція зі Святішим Отцем Бенедиктом ХVІ вперше відбулась не в залі імені Папи Павла VІ, а на площі перед базилікою святого Петра у Ватикані, зібравши десятки тисяч прочан з усього світу.

Свою катехизу Папа присвятив порівнянню філософської та богословської доктрини двох великих святих середньовіччя Святого Бонавентури та святого Томи з Аквінського, які підкреслювали різні аспекти богослов’я.

Святий Бонавентура, що був сучасником святого Томи Аквінського, розвинув вчення про діалог між вірою та розумом. Святий Тома наполягав на першості істини, а святий Бонавентура, не протиставляючись йому, наголошував на важливості Добра. Вони у різний спосіб представляють остаточну мету людини, її повне щастя. Для святого Томи найвища мета, до якої прямувати – це бачення Бога, в якому знаходиться розв’язка всіх проблем. А для святого Бонавентури остаточна мета полягає в любові до Бога, у зустрічі з Ним і з’єднанні божественної Любові з нашою. Для нього все творіння говорить про доброго Бога, про Його любов, отже, все наше життя є паломництвом у напрямку до Нього. Отже, і для святого Томи Аквінського, і для святого Бонавентури істина є також і добром і добро є істиною. Бачити Бога означає любити, а любити – означає бачити. Йдеться про різні аспекти духовності, які виявляють глибину віри в різноманітності її висловів, освічуючи незбагненне Боже таїнство, підкреслив Бенедикт ХVІ.

Як і щосереди Папа закінчив аудієнцію коротким викладом катехизи іншими мовами та привітаннями більших груп прочан.

Як ми вже повідомляли , під час аудієнції на площі Святого Петра не обійшлось без інциденту.

За матеріалами: Радіо Ватикан