Для мусульман та євреїв сама ідея Боговтілення є блюзнірством. Атеїстам твердження, що Бог став людиною, видається просто байкою. А для християн це – істина віри, яка лежить в основі спасіння. Втім, відношення до сфери віри не виключає раціонального обґрунтування.

Святий Афанасій Олександрійський, Отець і Вчитель Церкви, у своїй праці «Про втілення Бога Слова» переконливо доводить що Боговтілення не лише можливе, а й необхідне. Головна думка його книги знаходиться на межі абсурду: Бог не міг не втілитись!

Аргументи св. Афанасія чіткі і глибокі. Спочатку передісторія: отже, Бог створює людину – єдину з усіх істот, яка являє образ Божий і має частку у розумному бутті Слова. Бог створив людину для нетління. У Його передвічному плані було блаженне життя людей у єдності з Богом у раю і безсмертя на небесах.

Однак люди відвернули свій погляд від Бога, і піддались злу власних пожадань. Як наслідок, замість того, щоб перебувати у блаженному стані, людство увійшло у стан смерті і тління. Отже, Божий план було зірвано. Про стан людей у гріхопадінні, св. Афанасій пише, що вони так низько впали, що стали більше подібні до тварин, ніж до розумних істот, які мають пізнання Бога і відображають Його подобу.

Байдуже спостерігати за смертю власного творіння було б не гідно Бога і Його благості; більше того – це свідчило би про обмеженість Бога.

Ця катастрофа мала такий масштаб, що все творіння, над яким Бог працював шість днів, одночасно втратило сенс. Адже весь світ був створений лише для людини і заради людини, а людина увійшла у стан смерті, і, в певному сенсі, перестала бути собою. Який сенс тоді було взагалі створювати людину і світ для неї? «Звісно, краще було би не створювати людей взагалі, ніж створити, і дати їм загинути», – каже св. Афанасій. Байдуже спостерігати за смертю власного творіння було б не гідно Бога і Його благості; більше того – це свідчило би про обмеженість Бога. Отже, втрутитись у цю ситуацію і врятувати творіння для Бога було, можна сказати, справою честі.

«Що Бог мав робити у цій ситуації?», – запитує Афанасій. Скасувати Свою пересторогу, яку Він дам Адаму – «того самого дня, коли з нього (дерева) скуштуєш, напевно вмреш», Бог не міг, адже це зробило би слово Боже неістинним. Не виправило би ситуацію і покаяння людини. Адже гріх Адама – не лише переступ Божої заповіді. Він наніс глибоку рану самій людині, пошкодив її природу і призвів до того, що людина, яка була господарем на всій землі, опинилась у рабстві смерті і тління. Якби мова йшла лише про переступ, злочин, покаяння вирішило би проблему, але від тління і пошкодження людської природи – наслідків гріха, воно спасти не могло.

Що Бог мав робити у цій ситуації?

Відбиток Образу Божого у людині було пошкоджено і затьмарено. Його не могла відновити ані сама людина, ані ангели, оскільки вони не мали цього Образу. Святий Афанасій постійно ставить риторичне питання: «що було робити Богу?». Він наводить приклад з життя: коли портрет, написаний на полотні, вицвітає і риси обличчя затираються, художник його не викидає. Потрібно щоб той, з кого писався портрет, знову прийшов для відновлення свого образу.

Син Божий – справжній Образ Бога прийшов до людей, прийняв на Себе людську природу, щоб відновити у людині Свій образ – затертий і спаплюжений; відновити цілісність, втрачену людьми. Ніяким іншим чином цього досягти було неможливо. Слово Боже, ставши людиною, віддало Своє тіло у жертву за всіх; і у Собі перемогло смерть.

Святий Афанасій наголошує, що головним мотивом втілення була любов. Бог, будучи Любов’ю не міг допустити, щоб Його улюблене створіння, єдине з усіх створене на його Образ, загинуло. Він не міг не використати єдиний можливий спосіб спасіння людства – Боговтілення. Інакше бути просто не могло.

Довідка CREDO

Святий Афанасій Великий (Олександрійський) – Отець і Великий Вчитель Церкви. Народився близько 295 року в Олександрії. Історики припускають, що християнське виховання і освіту св. Афанасій отримав у Фіваїдській пустелі під проводом святого Антонія – батька єгипетського чернецтва. Близько 319 року Афанасія було висвячено на диякона. І саме в якості диякона майбутній святий разом з єпископом Олександрії брав участь у Нікейському Соборі. Не зважаючи на молодий вік та невисокий сан, св. Афанасій відіграв значущу роль у цьому соборі, палко захищаючи правдиву віру від єресі аріанства (аріани заперечували божество Ісуса Христа).

У 328 році, ставши єпископом Олександрії, св. Афанасій продовжує боротися з аріанством. У 350 році він залишився єдиним неаріанським єпископом у Східній частині Римської імперії. Через свою стійку оборону істини, Афанасій зазнавав постійних гонінь. П’ять разів його відправляли у вигнання, де він провів разом більше 17 років.

М’який та лагідний за вдачею, святий Афанасій був незламним, коли йшлося про відстоювання віри. За це його назвали «стовпом Церкви», «батьком правовір’я». Святий Афанасій є автором числених апологетичних, догматичних та аскетичних творів.

Помер св. Афанасій у 373 році в Олександрії.

]]> http://www.credo-ua.org/2010/04/21661/feed/ 0 http://www.credo-ua.org/2010/01/11679/ http://www.credo-ua.org/2010/01/11679/#comments Mon, 11 Jan 2010 10:42:42 +0000 часопис CREDO http://www.credo-ua.org/?p=11679
9 січня Папа Римський Бенедикт XVI відвідав в римській клініці Джемеллі французького кардинала Роже Ечегарая.

87-річного прелата було госпіталізовано в Різдвяну ніч. Як повідомлялося раніше, перед початком святкової Меси в базиліці св. Петра, 25-річна Сюзанна Майоло перескочила через загородження і накинувся на Бенедикта XVI. Жінка збила Понтифіка з ніг, однак він не постраждав і зміг продовжити Різдвяне Богослужіння. Кардинал Ечегарай також впав на підлогу і отримав травму – перелом шийки стегна. У лікарні прелатові була зроблена операція.

В офіційному повідомленні ватиканської прес-служби повідомляється, що під час візиту до лікарні між Папою і кардиналом «відбулася сердечна розмова французькою мовою», Понтифік засвідчив, що кардинал Ечегарай йде одужує. Французький прелат, який повинен виписатися з клініки вже на цьому тижні, зміг провести Папу до дверей Джемеллі.

Сюзанна Майоло в даний час знаходиться в психіатричній клініці в околицях Риму. Прес-служба Святого престолу повідомляє, що 1 січня, за дорученням Папи, Майола відвідав його особистий секретар монсеньер Георг Генсвайн. Папа простив Майоло, – заявив глава прес-служби о. Федеріко Ломбарді. Тим не менше, ватиканський суд ще розглядає питання про те, чи будуть висунуті звинувачення проти неї.

За матеріалами: Благовест-Инфо

Чимало представників цієї етнічної групи карпатських українців, виселених із прабатьківських земель під час сумнозвісної операції «Вісла», осіло на Галичині. Серед місць їх компактного проживання – обласний центр та його місто-супутник – Винники. Місцеві лемки і склали головну «аудиторію» велії. А серед почесних гостей – представники етнічних об’єднань з інших міст, районів і областей.

Як зазначив голова Всеукраїнського товариства «Лемківщина» Володимир Ропецький, гостей розважатиме відомий у багатьох країнах світу хор лемків, виступлять і аматорські колективи.

Особливо зворушлива сторінка вечора – спогади літніх людей про святкування Різдва у рідному краї та забави молодих лемків. Неодмінний атрибут велії – колядки неповторною лемківською говіркою.

Учасників дійства також частували стравами, приготованими за рецептами бабусь і прабабусь.

А Богослужіння відбувалось у древній Лемківській церкві, що знаходиться у музеї архітектури і побуту “Шевченківський гай”.

За матеріалами: Religion.in.ua

Акція, яку організувала патріарша Комісія з питань євангелізації УГКЦ, крім Одеси була представлена також в Іллічівську, Роздільній та Южному.

«В Одесі дуже відкриті люди, – ділиться враженнями після виступу театру-вертепу о. Ігор Головчак, заступник голови Комісії з питань євангелізації УГКЦ. – Вони вже починають звикати до традицій святкування Різдва і розуміють, що наші українські традиції треба відроджувати».

Різдвяний театр також виступив в одеській військовій частині перед військовослужбовцями Західної військово-морської бази збройних сил України.

Акторами театру є семінаристи, випускники шкіл євангелізації та студенти вузів Львівщини. Більшість молодих акторів також є членами організації «Українська Молодь – Христові».

За матеріалами: Православная Католическая Церковь в Одессе – УГКЦ

Щоб сталося, якщо Ісус Христос не прийняв би святого хрещення? Напевно досі тривала би стара віра основана на традиції Старого Завіту. На щастя Хрещення Ісуса Христа відбулося. За часів діяльності Івана Хрестителя, якого зараховуємо уже до постатей Нового Завіту, котрий заповідає, що це є перша і основна подія у ділі спасіння Христа (після Його народження з Діви Марії). Прізвисько Івана – Хреститель, має своє коріння у хрещенні, яке він здійснював у ріці Йордан для багатьох тисяч новонавернених євреїв. Сам він казав: «Я хрестив вас водою, а Той вас хреститиме Духом Святим» (Мк 1, 8). Це вже є заповіддю християнського хрещення, яке відтоді буде надаватися віруючим у Христа, який у сакраментальний спосіб буде нас з Ним з’єднувати. Дійсно – це вже не вода, а Святий Дух буде нас завжди єднати з Ісусом. Це свято обходимо на згадку Хрещення самої голови Церкви, якою є Ісус Христос. Його можна визнати за початок Християнства.

З самого початку свято це не мало виділеного місця у літургічному календарі. Однак після 1955 року його святкування було визначено на 13 січня. Після ІІ Ватиканського Собору, у 1969 році, визнано, що свято це будемо обходити у неділю після свята Богоявлення. У християнстві свято Хрещення Господнього закриває час Різдвяного періоду. Але з огляду на глибоку традицію, співи колядок продовжуються до другого лютого, тобто до свята Стрітення Господнього.

]]> http://www.credo-ua.org/2010/01/11628/feed/ 0 http://www.credo-ua.org/2010/01/11601/ http://www.credo-ua.org/2010/01/11601/#comments Sun, 10 Jan 2010 09:16:59 +0000 часопис CREDO http://www.credo-ua.org/?p=11601
Свято Хрещення Господнього завершує собою літургійний Різдвяний період у Церкві. Пропонуємо вам уривок з книжки кардинала Йозефа Рацінгера «Благословення Різдва» (The Blessing of Christmas, 2007). Різдвяні розважання шанованого теолога, духовного вчителя, письменника, а от тепер Понтифіка, спонукають подивитися свіжим оком на події Різдва й відкрити глибоке значення цієї надзвичайної події в історії людства, а також показують Папу як людину, яка знає, як промовити до людського розуму та серця.

Св.Франциск наказав, щоб Різдвяної ночі печері у Греччіо були обов’язково присутні віл та осел. Він так сказав до шляхтича Джованні: «Я хотів би пробудити в усій повноті спогади про Дитину, яка народилася у Вифлеємі, та про всі ті труднощі, що їх Вона мала перенести у своєму дитинстві. І я хотів би побачити на власні очі, що це означає – лежати в стайні й спати на сіні, поміж волом та ослом».
Відтоді віл та осел присутні у кожному вертепі, але звідки вони справді походять? Адже добре відомо, що оповідання про Різдво з Нового Завіту не згадують їх. Віл та осел не є тільки витворами побожної уяви; віра Церкви у єдності Нового і Старого Завітів наділила їх власною роллю як супровідників Різдва. У пророка Ісаї читаємо: «Віл знає господаря свого, а осел – ясла пана свого. Ізраїль нічого не знає, народ мій не розуміє» (1,3).

Отці Церкви вбачали у цих словах пророцтво, що вказувало на новий Божий народ, Церкву, яка складалася з євреїв та поган. Перед Богом усі люди, як євреї, так і погани, були як віл та осел, що не мали ані розуму, ані знання. Однак Дитина у стайні відкрила їм очі, так що вони зараз розпізнали голос їхнього Вчителя, голос їхнього Господа.

Вражає, як на середньовічних картинах Різдва художники зображують цих двох тварин, наділяючи їх майже людськими рисами, і як вони стоять перед таємницею Дитяти і вклоняються Їй з усвідомленням та благоговінням. Та зрештою це було логічно, оскільки дві тварини розглядалися як пророчий символ таємниці Церкви – нашої власної таємниці, адже ми не хто інші, як воли та осли, що стоїмо перед Предвічним Богом, воли та осли, чиї очі відкрилися Різдвяної ночі, щоб ми могли розпізнати нашого Господа у стайні.

Хто впізнав Його, а хто ні? Та чи ми справді розпізнали Його? Коли ми ставимо фігурки вола й осла поруч із жолобом, де лежить Дитина, ми маємо пам’ятати усю цитату з Ісаї, яка сповіщає нам не тільки добру новину, в сенсі обіцяного майбутнього знання, а й вирок, винесений сучасній сліпоті. Віл та осел знають, а «Ізраїль нічого не знає, народ мій не розуміє».

Хто вони – віл та осел – сьогодні, а хто такий «народ мій», що не знає? Як ми можемо розпізнати вола й осла? Як ми можемо розпізнати «мій народ»? І чому відсутність розуму розпізнає, тоді коли сам розум є сліпий? Щоб відповісти на це питання, ми маємо повернутися з Отцями Церкви до першого Різдва. Хто впізнав Його? А хто не зміг Його впізнати? І чому?

Одним із тих, хто не спромігся Його впізнати, був Ірод. Він навіть не розумів, коли вони говорили йому про Дитя, бо був глибоко засліплений своєю жадібністю до влади та параноєю, яка це супроводжувала (пор.Мт 2,3). Ті, хто не спромігся Його впізнати, був «ввесь Єрусалим з ним» (там само). Ті, хто не спромігся Його впізнати, були люди в «м’яких одежах», ті, що посідали високі соціальні посади (Мт 11,8). Ті, хто не спромоглися Його розпізнати, були вчителі, первосвященики та книжники, знавці Біблії, біблійної інтерпретації, хто знали правильні цитати з Писання, та все ж не спромоглися щось з них зрозуміти (див.Мт 2,4-6).

А ті, хто впізнав Його, були «віл та осел»: пастухи, мудреці, Марія і Йосип. Але чи могло бути інакше? Ті, хто посідали високі соціальні посади, не були в стайні, коли там лежав новонароджений Ісус, це саме тут віл та осел мали свій дім.

А що ж сказати про нас? Чи ми далеко від стайні тому, що носимо «м’який одяг», чи може тому, що ми «мудріші»? Чи ми настільки переймаємося вивченням екзегези Святого Письма, показом недостовірності та історичної акуратності певних уривків, що самі стаємо сліпі до Дитяти й нічого не усвідомлюємо від Нього? Чи ми настільки в «Єрусалимі», у палаці, у себе вдома та в своїй зарозумілості й параної, що не чуємо вночі ангельських голосів, аби побігти і вклонитися Дитині?

Тому цієї ночі віл та осел дивляться на нас очима, повними докорів: мій народ не розуміє, а чи ти чуєш голос твого Господа? Коли ми ставимо такі знайомі фігурки до ясел, маємо просити Господа дарувати нашим серцям таку простоту, що може відкрити Господа в Дитяті, як це одного разу відкрив св.Франциск у Греччіо.

Кардинал Йозеф Рацінгер: «…Різдво стало святом, коли ми обдаровуємо одне одного подарунками, отак-от наслідуючи Бога, Який дав нам самого себе, дав нам життя, яке справді стає даром, коли «молоко» нашого існування підсолоджене «медом» любові. І цій любові вже не загрожує ані смерть, ані зрада, ані безглуздя».

Напередодні зимових свят британське видання The Guardian запропонувало художникам створити сучасну інтерпретацію традиційних різдвяних образів вертепу. Проект присвячений символам материнства в сучасному, секуляризованому суспільстві. Серед художників, які приєдналися до проекту – Марк Воллінгер, Мартін Парр, Ребекка Верро, Файона Банер та інші.

Джон Сквайр створив варіацію картини Тіціана «Циганська Мадонна», де ролі Ісуса і Марії виконують дві дочки художника.

Джуліан Опай намалював стилізований груповий портрет Святої Родини. Подібно Ван Дейку та іншим старим майстрам, художник використовував канони зображення Мадонни з немовлям для створення сімейних портретів на замовлення.

Мартін Парр намагався вловити на фотографії момент, коли мати і дитина дивляться один одному в очі. Таким чином художник хотів показати зв’язок, який встановлюється відразу після народження малюка.

Марк Воллінгер розмістив на площі порожню дитячу колиску за якою спостерігали троє охоронців. Інсталяція символізувала волхвів, які чекають на появу Ісуса.

Файона Банер зобразила матір і дитину у вигляді точок різних шрифтів.

Том Хантер пояснює Різдвяну історію, як розповідь про родину, яка залишилася без житла і намагається знайти безпечне місце для своєї дитини. На фотографії зображена молода біженка з Сомалі та її дочка.

Майк Фіггіс створив композицію з марокканських сувенірів, додавши до вертепу також популярний образ Санта-Клауса.

Майкл Ленді розмістив поруч дві фотографії скульптури «Матиринство» – до і після того, як її в кінці 1930-х років звинуватили в непристойності, через напівоголеність матері.

Ребекка Уоррен використовувала фотографію індичок для ілюстрації теми материнства.

За матеріалами: tochka.net

У Львові біля фонтану Діани, що на площі Ринок, 6 січня відкрили «живий» Різдвяний вертеп. 7 пластунів, перевдягнутих у костюми пастушків, царів, Діви Марії та Йосипа, працюватимуть 6, 7, 8 та 9 січня у дві зміни з 11:00 до 16:00 години, аби львів’яни та гості міста змогли відвідати атракцію. До дійства залучені також живі тварини: віслюк, овечки та теля.

До вертепу залучені й живі тварини: віслюк, овечки і теля. Також на площі перед львівською Оперою встановили найбільший в місті Різдвяний дідух. Перед установкою пластуни традиційно його пронесли вулицями міста в супроводі дітей з ансамблів «Джерельце» і «Намисто».

«Хочеться, аби Різдво було атракційнішим. Загалом я вважаю, що у кожному святі повинна бути динаміка, воно повинно розвиватись і щороку ставати все сучаснішим. Жива шопка – це один з проявів такої динаміки. Таке дійство найцікавіше, перш за все, для дітей та людей, котрі приїжджають зі Східної України, з Росії, аби вони зрозуміли, що до цього слід ставитись по-європейському. Не факт, що це повинні бути саме такі костюми, саме такі тварини, але ми розпочали саме у такий спосіб ламати стереотип «закутого» Різдва. Воно має бути вільне і демократичне», – наголосив один із організаторів акції, директор мережі концептуальних авторських ресторанів «!ФЕСТ» Юрій Назарук.

Окрім живого вертепу, 9 січня цього року разом із франківським гуртом «Перкалаба» !ФЕСТівці запланували спільні колядування: «Ми запрошуємо і клієнтів, і друзів зібратись 9 січня на площі Ринок і звідси піти колядувати по різноманітних закладах міста», – зазначив Юрій Назарук.

За матеріалами: Utro.ua, Офіційний портал Католицької Церкви латинського обряду в Україні

У п’ятницю, 8 січня, Президент України Віктор Ющенко відкриє у Львові великий Різдвяний парад.

Як повідомили у Львівській міській раді, відкриття відбудеться о 15:00. Парад відбудеться в рамках ІІІ Свята Пампуха.

У рамках Новорічно-Різдвяних святкувань з 6 до 21 січня львів’яни та гості міста мають можливість відвідувати фестиваль Різдво у Львові, який відбувається у центрі міста.

У програмі візиту Президента: участь у відкритті Третього міського свята пампуха, виступ, перегляд вертепу від народного театру-студії «Хочу» (на площі біля північного входу до Ратуші), огляд вистави «Різдвяна феєрія».

Заплановані також відвідини Ющенком церкви Преображення Господнього, якими він вшанує 20-річчя виходу УГКЦ з підпілля.

Нагадаємо, згідно з графіком Віктора Ющенка, це буде третій візит Президента до Львівської області протягом перших днів нового року.

За матеріалами: Новинар, ЗІК

На богослужіння прибув також Митрополит Львівський, Римо-Католицької Церкви в Україні, Мечислав Мокшицький, який розділив радість вірних Української Греко-Католицької Церкви з нагоди свята Різдва Христового.

Святкування у Соборі св. Юра розпочалися ще 6 січня Царськими часами, вечірнею з Літургією Василія Великого. У надвечір’я Різдва, вірні на чолі із Владикою Ігорем, молилися Велике повечір’я з литією.

Планується, що у часі різдвяних свят, Владика Ігор відвідає громаду храму святих Ольги і Єлизавети та уділить священичі і дияконські свячення достойним кандидатам.

Також, в рамках святкування Різдва Христового 10 січня 2010 р. на проспекті Свободи у Львові (біля пам’ятника Тарасу Шевченку) Катехитична комісія Львівської Архиєпархії, спільно із Чином Святого Василія Великого організовує фестиваль «Різдвяна Зірка». Учасники фестивалю – діти та молодь катехитичних шкіл Львівської Архиєпархії. Святкове дійство триватиме з 14.00 години до 22.00. Організатори запрошують усіх гостей та мешканців Львова, прийти та відчути містерію Різдва.

За матеріалами: Львівська Архиєпархія УГКЦ

В різдвяну ніч храм Христа Спасителя відвідали приблизно 6 тисяч осіб. Серед них був і президент Росії Дмитро Мєдвєдєв, який прийшов на богослужіння разом зі своєю дружиною Світланою. Богоявленський собор у Елохово відвідали майже 5 тисяч осіб, а Свято-Данилівський монастир – більше тисячі.

Всього в нічних богослужіннях 2010 року в Москві взяли участь понад 85 тисяч віруючих, що на 23 тисячі менше, ніж у минулому. Це число становлять менше 1% населення російської столиці. У Різдвяну ніч за порядком на московських вулицях стежили 5,5 тисяч міліціонерів і військовослужбовців внутрішніх військ.

Наприкінці 2009 року з’являлася інформація, що в ніч на 7 січня на столичні вулиці вийдуть 8 тисяч 540 співробітників міліції. Також передбачалося, що московські храми в різдвяну ніч відвідають близько 200 тисяч людей.

За матеріалами: portal-credo.ru

Усі українські Православні Церкви, Українська Греко-Католицька Церква, більшість українських євангельських християн, а також Єрусалимська, Російська, Сербська, Грузинська Православні Церкви зустрічають Різдво Христове в ніч з 6 січня на 7 січня. Цей день є офіційним державним святом в Україні.

Згідно з Євангелієм, Ісус Христос народився в часи правління імператора Августа в юдейському місті Вифлеємі у сім’ї теслі Йосипа Обручника з Назарету та Марії(Богородиці й Пріснодіви), які прибули до Вифлеєму для участі в перепису населення (Лк. 2:1,2). Не знайшовши місця для нічлігу родина була змушена переночувати в печері, що використовувалася як хлів для укриття худоби від непогоди. Під час народження Христа над печерою зійшла Вифлеємська зірка, яка вказала про цю подію трьом волхвам (мудрецям, царям). Першими прийшли поклонитися Христу пастухи, яким про цю подію сповістив янгол, потім волхви. Волхви піднесли Христу царські дарунки — золото, ладан і смирну.

Цар Юдеї Ірод, який почув вістку про народження нового царя, велів вбити всіх дітей у віці до 2 років. Йосипу явився ангел та попередив про небезпеку. Тому родина Йосипа була змушена переховуватися в Єгипет аж до смерті Ірода.

Достовірна дата народження Христа невідома. Святе Письмо не вказує ні дня, ні року, коли, саме народився Христос. Числення, покладене в основу нашої ери, було зроблено в 525 році римським монахом, папським архіваріусом Діонісієм Малим, який керувався даними Хронографічного збірника за 354 рік. Пізніші дослідники виявили, що ця дата помилкова: Христос народився на 5 чи 6 років раніше, між 748 і 749 роком римського літочислення, як на те вказують астрономічні підрахунки, які врахували також згадку про затемнення місяця, про що говорять тодішні історики. Ця дата підтверджується й іншими історичними підрахунками.

Рішення про святкування Різдва Христового 25 грудня було прийнято на Ефеському (Третьому Вселенському) церковному соборі в 431 році.

Вирішальну роль у впровадженні окремого свята Різдва Христового на Сході зіграли три Отці Східної Церкви: святі Василій Великий, Григорій Богослов і Йоан Золотоустий. Під його впливом святий Григорій Богослов запроваджує це свято у Константинополі. В Єрусалимі натомість Різдво святкувалося разом із Богоявленням аж до 634 р. У ІV ст. свята Олена, мати імператора Костянтина Великого, побудувала у Вифлеємі храм на честь Різдва Христового.

В Україні християни східної традиції святкують Різдво 7 січня, коли за Юліанським календарем випадає 25 грудня — офіційна дата народження Ісуса. Невід’ємним атрибутом святкування Різдва в Україні є колядки, в яких прославляється новонароджений Христос. Колядники ідуть з колядою від хати до хати, сповіщаючи радісну новину – народження Божого Дитяти. У всіх храмах відправляються святкові Різдвяні Літургії. За святковим столом збирається вся родина, вітаючись словами: «Христос Рождається! Славімо його!»

За матеріалами: РІСУ

Понад 2 тисячі років тому в людське життя увійшла нова любов і нова свідомість

Людство деградує, розвивається чи стоїть на місці? На це запитання різні особистості і різні релігії відповідають по–різному. Хто з нас не мав думки, що «колись люди були кращі, духовніші, чутливіші»? І це при тому, що «незрозумілий» ще й досі безумовний альтруїзм понад дві тисячі років тому ввійшов не просто в норму людського життя, а у віру. Сповідників християнства перестало лякати потойбіччя, майбутнє уже не вважалося «царством долі», яку можна задобрити чи обтяжити. Усвідомлення і любов виправляли будь–які помилки. Мертві, живі й ненароджені різних народів, рас та історичних епох, — розумні й нетямущі, успішні й не дуже — з’єдналися в єдиній спільноті, де все взаємопов’язане і кожен є даром для іншого. Це почалося з народження Дитятка «не від світу цього» в убогій печері на Святій землі у Віфлеємі.

Хліб життя

Навіщо приходило у світ Дитятко, якщо людство напозір вироджується, тоне у гріхах, задихається в тем ряві? Навіщо ми щороку відзначаємо Різдво, згадуємо про темну віфлеємську печеру (освітлену спершу зіркою з неба, а потім зсередини — сяючим Немовлятком), пастушків з ягнятами і трьох величних царів, що припали навколішках до годівниці для худоби? Чому Христос народився «серед бидляти»?

Християнські богослови пояснюють, що після «подвигу» біблійного Адама Божа сила перестала діяти в самій людині, людина відреклася від свого Джерела і отримала «повну самостійність», пішла «на власний хліб». Божа сила відтоді могла діяти на людину лише ззовні. Хоча людина, за задумом, є богоподібною, бо створена за образом Божим і мала б стати Його подобою. Тобто, беручи з Нього приклад, набувати схожості з ним аж до повного преображення–обоження. Після «вигнання з раю» лише диво могло повернути людині цю здатність, а разом з нею — вічне життя.

Видить Бог,


видить Сотворитель,


Що весь мир погибає —


Архангела Гавриїла


у наш світ посилає,

— мовиться у колядці. Цей Божий вісник прийшов у Назарет до Марії, і вона погодилася прийняти Спасителя у своє лоно. Час приходу Христа залежав, як не дивно, від людської волі. Марія стала «новою Євою», а її Син — «новим Адамом», започаткувавши нову еру людства. У колядці співається:

Небо і земля


нині торжествують,


ангели й люди


весело празнують!

Небо і земля знову разом, поєднані Любов’ю. Людство отримало новий хліб — усі християни єднаються ним у Святому причасті. А в «печеру» — серце кожного, хто приймає Христа, приходить світло, що дивним чином змінює наше життя, думки і навіть наш зовнішній вигляд.

Еволюція свідомості

А все–таки, людство деградує чи має поступ? Категорію «розвитку» у психології та християнській антропології дослідила російський психолог Марія Миронова. Деградація світу насправді є, але це не основний процес. Людина і світ оновлюються і преображаються Богом. Деградації протистоїть поступове наповнення благодаттю через посередника, людину–християнина. У цьому — покликання людини до співпраці з Богом і замисел Бога про людину. Причому людина має зробити вибір сама. Бог постійно «працює» зі світом і життєвим шляхом кожної людини, змінює його, утім ці зміни мають найбільшу силу, коли людина усвідомлено обирає для себе дорогу духовного преображення.

«Господь довготерпить людську історію для того, щоб люди змогли спастися. Підготування людини і людства до спасіння і є сенсом історії, і це підготування не є зовнішнім: нам не потрібно збирати валізи і навіть будувати новий ковчег, ми маємо підготувати свою душу, — пише пані Миронова. — Це підготування може бути назване розвитком душі». Інакше історичний шлях виглядає суцільною карою Господньою. Але, як зазначав святий Василій Великий, «Бог преобразує зло, приводить до кращого, щоб воно, преставши бути злом, прийняло в себе достоїнства добра».

Ще років сто тому людське суспільство тримала, передусім, традиція. Нині широкі інформаційні можливості сприяють пізнанню і «перемішуванню» різних традицій або ж не прийняттю жодної з них. Люди все більше схиляються до індивідуалізму, і навіть коли слідують якійсь традиції, то роблять свій вибір свідомо. «Традиції — це спосіб втримати у цілісності тіло народу і його внутрішню суть, — зазначає протоієрей Іван Рибарук, парох села Криворівня на Гуцульщині. — Не слід робити з традиції ідола». Мислячі істоти перестають бути «твар’ю безсловесною», вони мають особисту думку. Чим самостійніша людина, тим вірогіднішою є її відмова від Бога. І тим ціннішим є вибір такої людини на користь Нього. До того ж, свідоміша людина і до власних інстинктів ставиться інакше.

Вибір альтруїзму

Християнство створило особливу систему творення подружніх пар та виховання дітей. Поняття «сотворіння» людини починається задовго до народження дитини і не має завершення, бо переходить у сотворіння, яке чинять наступні покоління. Нещодавно японські вчені дослідили, що здатність людей до чесних, безкорисливих і благородних учинків проявляється в людях не у результаті придушення власних егоїстичних поривів, а внаслідок особливостей певної ділянки мозку. Вчені довели, що благородні люди мають вроджене почуття відрази до несправедливості. Утім з’ясувалося, що такої здатності можна набути і в дитячому та підлітковому віці, коли мозок ще активно розвивається.

Психолог Анатолій Протопопов у своїй праці «Трактат про любов, як її розуміє жахливий зануда» розповідає про вроджені особливості людей — ранговість (ставлення до кар’єри й соціального статусу) і примативність (міра впливу інстинктів чи здатності до свідомих вчинків). Висока примативність спричиняє посилення егоїстичних мотивів, а одним зі способів підняти власний ранг є приниження оточуючих. Утім жіноча стать, керуючись інстинктами й емоціями, обирає в партнери переважно високопримативних і високорангових. Позашлюбні діти — переважно нащадки «яскравих самців». Це, ясна річ, не сприяє генетичному процвітанню альтруїзму і благородства у суспільстві. «При тому, що зниження примативності — явно генеральна лінія еволюції homo sapiens, такі (низкопримативні. —Авт). люди не завжди прихильно сприймаються оточуючими, — пише Протопопов. — Їх вважають нудними… І навпаки, високопримативна людина, що «ведеться» на голос своїх інстинктів, може сприйматися як яскрава, цікава особистість, хоча практичне контактування з нею спричиняє чимало клопотів». Такі якості як доброта, порядність, чесність визнаються ознаками культурної людини, однак з «первісно–общинних» позицій — є знаком низького рангу в ієрархії. Живучи інстинктами, людство дрейфує назад, «у стадо».

Християнські духовні практики навчають докладати зусиль до перетворення в добро власних бажань та природних потягів. Потужні інстинкти на кшталт хіті, ворожості до чужинців чи жадібності ми можемо переспрямувати на Любов. Вірогідно, Немовлятко прийшло у наш світ понад 2000 років для того, щоб навчити нас чинити такі дивні, добрі справи.

Вітання

Вселенський патріарх Варфоломій І:

— Небо і земля сьогодні з’єдналися через народження Христа. Сьогодні Бог на землю прийшов, і людина до небес підноситься… Через втілення, вочоловічення Слова, спасіння людського роду має силу здійснитися. Ті, хто вірять в Ісуса, живуть життям згідним Його віри, згідним заповідей та вчення Ісуса в його цілості, уже піднесені до божественного життя і стають друзями та причасниками Бога!.. Різдво Христове широко відкриває двері охристовлення і обоження людини по благодаті. Тому, в цей знаменний день спасіння, «всяка твар в радості проводить свято, і небеса з нами радуються».

Патріарх Київський і всієї Руси–України Філарет:

— …У це велике свято Різдва Христового подякуймо Богові за всі Його милості до нас, за радості і скорботи. Будемо благати Христа Спасителя, щоб Він благословив нашу Українську державу в новому, 2010, році, весь український народ, дарував нам мир, злагоду, єдність і здоровий глузд, щоб ми керувалися в житті любов’ю до Бога, до ближніх і до України, ходили дорогами правди і не збочували на криві шляхи. Нехай світлосяйне проміння Різдвяної зірки осяє наші душі й серця світлом правди, миру і любові!

Блаженнійший Любомир, патріарх УГКЦ:

— Уже більш як дві тисячі років тому у селищі Віфлеємі, що у Палестині, народився Господь, Бог і Спас наш Ісус Христос. Це була надзвичайна подія, бо сам Бог — Творець і Володар Всесвіту — воплотився, прийняв людську природу, став одним із нас… Своїм хрещенням Він освятив води і весь світ, а своєю смертю подолав смерть, — те, чого всі люди найбільше бояться. Своїм життям, своїм навчанням і своєю діяльністю Він показав, хто насправді є Паном і Володарем Всесвіту, «все бо від Нього, через Нього і для Нього. Йому слава навіки» (Рим. 11, 36). Ми, дорогі у Христі, стоячи біля Ісусових ясел у цей святковий час, повинні скласти Богові велику подяку, бо все, що ми маємо — життя, довкілля, наше спасіння, — є Божим даром для нас… У цей святий час стараймося збагнути, що усвідомлення правди, що все, що від Бога походить, є добрим, є вже саме в собі ще одним великим даром Пресвятого Всевишнього Бога.

Архієпископ Харківський і Полтавський УАПЦ Ігор:

— …У ці урочисті різдвяні дні особливо відчутно, як наполегливо Христос продовжує прямувати до кожного з нас, аби вивести з нетрів ілюзорних світів на світло євангельської дороги — дороги повернення до Едему. Господь, прийнявши тіло безпорадного Немовлятка, відкриває перед нами вічну радість простоти, щирості, довіри, відкритості. Він очікує від нас мудрої рішучості до зустрічі, кличе нас вийти з наївної схованки за смоковним листям людських амбіцій. Виявляючи Господню всюдисутність, ми відкриємо через Нього й себе — своє справжнє єство у світлі природньої краси створеного Богом світу. А тоді в Христовому Різдві ми побачимо своє власне народження для вічності.

Різдву передує чотиритижневий піст – час духовного очищення. Кульмінацією святкового приготування є надвечір’я Різдва – день чування, молитви й посту.

Святвечір з 12 пісними стравами має не тільки глибокі змістом церковні відправи, але передусім він багатий у нашому народі на cповнені символіки обряди і звичаї, деякі з яких сягають ще дохристиянських часів.

Загалом традиції святкування надвечір’я Різдва носять однаковий характер по всій Україні, а відмінність у південних та північних областях пояснюється впливом інших культур. Багато із самобутніх звичаїв втратилися або призабулися внаслідок масових депортацій українців з їх етнічних земель або через радянську атеїзацію. Попри все, українці сьогодні по-новому відкривають себе для Бога, рідні традиції та обряди.

За матеріалами: РІСУ

Слово астрономам

Грунтуючись на історичних знаннях про Римську імперію, часів правління Ірода і перепису населення в Палестині, вчені намагаються з’ясувати, яке небесне тіло могло б бути Віфлеємською зіркою. Це дало б можливість встановити точну дату Різдва Христова.

Царював Ірод з 714 року від заснування Риму і помер у 750-м, за вісім днів до Пасхи, незабаром після місячного затемнення. За обчисленнями астрономів, затемнення це сталося в ніч з 13 на 14 березня, а юдейська Пасха припадала того року на 12 квітня. Отже, Ірод помер на початку квітня 750-го року від заснування Риму, тобто в четвертому році до нашої ери. А оскільки Христос народився під час правління Ірода, то реальна дата Різдва відноситься до ще більш раннього періоду.

Волхви йшли за зіркою, отже, роблять висновок астрономи, зірка була видима і пересувалася по небосхилу. Можливо, це була комета Галлея, яка в 12 році до нашої ери подорожувала по земному небосхилу більше двох місяців – 63 дня. На користь такого припущення свідчить і те, що комета Галлея – ЄДИНА короткоперіодична комета, яку добре видно неозброєним оком. Її спостерігали вже 31 раз, Наступного разу земляни зможуть побачити її в середині 2061 року. Однак Біблія нічого не говорить про те, як мешканці Віфлеєму, куди слідом за зіркою прийшли волхви, реагували на комету. Але ж історія зафіксувала, що її наступні явища викликали у землян страх. Чому ж палестинці були такі байдужі? А чи не тому, що просто не бачили комету?

На користь цієї версії говорять і астрономічні обчислення. Виявляється, роком хресної смерті Христа Спасителя міг бути тільки 783 рік від заснування Риму – рік, коли єврейська Пасха наступила увечері в п’ятницю, як це і сказано в Писанні. А оскільки Господеві в той час йшов тридцять четвертий рік від народження, отже, Він народився в 749 році від заснування Рима, за рік до смерті Ірода, тобто в п’ятому році до нашої ери. Ніякого всім помітного небесного тіла в тому році не спостерігалося. То, може, цю зірку могли помітити тільки ті, хто читає зоряне небо, немов розкриту книгу?

Як відомо, навесні цього року протягом 70 днів спостерігався спалах нової зірки поблизу бети сузір’я Козеріг. Також приблизно в цей час з’явилася нова зірка в сузір’ї Оріона і найновіша Тихо Браге у сузір’ї Кассіопеї. Може на одну з них, непримітну для простих людей орієнтувалися волхви?

Ангельська сила

Астрологи звертають нашу увагу на те, що поклонитися Христу прийшли волхви – тобто астрологи, люди, які оперують не видимими даними, а чітким розрахунком руху світил, їх положенням один до одного. На що ж могли звернути увагу ті давні астрологи? Відповідаючи на це питання, сучасні «волхви» вибрали кілька варіантів. Більш за все, на їх погляд, заслуговує на увагу 15 листопада 7 року до нашої ери, коли спостерігалося Юпітера і Сатурна у знаку Риб.

Але астрологи не можуть відповісти на одне просте запитання: а як могло те «з’єднання» відбуватися перед волхвами? Адже в Писанні сказано: «І ось зоря, яку бачили вони на сході, ішла перед ними, аж прийшла й стала зверху, де Дитятко» (Мф. 2:9).

Церква ж вважає, що Віфлеємська зірка була не природним астрономічним тілом, а скоріше чудесним явищем. Досить прочитати початок Євангелія від Матея чи Луки, щоб переконатися: «поведінка» зірки не підпадає під опис руху тих чи інших відомих нам небесних тіл. Коли волхви відхилилися від спостереження і вирушили до Ірода, зірка взагалі пропала. Але варто було їм було вийти з міста, як вони знову побачили її і далі пішли за нею, поки вона не зупинилася (!). Яке небесне тіло буде діяти таким розумним чином?

Святий Йоан Золотоустий вважав, що та зірка була не просто фізичним явищем, але особливою розумною «ангельської силою». А деякі богослови вважають, що зірка ця була – Святий Дух. Саме він потім напоумив волхвів не повертатися від Віфлеєму до Ірода. Феофілакт Болгарський, що жив у XII столітті, говорив про це так: «Почувши про зірку, не думай, що вона була одна з видимих нами: ні, то була божествена і ангельська сила, що з’явилася в образі зірки. Через те, що волхви займалися наукою про зірки, то Господь і привів їх цим, для них знайомим знаком, подібно як Петра Рибаря, здивувавши безліччю риб, залучив до Христа. А що зірка була сила ангельська, видно з того, що вона яскраво світила вдень, йшла, коли йшли волхви, сяяла, коли не йшли вони: особливо ж з того, що вона йшла з півночі, де Персія, на південь, де Єрусалим: але зірки ніколи не ходять з півночі до півдня».

Вже майже два тисячоліття астрономи, астрологи і богослови ведуть дискусію про те, чим насправді була Віфлеємська зірка. Поки що кожен залишається при своїй думці.

На всій території Австрії, Греції, Іспанії, Хорватії, Ліхтенштейну, Словаччини, Італії, Швеції, Фінляндії та Кіпру сьогодні відпочивають. Вихідним сьогоднішній день, 6 січня, є також у трьох, традиційно католицьких, німецьких регіонах, і чотирьох швейцарських.

В Україні питання про оголошення 6 січня вихідним, навіть не стоїть.
Адже до цих пір римо-католики України не мають вихідного навіть на Різдво. До речі, у сусідній Білорусі, 25 грудня вже кілька років є вихідним днем, як і 7 січня. Відпочивають на Католицьке Різдво і в Молдові.

У тексті використано інформацію з сайту: KAI