Благословення на спільне спорудження нової церкви надали: єпископ Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ Миколай (Сімкайло) та єпископ Коломийсько-Косівської єпархії УПЦ (КП) Іван (Бойчук).

«З часу утворення нашої єпархії відносини з владиками УГКЦ у Коломиї складаються справді по-дружньому. У нас є спільна мета – побудова єдиної Церкви в Україні. Через проведення спільних заходів ми єднаємо наших вірних в одну християнську родину. Ми з владикою Миколаєм закликаємо наших священиків до спільних богослужінь, заходів, які можемо разом відправляти і проводити для утвердження єдності між людьми», – зазначив владика Іван.

«Йдучи дорогою Христового вчення та спільного обряду, ми бачимо фундаментальні основи єдності між Церквами Володимирового Хрещення. Для свідчення цієї єдності та християнської любові необхідні дії, що засвідчують наші наміри виконати Божий заклик до згоди. Благотворним прикладом має стати новий храм, де почергово будуть відправляти священики двох єпархій. Спільною молитвою за хворих, адже церква буде поруч з онкодиспансером, та іншими відправами будемо просити благословення для нашого народу, діяльної єдності Церкви в Україні», – наголосив єпископ Миколай.

За матеріалами: kolomyya.org

В Англіканській Церкві жінки зможуть стати єпископами: таке рішення прийняв англіканський Синод, що завершився днями в Йорку, в Об’єднаному Королівстві. Синод скликав архиєпископ Кентерберійський Роуен Уїльямс.

«Це дуже важливий крок», – архидиякон Італії і Мальти преподобний Джонатан Бордман. Втім, «Її Преосвященства» – не новина: вже 25 років у сан єпископа висвячують жінок в інших країнах англіканського співтовариства – Америці, Новій Зеландії, Австралії, на Кубі і в Канаді.

Англіканський архидиякон стверджує, що рішення Синоду викликало неоднозначну реакцію: незгодні відчувають себе в ізоляції. Ця тема буде обговорюватися протягом найближчих двох років. Але не можна заперечувати, що ухвалене рішення стане значною перешкодою в екуменічному діалозі як з католиками, так і з православними.

Керівник відділу з екуменізму Єпископської конференції Англії та Уельсу монс. Ендрю Фейлі вважає, що реакція католиків на цю новину помірна. Місцеві єпископи активно ведуть екуменічний діалог з усіма традиціями і не мають наміру припиняти його. Єпископ стверджує, що це з усією очевидністю виявиться під час майбутнього у вересні візиту Бенедикта XVI, коли католицькі єпископи зустрінуться з англіканськими в Ламбетському палаці. Але, безумовно, можливість єпископської хіротонії для жінок – це хмара на горизонті, причому хмара ця набагато ближче, ніж сам горизонт. Монс. Фейлі вважає, що ухвалене рішення англіканцями свідчить про зміну самоідентифікації Англіканської Церкви, її екклезіологіі. І для Католицької Церкви це – велика проблема в екуменічному плані. І хоча католицький єпископ з надією чекає еволюції дискусій всередині самої Англіканської Церкви в Англії, на його думку, «хмару на горизонті» вже видно у всіх її обрисах.

За матеріалами: Радио Ватикан

З 5 по 8 липня у Стамбулі відбувся третій екуменічний конгрес «Orientale Lumen (Світло Сходу). Європа-Схід», організований екуменічною фундацією «Orientale Lumen» та іншими організаціями, що діють у США. У понеділок, 5 липня, після реєстрації учасників, Молебню до Святого Духа та привітання організатора пана Джека Фіґела, конгрес відкрив православний Вселенський Константинопільський Патріарх Варфоломій І.

Темою цьогорічного конгресу були церковні собори, які мали великий вплив на формування богословської думки Католицької та Православної церков, і які, як зазначив владика Циріл Васіль ТІ, Секретар Конгрегації для Східних Церков, колишній ректор Папського Східного Інституту у Римі, є спільним багатством католиків та православних.

Доповідачами були представники різних православних та греко-католицьких Церков, серед яких – архиєпископ Циріл Васіль ТІ, архимандрит Роберт Тафт ТІ, вислужений професор Папського Східного Інституту, православний єпископ Діоклійський Каллістос Вейр з Великобританії та інші. Модератором зустрічі був єпископ Румунської Греко-Католицької єпархії св. Юрія в США владика Йон Міхай Ботеан. В екуменічному конгресі також взяла участь група студентів Папського Східного Інституту. Кожне засідання розпочиналося спільною відправою акафістів, молебнів чи Святих Літургій за східними та латинськими традиціями.

Владика Циріл Васіль ТІ, розповідаючи про перебіг цієї зустрічі у Стамбулі, підкреслив, що метою цього третього конгресу було дати нагоду науковцям, спеціалістам у даній науковій галузі та єпископам, представникам окремих католицьких та православних церков, разом поглибити спільні теми, зокрема ті дискусійні, і, таким чином, посприяти зрозумінню позиції як католиків, так і православних у цих питаннях.

На переконання владики Циріла, конгрес у Стамбулі є промовистим знаком, камінчиком великої мозаїки, яку становить екуменічний діалог. «Очевидно, одна конференція не може змінити історію, проте, без сумніву, є частиною історії спільного пошуку відновленої єдності між Церквами», – наголосив Секретар Конгрегації для Східних Церков.

За матеріалами: Радіо Ватикан

У своєму інтерв’ю агентству Zenit 60-річний єрарх роздумує про своє нове призначення і про перспективи екуменічного і міжрелігійного діалогу при Папі Бенедикті XVI. З архиєпископом Кохом розмовляла Олена Кармен Вілья.

Як Ви ставитеся до свого призначення головою Папської Ради із сприяння християнській єдності?

Для мене це велика честь. Святіший Отець ще в лютому, на особистій аудієнції, висловив бажання бачити мене на чолі цієї структури. Я був радий, оскільки екуменізм займає дуже важливе місце в моєму серці. У моїй країні, в Швейцарії, ми живемо пліч-о-пліч з протестантами, і у мене завжди був особливий інтерес до Православ’я.

І які ж, на вашу думку, головні проблеми цієї дикастерії?

Я поки що лише приступаю до роботи, мені ще лише належить побачити всю картину. З іншого боку, я брав участь в діяльності Ради з 2002 р., брав участь також в діалозі з православними. Нині я хочу, перш за все, переговорити зі всіма співробітниками, а в листопаді ми проведемо наше перше пленарне засідання. Проблема полягає в тому, щоб підготувати цю зустріч найкращим чином, спробувати виробити на ній цілісне бачення екуменізму, розглянути, які кроки можуть бути зроблені.

Що у Вашому досвіді служіння Базельського єпископа може бути особливо корисним для справи екуменізму?

Церкви і церковні співтовариства, що виникли в Швейцарії в ході Реформації, – це окремий випадок Протестантських церков. З Православною церквою у нас є загальна база віри, але наша культура вельми різна. І навпаки, наша загальна база віри з Протестантськими церквами – набагато вужча, але у нас є загальна культура. Тому екуменічний діалог з протестантизмом має інший характер, ніж діалог з православ’ям. Цей діалог далеко не завжди легкий.

А що Ви скажете відносно Вашого досвіду на посту голови Конференції єпископів Швейцарії?

Я був віце-головою 9 років і головою – 3 роки. Я із задоволенням згадую цей час. Як голова Конференції єпископату Швейцарії, я мав можливість ознайомитися з становищем Католицької Церкви у всій Європі. При цьому я продовжував служити у власній дієцезії. Отже, мені доводилося шукати точки зіткнення, що було не завжди легко.

А яку роль відіграватиме Комісія з діалогу з євреями, яку Ви також очолюєте?

Йдеться про розвиток стосунків з євреями в релігійному контексті. Мій попередник кардинал Каспер робив дуже багато що для того, щоб інтенсифікувати і поглибити діалог з євреями. Дуже важливо зробити людей обізнанішими, чутливішими і спонукати їх усвідомити релігійний аспект наших стосунків. Ми віддаємо пріоритет не політичним, а саме релігійним стосункам. В зв’язку з цим відвідини Святішим Отцем синагог Кьольну, Нью-Йорка і Риму є дуже значущим жестом.

Яку оцінку Ви могли б дати зусиллям Папи Бенедикта XVI по налагодженню стосунків з християнами інших конфесій?
Святіший Отець зробив в цьому відношенні дуже багато. Вже в своїй першій проповіді після обрання він відзначив, що екуменізм – це завдання, поставлене Самим Христом, і що в даний час екуменічний діалог має міцне обґрунтування в документах II Ватиканського Собору.

У всіх своїх пастирських поїздках він завжди віддавав належне екуменізму. Візьмемо, наприклад, його візит до Англії, що має відбутися у вересні цього року. Це буде нелегкий візит, оскільки дуже нелегка ситуація самої Англіканської церкви. Прямо було сказано, що Бенедикт XVI в першу чергу хоче сприяти розвитку діалогу з православ’ям. Для мене це звучить дуже красномовно.
Далі, коли Святіший Отець попросив мене очолити екуменічну роботу, він визнав потрібним спеціально підкреслити, що хоче бачити на цій посаді єпископа, який знає протестантизм не лише по книгах, але і по особистому досвіду. Це показує, що церкви Реформації близькі Святішому Отцю. Він немало попрацював в цьому напрямі і як вчений-теолог.

І які ж плоди може принести відновлення стосунків між церквами?

Не варто відразу ж говорити про матеріальні плоди, оскільки основа екуменізму – в духовності. Самі люди ніколи не зможуть забезпечити єдності, вона – плід Святого Духа.
У екуменізмі розрізняють богословський діалог і діалог любові, і саме діалогу любові Святіший Отець віддає пріоритет у всіх своїх контактах. Я думаю, ми зможемо побачити рясні плоди цього діалогу, атмосфери, що панує в ньому. Такі зустрічі з представниками інших Церков неодмінно приносять багатий плід.

А що Ви скажете відносно релігійних сект? Що робити з цим феноменом?

В першу чергу, Церкві слід було б задатися питанням: а чому люди приєднуються до сект? Чому вони не приєднуються до нашої Церкви? Я знаю, що Конгрегація віровчення зробила в зв’язку з цим важливі кроки, звернувшись до єпископів, і вважаю, що ця робота має бути продовжена.

]]> http://www.credo-ua.org/2010/07/30776/feed/ 0 http://www.credo-ua.org/2010/07/29976/ http://www.credo-ua.org/2010/07/29976/#comments Thu, 01 Jul 2010 20:02:32 +0000 часопис CREDO http://www.credo-ua.org/?p=29976
1 липня Ватикан офіційно повідомив про те, що Папа Бенедикт XVI прийняв відставку кардинала Вальтера Каспера, Президента Папської Ради сприяння єдності християн, подану у зв’язку з досягненням граничного віку. Наступником німецького кардинала Святіший Отець призначив швейцарського єпископа Курта Коха, дотеперішнього Ординарія Базелю, підносячи його до архиєпископської гідності.

Кардинал Каспер, перед тим, як у 1989 році був призначений Ординарієм Роттенбурґа-Штудгарта, від 1964 року викладав догматичне богослов’я на Богословському Факультеті в Тюбінґені. У 1999 році Слуга Божий Папа Йоан Павло ІІ призначив його Секретарем Папської Ради сприяння єдності християн, а через два роки – головою цієї дикастерії, а в лютому 2001 р – підніс до кардинальської гідності.

Архиєпископ Курт Кох народився 15 березня 1950 року в німецькомовному кантоні Люцерн в центральній Швейцарії. Закінчивши богословські студії, працював як теолог-мирянин, а отримавши у 1982 році священицьке рукоположення, займався парафіяльним душпастирством. Від 1986 року о. Курт повернувся до викладацької діяльності, спочатку викладаючи догматику та моральне богослов’я в Катехитичному інституті в Люцерні, а пізніше – догматику та літургіку на Богословському факультеті Люцернського університету.

У 1995 році Йоан Павло ІІ призначив о. Курта єпископом Базелю і 6 січня 1996 року особисто уділив йому єпископські свячення.

Від 2002 року Преосвященний Курт Кох є членом Папської Ради сприяння єдності християн, а від 2007 до 2009 року був Президентом Швейцарської Єпископської Конференції. Він є автором понад 60-ти книжок та інших публікацій.

Нагадаємо, 25 червня кардинал Вальтер Каспер провів прес-конференцію, під час якої підбив підсумки своєї 9-річної роботи на посту глави Папської Ради із сприяння християнській єдності.

За матеріалами: Радіо Ватикан

Поблажливість протестантів до гомосексуалізму зводить нанівець екуменічний діалог, сказав патріарх Московський і всія Русі під час зустрічі з генеральним секретарем Всесвітньої Ради Церков.

Пастор Олав Твейт завершив 29 червня свій перший офіційний візит до Москви.

Патріарх Кирило висловив занепокоєння зміною вчення протестантських церков стосовно важливих моральних питань, зокрема ставлення до гомосексуалізму.

Це затрудняє подальший діалог, – підкреслив патріарх і запитав, що Всесвітня Рада Церков збирається робити у цьому напрямку.

Генеральний секретар Всесвітньої Ради Церков походить з норвезької лютеранської церкви, яка ліберально ставиться до гомосексуалізму. У 2007 році ця церква виступала за те, щоб чоловікам, які живуть в одностатевому зв’язку, дозволити ставати священиками.

Після зустрічі з патріархом Кирилом пастор Твейт сказав, що позиція Російської Церкви може надихнути Всесвітню Раду Церков знову розглянути це питання. Також Твейт схвалив душпастирство молоді, яким займаються православні.

За матеріалами: Radio Watykańskie

Голова ВЗЦЗ МП митрополит Волоколамський Іларіон (Алфєєв) під час свого офіційного візиту до Польщі 23-24 червня заявив, що православні об’єднаються з католиками тільки в тому випадку, якщо ті «відмовляться від своїх помилок».

Як сказав Іларіон у інтерв’ю польським журналістам, сучасні відносини РПЦ МП і Ватикану «досягли дуже хорошого рівня». Однак, за його словами, говорити про євхаристійне спілкування православних і католиків, тобто про їх остаточне об’єднання, буде можливо тільки тоді, коли Ватикан відмовиться від усіх своїх помилок, передає слова митрополита «Русская линия».

«Ми, православні, вважаємо, що ми зберегли віру Церкви першого тисячоліття, тому що ми не вносили ніяких нововведень, догматичних або еклезіологічних. І ми також вважаємо, що такі нововведення були внесені Католицькою Церквою», – заявив митрополит Іларіон. Він припустив, що найближчим часом не вийде залишити у минулому «накопичені століттями розбіжності в догматичній області, в області вчення про Церкву, а також інші розбіжності».

Митрополит Іларіон підкреслив, що основою для здійснення спільної Євхаристії є вірність традиції древньої Церкви. За словами Іларіона, на спільних богословських православно-католицьких засіданнях православні багато разів говорили, що «основою для возз’єднання повинна служити віра Церкви першого тисячоліття».

Відповідаючи на питання про те, як Російська Церква розуміє питання про примат Папи, ієрарх заявив, що «в першому тисячолітті Папа Римський був Патріархом Заходу і в диптихах Церков, тобто в офіційному порядку Церков, він був першим, але його влада не поширювалася на православний Схід. Сьогодні саме ця тема обговорюється в рамках православно-католицького діалогу, і, можливо, вже у вересні цього року ми зможемо прийняти спільний документ, який описує примат римського єпископа у першому тисячолітті, – сказав митрополит Іларіон. – Так от, ми готові прийняти цей примат в такій формі, в якій він існував у першому тисячолітті».

Нагадаємо, під час візиту до Польщі митрополит Іларіон також розповів про своє ставлення до греко-католиків.

За матеріалами: Портал-Credo.ru

Ім’я наступника кардинала Каспера ще не оголошене.

25 червня, під час прес-конференції, Вальтер Каспер підбив підсумки своєї діяльності на посту глави Папської Ради із сприяння християнській єдності. За словами кардинала, за 9 років, протягом яких він обіймав цю посаду, Раді вдалося встановити цілу «мережу контактів» з різними церквами.

Каспер був призначений на свій нинішній пост в 2001 році Йоаном Павлом II. За словами 77-річного кардинала, роки цього служіння стали для нього дуже важливим досвідом. У своєму виступі на прес-конференції, він підкреслив: «Для Церкви екуменізм – не предмет розкоші, а одна з її невід’ємних складових». Крім того, кардинал відзначив, що екуменічний діалог – справа «не кабінетна». «Діалог – це життя, – заявив Каспер, – це частина Церкви».

Під час прес-конференції Вальтер Каспер торкнувся також питання про стосунки з різними конфесіями. Кажучи про діалог з православними, кардинал відзначив, що до 2001 року, на початку його служіння, діалог цей фактично був перерваний. За словами кардинала, «перші зустрічі давалися нам дуже важко через богословські і культурні розбіжності». Каспер висловив жаль, що до цих пір не стоїть на порядку денному питання зустрічі Бенедикта XVI з Патріархом Кирилом .

Окрім цього, німецький кардинал вітав встановлену «співпрацю з протестантами, яка до цього була неможливою». Проте Каспер зазначив, що, не зважаючи на нинішню співпрацю, дорога до повноти спілкування з протестантами буде «довгою і нелегкою».

Нарешті, в своєму виступі кардинал нагадав, що було прийняте рішення продовжити діалог між Католицькою Церквою і юдеями.

Довідка

Вальтер Каспер народився 5 березня 1933 року в Хайденхаймі-Бренц, Німеччина. У 1957 році відбулося його рукоположення в єпархії Роттенбург-Штуттгарт. На теологічному факультеті Тюбінгена отримує докторську ступінь по теології. Пізніше викладає догматичну теологію і займає пост декана теологічного факультету в Мюнстері і потім в Тюбінгені. У 1989 році його призначають єпископом єпархії, в якій він служив священиком. У 1999р. Вальтер Каспер стає секретарем Папської Ради із сприяння християнській єдності, а в 2001р. стає кардиналом і главою ради.

За матеріалами: Milites Christi Imperatoris

Дон Еммануель був широко відомий як в католицькому, так і в православному світі як великий знавець східно-християнської духовності і активний учасник екуменічного діалогу.

О. Емманюель Ланн народився в Парижі 4 серпня 1923 року. Вступивши в бенедиктинський монастир у Шевтоні на початку 1946, він склав чернечі обітниці 14 квітня 1947. У вересні 1950 був висвячений на священика. У 1956 о. Еммануель закінчив Школу стародавніх східних мов (спеціалізація – коптська мова) та Практичну школу вищої освіти. З того ж року працював у Грецькому колегіумі в Римі – спочатку в якості префекта, а потім, з 1962 по 1967, був ректором цього навчального закладу. З 1959 по 1971 був професором у Папському Атенеум св. Ансельма. За активної участі о. Еммануеля, при цьому навчальному закладі був заснований Літургійний інститут. О. Еммануель Ланн викладав і в інших Папських університетах Риму: Латеранському, Урбаніанському, Східному – а в 1994-95 в Католицькому університеті Лувена (Бельгія).

Експерт Секретаріату з питань християнської єдності з 1963 по 2007 і консультант Конгрегації у справах Церков східного обряду з 1964 по 1999, о. Еммануель брав участь у виробленні цілого ряду декретів II Ватиканського собору.

Згодом він брав найактивнішу участь у різних богословських діалогах між Римом і іншими Церквами (православною, коптською, англіканською, реформатською).

Перебуваючи в комісії ВРЦ «Віра і устрій» з 1968 по 1998, о. Еммануель з 1971 по 1976 був віце-президентом цієї комісії. В якості спостерігача він був присутній на асамблеях ВРЦ в Упсалі (1968), Найробі (1975) і Ванкувері (1983).

Перу о. Еммануеля Ланна належать численні статті з різних тем – з літургіки, патристики, еклезіології, екуменізму.

Протягом 26 років він був головним редактором журналу «Іренікон», що видається ченцями Шевтоні.

За свої праці о. Еммануель був удостоєний ступеня почесного доктора факультету протестантської теології в Невшателі (Швейцарія) в 1970 р. і Папського Атенеум св. Ансельма в Римі в 2003 р., а також премії св. Миколая Домініканського інституту екуменічної теології в Барі в 1999 р..

Похорони о. Еммануеля відбудуться в суботу, 26 червня в Шевтонском монастирі.

За матеріалами: Благовест-Инфо

День верховних апостолів відзначається католиками і православними Константинопольського Патріархату 29 червня.

Це, вже 41-й раз православна делегація з Константинопольської Церкви здійснить традиційний візит до Ватикану та візьме участь у вечірньому Богослужінні 28 червня в римській базиліці св. Павла «Поза Мурами» і у Папській Месі, яка буде відправлена наступного дня в Соборі святого Петра.

За матеріалами: Седмица.ru

Я стою перед дверима храму і не заходжу в нього. Зупинилася на порозі й роздивляюся: які образи, які рушники, що на вівтарі…

Так, храм православний. У Тернополі рідкість надибати православний храм, ще важче це зробити в районних центрах і по селах, тож маю радіти з такої удачі.

Та однак не заходжу в храм. Повертаюся й іду до тіток-гардеробниць. «Це храм православний чи греко-католицький?» — запитую. «Православний».

Наступне запитання звучить безглуздо — тут і тепер — але звучить: «Якого патріархату?» — «Київського».

Повертаюся та йду геть. Вісімнадцять років розділення православ’я в Україні привчило: кожен молиться у своєму храмі. «Хто з відлученими помолиться, той нехай сам буде відлучений…» Ми відлучені одне від одного. Їхній предстоятель від Церкви, вони — від нас…

***

Та якось холодно стає на душі від оцього «повертаюся та йду». Вчора там, на горі, на шостому поверсі, моїй малій рятували життя. Два молоді хірурги — один греко-католик, а інший… я навіть не знаю, хто він за віросповіданням. Коли її, знесилену, непритомну, везли в операційну, я не бігла за лікарями й не запитувала: «Якого Ви патріархату?» Довірила їхнім рукам наш гангренозний, як виявилося згодом, апендицит, а Богові — їхні руки.

А тут, на першому поверсі, біля маленької церквиці в фойє лікарні, я відвертаюся й іду геть від храму тому, що він не моєї конфесії. І вже вкотре розділення Церкви в Україні ріже по-живому…

***

Там, де я росла, не було церковних розділень. У Луганську 1990-х ми ходили до храму і на ньому значилося лише те, що він — «Петропавлівський кафедральний собор». Без МП чи КП. Бог був один, і ми були єдині — одна велика родина віруючих.

Про те, що Церков багато, а в храми не в усі можна ходити молитися, дізналася лише в Києві, студенткою. Болісно проходила шлях вимушеного вибору — то з ким мені по дорозі. Читаючи, аналізуючи, зіставляючи факти та твердження, пристала до думки про політичний характер утворення в 1992 році Київського патріархату, а отже відтоді є парафіянкою УПЦ.

У відстоюванні своїх релігійних переконань юнацький максималізм давався взнаки, тим більше, що абсолютно російськомовна з дитинства, з перших днів в університеті від колоритних козакуватих старшокурсників постійно чула на свою адресу «дружнє» «Москалька, їдь в свою Московщину». Дивувало це тим більше, що в Московії я до того й не була зовсім, а російською говорю, бо в нас у Луганську всі тоді тільки так і говорили…

Тож чи у відповідь, чи так, як засіб своєрідної самооборони, сформувалося вперте бажання стояти за своє — своє право вчити й говорити українською з власних переконань, а не з примусу; читати українських письменників через те, що подобається, а не тому, що мусиш удавати захоплення; ходити до тієї Церкви, яку вважаєш істинною, а не «національною».

***

Церковне розділення — будь-яке — взагалі для мене річ недосяжна. Хтось колись його вчинив, а ми, сучасники, не можемо цьому ради дати.

УАПЦ, УПЦ КП, УГКЦ — хто тепер здатен виставити рахунок за все, що було в історії? Хто потерпів більше, хто постраждав сильніше? Хто винуватий, у чому саме і в якому співвідношенні?..

***

…Пам’ятаю своє перше близьке знайомство з «уніатами». Ними виявилися всі родичі мого майбутнього чоловіка. Приїхала знайомитися з родиною в легендарний Зборів на Тернопільщину і закохалася в цей край, знайомий з дитинства по книжках, а зі студентських років по розповідях про часи Хмельницького.

Сиділа в родинному колі, слухала дивакувату вимову знайомої начебто української, з їхніми «горнятками», «пательнями» та «слоїками», перший раз потрапила в греко-католицький храм на богослужіння…

Великдень. Церква малесенька, залізна, промерзла — страх, яка холодна. Панотець служить у трьох селах, тож мусить поспішати. Вийшли на хресний хід, а він до вірян: «Тільки так ідемо, щоб не зимно було» — і «Христос воскрес» того ранку звучало напрочуд енергійно:)…

…Це потім уже було, що не можна молитися в храмі іншої конфесії, а якщо молився, то мусиш сповідати це як гріх, хоч і з необережності скоєний. І не можеш бути хрещеною мамою для дітей близьких друзів — адже хрестяться вони в УГКЦ. Одного разу відмовилася — спробували зрозуміти, друга дитина народилася — знову покликали… А я тільки руками можу розвести — як же пообіцяю перед Богом виховати дитину в греко-католицькій вірі, якщо твердо переконана, що лише в православ’ї спасіння…

А як умовила всю родину поїхати на свято до Почаєва. Ото була радість, поки до сповіді не дойшли…

***

І досі не знаю, як мушу поводитися. Я до них — «ви ж греко-католики», а вони — «ну то й що, то хіба греко-католики — не православні?..»

***

У моєму дитинстві більшість храмів ще стояли понівечені та зруйновані. Ми раділи бодай капличці — тільки б лунала в ній молитва.

Тепер храмів повно, вони нові та ошатні, проте ми вже і не в кожен зайдемо. Той не тієї конфесії, той — «москальський», а той — «неканонічний»…

***

У Тернопільській дитячій обласній лікарні ми опинилися випадково й несподівано. «У вашої малої було ще буквально півдня…» — сказав тоді хірург: дитину, що була в гостях, привезли лише на третю добу після того, як сильно заболів живіт.

З київського поїзда я потрапила в атмосферу стерильності хірургічного відділення, і ця атмосфера стала для мене своєрідним особистим одкровенням. Я перебувала в чужому місті, серед чужих по вірі й традиціях людей, у професійно чужому колі медиків з їхнім специфічним гумором… і не відчувала себе чужою. Ніхто не зважав на те, чи «москалька» я, чи «московського патріархату», чи, тим більше «біло-блакитна» чи «з червоним серцем на білому». Лише бажання вилікувати, допомогти — мені, моїй дитині, — прагнення підтримати, потурбуватися, заспокоїти…

***

Чимало є того, що нас в Україні роз’єднує. Але «чуття єдиної родини» — це те, чим варто дорожити. Для цього, правда, потрібні розум, і терпіння, і взаємоповага, і нелицемірна любов. І ще багато чеснот, яких нам, на жаль, здебільшого якраз і бракує.

Кінцева мета екуменізму – церковна єдність всередині однієї Церкви, але ця мета передбачає не однорідність, а єдність у множинності. Як на мене, цю модель до певної міри пропонує нам рання Церква, яка була об’єднана на базі трьох фундаментальних елементів: Святе Письмо, regula fidei (правило віри), таїнства. Але в усьому іншому це була Церква багатьох.

Тут були Церкви юдейських регіонів, Єгипетська Коптська Церква, грецькі Церкви Візантійської імперії, інші грецькі та латинські Церкви. Звісно ж, ми не можемо відновлювати кшталту ранньої Церкви, але можемо черпати з неї натхнення для будування єдності. Слід мати на увазі, що єдність не є тим, чого можна досягти нашими власними зусиллями. Єдність – це дар від Бога, бо Церква належить Йому, а не нам. Кожна єдність, яку ми будуватимемо тільки власними силами, здатна лише створювати нашу форму єдності. Таку модель можна виразити відомою тезою «примирена різнорідність». На мою думку, багато проблем постає тому, що екуменізм часто розглядають як політичну модель і вважають, що це – як переговори між державами, де все залежить від розсудливості та доброї волі партнерів, котрі мають досягти домовленості, йдучи на компроміси. Вважають, що переговори між різними Церквами мають шляхом компромісів досягти згоди щодо різних елементів поділу, як-от доктрина про оправдання, примат Папи, Євхаристійне сопричастя тощо, а кінцевим результатом має бути договір про возз’єднання. Така модель абсолютно не відповідає специфіці того, чим є Церква, що її справжньою чинною силою є Бог. Тільки Бог може створити справжню церковну єдність, бо ми самі ніколи не може домогтися сакраментальної та доктринальної єдності.

Якщо ми хочемо мати справжній екуменізм, то важливо розпізнати примат божественного з його двома наслідками. Перший: екуменізм вимагає терплячості, справжній екуменічний успіх полягає не в ухвалені однієї угоди за іншою, а в нашій наполегливості працювати разом з покірною повагою одне до одного, навіть коли сумісності церковних доктрин ще не досягнуто. Це полягає у бажанні вчитися одне від одного, у бажанні пробачати одне одному, у благодійній співпраці та спільному свідченні світові про Бога. Якщо Бог є первинна діюча сила екуменізму, то спільне наближення до Бога є головною умовою для кожного справжнього зближення Церков. Екуменізм – це головно ставлення і спосіб життя християн. Прагнення єдності, зобов’язання працювати заради єдності є актом віри, тому що Христос прийшов зібрати в одне розкиданих дітей Бога. Тому фундаментальною характеристикою екуменізму є бажання бути разом і крокувати разом, навіть коли різниці ще не подолано. Правило тут може бути лиш одне: робити для єдності все, що нам під силу, і залишити Богові те, що тільки Він може зробити. Можливо, ми ще не дозріли до єдності, і, можливо, нам треба «колючку в тіло», щоб ми пробудилися; можливо, нашим обов’язком є бути такою колючкою один для одного. Напевно, покірне слухання одне одного допомогло б нам більше, аніж досягнення поверхової єдності. Примирена різнорідність не означає задоволення наявною ситуацією. Навіть у цей час, коли Бог ще не дає нам досконалої єдності, кожен з нас визнає в іншому християнського брата, ми визнаємо Церкви-сестри, ми любимо спільноти одне одного, ми зустрічаємося разом.

Щодо папства. Історія навчає, що служіння єдності, згідно з нашою вірою довірене Петрові та його наступникам, може реалізуватися в багато способів. Історія подає нам різні приклади, але, звісно ж, їх годі відтворити тепер, бо ми маємо відповідати на нові виклики. Зараз я не можу насмілитися запропонувати конкретні можливі й мислимі форми на майбутнє, але хотів би зробити таке зауваження. Як на мене, Православні Церкви у наслідку єдності з Римом мали б змінити зовсім мало з притаманної їм суті, а практично нічого. Їхній спосіб гарантування єдності та стабільності у спільній вірі відрізняється від нашого у західній Католицькій Церкві. Вони не мають Конгрегації віровчення. Але у Православній Церкві літургія та монашество є двома дуже сильними факторами, що гарантують непохитність віри. Та й історія показує, що це адекватні й надійні засоби єдності. Православний теолог Меєндорф критикує універсалізм у його римській формі, але також регіоналізм (як він це сам називає), що сформувався протягом століть у Православних Церквах. Він вказує, що Православні Церкви повинні неминуче запропонувати інституційні форми, які б гарантували справжнє вираження церковного вселенського виміру. Регіоналізм, на його думку, має бути узгоджений з універсалізмом. Це тільки одна дорога для нас в Церкві, а ми всі разом повинні намагатися її відкрити.

Кардинал Йозеф Рацінгер

Виголошено під час дискусії на тему папства та екуменізму 29 січня 1993 р. з Римською спільнотою вальденсів
(Скорочений переклад «КВ»)

Вони займаються вивченням фізичних процесів, які керують еволюцією зірок і галактик. На думку директора Ватиканської обсерваторії отця Хосе Фунеса, літня школа, організована Ватиканом, допомагає зрозуміти, що Церква не є противницею науки, а, навпаки, намагається надихати вчених на її розвиток.

Дон Фунес також підкреслив, що не всі студенти школи при обсерваторії – католики. Тому під час літніх курсів молоді люди можуть познайомитися з різними культурами і релігіями. За 4 тижні, проведені разом, студенти створюють міжнародну громаду, в якій навчаються вирішувати всі суперечки через діалог, вести спільну роботу, розмірковувати на серйозні теми, які стосуються всього людства. Святий Престол також виділив стипендію деяким студентам з країн, що розвиваються, щоб дозволити їм брати участь у наукових дослідженнях і зробити в них свій вклад.

За матеріалами: Радио Ватикан

20 травня у Ватикані, в залі імені Папи Павла VІ, на честь Святішого Отця Бенедикта ХVІ, від імені Московського Патріарха Кирила відбувся концерт. Він був організований в рамках «Днів російської культури та духовності», які проходили у Ватикані 19 і 20 травня.

У ці дні в Італії перебував голова Відділу зовнішніх церковних зв’язків Московського Патріархату митрополит Іларіон (Алфєєв). Від 14 до 18 травня він відвідував Равенну, Мілан, Турин та Болонью. А 19 травня у Ватикані митрополита Іларіона прийняли кардинал Вальтер Каспер, президент Папської Ради сприяння єдності християн, та архиєпископ Джанфранко Равазі, що очолює Папську Раду у справах культури.

У концерті на честь Папи взяв участь Російський національний хор під керуванням Карло Понті, Московський Синодальний хор та Російська Рогова капела. В програмі звучали твори Рахманінова, Римського-Корсакова, Мусоргського, Бортнянського, Чайковського та Вавілова. Також була виконана і симфонія для хору та оркестру, автором якої є сам митрополит Іларіон.

«Дні російської культури та духовності» були організовані Папською Радою у справах культур, Папською Радою сприяння єдності християн і Московським Патріархатом.

За матеріалами: Радіо Ватикан

З 12 по 16 травня в Мюнхені відбувся Екуменічний Церковний З’їзд, в якому також взяла участь делегація з Харкова на чолі з єпископом Харківсько-Запорізьким Мар’яном Бучеком.

До складу делегації увійшли представники харківської парафії Євангельської Церкви та вірні римо-католики. Протягом 4 днів відбувалися екуменічні молебні, дискусії, концерти та зустрічі метою яких було зближення християнських конфесій. В дискусії взяли участь такі німецькі політики, як президент Німеччини Хорст Келер, канцлер Ангела Меркель, голова Бундестагу Норберт Ламмерт та багато інших. Загальне число учасників – приблизно 140 тисяч людей.

Це був вже другий Екуменічний Церковний З’їзд Німеччини (перший відбувся в Берліні 2003 року). Організатори обіцяють, що вже незабаром будуть планувати третю подібну зустріч.

За матеріалами: The diocese of Kharkiv and Zaporizhzhia

Ця Рада, разом з Папською Радою із сприяння християнській єдності і Московською Патріархією, є організатором і спонсором Днів російської культури і духовності у Ватикані 19-20 травня ц.р. Частиною програми цього заходу буде концерт на честь Папи Бенедикта XVI, який відбудеться сьогодні, 20 травня, з благословення Святішого Патріарха Кирила.

Митрополит Іларіон – сам професійний композитор – відзначив, що культура, мистецтво та музика стали невід’ємною частиною православно-католицького діалогу. «Мовою мистецтва ми можемо сказати те, що неможливо висловити мовою дипломатії або політики, – констатував він. – Цей діалог може проходити на різних рівнях, включаючи і рівень простих людей ».

Як сказав далі Владика Іларіон, у Католицькій, і в Православній Церкві зросло розуміння того, що нам варто бути не конкурентами, а союзниками. У минулому мало місце суперництво, але «йому слід залишатися в минулому», – заявив високий російський ієрарх. По-перше, факт прогресуючої дехристиянізації наших країн, спонукає нас до більш тісної співпраці. По-друге, до такої співпраці спонукають міжконфесійні шлюби, що відбуваються все частіше, коли православні й католики виявляються пліч-о-пліч один з одним.

Митрополит Іларіон відзначив, що обрання на Папський престол Бенедикта XVI багато православних позитивно зустріли, оскільки їм імпонує його позиція у болючих моральних проблемах сучасності. Серед православних існує консенсус щодо збереження та втілення в життя традиційних моральних цінностей.

Що ж стосується богословського діалогу між двома Церквами, то, за словами митрополита Іларіона, він триватиме ще довгий час. «Кожен черговий етап такого діалогу закінчується опублікуванням документа, в якому католики і православні щось разом констатують. Дуже важливо, щоб ці документи були прийняті не тільки богословами, а й рядовими віруючими».

Зі свого боку, глава Папської Ради у справах християнської єдності кардинал Вальтер Каспер відзначив, що нинішній культурний захід у Ватикані дає можливість «поглибити існуючі екуменічні контакти в ще одному вимірі … Гідне жалю давнє розділення між Сходом і Заходом було обумовлено не лише теологічними відмінностями й політичними конфліктами, але чималою мірою і віддаленістю відстаней, як і культурним відчуженням. Нині дистанція, що нас розділяє повинна бути подолана, але не в сенсі її скасування, а в сенсі взаємного збагачення, взаємного спілкування без змішання і поглинання. Таке спілкування стане переконливим загальним свідченням багатства європейської культури та її християнських коренів. На жаль, про цей факт нині багато хто забуває, або навіть заперечує і перекреслює його».

За матеріалами: sibcatholic.ru