CREDO - католицький суспільно-релігійний часопис » Церква і медіа

У Ватикані аналізують стосунки Церкви і ЗМІ

часопис CREDO — Wed, 23 May 2012 14:02:41 +0000

Сьогоднішня «L’Osservatore Romano» надрукувала матеріал, присвячений стосункам Церкви і ЗМІ. Видання зазначає, що відносини між Церквою та журналістами були завжди складними.

«Церква і ЗМІ часто мають різні цілі, між ними існує конфлікт стосовно загальних і приватних інтересів, і не завжди є взаєморозуміння щодо поглядів Церкви на вічність і актуальну ситуацію в світі», – відзначає ватиканське видання.

У статті підкреслюється, що інформація сьогоднішніх ЗМІ на релігійну тематику, на жаль, далека від стандартів, що склалися в 1960-ті роки, в процесі роботи Собору. Сьогодні, якщо ми хочемо знайти в ЗМІ правдиву інформацію, часто потрібно шукати її у спеціалізованій місцевій пресі. Потужні інформаційні мережі дають неповну інформацію, шукаючи виключно сенсацій, зазначає ватиканське видання.

«L’Osservatore Romano» звертає увагу, що наприклад в Італії існує понад 3 тис. католицьких газет і часопів, серед яких 190 єпархіальних тижневиків, які публікують інформацію на професійному рівні, причому вона стосується як внутрішнього життя Церкви, так і питань суспільних.

«Якщо Церква хоче використовувати ЗМІ у своїй діяльності і бажає бути присутнім у сфері засобів масової комунікації – повинна добре зрозуміти, що ЗМІ діють в суспільстві сучасному», – підсумовує «L’Osservatore Romano».

Апостольська Столиця вирішила проаналізувати свої складні стосунки із засобами масової інформації. Цим зайнявся головний редактор «L’Osservatore Romano» професор Джованні Марія Віан. До співпраці він запросив кардинала Джанфранко Равазі, голову Папської Ради у справах культури, двох італійських істориків, серед них Андреа Ріккарді, засновник Спільноти св. Егідія, і п’ять іноземних журналістів. Таким чином до італійських книгарень потрапила книжка, яка є результатом їхнього аналізу. Вона називається «Безперервна нитка – складні взаємини між Ватиканом і міжнародною пресою».

Редактор книжки професор Віан ще на початку нагадує, що у Ватикану не завжди були труднощі із засобами масової інформації. Був час, коли він мав добру пресу. Це було під час понтифікату Йоана XXIII, який заробив репутацію «доброго Папи», і під час ІІ Ватиканського Собору. ЗМІ знову відвернулися від Ватикану, коли Папа Павло VI розвіював ілюзії, створені Собором, особливо після оголошення 1968 року енцикліки «Humanae Vitae». Пізніше все тільки посилювалося – згадує головний редактор «L’Osservatore Romano». Зі спротивом ЗМІ упродовж майже всього свого понтифікату стикався Йоан Павло II. Так є і з Бенедиктом XVI. Сьогодні контакт Церкви із ЗМІ додатково утруднює той факт, що засоби переказу налаштовані на відносно незначне повідомлення. Серед їхніх сьогоднішніх отримувачів щораз більше слабне воля до з’ясування та розуміння – наголошує професор Джованні Марія Віан.

За матеріалами: Католицький Оглядач

Як «продавати віру»?

часопис CREDO — Wed, 23 May 2012 10:11:21 +0000

Маркетинговий термін «продавати» розуміємо у значенні зробити об’єкт привабливим. Зробити об’єкт настільки добрим, щоб його хотілося мати, а якщо це бренд, то щоб до нього хотілося належати.

Наприклад, Голландія активно використовувала це поняття у своєму гаслі перед однією з міжнародних спортивних подій. «Продати Голландію», тобто переконати увесь світ в тому, що вона добра, що вона варта того, щоб заради неї купити квитки, виділити час, спланувати подорож, тобто щоб заради неї відмовитись від інших занять на цей час, іншими словами пожертвувати чимось важливим.

Вислів «продати Україну» сприймається цілком в іншій площині, як зрада, як найстрашніше, що може бути. І таке сприйняття найхарактерніше для консервативніших осіб, тобто для тих, які одночасно є й релігійними.

Можливо це пов’язано із тим, привабливість трактується як щось напівморальне, що виходить за межі скромності, аскетизму, справжньості, щось, що прикрашається штучно, апелює до чуттєвого «хочу».

Однак, змістовно «продати» – це, разом з тим, зробити щось добрим та вартим уваги. Можливо тут накладається наше комуністичне минуле з його плановою економікою та колективною власністю. Не буду тут захищати капіталізм, в цій темі теж є про що подискутувати. Але у питаннях релігії цей маркетинговий термін можна краще прикласти, пояснивши його метафорою:

Вам треба напоїти спраглого. Ви не можете провести біля нього річку, живильну вологу ви маєте запропонувати йому в ємності, в упаковці. Паралельно на його спрагу полюють сотні таких як ви, але ви, звісно, хочете дати людині корисну рідину, найкращу.

Одні з ваших конкурентів використовують значні ресурси на новітні розробки смакових додатків, які роблять їхній продукт дуже смачним. Інші голосно кричать, що лише їх продукт корисний, усі інші шкідливі (часто вони дуже навіть вірять в це). Треті підкуповують «незалежних» експертів та журналістів, щоб ті, витрачаючи рештки довіри до себе, розказали «правду». Четверті пильнують, щоб їхня упаковка була найближче до людини, таким чином постійно відсуваючи вашу на задні ряди.

Звісно ж, будуть спраглі, що серед усього розмаїття таки вишукають і візьмуть вашу пляшечку, проте радше у випадку, коли вони вас вже добре знають. Але навіть для них залишається питання – скільки вони готові за неї платити? Пам’ятаючи, що це метафора, під «заплатити» маємо на увазі бути готовим віддати щось цінне за неї.

Для церкви та церковних прес-служб це означає, що доведеться вчитися «продавати» віру, щоб могти її дарувати.

Одночасно з церквою за душі людей борються корпорації та організації, цілі інститути та служби. Вони витрачають мільйони, щоб зрозуміти, як вплинути на прийняття людиною рішення, маркетологи привчають людей до солодкого смаку отрути, а Церква розказує, що гірка водичка корисна. Вона говорить про те, що треба бути терплячим, наполегливим, сумлінним, працьовитим, а сотні голосів навколо кричать про те, що жити треба тут і зараз, що усе має бути зручно і красиво, що не потрібно напружуватись, за вас усе зробить ваш кухонний комбайн або ваш депутат, не має значення.

В такій ситуації людина щодня постає перед вибором, чинити як хочеться чи як треба, і проблема в тому, що чим далі, тим розуміння «як треба» інфлює й інфлює. Воно уже включає неробство (ну бо ж свято, а яке свято не знаємо точно, але велике свято, не можна працювати), інтриги та пересуди (ну бо ж усі бачили, в чому Наталка до церкви прийшла, хіба так можна), крадіжки, (ну бо нащо купляти, можна ж з роботи взяти) і так далі.

Якщо ми погоджуємося, що метою діяльності Церкви є все ж напоїти спраглого, а не розлити рідину у тару, то базовим тестовим запитанням, яке Церква та її прес-служби повинні ставити перед собою щодня: чи в наслідок наших дій щось змінилось на краще? Чи ми зробили усе можливе, щоб врятувати душу, щоб дати надію, підтримати, пояснити? Чи не забракло нам терпіння і напевно найскладніше, чи ми самі ще віримо в добро у щоденному житті?

Людина приймає рішення, виходячи з того, що для неї важливо, її пріоритетів, її цінностей. Ми стверджуємо, що хотіли б, аби рішення приймались, виходячи з християнських цінностей, але чи добре ми знаємо, що таке християнські цінності? Ми вимагаємо, щоб усі сфери життєдіяльності ґрунтувалися на християнських цінностях, від родини до політики, що дітей треба виховувати в дусі християнських цінностей, аби були добрими християнами. Але мало де пояснено, що це конкретно означає (в конкретній ситуації, звичайного дня звичайного християнина, коли зранку в маршрутку, на остогидлу роботу, в кишені три копійки і ті в конверті, додому в маршрутці, під телевізор з рекламою поїли, добре, якщо є гаряча вода, помились і спати, і наново те саме, а на вихідних або город копати, або в торгівельно-розважальний центр, ніби провести час з дітьми).

Чи знає пересічний християнин, які дії та думки будуть добром, якщо поруч з ним оселиться мусульманин або побудують мечеть? Або ж як пасок безпеки співвідноситься з заповіддю «Не вбий»? Мозок людини побудований таким чином, що останнє, що в нього відмирає це здатність до самовиправдання. Торговець наркотиками може виправдати свою діяльність тим, що він так заробляє гроші, бо йому дітей треба годувати; хтось дає лікареві хабара заради добра рідних, хтось порушує правила дорожнього руху, але робить добро, бо поспішає «на концерт з коханою», але це ілюзія добра, це пастка.

В руках церков неймовірний потенціал, адже церква є практично єдиною інституцією, якій суспільство поки ще довіряє. В такі складні для держави часи, церква здатна відіграти ключову роль в зміні історії. Замість того, щоб в чергове обговорювати тонкощі богослов’я, чи перерозподіл церковних посад, варто пояснити людині, як прийняти рішення в скрутні часи, як вистояти, як відрізнити добро від зла, як не втратити віру. А для цього необхідно «перекласти» основні християнські цінності мовою щоденних практик, розказати людям не про народження-смерть-воскресіння Христа, а про його постать і про те, які непрості рішення йому треба було приймати. Пояснити пересічному християнину, що таке відповідальність, сміливість, гідність і таким чином допомогти йому не втратити віру в добро.

Вікторія Бриндза
, РІСУ

Можна мати сотні друзів у Facebook, але не мати жодного справжнього

часопис CREDO — Tue, 22 May 2012 15:13:27 +0000

Фото: Юрій Тивончук / РІСУ

Президент Папської Ради соціальної комунікації архиєпископ Клаудіо Марія Челлі вважає, що ЗМІ мають пропагувати, а не висміювати духовні цінності.

Як передає УНІАН, таку думку архиєпископ Челлі висловив під час лекції в Інституті міжнародних відносин та Інституті журналістики Київського національного університету на тему: «Проголошувати цінності сьогодні».

На лекції йшлося про важливість соціальних комунікацій: добро і зло, яке можемо від них отримувати. Проте найважливішим, на його думку, є шлях кожного з нас, шлях до пошуку правди, якого значення ми йому надаємо.

«Бо коли ми говоримо про пошук правди — маємо на увазі її віднайти, аби поділитися нею з іншими. Проте тут виникає питання, як поділитися тим, що ми шукаємо. Тому часто повторюю, що покликання журналіста є надзвичайно захоплюючим. Це покликання є дуже відповідальним. Бо під питанням залишається моя автентичність, автентичність кожного з нас. Водночас це також покликання, яке передбачає певний ризик. У певних ситуаціях можна навіть втратити роботу, у деяких країнах навіть хтось покладає своє життя за те, щоб донести правду», — сказав він.

За словами високопосадовця з Ватикану, нині люди живуть у світі web_2.0, завдяки якому можуть комунікувати один з одним віртуально. Водночас архиєпископ Челлі зауважив, що можна мати сотні друзів у Facebook, але це все-таки будуть віртуальні друзі.

«Як наслідок, це може означати, що нема жодного реального друга. І родина має дати відповіді на виклики, які пропонує комунікація в контексті взаєморозуміння. Мені цікаво вас спитати, що роблять ваші батьки, коли ви заходите в інтернет. Медіа має страшенний вплив формування певного бачення життя, сім’ї та цінностей.

Щодо релігії, то часом бачимо певне висміювання релігійних цінностей. Тому варто ще раз задуматися над тим, як мас-медіа ставляться до системи цінностей. Тож один з важливих елементів є шанування цінностей людської особистості. Варто задуматися над тим, що мас-медіа — велике джерело, яке можна використати для освіти, а також для духовних цінностей. Тому школа — це те місце, де мають вчити дітей, як правильно користуватися всесвітньою мережею», — вважає президент Папської Ради соціальної комунікації.

Після лекції студенти та викладачі Інституту журналістики та Інституту міжнародних відносин мали змогу поставити гостю з Ватикану запитання.

Нагадаємо, в Україні з візитом перебуває президент Папської ради у справах соціальної комунікації архиєпископ Клаудіо Марія Челлі. Як зазначив сам владика Клаудіо після приїзду до Києва, мета його візиту до нас – засвідчити любов Папи до Церкви в Україні..

Архиєпископ Клаудіо Марія Челлі перебуватиме в Україні до 24 травня.
Завтра, 23 травня, архиєпископ відвідає у Львові Український католицький університет, прочитає відкриту лекція у конференц-залі Львівської духовної семінарії та зустрінеться з представниками католицьких медіа і прес-секретарями єпархій.

За матеріалами: РІСУ

В Україну прибув архиєпископ Клаудіо Марія Челлі

часопис CREDO — Mon, 21 May 2012 13:57:23 +0000

В Україні з візитом перебуває президент Папської ради у справах соціальної комунікації архиєпископ Клаудіо Марія Челлі. Як зазначив сам владика Клаудіо після приїзду до Києва, мета його візиту до нас – засвідчити любов Папи до Церкви в Україні.

Зустрічали президента Папської ради соціальної комунікації в Києві секретар Апостольської нунціатури в Україні о. Вечеслав Тумір, секретар Синоду УГКЦ Владика Богдан (Дзюрах) та керівник Департаменту інформації УГКЦ о. Ігор Яців.

«Я приїхав засвідчити любов Папи до людей, які проживають у цій країні та крокують сучасними шляхами. Приїхав, щоб також слухати. Хочу ознайомитися з вашим досвідом у сфері соціальних комунікацій і обмінятися з вами досвідом. На мою думку, досвід різних Церков, який вони набули останніми роками, становить багатство, яким слід ділитися з іншими», – каже ватиканський достойник.

Він сподівається цими днями пережити тут «теплі, братерські зустрічі, позначені діалогом у взаємній пошані, – діалогом, який відбуватиметься у дусі слухання, сприйняття та взаємної відкритості. Маємо збагнути всі разом, що слід покращити, щоб Церква могла успішно проповідувати це таїнство любові Бога до сучасної людини».

«Це – наша спільна відповідальність: проповідувати в нинішньому соціальному контексті таїнство любові Бога до людини. Церква повинна думати про те, як проповідувати, а навіть, я б сказав, як кричати до сьогоднішнього світу, що Бог любить сучасну людину безмежною любов’ю. Це – центр і суть нашої комунікації. Ми покликані проповідувати саме це. То ж я вірю, що це будуть дні, позначені великим зацікавленням, бажанням обмінятися досвідом і провадити діалог в пошані», – завершив Його Високопреосвященство Клаудіо Марія Челлі.

Сьогодні зранку ватиканський ієрарх побував у Католицькому Медіа-Центрі. У каплиці КМЦ архиєпископ відправив Службу Божу, під час якої молився за працівників католицьких засобів суспільної комунікації.

Після Служби Божої відбулася зустріч, під час якої президент Папської ради нагадав усім про різницю між інформацією та комунікацією: «Комунікація – це щось більше ніж інформація. Комунікація – це передавання, це свідчення. Саме тому всі ми повинні бути справжніми комунікаторами, тобто свідчити про Ісуса Христа скрізь, де ми є і де працюємо». Архиєпископ Челлі звернув увагу на справу виховання молоді, а також на наше свідчення в сьогоднішньому світі. «Хочу поставити перед вами два завдання: перше – дбайте про молодь, намагайтеся, щоб було чимало програм, які будуть вказувати справжню дорогу для молодого покоління – тобто для осіб віком 20-40 років. Сьогодні їм пропонується чимало доріг, які нікуди не ведуть. Натомість ви маєте показувати справжню дорогу, якою є Ісус Христос. Отже, перше – це молодь. Друге – це турбота про тих, хто далеко від Церкви. У світі є багато людей самотніх, незважаючи на те, що мають мобільні телефони й інші сучасні засоби спілкування. Вони страждають серцем, бо в ньому – пустка. Саме тому намагайтеся йти не лише до віруючих, а й також до невіруючих, до тих, які самі загубилися й далеко від Бога».

Візит владики Клаудіо в Україні триватиме до 24 травня.
У рамках візиту відбудеться, зокрема, лекція архиєпископа Челлі в Інституті міжнародних відносин та Інституті журналістики Київського національного університету імені Т. Шевченка на тему «Проголошувати цінності сьогодні».
Президент Папської ради у справах соціальної комунікації прочитає лекцію для семінаристів, студентів Українського католицького університету і католицьких журналістів на тему: «Нові медіа та християнська ідентичність». Він також проведе низку зустрічей з офіційним керівництвом УГКЦ.

Довідка

Клаудіо Марія Челлі в 1970 році вступив на дипломатичну службу Папського Престолу. Ніс службу при Апостольський нунціатурах у Гондурасі, Аргентині та на Філіппінах. У 1990 році став заступником Генерального секретаря з відносин з державами Державного секретаріату Папського Престолу. 16 грудня 1995 року був призначений секретарем спадщини адміністрації Папського Престолу, і незабаром – 6 січня 1996 року – був висвячений на єпископа Папою Йоаном Павлом II.

Разом з Йосі Бейлін, заступником міністра закордонних справ Ізраїлю, підписав 30 грудня 1993 в Єрусалимі першу угоду – так звану основну угоду – між Святим Престолом і Державою Ізраїль.

Провідний спеціаліст з міжнародних відносин, деякий час займався відносинами з Китаєм і В’єтнамом, був членом різних делегацій, що направлялися на Схід. 27 червня 2007 року Папою Бенедиктом XVI призначений президентом Папської ради з соціальних комунікацій та президентом Бібліотеки фільмів Ватикану.

26 травня 2009 року призначений Папою Бенедиктом XVI президентом ради директорів Центру телебачення Ватикану.

За матеріалами: Департамент інформації УГКЦ / Католицький Медіа-Центр

В Україну приїде президент Папської ради у справах соціальної комунікації

часопис CREDO — Thu, 17 May 2012 15:40:09 +0000

Візит в Україну президента Папської ради соціальної комунікації – Його Високопреосвященства Клаудіо Марії Челлі відбудеться 20-24 травня.

Мета візиту архиєпископа Челлі – ознайомлення з комунікаційною діяльністю Української Греко-Католицької Церкви та Римо-Католицької Церкви в Україні. Крім того, ватиканський достойник поділиться досвідом Католицької Церкви у веденні інформаційної діяльності.

У рамках візиту відбудеться, зокрема, його лекція в Інституті міжнародних відносин та Інституті журналістики Київського національного університету імені Т. Шевченка на тему «Проголошувати цінності сьогодні».

Президент Папської ради соціальної комунікації прочитає лекцію для семінаристів, студентів Українського католицького університету та католицьких журналістів на тему «Нові медіа та християнська ідентичність». Він також проведе низку зустрічей з офіційним керівництвом УГКЦ.

Слід відзначити, що ватиканський дипломат візьме участь у робочому засіданні, на якому обговорюватимуть стратегію комунікаційної діяльності УГКЦ.

Програма перебування архиєпископа Челлі передбачає Київську та Львівську частини візиту.

Довідка

26 травня 2009 року призначений Папою Бенедиктом XVI президентом ради директорів Центру телебачення Ватикану.

За матеріалами: Департамент інформації УГКЦ

Ще один кардинал відкрив свій канал у Twitter

часопис CREDO — Thu, 10 May 2012 09:16:12 +0000

Кардинал Тімоті Долан, архиєпископ Нью-Йоркський, став 13 кардиналом в Католицькій Церкві, який завів свій канал у Twitter.

«Привіт. Це кардинал Тімоті Тебоу. Я маю на увазі Долан», – написав добре відомий своїм гумором 62-річний єрарх у вівторок ввечері на своєму твіттер-профілі «@ CardinalDolan», обігравши ім’я американської футбольної зірки і відомого християнина Тіма Тебоу з команди «Нью-Йорк Жет». Кардинал Долан був зарахований до Колегії кардиналів Папою Бенедиктом XVI в лютому цього року.

Варто нагадати, що першим кардиналом, який почав вести інтернет-щоденник у вересні 2006 р. став архиєпископ Бостонський Шон О’Мелі. Його приклад став імпульсом для багатьох ієрархів спілкуватися зі своїми вірними за допомогою технологій Web 2.0. Цього року, під час Великого посту Папська рада у засобах масової комунікації запустила в Twitter канал Бенедикта XVI. На ньому кожен день з’являвся невеликий фрагмент послання Папи на Великий піст.

За матеріалами: Католицький Оглядач

Медійники та представники Церков обговорюють, як релігійну журналістику зробити якісною

часопис CREDO — Fri, 04 May 2012 11:25:12 +0000

У приміщені Українського католицького університету у Львові розпочала роботу конференція «Церква в інформаційному суспільстві». Захід триватиме з 4 по 5 травня. Участь у конференції беруть 150 осіб з усієї України та гості з Росії та Білорусі: журналісти релігійних та світських ЗМІ, студенти, священики та представники церковних прес-служб.

«Подібний захід ми проводимо вже вдруге, – розповідає Тарас Антошевський, директор РІСУ, один із організаторів конференції. – Торік конференція відбулася в Одесі при партнерській підтримці різних християнських Церков і організацій. Цього року конференція теж є міжконфесійною, а головний акцент ми робимо на професійному вишколі. Журналістів, які працюють в церковних ЗМІ, вже не треба переконувати, що їхня праця є потрібною, проте їм потрібно звернути увагу на професійний рівень».

Робота конференції розпочалася із молитви та короткого вступного слова, яке виголосив заступник єпископа ЦХВЄ Микола Синюк.

«Ми живемо у складний час. Тому представники християнських мас-медіа повинні не просто відбиватися від закидів на адресу їхніх громад та Церков, а бути в міру, в доброму розумінні цього слова, агресивними, аби звіщати людям правду», – наголосив заступник єпископа ЦХВЄ.

У перший день роботи конференції з доповідями виступили: ректор УКУ о. Борис Ґудзяк, віце-ректор УКУ Мирослав Маринович, директор РІСУ Тарас Антошевський, маркетолог Ігор Дідок, фахівець компанії Mainstream Communication & Consulting Роман Мальцев.

«Для мене ця зустріч не є лише нагодою ділитися технологічними підходами, формулюванням тактики і стратегії. Хоча ці підходи надзвичайно важливі, бо є приводом для найглибшого розуміння рівня цієї конференції. Ця зустріч, передусім, є нагодою підтримати автентичне пережиття Богом даної свободи з надією, що ця свобода переллється у професійне і об’єктивне сповіщення в Україні і за її межами про радість і мир», – побажав учасникам конференції о. Борис Ґудзяк.

Своїми думками на задану тему поділяться також головний редактор «Історичної Правди» Вахтанг Кіпіані, журналіст «Forbes», представник «Фома» в Україні» Влад Головін, ведучий програми «Свобода слова» ІСТV Андрій Куликов.

В програмі конференції передбачена робота в групах та майстер-класи у трьох секціях: «Журналістика», «Медіа-менеджмент та фандрейзінг» та «Public Realition». Релігійні публіцисти поділяться з колегами, як писати про релігію цікаво для світських медіа.

Організатором заходу виступила Релігійно Інформаційна Служба України при підтримці Магістерської програми з журналістики УКУ, Інституту екуменічних студій УКУ, Mainstream Communication & Consulting, Експертної компанії pro.mova, Суспільно-релігійного католицького часопису CREDO; Інституту релігійної свободи; Одесьої Народної Церкви, Альянсу «Україна без сиріт»; Видавництва «МІСІОНЕР»; Паломницького центру «РАФАЇЛ», Магазину інтелектуальної книги «Архе», Журналу «Вісник благодійництва».

За матеріалами: РІСУ

«Церква має бути присутня у Фейсбуку»

часопис CREDO — Wed, 25 Apr 2012 16:42:02 +0000

Великим викликом для Церкви сьогодні є не так навчитися використовувати Інтернет для євангелізації, як переживання та обдумування віри в цифрову епоху. Така думка головного редактора «La Civiltà cattolica», італійського єзуїта о.Антоніо Спадаро.

«Чим стає шукання Бога у наш час пошукових систем? Ким для мене є ближні в епоху Інтернету? Чи можна правити Літургію або звершувати таїнства в Мережі?» – запитував в інтерв’ю для Радіо Ватикану цей італійський священик, прозваний «кібертеологом».

Він нагадав, що, благословляючи 1931 року устаткування Радіо Ватикану, яке щойно було започатковане, Папа Пій ХІ підкреслив: проголошення Євангелія далеким людям – це спосіб єднатися з Богом у лоні однієї родини, а не тільки пропаганда чи переказування інформації. Йдеться про «створення зв’язку, будування великої родини віруючих».

«Оскільки у Фейсбуку налічується понад 500 млн. користувачів, Церква не може бути там неприсутня. Ми, віруючі, покликані запропонувати світові теологічне сприйняття Інтернету, показати справжній потенціал цього простору», – підкреслив о.Спадаро.

За матеріалами: DEON.pl

У Львові говоритимуть про Церкву в інформаційному суспільстві

часопис CREDO — Wed, 18 Apr 2012 14:11:34 +0000

Дводенна медіа-конференція «Церква в інформаційному суспільстві», яка відбудеться 4-5 травня у Львові, об’єднає понад 150 журналістів, церковних лідерів, представників церковних прес-служб, редакторів релігійних видань, студентів факультетів журналістики, а також інтернет-активістів та блогерів.

Серед головних завдань конференції – налагодження комунікації між представниками світських те релігійних видань, церковних прес-служб, а також підвищення якості релігійної журналістики. Основний фокус доповідачів буде на подоланні кризи у релігійній журналістиці та комунікаціях між Церквою і мас-медіа. Провідні експерти – журналісти, медіа-менеджери, фахівці з маркетингу та Public Relations під час майстер-класів та тренінгів допоможуть колегам з релігійних видань та прес-служб знайти відповіді на виклики, перед якими сьогодні стоїть Церква.

«Українське суспільство переживає непрості часи, і перехід до кращого не обіцяє бути легким. Роль церкви в складні часи надзвичайно важлива, а в Україні, окрім цього, церква є практично єдиною інституцією, якій довіряють, і це накладає значну відповідальність.

Від Церкви очікують надію та підтримку, разом з тим, це не має бути просте заспокоювання та присипляння. Спроможність Церкви достукатися до людей в інформаційну добу буде визначатися не лише користю та цікавістю своїх повідомлень, а й готовністю (потенційних) вірних їх «спожити».

Для того, щоб виконати свою місію «Церкві доведеться старатися ще більше, ніж раніше, і в цих стараннях і адаптації форми важливо не загубити зміст. І тут ми готові допомогти», – коментує свою участь у конференції директор експертної компанії pro.mova Вікторія Бриндза.

Нагадаємо, серед партнерів конференції – Магістерська програма з журналістики УКУ та Інститут екуменічних студій УКУ, PR-компанія Mainstream Communication & Consulting та Експертна компанія pro.mova, суспільно-релігійний католицький часопис CREDO, Інститут релігійної свободи, Одеська Народна Церква; Альянс «Україна без сиріт»; Видавництво «МІСІОНЕР»; Магазин інтелектуальної книги «Архе», Журнал “Вісник благодійництва”, а також Паломницький центр «РАФАЇЛ».

Під час конференції, окрім загальних пленарних виступів, передбачена робота в групах, майстер-класи, круглі столи та дискусії у трьох секціях: «Журналістика», «Медіа-менеджмент та фандрейзінг» і «Public Relations і робота прес-служби».

Також під час медіа-форуму відбудеться нагородження лауреата Премії для релігійний журналістів ім.Блаженного Кароля Войтили, а також оголошення конкурсу на кращу публікацію на соціальну тематику.

Серед спікерів:

• Андрій Куликов (тележурналіст, ведучий програми «Свобода слова» ІСTV),

• о. Борис Ґудзяк (ректор Українського католицького університету),

• Вахтанг Кіпіані (головний редактор «Історична Правда»),

• Ігор Дідок (маркетолог),

• Отар Довженко (журналіст, медіа-критик, викладач магістерської програми журналістики УКУ),

• Катерина Щоткіна (журналіст «Дзеркало Тижня», кращий релігійний журналіст України 2011 року),

• Владислав Головін (журналіст «Forbes», представник «Фома» в Україні),

• Ігор Балинський (медіа-менеджер, керівник магістерської програми журналістики УКУ),

• Микола Шейко (медіа-менеджер, «Критика»),

• Павло Лєвушкан (головний редактор baznica.info, керуючий партнер Цетру ефективних комунікацій (Росія – Латвія)),

• Олександр Доброєр (Европейский институт социальных коммуникаций»)

• Роман Мальцев, Наталья Жилінкова, Андрей Буркеня, Олександр Веліготський (Mainstream Communication & Consulting);

• Вікторія Бриндза (директор компанії pro.mova)

• Руслан Краплич (консультант, тренер, засновник кількох консалтингових компаній)

• Та інші.

За матеріалами: РІСУ

Конференція «Церква в інформаційному суспільстві»

часопис CREDO — Mon, 16 Apr 2012 11:04:27 +0000

Дводенна медіа-конференція «Церква в інформаційному суспільстві» відбудеться 4-5 травня у Львові. До участі у конференції запрошуються журналісти, студенти факультетів журналістики, священнослужителі, представники церковних прес-служб, християнських видань, телестудій та інтернет-сайтів, а також блогери-християни та інші зацікавлені.

Конференція робитиме акцент на подолання кризи у релігійній журналістиці та комунікаціях між Церквою і мас-медіа. Фахівці журналісти, медіа-менеджери та спеціалісти зі зв’язків з громадськістю допоможуть знайти відповіді на виклики, перед якими сьогодні стоять релігійні конфесії та християнські організації.

Програма конференції

П’ятниця, 4 травня

9.00 – 9.30 Реєстрація.

9.30 Відкриття конференції. Тарас Антошевський: «Церква у потязі інформаційного суспільства: запізнілий пасажир чи машиніст?»

10.00 – 10.30 о. Борис Ґудзяк «Християнство в постмодерному світі: роль медіа».

10.30 – 11.00 перерва на каву.

11.00 – 12.00 о. Марек Ґанцарчик (часопис „Gość Niedzielny”, Польща): «Християнське видання, яке визначає стандарти якісної журналістики».

12.00 – 13.00 Андрій Куликов: «Етичні стандарти журналістики: український контекст».

13.00 – 14.00 Вахтанг Кіпіані: «Чи може нішеве видання бути успішним».

14.00 – 15.00 обід.

15.00 – 16.00 Ігор Дідок: «Церковний маркетинг: вхід в епоху трансформацій».

16.00 – 17.00 Роман Мальцев, Mainstream: «Церква і громадськість: як не ховати голову в пісок».

17.00 – 17.30 перерва на каву.

17.30 -18.30 Павло Лєвушкан (Латвія) «Управление репутацией организации в Интернете».

18.30 – 19.30 Олександр Доброєр: «Інфосерфінг або як осідлати інформаційну хвилю.

Культурно-розважальна програма.

5 травня, субота. Секційний день

	Журналістика	Медіа-менеджмент	Робота церковної прес-служби, PR
10.00 – 11.00	Отар Довженко: «Як писати новини – практикум».	Ігор Балинський (ZIK, Zaxid.net) – «Як створити дієздатне інтернет-видання»	Вікторія Бриндза, pro.mova: «Як “продати віру”?»
11.00 – 11.30 Перерва на каву
11.30–13.00	Отар Довженко: “Як написати цікаву новину з нецікавої події”	Микола Шейко: («Український тиждень» та ін.) «Чи може в Україні бути комерційно успішним релігійне видання».	Наталья Жилинкова, Mainstream: «Особенности работы пресс-службы во время кризиса».
13.00 – 14.00 обід
14.00 – 15.00	Влад Головін (Forbes): “Як взяти цікаве інтерв’ю і правильно до нього підготуватись”.	Руслан Краплич: «Фандрейзінг: Де знайти гроші на вашу ідею».	Андрей Буркеня, Mainstream: «Практические методы борьбы со слухами».
15.00 – 16.00	Катерина Щоткіна («Дзеркало Тижня»): релігійна публіцистика – чи може вона бути цікавою на широкий загал	Руслан Краплич «Фандрейзінг: Де знайти гроші на вашу ідею».	Александр Велиготский, Mainstream: «Докризисная подготовка, или как встретить кризис во всеоружии?»
16.00 – 16.30 Перерва на каву
16.30 – 18.00	Панельна дискусія: «Що прийнятне для тих, хто пише про релігію»	Обговорення: фінансові моделі існування християнських ЗМІ (Руслан Краплич, Анатолій Бабинський, Влад Головін, о. Микола Мишовський, Павло Лєвушкан)	Case study (разбор кризисных ситуаций участников конференции)– команда Mainstream, Вікторія Бриндза (pro.mova), Олена Кулигіна (РІСУ)
18.00. Вручення журналістської премії ім. блаженного Кароля Войтили. Закриття конференції.

Для участі в конференції необхідно зареєструватись та до 25 квітня надіслати реєстраційний внесок. Реєстраційний внесок становить 300 грн. (оплата за два дні – включає реєстраційний пакет, кава-паузи та обіди).

Проживання (за потреби) оплачується окремо. Організатори готові допомогти зареєстрованим учасникам знайти бюджетні варіанти поселення.

Якщо ви бажаєте долучитись і підтримати конференцію – інформаційно чи фінансово – просимо звертатись до організаторів за контактами, наведеними нижче.

За додатковою інформацією можна звертатися: pr.risu@gmail.com, тел.: 067 18 06 777.

Також запрошуємо на сторінку конференції у Facebook, де можна поставити будь-які питання організаторам чи дізнатись подробиці програми та докладну інформацію про спікерів та партнерів, партнерів та почесних гостей конференції

«Іду на ви»?

часопис CREDO — Sat, 07 Apr 2012 10:25:02 +0000

Серед моїх друзів (а також френдів – не плутати) в Інтернеті є люди різних віровизнань і різного рівня публічності. Відомо, що Інтернет – це місце для вільних висловлювань. Те, що «не дійде» до різного роду священноначалія, і найчастіше з простої причини, що віруючі не вірять у можливість це сказати ієрархам, озвучується у Всесвітній павутині.

Нерідко соціальні мережі виступають таким собі свистком для відводу пари: пошуміли, вихлюпнули емоції, заспокоїлися і розійшлися, бо «футбол є футбол, м’яч круглий, поле квадратне», а проти єпископів, як кажуть, не попреш. Ти – всього лише мирянин.

Однак безумовні зміни світу нинішнього проявляються як у тому, що дедалі більше священиків освоюють медіа-простір, так і в тому, що «мережеві хом’ячки» починають виходити в реал зі свого віртуального простору вихлюпування емоцій. Саме таким «єднанням» поміж намірами щось робити і спробами таки зробити бодай щось є нещодавня (4 квітня) зустріч блогерів із прес-секретарем Предстоятеля УПЦ (МП), яка відбулася в Лаврі. Клопотів у цієї Церкви не бракує, а надто зараз, коли митрополит Володимир сильно хворіє. Що відбувається з вірними, коли у верхах виникають певні напруження? Найчастіше Інтернет сповнюється бурхливими коментарями, а то і просто сварками. Бо так насправді мало хто що знає, а запитати – і важко (суто технічно), і страшнувато.

Тим більше можна радіти зусиллям тих, хто узяв та й зібрався на розмову. Люди мають питання – і люди мають право їх поставити. І почути відповідь. І вони це зробили. А про результати зустрічі розповідають (і ще будуть розповідати) в тому ж таки Інтернеті.

Подія нібито не історична, усього лиш кілька блогерів-киян – приїжджих наразі не запрошували – пішли зі своїми питаннями до голови Синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ протоієрея Георгія Коваленка. Однак ця зустріч може дати поштовх численним подібним ініціативам – адже далеко не всі віруючі задовольняються черговою проповіддю про «молитися-поститися». Зрештою, набагато краще обговорити питання, що непокоять вірних, аніж заганяти проблеми десь у глибину душі й серця. Це підточує довіру до Церкви як структури, до Церкви, в якій ієрархи повинні представляти вірним Бога.

Із цієї зустрічі випливає, само собою, питання: а чи не було би змоги у наших настоятелів приходити на такі зустрічі з вірними? Теоретично – так. Якщо самі блогери-католики всерйоз цього захочуть, організуються і домовляться. Вочевидь клопіт буде тільки в тому, чи хтось насправді хоче такої зустрічі.

Ще ІІ Ватиканський Собор говорив про важливість використання засобів масової комунікації. Блаженний Йоан Павло ІІ назвав їх «сучасною агорою». Папа Бенедикт XVI просто й недвозначно заохочує священиків опановувати можливості, які надає Інтернет. А це означає – не тільки благопристойні офіційні розмови на пригладжені теми. Офіціоз завжди має тенденцію бути мертвородженим. А Церква має бути живою.

Як на мене, лаврська зустріч показує, що шанси на живе спілкування віруючих з «офіційними особами» Церкви – цілком реальні.

Католицька Церква розуміє важливу роль ЗМІ

часопис CREDO — Tue, 06 Mar 2012 11:03:33 +0000

Фото: Олена Качуровська

Відповідаючи на запитання про співпрацю Церкви і ЗМІ під час зустрічі з молоддю Тернополя, глава УГКЦ сказав, що дуже часто навіть духовенство довідується про те, що вчить Церква, зі ЗМІ, а не з циркулярів своїх єпископів.

«Добігає перший рік мого служіння як Глави Церкви. З ким я найбільше спілкуюся, щоб донести правду про ті чи інші елементи вчення нашої Церкви або висловити суспільну позицію? – це журналісти, це мас-медії. Не завжди і не всі Церкви позитивно дивляться на журналістів. Наша Церква, і Католицька на загал, розуміє надзвичайно важливу роль ЗМІ у житті сучасного світу. А звідти маємо християнські ЗМІ. Наше суспільство називається інформаційним, що означає: коли ти не є присутній в інформаційному просторі, то ти не існуєш. Я знаю, що дуже багато різних осіб, які хочуть бути відомими, наймають собі іміджмейкерів, які створюють імідж тієї особи, щоб її знали і любили.

Церква бачить ЗМІ як дуже важливий засіб, щоб проповідувати Слово Боже.

Коли я проповідую у храмі, то мене чує дуже обмежене коло людей, а коли у храмі є журналіст і запише мою проповідь на диктофон і поставить в інтернеті, то її може читати весь світ. Це означає, що ті ЗМІ наче відкривають горизонти для проповіді і дають колосальну можливість донести слово Церкви до сучасної людини. Дуже цікаво подивитися, звідки член суспільства сьогодні черпає інформацію. Думаю, дуже малий відсоток з проповідальниці.

Дуже часто навіть наше духовенство довідується про те, що вчить Церква зі ЗМІ, а не з якогось циркуляру свого єпископа чи єпархіального вісника.

Тому ваша роль важлива, дуже важлива.

Ми заохочуємо до співпраці і сподіваємося, що будемо мати багато християнських журналістів.

Журналіст повинен зрозуміти важливість духовного життя. Християнські журналісти це розуміють і дають можливість Церкві бути присутньою у інформаційному просторі.»

За матеріалами: Католицький Оглядач

« Церква … повинна іти туди, де є аудиторії, і говорити з кожною її мовою, а не своєю», – Євген Глібовицький

часопис CREDO — Fri, 03 Feb 2012 15:08:55 +0000

Пане Євгене, в Євангелії від Йоана читаємо: «Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було – Бог» (Йо.1,1). Як, на вашу думку, перед лицем різних постмодерних соціальних викликів в Україні (культурних, бізнесових, економічних, політичних тощо), Церква мала би вміло подавати Боже слово? Яка специфіка подачі слова Церкви, церковного повідомлення, в українському суспільстві?

Я не можу говорити від імені Церкви, але скажу, що може бути ефективним у наш час і наших умовах. Будь-хто, хто хоче бути успішним у комунікації повинен розуміти головне – розуміти того, до кого ти звертаєшся: що ця людина може сприйняти, чого не може сприйняти, що вона розуміє, чого не розуміє, що вона знає і чого не знає. І відповідно й вибудовувати стосунки. Там, де Церква має поле поступу, – це розуміння різних аудиторій, і не тільки прихильних до неї. У сучасному світі немає єдиної аудиторії. Тепер є багато подрібнених аудиторій. Інколи одна людина може бути аудиторією. Це означає, що змінився світ, і відповідно має змінитись комунікація будь-якої інституції, яка хоче бути успішною.

Колись, до прикладу, символом старого часу був також спосіб оповіщення небезпеки – одна на всіх серена. Коли виникала небезпека, вона вмикалась і ми всі її чули. У сучасному світі з щільними металопластиковими вікнами, із навушниками, автомобілями, люди атомізувалися. І, відповідно, сирена вже не можу бути для них засобом сповіщення. Але кожен має телефон, який приймає sms. Різниця в тому, що сирена була одна для всіх, а sms у кожного персональний. Це є зміна, яка відбулася у комунікаціях. Церква, як інші інституції, якщо хоче бути успішною, має це взяти до уваги. Вона повинна іти туди, де є аудиторії, і говорити з кожною її мовою, а не своєю. Іншими словами, треба бути набагато гнучкішим, готовим до набагато складніших запитань, до набагато жорсткіших розмов. Це не просто.

“ Інструменти з’являються і зникають, головне, щоб Церкві було що сказати

Які головні професійні інструменти донесення повідомлення можуть найкраще послужитися Церкві?

Різні. Найважливіший – це Інтернет. Але інструменти з’являються і зникають, головне, щоб Церкві було що сказати. І доки вона має, що сказати, як це зробити – це абсолютно технічна справа. Власне, проблема полягає не так в інструменті (радіо, телебачення, Інтернет), як в тому, що важко сформулювати повідомлення, які сприймуть різні середовища. Знаєте, якщо Ви маєте щось таке, що мене зацікавить, а в мене те, що зацікавить Вас, ми знайдемо спосіб, як порозумітись один з одним. Ми домовимось чи по телефону, чи при зустрічі, чи ще якось. Головне, щоб нам було про що говорити. Якщо Церкві та різним суспільним групам буде про що говорити, вони знайдуть способи.

Питання щодо необхідності богословського розуміння інформації, слова, повідомлення, аудиторії, розуміння того, що цінності є первинними, а форми їх подання – вторинними. Наскільки це важливо?

Дуже важливо. Якщо говорити про те, що спричинило значний поступ науки в Середньовіччі, то це спроможність абстрактно говорити про Бога. Спроможність говорити про цінності, спроможність виокремити цінності. Цінності в результаті будуть тим, довкола чого ми зможемо будувати стосунки, якщо хочемо, щоб вони були продуктивними, довготривалими, щоб це були стосунки, які в результаті створюватимуть здоровіше суспільство і кращі умови для нас всіх. Звичайно, що і Церква, і різні суспільні групи тут мають що сказати.

Консервативність Церкви дуже важлива, як і те, що вона проповідує одне і те ж. Хоча форма проповідей змінюється. Змінюється час до часу і трактування цінностей, які вона проповідує. Суспільство дуже важливе в цьому діалозі, бо різні його групи спроможні набагато швидше відчувати потребу в модернізації. Створювати нові сенси, наповнювати їх, говорити про те, що щось стало актуальним, а щось перестало таким бути, що з’явились якісь нові виклики. Відповідно, чим глибше Церква перебуватиме в комунікації з різними суспільними групами, зокрема і неприхильними, тим сильнішою буде і вона сама.

“ Роль священика має перетворитися на роль модератора, а не ведучого

Яка роль священників у процесах, які відбуваються в інформаційному середовищі ХХІ століття?

Важко сказати, бо суспільство з вертикального перетворюється в горизонтальне. І логічно, що роль священика має перетворитися на роль модератора, а не ведучого. Модератор створює умови, а ведучий веде, тобто має владу. З іншого боку, священики в Церкві мають владу, тобто вертикальний вимір. Наприклад, можуть відпускати гріхи тощо. Ця вертикаль буде викликом у горизонтальному суспільстві. Яким саме? Важко сказати. Чи тим, який стимулюватиме до чогось, буде перевагою чи буде недоліком. Можу сказати, що протестантські середовища легше сприйматимуть горизонталь людей, як і горизонтальну модель суспільства.

Знову ж таки, ми про це говоримо з львівськими науковцями, зокрема з Ярославом Грицаком і Мирославом Мариновичем, які займаються в Унівській групі, про те, що наша традиція відповідальна за те, де ми є сьогодні, а ми – де будемо завтра. Ми не можемо перекладати відповідальність за це на традицію. Насправді, мені здається, від нас залежить, чи ми зможемо зрозуміти різні сенси довкола нас. Зрозуміти, наприклад, що таке горизонтальне суспільство? Чи воно зовсім горизонтальне? Напевно, що ні. У ньому все одно є якісь ієрархії? Навіть у дуже демократичному, дуже простому світі, про що пише Павло Свідмен. Інша річ, наскільки ієрархії, як, наприклад, католицька, сумісні з цим суспільством. На сьогодні – дуже сумісні. Що буде завтра – невідомо. Мені здається, що в будь-якому випадку буде якийсь більший вибір горизонтальності, більше спілкування, ніж прохання про дозвіл і його одержання чи не одержання. Я думаю, що сучасні цінності збільшуватимуть рівень свободи людини, серед іншого й у прийнятті рішення щодо своєї віри, конфігурації своєї віри. Водночас збільшуватимуть відповідальність людини за свій вибір. Питання в тому, наскільки люди будуть готовими до цієї відповідальності.

Тут постає виклик перед конкретними парохами, які постійно і безпосередньо спілкуються з людьми.

Україна – це перехідна країна. У нас будуть дуже просунуті й відсталі священики – в нас будуть дуже просунуті й відсталі парафії. У нас будуть надтехнологічні, абсолютно інтернетизовані місця і місця, де до найближчої телефонної станції 20 кілометрів. І це все в одній країні, в одному суспільстві, в межах одної Церкви. Зрештою, в УГКЦ так було віддавна. Були парафії в Сполучених Штатах і в Україні. І коли в США Інтернет був нормою, в Україні про нього лише починали чути. Нам доведеться якось з цим давати раду – модернізуватися. Я думаю, що розмови про те, як ми модернізуємося менш важливі, ніж те, щоб ми давали собі раду з цінностями. Це, насправді, найважливіше. Бо решта дасться до вирішення.

“ У ХХІ столітті дуже важливо, щоб Церква була спроможна взаємодіяти з різними суспільними групами в обидва боки. Тому найважливіше – це чути!о

Яка роль богословських навчальних закладів в Україні і, зокрема, УКУ в цьому процесі?

Важливі всі навчальні заклади, зокрема й богословські, щоби ставати інтелектуальним осередком критичної думки. Нам бракує відповідальності і критичності, й щодо самих себе також. Освітні заклади мають стати середовищами, де створюватимуться спільноти, спроможні заглиблюватися у складніші дискусії, щоби створювати і пропонувати рішення для цілого суспільства. Від чого нам треба відмовитись, а що прийняти, щоби краще увійти в майбутнє? У чому нам треба утвердитися? Ми маємо розуміти також, що якщо з цими центрами буде щось не так, то вони з локомотива можуть перетворитись на гальмо. І будь-яка інституція може бути як ліком, так й отрутою. Тому, добре би було якби ми мали добру освіту, а ще краще, щоби в нас була добра і відповідальна освіта. Якщо ми закладатимемо не те, що хочемо побачити, то потім змінюватися буде набагато важче. Легше від початку зробити правильно, ніж потім змінювати.

Якби Ви мали змогу дати три поради нашим єпископам, ректорам навчальних богословських закладів, щоб оптимізувати внутрішній простір як всередині УГКЦ, так і церковну комунікацію назовні, якими вони були б?

Думаю, що є лише одне, що я хотів би сказати – вміти чути! Не слухати, а власне чути. Бо якщо виходити лише з того, що є що сказати, то це буде монолог, і він не матиме тієї користі, як це було в той час, коли Церква була єдиним джерелом освіти, рішень для суспільства. У ХХІ столітті дуже важливо, щоб Церква була спроможна взаємодіяти з різними суспільними групами в обидва боки. Тому найважливіше – це чути!

Довідка

Євген Глібовицький – керуючий партнер компанії з стратегічних комунікацій та комунікацій змін pro.mova. Викладач Києво-Могилянської Бізнес-Школи. Член правління асоціації фахівців з громадських зв’язків UAPR. Був штатним працівником великих українських медіа (Студія 1+1, до того «Перший національний» та «Киевские Ведомости», на початку кар’єри «PostПоступ» і радіо «Промінь»), працював з провідними медіа як всередині країни, так і за її межами («Дзеркало тижня», радіо «Эхо Москвы», працював локальним співпродюсером для американських телеканалів CBS та PBS, британської BBC). Як журналіст, має досвід роботи в «гарячих точках» (Югославія, 1999) та в кризових умовах (закарпатські повені 1998-1999; події після терактів 11 вересня в Нью-Йорку і Вашингтоні, 2001; країни Близького Сходу, 2002; справа Гонгадзе та політична криза 2001-2002). У 2002-2003 разом з Романом Скрипіним та Андрієм Шевченком розробив концепцію «5 каналу». У 2002 відмовився працювати в новинах на 1+1 через цензуру, був засновником Київської незалежної медіа-профспілки, зрештою, її головою. Закінчив Національний університет “Києво-Могилянська академія” за спеціальністю «Політологія», також навчався в Блафтонському університеті (Огайо, США) та Львівському національному університеті імені Івана Франка.

Розмовляв Віктор Жуковський, Християнин і світ

«Мовчання і Слово як шлях євангелізації»

часопис CREDO — Tue, 24 Jan 2012 14:35:08 +0000

Повний текст послання Святішого Отця Бенедикта XVI на 46-ий Всесвітній день соціальної комунікації, що припадає на 20-те травня. Цього року темою дня соціальної комунікації обрано «Мовчання і Слово як шлях євангелізації».

Дорогі брати і сестри

У зв’язку із наближенням Всесвітнього дня соціальної комунікації 2012, хочу поділитися з вами деякими роздумами стосовно аспекту процесу людської комунікації, про який, не зважаючи на його важливість, часто забувають, однак на даний час є необхідно про нього згадати. Він стосується відносин між мовчанням і словом: двома аспектами комунікації, які повинні зберігати між собою рівновагу, наслідувати один одного і доповнювати, щоб досягнути автентичного діалогу і глибокої близькості між людьми. Коли слово і мовчання виключаються навзаєм, комунікація погіршується або тому, що викликає певне непорозуміння, або навпаки – створює атмосферу холоду; коли ж мовчання і слово доповнюють один одного, то комунікація набирає цінності та значення.

Мовчання є інтегральною частиною комунікації і без нього не можуть існувати слова, багаті контекстом. В тиші слухаємо і краще пізнаємо самих себе, народжуються ідеї і набирають глибини, ми краще розуміємо те, що хочемо сказати або те, чого очікуємо від інших, і вибираємо як виразити себе. Замовкаючи, дозволяємо іншій особі говорити, виражати себе, а самі уникаємо того, щоб бути повністю прив’язаними до своїх слів та ідей, без відповідного обміну думками. таким чином створюється простір для взаємного слухання, і можливими стають глибші людські відносини. У мовчанні, наприклад, розуміється найбільш автентичні елементи комунікації між закоханими; жести, вирази обличчя та мова тіла є знаками, якими вони об’являють себе один одному. У мовчанні промовляють радість, турбота і терпіння, які власне в ньому знаходять інтенсивну форму вираження. Власне з мовчання виникає більш активна комунікація, яка вимагає чутливості і здатності слухати, від чого часто проявляється істинна міра і характер відносин. Там, де є багато повідомлень і інформації, мовчання стає необхідним для розрізнення того, що важливе від того, що неважливе або другорядне. Глибші роздуми допомагають нам відкрити зв’язок, що існує між подіями, які на перший погляд виглядають не пов’язаними між собою, оцінити та проаналізувати повідомлення. Завдяки цьому можна ділитися роздумами та відповідними думками, що дає можливість для автентичного, спільного пізнання. Для цього необхідно створити відповідне середовище, свого роду «екосистему», в якій би підтримувалась рівновага між мовчанням, словами, зображеннями та звуками.

Процес сучасної комунікації значно мірою керується питаннями, які прагнуть знайти відповіді. Пошукові системи та соціальні мережі стали вихідною точкою комунікації багатьох людей, які шукають поради, ідей, інформації та відповідей. У нашому часі інтернет все більше стає форумом для питань і відповідей. Що більше, часто сьогодні людину просто закидають відповідями на питання, яких вона ніколи не ставила, і потребами, яких ніколи не відчувала. Якщо ми прагнемо розпізнати і зосередитись на істинно важливих питаннях, тоді мовчання стає цінним даром, який дає нам можливість правильно розрізнити серед багатьох стимулів і відповідей. У цьому складному та різноманітному світі комунікації багато людей ставлять перед собою основні питання людського існування: Хто я? Що я можу знати? Що я повинен робити? На що можу надіятися? Важливо є утвердити тих, хто ставить ці запитання, і відкрити можливість для глибшого діалогу, що складається із слів, обміну думками, але також із запрошення до роздумів і мовчання, які часом можуть бути більш красномовними, ніж поспішна відповідь і дозволить тому, хто запитує, досягти власної глибини, відкритися на шлях відповіді, який Бог записав у серці людини.

Цей безперервний потік запитань показує велике бажання людини шукати істину, більш чи менш важливу, яка дасть сенс і надію для існування. Людина не може задовольнятися простим і толерантним обміном скептичними думками про життя: всі ми шукаємо істину і ділимося цієї глибокою тугою, особливо в наш час, коли «люди, які діляться інформацією, діляться самими собою, своїм баченням світу, надіями та ідеалами» (Послання на Всесвітній день соціальної комунікації, 2011).

Цікаво розглянути різні форми веб-сайтів, програм та соціальних мереж, які можуть допомогти сучасній людині пережити моменти рефлексій і справжніх питань, але і знайти простір мовчання, можливості для молитви, медитації або ділення Словом Божим. У стислому повідомленні, часто не довшому, ніж рядок у Біблії, можна висловити глибокі думки, якщо не нехтувати розвитком свого внутрішнього життя. Не дивно, що різні релігійні традиції, самотність і тиша, є привілейованими просторами, які допомагають людям знайти себе та істину, яка надає сенсу всім речам. Бог біблійного одкровення говорить без слів: «Як показує хрест Христа, Бог також говорить у тиші. Мовчання Бога, досвід віддалення від Всемогутнього і Отця становить вирішальний етап земного шляху Сина Божого, втіленого Слова. (…) Мовчання Бога є продовженням його попередніх слів. У ці моторошні моменти він промовляє у таємниці Його мовчання» (Постсинодальне Апостольське Повчання «Verbum Domini», 30 вересня, 2010, 21). У мовчанні Хреста промовляє Божа любов, яка є найбільшим даром. Після смерті Христа земля перебуває у тиші та у Велику суботу, коли «Цар заснув, а Бог в людській плоті викликав тих, що спали упродовж століть» (див. Читання на Святу Суботу), лунає голос Божий, сповнений любові до людства.

Якщо Бог говорить з людиною в тиші, то в мовчанні і людина виявляє можливість поговорити з Богом і про Бога. «Нам потрібна тиша, яка стає спогляданням, що дозволяє нам увійти в мовчання Бога і так сягнути туди, де народжується Слово, Слово відкуплення» (Проповідь під час Літургії на закінчення пленарного засідання Міжнародної богословської комісії, 6 жовтня, 2006). Коли йдеться про велич Бога, наша мова завжди невідповідна, і так відкривається простір мовчазного споглядання. З цього споглядання народжується з усіх своїх внутрішніх сил нагальна потреба місій, нагальна необхідність «звіщати те, що ми бачили й чули» (пор. 1 Ів. 1, 3). Мовчазне споглядання дозволяє нам зануритися в джерело Любові, яке веде нас до нашого ближнього, відчувати його біль і дати йому світло Христове і Його послання життя, Його дар цілковитої любові, яка рятує.

У мовчазному спогляданні виявляється ще сильніше те одвічне Слово, через яке був створений світ і задуманий план спасіння, який Бог здійснює через слова і дії в історії людства. Як зазначає Другий Ватиканський Собор, Боже одкровення відбувається «через дії і слова, що мають внутрішню єдність: справи доконані Богом в історії спасіння ілюструють і підтверджують науку і справи, висловлені словами, а слова звіщають діла і прояснюють таємниці, що містяться в них» ( «Dei Verbum», 2). Цей план порятунку має свій апогей в особистості Ісуса з Назарету, посередникові та повноті одкровення. Він показав нам справжнє обличчя Бога Отця та через Його хрест і воскресіння вивів нас з рабства гріха і смерті до свободи дітей Божих. Основне питання щодо сенсу людського життя міститься в таємниці Христа, це відповідь, здатна обдарувати миром неспокійне серце людини. З цієї таємниці народжується місія Церкви, і саме ця таємниця стимулює християн проголошувати надію і порятунок, щоб свідчити, що любов, яка сприяє людській гідності, будує справедливість і мир.

Слово і мовчання. Виховання себе до комунікації означає навчитися спілкуватися, споглядати, а не тільки говорити. Це особливо важливо для тих, хто бере участь у ділі євангелізації: і мовчання, і слово є важливими і невід’ємними елементами діяльності Церкви в галузі засобів масової інформації, щоб знову проповідувати Христа в сучасному світі. Марії, чиє мовчання «слухає і чинить так, що родить Слово» (Молитва під час зустрічі з італійською молоді в Лорето, 1–2 вересня 2007 року), довіряю все діло євангелізації, яку Церква здійснює через засоби суспільної комунікації.

Ватикан, 24 січня 2011 року, свято св.Франциска Сальського

BENEDICTUS PP XVI

Переклад «Католицького Оглядача»

Про «католицьке Різдво», «Новий рік імені Петра І» та інші нісенітниці

часопис CREDO — Sat, 07 Jan 2012 03:35:15 +0000

Доцільно нагадати певній частині мас-медійного корпусу елементарні речі, які, втім, щороку виставляють українську журналістику в кумедному світлі.

І знову впритул наблизився до нас новорічно-різдвяний (точніше, різдвяно-новорічно-різдвяний) цикл свят. І знову телеекрани, радіоприймачі та газетні шпальти ретранслюватимуть щонайменше три нісенітниці, пов’язані з цими святами. Звісно, технічні засоби медіакомунікації не винні, тягар відповідальності лежить на безвідповідальних журналістах, але… Лають за огріхи зазвичай телебачення чи пресу як такі. Тож щоби класичний вислів «коні не винні» мав під собою підстави, доцільно нагадати певній частині мас-медійного корпусу елементарні речі, які, втім, щороку виставляють українську журналістику в кумедному світлі. І не тільки її, бо колишні журналісти, ставши спічрайтерами в державних мужів, перетворюють своїх патронів на персонажів нескінченних вітчизняних політичних фарсів.

Отже, увага!

Нісенітниця перша. 24 і 25 грудня щороку – в більшому чи меншому масштабі – на всю країну звучить словосполучення «католицьке Різдво». Мовляв, зараз народження Спасителя відзначають католики (інколи додають: «і протестанти» – добре, хоч згадують, що є на світі й такі християни), а 7 січня Різдво відзначають православні.

Насправді ніякого «католицького Різдва» не існує й існувати не може. Річ у тім, що «цивільний» світ послуговується григоріанським календарем, так само, як і переважна більшість Церков (їхній перехід на нього розпочався ще 1582 року), натомість менша частина християн дотримується юліанського календаря, який уповні не узгоджується з астрономічним часом. До речі, до 221 року нашої ери день народження Христа пов’язували з 25 березня – як із днем початку весни. А у 221 році Секстус Юліус Афріканус назвав саме 25 грудня Днем народження Ісуса Христа, оскільки було вирахувано, що між днем Благовіщення і Різдвом якраз цього дня минає 9 місяців. Тоді ще єдина Церква прийняла його аргументацію, отож маємо 1790 років цій традиції.

Та головне, що заявами про «католицьке Різдво» браві журналісти несамохіть відлучають від Церкви приблизно п’яту частину від загальної чисельності православних християн і більшість православних патріархів, включно із Вселенським, які відзначають Різдво Христове саме 25 грудня. Йдеться про Антиохійську, Олександрійську, Кіпрську, Болгарську, Румунську, Елладську і низку інших православних Церков, про православних Греції, Румунії, Болгарії, Польщі, Сирії, Лівану, Єгипту й інших країн. Ба більше: і частина вірних Російської Церкви дотримується цієї норми. Бо ж, скажімо, Латвійська православна Церква Московського патріархату ще з 1920-х років за благословенням патріарха Тихона чинить різдвяні богослужіння щороку 24 і 25 грудня. І не лише вона.

Отож – обережніше із кліше, якими б звичними вони не були!

Нісенітниця друга. «Новий рік у нас почали святкувати з 1700 року, коли за указом Петра І був впроваджений юліанський календар; до цього літочислення велося не від Різдва Христового, а від створення світу, Новий рік відповідно відзначався 1 вересня». Чули, читали? Так от, це твердження не має жодного стосунку до нас, себто до українських земель і тих, хто жив і живе на них. Новий рік українці відзначають 1 січня з давніх-давен.

Отож: з прийняттям християнства на Русі було запроваджено юліанський календар, проте святкування Нового року було встановлено 1 березня. Пізніше за ухвалою Вселенського патріархату Новий рік було перенесено на 1 вересня; літочислення ж велося з моменту «створення світу». Росія (власне, ще Московія) справді перейшла на літочислення від Різдва Христового з 1 січня від 1700 року, а от в Україні такий перехід стався значно раніше – у XIV столітті, коли українські землі входили до складу Великого князівства Литовського, а частково – Речі Посполитої. Відтак 1362 року початок Нового року було встановлено 1 січня і літочислення почало вестися від Різдва Христова. Це наочно засвідчують, скажімо, Літопис Самовидця та інші козацькі літописи і документи тих часів. Що цікаво: деякі автори, котрі жили на Лівобережжі у другій половині XVII століття, наводять у дужках дату «від створення світу» – очевидно, щоб було зрозуміло московітам, адже Гетьманщина на автономних засадах тоді увійшла до складу Московського царства – але, як бачимо, зі своїми звичаями і своїм календарем. Таким, як і у всій «культурній Європі» (а саме цей аргумент був для Петра Першого вирішальним для переходу Московії на новий відлік часу…).

Новий рік за григоріанським календарем припадає на два церковні свята. 31 грудня встановлено свято на честь христолюбивої благочестивої знатної римлянки Меланії, яка жила у IV-V століттях. 1 січня – це свято на честь Василія Великого (329–379 роки), архієпископа Кесарії Кападокійської, що в Малій Азії. Сьогодні за юліанським календарем Маланка (так здавна зве народ це свято) припадає на 13 січня, а Василь – на 14 січня. Етнографи середини ХІХ – початку ХХ століття зафіксували традиції, які виробилися за ці часи серед, так би мовити, простолюду (про звичаї панства, шляхти – розмова окрема). Найважливіші моменти традиційного новорічного свята, виходячи з цих записів, – це ритуальний стіл, щедрування й засівання (обходи домівок із поздоровленнями, побажаннями), ворожіння, ряження, веселощі й забави. А ще у новорічну ніч, за переказами, «відкривається небо»…

Ось одна з примовок, якою супроводжували символічне засівання:

Ходе Ілля на Василя,
Несе пугу житяную
Куди махне – жито росте,
Вроди Боже жито, пшеницю
І всяку пашницю.
У полі ядро,
У домі добро.
У полі колосок,
А в домі – пиріжок.
Здрастуйте, з Новим годом,
з Василем!

І, до речі, українці не знали міфологічного персонажа, який би символізував Новий рік, подібного до П’єр Ноеля чи Санта Клауса. В українських казках і демонології зустрічається такий фольклорний персонаж, як Мороз, Морозко, Морозенко, – старий лисий дід із великими червоними губами, крижаними бурульками під носом – проте він аж ніяк не пов’язувався з Новим роком. Аж до ХХ століття, власне, до часів, коли у середині 1930-х більшовики запровадили атеїстичний варіант свята з Дідом Морозом та Снігуронькою.

І, нарешті, нісенітниця третя. Так, мабуть, ви вже здогадалися – «православне Різдво», тобто 7 січня. Як на мене, це просто дикість для мас-медіа країни, понад 5 мільйонів громадян якої є парафіянами Української греко-католицької Церкви і відзначають це свято в один день із вірними українських православних Церков. Так само відзначають його й греко-католики Мукачівської єпархії, яка не входить до складу УГКЦ, а підлягає Ватикану безпосередньо. А ще ж є й деякі протестантські громади, що також дотримуються юліанського календаря. І не тільки в Україні чи в Росії, а й навіть у Швейцарії (чув, що є ще в Африці та в Океанії, але щодо цього точність не гарантую). Отож не треба з телеекранів, як це дехто робив торік (і не лише з числа журналістів) псувати настрій тим, хто на Святвечір уже зібрався за столом із дванадцятьма стравами…

А на додачу не варто забувати про вірян Вірменської апостольської Церкви, які відзначають Різдво 6 січня. У цій Церкві Різдво святкується в один день із Хрещенням Господнім під загальною назвою Богоявлення. В Україні нині проживає близько ста тисяч етнічних вірмен, і навіть якщо не всі вони є вірними цієї Церкви, то йдеться про велику християнську громаду. А чи чули ви хоч раз у ЗМІ згадку про специфіку Різдва Христового у цій Церкві?

Одним словом, дуже хочеться, щоби нарешті пішли геть нісенітниці, притаманні діяльності певної частини журналістського корпусу. І не тільки пов’язані з новорічно-різдвяними святами. І щоб у новому році ця діяльність стала більш професійною і більш відповідальною. Я розумію, що це все, мабуть, химерно-утопічні мрії, але коли ж не помріяти, як зараз…

Сергій Грабовський, Телекритика

«Священики та журналісти: міст чи лінія фронту?»

часопис CREDO — Sat, 24 Dec 2011 16:34:10 +0000

15 грудня, з 13.00 по 13.40 год. в прямому ефірі Радіо Марія відбулася дискусія на тему: «Священики та журналісти: міст чи лінія фронту?».

У програмі взяли участь:

Анатолій Бабинський, головний редактор часопису «Патріярхат», редактор РІСУ

Ірина Максименко, редактор часопису «Католицький Вісник»

о. Олександр Чумаков, салезіанин, душпастир УМХ

о. Микола Мишовський, головний редактор католицького суспільно-релігійного часопису CREDO.

Під час програми були порушенні питання:

- Співпраця між священиками та журналістами

- Непорозуміння між журналістами та священиками

- Цензура в Церкві

Нагадаємо, Радіо Марія можна слухати онлайн.

Додаток