Роздуми до Слова Божого на вівторок V звичайного тижня

У біблійній символіці посуд займає важливе місце. Зокрема, глиняний посуд символізує людину та її природу, а також її слабкість і залежність від свого Сотворителя. У Книзі Пророка Ісаї читаємо: Тим часом, Господи, Ти – наш Батько! Ми глина, Ти наш гончар, і всі ми діло Твоєї руки. Не гнівайся без міри, о Господи! Не згадуй злочину повсякчасно! Глянь же: усі ми народ Твій! (Іс 64, 7-8). А святий Павло повчає: Маємо цей скарб у глиняних посудинах, щоб було видно, що велич сили є від Бога, а не від нас. Нас тиснуть звідусіль, але ми не пригноблені; ми в труднощах, та ми не втрачаємо надії; нас гонять, та ми не покинуті; ми повалені, та не знищені. Увесь час носимо в тілі мертвоту Ісуса, щоб і життя Ісуса в нашім житті було явним (2 Кор 4, 7-10).

“ Слово Боже спонукає мене з’ясувати істинні наміри мого серця

Дуже багато релігійних практик книжників та фарисеїв стосувалися саме посудин: миття глеків, чаш, металевого посуду і багато чого іншого. Гадаю, посудини згадано тут не випадково! Йдеться про певну форму побожності, у якій найважливіший не Бог, а «я» (глиняна посудина). Натомість Бог потрібен для того, щоб допомагати мені в культі свого власного «я».

Не один раз я ловив себе на тому, що насправді молюся заради свого внутрішнього комфорту, а не заради слави Божої; сповідаюся, щоб не мати додаткового почуття провини, а не щоб покаятися і навернутися; служу іншим, щоб бути більш цінним у власних очах, а не з любові до ближнього, і… багато чого іншого. Не хочу сказати, що я спеціально так роблю. Найчастіше сам цього не усвідомлюю. І не усвідомлював би й надалі, якби не… Біблія. Слово Боже (наприклад, оцей уривок із Євангелія) спонукає мене з’ясувати істинні наміри мого серця. Я досліджував і відкривав перед Господом глибинні причини своїх дій, бо вони не завжди християнські. Слово Боже закликає до життя в правді, навіть якщо вона прикра в цю конкретну хвилину.

Спробуй-но розпізнати, з якими намірами ти зараз роздумуєш над згаданим уривком?

]]> http://www.credo-ua.org/2012/02/58355/feed 1 http://www.credo-ua.org/2012/02/58298 http://www.credo-ua.org/2012/02/58298#comments Sat, 04 Feb 2012 16:39:23 +0000 часопис CREDO http://www.credo-ua.org/?p=58298

Роздуми до Слова Божого на V звичайну неділю

Свята Церква знову дає нам до роздумів євангельський фрагмент про зцілення Петрової тещі. Можливо, для того, аби ще раз побачити таку «тещу» в собі і прийняти Господні ліки для одужання. Тож спробуймо ще раз схилитися над цим уривком.

Почну від того, що гарячка (або лихоманка, висока температура) сама по собі є не хворобою, а симптомом захворювання. Гарячка – це лише реакція організму на стан, невідповідний для правильного функціонування. Подумаймо, коли вона виникає? Для цього звернемося до медичного словника (або Вікіпедії), де можна прочитати про таке:

• Під час великого фізичного зусилля температура тіла може підвищитися лише на 0,5 градуса (скоріш за все – не наш випадок). Грецьке слово, яке описує стан тещі, – пиретос, від слова пирос – «вогонь».

• Гарячка виникає як реакція на потрапляння до організму сторонніх тіл, чужих для нашого організму, таких як бактерії, віруси тощо (о, це вже цікаво).

“ Гріх подібний до вірусу, що руйнує наше життя, він немов бактерія, яка шкодить нашій душі

Коли всередину нашого фізичного тіла потрапляє бактерія, вірус – в будь-якому разі, якийсь чужий для нашого організму елемент, – тіло реагує гарячкою. Гадаю, щось подібне відбувається у нашому духовному житті, з нашою душею. Коли в серце проникає гріх, ми починаємо духовно «температурити».

Гріх подібний до вірусу, що руйнує наше життя, він немов бактерія, яка шкодить нашій душі. І так само, як не можна заразитися вірусом по телефону або читаючи щось про нього, – потрібен особистий контакт, – так і з гріхом. Лише особистою згодою нашого серця ми даємо доступ цій «бактерії» в наше життя.

І як вилікуватися неможливо завдяки текстам про лікування хвороби або завдяки самому лише рецептові ліків, так і читання книжок про покаяння і навернення ще не робить мене наверненим. Лікування вимагає «особистого контакту»: вживати ліки. Теща вилікувалася, коли взяла за руку Ісуса.

Торкнися Лікаря!

]]> http://www.credo-ua.org/2012/02/58298/feed 1 http://www.credo-ua.org/2012/02/58246 http://www.credo-ua.org/2012/02/58246#comments Fri, 03 Feb 2012 16:27:21 +0000 часопис CREDO http://www.credo-ua.org/?p=58246

Роздуми до Слова Божого на суботу ІV звичайного тижня

Ісус, побачивши великий натовп, змилосердився. І перше, що Він зробив, – почав їх навчати, і «навчав їх чимало». Навчання Слову – це було вираження Божого милосердя. Звернімо увагу: Ісус не кинувся зцілювати всіх підряд, годувати хлібом, шукати роботу для безробітних і вирішувати сімейні конфлікти. Ісус навчав їх «чимало», тобто багато. Слово Боже – те, чого найбільше потребують вівці. Один з Отців Церкви, св.Цезарій з Арля, звертаючись до духовенства своєї дієцезії, сказав: Хто з вас не проповідує Слова, той узагалі не любить.

“ Якщо останнім часом Божий Дух схиляє твоє серце до Біблії – знай: це вираження любові Його серця!

Можливо, після проповіді чимало з тих людей були втомлені, і становище багатьох напевно не вирішилося автоматично, наче на помах чарівної палички. Але всі, хто слухав, отримали Слово Життя, отримали світло, яке дозволяє іти навіть крізь темряву. Якщо останнім часом Божий Дух схиляє твоє серце до Біблії – знай: це вираження любові Його серця!

]]> http://www.credo-ua.org/2012/02/58246/feed 0 http://www.credo-ua.org/2012/02/58161 http://www.credo-ua.org/2012/02/58161#comments Thu, 02 Feb 2012 18:19:42 +0000 часопис CREDO http://www.credo-ua.org/?p=58161

Роздуми до Слова Божого на п’ятницю ІV звичайного тижня

Смерть Йоана Хрестителя показана в контексті різних інтриг і залежностей, не-Божих взаємовідносин, які панували при дворі Ірода і в його родині. Дочка Іродіяди танцювала і сподобалася Іроду та всім присутнім на бенкеті. Прагнення всім догодити є ознакою залежності. Така атмосфера панувала при дворі царя Ірода – сина Ірода Великого. Здається, гріхи батька дуже сильно вплинули на життя сина.

Батьком цього правителя був той самий Ірод Великий, який стривожився від звістки про новонародженого Месію, а з ним весь Єрусалим. Неймовірно, але настрій однієї людини впливав на все місто. Весь Єрусалим відчував страх Ірода. Хоч званий Великим, Ірод панічно боявся, що в нього заберуть владу. Тому наказав перерізати всіх немовлят до двох років, які на той час народилися в околицях Вифлеєма. Його син також мав чималі клопоти зі страхом. Читаємо, як він хотів догодити всім, хто сидів при столі.

Коли Ірод звернувся до дівчини і сказав, що вона може просити чого лиш забажає, навіть півцарства, – та не могла сама відповісти. В неї не було власної думки, тому вона швидко прийшла до своєї мами за порадою. Наскільки ж була залежна дочка від матері, якщо написано, що вона зараз квапливо вернулася до царя і попросила голову Йоана Хрестителя. Біблія не говорить навіть про хвилину роздумування – І негайно, увійшовши притьмом до царя, попросила дівчина: Хочу, щоб ти мені дав зараз же на полумиску голову Йоана Хрестителя. Залежність від батьків може призвести до того, що полетить голова якогось пророка.

Євангеліє представляє не-Божі відносини між донькою і матір’ю і все те, до чого це призвело. Цим самим воно підштовхує нас до пошуків: а які ж мають бути відносини між батьками та дітьми? Психологія відповідає дуже влучно: «Батьки–діти» – єдині взаємовідносини любові, які ведуть не до з’єднання, а до роз’єднання (Сюзан Форвард). Проте задовго до того, як виникла психологія, Дух Святий виразив цю істину на сторінках Святого Письма.

Вже перше фундаментальне покликання християнина, покликання до святості, несе в собі певний розлам. Єврейське слово кадош – «святий» означає також «відділений, відокремлений». Кожен християнин через таїнство хрещення стає відокремлений від «цього світу» і «пересаджений» у Боже Царство. Сам Господь здійснює таке відокремлення:

Еф 1, 3-4: Благословен Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що благословив нас із неба всяким духовним благословенством у Христі. Бо в Ньому Він нас вибрав перед заснуванням світу, щоб ми були святі й бездоганні перед Ним у любові.

Бути святим – це бути відділеним, бути не таким, як усі. Бути сіллю землі і світлом світу (Мт 5,14).

“ Хай Святий Дух виховує в нас життєву позицію зрілого батьківства і зрілого синівства

Розгляньмо декілька біблійних прикладів, що несе з собою Боже «відділення», «відокремлення», і чому воно таке важливе у взаємовідносинах «батьки – діти».

Бут 1, 1-5: На початку сотворив Бог небо й землю. Земля ж була пуста й порожня та й темрява була над безоднею, а дух Божий ширяв над водами. І сказав Бог: Нехай буде світло! І настало світло. І побачив Бог світло, що воно добре та й відділив Бог світло від темряви. Назвав же Бог світло – день, а темряву назвав ніч. І був вечір і був ранок – день перший.

Перш ніж Бог щось назвав, дав ім’я, Він це спочатку відділив. Перш ніж хтось отримає своє власне ім’я, мусить бути справді відділеним. Дитина не набуде автентичності, індивідуальності, не відкриє своєї власної особистості й місії, яку має виконати в своєму житті, якщо не буде відділена від батьків.

Аврам став Авраамом не тоді, коли був у домі батька свого, а навпаки – коли вийшов зі своєї землі, рідні і з дому батька в землю, яку йому показав Бог. Яків, отримуючи ім’я Ізраїль, також знаходиться поза своєю родиною, поза власним маєтком, по другий бік потоку. Він переживає певний поділ, ніч і боротьбу з Незнайомцем – Ангелом. Мойсея Бог покликав на пустелі біля підніжжя гори Хорив, знову ж таки на самоті, у відокремленні.

Врешті приклад самого Ісуса. Вперше згадку про самосвідомість Ісуса, про усвідомлення Ним своєї особистості й місії як Божого Сина ми зустрічаємо на сторінках Євангелія тоді, коли Ісус загубився, тобто протягом трьох днів був без батьків, був від них відділений. То «відділення» стало поштовхом до того, що Ісус усвідомив, хто Він такий:

Лк 2,41-52: Батьки Його ходили щороку в Єрусалим на свято Пасхи. І як Йому було дванадцять років, вони пішли, як був звичай, на свято. Коли минули ті дні, і вони поверталися, то хлопчина Ісус зостався у Єрусалимі; батьки ж Його про те не знали. Гадаючи, що Він у гурті, вони пройшли день дороги й аж тоді почали Його шукати між родичами та знайомими, а, не знайшовши, повернулися в Єрусалим, щоб там Його шукати. Через три дні знайшли Його у храмі, як Він сидів серед учителів та слухав і запитував їх. Усі ті, що Його слухали, чудувались Його розумові й відповідям. Побачивши Його, вони були здивовані, й сказала Йому Його мати: “Дитино, чому Ти це так зробив нам? Ось батько твій і я, боліючи, Тебе шукали.” Він же відповів їм: “Чого ж ви Мене шукали? Хіба не знали, що Я маю бути при справах Отця Мого?” Але вони не зрозуміли слова, що Він сказав їм. І Він пішов з ними й повернувсь у Назарет і був їм слухняний. А мати Його зберігала всі ці слова у своїм серці. Ісус же зростав мудрістю, літами й ласкою в Бога та людей.

Святий Бонавентура, коментуючи цей уривок, каже: Якщо Йосип і Марія не знайшли Ісуса між родичами і знайомими, то чи ти знайдеш?

Марія смиренно приймала факт «відділення» свого Сина. Не маємо в Євангеліях жодної згадки про те, що Вона хотіла втримати Ісуса при собі, для себе. Отцівство Бога і Його любов найповнішою мірою виразилося тоді, коли Бог віддав нам свого Сина:

Йн 3,16: Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним.

А святий Павло каже, що від Отця Небесного бере своє джерело всяке батьківство на небі і на землі (Еф 3, 14-15).

Бог дав заповідь шанувати батька й матір. І справді, пошана до батьків дуже важлива. Але також важливо усвідомити, що це Четверта заповідь, а не Перша… Найважливіша заповідь любові до Бога, розпочинається не словами Слухай своїх батьків, а словами Слухай Ізраїлю, Господь Бог Твій, Господь Один (Втор 6,4)!

Між Іродіядою та її донькою були не-Божі відносини, і… загинув пророк. Отці Церкви в постаті Йоана Хрестителя вбачали символ совісті – нашого внутрішнього пророка. Коли забракне правильного ставлення навіть до найближчих людей, то може загинути наш «внутрішній пророк», наше духовне розпізнавання. Будьмо уважні.

Хай Святий Дух виховує в нас життєву позицію зрілого батьківства (дозволити Богу діяти в житті дітей, щоб звершувався Його план, а не амбіції мамусі чи татка), і зрілого синівства (шанувати й любити батьків, але слухатися перш за все Господа).

]]> http://www.credo-ua.org/2012/02/58161/feed 14 http://www.credo-ua.org/2012/02/58100 http://www.credo-ua.org/2012/02/58100#comments Thu, 02 Feb 2012 10:00:55 +0000 часопис CREDO http://www.credo-ua.org/?p=58100

Роздуми до Слова Божого на свято Стрітення Господнього

Того дня святиню заповнили паломники. Від Дану до Версавії сходилися покоління Ізраїля, щоб ушанувати Ім’я Господнє, скласти жертву, викупити своїх первістків, очиститися і прославити Святого Ізраїля. І серед цього натовпу була Родина з Назарета, яка нічим не відрізнялася від прибулих і найзвичайнісіньким чином стояла у черзі грішників, що мали свої зобов’язання перед Богом. Так відбувалося представлення Сина Божого. Жертва, складена Йосифом і Марією, була не жертвою відкуплення первістка (євр. підіон га Бен), а тільки жертвою очищення. Кожен Первородний мав бути принесений Господу або викуплений. Тому в Ізраїлі існувало право викупу, про яке згадує Книга Вихід (13, 1-2.11-15):

І промовив Господь до Мойсея, кажучи: посвяти Мені всіх первенців; усе, що між синами Ізраїля вперше розкриває матірню утробу, в людини і в скотини, воно Моє. (…) А як приведе тебе Господь у землю Ханаанську, як то клявся тобі й батькам твоїм, та й дасть її тобі, відділиш усе, що вперше виходить із матірнього лона, Господеві; з усіх первістків твого скоту самці будуть Господеві. Всяке осля-первісток викупиш ягням: коли ж не викупиш, скрутиш йому шию. Всякого людського первенця з-поміж синів твоїх маєш викупити. І як спитає тебе син твій узавтра: Що воно таке? – скажеш йому: Могутньою рукою вивів нас Господь з Єгипту, з дому неволі. А тому, що фараон уперся не відпустити нас, Господь побив усіх первенців у землі Єгипетській, від первенця людини до первістка скотини; тим і приношу в жертву Господеві всіх первістків самчиків, а всіх первенців із моїх синів викуповую.

Син Божий був принесений батьками в Єрусалимський Храм, щоб цілковито належати Отцю і Його справам (пор. Лк 2). Марія і Йосип не присвоювали собі права на життя Ісуса. Тому в латинській традиції Церкви це свято мало назву Praesentatio Domini – Представлення Господнє. Своїм жестом Марія і Йосип визнали, що Ісус належить Богові, і Його життя – в руках Отця Небесного.

Серед натовпу паломників виділяються двоє. Може, слово «виділяються» не зовсім вдале, бо, здається, вони на не справили ніякого враження на присутніх: двоє старих людей, які не могли заспокоїтися, доки не зустрінуть Спасителя. І Симеон, і Анна були праведники, і майже все своє життя проводили в служінні у Єрусалимському Храмі. Однак Євангеліє зазначає, що, попри такий спосіб життя, Симеон не мав спокою, поки не зустрів Месію. Тільки ця зустріч сповнила його життя сенсом. Здається, це дуже важлива вказівка: незалежно від моїх релігійних практик, добрих учинків, відносин, служіння тощо – лише особисті стосунки з Богом, особиста зустріч із Ним наповнять моє серце миром.

Зустріч старця Симеона з Ісусом особливо зворушує. Адже страх перед смертю і неспокій, що його відчуває людина в такий період свого життя, є, мабуть, одними з найважчих переживань. Якою ж була зустріч із Немовлям Ісусом, що Симеон був готовий після неї спокійно померти? – Нині, Владико, можеш відпустити слугу Твого за Твоїм словом у мирі…

На завершення роздумів хочу навести коментар одного з давньохристиянських авторів – Орігена: Якщо, торкаючись краю Ісусового плаща, жінка була зцілена від кровотечі, то що казати про Симеона, який у свої обійми взяв Дитятко і радів, дивлячись на Нього, знаючи, що ніхто, окрім цього Дитяти, котре він тримає в руках, не зможе визволити його з в’язниці тіла з надією на вічне життя!

]]> http://www.credo-ua.org/2012/02/58100/feed 0 http://www.credo-ua.org/2012/01/58038 http://www.credo-ua.org/2012/01/58038#comments Tue, 31 Jan 2012 16:42:45 +0000 часопис CREDO http://www.credo-ua.org/?p=58038

Роздуми до Слова Божого на середу ІV звичайного тижня

Земляки Ісуса дивувалися, слухаючи Його, коли Він навчав у синагозі. Не могли збагнути, звідкіля в Нього така мудрість і як це так, що Його служіння супроводжують чудесні знамена. Грецький текст вживає слова ескандалідзонто – «були згіршені». Слово скандалон в прямому перекладі означає «перешкоду». Зір тих людей не міг подолати бар’єру людської, видимої природи Ісуса, щоб узріти Когось більшого в молодому чоловікові, якого називали «сином теслі». Земляки Ісуса не були спроможні подолати свого поверхового бачення.

“ Християнин – це той, хто бачить далі, ніж сягає людське око, вдивляється в те, що невидиме

Християнин – це той, хто бачить далі, ніж сягає людське око, вдивляється в те, що невидиме (пор. 2 Кор 4,18), наслідуючи при цьому самого Бога, Який не дивиться на обличчя, а дивиться на серце (пор. 1 См 16,7).

Роздумуючи над цим уривком, запитую себе: чи я, бува, не маю такого самого бачення, як мешканці Назарету? Наприклад, коли дивлюсь на свого ближнього, нерідко «очі мого серця» затримуються на зовнішньому: вигляд, учинки, помилки, таланти… Отой – «крутий», а той – «тишко». Однак цілком може бути так, що я бачу лише ескіз картини, а Бог бачить завершений шедевр своєї мудрості. Зібрані у Назаретській синагозі були певні, що краще знають, хто такий Ісус, – краще від самого Ісуса: Хіба ж Він не тесля, син Марії, брат Якова, Йосифа, Юди та Симона?

Залишається помолитися словами св.Павла Апостола, щоб Господь просвітлив очі нашого серця, аби ми зрозуміли, до якої надії Він нас кличе, яке то багатство славної спадщини між святими, і яка безмірна велич Його сили для нас, що повірили, за діянням могутності Його сили, яку Він здійснив у Христі, коли воскресив Його з мертвих і посадовив на небі праворуч себе, вище від усякого начала, власті, сили й володарства та всякого імені, яке б воно не було, не тільки на цьому світі, але й на тому, що буде (Еф 1, 18-21).

]]> http://www.credo-ua.org/2012/01/58038/feed 3 http://www.credo-ua.org/2012/01/57913 http://www.credo-ua.org/2012/01/57913#comments Sat, 28 Jan 2012 22:10:24 +0000 часопис CREDO http://www.credo-ua.org/?p=57913

Роздуми Слова Божого до Слова Божого на неділю про Закхея

Значення уривку в Лк 19, 1 – 10 є просто унікальне. Свого часу я особисто досвідчив це коли писав свою дисертацію про термін ζητεω (dzeteo – шукаю) в євангелії від Луки: Закхей думав, що шукав Ісуса, а виявилося, що саме Ісус шукав його. Оскільки формат цього допису не дозволяє надрукувати весь матеріал, який я написав на цю тему, то тут обмежуся дещо скороченим (без грецької і т. д) представленням тільки тих кількох думок з контекстуального (тут фігуруватимуть як вступ) та прагматичного аналізу (це четвертий – завершальний етап у методі лінгвістичного аналізу, яким я користувався у своєму дослідженні), які не містять спеціальної термінології та специфічних (не дуже цікавих для не спеціалістів) етапів властивих для екзегези грецького оригіналу.

Вступ (кілька думок з контекстуального аналізу):

Екзегети вказують, що текст Лк 19, 1 – 10 фокусує в собі певну позитивну відповідь на гострі питання підняті в попередніх главах Євангелія. Так наприклад R.Culppeper[1] відзначає, що значення зустрічі Ісуса та Закхея вправно підсилюють певні тематичні лінії в попередній 18 главі. Наприклад, притча про митаря та фарисея (18, 9 – 14) заторкує питання праведності: Ісус наголошує, в 18, 14: «бо кожний, хто виноситься, буде принижений, а хто принижується вивищений», – Закхей мусів приборкати свою гордість, щоб вилізти на дерево і звідти побачити Ісуса (19,4); в наступній перикопі про знатного чоловіка (18, 18 – 27) Ісус закликає його: «Одного ще тобі бракує: продай усе, що маєш, роздай бідним, і будеш мати скарб на небі; тоді прийди і йди слідом за мною», – але той відходить сумний, – натомість Закхей в 19, 8 каже, що «Господи ось половину майна свого даю вбогим, а коли чимсь когось і покривдив, поверну в четверо». В 18, 25 Ісус каже, що «Легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому ввійти в Царство Боже». Проте на думку RobertJ. Karris,[2] присутність Ісуса поруч з Закхеєм, робить не можливе можливим: багатий чоловік проходить крізь вушко голки – хоча і не без певної радикальної переміни.
Після того, як Ісус пояснює учням, яка нагорода чекає їх за те, що покинули все та пішли за Ним (18, 28 – 30), слідують текст 18, 31 – 34, – в якому Ісус передбачає свої страждання: «І взявши дванадцятьох, Ісус до нихпромовив: «Оце ми йдем в Єрусалим, і все написанепророками про Сина Чоловічого здійсниться», – в. 31, та розповідь про зцілення сліпого при вході до Єрихону (18, 35 – 43), в котрій Ісус є названий Сином Давида. Багато екзегетів наголошують на певній текстуальній та смисловій пов’язаності між текстами 18, 35 – 43 та 19, 1 – 10. R. Culppeper[3] підкреслює наступні паралелі: обидві події відбуваються в Єрихоні (18, 35 та 19, 1); сліпий чоловік та Закхей хотіли бачити Ісуса (18, 38 та 19, 3); в обох випадках натовп служить перешкодою бажанню щоб бачити (18, 39 та 19, 3); в обох історіях дієслово «зупинятися, стояти» позначує драматичний поворот оповідання (18, 40 та 19, 8); радість чи прослава Бога супроводжує «видужання» (18, 43 та 19, 6); в обох ефект є негайний («негайно» в 18, 43; «сьогодні» в 19, 9); в 18, 39 Ісус названий Сином Давида, а в 19, 10 – Ісус називає Себе Сином Чоловічим.

Прагматичний аналіз: Лк 19, 2 – 4
Ситуаційний контекст (що означала подія для сучасників Луки)

У віршах Лк 19, 2 – 4, які є інтегральною частиною розповіді про зустріч Ісуса з Закхеєм (19, 1 – 10), Лука представляє як приклад до наслідування поведінку людини, яка не зважаючи на суспільну антипатію стосовно його особи, виявляє подиву гідні намагання, для того щоб побачити Ісуса. Макроструктура тексту дозволяє зупинитись на кількох важливих характеристиках особи Закхея, через окремі деталі, яких Лука майстерно підкреслює фундаментальні ідеї свого Євангелія.

Повідомленням про те, ким був Закхей (він бувголовою над митарями й був багатий– в. 2), та пізнішою згадкою у в. 7 (До чоловіка грішника зайшов у гостину) Лука підкреслює, що твір, який ми тримаємо в руках – Євангеліє є для відкинутих (митарів та грішників).

Згадкою у в. 3 про внутрішній світ Закхея, – його бажання, прагнення, та намагання побачити Хто є Ісус (він бажав (дослівно «шукав») бачити Ісуса, хто Вінтакий), автор підкреслює не вистачальність багатства Закхея для Його щастя – навіть навпаки, спосіб реалізації цього бажання (Побіг він наперед, виліз насикомор, щоб подивитися на нього, бо Ісус мавпроходити тудою.), підкреслює його силу, та факт, що жодні людські думки стосовно його дивної поведінки, – яка аж ніяк не пасувала для людини з його статусом, – не був для нього перешкодою.

Особливим підтекстом для Луки, слугує результат пошуку Закхея – Лука демонструє, що він не був марним. Добра воля Закхея насправді стає причино для того, щоб Господь знайшов Закхея, бо це властиво Він є Той Хто прийшов «шукати і спасти те,, що загинуло – в. 10». Найновіші дослідження структури Євангелія від Луки, які покликані виявити наративні техніки автора, свідчать про те, що справжнім ініціатором зустрічі був Ісус – Лука нейтрально представляє предмет справи, залишаючи відповідальність характерам самим виразити свої відчуття, відкриваючи днище їхніх сердець, їхніх страждань, їхньої убогості, та їхнього покаяння.[4] Текст також показує, що запрошення Ісуса є замало – потрібна відповідь, яка дозволила Ісусові назвати Закхея «сином Авраама»: незважаючи на популярні враження про нього, Закхей мав право пізнати Господа, і виявився вірним сином Авраама, на противагу тим, хто постійно заявляв про свої претензії слідувати слідами Патріарха.[5]

Таким чином перикопа 19, 1 – 10, інтегральною частиною котрої є текст 19, 2 – 4 показує, як голова над митарями Закхей фігурує відразу в трьох основних темах Луки: проблемі багатих і її вирішенні, ототожненні Ісуса з «грішниками», та в демонстрації віри, яка дозволяє пізнати в Ісусі Господа, і в результаті отримати нове життя.[6]

Сучасний контекст

Людське життя у світі завжди ставило безліч бар’єрів для безпосередньої зустрічі з Богом. Життя сучасної людини створює таких перешкод ще більше, ніж будь-коли. В одних випадках це пояснюється надзвичайним темпом життя, постійним бігом, занятістю, в інших – статусом людини, її оточенням, зв’язками, заняттями, які не сприяють, а то і прямо перешкоджають, зустрічі і перебуванню з Христом. Життя в такому темпі пробігає дуже швидко і непомітно, і так само непомітно ми «маліємо», стаємо духовно здрібнілими і нікчемними. Поступово ми втрачаємо духовні сили, орієнтацію в житті, мир душі – стаємо, як Закхей, «малими». Серед цього зубожіння нам не допомагають ані становище, ані матеріальне багатство, і в душі зроджується відчуття пустки, яку треба чимось заповнити.

Люди намагаються заповнити цю пустку по-різному, та більшість таких спроб приречені на невдачу зі самого початку, бо допомогти нам може лише Господь. Потрібно лише зважитися приступити до Нього, знехтувавши усіми умовностями, що зупиняють нас на цьому шляху: неоправданим соромом, пихою, гонором, репутацією серед людей, так я це зробив Закхей. Такий «прорив» до Господа необхідний для нашого єства, для наповнення життя новим і справжнім змістом.

Одна важлива деталь: Закхей шукає побачитиІсуса. Подібне бажання побачити Господа лицем в лице зустрічаємо в Мойсея у книзі Виходу (Вих 33). Тоді таке бажання було надмірним навіть для вибраного і праведного Мойсея. Однак з приходом Христа ми всі отримали можливість, навіть незважаючи на нашу гріховність і негідність, оглядати обличчя Бога у Його Сині: хто бачив мене, той бачив Отця… Я в Отці і Отець у мені є (Йоан 14, 9 – 10). Саме для цього Ісус спілкується з блудницями, їсть і п’є з митарями і грішниками (Лк 5, 30), такими як Закхей.

Псалмоспівець Старого Завіту сказав фразу, що підсумовує весь релігійний досвід Ізраїля і людства на загал: Приступіть до Нього і просвітіться, і лиця ваші не постидаються (Пс 33:6). Ізраїль, будучи ще навіть не народом, а маленьким родово-племінним утворенням, найбільш «малим» з усіх народів, був покликаний стати перед лицем Господнім, отримати від нього світло, і вирости у великий народ. Вся його історія показує, що світло лиця Господнього, бачити яке шукав Закхей, усуває сором і негідність, дає силу і повноту життя. В історії Церкви безліч людей, які зважилися на таку зустріч, доклали до неї зусиль, досвідчили її життєдайну силу і відкрили для себе нове життя.

Прагматичний аналіз 19, 9 – 10
Ситуаційний контекст.

Текст Лк 19, 9 – 10 виконує подвійну роль: в.9 підсумовує розповідь про зустріч Ісуа з Закхеєм, а в.10 доповнюючи підсумок висловлений у в. 9, служить як узагальнюючий підсумок євангелія від Луки в цілому, і тому по праву також може називатися «євангелієм в євангелії». Слова сказані в домі митаря Закхея, можна вважати ключовим висловлюванням, яким Лука окреслює сотеріологічну місію Ісуса.[7] В Старому Завіті тільки Бога називали Спасителем, а коли пророки говорили про прихід Месіїї, то згадували тільки про спасительні добра які він принесе (Іс 49, 6; Зах 9, 9). Лука натомість застосовує цей титул як до Бога Отця (1, 47) так і до Христа (2, 11) – через прихід якого відкривається нова епоха в історії спасіння, що особливо підкреслює слово «sh,meron» – Лк 19, 9: це є час сповнення проголошень старозавітних пророків, та час реалізації Божого плану спасіння (Лк 4, 21; 5, 26; 19, 9).[8]

Переважна більшість євреїв вірили, що спасіння належить всім ізраїльтянам, як нащадкам Авраама, крім тих, які були виключені з спільноти Божого народу через якісь великі гріхи. Проте в писаннях пророків, а зокрема в Єз 34 звучить думка, що оскільки «пастирі Ізраїлю пасуть самих себе, то вівці розсипались без пастуха і стали здобиччю польових звірів…і тепер ніхто їх не шукає (вв. 2, 5, 6)». Через це Бог каже, що «сам я буду дбати за моїх овець і буду їх доглядати…котре запропастилось, я відшукаю, котре відлучилось, заверну; поранене перев’яжу, недуже підсилю… Я буду їх пасти по правді (вв. 12, 16)».[9] В тексті 19, 9 – 10, Лука підкреслює, що в Ісусі Бог прийшов «шукати і спасти те,що загинуло (Лк 19, 10)», щоб здійснилося те, про що йде мова в пророцві Єзекиїла 34. Весь твір Луки є свідченням, що Ісус є Спаситель світу: самарян (9, 51 – 56 – царство Боже не закрите для самарян; 10, 30 – 36 – притча про милосердного самарянина; 17, 11 – 19 один з десяти, який повернувся щоб подякувати за зцілення, був самарянин), язичників (4, 25 – 27 – вдова з Сарепти Сидонської та сирієць Нааман є добрі приклади; 7, 9 – віра римського сотника; 13, 29 – язичники увійдуть в Царство), бідних (2, 24 – убога жертва Марії; 6, 20 – блаженні вбогі; 7, 22 – бідним звіщається добра Новина; 16, 19 – 31 – притча про вбогого Лазаря), грішників та тих якими всі погорджують (7, 36 – 50 – грішниця помазує ноги в домі Симона фарисея; 19, 1 – 10 – Ісус заходить в дім Закхея; три притчі 15 глави, серед котрих унікальний приклад милосердя в притчі про блудного сина; 23, 43 – розкаяний розбійник). З поміж усіх євангелістів Лука найбільше вказує на Божу любов, яка переходить будь які кордони вибудувані людьми.[10] Благовістуючи убогим пастухам про народження Ісуса, ангел Господній сказав їм:

«Сьогодні народився вам у місті ДавидовімСпаситель, він же Христос Господь (2, 11)». «Спаситель вам», – тобто всім хто цього потребує, щоб всяка плоть могла побачити спасіння Господнє (пор. Лк 3, 4 – 6). Як це спасіння торкнулося Закхея, Лука, підсумовуючи зустріч Ісуса з Закхеєм, підкреслює в 19, 9 – 10.

Через опис події, яка сталася в Єрихоні, Лука демонструє, що Ісус прийшов для того щоб творити саме такі зцілення (душ і тілес), та принести саме таке життя; внаслідок того, що ніхто не любив Закхея через його рід діяльності, людей очевидно могло шокувати, що з мільйонів жителів міста які жили там вже кілька тисяч років поспіль, тільки один був названий на імʼя (Юдеї вважали, що назвати людину по імені може тільки пророк[11]); вражаючим було і покаяння Закхея – він готовий віддати половину свого майна, і вчетверо повернути всім покривдженим.[12]

Сучасники Ісуса стояли перед великим викликом: діяльність та слова Ісуса свідчили, що Він унаочнює те, що Бог в різний спосіб та багатьма способами робить від моменту гріхопадіння Адама – шукає те, що загинуло – те, яке без Нього не має жодних шансів на життя. Відповісти на цей виклик, означало визнати, що спасіння не можна осягнути тільки виконанням заповідей (як навчали фарисеї, та які разом з іншими «праведниками» шемрали, що Ісус «до чоловіка грішника зайшов у гостину»), його можна прийняти як великий та щедрий дар від Ісуса – дар, на який ти абсолютно не заслуговуєш (Закхей чудовий приклад для цього). Тільки для цього потрібно відважитися на дві речі – визнати в Ісусі когось більшого ніж просто людину та навіть пророка, та поглянувши у своє серце понад приписи закону, визнати себе грішником, який потребує спасіння, яке пропонує Ісус. Щоб це сталося, потрібно також мужності і маленького кроку назустріч, який зробив Закхей.

Сучасний контекст

Текст який міститься в Лк 19, 9 – 10 є Доброю Новиною, та запевненням про надзвичайну вартість кожної людини перед Богом. В посланні до Римлян, Св. Ап. Павло констатуючи сумне становище людського роду, разом з тим вказує на його прикрий та жалюгідний стан, особливо відчутний тоді, коли людина хоче сама бути мірилом всього, та є відірвана від Джерела Життя: «Всі бо згрішили й позбавлені слави Божої… створіння було підпорядковане суєті не добровільно… все створіння разом понині стогне і разом страждає у тяжких муках (3, 23; 8, 20; 8, 22)». Цими словами стверджується прикрий факт, що відколи людина пішла своїми дорогами, та відійшла від Бога, – вона потребує спасіння. Про те, що це спасіння, визволення та відновлення є можливе для кожної людини, урочисто проголошує цілий Новий Завіт – як писемний запис Церквою Одкровення в Ісусі Христі, так і Новий Союз у крові Христа (пор. Лк 22, 20), Ним самим встановлений, та який Церква постійно за наказом Ісуса Творить на Його спомин, та до котрого після покаяння через таїнства Хрещення та Миропомазання всіх запрошує, щоб стати новим створінням (пор. 2 Кор 5, 17). «В Христі й через Христа в усю повноту Бог об’явився людству й остаточно наблизився до нього. В Христі й через Христа одночасно й людина досягла свого повного усвідомлення своєї гідності, своєї піднеслості, потойбічної вартості своєї природи, сенсу свого буття…Ісус Христос є сталим початком і незмінним осередком того Послаництва, яке сам Бог спрямував до людини. В тому послаництві ми всі мусимо брати участь, мусимо зосередити на ньому всі наші сили, його ж бо людство нашої епохи потребує більш як будь-коли досі. Якщо виглядає, що за сучасної епохи Послаництво те натрапляє на більший, ніж будь-коли досі, спротив, то ця обставина також і те засвідчує, воно ще більш потрібне й, незважаючи на спротив – більш очікуване, ніж будь-коли», – писав на початку свого понтифікату великий Папа Іван Павло II.[13]

Вся Біблійна історія спасіння – історія пошуку: вона починається з трагічного моменту гріхопадіння в Бт 3. Історична ціль цього пошуку міститься в ліквідації зла, яке приніс гріх.[14] Слово Боже засвідчує, що світ, який відпав від Бога внаслідок гріхопадіння, Бог хоче обдарувати спасінням від того самого моменту коли трапився цей прикрий розрив людини з Богом (пор. Бт 3, 15). Серед трьох обітниць, які Господь дав Авраамові, є також обітниця Спасителя (в тобі благословляться всі племена землі – Бт 12, 3; пор. Гал 3, 8, 16). Бог Біблії, це Бог, який шукає людину.

Найбільш яскраво це виражено в житті Ісуса Христа. Все Його життя підпорядковане схемі пошуку. Ціль Його життя – забезпечення спасіння людини. Все це вже є виражене в самому імені Ісуса: «ти ж даси Йому ймення Ісус, бо спасе Він людей Своїх від їхніх гріхів (Мт 1, 21)».[15] Євангелія розповідають, яку ціну заплатив Ісус, щоб це спасіння сталося дійсністю для кожної людини. Його місія була не просто в тому щоб постраждати і померти, але в такий спосіб знайти і визволити «заблукану вівцю». Лука розповідає, що його «прихід, щоб провести час з грішниками», пізніше перетворюється в «прихід, щоб померти з розбійниками; ціль в обох випадках та сама: Син Чоловічий прийшов шукати і спасти, те, що загинуло.[16]

Місія Церкви сьогодні – іти до всіх тих які стоять на порозі загибелі, або й в очах суспільного загалу вже виглядають як ті, в яких давно загинуло все, що дає людині право називатися людиною. Іти для того, щоб розповісти про Сина Божого, який задля нас став Сином Людським, «був умер ради наших гріхів за Писанням, і що Він був похований, і що третього дня Він воскрес за Писанням (1 Кор 15, 3 – 4)», і перемігши царство гріха і смерті дарує нам нове життя, – яке щоб отримати не вимагає надзвичайних зусиль – а тільки зречення всього того старого, яке було причиною погибелі, та віри в Ісуса та силу Його спасіння.