CREDO - католицький суспільно-релігійний часопис » Церква і медіа

« Церква … повинна іти туди, де є аудиторії, і говорити з кожною її мовою, а не своєю», – Євген Глібовицький

часопис CREDO — Fri, 03 Feb 2012 15:08:55 +0000

Пане Євгене, в Євангелії від Йоана читаємо: «Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було – Бог» (Йо.1,1). Як, на вашу думку, перед лицем різних постмодерних соціальних викликів в Україні (культурних, бізнесових, економічних, політичних тощо), Церква мала би вміло подавати Боже слово? Яка специфіка подачі слова Церкви, церковного повідомлення, в українському суспільстві?

Я не можу говорити від імені Церкви, але скажу, що може бути ефективним у наш час і наших умовах. Будь-хто, хто хоче бути успішним у комунікації повинен розуміти головне – розуміти того, до кого ти звертаєшся: що ця людина може сприйняти, чого не може сприйняти, що вона розуміє, чого не розуміє, що вона знає і чого не знає. І відповідно й вибудовувати стосунки. Там, де Церква має поле поступу, – це розуміння різних аудиторій, і не тільки прихильних до неї. У сучасному світі немає єдиної аудиторії. Тепер є багато подрібнених аудиторій. Інколи одна людина може бути аудиторією. Це означає, що змінився світ, і відповідно має змінитись комунікація будь-якої інституції, яка хоче бути успішною.

Колись, до прикладу, символом старого часу був також спосіб оповіщення небезпеки – одна на всіх серена. Коли виникала небезпека, вона вмикалась і ми всі її чули. У сучасному світі з щільними металопластиковими вікнами, із навушниками, автомобілями, люди атомізувалися. І, відповідно, сирена вже не можу бути для них засобом сповіщення. Але кожен має телефон, який приймає sms. Різниця в тому, що сирена була одна для всіх, а sms у кожного персональний. Це є зміна, яка відбулася у комунікаціях. Церква, як інші інституції, якщо хоче бути успішною, має це взяти до уваги. Вона повинна іти туди, де є аудиторії, і говорити з кожною її мовою, а не своєю. Іншими словами, треба бути набагато гнучкішим, готовим до набагато складніших запитань, до набагато жорсткіших розмов. Це не просто.

“ Інструменти з’являються і зникають, головне, щоб Церкві було що сказати

Які головні професійні інструменти донесення повідомлення можуть найкраще послужитися Церкві?

Різні. Найважливіший – це Інтернет. Але інструменти з’являються і зникають, головне, щоб Церкві було що сказати. І доки вона має, що сказати, як це зробити – це абсолютно технічна справа. Власне, проблема полягає не так в інструменті (радіо, телебачення, Інтернет), як в тому, що важко сформулювати повідомлення, які сприймуть різні середовища. Знаєте, якщо Ви маєте щось таке, що мене зацікавить, а в мене те, що зацікавить Вас, ми знайдемо спосіб, як порозумітись один з одним. Ми домовимось чи по телефону, чи при зустрічі, чи ще якось. Головне, щоб нам було про що говорити. Якщо Церкві та різним суспільним групам буде про що говорити, вони знайдуть способи.

Питання щодо необхідності богословського розуміння інформації, слова, повідомлення, аудиторії, розуміння того, що цінності є первинними, а форми їх подання – вторинними. Наскільки це важливо?

Дуже важливо. Якщо говорити про те, що спричинило значний поступ науки в Середньовіччі, то це спроможність абстрактно говорити про Бога. Спроможність говорити про цінності, спроможність виокремити цінності. Цінності в результаті будуть тим, довкола чого ми зможемо будувати стосунки, якщо хочемо, щоб вони були продуктивними, довготривалими, щоб це були стосунки, які в результаті створюватимуть здоровіше суспільство і кращі умови для нас всіх. Звичайно, що і Церква, і різні суспільні групи тут мають що сказати.

Консервативність Церкви дуже важлива, як і те, що вона проповідує одне і те ж. Хоча форма проповідей змінюється. Змінюється час до часу і трактування цінностей, які вона проповідує. Суспільство дуже важливе в цьому діалозі, бо різні його групи спроможні набагато швидше відчувати потребу в модернізації. Створювати нові сенси, наповнювати їх, говорити про те, що щось стало актуальним, а щось перестало таким бути, що з’явились якісь нові виклики. Відповідно, чим глибше Церква перебуватиме в комунікації з різними суспільними групами, зокрема і неприхильними, тим сильнішою буде і вона сама.

“ Роль священика має перетворитися на роль модератора, а не ведучого

Яка роль священників у процесах, які відбуваються в інформаційному середовищі ХХІ століття?

Важко сказати, бо суспільство з вертикального перетворюється в горизонтальне. І логічно, що роль священика має перетворитися на роль модератора, а не ведучого. Модератор створює умови, а ведучий веде, тобто має владу. З іншого боку, священики в Церкві мають владу, тобто вертикальний вимір. Наприклад, можуть відпускати гріхи тощо. Ця вертикаль буде викликом у горизонтальному суспільстві. Яким саме? Важко сказати. Чи тим, який стимулюватиме до чогось, буде перевагою чи буде недоліком. Можу сказати, що протестантські середовища легше сприйматимуть горизонталь людей, як і горизонтальну модель суспільства.

Знову ж таки, ми про це говоримо з львівськими науковцями, зокрема з Ярославом Грицаком і Мирославом Мариновичем, які займаються в Унівській групі, про те, що наша традиція відповідальна за те, де ми є сьогодні, а ми – де будемо завтра. Ми не можемо перекладати відповідальність за це на традицію. Насправді, мені здається, від нас залежить, чи ми зможемо зрозуміти різні сенси довкола нас. Зрозуміти, наприклад, що таке горизонтальне суспільство? Чи воно зовсім горизонтальне? Напевно, що ні. У ньому все одно є якісь ієрархії? Навіть у дуже демократичному, дуже простому світі, про що пише Павло Свідмен. Інша річ, наскільки ієрархії, як, наприклад, католицька, сумісні з цим суспільством. На сьогодні – дуже сумісні. Що буде завтра – невідомо. Мені здається, що в будь-якому випадку буде якийсь більший вибір горизонтальності, більше спілкування, ніж прохання про дозвіл і його одержання чи не одержання. Я думаю, що сучасні цінності збільшуватимуть рівень свободи людини, серед іншого й у прийнятті рішення щодо своєї віри, конфігурації своєї віри. Водночас збільшуватимуть відповідальність людини за свій вибір. Питання в тому, наскільки люди будуть готовими до цієї відповідальності.

Тут постає виклик перед конкретними парохами, які постійно і безпосередньо спілкуються з людьми.

Україна – це перехідна країна. У нас будуть дуже просунуті й відсталі священики – в нас будуть дуже просунуті й відсталі парафії. У нас будуть надтехнологічні, абсолютно інтернетизовані місця і місця, де до найближчої телефонної станції 20 кілометрів. І це все в одній країні, в одному суспільстві, в межах одної Церкви. Зрештою, в УГКЦ так було віддавна. Були парафії в Сполучених Штатах і в Україні. І коли в США Інтернет був нормою, в Україні про нього лише починали чути. Нам доведеться якось з цим давати раду – модернізуватися. Я думаю, що розмови про те, як ми модернізуємося менш важливі, ніж те, щоб ми давали собі раду з цінностями. Це, насправді, найважливіше. Бо решта дасться до вирішення.

“ У ХХІ столітті дуже важливо, щоб Церква була спроможна взаємодіяти з різними суспільними групами в обидва боки. Тому найважливіше – це чути!о

Яка роль богословських навчальних закладів в Україні і, зокрема, УКУ в цьому процесі?

Важливі всі навчальні заклади, зокрема й богословські, щоби ставати інтелектуальним осередком критичної думки. Нам бракує відповідальності і критичності, й щодо самих себе також. Освітні заклади мають стати середовищами, де створюватимуться спільноти, спроможні заглиблюватися у складніші дискусії, щоби створювати і пропонувати рішення для цілого суспільства. Від чого нам треба відмовитись, а що прийняти, щоби краще увійти в майбутнє? У чому нам треба утвердитися? Ми маємо розуміти також, що якщо з цими центрами буде щось не так, то вони з локомотива можуть перетворитись на гальмо. І будь-яка інституція може бути як ліком, так й отрутою. Тому, добре би було якби ми мали добру освіту, а ще краще, щоби в нас була добра і відповідальна освіта. Якщо ми закладатимемо не те, що хочемо побачити, то потім змінюватися буде набагато важче. Легше від початку зробити правильно, ніж потім змінювати.

Якби Ви мали змогу дати три поради нашим єпископам, ректорам навчальних богословських закладів, щоб оптимізувати внутрішній простір як всередині УГКЦ, так і церковну комунікацію назовні, якими вони були б?

Думаю, що є лише одне, що я хотів би сказати – вміти чути! Не слухати, а власне чути. Бо якщо виходити лише з того, що є що сказати, то це буде монолог, і він не матиме тієї користі, як це було в той час, коли Церква була єдиним джерелом освіти, рішень для суспільства. У ХХІ столітті дуже важливо, щоб Церква була спроможна взаємодіяти з різними суспільними групами в обидва боки. Тому найважливіше – це чути!

Довідка

Євген Глібовицький – керуючий партнер компанії з стратегічних комунікацій та комунікацій змін pro.mova. Викладач Києво-Могилянської Бізнес-Школи. Член правління асоціації фахівців з громадських зв’язків UAPR. Був штатним працівником великих українських медіа (Студія 1+1, до того «Перший національний» та «Киевские Ведомости», на початку кар’єри «PostПоступ» і радіо «Промінь»), працював з провідними медіа як всередині країни, так і за її межами («Дзеркало тижня», радіо «Эхо Москвы», працював локальним співпродюсером для американських телеканалів CBS та PBS, британської BBC). Як журналіст, має досвід роботи в «гарячих точках» (Югославія, 1999) та в кризових умовах (закарпатські повені 1998-1999; події після терактів 11 вересня в Нью-Йорку і Вашингтоні, 2001; країни Близького Сходу, 2002; справа Гонгадзе та політична криза 2001-2002). У 2002-2003 разом з Романом Скрипіним та Андрієм Шевченком розробив концепцію «5 каналу». У 2002 відмовився працювати в новинах на 1+1 через цензуру, був засновником Київської незалежної медіа-профспілки, зрештою, її головою. Закінчив Національний університет “Києво-Могилянська академія” за спеціальністю «Політологія», також навчався в Блафтонському університеті (Огайо, США) та Львівському національному університеті імені Івана Франка.

Розмовляв Віктор Жуковський, Християнин і світ

«Мовчання і Слово як шлях євангелізації»

часопис CREDO — Tue, 24 Jan 2012 14:35:08 +0000

Повний текст послання Святішого Отця Бенедикта XVI на 46-ий Всесвітній день соціальної комунікації, що припадає на 20-те травня. Цього року темою дня соціальної комунікації обрано «Мовчання і Слово як шлях євангелізації».

Дорогі брати і сестри

У зв’язку із наближенням Всесвітнього дня соціальної комунікації 2012, хочу поділитися з вами деякими роздумами стосовно аспекту процесу людської комунікації, про який, не зважаючи на його важливість, часто забувають, однак на даний час є необхідно про нього згадати. Він стосується відносин між мовчанням і словом: двома аспектами комунікації, які повинні зберігати між собою рівновагу, наслідувати один одного і доповнювати, щоб досягнути автентичного діалогу і глибокої близькості між людьми. Коли слово і мовчання виключаються навзаєм, комунікація погіршується або тому, що викликає певне непорозуміння, або навпаки – створює атмосферу холоду; коли ж мовчання і слово доповнюють один одного, то комунікація набирає цінності та значення.

Мовчання є інтегральною частиною комунікації і без нього не можуть існувати слова, багаті контекстом. В тиші слухаємо і краще пізнаємо самих себе, народжуються ідеї і набирають глибини, ми краще розуміємо те, що хочемо сказати або те, чого очікуємо від інших, і вибираємо як виразити себе. Замовкаючи, дозволяємо іншій особі говорити, виражати себе, а самі уникаємо того, щоб бути повністю прив’язаними до своїх слів та ідей, без відповідного обміну думками. таким чином створюється простір для взаємного слухання, і можливими стають глибші людські відносини. У мовчанні, наприклад, розуміється найбільш автентичні елементи комунікації між закоханими; жести, вирази обличчя та мова тіла є знаками, якими вони об’являють себе один одному. У мовчанні промовляють радість, турбота і терпіння, які власне в ньому знаходять інтенсивну форму вираження. Власне з мовчання виникає більш активна комунікація, яка вимагає чутливості і здатності слухати, від чого часто проявляється істинна міра і характер відносин. Там, де є багато повідомлень і інформації, мовчання стає необхідним для розрізнення того, що важливе від того, що неважливе або другорядне. Глибші роздуми допомагають нам відкрити зв’язок, що існує між подіями, які на перший погляд виглядають не пов’язаними між собою, оцінити та проаналізувати повідомлення. Завдяки цьому можна ділитися роздумами та відповідними думками, що дає можливість для автентичного, спільного пізнання. Для цього необхідно створити відповідне середовище, свого роду «екосистему», в якій би підтримувалась рівновага між мовчанням, словами, зображеннями та звуками.

Процес сучасної комунікації значно мірою керується питаннями, які прагнуть знайти відповіді. Пошукові системи та соціальні мережі стали вихідною точкою комунікації багатьох людей, які шукають поради, ідей, інформації та відповідей. У нашому часі інтернет все більше стає форумом для питань і відповідей. Що більше, часто сьогодні людину просто закидають відповідями на питання, яких вона ніколи не ставила, і потребами, яких ніколи не відчувала. Якщо ми прагнемо розпізнати і зосередитись на істинно важливих питаннях, тоді мовчання стає цінним даром, який дає нам можливість правильно розрізнити серед багатьох стимулів і відповідей. У цьому складному та різноманітному світі комунікації багато людей ставлять перед собою основні питання людського існування: Хто я? Що я можу знати? Що я повинен робити? На що можу надіятися? Важливо є утвердити тих, хто ставить ці запитання, і відкрити можливість для глибшого діалогу, що складається із слів, обміну думками, але також із запрошення до роздумів і мовчання, які часом можуть бути більш красномовними, ніж поспішна відповідь і дозволить тому, хто запитує, досягти власної глибини, відкритися на шлях відповіді, який Бог записав у серці людини.

Цей безперервний потік запитань показує велике бажання людини шукати істину, більш чи менш важливу, яка дасть сенс і надію для існування. Людина не може задовольнятися простим і толерантним обміном скептичними думками про життя: всі ми шукаємо істину і ділимося цієї глибокою тугою, особливо в наш час, коли «люди, які діляться інформацією, діляться самими собою, своїм баченням світу, надіями та ідеалами» (Послання на Всесвітній день соціальної комунікації, 2011).

Цікаво розглянути різні форми веб-сайтів, програм та соціальних мереж, які можуть допомогти сучасній людині пережити моменти рефлексій і справжніх питань, але і знайти простір мовчання, можливості для молитви, медитації або ділення Словом Божим. У стислому повідомленні, часто не довшому, ніж рядок у Біблії, можна висловити глибокі думки, якщо не нехтувати розвитком свого внутрішнього життя. Не дивно, що різні релігійні традиції, самотність і тиша, є привілейованими просторами, які допомагають людям знайти себе та істину, яка надає сенсу всім речам. Бог біблійного одкровення говорить без слів: «Як показує хрест Христа, Бог також говорить у тиші. Мовчання Бога, досвід віддалення від Всемогутнього і Отця становить вирішальний етап земного шляху Сина Божого, втіленого Слова. (…) Мовчання Бога є продовженням його попередніх слів. У ці моторошні моменти він промовляє у таємниці Його мовчання» (Постсинодальне Апостольське Повчання «Verbum Domini», 30 вересня, 2010, 21). У мовчанні Хреста промовляє Божа любов, яка є найбільшим даром. Після смерті Христа земля перебуває у тиші та у Велику суботу, коли «Цар заснув, а Бог в людській плоті викликав тих, що спали упродовж століть» (див. Читання на Святу Суботу), лунає голос Божий, сповнений любові до людства.

Якщо Бог говорить з людиною в тиші, то в мовчанні і людина виявляє можливість поговорити з Богом і про Бога. «Нам потрібна тиша, яка стає спогляданням, що дозволяє нам увійти в мовчання Бога і так сягнути туди, де народжується Слово, Слово відкуплення» (Проповідь під час Літургії на закінчення пленарного засідання Міжнародної богословської комісії, 6 жовтня, 2006). Коли йдеться про велич Бога, наша мова завжди невідповідна, і так відкривається простір мовчазного споглядання. З цього споглядання народжується з усіх своїх внутрішніх сил нагальна потреба місій, нагальна необхідність «звіщати те, що ми бачили й чули» (пор. 1 Ів. 1, 3). Мовчазне споглядання дозволяє нам зануритися в джерело Любові, яке веде нас до нашого ближнього, відчувати його біль і дати йому світло Христове і Його послання життя, Його дар цілковитої любові, яка рятує.

У мовчазному спогляданні виявляється ще сильніше те одвічне Слово, через яке був створений світ і задуманий план спасіння, який Бог здійснює через слова і дії в історії людства. Як зазначає Другий Ватиканський Собор, Боже одкровення відбувається «через дії і слова, що мають внутрішню єдність: справи доконані Богом в історії спасіння ілюструють і підтверджують науку і справи, висловлені словами, а слова звіщають діла і прояснюють таємниці, що містяться в них» ( «Dei Verbum», 2). Цей план порятунку має свій апогей в особистості Ісуса з Назарету, посередникові та повноті одкровення. Він показав нам справжнє обличчя Бога Отця та через Його хрест і воскресіння вивів нас з рабства гріха і смерті до свободи дітей Божих. Основне питання щодо сенсу людського життя міститься в таємниці Христа, це відповідь, здатна обдарувати миром неспокійне серце людини. З цієї таємниці народжується місія Церкви, і саме ця таємниця стимулює християн проголошувати надію і порятунок, щоб свідчити, що любов, яка сприяє людській гідності, будує справедливість і мир.

Слово і мовчання. Виховання себе до комунікації означає навчитися спілкуватися, споглядати, а не тільки говорити. Це особливо важливо для тих, хто бере участь у ділі євангелізації: і мовчання, і слово є важливими і невід’ємними елементами діяльності Церкви в галузі засобів масової інформації, щоб знову проповідувати Христа в сучасному світі. Марії, чиє мовчання «слухає і чинить так, що родить Слово» (Молитва під час зустрічі з італійською молоді в Лорето, 1–2 вересня 2007 року), довіряю все діло євангелізації, яку Церква здійснює через засоби суспільної комунікації.

Ватикан, 24 січня 2011 року, свято св.Франциска Сальського

BENEDICTUS PP XVI

Переклад «Католицького Оглядача»

Про «католицьке Різдво», «Новий рік імені Петра І» та інші нісенітниці

часопис CREDO — Sat, 07 Jan 2012 03:35:15 +0000

Доцільно нагадати певній частині мас-медійного корпусу елементарні речі, які, втім, щороку виставляють українську журналістику в кумедному світлі.

І знову впритул наблизився до нас новорічно-різдвяний (точніше, різдвяно-новорічно-різдвяний) цикл свят. І знову телеекрани, радіоприймачі та газетні шпальти ретранслюватимуть щонайменше три нісенітниці, пов’язані з цими святами. Звісно, технічні засоби медіакомунікації не винні, тягар відповідальності лежить на безвідповідальних журналістах, але… Лають за огріхи зазвичай телебачення чи пресу як такі. Тож щоби класичний вислів «коні не винні» мав під собою підстави, доцільно нагадати певній частині мас-медійного корпусу елементарні речі, які, втім, щороку виставляють українську журналістику в кумедному світлі. І не тільки її, бо колишні журналісти, ставши спічрайтерами в державних мужів, перетворюють своїх патронів на персонажів нескінченних вітчизняних політичних фарсів.

Отже, увага!

Нісенітниця перша. 24 і 25 грудня щороку – в більшому чи меншому масштабі – на всю країну звучить словосполучення «католицьке Різдво». Мовляв, зараз народження Спасителя відзначають католики (інколи додають: «і протестанти» – добре, хоч згадують, що є на світі й такі християни), а 7 січня Різдво відзначають православні.

Насправді ніякого «католицького Різдва» не існує й існувати не може. Річ у тім, що «цивільний» світ послуговується григоріанським календарем, так само, як і переважна більшість Церков (їхній перехід на нього розпочався ще 1582 року), натомість менша частина християн дотримується юліанського календаря, який уповні не узгоджується з астрономічним часом. До речі, до 221 року нашої ери день народження Христа пов’язували з 25 березня – як із днем початку весни. А у 221 році Секстус Юліус Афріканус назвав саме 25 грудня Днем народження Ісуса Христа, оскільки було вирахувано, що між днем Благовіщення і Різдвом якраз цього дня минає 9 місяців. Тоді ще єдина Церква прийняла його аргументацію, отож маємо 1790 років цій традиції.

Та головне, що заявами про «католицьке Різдво» браві журналісти несамохіть відлучають від Церкви приблизно п’яту частину від загальної чисельності православних християн і більшість православних патріархів, включно із Вселенським, які відзначають Різдво Христове саме 25 грудня. Йдеться про Антиохійську, Олександрійську, Кіпрську, Болгарську, Румунську, Елладську і низку інших православних Церков, про православних Греції, Румунії, Болгарії, Польщі, Сирії, Лівану, Єгипту й інших країн. Ба більше: і частина вірних Російської Церкви дотримується цієї норми. Бо ж, скажімо, Латвійська православна Церква Московського патріархату ще з 1920-х років за благословенням патріарха Тихона чинить різдвяні богослужіння щороку 24 і 25 грудня. І не лише вона.

Отож – обережніше із кліше, якими б звичними вони не були!

Нісенітниця друга. «Новий рік у нас почали святкувати з 1700 року, коли за указом Петра І був впроваджений юліанський календар; до цього літочислення велося не від Різдва Христового, а від створення світу, Новий рік відповідно відзначався 1 вересня». Чули, читали? Так от, це твердження не має жодного стосунку до нас, себто до українських земель і тих, хто жив і живе на них. Новий рік українці відзначають 1 січня з давніх-давен.

Отож: з прийняттям християнства на Русі було запроваджено юліанський календар, проте святкування Нового року було встановлено 1 березня. Пізніше за ухвалою Вселенського патріархату Новий рік було перенесено на 1 вересня; літочислення ж велося з моменту «створення світу». Росія (власне, ще Московія) справді перейшла на літочислення від Різдва Христового з 1 січня від 1700 року, а от в Україні такий перехід стався значно раніше – у XIV столітті, коли українські землі входили до складу Великого князівства Литовського, а частково – Речі Посполитої. Відтак 1362 року початок Нового року було встановлено 1 січня і літочислення почало вестися від Різдва Христова. Це наочно засвідчують, скажімо, Літопис Самовидця та інші козацькі літописи і документи тих часів. Що цікаво: деякі автори, котрі жили на Лівобережжі у другій половині XVII століття, наводять у дужках дату «від створення світу» – очевидно, щоб було зрозуміло московітам, адже Гетьманщина на автономних засадах тоді увійшла до складу Московського царства – але, як бачимо, зі своїми звичаями і своїм календарем. Таким, як і у всій «культурній Європі» (а саме цей аргумент був для Петра Першого вирішальним для переходу Московії на новий відлік часу…).

Новий рік за григоріанським календарем припадає на два церковні свята. 31 грудня встановлено свято на честь христолюбивої благочестивої знатної римлянки Меланії, яка жила у IV-V століттях. 1 січня – це свято на честь Василія Великого (329–379 роки), архієпископа Кесарії Кападокійської, що в Малій Азії. Сьогодні за юліанським календарем Маланка (так здавна зве народ це свято) припадає на 13 січня, а Василь – на 14 січня. Етнографи середини ХІХ – початку ХХ століття зафіксували традиції, які виробилися за ці часи серед, так би мовити, простолюду (про звичаї панства, шляхти – розмова окрема). Найважливіші моменти традиційного новорічного свята, виходячи з цих записів, – це ритуальний стіл, щедрування й засівання (обходи домівок із поздоровленнями, побажаннями), ворожіння, ряження, веселощі й забави. А ще у новорічну ніч, за переказами, «відкривається небо»…

Ось одна з примовок, якою супроводжували символічне засівання:

Ходе Ілля на Василя,
Несе пугу житяную
Куди махне – жито росте,
Вроди Боже жито, пшеницю
І всяку пашницю.
У полі ядро,
У домі добро.
У полі колосок,
А в домі – пиріжок.
Здрастуйте, з Новим годом,
з Василем!

І, до речі, українці не знали міфологічного персонажа, який би символізував Новий рік, подібного до П’єр Ноеля чи Санта Клауса. В українських казках і демонології зустрічається такий фольклорний персонаж, як Мороз, Морозко, Морозенко, – старий лисий дід із великими червоними губами, крижаними бурульками під носом – проте він аж ніяк не пов’язувався з Новим роком. Аж до ХХ століття, власне, до часів, коли у середині 1930-х більшовики запровадили атеїстичний варіант свята з Дідом Морозом та Снігуронькою.

І, нарешті, нісенітниця третя. Так, мабуть, ви вже здогадалися – «православне Різдво», тобто 7 січня. Як на мене, це просто дикість для мас-медіа країни, понад 5 мільйонів громадян якої є парафіянами Української греко-католицької Церкви і відзначають це свято в один день із вірними українських православних Церков. Так само відзначають його й греко-католики Мукачівської єпархії, яка не входить до складу УГКЦ, а підлягає Ватикану безпосередньо. А ще ж є й деякі протестантські громади, що також дотримуються юліанського календаря. І не тільки в Україні чи в Росії, а й навіть у Швейцарії (чув, що є ще в Африці та в Океанії, але щодо цього точність не гарантую). Отож не треба з телеекранів, як це дехто робив торік (і не лише з числа журналістів) псувати настрій тим, хто на Святвечір уже зібрався за столом із дванадцятьма стравами…

А на додачу не варто забувати про вірян Вірменської апостольської Церкви, які відзначають Різдво 6 січня. У цій Церкві Різдво святкується в один день із Хрещенням Господнім під загальною назвою Богоявлення. В Україні нині проживає близько ста тисяч етнічних вірмен, і навіть якщо не всі вони є вірними цієї Церкви, то йдеться про велику християнську громаду. А чи чули ви хоч раз у ЗМІ згадку про специфіку Різдва Христового у цій Церкві?

Одним словом, дуже хочеться, щоби нарешті пішли геть нісенітниці, притаманні діяльності певної частини журналістського корпусу. І не тільки пов’язані з новорічно-різдвяними святами. І щоб у новому році ця діяльність стала більш професійною і більш відповідальною. Я розумію, що це все, мабуть, химерно-утопічні мрії, але коли ж не помріяти, як зараз…

Сергій Грабовський, Телекритика

«Священики та журналісти: міст чи лінія фронту?»

часопис CREDO — Sat, 24 Dec 2011 16:34:10 +0000

15 грудня, з 13.00 по 13.40 год. в прямому ефірі Радіо Марія відбулася дискусія на тему: «Священики та журналісти: міст чи лінія фронту?».

У програмі взяли участь:

Анатолій Бабинський, головний редактор часопису «Патріярхат», редактор РІСУ

Ірина Максименко, редактор часопису «Католицький Вісник»

о. Олександр Чумаков, салезіанин, душпастир УМХ

о. Микола Мишовський, головний редактор католицького суспільно-релігійного часопису CREDO.

Під час програми були порушенні питання:

- Співпраця між священиками та журналістами

- Непорозуміння між журналістами та священиками

- Цензура в Церкві

Нагадаємо, Радіо Марія можна слухати онлайн.

Додаток

Помилки, яких повинні уникати медіа щодо Церкви

часопис CREDO — Tue, 20 Dec 2011 13:24:06 +0000

Стосунки між Церквою і медіа – складні, а деколи і відверто важкі – обговорювались під час одноденного симпозіуму, організованого газетою L’Osservatore Romano. У ньому взяли участь історики та журналісти-ватиканісти, які зосередились в обговореннях на причинах взаємних непорозумінь.

На закінчення кардинал Джанфранко Раваззі представив список помилок, яких повинні уникати медіа щодо висвітлення подій в Церкві.

До таких помилок кардинал зарахував, серед іншого, надмірне спрощення, пошук сенсації, недобросовісність та піддавання стереотипам. Кардинал закликав також Церкву вчитись на помилках журналістів і перетворювати їх в чесноти, прагнучи сконцентрувати своє передання віри на справах істотних і висловлювати їх мовою сучасних людей.

Про те, що послання Церкви повинне бути просте, глибоке і зрозуміле, говорив також і Папа до журналістів, які летіли з ним до Беніну. Виразними і позбавленими риторики, гідними до наслідування були також виступи учасників зустрічі в Асижі, яка зібрала «паломників правди і миру» з цілого світу.

За матеріалами: Католицький Оглядач

«Покалічені» проповідями

часопис CREDO — Tue, 20 Dec 2011 03:16:31 +0000

На фото: о.Микола Мишовський. Автор: о.Ростислав Пендюк

Подкаст CREDO № 7

У випуску:

- Медіа Мобілізація 2011 що проходила минулої п’ятниці.

- Засновано Асоціацію католиків-медійників. Церковні журналісти є апологетами правди, а не Церкви.

- Рубрика Прошу помолитися.

- Блогери – сміливі люди. Коментатори – не завжди, часто ховаються за ніками.

- «Покаліченість» проповідями. Хлопчик-проповідник. Коментатори вже не діти, їм не треба гратися.

- Підтримайте CREDO. Шукаємо спонсорів.

- Рубрика «Я-журналіст» .

У вступі та закінченні використано фрагмент композиції La’petach Chatat Rovetz групи EPICA

Українські журналісти–католики об’єдналися в Асоціацію

часопис CREDO — Mon, 19 Dec 2011 16:54:16 +0000

Католики, які працюють у засобах суспільної комунікації, 17 грудня 2011 року створили Асоціацію католиків-медійників України. Круглий стіл, під час якого було ухвалене це рішення, відбувся у Києві, в приміщенні храму святого Василія Великого ЧСВВ.

У зустрічі взяли участь понад 40 римо- та греко-католиків, які працюють у церковних та світських ЗМІ, а також блогери та видавці.

В ухваленому на зустрічі проекті Декларації зазначається, що новостворена Асоціація католиків-медійників не бере на себе функції церковних прес-служб, проте одним зі своїх завдань бачить підсилення голосу Вселенської Церкви в суспільстві та поширення християнських цінностей.

Серед інших цілей Асоціації католиків-медійників – сприяння професійному та духовному розвитку своїх членів та захист їхніх інтересів.

Оскільки Асоціація об’єднує вірних УГКЦ та РКЦ, було вирішено обрати двох співголів. Ними стали: від римо-католиків – о. Микола Мишовський, головний редактор часопису CREDO, від греко-католиків – Анатолій Бабинський, головний редактор журналу «Патріярхат» і редактор «РІСУ».

Початок Асоціації католиків-медійників було покладено у соцмережі Facebook, де у групі журналістів-католиків виникло коло однодумців з понад вісімдесяти осіб.

«Дуже важливим у створенні нашої Асоціації є її природність та органічність. Асоціацію створено не з зовнішньої директиви церковного чи світського начальства, а з нашої внутрішньої потреби, – каже співголова Асоціації о. Микола Мишовський. – Асоціація – це не стільки скликання католиків, що працюють в різних ЗМІ, а скоріше – констатування факту такого зібрання. Ми вже кілька років неформально спілкуємося вживу, по телефону та через соцмережі. Створення Асоціації не так нас збирає, як визначає шляхи нашої праці та співпраці, взаємодопомоги та розуміння свого служіння як християн та працівників засобів суспільної комунікації».

На початку круглого столу із журналістами зустрівся колишній Глава УГКЦ Любомир Гузар. У своєму напутньому слові Блаженніший Любомир нагадав медійникам про їхнє головне завдання: бути апологетами правди.

На Асоціацію католиків-медійників чекає офіційна реєстрація, а поки працює робоча група, до якої окрім співголів увійшли Анна Пецюх з видавництва «Свічадо» та Олексій Браславець з часопису «Католицький вісник». Найближчим часом робоча група має оприлюднити Декларацію про створення Асоціації та звернення новоствореної Асоціації до єпископату РКЦ та УГКЦ. Це звернення, в якому Асоціація розповість проводу Церкви про своє існування та завдання, а також виступить з певними пропозиціями до єпископів, буде направлене на спільне засідання єпископату РКЦ та УГКЦ, що має відбутись у лютому.

Ви не є апологетами Церкви, ви є апологетами правди, – Любомир Гузар до журналістів

часопис CREDO — Mon, 19 Dec 2011 12:39:02 +0000

Не приховувати правду, бути мудрими та дивитися на світ більш широко закликав журналістів колишній Глава УГКЦ Блаженніший Любомир Гузар. Кардинал зустрівся з католиками-медійниками 17 грудня у Києві.

У круглому столі католиків-медійників, що відбувся у приміщенні храму святого Василія Великого ЧСВВ, взяло участь понад 40 чоловік: релігійні та світські журналісти, прес-секретарі єпархій, священики. «Ви творите громаду, можете багато речей зробити, працюючи спільно. Тут зібрані люди одного покрою – журналісти. Але старайтеся відчути спільноту з усіма, про кого ви пишете. Будьте членами громади», – звернувся до присутніх кардинал.

Крім професійних вмінь треба мати мудрість, – наголосив Блаженніший. За його словами, «зараз дуже мало мудрих передач, які дивляться на життя широким глибоким поглядом». Кардинал закликав журналістів старатися побачити світ очима мудрої людини, яка має зрозуміти, що діється, побачити контекст і представити його іншим. Треба людей не тільки повідомити, але й допомогти їм зрозуміти.

Потрібно мати второпність, щоб сказати правду, наголосив колишній глава УГКЦ. «Щоби інший застановився і поправився. Сказати, що ти дурний в такий спосіб, щоб ти захотів стати мудрим – ото штука – щоби людину завернути на добру дорогу. Це велике трудне завдання.»

За словами кардинала Гузара, якби ми мали добру католицьку пресу, ми б не боялися говорити про проблеми. «Ми не повинні ховатися за кущ і вдавати з себе святош», – наголосив Блаженніший Любомир. «Не вимальовувати Церкви, якої нема. Коли гріх шкодить Церкві, не треба боятися про це говорити.»

Блаженніший закликав журналістів бути чесними. За його словами, також треба, щоб Церква мала відвагу зізнатися до проблем, і поставив у приклад блаженного Папу Йоана Павла ІІ, який мав мужність вибачитися за гріхи Католицької Церкви.

Також колишній глава УГКЦ нагадав журналістам, що вони повинні писати не для того, щоб їх хтось похвалив, а щоб послужити людям.

«Священики та журналісти: міст чи лінія фронту?»

часопис CREDO — Thu, 15 Dec 2011 10:02:48 +0000

15 грудня, з 13.00 по 13.40 год. в прямому ефірі Радіо Марія відбудеться дискусія на тему: «Священики та журналісти: міст чи лінія фронту?».

У програмі візьмуть участь:

Анатолій Бабинський, головний редактор часопису «Патріярхат», редактор РІСУ

Ірина Максименко, редактор часопису «Католицький Вісник»

о. Олександр Чумаков, салезіанин, душпастир УМХ

о. Микола Мишовський, головний редактор католицького суспільно-релігійного часопису CREDO.

Під час програми обговорюватимуться питання:

- Співпраця між священиками та журналістами

- Непорозуміння між журналістами та священиками

- Цензура в Церкві

Під час прямого ефіру не прийматимуться дзвінки слухачів. Запитання до учасників передачі ви можете поставити у коментарях під цим анонсом до 12.30 год. 15 грудня.

Нагадаємо, Радіо Марія можна слухати онлайн.

Додаток

Помер кардинал Джон Фоллі, колишній Президент Папської Ради в справах суспільних комунікацій

часопис CREDO — Mon, 12 Dec 2011 14:31:53 +0000

Вчора, 11 грудня, на 77 році життя, у США помер кардинал Джон Патрік Фоллі, вислужений Великий Магістр Ордену Святого Гробу Господнього в Єрусалимі та колишній Президент Папської Ради в справах суспільних комунікацій.

Кардинал Фоллі народився 11 листопада 1935 року в Дербі, Філадельфія. 1962 року отримав рукоположення з рук майбутнього кардинала Джона Крола. Разом з душпастирською працею поєднував журналістську роботу в різних католицьких ЗМІ, не припиняючи цієї співпраці і під час навчання у Римі у 1963-1965 роках.

У квітні 1984 року блаженний Йоан Павло ІІ призначив о. Джона Патріка Президентом тодішньої Комісії в справах cуспільних комунікацій, а в травні кардинал Крол уділив йому єпископські свячення. Прибувши до Ватикану, архиєпископ Фоллі також очолив адміністрацію Ватиканського телецентру та був призначений відповідальним за Ватиканську фільмотеку. Став також членом інших Папських Рад.

У червні 2007 року Папа Бенедикт XVI призначив архиєпископа Фоллі Великим Магістром Ордену Святого Гробу Господнього в Єрусалимі та надав йому кардинальську гідність. Нещодавно він залишив це служіння через важкий стан здоров’я та повернувся на батьківщину.

«Кардинал Фоллі був людиною, яку всі, хто його знав, дуже любили й шанували через його ввічливість та духовність», – зазначив о. Федеріко Ломбарді, ТІ, додаючи: «Я переконаний, що він якнайкраще уособив приязне, відкрите та уважне ставлення Церкви до світу суспільних комунікацій, не як до «безособового» світу, але як до світу осіб».

Український відділ Радіо Ватикану з вдячністю згадує кардинала Джона Патріка Фоллі за особисте сприяння всьому, що стосувалось коментарів українською мовою телетрансляцій з Ватикану. 1992 року українське телебачення розпочало телетрансляцію Служб Божих, які Папа відправляє на Різдво та на Великдень. Протягом 13 років, до 2005 року, для глядачів в України ці телетрансляції коментували редактори української секції Ватиканського радіо. На початках довелось зустрінутись з різного роду труднощами. Тоді ще архиєпископ Фоллі, як Президент Папської Ради суспільних комунікації, особисто сприяв подоланню всіх ускладнень та перешкод, зав’язавши щиру приязнь з українською редакцією.

Папа Бенедикт XVI надіслав на ім’я Високопреосвященного Чарльза Чапута, Архиєпископа Філадельфії, США, телеграму співчуття з приводу смерті кардинала Джона Патріка Фоллі. Святіший Отець з вдячністю згадує «благородну душу» кардинала Фоллі, його зразкове душпастирське служіння в Філадельфійській архидієцезії, пізніше – в Апостольській Столиці, а згодом – для добра християн у Святій Землі. «Молюся також за те, – пише Бенедикт XVI, – щоб його довголітня діяльність на користь присутності Церкви у світі суспільних комунікацій надихнули інших братися за цей апостолят, дуже важливий для звіщення Євангелія та поступу нової євангелізації».

За матеріалами: Радіо Ватикан

Глава УГКЦ: на українцях випробували «найдешевшу зброю масового знищення»

часопис CREDO — Sun, 20 Nov 2011 13:47:01 +0000

Український народ і ввесь цивілізований світ досі очікують на достеменне вивчення Голодомору і розвінчання міфів про геноцид українців у 1932-33 роках ХХ ст.

Про це заявив предстоятель Української Греко-католицької церкви Святослав (Шевчук) у Нью-Йорку, повідомляє Департамент інформації УГКЦ.

Блаженніший Святослав наголосив, що події 1932-33 років є досить маловідомими. На його думку, ще не всі в Україні мають відвагу говорити про них правду, часто ці події замовчуються з ідеологічних чи навіть опортуністичних причин.

Він назвав великим позитивом те, що сьогодні принаймні ніхто не може заперечити того, що Україна – житниця Європи, пережила не один голод. «Це лихо з різних причин пронеслося по землях України у 1921-23, 1932-33 та 1945-46 роках. Однак найбільш жахливим і штучно викликаним голодом, якого, на щастя, ніколи не зазнали інші народи колишнього Радянського Союзу, був великий голод 1932-33 років. Навіть сьогодні нам досить важко назвати точну кількість жертв цього злочину. Найостанніші дослідження кажуть, що за один рік померло щонайменше 4 мільйони людей», – наголосив глава УГКЦ.

Він нагадав, що цей штучний голод, викликаний в один із найбільш урожайних років на українських чорноземах, був ретельно спланований урядом Радянського Союзу. На думку предстоятеля УГКЦ, це було випробовування «найдешевшої у світі зброї масового знищення».

Він нагадав, що ця акція геноциду українського народу була здійснена у три етапи: перший – відокремити українську етнічну територію від решти території Союзу і створити військову, ідеологічну та інформаційну її ізоляцію; другий – насильно вилучити у декілька етапів усі без винятку продукти харчування, які мало населення і які цього року дала земля; третій – залишити повільно вмирати мільйони людей у страшних муках голоду без можливості надати їм допомогу чи дозволити шукати харчування в інших місцях.

Блаженніший Святослав вважає, що голод гірший за концтабори. «Повільно вмирати з голоду є настільки жахливим, що одна жінка, яка пережила цей голод у дитинстві, а потім була в’язнем Аушвіца, порівнюючи ці дві тортури, стверджувала, що голод є чимось набагато страшнішим від концентраційного табору, бо навіть в Аушвіці давали щось їсти. Усі ті, що дивом вижили у часи Голодомору, одноголосно стверджують, що голод є чимось страшнішим навіть за війну, оскільки на війні хтось усе таки може врятуватися, а від такого штучного голоду спасіння практично не було», – зауважив глава УГКЦ.

На його думку, голод не лише нищить тіло, а й «глибоко ранить людську душу, зароджує в ній страх, що паралізує волю для спротиву тій ідеології, яка забирає свободу, і цей страх передається із покоління в покоління. Ці рани можна зцілити лише за допомогою пам’яті». Ось чому, на його переконання, пам’ятати про ці події є важливим не лише для зцілення ран минулого, але й щоб запобігти повторенню подібних злочинів у майбутньому.

Водночас предстоятель УГКЦ наголосив, що, пам’ятаючи про український геноцид, «ми не шукаємо собі ворогів, на котрих би хотіли вилити наш біль і з ними поквитатися. Ми є християнським народом. До цієї пам’яті нас кличе наше християнське сумління, яке цією пам’яттю хоче проголосити усьому світу правду про ці події і саме правдою про них попередити і запобігти новим злочинам проти людства будь-якої ідеології».

За матеріалами: УНІАН

Про недоліки ЗМІ говорили у Ватикані

часопис CREDO — Mon, 14 Nov 2011 14:03:03 +0000

>
Непорозумінням між Церквою і світом ЗМІ була присвячена зустріч у Ватикані, в якій брав участь, кардинал Джанфранко Равазі. Він розповів про найбільш поширеніші помилки, які ЗМІ допускають, коли пишуть про науку Папи.

Голова Папської ради з культури зазначив, що найпоширенішою помилкою тих, хто пише про Церкву, є використання спрощень. Друга – полягає в журналістських маніпуляціях, пошуках пікантних скандалів і тем, які показують Папу однобоко, наприклад «експертом з питань застосування презервативів». Іншими словами, це гріх таблоїдизації папського вчення, висміювання його і баналізування серйозних питань, яких часто взагалі не згадують в повідомленні.

На думку ватиканського експерта, ліками на ці дефекти буде презентація вчення Католицької Церкви. Хоча і в цьому є недоліки, – вважає кардинал Раваззі – які полягають в неточності, дезінформації та мітологізації релігії. Деякі медіа мають сильно викривлене бачення людей Церкви, причиною чого є антиклерикалізм і навіть ворожість щодо Церкви. Останнім великим недоліком, на думку глави Папської ради з культури, є відсутність журналістської компетентності в церковних та богословських питаннях.

За матеріалами: deon.pl

Переклад Католицький Оглядач

Кардинал Равазі: Проповіді потрібно оживити

часопис CREDO — Tue, 08 Nov 2011 13:16:21 +0000

Глава Папської Ради у справах культури кардинал Джанфранко Равазі вважає, що проповіді, з якими виступають перед паствою католицькі священики, нерідко виявляються дуже «сірими». Щоб подолати їхню нудність ватиканський єрарх запропонував «оживляти» їх скандалами, взятими з біблійних переказів.

На думку Равазі, який виступив на конференції в Римі, шаблонність і занудність церковних проповідей може призвести до того, що вони можуть стати просто нецікавими й непотрібними для пастви, привченої до енергійного стилю подачі матеріалів на телебаченні та в інтернеті.

Як вважає кардинал, стиль телевізійної та онлайнової інформації «вимагає від нас, щоб ми були неперевершеними та гострими, зосереджувалися на суті справи, зверталися до барвистих описів».

Занадто багато священиків використовують суху і сумну богословську мову, а замість цього їм треба було б приправити свої проповіді яскравими історіями, що містяться в Біблії, яка набагато частіше вдається до живих образів.

Twitter, на думку кардинала, теж може стати ефективним способом поширення Слова Божого.

«Ми маємо пам’ятати, що проповідь віри може бути проголошена не тільки з церковної кафедри. Тієї ж мети можна досягнути і за допомогою 140 знаків повідомлення в Twitter».

Подобається це священикам чи ні, але вони мають знати, що їхня паства сьогодні складається з «дітей телебачення та інтернету», переконаний він. Сам кардинал Равазі відомий як шанувальник нових ЗМІ, є автором блогу на інтернет-сайті шанованої щоденної фінансової газети Італії Il Sole 24 Ore.

За матеріалами: Католицький Оглядач

Ченці ХХІ століття

часопис CREDO — Tue, 01 Nov 2011 05:57:03 +0000

Журналісти-католики проведуть круглий стіл у рамках конференції «Медіа Мобілізація»

часопис CREDO — Thu, 27 Oct 2011 15:54:14 +0000

16 грудня в Києві з темою «Євангеліє в цифрову епоху» відбудеться ІІ конференція інтернет-євангелистів Media Mobilization. Як і минулого року, вона збере християнських блогерів, журналістів, керівників церковних медіа-служінь, лідерів думок і всіх, хто цікавиться проповіддю християнства через сучасні засоби комунікації.

На Media Mobilization 2011 обговорюватимуться образ сучасного споживача, специфіка сприйняття інформації, формат донесення євангельських істин та нове явище digital evangelism.

«Сучасна християнська церква недостатньо чітко уявляє, якими є потреби і попит різних груп населення. Від цього страждає якість донесення їх послання до невіруючої аудиторії», — відзначає один з доповідачів конференції, генеральний директор маркетингового агентства Quattro Media (лідера ринку Казахстану) Віктор Єлісєєв.

Особливий акцент зроблений на цифрових можливостях для віруючих. Вперше для християнських медіа-конференцій в СНД прозвучить тема про data-журналістику (візуалізація даних), формування спільноти амбасадорів (послів) в мережі навколо бренду, методи і технології моніторингу, вплив соціальних медіа на контент-політику традиційних ЗМІ та інші. «Наше завдання не мотивувати людей йти в медіа-сферу, а дати чітке бачення про тенденції і конкретний інструментарій», — розповів один з організаторів, блогер Микола Малуха.

У рамках Медіа Мобілізації також відбудеться круглий стіл Спільноти журналістів-католиків України, до якої входять представники Української Греко-Католицької Церкви і Римо-Католицької Церкви в Україні. Провідною темою зустрічі учасники спільноти обрали питання внутрішньої комунікації між журналістами-католиками, а також вироблення дорожньої карти механізмів співпраці та обміну досвідом й інформацією в галузі соціальної комунікації між журналістами УГКЦ і РКЦ.

«Спільноту журналістів-католиків» було неформально започатковано 4 роки тому за ініціативи РІСУ та Clara Studio. А рік тому за підтримки Комісії у справах мирян УГКЦ та інформаційного відділу УКУ , а також завдяки журналістам з католицьких ЗМІ, таких як CREDO, Католицький оглядач , «Наш Собор», радіо Світанок та інших її формально засновано.

На сьогодні спільнота об`єднує більш ніж 60 журналістів як з церковних видань, вірних РКЦ і УГКЦ, так і журналістів-католиків, які працюють в світських виданнях.

«Вже кілька років в середовищі кількох католицьких видань та медійних проектів зародилась ідея створення спільноти журналістів-католиків. Ми мали кілька спільних реколекцій у Кам’янці-Подільському і Вінниці, а минулого року – у Львові. Під час останньої зустрічі виникла ідея вивести нашу спільноту на наступний рівень так, щоб це не були просто принагідні зустрічі, а наше спілкування давало реальні результати. За підтримки Комісії у справах мирян УГКЦ ми започаткували свого роду неформальну організацію. Створили електронний майданчик у форматі групи Facebook (який є закритим), де ми обмінюємось інформацією, обговорюємо різні питання. На сьогодні в цій спільноті є 63 людини. Для того, щоб поглибити нашу співпрацю, зробити її більш конструктивною, ми вирішили провести «офлайн» зустріч, обговорити ті проблеми з якими ми стикаємось і які ми можемо вирішувати співпрацюючи одні з одними. Вирішили, що Медіа Мобілізація прекрасно підходить для такого формату зустрічі», — зазначив один із її ініціаторів Анатолій Бабинський, головний редактор журналу Патріярхат і редактор РІСУ.

Media Mobilization ставить перед собою завдання — сприяти інституційному розвитку християнської медіа-спільноти. В її рамках відбудеться перший в країнах СНД конкурс серед християн-блогерів.

Організаторами конференції є Асоціація інтернет-євангелістів Україна, Євангельська церква «Скіменс», Співдружність студентів-християн і Релігійно-інформаційна служба України.

«В Україні досі проводилося кілька християнських медіа-форумів різного рівня. Минулорічний форум «Медіа Мобілізація» став фактично найпотужнішим таким заходом, де зібралися дійсно профі і початківці у царині релігійної журналістики та церковних PR з різних конфесій. РІСУ має значний досвід проведення експертних круглих столів і тренінгів з цієї тематики. Участь у співорганізації ММ є важливою з кількох причин. По-перше, нам як агенції буде цікаво поділитися своїм досвідом, представити свої погляди на актуальні теми релігійного життя. По-друге, це знайомство з досвідом колег і пошук нових авторів та журналістів для розширення нашої праці. Для мене особисто, як журналіста-католика, буде цікавою також зустріч Спільноти журналістів-католиків, яка збереться в рамках ММ-2011 на свої окрему нараду. Хочу зазначити, що це є добра нагода обговорити ті речі, які турбують багатьох, зокрема, як діяти в тій чи іншій ситуації, коли потрібно допомогти своїй чи братній Церкві висвітлити важливу подію в її житті тощо», — наголосив директор РІСУ Тарас Антошевський.

З питань участі звертайтесь за ел. адресою jesfor.malukha@gmail.com, а також слідкуйте за анонсами на офіційній сторінці в Facebook .

Контактна особа конференції Медіа Мобілізація: Микола Малуха jesfor.malukha@gmail.com, +38-066-922-53-89.

Спільноти журналістів-католиків – Анатолій Бабинський anatolij.babinskyj@gmail.com

За матеріалами: РІСУ

Італійський журналіст про напади на Папу у ЗМІ

часопис CREDO — Wed, 12 Oct 2011 11:52:34 +0000

«На Бенедикта XVI та його послання відбуваються безжальні атаки ЗМІ, подібно як це було на початку понтифікату Йоана Павла II», – вважає італійський ватиканіст Андреа Торніеллі. Він разом зі своїм колегою, Паоло Родарі, опублікував книгу «Атака на Ратцінгера».

В інтерв’ю KAI Торніеллі сказав, що приводом для написання книги стали численні напади на Бенедикта XVI у ЗМІ.

«Нам здавалося, що через атаки на Папу, спричинених також маніпуляціями деяких засобів масової інформації, його послання не проникало добре до громадської думки, що Учительство Святішого Отця не передавалося католицькій спільноті. З огляду на це ми намагалися відтворити ті епізоди впродовж перших шести років понтифікату Бенедикта XVI, які подають як кризи».

Торніеллі нагадав, що Йоан Павло II на початку свого понтифікату також підлягав сильній критиці й атакам ЗМІ.

«Я думаю, що протиставлення, наприклад, Папи Бенедикта XVI Йоану Павлу II – це чергова медійна вигадка. Не забуваймо, що кардинал Ратцінгер найдовше співпрацював з Йоаном Павлом II як префект надзвичайно важливої дикастерії, а всі прийняті ним рішення, опубліковані документи, наприклад ті, що стосуються «теології визволення», чи декларація «Dominus Iesus» не були ідеєю Ратцінгера, а обговорювалася і випрацьовувалися разом з Йоаном Павлом II».

Італійський ватиканіст переконаний, що варто подбати про те, щоб прочитати та зрозуміти тексти Бенедикта XVI. На його думку, в них є захоплююча здатність Папи представляти наочні образи. Наприклад, коли у Кельні у серпні 2005 року він порівняв навернення до процесу ядерного реакції. Як сказав Торніеллі, коли Бенедикт XVI виголошує промову чи пише, він здатний захопити, показати образи, що полегшують прийняття правд віри.

За матеріалами: Католицький Оглядач