Приміщення римо-католицького храму влада Севастополя досі не повернула католицькій спільноті. Тому урочисті Богослужіння, як і раніше, місцеві католики змушені проводити на вулиці, біля стін профанованої церкви.

Але і тут спокійно молитися не виходить. Навіть перед головною подією в їхньому житті, в тиху молитву дітей -першопричасників увірвалися звуки параду духових оркестрів, який прямував на Свято історичного бульвару. У день «історії Севастополя» католицька громада міста вимушена в таких умовах молитися за померлих захисників міста. На відміну від православних, в Католицькій Церкві моляться за всіх покійних, незалежно від їх віросповідання і обставин смерті. Тому так необхідні ці молитви і католикам, які захищали місто, і тим, хто загинув, виконуючи наказ своїх головнокомандуючих.

Цієї неділі єпископ – генеральний вікарій Одесько-Сімферопольської дієцезії Петро Мальчук гостював у Севастополі. Він уділив Таїнство Миропомазання чотирьом парафіянам.

Богослужіння закінчилося хресною ходою зі Святими Дарами навколо храму. Владика благословив усі двері, що ведуть до храму, і які поки що закриті перед вірянами. А після Меси кожен присутній поставив свій підпис у зверненні до депутатів Міської Ради Севастополя.

Будівля Храму вже більше року не використовується для кінопоказів. Вона передана на баланс Міського кінопрокату, і зараз депутати, можна сказати, б’ються з власною совістю – чи віддати їм будівлю цілком чи тільки цокольний поверх. Тому сьогодні їм просто необхідні молитви, щоб у їхніх серцях перемогло Добро.

За матеріалами: Католический Крым

Парафія св. Марії Магдалини у Львові подала до суду на Львівську міську раду. Причиною позову стала прийнята на сесії ухвала, якою Львівському будинку органної та камерної музики надали в оренду на 20 років приміщення храму. Католикам дозволили раз на день відправляти Службу Божу.

Перше слухання справи відбудеться у вівторок, 18 травня у Київському окружному адміністративному суді.

«Ми хочемо, щоб храм Божий був храмом, – розповів CREDO настоятель парафії св. Марії Магдалини у Львові о. Володимир Кусьнєж, – Міська рада продовжила оренду Органному Залу, не беручи до уваги наших потреб.»

Отець Володимир розповів, що в таких умовах парафія не може повноцінно функціонувати, тому що немає можливості проводити катехізацію, відправляти молебні, звершувати Таїнства, вірні не можуть протягом дня прийти до церкви помолитися. У храмі не зберігаються Пресвяті Дари. Більше того, на церкві немає навіть хреста.

«Це клуб, а не храм, – вважає настоятель, – церкві потрібно надати сакральності. Позиція Львівської ради така: Маєте можливість відправляти Службу, то що вам ще треба, сидіть тихо. А ми не можемо сидіти тихо. Ми хочемо мати можливість молитися в храмі. Те, що нам його не віддають, суперечить законодавству України. Тому ми подали до суду.»

Отець Володимир додав, що парафія не проти, аби у церкві також функціонував Органний Зал, але на засадах оренди приміщення храму, а не навпаки.

Нагадаємо, відповідно до рішення Львівської Міської Ради від 11 березня 2010 року храм св. Марії Магдалини, який знаходиться по вул. Степана Бандери, 8 у Львові, передано на 20 років у розпорядження Будинку Органної та Камерної Музики у Львові на засадах безкоштовної оренди.

Довідка CREDO

Римо-католицький храм св. Марії Магдалини був збудований у Львові у XVII ст. за проектом Войцеха Келера та Яна Годнего. Храм був розбудований орденом отців домініканців за проектом Мацея Урбаніка наприкінці XVII століття.

Домініканці були господарями храму і монастиря до моменту юзефінської касації. У 1784 році монастир став власністю Державного Релігійного Фонду. Фонд продав будівлі у 1841 р. Галіційському Поліційному Фонду. В монастирі влаштовано виправну колонію та дім примусових робіт, а пізніше – в’язницю для жінок. Храм передано у розпорядження Львівської Архидієцезії – він виконував функції парафіяльної святині. Оскільки австрійська влада зайняла будівлі монастиря, біля храму збудовано дім для священиків.

Храм виконував сакральні функції до 1945 року. Після того, як зі Львова було вивезено духовенство та віруючі, храм певний час стояв закритим. Повторно його відчинили у 1946 році до жовтня 1962 р. Тоді у церкві облаштували молодіжний клуб, а пізніше – Органний Зал, який діє до сьогодні.

Близько 250 віруючих з парафії св. Климента Римського, Папи і мученика, що в м. Севастополі, Великдень святкували на вулиці.

Уже вкотре цю урочистість католики Севастополя відзначали біля порогу свого колишнього храму, який досі не повернули спільноті віруючих. Але, як підкреслив у своїй проповіді о. Юрій Зімінський, настоятель парафії, «…ми маємо благодать стояти на землі, просякнутій кров’ю мучеників за віру, зокрема, і кров’ю нашого покровителя св. Климента, і маємо надію, що востаннє святкуємо Воскресіння під дверима храму».

Протягом усієї св. Меси радість не сходила з облич парафіян. Також під час Служби двоє нових міністрантів урочисто виявили бажання долучитися до слуг вівтаря.

Не зважаючи на тісноту та інші незручності, пов’язані з відправами у малій капличці, зробленій просто в квартирі, парафія св. Климента живе, збільшується і духовно розвивається. Все більше нових осіб знаходять дорогу до Бога, готуються до прийняття святих Таїнств.

Під час цьогорічного Великого посту велика кількість людей поєдналася з Христом у Таїнстві покаяння, а на урочистість Зіслання Святого Духа римо-католики Севастополя відзначатимуть відразу дві події – буде уділено Таїнства Миропомазання групі дорослих та шестеро дітей приймуть Перше Причастя.

За матеріалами: honoratki.org

Римо-католицька спільнота Львова обурена рішенням влади передати церкву Марії Магдалини на 20 років у розпорядження Залу Органної і Камерної Музики у безкоштовну оренду.

Настоятель парафії св. Марії Магдалини о. Володимир Кусьнєж, як і його попередник єпископ Леон Малий, не раз звертався до різних установ міста з метою юридичного врегулювання статусу храму.

«Міська рада через прийняття рішення про передачу храму в розпорядження Органного Залу старається випередити наші намагання про його повернення і припечатати статус святині як такої, що до нас не належить, та до якої ми не маємо жодного права. Це рішення дуже прикре для парафіян, а також свідчить про недобру волю депутатів міста Львова, які не хочуть почати якусь конструктивну розмову з парафіяльною спільнотою. Тут у храмі може існувати Органний Зал, але на засадах оренди приміщення від храму, а не навпаки. Логіка та здоровий глузд підказують тільки таке рішення. Якщо право говорить щось інше, то воно не є добрим і незгідне з Божим правом, – потрібно його змінити» – сказав о. Володимир Кусьнєж.

Львівський Митрополит архиєпископ Мечислав Мокшицький прокоментував цю ситуацію в інтерв’ю для газети «Kurier Galicyjski»:

«Для нас є великою несподіванкою продовження угоди про користування з церкви Марії Магдалини Органним Залом. Термін попередньої угоди спливає лише в 2011 році. Звідки такий поспіх, щоб на наступні 20 років складати нову угоду? Наступна несподіванка – в цілому угоди цього типу складаються на 5 років, а тут – аж на 20 років. У цьому є якийсь парадокс.

Римо-католицька спільнота, яка молиться в цій церкві і чекає на цілковиту передачу святині, обурена цим рішенням. Це сакральна будівля, що має бути призначена тільки для релігійного культу. Не виключено, що тут можуть відбуватися також і концерти, але ця будівля призначена, перш за все, для культу.

Від моменту Незалежності України влада міста Львова не передала нашій спільноті жодного храму, натомість 23 наших храми передані греко-католикам. Наші вірні також є жителями Львова. Мер міста і міська влада повинні трактувати цих громадян так само справедливо, як і інших. І надалі ми звертатимемося до локальних властей, щоб спільноті римсько-католицького обряду у Львові передали принаймні один храм. Цим храмом і є храм св. Марії Магдалини, на якому нам дуже залежить. Кардинал Мар’ян Яворський уже звертався з проханням до відповідних властей про повернення святині Марії Магдалини Львівській Архидієцезії.

Влада міста повинна поклопотатися про те, щоб знайти відповідну будівлю для Органного Залу, а храм призначити для Божого культу. Ми звертатимемося до пана Президента, до міністра Культури, щоб Органний Зал був перенесений до іншого приміщення, і щоб, згідно з Конституцією України, ця будівля була передана римсько-католицькій спільноті», – сказав Львівський Митрополит.

«Ми, як парафія, повинні інформувати Україну і світ про ситуацію з нашим храмом. Нехай усі знають, що протягом 18-ти років незалежності України Римко-Католицькій Церкві у Львові не повернено жодного храму», – сказавла Юзефа Лебідко, адвокат та юридичний радник парафії Марії Магдалини у Львові.

У Вербну неділю, 28 березня, вірні парафії св. Марії Магдалини у Львові зібралися перед закритим головним входом до храму, де відбулося урочисте посвячення вербових гілок. Пізніше через вузькі бокові двері учасники недільного богослужіння увійшли в процесії до храму.

«Натовп вітав Ісуса, який в’їжджав до Єрусалиму, стелив Йому під ноги свої плащі і пальмове гілля, а через декілька днів ті самі люди домагалися, щоб Його розіп’яли. Однією рукою розмахували оливними галузками, а в другій тримали молоток і цвяхи. Подібно поводиться влада міста Львова – бере участь у Хресній Дорозі, несучи хрест вулицями міста, приходить на богослужіння, але їхня поведінка не має нічого спільного з християнством. Через свої рішення вони видають Ісуса на розп’яття», сказав під час проповіді о. Володимир Кусьнєж

Реколекції, що відбувалися два тижні тому в храмі Марії Магдалини, знову, як і три роки тому, були під загрозою. Настоятель парафії просив про дозвіл на проведення реколекцій ще в грудні минулого року. Натоміть декілька днів перед їх початком директор Органного Залу Юліан Вінницький повідомив, що в тому самому часі відбудеться концерт і репетиція хору. «Лише після нашого прохання влада погодилася на великопісні реколекції», – сказав Генеральний Консул РП у Львові Ґжеґож Опалінскі.

Парафіяни храму св. Марії Магдалини у Львові звертаються із закликом про підтримку старань, спрямованих на повернення святині, відібраної у віруючих, і про вшанування їхніх прав, як і належить громадянам демократичної держави.

За матеріалами: Католицький Медіа-Центр

Відповідно до рішення Львівської Міської Ради від 11 березня 2010 року храм св. Марії Магдалини, який знаходиться по вул. Степана Бандери, 8 у Львові, передано на 20 років у розпорядження Будинку Органної та Камерної Музики у Львові на засадах безкоштовної оренди. Не були взяті до уваги потреби римсько-католицької парафіяльної спільноти та її багаторічні клопотання про повернення або використання на рівних умовах власності, що по праву належить парафіяльній спільноті та Римсько-Католицькій Церкві.

Богослужіння у храмі св. Марії Магдалини відбуваються від 2001 р. Центральний прохід до вівтаря заставлений лавками, яких не можна пересувати, тому що, на думку дирекції, це нищить підлогу. Парафіяльна спільнота не може входити до храму через головний вхід, тому що він замурований. Парафія не може використовувати орган, що є у храмі. Після кожної Святої Літургії священик виносить з храму Святі Тайни, щоб відвезти їх у безпечне місце. Головним аргументом, який міська влада наводить щодо конфлікту з парафіяльною спільнотою, є орган, що знаходиться в храмі та його значення для культурного життя нашого міста.

Спорядження храму – бокові вівтарі, образи, скульптури, сповідальні, лавочки з пюпітром, лавки – було прийняте владою. На даний час воно або частково знищене, або знаходиться в музеях. Баптистерій із фресками Яна Генгика Розена було перетворено на туалет, а фрески замальовано. З веж храму знято хрести, з майдану перед ним усунено скульптуру Матері Божої. Єдиною згадкою про давню красу храму є головний вівтар та епітафії зі знищеними декоративними елементами.

Ми, парафіяни храму св. Марії Магдалини у Львові, звертаємося з закликом про підтримку наших дій, скерованих на повернення відібраного у нас храму. Ми вимагаємо, щоб до нас ставилися відповідно до правових норм, які стосуються усіх громадян демократичної української держави.

Настоятель та парафіяни храму св. Марії Магдалини у Львові

(загалом 496 підписів)

Довідка

Римо-католицький храм св. Марії Магдалини був збудований у Львові у XVII ст. за проектом Войцеха Келера та Яна Годнего. Меценатом храму (зараз найстаріша частина – це пресвітерій) у 1600 році була Анна Пстроконьска. Храм був розбудований орденом отців домініканців за проектом Мацея Урбаніка наприкінці XVII століття.

Домініканці були господарями храму і монастиря до моменту юзефінської касації. У 1784 році монастир став власністю Державного Релігійного Фонду. Фонд продав будівлі у 1841 р. Галіційському Поліційному Фонду. В монастирі влаштовано виправну колонію та дім примусових робіт, а пізніше – в’язницю для жінок. Храм передано у розпорядження Львівської Архидієцезії – він виконував функції парафіяльної святині. Оскільки австрійська влада зайняла будівлі монастиря, біля храму збудовано дім для священиків.

Храм виконував сакральні функції до 1945 року. Після того, як зі Львова було вивезено духовенство та віруючі, храм певний час стояв закритим. Повторно його відчинили у 1946 році до жовтня 1962 р. У храмі служили священики: о. Зигмунд Трушковський (1876-1949), о. Марцін Карась (1910-2003), о. Рафал Керніцький OFM Conv (1912-1995), отець-прелат Зигмунд Галуневич (1889-1974). У березні 1962 року о. Галуневич отримав заборону відправи богослужінь. Парафію вдалося втримати до жовтня цього ж року. В храмі, переданому Львівській Політехніці, було облаштовано молодіжний клуб, а пізніше – Органний Зал, який діє до сьогоднішнього дня.

За матеріалами: Католицький Медіа-Центр

]]> http://www.credo-ua.org/2010/03/18733/feed/ 106 http://www.credo-ua.org/2010/02/15313/ http://www.credo-ua.org/2010/02/15313/#comments Thu, 18 Feb 2010 16:07:30 +0000 часопис CREDO http://www.credo-ua.org/?p=15313

Після 18 років боротьби римо-католикам повернули церкву св. Лаврентія у Хирові (Львівська обл.). Реконсекрація святині відбудеться 21 лютого.

Лвівський Митрополит архиєпископ Мечислав Мокшицький у коментарі для КАІ сказав, що дуже вдячний Богу за черговий дар для Церкви, за те, що вдалось повернути храм у Хирові після 18-річної боротьби за нього: «Ця святиня XVIII століття багато років використовувалась, як базар, спортзал та дискотека. У найближчу неділю відбудеться повторне освячення церкви і вона знову повернеться до свого первісного призначення – прославлення Бога».

Ключі від храму св. Лаврентія римо-католицька спільнота в Хирові отримала 10 лютого після кількарічної судової тяганини у Києві та Львові. Суд визнав право на будівлю храму за римо-католиками. Увесь цей час влада містечка вперто не погоджувалась повернути церкву парафіянам. Католики були вимушені молитися у приватному будинку.

Римо-католицька парафія в Хирові діє з 1531 року. Нинішня церква св. Лаврентія була побудована на початку XVIII століття. Після Другої світової війни храм закрили. Деякий час у ньому знаходився склад, а потім святиню пристосували під Будинок культури. Після відродження римо-католицької спільноти в Хирові віруючі 18 років намагались повернути будівлю храму.

Крім католиків західного обряду, у Хирові діє греко-католицька спільнота, а православні служать в колишній каплиці отців єзуїтів.

За матеріалами: КАІ

Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію

«Обговоривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, судді не надали згоди на порушення провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 26 листопада 2009 року у даній справі. Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає», — йдеться в ухвалі Верховного Суду України.

Таким чином вища судова інстанція України остаточно вказала на те, що храм св. Йосипа належить римо-католицькій парафії Дніпропетровська.

Судова тяганина за будівлю дніпропетровської католицької церкви почалась у 1992 році, а в 1998, місцева влада продала храм іноземній компанії. Весь цей час місцеві католики намагались повернути свою церкву, яка була збудована у 1877 році на кошти католицької спільноти.

За матеріалами: catholic-dp.org.ua

Сюжет про історію боротьби римо-католиків Дніпропетровська за свій храм:

Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію

Голова Севастопольської міської державної адміністрації Сергій Куніцин одержав офіційний лист за підписом голови Севастопольської міської ради Валерія Саратова про відмову міськради розглядати питання про надання згоди на передачу з комунальної власності в державну будівлі кінотеатру «Дружба», в якому раніше розташовувався католицький храм.

За даними прес-служби СМДА, лист викликав подив С. Куніцина, який розцінив його як «чергову відписку міськради». «Питання про передачу будівлі кінотеатру «Дружба» християнам католицького віросповідання розглядається вже давно. Востаннє аргументація міськради була така – «передати не можемо, оскільки будівля в комунальній власності». Добре, давайте передамо у власність державну. І вже держава відновить історичну справедливість – передасть будівлю костелу віруючим. Депутати, у тому числі керівництво міськради, погодилися», – відзначив голова адміністрації.

Проте в одержаному листі вказано, що відповідно до закону «релігійні організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, що належить їм на праві власності». «Таким чином, законні підстави для передачі об’єкту з комунальної власності в державну власність відсутні. Відтворення об’єкту в культову споруду не може бути підставою для такої передачі його в державну власність», – говориться в листі.

С. Куніцин переконаний, що цей лист нелогічний, непрофесійний і йде врозріз з практикою держави, яка передає віруючим храми. «Дехто вважає «папір все стерпить». Я так не думаю. А листу цьому місце в якій-небудь «кунсткамері», – зазначив він.

Нагадаємо , в грудні минулого року Севастопольська римо-католицька спільнота в черговий раз виступила з пропозицією повернути в її розпорядження будівлю кінотеатру «Дружба» – колишнього католицького храму. «Суть нашого прохання до влади про повернення храму — це просто відновлення справедливості: і соціальної, і громадянської, адже, якщо є наступники, парафіяни, і стоїть храм, культова споруда, святе місце для частини севастопольської спільноти, то чому не повернути?», – сказав під час прес-конференції 24 грудня настоятель римо-католицької громади святого Климента отець Юрій Зелінський.

У листопаді 2008 року, вперше після 1998 року, в севастопольському кінотеатрі «Дружба», який до 1917 року був католицьким храмом, була відслужена Меса. Службу Божу відправив посол держави Ватикан в Україні, Апостольський Нунцій архиєпископ Іван Юркович.

В ході візиту до Севастополя представник Ватикану обговорив питання передачі католицькій спільноті міста будівлі кінотеатру «Дружба» – колишньої римо-католтцької церкви.

У свою чергу заступник голови міськради Севастополя Петро Кудряшов заявив, що міськрада згодна повернути храм римо-католицькій спільноті міста лише за умови компенсації його вартості.

Довідка CREDO:

Римо-католицький храм св. Климента у Севастополі функціонував до приходу комуністичного режиму. Він був збудований 1911 року на пожертви католиків, яких у Севастополі на той час було понад 3 тисячі. Дві третини католиків служили на Чорноморському флоті.

В часи репресій, 1936 року, настоятеля парафії, о. Матвія Гудайтіса розстріляли, а церкву закрили. Під час ІІ Світової у будівлі храму розташовувався радіовузол. Під час війни будівля трохи постраждала, але 80% храму вціліло, а у 1958 році святиню перебудували під театр.

У 1994 році вийшов Указ Президента України «Про повернення релігійним організаціям культового майна». У ньому сказано: «На виконання статті 17 Закону України «Про свободу совісті і релігійні організації» місцевим органам державної виконавчої влади забезпечити до 1 грудня 1997 року передачу в безплатне користування або повернення безплатно у власність релігійних організацій культових споруд і майна, які знаходяться в державній власності і використовуються не за призначенням».

Впродовж усіх цих років католицька громада Севастополя кілька разів зверталася до представників влади з проханням повернути храм, але депутати відхиляли це прохання, натомість пропонували іншу територію для будівництва нової церкви.

Наразі, католики Севастополя моляться у тимчасовому приміщенні – житловій квартирі, перебудованій під каплицю. Спільнота нараховує 400 вірних різних національностей. Служби Божі відправляться українською, російською та польською мовами. Крім богослужінь у парафії регулярно проводяться катехизи.

За матеріалами: Milites Christi Imperatoris, «е-Крым»

___________________________________________________________

Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію

«Суть нашого прохання до влади про повернення храму — це просто відновлення справедливості, і соціальної, і громадянської, адже, якщо є наступники, парафіяни, і стоїть храм, культова споруда, святе місце для частини севастопольської спільноти, то чому не повернути?». За словами священика, «кілька разів було чути вислів, що храму не було, залишилися тільки руїни, і на фундаментах цього храму після війни побудували кінотеатр. Але це неправда», — зазначив священик.

За словами отця Юрія, питання «вирішується» вже 12 років. «Насамперед була така маніпуляція: до середини 90-х років храм був державною власністю, і прерогатива в питанні повернення храму належала держадміністрації», — відзначив священик. Але, як додав о. Юрій, «у чиновників не було духу використовувати свої владні повноваження і повернути храм севастопольським католикам». «Передали, та дуже дивним, навіть до кінця не з`ясованим способом — начебто в комунальну власність, і рішенням цього питання має займатися депутатський корпус міськради», — пояснив на прес-конференції настоятель парафії.

Отець Юрій відзначив: «Ми, як парафіяни, зверталися особисто до голови міськради Валерія Саратова, депутатів про розгляд питання повернення храму на жовтневій сесії 2009 року. Питання не було навіть включене до порядку денного, і одержана відповідь, що наше прохання не знайшло підтримки в депутатів, і залишається доцільним використовувати кінотеатр «Дружба», тобто, наш храм, і далі як кінотеатр». Як додав священик, той факт, що з деякого часу кінотеатр закритий, пов’язаний з аварійною ситуацією в приміщенні: дах і стеля перебувають в аварійному стані.

Довідка:

Римо-католицький храм св. Климента у Севастополі збудований 1911 року на пожертви католиків. Їх у Севастополі на той час було понад 3 тисячі, дві третини з них становили військовослужбовці, зокрема Чорноморського флоту.

1936 року священик Матвій Гудайтіс, який очолював парафію, був розстріляний, а храм закритий. У період оборони Севастополя в 1941-1942 рр. у його будівлі розташовувався радіовузол. Під час війни церква постраждала від бомбардувань, але близько 80% будівлі вціліло. У 1958 році, за проектом архітектора Брауде, храм був перебудований під кінотеатр.

У 1994 році вийшов Указ Президента України «Про повернення релігійним організаціям культового майна». У ньому сказано: «На виконання статті 17 Закону України «Про свободу совісті і релігійні організації» місцевим органам державної виконавчої влади забезпечити до 1 грудня 1997 року передачу в безплатне користування або повернення безплатно у власність релігійних організацій культових споруд і майна, які знаходяться в державній власності і використовуються не за призначенням».

Впродовж усіх цих років католицька спільнота Севастополя намагається повернути будівлю храму, але церква , як і раніше, знаходиться в комунальній власності міста, будівлею уповноважена розпоряджатися міська рада.

Севастопольська римо-католицька громада відродилася з ініціативи групи католиків 1993 року. З 1996 року в тимчасово пристосованому приміщенні (колишній житловій квартирі, що використовується як каплиця) відправляють богослужіння.

Парафія налічує близько 400 чоловік різних національностей, які регулярно відвідують богослужіння трьома мовами: українською, російською та польською). При парафії діє недільна школа для дітей.

Серед членів парафії — не лише севастопольці, а й мешканці найближчих до Севастополя міст і сіл.

За матеріалами: РІСУ

Католицька громада намагається повернути собі київський костьол, поки його остаточно не з’їв грибок.

Костьол святого Миколая, що в Києві на вулиці Великій Васильківській, опинився під загрозою знищення: стіни пам’ятки архітектури поступово з’їдає пліснява. Крізь дірявий дах до храму потрапляють опади, а знизу грибок «годують» підземні води. Вони навіть піднялися вище після початку будівництва багатоповерхівки навпроти храму. Додає проблем і лінія метро, що проходить під собором. Гроші на ремонт, які періодично виділяє міська влада, йдуть на косметичний «марафет», а тим часом стіни унікальної для Києва неоготичної будівлі трухлявіють.

Костьол похилився

«Так зазвичай і буває, коли будівля немає справжнього господаря», — зазначає єпископ Станіслав Широкорадюк, генеральний вікарій Київсько–Житомирської дієцезії. Наразі католицька парафія знаходиться в храмі на правах квартирантів, служби свої проводить у нижній частині храму. За словами вікарія, церква неодмінно знайде достатньо грошей, щоб повністю відремонтувати собор і вирішити всі його проблеми. Головна з них — відновлення фундаменту, бо уже зараз костьол має невеликий кут нахилу. Це трапилося після того, як під собором було прокладено метротунелі, а поблизу і навколо нього з’явилися висотні будинки, через що й піднявся рівень ґрунтових вод. Гроші на ремонт фундаменту потрібні дуже великі й у Будинку органної музики, який наразі є господарем споруди, їх нема. Натомість вони є у католицької церкви.

Щоб показати, наскільки серйозним зараз є стан справ, єпископ Станіслав Широкорадюк влаштовує імпровізовану екскурсію для журналістів. Спочатку спускаємося під землю, де проходять богослужіння та репетиції музикантів. «Грибок так в’ївся у стіни, що тут навіть перебувати шкідливо для здоров’я», — каже Станіслав Григорук, голова парафіяльної ради. Доказом цьому є характерні «бульбашки» на стінах. Деякі з них настільки вологі, що можна встромити у них палець. По одній із мокрих «виразок» проходить електропроводка. Тут кажуть, що торкатися цієї частини взагалі небезпечно — може вдарити струмом. Поки ми проходимо далі, єпископ застерігає берегтися штукатурки, що може будь–якої миті впасти зі стелі.

На горищі, між дахом та склепінням собору, стає видно, що у черепиці повно дірок. Отож під час дощу на склепіння храму падає вода. «Ось над цією діркою якраз знаходиться ікона святого Миколая», — каже Станіслав Григорук, вказуючи на відсутній шматок черепиці.

Костьол і орган — єдине

Католицька церква не полишає спроби повернути собі храм святого Миколая ще відтоді, як з’явилося кілька указів Президента про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна. Нещодавно Кабінет Міністрів ухвалив рішення передати собор із міської в державну власність, що може бути початком передачі храму церкві. Втім виконувати це рішення поки ніхто не поспішає.

Що ж буде з Будинком органної музики, якщо собор передадуть католицькій церкві — наразі не відомо. Вікарій запевняє, що у випадку передачі храму церкві тут усе ще зможуть проводитись концерти, однак зазначає, що «спочатку служба Божа, а вже потім розваги». Незрозумілою є і подальша доля органа. Як відомо, цей інструмент дуже складно транспортувати і при цьо му дуже велика ймовірність пошкоджень. Єпископ Станіслав запевняє, що його залишать на місці, проте цим заявам не дуже ймуть віри, адже орган стоїть у тому місці, де у храмі має бути вівтар. Громадськість занепокоєна тим, що передача собору церкві, без надання будівлі Будинку органної музики може закінчитись фатально для коштовного інструмента. Так, у 1990 році вінницький Свято–Преображенський собор також передали вірянам з умовою, що ті дочекаються, поки влада вирішить, що робити із залою органної та камерної музики. Однак невдовзі після передачі орган було розібрано, а його рештки опинилися на бруківці.

Працівники Будинку органної музики не проти теперішнього сусідства з парафією. «До католицької церкви ми не маємо жодних претензій, до того ж ідемо на багато поступок. Наприклад, у нас на годину пізніше перенесені концерти через те, що там проходить служба. У неділю та на свята концерти взагалі не проводимо. Через такий режим роботи у нас часто зриваються гастрольні виступи», — розказала «УМ» адміністратор Будинку органної музики Ірина Локтіонова.

І музиканти, і адміністрація не проти переїхати в іншу будівлю. Єдина умова — там має звучати орган. Але виконати її зовсім не просто. «Нам запропонували кілька варіантів — будинки культури заводів «Більшовик», «Арсенал», але ці будівлі абсолютно не пристосовані для органа. Там навіть немає достатньої кількості місць. Були проекти побудувати новий зал, для цього навіть пропонували конкретні ділянки, однак грошей на це будівництво в час кризи чекати не варто», — каже Ірина Локтіонова. Проблема також ускладнюється тим, що орган із собору святого Миколая будували спеціально для цього собору. Цим займалася чеська компанія Rieger–Kloss. Розміри органа, діаметр та довжина труб, а також його зовнішній вигляд точно відповідають саме цій будівлі. Тож тепер собор і орган зрослися воєдино, причому на будівлю католицька церква має всі права, але орган, вартість якого теж чимала, встановлювався за гроші Міністерства культури. Поділити їх, не зашкодивши один одному, неможливо…

ДОВІДКА «УМ»

Києву — від архітектора Городецького

Собору святого Миколая нещодавно минуло 100 років. За весь цей час віруючі користувалися ним менше восьми років. Свою історію собор веде від 1909 року, коли ще недобудованим його освятили. Будівництво, що тривало 10 років. Гроші на нього зібрала київська католицька община. А спроектував храм і керував будівництвом відомий архітектор Владислав Городецький. Київ завдячує цьому архітектору такими своїми «перлинами», як: Державний музей українського образотворчого мистецтва, караїмська кенаса (тепер — Будинок актора) та будинок із химерами, що колись був власним маєтком архітектора. У соборі святого Миколая було використано багато новітніх на той час будівельних технік: бетонне оздоблення, фундамент із набиванням паль.

Але вже в 1917 році більшовики закрили собор. У тридцятих роках його, за комуністичною традицією, стали використовувати як склади, а трохи пізніше — як архів. Згодом башти собору використовували для розміщення радіоапаратури для «глушіння» неприятельських частот. Під час Великої Вітчизняної війни будівля була сильно зруйнована. Більшу частину оздоблення відновлювали вже у післявоєнні роки. Окремою гордістю собору були вітражі. Через їх особливе влаштування навіть хмарного дня в середині собору створювалося враження сонячності. Зараз, на думку парафії, лише один вітраж є оригінальним — той, що висить над входом. Там проглядаються християнські символи: трикутник, голуб, риба. Їх просто не могли встановити радянські реставратори.

Нинішній господар, Національний будинок органної та камерної музики, прийшов сюди 1978 року після переобладнання костьолу під розміщення концертного залу. Для цього собор реставрували і частково реконструювали.

У п’ятницю, 11 грудня, відбулася прес-конференція за участю єпископа-помічника Київсько-Житомирської дієцезії Станіслава Широкорадюка та Голови парафіяльної спільноти пана Станіслава Григорука у храмі св. Миколая в Києві. Прес-конференція була присвячена болючій для римо-католиків м. Києва темі. Вже 18 років віряни просять повернути їм храм св. Миколая, але результатів і досі немає. Час минає, а храм руйнується.

Віряни пропонують передати будівлю Католицькій Церкві і обіцяють відновити її за власний кошт, як це вже зроблено з іншим київським храмом – святого Олександра. У цьому випадку й музиканти його не втратять: католики, за європейською практикою, дозволятимуть проводити у храмі репетиції й концерти. Єпископ Станіслав наголосив, що для католиків є дуже важливим повернення храму. Головною причиною є те, що церква невпинно руйнується, але ніхто на це не зважає.

Укази та постанови про передачу храму з комунальної власності до державної неодноразово вже видавали Уряд і Президенти України Леонід Кучма та Віктор Ющенко. Останнє таке рішення Кабмін ухвалив цього тижня. Всі ці документи дають юридичні підстави, щоб повернути храм католикам, однак досі лишаються лише на папері.

Чому ж так довго тягнеться конфлікт? Своє бачення висловив єпископ Станіслав Широкорадюк: «Є дві причини. Перша – в Україні взагалі нічого не робиться. Назвіть хоча б одну ініціативу, доведену владою до кінця. Пишеться на папері, а в реальності виходить по-іншому. Друге – це мої спостереження. Ми повертали багато храмів. І влада слухала людей лише тоді, коли вони виявляли велике бажання їх забрати. Це – демонстрації, мітинги, Служби Божі просто неба».

Після закінчення прес-конференції відбулася екскурсія в приміщенні храму, де журналісти мали змогу на власні очі побачити, як руйнується сторічна перлина Києва – єдина у столиці будівля в стилі неоготики. Зі стін та стелі відпадає і сиплеться штукатурка, розповсюджується грибок, протікає дах. Так буває в домі без господаря.

За матеріалами: Католицький Медіа-Центр, Радіо Свобода

Зважаючи на те, що 6 грудня 2009 року відзначатиметься 100-річний ювілей з дня освячення римо-католицької церкви св. Миколая в місті Києві, народні депутати України звернулись до Прем’єр-міністра Юлії Тимошенко з проханням сприяти поверненню громаді даної культової споруди. Тим самим, на думку парламентарів, нарешті буде «відновлена історична справедливість щодо костьолу святого Миколая в м. Києві», – повідомляє Інститут релігійної свободи.

Колективне депутатське звернення, копія якого є у розпорядженні ІРС, підписали Володимир Марущенко, Роман Зварич (НУ-НС), Ольга Боднар, Еліна Шишкіна, Валерій Бабенко, Руслан Лук’янчук, Валерій Камчатний (БЮТ) та Тарас Чорновіл.

У листі до глави Уряду народні обранці зауважили, що «керівництво Римо-Католицької Церкви в Україні не заперечує проти розміщення Національного будинку органної та камерної музики у вказаній будівлі після її передачі релігійній громаді до вирішення питання про його перенесення в інше приміщення, із розумінням ставлячись до того, що таке перенесення потребує тривалого часу».

Парламентарі відзначають, що за їх інформацією Держкомнацрелігій вже підготував та вніс на розгляд Кабінету Міністрів проект урядової постанови, спрямованої на вирішення даного питання.

Враховуючи суспільну важливість порушеного питання, народні депутати України просять Прем’єр-міністра підтримати проект відповідної постанови та нарешті відновити історичну справедливість щодо римо-католицької церкви св. Миколая в м. Києві.

Довідка: Римо-католицька церква святого Миколая – споруда культового призначення початку ХХ століття, розташована у центрі міста Києва на вулиці Великій Васильківський. Храм сконструйований у 1899-1909 роках та побудований у готичному стилі київським архітектором Владиславом Городецьким за проектом С.В. Валовського. У 1909 році храм було освячено римо-католицькою громадою. Після 1917 року церкву закрили, а з лютого 1980 року в перебудованому під концертний зал приміщенні храму св. Миколая розташувався Національний будинок органної та камерної музики України. Питання про повернення кульової будівлі віруючим неодноразово порушувалось перед органами державної влади за часи незалежності України.

За матеріалами: Інститут релігійної свободи


Фото: Католицький Медіа-Центр

Вищий господарський суд України підтвердив право власності римо-католицької парафії Дніпропетровська на храм св. Йосипа.

26 листопада близько 12 години суд відхилив касаційну скаргу корпорації «Dugsbery» та оголосив своє рішення залишити без змін попередні рішення судів, якими визнано право власності на храм за католиками.

Рішення Вищого господарського суду України підтверджує обґрунтованість і відповідність українському законодавству правової позиції парафії, яку вже декілька років поспіль представляють у судах юристи парафії Василь Іванович Шурпінов та Ганна Леонідівна Кохан.

У судовому засіданні також брав участь юрист юридичного управління Дніпропетровської облдержадміністрації Велієв Г.С., який підтримав позицію нашої парафії. Сприймаємо позицію в суді Дніпропетровської облдержадміністрації як свідчення того, що держава Україна відновлює історичну справедливість і виконує Указ Президента про повернення культового майна релігійним організаціям.

З 1998р. рішенням Дніпропетровської обласної ради храм був незаконно переданий у приватну власність, a з 2006р. систематично знищувався так званим “власником” корпорацією «Dugsbery».

Останні дні перед засіданням суду вся парафіa виступила на захист Божого дому. Вдень і вночі десятки людей в Дніпропетровську, різних куточках України та цілого світу солідарно молилися про перемогу в київському суді. Дякуємо всім тим, хто підтримував нас у цій молитві, хто постив разом з нами. Милосердний Бог почув наші молитви і переміг!

Католицька спільнота в Дніпропетровську з радістю вітає таке рішення Вищого господарського суду України, хоча і не забуває, що пан П.І. Лазаренко ще готує наступну «битву за храм» в суді Луганська через свого представника Олега Стеблянка.

Парафіяни з болем у серці сприймають чергову атаку на Божий храм з боку «Dugsbery, Inc.» і не перестають молити Бога про переміну сердець тих, хто простягає руку на Боже.

19 листопада Вищий господарський суд України приступив до розгляду касаційної скарги «Dugsbery, Inc», яка не погоджується з рішеннями судів про визнання права власності на будівлю храму св. Йосипа в Дніпропетровську за римо-католицькою парафією.

На початку судового засідання представники корпорації «Dugsbery» висловили недовіру складу суду, заявивши про бажання, щоб справу розглядали п’ять, а не троє суддів. Згідно з законодавством України це питання належить до компетенції голови суду, тому суд оголосив перерву в засіданні на один тиждень. Наступне засідання відбудеться 26 листопада о 10:45.

Юристами корпорації «Dugsbery» було складено ще чотири клопотання, серед яких бажання залучити до участі в розгляді справи свого американського адвоката. Дивним чином клопотання про нового американського адвоката «Dugsbery, Inc.» співпало з появою у ЗМІ інформації про те, що Павло Лазаренко залучив до свого захисту відомих американських адвокатів.

Можливо, «битва за храм» буде першим плацдармом для американських «голіафів», які виступлять, щоб відібрати у католиків Дніпропетровська храм.

Між іншим, зв’язок між корпорацією «Dugsbery» та так званою «справою Лазаренка» неодноразово зазначається у матеріалах американського судового слідства. Особливо в останні дні, коли американський суд вкотре розглядав справу Павла Івановича.

Поведінка і дії «Dugsbery, Inc.» (читай П.І. Лазаренка) свідчать про небажання визнавати будівлю на пр. К. Маркса, 91 Божим храмом. Незважаючи на численні докази культової приналежності споруди, як-то фрески, архітектура, історичні документи, пан Лазаренко бажає і надалі на місці Божого храму збудувати фінансовий бізнес-центр.

Не лише київський суд стає свідком дій Лазаренка проти Божого храму в Дніпропетровську.

В апеляційному суді Луганської області пан Стеблянко О.Л. (депутат міської ради Дніпропетровська від Блоку Лазаренка), від імені корпорації «Dugsbery», оскаржує ухвалу господарського суду Луганської області, якою скасовано арешт на будівлю храму, накладений 14 серпня 2009 р. Одним словом пан Лазаренко має тверді наміри відібрати у католиків храм і вигнати їх з храму.

Стаючи в черговий раз на захист атаки Павла Івановича Лазаренка на храм в Дніпропетровську, з таким трудом відвойованого три місяці тому, просимо вас, хто читає ці слова, про молитву і підтримку нашого захисту.

У середу 25 листопада запрошую приєднатися до посту на хлібі та воді за перемогу Божої справи в судах Києва та Луганська.

23-26 листопада у храмі св. Йосипа (пр. К. Маркса, 91) день і ніч триватиме молитва в цій інтенції перед Ісусом у Пресвятих Дарах.

Храм Богові належить, Павле Івановичу, і ми Вам, як почесному громадянину Дніпропетровська і голові партії «Громада», а також просто людині, хочемо про це нагадати.

Бог виступить на захист Свого, і міцно віруємо в те, що, як вже не раз бувало в історії, той, хто протистояв Богу, був переможений Його милосердною рукою.

Під дверима свого храму, у якому, експропрійованому, комуністична влада Севастополя влаштувала кінотеатр і платний туалет, римо-католики більше дванадцяти років проводять богослужіння. Минулорічні переговори папського нунція (посла Ватикану) архиєпископа Івана Юркевича про передачу костьолу, як і неодноразові звернення римо-католицької громади, теж завершились безрезультатно.

«Християнам не звикати молитися в катакомбах: врешті-решт, саме з цього і починалося християнство в Криму, посіяне засланцем до Херсонесу святим Климентом. Цей досвід не залишає сумнівів з приводу того, на чиїй стороні стоїть правда і чия сторона зрештою візьме верх в непристойно тривалій суперечці за справедливість», – говорить о. Леонід Ткачук.

В пристосованих приміщеннях проводять богослужіння і прихожани громади Української Автокефальної Православної Церкви, яка була зареєстрована 21 січня 1992 року. Богослужіння відбувались у приватних помешканнях членів української та білоруської національних громад даного регіону, клубних приміщеннях численних військових частин Збройних сил України, кораблях ВМС України. З 2002 року церква громади розташована в одному з приміщень шпиталю ВМС України в бухті Омега м. Севастополя. Більше кілометра від найближчої зупинки міського транспорту доводиться пішки долати віруючим у несприятливих погодних умовах – в спеку, під дощем, пронизливим вітром. Зазвичай беруть участь у літургіях, які проводить призначений у 2000 році Указом керуючого справами Патріархії УАПЦ Архиєпископом Ігорем Ісіченком для здійснення душпастирської діяльності у Севастопольському регіоні місійний священик Київської єпархії УАПЦ о. Ігор Чікіта, 12-15 чоловік. У великі свята в усіх богослужіннях у різних частинах міста моляться до 100 людей, головно – військовослужбовці.

Так само у приміщенні військової частини проводяться богослужіння і для місцевої громади Української Православної Церкви Київського Патріархату. Завдяки зручному розташуванню там зазвичай збираються 30-40 віруючих.

Віруючі Української Православної Автономної Церкви на чолі з владикою Херсонеським Володимиром мають свій храм в с. Тернівка, який збудовано на приватній земельній ділянці, отже церковні обряди проводяться в нормальних умовах і церковне життя є найближчим до повноцінного.

19 серпня 1991 року, незважаючи на шалений спротив місцевих комуністів, тодішній голова Севастопольської міської державної адміністрації Іван Єрмаков посприяв реєстрації громади УГКЦ.

Не маючи свого храму, греко-католики перші богослужіння проводили на території Херсонеського історичного заповідника. Приміщення також надавав Севастопольський військово-морський інститут ім. Нахімова. Тривалий час богослужіння відбувалися в однокімнатному помешканні о. Анатолія Мазурика, яке він винаймав за власний кошт. Коли місцева «Просвіта» отримала приміщення для організації, релігійні заходи проводились вже в більшій залі. Коли приїхав третій священник – о. Петро Кам’янський, жителі Балаклавського р-ну, парафіяни громади «Андрія Первозванного», запропонували взяти в оренду напівзруйноване приміщення на 10-му кілометрі Балаклавського шосе, яке о. Петро з парафіянами місцевими родинами та парафіянами громади «Успення Пресвятої Богородиці» відремонтували. Окрім того, о. Петро зумів добитися виділення землі під будівництво храму «Успення Пресвятої Богородиці».

Незважаючи на такий стан релігійних громад, севастопольські представники українських церков різних конфесій у нашому місті не вперше проводять спільні заходи та молебні, що могло б слугувати прикладом для інших регіонів та столиці. Наприклад, в діловому і культурному центрі м. Севастополя за ініціативи молоді відбулась зустріч зі священиками під гаслом «Роль християнського віровчення у вихованні та освіті сучасної української молоді». Духовенство представляли о. Микола (УГКЦ), о. Ігор (УАПЦ), о. Гавриїл (намісник монастиря Паїсія Величковського, УПЦ КП). Після доповідей духовних осіб, в яких були висвітлені питання тісного зв’язку історії України з історією церкви, виховного ідеалу та необхідності формування позитивного образу поведінки молодої людини на засадах християнської моралі, вони відповіли на питання широкого спектра релігійного життя, що цікавили молодих слухачів.

Нещодавно заснована і функціонує міжконфесійна рада по опіці і допомозі ВІЛ-інфікованих, яка об’єднала керівників більшості церков, які існують в Севастополі.

Священики різних конфесій українських церков разом відправили панахиду до річниці загибелі Романа Шухевича та молебень з проханням Божого благословення українському народу і державі, і молитву за майбутніх героїв України. Також отці зібрались разом в кінці минулого року для спільного привітання учасників Конгресу українців Севастополя. Така спільна участь священиків тримає на дусі севастопольців.

Незадовільним вважає релігійний стан українців Севастополя о. Микола Квич, парох громад Успення Пресвятої Богородиці, Св. апостола Андрія Первозванного, Св. Василія Великого. УГКЦ має капличку, кілька громад, місце під забудову храму – є можливість святкувати релігійні свята, можемо збиратись і розмовляти українською, де можна задовольняти релігійні потреби. «Але для віруючої людини цього замало», – каже священик. Каплиця кожної неділі повна, коли більші свята – на вулиці збирається до 200 чоловік – хоч спекотно, хоч холодно. Кількість прихожан, на думку о. Миколи, прямо залежить від наявності храму. «Ми робимо кроки, щоб мати повноцінний храм, робиться новий проект. На жаль, перший проект ми реалізувати не зможемо, хоч затрачені дуже великі кошти – виникли проблеми з земельною ділянкою”. А про неупереджене і рівне відношення влади до віруючих різних конфесій залишається тільки мріяти.

Як головний капелан Одесько-Кримської екзархії о. Микола Квич має помічника в Одесі. Із захопленням він говорить про недавнє перше всеукраїнське військове паломництво до Зарваниці. Були присутні військові всіх родів військ, була можливість спілкування з іншими капеланами. Солдати, офіцери, моряки брали участь у спільній молитві виключно військовослужбовців, мали можливість спілкуватись між собою.

Священик відзначає спільні заходи з військовими – зустріч і відправлення кораблів, які йдуть на навчання, вшанування історичних постатей і дат, проведення науково-історичних конференцій, де курсантам подається правдива історія. Важливою подією була участь військових у панахиді під час вшанування жертв Голодомору.

«Найголовніші – це заповіді любові, які дав Христос. Але, на жаль, зараз відчувається великий брак тої любові, – продовжує о. Микола. – Важливо, щоб люди в Севастополі просто залишались християнами, любили ближнього, як себе самого. Ми всі рівні перед Богом – на цьому і мусить базуватись виховання молодого покоління і навіть тих, хто вже в похилому віці. І кожна церква має давати те, до чого вона є покликана – правдиву інформацію, таку, на якій будувалась первинна церква. І єднання церков пройшло б набагато швидше, якби не заважали політичні чинники».

Розмову о. Микола Квич завершує оптимістично: «Надіюсь, що той храм, який запланували ми, запланований і у Бога, і в незалежності, яка буде політична ситуація, вірю, що храм буде».

фото: Олекси Гайворонського

Він оглянув храм та сказав, що масштаби руйнації, яку спричинили попередні «власники», важко усвідомити: «Так зруйнувати храм і довести його до жахливого стану… Нормальні люди не можуть так відноситися до храмів Божих. Це говорить про те, що як вони починали, так вони і закінчили. І ми чітко з вами знаємо, хто стояв за цими всіма історіями, хто стоїть, і, Слава Богу, що ця сумна історія закінчилася», — зазначив Віктор Бондар.

Після ознайомлення губернатора та інших працівників обласної державної адміністрації з історією римо-католицької парафії св. Йосипа м. Дніпропетровська розпочалася урочиста Літургія, під час якої парафіяни дякували Богу за повернення храму та за людей, причетних до цієї справи.

«Дякуючи Богові за тих, що добро чинили для цього храму, хочу подякувати представникам державної і міської влади. Без їх сприяння і підтримки було б важко собі уявити сьогоднішнє свято», — висловив подяку настоятель парафії бр. Казимир Гузік, OFMCap.

Після Меси Віктор Бондар поділився своїми враженнями з парафіянами: «Ви знаєте, заради цього настрою, заради того Духу, який тут присутній, заради тих світлих очей, які сьогодні тут світяться від щастя, від задоволення, що вони повернулися у свій рідний храм, я би напевно ще 10 разів увійшов у цю справу і допомагав би вам скільки потрібно.

Хочу вам побажати, щоб ваш храм відродився, щоб він знову став однією з найцікавіших, найпривабливіших, найчарівніших частинок Дніпропетровська. Щоб він став таким, як колись був: величний, гарний, світлий, неповторний. Той храм, про який ви мріяли і який ви згадували, і який сьогодні зберігся в ваших серцях. Я хочу, щоб у вас завжди була надійна підтримка з боку і людей, і органів влади, і всіх тих, хто готовий допомагати Богові й разом з Богом йти життєвим шляхом».

Настоятель парафії бр. Казимир подарував губернатору одне з найстаріших зображень Пресвятої Діви Марії, зроблене у катакомбах першими християнами. У свою чергу Віктор Бондар подарував парафії ікону святого Миколая Чудотворця.

За матеріалами: Римо-католицька парафія cв. Йосипа