CREDO - католицький суспільно-релігійний часопис » благодійність

У США створили додаток для економії грошей

часопис CREDO — Mon, 07 May 2012 10:09:59 +0000

Умільці написали новий програмний додаток для кас продавців. Тільки, на відміну від інших вигадок, ця програмка скерована на те, щоб люди купували менше, а не більше.

«Ми хочемо спонукати людей жити в межах своїх можливостей», – пояснює Міка Девіс, розробник програмного забезпечення далласької студії OvenBits. Працюючи з багатьма неприбутковими організаціями, вони отримують багато запитів із проханнями допомогти, посприяти. «Отже, ми подумали: а давайте створимо платформу, яка може бути використана для допомоги неприбутковим».

Платформа під назвою Instead («Замість») зараз проходить бета-тестування. Девіс сподівається, що вона допоможе людям змінити свою поведінку на краще, а діючи, будуватиме мікрофілантропійний спосіб життя.

Перекладаючи виключно українською мовою (і реаліями) пропозицію Девіса, можна його думку сформулювати так: «Замість того, щоб зібратися у ресторан, чому б не повечеряти в дешевшому закладі, отримавши різницю? Або замість того, щоб піти у кінотеатр, чому б не скористатися кабельним відео, і мати економію для пожертви».

Застосування пропонованої платформи полегшує зниження рівня життя, і в процесі цього скеровує гроші на благодійність. Завантажуючи це доповнення, ви вводите інформацію своєї кредитки або вибираєте значок на Фейсбуку зі списку 100 чи й більше благодійних організацій. Загалом пожертва становить 5 доларів, але можна встановити більшу чи меншу квоту, за бажанням. Ідея полягає в тому, щоб робити добрі справи легко і радісно, одним натискуванням кнопки. «Коли приятель на роботі стає перед твоїм столом, запитуючи: ну як щодо кави попити? – ти пропускаєш, і скидаєш п’ять баксів на рахунок якогось фонду або церкви».

Некомерційні організації Америки вже давно просять громадян про невеликі пожертви: відмовитися від чашки чаю чи кави, не купити ще одну газету, – а ці зекономлені кошти віддати на благодійність. Мікропожертвування, здійснювані через телефони, це потрясіння для світового грошообігу. Переважна більшість їх на сьогодні пов’язана зі стихійними лихами. Після землетрусу на Гаїті «Червоний хрест» отримав 43 млн. доларів через спеціальні СМС-пожертвування, переважно вартістю 5 або 10 доларів. Із тих коштів 80% були отримані саме через текстові повідомлення, ніяким іншим способом! Фактично, виникло нове джерело благодійності.

Шерег експериментів із будування «пожертвувального» способу життя показав таке: The Mutual винагороджує невеликі щомісячні пожертви скидками у магазинах і ресторанах. The One Percent Foundation – «фонд одного відсотка» – адресований молодим жертводавцям, просить надати як пожертву лише один відсоток вашого доходу (проект нещодавно переміг у програмі GOOD Maker). Philanthroper використовує принцип щоденних ділових стосунків, надає змогу пожертвувати 1 долар на благодійність щодня. «Двадцять відсотків із тих, хто хоч раз пожертвував на Philanthroper, зроблять це і десять разів, і більше, – каже його засновник, Марк Вілсон. – Так що ця ідея справді працює!»

У тисячі двохсот бета-тестерів програми Instead найпопулярнішими кроками виявилися відмова або зменшення замовлень на їжу й каву. Середня пожертва становить 5 доларів на місяць. Після бета-тестування програмний додаток вийде у користування 1 червня.

«Люди хочуть, щоб соціальні задачі були дещо обіграні, «ігрофіковані», – каже Девіс. Наприклад: чи не могли б ви або група ваших друзів розігрівати собі готову вечерю раз на тиждень упродовж цілого липня, а зекономлені на «справжній їжі» кошти віддати на благодійність?»

Instead діє як некомерційна, повністю волонтерська, в ній задіяні люди з частковою денною зайнятістю (включаючи самого Девіса та інших програмістів з OvenBits). Instead бере 5% із кожного пожертвування після використання кредитної картки або банківської операції, а на своєму сайті показує, куди саме скеровано гроші, відповідно до вимог некомерційної прозорості. Звичайно, сайт і сам додаток показують також, як багато доброго робите ви та інші користувачі.

«Хоча це маленькі, «одноразові» акції, – каже Девіс, – але вони можуть зрости у велике спільне добро».

За матеріалами: Good.is

Британія: податки не повинні бути неморальними

часопис CREDO — Tue, 01 May 2012 16:13:02 +0000

Найвищий за рангом католицький ієрарх Шотландії, 74-річний архиєпископ Сент-Ендрю та Единбурга, кардинал Кійт О’Браєн звинуватив британського прем’єр-міністра Девіда Кемерона в тому, що його податкова політика ігнорує бідних, фаворизуючи багатих, а отже – вона неморальна.

Кійт О’Браєн, який отримав кардинальський капелюх 1985 року з рук блаж.Йоана Павла ІІ, піддав критиці дії прем’єр-міністра за те, що противиться обкладанню податками банків та фінансових інституцій за транзакції (т.зв. «податок Робіна Гуда»).

«На моє переконання, Девід Кемерон, як голова уряду, має серйозно переглянути своє негативне ставлення до податку Робіна Гуда, який у багатих забрав би мало, а бідним вельми би допоміг, – сказав цей ієрарх в інтерв’ю для ВВС Scotland. – Бідняки дуже постраждали внаслідок фінансової кризи останніх років, а найбагатші не зробили майже нічого, аби їм допомогти». (У 2008-2009 роках Велика Британія переживала глибокий економічний спад, викликаний крахом фінансового сектора, наслідки чого відчутні донині.)

«Я хотів би сказати прем’єрові, щоб він мав на увазі не тільки своїх вельми заможних колег із сектора фінансових послуг, а й також моральний обов’язок допомагати бідним», – підкреслив архиєпископ. Він пояснив, що під «бідними» не розуміє людей, повністю позбавлених засобів для прожитку, а тих, хто вважав себе досить добре влаштованим у житті, а внаслідок кризи з’ясував, що рівень пенсії катастрофічно змалів, що молоді сім’ї не можуть бути самостійними.

Висловлювання церковних ієрархів на тему фінансової політики – це рідкість у Великій Британії.

Останній бюджет на 2012-2013 обліковий рік, проголошений у березні, знизив до 45% (з 50%) найвищу податкову ставку для тих, хто заробляє понад 150 тис. фунтів на рік. Кемерон також не погоджується на одностороннє впровадження податку на фінансові транзакції, побоюючись, що це може зашкодити конкурентоздатності лондонського ділового центру.

Католицька благодійна організація Scottish Catholic International Aid Fund опублікувала підрахунки: податок Робіна Гуда за ставкою 0,05% від вартості транзакції приніс би 20 млрд фунтів щороку. Уряд прем’єр-міністра Кемерона заявив, що «прем’єр зобов’язаний допомагати людям, які борються з фінансовими труднощами, але, приймаючи уряд, він отримав також і величезний борг».

Прес-секретар Даунінг стріт нагадав, що, виходячи з піклування про тих, хто заробляє найменше, уряд підвищив вільну від податків квоту і базову державну пенсію.

За матеріалами: wiara.pl

Всього лише смерть

часопис CREDO — Thu, 22 Mar 2012 13:59:53 +0000

Надія Монетова. Фото: miloserdie.ru

У ніч на 20 березня в Рязані (Росія) загинула працівниця православного благодійного руху «Курський вокзал. Безпритульні діти» Надія Монетова. Це не якась «принципово-ідейна» християнська смерть, і біда сталася зовсім не тому, що жінка була пов’язана з Церквою, благодійним рухом, допомогою безпритульним тощо. Це майже випадково. Можна б і не відзначати на новинних порталах.

Але можна й відзначити.

Народний православний рух «Курський вокзал. Безпритульні діти» виник 2006 року, коли люди, які годували й підтримували як могли «дітей вулиці» поблизу того ж московського Курського вокзалу та заводу «Серп і молот», вирішили створити громадське об’єднання. Віруючих, які не займаються політичними справами, а годують і вдягають бездомних, на світі чимало, просто про них чутно набагато менше, тихіше й не так довго, бо це, сказати б, «нецікаво». Що особливо цікавого в роботі волонтера чи працівника численних бюро Карітасу, наприклад? Ну, готують вони їжу, збирають і роздають одяг та взуття, якщо десь влаштовані пункти медичного обслуговування – то провадять амбулаторний прийом, якщо десь встановлено пральну машину – беруть речі в прання. Свого часу, відвідуючи такі «пункти соціальної допомоги», я зустрічалася з простою позицією щирого нерозуміння: о, журналіст приїхав, а що про нас писати? Щоденна робота. Вчора прийняли сорок безпритульних, сьогодні до обіду – вже двадцять п’ять, оце і все. Завтра буде те ж саме. А про що розповідати?

Фільми «про життя» бувають страшенно нудні, або історичні романи чи сімейні саги. Бо щоденність – звичайна. День бабака, місяць бабака. Решта залежить від конкретних живих людей. Надія провадила записи в пункті видачі одягу, де працювала. Її записи цитує сайт милосердие-ру: «Прийшла безпритульна бабуся, я перевдягла її в чисті речі, після чого вже не можна було сказати, що вона безпритульна».

Повага до людини та її гідності. Життя Наді Монетової є підставою до того, що вона розуміла, чим є гідність життя по-людськи. Свого часу вона намагалася вирватися з нищівного буття в оточенні п’яниць, але навіть вийшовши заміж, не спромоглася: жили вони з чоловіком і дитиною в домі матері, яка продовжувала випивати, і одного разу продала це житло, а сім’я доньки, яка до того ж була вагітна другою дитиною, опинилася на вулиці. Точніше, у сараї-розвалюсі. Чоловік «хутко зник». Вагітна жінка стояла попід церквою в рідному Ряжську, просячи милостиню. Не образно, а буквально. Там її побачив працівник Синодального відділу по допомозі безпритульним Ілля Кусков. Дізнавшись про її життєву ситуацію, він доклав усіх зусиль, щоб знайти благодійників і купити для Надії бодай якесь людське житло. А потім їй запропонували роботу в програмі «Курський вокзал. Безпритульні діти».

Вона прекрасно знала, що таке підтримана, відновлена гідність жити по-людськи, бути і почуватися людиною. Тому й відвідувачів складу для видачі одягу безпритульним приймала з чуйністю, «чаєм поїла, бутерброди свої віддавала. І дуже раділа, коли бачила, що людям справді стає легше. Одну безпритульну пару вона навіть у себе вдома прийняла, у них і дитина там народилася», – такі слова волонтера «Курського вокзалу» Світлани Йолкіної.

І все б добре, якби не дорога. Триста кілометрів з нічною пересадкою в Рязані. Вахтовий метод: по троє діб, бо інакше не наїздишся. Церква, буває, справді робить, що може, але може вона далеко не все, і ні квартиру в Москві, ні дачу на Канарах не запропонує. А по дорозі трапляється різне. Надя намагалася їздити на роботу не сама, з подругою, та не від кожної біди вбережешся.

Її зарізав якийсь дагестанець, як каже той самий сайт. На крики подруги не зреагував ніхто, включаючи вокзальну міліцію. Шість ножових поранень. За що? За те, що він на неї «кинув оком» і захотів «прогулятися», а вона відмовила. Отак осиротіли двоє дітей. Добре хоч, чоловік за цей час отямився й повернувся. Наді Монетовій було 28 років.

Працівники та волонтери збирають кошти для її сім’ї, а також просять про молитву. Рязань трохи далеко від нас, а щодо коштів, чаю, бутербродів, одягу, харчів, чого завгодно… Знайдіть найближчий пункт допомоги потребуючим. Бюро Карітасу чи парафіяльну благодійну їдальню. Що завгодно. Можна навіть не питати «а що вам потрібно?», бо кожен знає, що де є благодійність, там потрібно все. Маєте старі чашки, які вам не подобаються? Віднесіть сестрам-калькуткам, нехай поять чаєм своїх підопічних. Маєте змогу купити бинтів, перекису абощо, мазі від грибків, ба навіть просто вітамінів – віднесіть туди, де працюють сестри-оріоністки, вони часто провадять пункти амбулаторного медогляду. Купуєте пачку чаю? Купіть дві, і ще цукру, й віддайте волонтерам руху «Діти вулиці».

А як не знаєте, чи вони у вашій місцевості є, то пошукайте.

Церква, піст і просто брак їжі: Англія XVI століття

часопис CREDO — Mon, 12 Mar 2012 10:55:39 +0000

З одного боку, повсюдно говориться про те, що Церква не заміщає собою (і не повинна заміщати) благодійні організації. З іншого боку, коли в тій чи тій країні стається якесь лихо, то від кого в першу чергу чекають допомоги? Від віруючих, від християн, від церковних організацій.

Історія ж свідчить, що в певних моментах Церква розглядалася державою як виконавець заходів з покращення ситуації. Втім, щодо Англії XVI століття це було очевидно: «державна» Церква слухалася повелінь уряду. Проте що в заходах, яких вимагалося від Церкви, що у ставленні віруючих до тих, хто потерпав від голоду й холоду, є дуже цікаві й глибокі моменти, варті роздумів для віруючих сьогодення.

Про історію Англії пише, зокрема, москвич Антон Томсінов, юрист за фахом і дослідник англійського права.

Неврожай і голод 1595 року сучасники назвали найстрашнішим за всю відому їм історію. Вони тоді не знали, що 1596 і 1597 роки будуть ще важчими, оскільки їх доведеться зустрічати вже без запасів з минулих років.

Першою реакцією уряду, звісно, стало регулювання ринку зерна: контроль над поставками з-за кордону, стримування цін, суворі кари для тих, хто притримував зерно, очікуючи ще більшого зростання цін… А з настанням зими «вниз» летіли вказівки посилити турботу про голодуючих. Наприклад, 1596 року таємна рада нагадала єпископам Кентерберійському і Йоркському про те, що упродовж цих тяжких часів королева Єлизавета з підвищеною увагою турбується про бідних, і священикам також слід посилити роботу в цьому напрямку, бо «нестаранні зазнають кар».

Тодішнє англійське суспільство ще не було достатньо міцне перед лицем природних випробувань: переважна частина суспільства клопоталася не про різноманітність раціону, а про поживність їжі, тому харчування було одноманітне. Один неврожай зерна був трагедією, а повторний означав неймовірну кількість смертей.

Жодної державної системи соціальної допомоги тоді не існувало, й через те відповідні функції покладалося на Церкву, адже вона була єдиною організацією, що мала філії та персонал в усіх містах і селах (а в Англії вона підпорядковувалась лише королю). Тому саме Церква була спроможна організувати збір і розподіл їжі та грошей, причому її успіхи на цьому полі вельми вражають.

Суспільство тих часів сприймало голод і неврожай насамперед як покарання за гріхи, а тому і лорди, і простолюд із повною щирістю поспішали допомагати стражденним заради спасіння. Наприклад, чимало лордів самі закуповували за кордоном зерно, щоб його безкоштовно роздавати неімущим, влаштовували безкоштовні обіди, а прості домовласники старалися запрошувати до себе в дім голодних сусідів.

Англіканська Церква поводилася дуже прагматично і головне завдання вбачала не так у духовному очищенні, як в обов’язкові нагодувати голодних. Священикам було велено читати проповіді про необхідність змити гріхи добрими вчинками і пожертвами, а також про важливість посту замість бенкетів (гра слів fast і feast). Піст полегшував роздачу бідним надлишків їжі: під час посту потрібно було не тільки відмовитися від певних харчів, а й кількість їжі обмежити. Церковнослужителі не просто проголошували проповіді – вони й самі ходили по домівках мешканців з мішками в руках, збираючи пожертви.
Паралельно з діяльністю церковної харитативної допомоги стали з’являтися та розвиватися світські пункти допомоги. Наприклад, у багатьох містах міські ради вирішували, скільки саме чоловік повинен безкоштовно годувати за своїм столом домовласник із певним рівнем доходу.

Оскільки люди завжди є тільки людьми і не бракувало прикладів зловживання добротою, Церква стала закликати вірних ділитися саме їжею та одягом, а не грошима, причому годувати бажано було на місці, а не давати з собою.

Підхід до милостині та милосердя в англіканців був вельми подібний до давньогрецького, який розділяв «тих, кому варто подавати» і «непотрібних». Отож громадян Англії XVI століття просили допомагати насамперед тим своїм землякам, які завжди чесно працювали, і лише силою об’єктивних обставин залишилися без шматка хліба й тепер «соромляться просити милостиню». Натомість не дораджувано подавати ледарям, і тим більше – професійним жебракам, які працювати ніколи не хотіли й лиш користувалися моментом для «гастролей» одразу по десяткам сіл і міст. До речі, розрізнення між жебраками в ті часи провадилося на державному рівні: місцевим бідолахам, про яких було відомо, що вони чесні, Церква в ті роки навіть видавала «ліцензії» на жебрацтво, а проганяти велено було «сторонніх» гастролерів. Втім, на практиці все залежало від ситуації: там, де голодувала половина місцевого люду, прийдешнім не було за чим полювати, а в більш благополучних районах на них дивилися спокійніше.

Усе, що ви зробили одному з Моїх братів найменших, – ви Мені зробили…

часопис CREDO — Sun, 26 Feb 2012 16:00:27 +0000

Роздуми до Слова Божого на понеділок І тижня Великого Посту

Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з Моїх братів найменших, – ви Мені зробили…

Інколи Ісус починає свої повчання словами: Істинно кажу вам. У Старому Завіті маємо декілька таких урочистих формул. Наприклад, Так говорить Господь – на початку якогось пророцтва, а після самого пророцтва можна прочитати Слово Господнє або Амінь, амінь. Ці «маркери» вказують на важливість послання, на важливість подій, які надходять.

“ Кожна людина для Бога має велике значення

У згаданому уривку після слів Істинно кажу вам стоїть наголошення на допомозі одному з Його найменших братів… Ніколи не думав, що якась там звичайна допомога комусь, на кого майже ніхто не звертає увагу, в Божих очах може мати таке само значення, як величне пророцтво або звіщання грандіозної події! Невже відвідання хворого в лікарні або в’язня в тюрмі подібне до місії пророка Йони в Ніневії або пророкування Йоіла про зішестя Святого Духа?.. До кінця не можу в це повірити, але і там, і там маємо урочисті форми проголошення: Істинно кажу вам! Слово Господнє!

Аж так важливою є людина – і то найменша!

Благодійність, як форма євангелізації

часопис CREDO — Sat, 25 Feb 2012 15:04:41 +0000

Милосердна любов – «серце християнського життя». Так можна підсумувати промову, з якою Папа 24 лютого звернувся до членів харитативної організації «Товариство Святого Петра». Зустріч відбулася з нагоди свята Катедри святого Петра, що відзначалося у неділю, 19 лютого.

Святіший Отець зауважив, що Великий піст – це сприятливий час, аби з допомогою Божого слова та Святих Тайн відновитися у вірі та любові, як на особистому, так і на спільнотному рівнях. Автентичність нашої вірності Євангелію, за його словами, «перевіряється на основі уважності та конкретної підтримки, яку намагаємося проявити щодо ближнього, особливо щодо найслабших та відкинених», бажаючи їм добра. «Навіть якщо сучасна культура, як здається, загубила відчуття добра і зла, потрібно наголошувати на тому, що добро існує та перемагає, – сказав Бенедикт XVI. – Відповідальність за ближнього означає, отже, бажати і чинити йому добро, прагнучи того, щоб він відкрився на логіку добра; цікавитися братом означає відкрити очі на його потреби, перемагаючи закам’янілість серця, яка робить сліпими щодо страждань інших». Папа вказав на те, що в таких умовах «харитативне служіння стає упривілейованою формою євангелізації», у світлі навчання Ісуса, Який порахує за вчинене Собі усе те, що вчинимо нашим ближнім, особливо – найменшим.

У світлі цьогорічного послання на Великий Піст, натхненого словами з Послання святого Павла до Євреїв: «Зважаймо один на одного, заохочуючи до любові й до діл добрих», Святіший Отець зазначив, що допомога, надавана ближнім, повинна виливатися у свідому участь в їхніх стражданнях та надіях, вчиняючи, таким чином, видимими «з одного боку – безмежне Боже милосердя до кожної людини, яке сіяє в Христовому обличчі, а з іншого – нашу віру в Нього».

За словами Папи, «сьогодні, як і вчора, свідчення любові особливо зворушує серця людей». Тому, нова євангелізація, особливо в такому місті, як Рим, позначеному присутністю людей, приналежних до різних культур та традицій, вимагає великої відкритості духа. У цьому контексті добре вписується, зауважив Бенедикт XVI, діяльність Товариства Святого Петра, а це харитативні їдальні, притулок для бездомних, підтримка хворих та їхніх сімей, а також підтримка місіонерської діяльності в Лаосі та практика «усиновлень на відстані».

Як і щороку, члени Товариста Святого Петра вручили Папі пожертви на харитативну діяльність, зібрані в римських парафіях. Як зазначив Святіший Отець, вони є «виявом конкретної допомоги, наданої Наступникові святого Петра, щоби він міг відповідати на незліченні прохання про допомогу, які надходять з кожного кінця світу, особливо – з найбідніших країн». Свою вдячність Єпископ Риму поширив на всю діяльність, здійснювану Товариством «з великодушністю та духом посвяти», що народжується з віри та щоденного спілкування з Господом Богом. Він побажав, щоб віра, любов та свідчення й надалі були напрямними лініями апостоляту кожного члена організації, який також полягає в участі в богослуженнях у базиліці Святого Петра, виявляючи, таким чином, «постійну посвяту та повну відданості вірність» Петровій столиці.

Товариство Святого Петра було засноване у Римі у 869 році, і по сьогодні здійснює численні соціальні проекти.

За матеріалами: Радіо Ватикан

Карітас зігріває і годує

часопис CREDO — Tue, 14 Feb 2012 13:32:48 +0000

Благодійники з Німеччини та Австрії перерахували близько 50 тис. євро на створення і функціонування 12 пунктів обігріву й харчування для більш ніж 1100 потребуючих.

Про це CREDO повідомила Надія Чорна з Карітасу України.

Держава дбає про допомогу людям за такої холодної зими: за даними МНС, діють близько 4 тис. опалюваних наметів по всій Україні для безпритульних і нужденних. Однак уже понад 150 чоловік померли від холодів. До того ж, як виявляється, чимало пунктів державної допомоги існують лише на папері: у Львові журналісти виявили, що з заявлених 117 центрів допомоги регулярно діють лише дев’ять.

Карітас України звернувся по допомогу до братніх організацій за кордоном. Зрештою, всі бюро Карітасу мають досвід функціонування благодійних їдалень, пунктів видачі гуманітарної допомоги, забезпечують незаможних ліками тощо. Анатолій Козак, генеральний секретар Карітасу України, зазначає, що зараз, під час лютих морозів, осередки Карітасу годують і поять потребуючих, надають взуття і одяг, медичні послуги – дезінфекцію, перев’язки, вимірювання тиску, температури.

Крім досвіду соціальної допомоги, Карітас має ще й ті переваги, що його осередки розташовані в стаціонарних будівлях з обігрівом, і потребуючі знають про їх розташування – тоді як інформація про намети МНС опублікована в Інтернеті, яким ці люди навряд чи користуються. Крім того, в бюро Карітасу можна отримати не тільки чай із печивом, а й гарячу свіжозготовану їжу.

У Польщі капуцини організовують акцію «Подаруй вбогому термос»

часопис CREDO — Thu, 19 Jan 2012 16:37:13 +0000

Капуцини в Польщі закликають співгромадян допомогти перенести зимові морози безхатченкам. Монахи організували акцію «Подаруй вбогому термос».

За словами о. Павла Теперського OFMCap, бездомні приходять до їдалень зігрітися, поїсти гарячого супу та випити чаю. Часто вони беруть чай із собою, наливаючи його до пластикових пляшок. Пластик не витримує високої температури, але крім того, не затримує довго тепла. На думку капуцинів, термос для бездомного – це буде найкращий розв’язок.

За матеріалами: КАІ

На що пішли гроші Папської Ради «Cor Unum»

часопис CREDO — Fri, 06 Jan 2012 10:24:03 +0000

Папська Рада «Cor Unum» (Єдиним серцем) протягом 2011 року переказала приблизно 5,3 мільйонів євро для потребуючих і постраждалих від стихійних лих. Про це повідомив монсеньйор Джованні П’єтро Даль Тозо, Секретар цього відомства Апостольської Столиці, яке відповідальне за доброчинну діяльність.

Монсеньйор Тозо зазначив, що не йдеться про якісь колосальні суми, і що згадані кошти підтримали діяльність різних харитативних організацій.

Приблизно 2,3 мільйони євро були переказані для допомоги жертвам голоду у Східній Африці та на Гаїті, жертвам цунамі в Японії, постраждалим внаслідок повеней у південній Азії та на Філіппінах. По 1,5 мільйони євро Папська Рада «Cor Unum» переказала Фундації Йоана Павла ІІ для Сахелю, яка змагається зі спустошенням цього регіону в центральній Африці, та Фундації «Populorum Progressio», яка займається проектами, пов’язаними з підтримкою аборигенних та афроамериканських спільнот в Латинській Америці та на Карибах.

За матеріалами: Радіо Ватикан

Парадокс Різдва: для бідних і знедолених це найважче свято

часопис CREDO — Wed, 04 Jan 2012 12:02:27 +0000

Зовсім недавно авторка відкрила для себе діяльність благодійних організацій зі середини. Коли ти потрапляєш в це «суспільство», то просто так вже звідти не підеш. Чому? Так просто ти не зможеш, якщо в душевних схованках існує милосердя, співчуття і бажання допомогти.

Відкривається якесь вже не шосте, але все таки почуття, подолати яке не в силах. Я не скажу, що тільки в цих благодійних організаціях можна знайти справжніх людей, тому що це не правда. Хороших, добрих людей можна зустріти скрізь. Але коли люди, з якими ти намагаєшся працювати, не «прикриті» своїм статусом і суспільним становищем, тоді справді можна побачити їх душу через погляд, посмішку.

Напередодні Різдва трапилася дуже хороша можливість поговорити з відповідальним за Східну Європу представником відомого в світі Товариства святого Егідія Алессандро Салаконе (Італія).

— Зовсім недавно в одній із розмов Ви сказали дуже цікаву і в той же час зворушливу фразу про те, що існує парадокс Різдва, який криється у тому, що для бідних і самотніх людей це свято стає найбільш важкою миттю року. Чому так?

— Вважається, що Різдво — свято сім’ї. Всі святкують зі своїми близькими, з родичами, і т.п. Так відбувається більш-менш у всіх християнських країнах. Часто буває, що міста стають «порожніми», немає людей на вулиці, магазини закриті, іноді навіть транспорт не ходить. Усі дома, смачна їжа, родинне тепло … А ті, хто самотній? Хто не має сім’ї або сім’я далеко? Хто без будинку і живе на вулиці? Різдво для них стає особливо сумним днем, бо ти ще більше відчуваєш, що ти не як всі, що в тебе нікого немає. Згадуєш про втрачені сім’ї та квартири, про минуле … І до цього, для тих, хто живе на вулиці, додається ще й те, що менше грошей отримуєш у пожертву, важче знайти їжу.

— Чому Різдво разом з бідними і стражденними може стати більш натхненним святом, ніж звичайне святкування у сімейному колі?

— Різдвяний обід з бідними та бездомними — це диво посмішки на обличчях людей, пригнічених тягарем життя, це і чудо відкриття, що ти потрібен іншим. Всі ми можемо заново виявити для себе глибокий зміст свята, адже святкувати Різдво Ісуса Христа — значить святкувати прихід у світ слабкої, беззахисної Дитини, якій «не було місця в готелі» (Лк 2,7). У той день Громада святого Егідія відкриває двері всім тим, хто самотній, сумний, бідний, щоб менші брати Ісуса були прийняті з теплом і з любов’ю. Такий різдвяний обід не ДЛЯ бідних, а з бідними! Ми сидимо за столом з ними, як на справжньому сімейному святі!

На жаль, часто забувається духовний сенс Різдва, бо перше місце займають приготування до свята, метушня з подарунками або з приготуванням їжі тощо. У нашому матеріалістичному суспільстві навіть підхід до Різдва часто набуває матеріалістичного відтінку. Традиція не в конфлікті з цим способом святкування! У стародавньому християнстві дуже часто влаштовувалися бенкети з бідними саме в дні свят, як на Великдень чи на Різдво. У Римі, в церкві святого Григорія Двоєслова, до цих пір зберігається мармуровий стіл, де кожен день цей мудрий Папа VI століття обідав разом з бідними людьми. Громада святого Егідія просто відновила давню традицію Церкви, яка сьогодні стала вже «сучасною традицією» у багатьох парафіях, релігійних громадах і т.п.

— Розкажіть, будь ласка, про досвід різдвяних обідів для незаможних в Україні та світі.

— Різдвяний обід — вершина дружби з бідними протягом усього року. Ми їх зустрічаємо і годуємо регулярно, один чи два рази на тиждень, у всіх містах, де є групи Спільноти святого Егідія. Різдвяний обід — це прагнення втілити Ісусові слова: «коли справляєш гостину, клич убогих, калік, кривих, сліпих, і будеш блаженний, що вони не можуть віддати тобі, віддасться ж тобі за воскресіння праведних». Перший різдвяний бенкет був організований Спільнотою в Римі в 1982 році, в Базиліці Санта Марія ін Трастевере. Було кілька столів і маленька група бідних друзів: самотні люди похилого віку, безхатченки, хворі. За ці роки кількість бенкетів і запрошених значно збільшувалася. У минулому році більше 100000 бідних людей святкували разом із Спільнотою святого Егідія в усьому світі, на всіх континентах. У 2009-му році навіть Папа Бенедикт ХVI взяв участь в обіді в Римі.

Така традиція дійшла до України. Вже більше десяти років це свято влаштовується в Києві, а потім почали це робити у Львові та Івано-Франківську. Нам було особливо приємно, що минулого року владика Венедикт святкував з нами і з бідними Різдво у Львові.

До цього свята старанно готуємося, робимо іменні подарунки, пригощаємо смачним обідом! Ми розраховуємо на кількість запрошених людей, але завжди залишаємо «запасні столи» для тих, хто прийде в останній момент.

— Хто допомагає в організації цих обідів та подарунків?

— Різдвяні обіди організують Спільноти святого Егідія за допомогою людей доброї волі. У цьому році у всіх містах, де будуть такі обіди, вже почали збирати кошти, подарунки для наших потребуючих друзів. Нам дуже потрібні подарунки для бідних, адже на різдвяному обіді кожен отримає іменний презент. Тому ми збираємо речі на подарунки: шкарпетки, вовняні шапки, шарфи і рукавички, консерви, зубні щітки і пасту, солодощі. Потрібні і грошові пожертви. Кожен може допомогти нам … і це навіть не важко! Запрошуємо і на сам обід, допомогти і розділити з нами радість сімейного свята.

* * *

У цьому році різдвяний обід у Львові відбудеться 7 січня о 15:00 у храмі святого Климентія (м. Львів, вул. Генерала Чупринки, 70). Очікуються більше 200 осіб.

Бажаючі допомогти, можуть звернутися до координаторів:

у Львові: Іванна Синицька, тел. +38 067 9532155;

в Києві: Юлія Курочка, тел: +38 067 9322201;

в Івано-Франківську Ярослав Рохман, тел: +38 067 7055297

Юля Гнатів
, РІСУ

Різдвяний обід з бідними та бездомними

часопис CREDO — Wed, 04 Jan 2012 10:00:56 +0000

Різдвяний обід для бідних та бездомних 7 січня у Києві організує Спільнота Святого Егідія. Їм допомагають в організації свят багато звичайних киян, які у вільний час та своїм коштом роблять все можливе, щоб допомогти людям.

У Києві Різдвяний обід проводиться з 1999 року. У перший рік на нього прийшло 16 бідних, майже вдвічі менше, ніж було волонтерів. А минулого, 2011 року організатори приймали близько 230 гостей. У 2012 році очікується вже близько 300 людей.

Свято відбудеться 7 січня 2012 року, o 14.00 за адресою: вул. Волоська 8/5, корпус їдальні НаУКМА

Розповідають організатори «Різдвяного обіду»:

- Усіх бідних і бездомних, з якими ми знайомимося протягом року під час роздачі їжі та одягу, ми запрошуємо відсвяткувати Різдво разом. Для цього ми накриваємо стіл, прикрашаємо залу, готуємо подарунки, листівки з вітаннями, одним словом, робимо все, щоб це свято наші друзі з вулиці зустрічали у справжній великій родині за традиційним Різдвяним столом.

З часом ми побачили, що Різдвяний обід – це момент певного преображення, насамперед, преображення для людей бідних і бездомних: вони намагаються прийти святково вбраними і поводяться як поважні гості, з вдячністю і гідністю, відчуваючи довірливу і дружню атмосферу довкола. З іншого боку, Різдвяний обід – це також момент преображення і для нас, людей молодих і забезпечених, адже, як відомо, віддавати завжди набагато приємніше, ніж отримувати. Тому для кожного учасника Обіду це є особливий час безкорисливої уваги і турботи, той унікальний момент, коли зникають усі бар’єри, що відділяють у нашому суспільстві людей багатих від бідних, здорових від хворих, сильних від слабких, старих від молодих, зрештою, «домашніх» від бездомних.

В цей передріздвяний час ми звертаємося до всіх із запрошенням приєднатися до нашої великої родини і допомогти нам зробити так, щоб Різдво 2012 року принесло по-справжньому Радісну звістку для багатьох.

Організаційний комітет: 067 502 85 89, SantEgidio@ukr.net

У Вінниці почалась акція «День світлих вчинків»

часопис CREDO — Tue, 27 Dec 2011 15:04:44 +0000

«День світлих вчинків» – вже традиційне для Вінниці свято. Минулими роками волонтери готували святкові вечері, листівки, подарунки та розносили самотнім людям, пенсіонерам та малозабезпеченим сім’ям. Цього року організатори вирішили дати змогу долучитись до світлих вчинків кожному вінничанину.

З з 27 по 30 грудня у магазинах міста «Посланці доброти» пропонуватимуть долучитись до акції усім охочим та придбати продукти харчування для соціально-вразливих сімей. Волонтери формуватимуть з переданих покупцями дарунків – святкові пакунки, які 5 січня рознесуть потребуючим.

Організаторами акції є БФ «Подільська громада» за підтримки Вінницькою міської ради.

Усі охочі можуть придбати продукти харчування або ж допомогти віднести пакунки соціально-вразливим сім’ям 5 січня. «Посланці доброти» збиратимуться о 11:00 05.01.2012 біля центральної ялинки і звідти прямуватимуть творити свято у родинах, які того потребують.

Організатори акції, БФ «Подільська громада» за підтримки Вінницькою міської ради наголошують, що кожен може приєднатись, подумавши, що він самостійно може зробити для потребуючих: можливо це сусіди, знайомі, друзі чи прості перехожі.

Угорщина: мільйон зірок для вбогих

часопис CREDO — Sat, 24 Dec 2011 03:49:06 +0000

Угорський Карітас бере участь в адвентовій акції «Мільйон зірок на користь убогих». В цій ініціативі, організованій під егідою Caritas Internationalis, беруть участь майже всі угорські дієцезії.

У межах проекту волонтери і працівники Карітасу роздають свічки. Зібрані пожертви будуть призначені для поповнення фондів допомоги людям суспільного узбіччя. Ініціатива, що постала у Франції 1998 року, продовжується у більш ніж 150 місцевостях Угорщини. Європейський Карітас бере участь в акції солідарності з 2005 року. Акція «Мільйон зірок» щороку проголошувана у дванадцяти країнах. Її мета – зміцнення духа взаємопідтримки та людської солідарності.

За матеріалами: wiara.pl

Карітас України розпочинає акцію «Різдвяна свічка»

часопис CREDO — Thu, 22 Dec 2011 14:06:09 +0000

В Україні уже дев’ятий рік поспіль відбувається національна благодійна акція «Різдвяна свічка» по збору коштів для малозабезпечених дітей.

Щороку впродовж 9 років Карітас України організовує благодійну акцію «Різдвяна свічка». Її метою є збір коштів для допомоги соціально незахищеним дітям. Результати цієї акції є однозначно вагомим виявом нашої благодійності та конкретної допомоги соціально незахищеним українцям, а особливо дітям-сиротам, дітям з неблагополучних та малозабезпечених родин, неповносправним дітям і молоді, дітям трудових мігрантів. Кожного року завдяки служінню Карітасу діти мають можливість брати участь у проведенні духовно-оздоровчих літніх таборах, відвідувати пізнавальні екскурсії, долучатись до роботи навчальних груп і творчих гуртків в дитячих соціальних центрах, організовувати особливі свята, також бути отримувачами адресної допомоги.

Благодійна ініціатива має подвійну мету: не лише зібрати кошти для допомоги потребуючим дітям, але й звернути увагу кожного з нас до проблем дітей, що живуть поряд і перебувають у кризових обставинах життя.

Акція полягає у розповсюдженні свічок, – участь у виготовленні яких приймають люди з особливими потребами, – в першу чергу через парафії, церковні громади в Україні і закордоном, також через партнерські організації, спільноти і серед усіх бажаючих жертводавців. Минулого року вдалось розповсюдити понад 100 тис. таких свічок. Завдяки зібраним пожертвам багато дітей були зігріті та нагодовані, отримали позитивний досвід молитви та спілкування. Чимало дітей повернулося до життя у суспільстві, і у недалекому майбутньому зможуть стати активними громадянами України.

Кожна запалена різдвяна свічка – особистий внесок в опіку соціально незахищеними дітьми. Адже усі, хто запалить таку свічку, допоможе запалити вогник надії і добра у дитячих серцях.

Тим часом римо-католики уже придбали Різдвяні свічки від Caritas-Spes. Вони горітимуть під час Святої вечері 24 грудня.

Довідка

В Україні і Росії проживає понад 220 тисяч дітей-сиріт, які перебувають в складних життєвих обставинах і є в національних базах даних для усиновлення. 30 тисяч дітей в Україні живуть в інтернатах, більшість з них – діти старшого шкільного віку та діти з особливими потребами. Ще 250 тисяч дітей зазнають насильства та експлуатації, і можуть потрапити на вулицю або до інтернату.

За даними видання «Комсомольська правда» сьогодні в Україні близько 136 тисяч дітей виховуються в 60 тисячах неблагополучних сімей. Кожна десята дитина в Україні – безпритульна. Кожен другий безпритульний регулярно вживає алкоголь і наркотики. Багато бездомних дітей заробляють собі на життя крадіжками, розбоєм і проституцією. Дослідження ЮНІСЕФ свідчать, що 10% безпритульних дітей – неписьменні, а інші мають рівень знань, який не відповідає їхньому віку. Незалежні дослідження вказують, що в Україні до 95% дітей-сиріт можна віднести до соціальних сиріт, оскільки на момент отримання цього статусу у них були живі батьки.

В умовах державної, політичної і економічної нестабільності проблеми соціального характеру лягають на так званий «третій сектор». Карітас України, що об’єднує мережу неприбуткових благодійних організацій у різних регіонах України і є частиною міжнародної спільноти благодійних організацій по всьому світу, впродовж більш як 10 років провадить комплексну роботу для допомоги дітям і молоді, що опинились у кризових умовах життя.

На фінансове забезпечення прийомних сімей і дитячих будинків сімейного типу у 2011 році з державного бюджету передбачено виділення 283 348,6 тис. грн., що на 3% більше у порівнянні з 2010 роком (275 086,2 тис. грн.). В цей час, до прикладу, Карітас України щороку витрачає на опіку безпритульними, малозабезпеченими дітьми, сиротами, неповносправною молоддю, дітьми безпритульних мігрантів близько 350-400 тис. євро, що в 12-15 разів більше за відповідні витрати українського уряду.

Передай добро далі

часопис CREDO — Thu, 22 Dec 2011 05:23:51 +0000

Як на Миколая у Києві подарунки роздавали

часопис CREDO — Tue, 20 Dec 2011 15:50:53 +0000