Інтерв’ю з Андрієм Янівим, заступником директора Інституту екуменічних студій УКУ, керівником Секретаріату ІІ Екуменічного Соціального Тижня у Львові.

Від 5 до 11 жовтня у Львові проходив Другий Екуменічний Соціальний Тиждень (2 ЕСТ). Участь у ньому взяло понад тисячу осіб, серед яких — поважні українські та закордонні гості, зокрема, Голова наглядової ради Міжнародного благодійного фонду «Україна 3000» Катерина Ющенко, президент Інституту релігії та суспільства Мирослав Маринович, директор центру Європейських гуманітарних досліджень НаУКМА Констянтин Сігов, пастор-референт з європейських питань Відділу Місії Протестантської Церкви в Нідерланлах Гелен Зордрагер, посол Федеративної Республіки Німеччини в Україні Ганс-Юрген Гаймзьот та низка інших єпископів, державних посадовців, членів громадських та благодійних організацій. Метою проведення Тижня стала нагальна потреба обговорення і вирішення соціальних питань, обміну досвідом іноземних і українських колег, пошуку шляхів співпраці.

Про результати 2 ЕСТ, подальший розвиток ініціатив, а також про плани на майбутнє наша розмова з головою Секретаріату Другого Екуменічного Соціального Тижня, Андрієм Янівим.

— Пане Андрію, відомо, що при підготовці 2ЕСТ було враховано досвід інших країн, яких саме? І що в 2ЕСТ було оригінального, а що запозичили у інших?

— Україна не є першою країною, в якій проводяться такі Соціальні Тижні. Схожі зустрічі відбуваються у Франції, Іспанії, Польщі, Німеччині вже багато років. Але особливістю українського Тижня стало те, що це ще й Екуменічний Соціальний Тиждень. Таким чином ніби наголошується на тому, що питання християнської єдності та соціальної рівності є тісно пов’язаними і повинні вирішуватися разом.

Минулоріч дуже багато в ідеї і формі ми запозичили від французьких соціальних тижнів, які відбуваються там вже доволі довго, незабаром в Парижі пройде вже 84-та така зустріч. Цьогоріч також врахували цей досвід, але разом з цим ми розширили географію нашої співпраці, залучивши багато гостей з-за кордону: з Німеччини, Нідерландів, Польщі. І тут я б хотів звернути увагу на два аспекти. Насамперед, якщо говорити про те, звідки ми щось переймали, то варто згадати про німецький Katholiken Tag, це є той-таки соціальний тиждень, але у варіанті німецькому і організовує його Католицька Церква Німеччини. А другий момент — це особлива співпраця, навіть солідарність з Європейським Соціальним Тижнем, який за часом проведення майже збігся з нашим і проходив від 8 до 11 жовтня в Ґданську.

Проте варто також зауважити, що як в першому, так і в другому випадку організацією таких Тижнів займалася Церква та релігійні організації. У Ґданську, хоч і було запрошено багато представників з різних Церков, з соціального сектору, все ж ініціатива виходила від Католицької Церкви, і організаторами зустрічі виступила Комісія Єпископських Конференцій Європейського Союзу (СОМЕСЕ), яка фактично є найбільшим церковним органом при Європейському Союзі .В українському варіанті Соціального Тижня жодна Церква ініціативи не брала, навпаки, тут активно підкреслювалася екуменічна співпраця. Проте не варто думати, що український ЕСТ відірваний від європейських. Це не так. І генеральний Секретар СОМЕСЕ Пьотр Мазуркєвіч, який був учасником відкриття нашого Соціального Тижня, засвідчив солідарність Європейського Соціального Тижня з 2ЕСТ.

Відмінною від європейських була і тематика нашого ЕСТ, який цьогоріч проходив під гаслом «Соціальна відповідальність». Науково-практичні конференції, що відбулися в рамках 2ЕСТ, теж були присвячені українським проблемам, зокрема, темою першої було «Зцілення ран минулого», а 2-ої — «Розвиток соціальних проектів спільно з Західною та Центральною Європою». На перший погляд може видатися, що це теми, які лежать у різних площинах, але для нас було важливо, аби ми, заторкуючи тематику зцілення ран минулого, почали говорити про те, що хоч і відійшло в історію і якось в суспільстві затупилося, все ж не зникло. Дивлячись на німецьке суспільство, їхній досвід, варто констатувати, що у них немає, напевне, жодного Соціального тижня, який би не піднімав проблему історичної пам’яті. І для нас було важливо, щоб, розглядаючи таку тему, ми теж могли звернутися до тих ран, які тривожать людей в нашому суспільстві, і говорити про їх соціальні наслідки. Тут слід згадати засідання Українського християнського академічного товариства (УХАТ) в рамках 1-ї конференції, на якому представники різних Церков говорили про соціальні наслідки для їх вірних роботи тоталітарної системи, яка заперечувала багато того, що для цих людей мало особливо вагоме значення .

— Якою була активність людей, і що змінилося у порівнянні з 1 ЕСТ?

— Кожна подія має свій розвиток. Ми проводили вже 2 ЕСТ і, звичайно, працювали на те, аби наш Тиждень покращувався як у якісному, так і у кількісному плані. Хоча, хочу зауважити, що залучення надзвичайно великої кількості людей не було самоціллю. Ми розуміємо, що головне — донести до людей інформацію, активізувати суспільство, і нам це вдалося. Тиждень став для Львова великою подією, значна кількість соціальних організацій взяла безпосередню участь у ньому, зокрема у Форумі соціальних організацій, який відбувався 8 жовтня, багато ЗМІ писали про 2ЕСТ, а це свідчить про те, що людям це цікаво. Якщо говорити про цифри, то цьогоріч ми запросили понад 30 гостей з-за кордону. Зустрічі відбувалися впродовж семи днів, і щодня ми мали 200-250 учасників. При чому, варто зазначити, що це кількість тільки активних учасників, а були й пасивні, які просто приходили і долучалися до акцій безпосередньо перед початком чи вже в ході тих чи інших заходів.

— Чи все із запланованого вдалося зреалізувати?

— Ми намагалися дотримуватися програми, і все те, що було нею заявлене, вдалося зробити. Щоправда, інколи виникали труднощі, пов’язані з часовими рамками тих чи інших заходів, проте це вже більш технічні проблеми. Що ж до того, що не вдалося реалізувати цілком, то, напевне, варто зазначити брак дискусій, точніше часу на них, але такі моменти ми обов’язково врахуємо наступного року.

— Пане Андрію, скажіть, будь ласка, що, на Вашу думку, є найбільшим, найзначнішим досягненням 2ЕСТ?

— Найбільше досягнення — це момент зустрічі різних гілок суспільства: громадських, церковних, державних організацій, які зазвичай хоч і перетинаються, але не мають змоги так безпосередньо поговорити про проблеми один одного. Адже в щоденних зустрічах хтось говорить з занадто офіційної точки зору, з висоти своєї посади, хтось не може достукатися до якихось дверей. Перешкоди на шляху між цими організаціями, без сумніву, є. Але 2ЕСТ дав унікальну можливість безпосереднього діалогу з політиками (в нас було багато народних депутатів, представників дипломатичного корпусу, акредитованих в Україні), церковними та громадськими діячами, представниками різних закордонних організацій. 2 ЕСТ став доброю нагодою для обміну думками, досвідом, проблемами та напрацюваннями.

— Скажіть, будь ласка, чи вдалося учасникам 2 ЕСТ домовитися про якісь конкретні заходи? Які ініціативи Тижня вже мають, чи, можливо, матимуть продовження вже не в рамках 2 ЕСТ, але поза ним?

— Так, звичайно, продовження є. І, насамперед, мені хотілося б сказати про те, що ми напрацьовували ще в період підготовки 2ЕСТ. Маю на увазі законопроект про відсоткову філантропію. Ми ставили за мету заявити про цю ідею в рамках 2 ЕСТ, але ще перед тим проводили круглі столи, різнноманітні засідання, на яких обговорювали цю тематику. Відсоткова філантропія – це надзвичайно цікавий законопроект, в якому йдеться про соціальний податок. Такий проект в багатьох країнах вже набув свого розвитку. Завдяки йому неприбуткові організації здобувають можливість не лише існувати, а й реально активно діяти з допомогою тих фінансових інструментів, які передбачені в цьому законопроекті. І тут можемо говорити про досвід Польщі, Словаччини, Болгарії, в яких схожі закони вже прийняті, але які теж пройшли тривалий період їх обговорення. У Болгарії, до прикладу, дискусії тривали 4 роки. Нашим завданням не було прийняти схожий документ, зрештою, у нас і немає таких повноважень, але ми мали вказати на важливість такого кроку, що й зробили і чому й надалі намагатимемося сприяти.

В рамках 2 ЕСТ ми провели багато круглих столів і, хочу наголосити, що всі ці обговорення не організовувалися лише заради самого обговорення. Їх ціллю було досягнення якихось практичних результатів. І це нам вдалося. Скажімо, круглий стіл «Душпастирство і соціальна робота в пенітенціарній системі» не завершився просто розмовами. Ми знаємо, що за його результатами напрацьовуються конкретні можливості до співпраці між Національним університетом «Львівська політехніка», зокрема кафедрою соціальної роботи, і Церквами, зокрема УГКЦ. Мова йде про необхідність створення певного закладу, в якому могли б тимчасово проживати молоді люди, які виходять і з виправних колоній і не мають куди піти. Йдеться не тільки про те, щоб надати їм якесь житло, а також і про забезпечення їх певною роботою, що дало б можливість колишнім в’язням заново адаптуватися до суспільного життя. Також ведуться переговори щодо можливості організації дистанційної програми навчання для ув’язнених. Звичайно, як кафедра соціальної роботи, так і Церква і досі працювали в пенітенціарних закладах, але це не була узгоджена діяльність, і, мабуть, така робота буде значно ефективнішою, коли налагодиться співпраця.

— Пане Андрію, Ви, як один із організаторів 2 ЕСТ, мали змогу більше спілкуватися з іноземними гостями. Якими були їхні відгуки про те, що відбувалося?

— Мабуть, це запитання краще було б поставити їм, але оскільки я мав нагоду спілкуватися, то можу сказати, що відгуки були позитивними. Скажімо, гості з Нідерландів говорили про те, наскільки важко сьогодні зібрати разом і політиків, і представників Церков, і соціальний сектор, відзначали нашу добру роботу у цьому плані. Без сумніву, нам потрібно ще багато чого вчитися від наших західних партнерів, але ми завжди тішимося, що в собі ми теж маємо добре зерно, і що наші партнери помічають це. Позитивні відгуки ми одержали і від німецьких партнерів, зокрема, представників фонду «Реновабіс», які були головним спонсором 2ЕСТ. Хочу також сказати, що, незважаючи на те, що Україна ще не є членом Європейського Союзу, ми вже активно існуємо в Європейській мережі Соціальних Тижнів, і, що важливо, існуємо на рівні з іншими європейськими державами.

— Катерина Ющенко і Антуан Аржаковський в рамках 2 ЕСТ говорили про те, що потрібно такі Тижні переводити на всеукраїнський рівень. Чи робите ви щось у цьому напрямку, і як швидко це можливо зробити?

— Я думаю, що вже те, що відбулося цьогоріч, мало всеукраїнський резонанс. Підтвердженням цього можна вважати хоча б те, що про 2 ЕСТ писали мас-медіа не тільки львівські, а й столичні та з інших регіонів. Тобто, це вже є важлива подія в українському житті. Коли ми говоримо про всеукраїнський рівень, це не означає, що акція має обов’язково проходити в Києві і бути головною подією держави. Для нас важливо, щоб представники якомога ширших кіл як політики так і соціального сектора і церковного середовища звернули увагу на момент співпраці в рамках соціальної політики і соціальної співдії. Якщо це станеться, вже можна буде говорити про національний, всеукраїнський рівень. Думаю, що ми багато для цього робимо, зокрема у нас є сайт, що теж розширює наш вплив, і кожен бажаючий з будь-якого регіону вже сьогодні може зайти на нього і отримати інформацію, яка його цікавить. Тобто, ми активно працюємо над тим, щоб охопити якомога більшу аудиторію.

— У суспільстві можна почути таку, можливо, не дуже фахову думку, про те, що організація заходів такого рівня, як 2 ЕСТ потребує величезних затрат, великого бюджету, і було б значно ефективніше віддати гроші самим соціальним організаціям для їх розвитку і діяльності. Що Ви б відповіли таким критикам?

— Кожен критик знайде собі об’єкт для критики. Але я хочу сказати, що нам потрібно формувати громадянське суспільство, формувати відповідальність в людей і, можливо, я говорю зараз занадто ідеалізованими словами, але у цьому процесі надзвичайно важливо, щоб кожна людина відчувала власну відповідальність перед суспільством. Соціальний сектор, власне, і є тією ланкою, на якій можна дуже багато досягти, врахувавши досвід інших. Тут людина може реалізувати і свої вміння, і практику, а, головне, показати, що і вона може дієвим способом долучитися до творення суспільства. І тут не треба знову «винаходити велосипед», достатньо перейняти досвід інших, а найкраще це, звичайно, вдається при співпраці і відкритому діалозі. І от Соціальні Тижні – це і є та можливість зустрічі, можливість поштовху, пробудження, стимулу для праці. І це показує наскільки важливе проведення схожих зустрічей.

Ми дуже вдячні нашим спонсорам, співорганізаторам, медіа-партнерам за матеріальну і моральну підтримку, зокрема Інституту Екуменічних студій, УКУ, Львівській міській та обласній радам та адміністраціям, фундації Роберта Шумана, організації «Реновабіс», Євангелистській Церкві Німеччини, адже значною мірою завдяки їм проведення 2 ЕСТ стало можливим.

— Ви намагалися залучити до участі у Тижні людей різного віку. І можна було спостерігати неабияку активність молоді. Особливо це було помітно під час проведення «Дня довіри». Який резонанс мала ця акція?

— «День довіри» ми проводили вперше, і треба сказати, що це була справді масова акція. Цю зустріч ми організовували спільно із спільнотою Тезе. Напевне, читачі знають про європейські зустрічі Тезе, які відбуваються під новий рік, а також про саму спільноту Тезе, яка знаходиться у маленькому містечку у Франції і стала прикладом живого екуменізму. Ми хотіли маленький вогник цього екуменізму перенести сюди, до Львова, і в рамках 2ЕСТ запалити його для того, щоб люди відчули, що і Україна належить до європейського простору, при чому не лише географічно, а й ментально, і тим, що утверджує ідеї міжконфесійного діалогу.

Коли молоді люди, незважаючи на свої релігійні переконання, зустрічаються і разом моляться, однією колоною йдуть, не роблячи ніяких поділів поміж собою, це може бути дуже добрим прикладом для наслідування вищими особами як в Церкві, так і в державі. І взагалі, «День довіри» вніс особливу духовну атмосферу в наш Тиждень. Я думаю, що така атмосфера є одним з головних здобутків 2 ЕСТ.

— Чи ви вже готуєтеся до проведення 3 ЕСТ. І що плануєте змінити?

—Уже зараз ми напрацьовуємо тематику і попередню програму наступного ЕСТ, оскільки ця ідея, без сумніву, матиме своє продовження. На Заході, в тій самій Франції, Італії, Німеччині, Польщі,такі заходи відбуваються регулярно і для нас дуже важливо, щоб Україна теж мала таку традицію, яка б надавала можливість діалогу. Ми плануємо конкретне обговорення законопроекту про відсоткову філантропію з народними депутатами, які , незважаючи на те, що представляють різні політичні сили (в нас були представники «Нашої України», БЮТ і Партії регіонів), зійшлися на тому, що така ідея соціального податку є дуже важливою для нашого суспільства. Вони запевнили в тому, що підтримуватимуть і проголосують за цю ідею. Тому зараз ми робимо конкретні реальні кроки, зустрічаємося з депутатами, намагаємося підкріпити слова вчинками і ще впродовж цього року ми будемо активно працювати, аби така ініціатива не залишилася лише на папері. Уже зараз ми маємо реакції на законопроект від Міністерства юстиції, також зовсім нещодавно надійшов лист від Міністерства фінансів за підписом заступника міністра, тобто ми заявили про ідею на соціальному тижні і беремо на себе відповідальність за те, що вона буде донесена до якомога ширшої аудиторії і зреалізована, втілена в життя.

Важливо, щоб кожен міг долучитися до покращення суспільства. Наше суспільство не є досконалим, не є цілком здоровим. Воно потребує лікування, але лікарем його може бути кожен з нас, можливо, в більшій чи в меншій мірі, в більшій чи меншій справі , але кожен може додати до зцілення свою частинку.

Що ж до того, які зміни будуть під час 3 ЕСТ, то насамперед зміниться тематика. Минулого року темою у нас був «Кооперативний рух», цьогоріч — «Соціальна відповідальність». Зараз вже думаємо над майбутньою темою. Також плануємо збільшити час для дискусій. З досвіду бачимо, що для людей важливо не тільки слухати доповіді, а й мати можливість для відкритого спілкування. І хоч вже в рамках 2 ЕСТ ми провели велику кількість круглих столів, надали можливості для спілкування поза пленарними засіданнями, але, бачимо, що також важливо, щоб навіть на науково-практичних конференціях люди могли ставити запитання доповідачам. Тобто працювати є над чим, і ми все це враховуватимо. Ми теж вчимося

З 5 до 11 жовтня 2009 р у Львові тривав 2-ий Екуменічний Соціальний Тиждень. Цей захід став майданчиком для обміну думками та ідеями українського та зарубіжного політикуму, релігійних діячів та працівники соціального сектору. Про його підсумки під час прес-конференції розповіли співорганізатори: Антуан Аржаковський, директор Інституту Екуменічних Студій УКУ, співголова ЕСТ та Андрій Янів, керівник секретаріату ЕСТ, заступник директора Інституту Екуменічних Студій.

Тема цьогорічного ЕСТ – «Соціальна відповідальність». Як висловився Андрій Садовий, голова Львівської міської ради, «нам потрібно навчитись бути відповідальними за тих, хто поруч. Ми покладаємо на ЕСТ великі очікування. Ця ініціатива зі Львова піде далі». Цю думку підтримала і Катерина Ющенко, Голова Наглядової ради Міжнародного благодійного фонду «Україна 3000». Вона переконана, що ЕСТ повинен стати всеукраїнським заходом, на який мають збиратися соціальні організації з усієї країни.

Одна з провідних тем цьогорічного ЕСТ – «Зцілення ран минулого». Антуан Аржаковський, директор Інституту Екуменічних Студій, співголова ЕСТ розповів, що і вітчизняні, і зарубіжні гості відзначилу особливу важливість і актуальність цієї тами для українців сьогодні. Учасники говорили про необхідність знання минулого заради майбутнього. Зокрема, говорячи про геноцид, Катерина Ющенко зазначила: «У ці страшні роки загинула еліта нації: науковці, політики, духовенство, митці, землероби, письменники, музиканти, кобзарі. Це був справжній геноцид. Я часто уявляю собі, якою могла б бути Україна, якби ці жахливі події ніколи не відбулися. Скільки шедеврів могли б створити митці, яких історія об’єднала під назвою «розстріляне відродження». Яких висот досягла б наукова думка. Історичні дані свідчать, що протягом одного тільки 1933 року від наукової роботи за політичними обвинуваченнями було усунуто 1649 науковців. Працьовиті, доброзичливі, із щирою душею і міцними традиціями українці могли б сьогодні відбутися як аграрна нація і годувати всю Європу. Якби не війни, не голодомори, репресії, нас, можливо, було б не 46, а близько 75 млн.».

Наступна тема, на якій було зроблено акцент – «Розвиток соціальних проектів спільно із Західною та Центральною Європою». Андрій Янів відзначив, що три зарубіжних благодійних організації – «Комунікатес» (Нідерланди), «Церква у дії» (Нідерланди) та « Реновабіс» (Німеччина) – висловили свою готовність підтримувати українські соціальні проекти.

Нові законопроекти про відсоткову філантропію та про підтримку неприбуткових організацій зі сторони юридичних осіб, які Експертна комісія ЕСТ готувала впродовж року, були схвалені і підтримані представниками провідних українських партій. Зокрема Степан Курпіль, народний депутат від БЮТ запевнив: «Прем’єр-міністр як ідею підтримує такий законопроект. Щоб пришвидшити його прийняття, треба доручити депутатській групі його доопрацювання».

А Володимир Стретович, нардеп від громадянського руху «Народна самооборона» запропонував ухвалити цей законопроект і наголосив, що для українського суспільства він є дуже важливим, але й дуже складним, бо в політикумі сьогодні немає розуміння необхідності підтримки такого напрямку діяльності.

Тут мова йде, в першу чергу, про Законопроект про відсоткову філантропію, який дасть змогу платнику податків, окремому громадянину, самому направляти 2% податків зі своїх доходів на конкретні соціальні організації. Фахівці переконані, це сприятиме розбудові громадянського суспільства в Україні.

Антуан Аржаковський, говорячи про перші підсумки 2-го Екуменічного Соціального Тижня, зазначив, що цей захід вже виконує свою роль майданчика для зустрічі і обміну досвідом. І учасники могли це бачити, зокрема, під час форуму соціальних організацій – люди відразу обмінювались контактами, щоб співпрацювати, перебираючт досвід один одного.

Під час 2-го ЕСТ відбулась низка культурних заходів: вистава «Ми повернулись» у музеї-тюрмі на Лонцького, концерт хорового співу, де слухачів вразили своїм талантом незрячі виконавці, а також молодіжний християнський концерт.

Особливе місце у цьому Тижні мала й молодіжна зустріч у форматі Тезе «День довіри». Цю подію підготували спільно із спільнотою Тезе – найбільшою у світі екуменічною хоистиянською спільнотою. Представник Тезе, брат Герорг, запевнив, що вони й надалі хотіли б проводити такі зустрічі в Україні.

Загалом протягом 2-го ЕСТ відбулося понад 60 різних заходів. Усе вдалося зробити добре, переконаний Андрій Янів, тому, що співорганізатори мати спільну мету. І саме консолідація спільних зусиль дала такі плоди. Проте справжні плоди, каже Янів, буде видно в майбутньому, адже це робота на перспективу.

За матеріалами: Сайт Екуменічного Соціального Тижня

11 жовтня – в контексті «Дня довіри» у театрі ім. Марії Заньковецької відбувся молодіжний християнський концерт, яким фактично завершився 2-ий Екуменічний Соціальний Тиждень.

Святковий захід зібрав значну аудиторію. Тут були присутні і організатори, і учасники-доповідачі, і слухачі конференцій.

«Хто співає, той молиться двічі», – з такими словами до присутніх звернувся голова Молодіжної комісії Львівської Архиєпархії УГКЦ отець Тарас Милян. І так, як разом працювали під час 2-го ЕСТ, закликає працювати і далі, щоб «усі були одно».

Ініціатор проведення екуменічних соціальних тижнів в Україні, директор Інституту Екуменічних Студій УКУ Антуан Аржаковський поділився з присутніми досягеннями минулорічного ЕСТ. «У Франції це – величезна подія. 400 тис. осіб зустрічаються, щоб вирішувати значущі питання. Минулого року це також відбулося у Львові – і це вже є досягненням», – зазначив пан Аржаковський.

«Консолідація сил в розробці та проведенні Тижня, а також відповідальність – дали позитивні результати ЕСТ», – поділився враженнями віце-ректор УКУ Мирослав Мартинович, розповідаючи про проведення цьогорічного Тижня. «Церква є шляхом людини, і людина є шляхом Церкви. Дай нам, Боже, іти тими дорогами назустріч один одному», – побажав присутнім у залі пан Мирослав.

Керівник секретаріату 2-го Екуменічного Соціального Тижня, Заступник директора Інституту Екуменічних Студій УКУ Андрій Янів зазначив, що плоди цього Тижня можемо побачити згодом, адже усе потребує часу. «Наше гасло «Соціальна відповідальність» – ніби гучні слова, але ми маємо думати про те, що робити, щоб вони не залишилися пустими словами. Нам потрібно взяти частинку цієї відповідальності на себе, і в будь-який спосіб спричинитися до покращення життя». Також пан Андрій висловив щиру подяку за участь в ЕСТ гостям з України та з-за кордону, всім, хто якось спричинився до організації чи проведення Тижня.

На святковий концерт прибули гості з Вінниці – «Ковчег Ноя», Києва – «Кана», Москви – Реґіна Гуріна.

Учасники колективу «Ковчег Ноя» виступають з метою євангелізації. Своїм співом вони прагнуть донести до людей прості істини, як наприклад: що значить любити. «Нам дуже подобається співати, і думаємо, слухачам також, – розповідають діти. – Ми хочемо й далі у житті займатися музикою».

«Спів – є даром Божим, а це означає, що маємо ділитись ним, – зазначають учасники гурту Кана. – Ми є християнами. І хочемо поділитися тим, чим живемо. Для нас це найважливіше. Адже ту любов та радість, які ми переживаємо, хочемо передати людям. Бо вони цього потребують. І для нас це є ціллю».

Своїм співом зачарували зал і виконавці зі Львова: Остап, Олеся Киричук, Павло Сергієнко, Laure, Гефсиманія – викликали у глядачів бурхливі оплески.

За матеріалами: Сайт Екуменічного Соціального Тижня

Вчора, 8 жовтня, у рамках 2-го Екуменічного Соціального Тижня студенти та гості заходу відвідали Львівський міський центр реабілітації «Джерело».

Центр «Джерело» працює з дітьми із вадами фізичного та інтелектуального розвитку. Особливістю центру є те, що він створювався з ініціативи батьків, які виховують дітей з церебральним паралічем, дітей з розумовою відсталістю – з синдромом Дауна, аутизмом тощо.

За 15 років існування центру навчально-реабілітаційну допомогу отримало понад 2 тисячі дітей та молоді. У лютому 2008 на базі благодійної установи «Джерело» було створено Львівський міський центр реабілітації (ЛМЦР). Сьогодні на програмах ЛМРЦ та центру «Джерело» постійно перебувають діти з ДЦП, аутизмом, синдромом Дауна, гіперактивним розладом і дефіцитом уваги та іншими нозологіями.

Центр має три головні програми. «Відділ розвитку дитини» – це відділення з одного боку схоже на поліклініку, – розповідає керівник цього відділення Олег Романчук. – З дітьми тут працює група фахівців: лікарі, психологи, педагоги тощо. У цьому відділі нашим завданням є комплексно обстежити дитину, щоб пояснити батькам її особливості, аби вони розуміли, що їй потрібно. Тут ми і надаємо дитині різні реабілітаційні послуги. Важливо також у такий момент підтримати батьків».

Другий відділ – соціально-педагогічної та психологічної реабілітації, – де діти та молодь мають можливість відвідувати звичайний садок та школу. 78 дітей з особливими потребами щодня перебувають у чотирьох дошкільних та трьох класах спеціальної школи у центрі «Джерело».

Відділення професійної орієнтації (Клуб активної молоді) налічує 43 людини, віком від 18 до 35 років. Вони займаються різними видами діяльності. «Ми ведемо нормальне молодіжне життя. Вчимося варити їсти, маємо програму працетерапії, де вчимося зашпиляти ґудзики, застеляти ліжко – все що потрібно нам в побуті», – розповідає керівник відділення. Загалом клуб активної молоді налічує 14 гуртків. Це і вишивка на картоні, і виготовлення відкриток, і художні студії, комп’ютерний гурток тощо. Є в центрі і програма арт-тарапії. Молоді, яка не може робити щось фізично, допомагає арт-терапевт. Гурток «намисто» цього року отримав значне визнання. Вони отримали замовлення на «Lviv Fashion week», і будуть готувати 16 намист на показ мод.

Молодь реабілітаційного центру «Джерело» живе в суспільстві. Вони мають літургію і танці.

Тут є каплиця, мабуть, єдина у світі, де зображений Ісус, а біля нього неповносправні дітки на візочках…

За матеріалами: Сайт Екуменічного Соціального Тижня

Під такою назвою 8 жовтня у рамках 2 –го ЕСТ відбулася презентація Міжнародної міжуніверситетської навчальної програми «Медико-психологічний і соціальний супровід осіб з особливими потребами».

Ця програма створена на базі програми Міжнародної Федерації «Лярш», яка успішно реалізовується у Франції впродовж 10-ти років, однак адаптована до українського контексту. Як сказала заступник директора Інституту Екуменічних Студій Ірина Роговська, «робота над створенням програми розпочалася у листопаді 2008 року, коли був організований перший семінар, і у якому взяла участь Мішель Дормаль, представник Міжнародної Федерації «Лярш». Мішель Дормаль є відповідальною за навчальну програму супроводу осіб з особливими потребами у Франції та має чималий досвід творення таких програм, яким вона й поділилась з українськими фахівцями».

- ІЕС звернувся із пропозицією співпраці до НУ «Львівська Політехніка», і зокрема до викладачів кафедри соціології і соціальної роботи, які радо відгукнулись на нашу пропозицію. До участі у семінарі ми запросили також і фахівців соціальної сфери – фахівців Навчально-реабілітаційного центру «Джерело», асистентів майстерень «Ляршу», «Віри і світла», «Емаусу», психологів, медиків, батьків дітей з особливими потребами, – додає Ірина Роговська. – Ми намагались залучити широке коло фахівців, аби мати різнобічне бачення потреб українського суспільства у соціальній сфері. За її словами, саме питанню визначення потреб був присвячений перший семінар. Робота спершу велася у малих групах, а потім було загальне обговорення. У подібний спосіб проводилися наступні семінари, на яких визначалися компетенції, яких повинні набути студенти програми, і сама структура програми.

Завідувач секції соціальної роботи кафедри соціології та соціальної роботи НУ «Львівська Політехніка» Ніна Гайдук вважає, що програма «Медико-психологічний та соціальний супровід осіб з особливими потребами» дозволить ознайомитись з передовими європейським досвідом і бачення здоров’я як цілісного поняття, яке включає себе не тільки медичні чинники. «Це біопсихосоціальна модель здоров’я, що дозволяє сприймати благополуччя людини в цілісній картині, не лише з питань захворювання, але із задоволення соціальних потреб – навчання, освіта, оточення. Тому це чудова програма, яка дозволить наголосити на тому, що ще залишилось не доопрацьоване і підняти ці питання на новий рівень», – додала Ніна Гайдук.

Особливістю цієї програми є міждисциплінарний підхід до розгляду того чи іншого питання. Тобто, кожна із шести сфер навчання програми включатиме медичні, психологічні, педагогічні, соціальні, юридичні аспекти. Важливою компонентою є практика. Крім того організовуватимуться тематичні зустрічі із спільнотами «Лярш-Ковчег», батьками дітей з особливими потребами. До читання гостинних лекцій запрошуватимуться іноземні фахівці.

Заступник директора ІЕС Ірина Роговська зазначає, що особливий наголос робитиметься на цінності кожної людської особи і особи з особливими потребами зокрема. Праця у соціальній сфері є певним служінням, а тому людина мала б відчути поклик до цієї професії. При вступі, під час співбесіди комісія намагатиметься відчути особу, зрозуміти, чи справді вона готова слідувати духу програми.

Програма відкрита для студентів Магістерської програми екуменічних наук, студентів спеціалізації «Соціальна робота» Національного університету «Львівська Політехніка», фахівців різних соціальних організацій, волонтерів соціальної сфери, а також фахівців інших сфер. До прикладу, якщо людина має технічну освіту, але відчуває потребу допомагати людям, відчуває поклик служіння, то ця програма чекає на неї.

Оксана Винярська, педагогічний директор цієї програми та фахівець Навчально-реабілітаційного центру «Джерело» наголосила, що найголовнішим у цій програмі є те, що ставиться акцент на людину, на нове бачення людської особи. «Супровід – це не є тягнення за собою, а це означає дати тій особі вибір – як вона хоче жити, – стверджує Оксана Винярська. – Наша концепція має бути від неповноцінності до неповносправності, неповного вміння. Бо неповносправності є у кожного з нас і вони нас єднають. А цінність є одна – людська особа».

За матеріалами: Сайт Екуменічного Соціального Тижня

Довгий час Україна надавала перевагу інтернатному влаштуванню дітей-сиріт. Проте останнім часом постало питання переорієнтації діючої системи через популяризацію сімейних форм виховання. 7 жовтня в стінах Українського Католицького Університету відбулася «Нарада-презентація сучасних форм сімейного виховання в Україні». Тут були присутні представники інтернатів та будинків сімейного виховання, учасники громадських рухів, благодійних фондів, і просто – люблячі батьки, серця яких не байдужі до долі сиріт.

Із вступним словом про ситуацію сиротинців звернулися до присутніх модератори бесіди Марія Швед, завідувач кафедри педагогіки УКУ, та Володимир Лозинський, соціальний батько центру «Наші діти» (м. Київ).

Виконавчий директор структурного осередку німецько-польсько-українського товариства в Україні Томас Ваєр презентував учасникам проект сімейної групи Київського центру «Наші діти». Цей пілотний проект має на меті допомогти дітям, які потрапили у жахливі життєві обставини, подолати труднощі, отримати розуміння та любов. «У двох з трьох будинків у власних квартирах житимуть загалом вісім «родин». «Соціальні батьки» кожної піклуються про вісьмох дітей. Третій будинок – буде як реабілітаційний центр, де є психолог та медичний персонал», – розповідає деталі проекту пан Томас. Адже «…діти мають право на забезпечений дім, на захист від соціальних злиднів і на захист від загрози їхньому життю», – стверджує пан Ваєр.

Мати-вихователька дитячого будинку сімейного типу, президент всеукраїнської громадської організації «Асоціація – Моя родина» Наталія Ярош виступила з презентацією системи сімейного виховання. Адже воно є пріоритетом для дитини, позбавленої батьківської опіки. Пані Наталя, мати 12 дітей, поділилася з учасниками досвідом усиновлення, а потім реабілітації (лікування фізіологічного і психологічного) та виховання дітей. «Люди сприймають усиновлення, як заробіток. Але це не так», – говорить пані Наталя і наводить низку прикладів байдужого відношення владних структур. Наталія Ярош розповіла, що фінансування з боку держави не надходить, тому вся сім’я на їхньому утриманні. «Потрібні зміни, ми занадно багато мовчимо», – каже пані Наталя. Такі будинки сімейного виховання потрібні і дітям, і державі, щоб у майбутньому мати здорове суспільство.

Учасники круглого столу визначили низку проблем, які стають на перепоні всиновлення: багато дітей не має статусу сиріт, заборона всиновлення дітей з інших регіонів тощо. Проте водночас виникало і багато ідей щодо покращення сьогоднішньої прикрої ситуації. Насамперед вважають потрібним розробити механізм, який би активно впроваджував у життя дії всиновлення.

Паралельно з круглим столом в УКУ відбувалися розваги для дітей, які приїхали із будинків сімейного типу, життєрадісні і повні любові та тепла.

За матеріалами: Сайт Екуменічного Соціального Тижня

7 жовтня, гості та учасники 2-го Екуменічного Соціального Тижня під час другого круглого столу обговорювали роль європейських церковних структур у фінансуванні соціальних проектів.

Присутні мали змогу почути короткі представлення 3-х організацій, котрі готові підтримувати українські соціальні проекти: «Комунікатес» (Нідерланди), «Церква у дії» (Нідерланди), та « Реновабіс» (Німеччина).

Про діяльність «Комунікатес» розповів Франс Гоппенброверс, який вже не вперше представляє цю організацію у Львові. Гоппенброверс поділився, що протягом останніх 15 років центральними пунктами діяльності «Комунікантес» стала допомога жіночим орденам та конгрегаціям, організація проектів для мирян та інноваційно пасторальних проектів. Більше того, Комуніканти підтримали об’єднання національних церковних організацій із європейськими церковними інституціями. Організація вже довгий час співпрацює з Українським Католицьким Університетом. Свого часу Комунікати надали підтримку Катехитично-Педагогічному Інституту, а також Інституту Релігії та Суспільства. Особливістю цього проекту є те, що він співпрацює лише з організаціями, які існують на базі церковних структур, зокрема Католицької Церкви.

«Якщо бути відвертими, – каже пан Гоппенброверс, – «Комунікатес» є дрібним гравцем на полі допомоги Церкві у Східній Європі. Наш річний обіг становить близько € 500-600 тисяч, і четверта частина, а часом третина цих грошей призначена проектам в Україні. Проте, за останні 15 років на проекти було пожертвувано близько € 2 млн».

Трішки іншими є адресати нідерландської організації «Церква у дії», яку представила Гелен Зоргдрагер. Тут співпраця можлива не лише з церкавними структурами, а й з недержавними організаціями. Пані Зоргдрагер звернула увагу на те, що метою «Церкви у дії» є ділитися Євангелієм. Тому однією з гілок її місії є фінансування різних соціальних проектів, а також ділення досвідом та навичками організації. На даний момент, серед партнерів проекту є представники 60-ти країнах світу. «Ми не втілюємо тут свої власні проекти, – пояснила пані Гелен. – Це ініціатива самих соціальних організацій». Саме тому «Церква у дії» гарантує підтримку тільки протягом 3-х років, а потім заохочує проект до самостійного пошуку ресурсів. Важливо, що їхня ціль не полягає в наданні гуманітарної допомоги, а, перш за все, у сприянні структурним змінам в суспільстві, які, через вирішення соціальних проблем, забезпечать тривалий розвиток. Як приклад результативної співпраці пані Зоргдрагер назвала взаємодію з навчально-реабілітаційним центром «Джерело» (де впровадили програму Монтессорі для реабілітації дітей із розумовою відсталістю, гіперактивністю та аутизмом), Луганським обласним фондом «Підліток», виправними колоніями в Дубині, Самборі. Сьогодні «Церква у дії» має в Україні близько 10 партнерів.

Найбільш відомою виявилась німецька організація «Реновабіс», голова якої, Мартін Бушермьолє, пояснив, що вона спрямована на підтримку українських партнерів, інтегрування між церковними структурами різних країн та «обмін дарами», тобто ділення досвідом. На даний момент організація підтримує понад 23 тис. проектів у 30-ти країнах Центральної та Східної Європи. Вона уже виділила понад 5 млн. € на реалізацію проектів в Україні. За словами Мартіна Бушермьолє, «Реновабіс» прагне заохотити людей з Німеччини пізнати громадян Східної Європи, співпрацювати з ними і показати їм приклад того, як Католицька Церква може співпрацювати з державою.

Під кінець круглого столу було також згадано про ефективність і необхідність розширення схеми «Схід Сходові». Згідно з нею соціальні організації держав Східної Європи повинні ділитись досвідом, набутим внаслідок реалізації певних проектів у межах пострадянського суспільства. Цю допомогу не зможе замінити жодна західноєвропейська соціальна організація.

За матеріалами: Сайт Екуменічного Соціального Тижня

]]> http://www.credo-ua.org/2009/10/6646/feed/ 0 http://www.credo-ua.org/2009/10/6640/ http://www.credo-ua.org/2009/10/6640/#comments Thu, 08 Oct 2009 11:23:25 +0000 часопис CREDO http://www.credo-ua.org/?p=6640

Соціальні проблеми можна вирішити разом. Так вважають учасники круглого столу «Політика сусідства: підтримка соціальних ініціатив з боку ЄС», що проходив у межах 2-го Екуменічного Соціального Тижня

Цього дня експерти зібралися в приміщенні Львівської облдержадміністрації. Вони обговорювали спільні проблеми та шляхи їх вирішення. Софія Ставкова, координатор практики студентів кафедри соціології та соціальної роботи Львівської політехніки розповіла: «Сьогоднішня модель соціальної роботи запозичена з Канади. На жаль, в Україні держава мало підтримує соціальний сектор, це тільки починає розвиватися. Громадські організації – це та рушійна сила, яка рухає громадський сектор вперед».

Також учасники обговорення зійшлися на тому, що в Україні є велика проблема соціального сирітства. Ірина Ключковська, директор Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою національного університету «Львівська політехніка» повідомила: «За межами України, за інформацією різних джерел, перебуває від 1,5 до 7 мільйонів людей. Ми ініціювали розгляд цього питання на державному рівні, проводили круглі столи. Адже це і проблеми адаптації людей, які повертаються з-за кордону, це і психо-емоційна адаптація дітей-соціальних сиріт у школі».

Уланд Шпалінгер, єпископський візитатор Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви в Україні розповів про те, як їхня Церква в Маріуполі допомагає алкоголікам звільнитись від залежності, а також працює з безпритульними. Він відзначив, що там є велика підтримка з боку місцевої влади, чого, на жаль, немає в таких містах, як Донецьк і Одеса. Шпалінгер також поділився тим, як активно Німеччина підтримує громадські організації, в Україні він такого не спостеріг. Отож, за його словами, потрібно, щоб перший крок у вирішенні соціальних проблем зробили люди, які мають владу в нашій державі.

«Увага ЄС тепер перемістилася на Африку, Азію, Латинську Америку. – констатувала Гелен Зордрагер, представник Відділу Місії Протестантської Церкви в Нідерландах. – Це означає, що фундаторські організації не можуть витрачати гроші в Україні. Церковні ж організації мають більше свободи. Уряд Нідерландів підтримує соціальні програми в Україні і далі». Також Гелен Зордрагер розповіла, що в Нідерландах теж є проблеми з міграцією, і тому вона переконана, що змінити ситуацію можуть Церкви.

За матеріалами: Сайт Екуменічного Соціального Тижня

Відомий український правозахисник, публіцист, релігієзнавець, член-засновник Української Гельсінкської групи, політв’язень, організатор амністерського руху в Україні, віце-ректор Українського Католицького Університету – і просто Людина, слово якої має велику вагу. Активний суспільно-релігійний діяч, Мирослав Маринович, вболівав і продовжує вболівати за майбутнє свого народу. Сповнений вірою та терпеливістю, шукає ті, здавалося б, прості істини для подолання, спричинених суспільству загалом і людині зокрема, наслідків минулого.

- Пане Мирославе, як Ви вважаєте, порівнюючи суспільство радянських часів та часів Незалежної України, чи преобразилось воно? Якою є його душа сьогодні?

- Це цікаве питання, бо водночас передбачає і позитивну, і негативну відповідь. Наше суспільство справді переобразилося, почало жити в свободі. І я бачу по молодих людях, що це вже зовсім інше покоління. Покоління, яке не боїться виступити на зустрічах, не боїться висловити свою незгоду з лектором, доповідачем. Це було немислимо в час моєї юності. Помаранчева революція показала, що саме суспільство веде перед, що воно готове жити в інших обставинах, в порівнянні з нашою політичною елітою, яка пасе задніх. А суспільство міняється швидкими темпами і знову ж таки воно адаптується до нинішнього світу. Так що це позитивні речі. З іншого боку, за цим позитивом стоїть негатив: суспільство в деяких вимірах дуже сильно деградувало. Мені пригадується кінцівка 80-х років і людські надії, що зміниться система, і ми будемо жити мудріше. Натомість, маємо страшну деградацію духу в багатьох вимірах. Скажімо: корупція, невміння жити моральним життям, тлумачення всього морального як програшного – це виразні ознаки деградації людського духу і людини як такої. Це – велика антропологічна проблема.

- Чи сучасна молодь є більш свідомою своєї місії?

- Ні, я б так не сказав. Вона є вільнішою. Вона має більше ступенів свободи у питанні вибору свого шляху. Але вона не є більше свідома. Наша сучасна молодь сьогодні вважає (я знову гіперболізую, узагальнюю), що вона може збудувати свою хатку скраю, і жити своїм власним життям, знайти особистий добробут, своє щастя, не звертаючи увагу на щастя інших. Моє покоління було змушене жити заради суспільного блага, так як розуміло його комуністичне суспільство, і жертвувати заради цього особистим. Нинішній час впадає в іншу екстрему: жити тільки особистим, забуваючи про суспільне благо. Ми мусимо пройти ту амплітуду шарахання з однієї крайності в іншу і зупинитися в якійсь «золотій середині». А саме: будувати своє щастя так, щоб добре було всім довкола. Не всупереч інтересам оточення, а так, щоб було добре всім. Отже, це і є, власне, відчуття місії, яке я б хотів, щоби набула молодь.

- Сучасна людина переживає більш духовну кризу, аніж економічну. І коли вона психічно подавлена, шукає найкращий метод забуття… а ним на сьогодні безперечно є віртуальність. На що сподіватися далі? Чого очікувати?

- Маєте абсолютну рацію про взаємозалежність нинішньої фінансової і духовної кризи. Я читав дослідників, які говорили про те, що, власне кажучи, головною причиною нинішньої фінансової кризи є не фінанси, а дух. Якщо людський дух хворий, то і політика буде хворою, і економіка, і фінанси. Отже, лікуймо свій дух! Звідси виходить все. Так як колись марксисти вчили, що все випливає з економіки: гроші-товар-гроші, то сьогодні ми повертаємося до правильної моделі світу, коли відповідальним за усі кризові явища суспільства є людський дух.

Є різні форми втечі. А цей віртуальний світ, безперечно, є одним з головних способів. Але що мене в цьому вражає. Якось у дискусії з одним хлопцем, той сказав, що Інтернет – це поле, яке виробляє в людини почуття свободи, це стихія свободи. Я погоджуюсь, але лише до певної міри. Тому що, звичайно, можна сісти за комп’ютер і вступити у форум обговорення різних тем, явищ, понять, вільно себе почувати. Таких можливостей моє покоління просто не знало. Колись КГБ проводило дослідження і перевіряло, чи ті документи Української Гельсінської групи, знайдені у мене, дійсно були надруковані на моїй друкарській машинці. Цей світ вже відійшов. Але чи є це більший рівень свободи? Свобода це – відповідальність. Не можна собі уявити свободи без відповідальності. Якщо це так, тоді це – свобода раба, який звільнився, пута впали, він відчув, що руки в нього вільні. Тоді що він робить? Хапає, передовсім, камінь і жбурляє ним у свого кривдника. Ось так приблизно себе веде молодь, сидячи за комп’ютером: входить в якийсь форум і, ховаючись за лого, починає виливати увесь бруд своєї душі. І тому цей віртуальний, анонімний світ для неї дуже комфотний. Але він теж вимагає відповідальності. Без відповідальності людина далі буде рабом.

- Як Ви вважаєте, чи нинішня криза є наслідком занедбання та хибного підходу до розв’язання проблем минулого?

- Цим питанням Ви зачепили величезний пласт проблем. Безсумніву, це так. І почати я б хотів з того, що ХХ століття мало два тоталітаризми, принаймні найголовніші: нациський і комуністичний. Нациський був засуджений, і усе людство знає, в чому полягають його злочини. Але залишився інший тоталітаризм, який заховався під знаменом переможця. А саме – комуністичний. Людство раптом забуло, що Друга світова війна почалася з танго, в якому танцювали двоє: Гітлер і Сталін. І танго було не менш криваве, ніж суто нациське. Тому ми зараз повинні вирішити: Гулаг, Соловки, Голодомор – менш криваві і страшні, ніж злочини нацизму? І героїзація Сталіна є причиною того, що ми і досі не можемо зрозуміти природу гріха комунізму. Ці питання змушують нас зрозуміти, що нинішні геополітичні проблеми, скажімо, стосунки України з Росією, нинішні проблеми світу з Росією – це наслідок неосмисленої історії, забутих злочинів комунізму.

Хтось може сказати, що за комунізму не було лише погано, а й було багато доброго. А хіба за нацизму не було нічого доброго? А як нацизм підняв економіку. Прочитайте «Три товариші» Е.-М. Ремарка. Ви побачите, жахливу суспільну ситуацію, де є знецінення німецької марки, щогодини – оголошення нового курсу, це – тотальний розклад держави. Приходять фашисти, і держава скріплюється, розвивається, це стає потужною, криза минула, кризу подолано. Те саме, що і в Радянському Союзі: героїка нового будівництва тощо. Але ми вже звично вважаємо: там – це тотально чорна пляма, а комунізм – були звичайно чорні сторінки, але було і багато доброго. Отже з цього ми повинні виплутатися, не заперечуючи ні героїзму, ні людських жертв. Бо кров не можна забувати. Можна простити, але не забути.

- Чи не є одним з таких наслідків те, що суспільство перестає генерувати нові ідеї?

- Цей висновок був би несправедливим, якби я погодився з ним. Насправді, я переконаний, що суспільство генерує багато ідей, але цих ідей не чути. Тому що, на жаль, наша політична еліта самоізолювалася від народу, вона насправді не хочу чути жодної свіжої ідеї, окрім тих, які їй приносять безпосередню вигоду. І тому ця еліта не створила належного резонансу для нових ідей. Правильно побудоване суспільство тоді, коли свіжі ідеї мають сформований певний ринок, де взаємодіють. Нормально влаштована держава забезпечує такий ринок. Але в Україні такого ринку нема. Навпаки, зроблено все для того, щоби він не існував. І це велика біда України.

- Один з провідних діячів ОУН – Микола Сціборський у книзі «Націократія» говорить, що потрібно обирати такий режим влади, якого народ потребує у даний момент. Якої системи управління потребує наше суспільство сьогодні?

- Свого часу було таке поняття «просвещенная монархия». Нам потрібно такого освіченого лідерства. Освіченого в тому плані, що диктат більшості нас не врятує. Одна з найбільших проблем демократії це те, що дуже часто більшість хоче тих речей, які насправді для держави є шкідливими. Сьогодні політична еліта стоїть нижче за народ. А повинно бути навпаки: бути вищою, провадити, розуміти, як діють закони суспільства. І відповідно вести народ. В тому сенсі ми повинні мати освічену еліту. Еліту, яка розуміється на проблемах. Але говорячи про освіченість, я не маю на увазі лише знання, а й мудрість. Докторська дисертація з розуміння важливості національного фактору, важливості духовного аристократизму, тобто важливості духу людського як такого – це просто неодмінна умова.

Повторюючи минулу формулу, кажучи «монархія», то маю на увазі наступне. Я дуже побоююся парламентаризму сьогодні. Здавалося б, він має виховати у нас демократизм. Насправді, якщо не готовий дух до парламентаризму, то останній вироджується у корупційну залежність, у клановість. Але зовсім не у демократичне суспільство. Тому, я б хотів, щоб у нас був освічений простір та мудрий лідер. І щоб цей лідер був настільки переконливий, щоб не треба було оголошувати ні диктатуру, в яку я також не вірю, ні тверду руку, як зараз часто говорять. Україні сьогодні потрібна не тверда рука, а мудра голова, яка забезпечить порядок у державі. Бо люди, вимовляючи вислів «тверда рука», насправді мають на увазі не нагайку, а порядок, верховенство закону, права, що кожен знатиме своє місце і відповідатиме за свої прорахунки. Ось цього люди хочуть. Таким чином, люди не хочуть зречення демократії, хоча інколи говорять, що це вона все розвалила. Безлад розвалює нашу державу, але не демократія як така.

- Вашу Монографію «Українська ідея і християнство» критики назвали Книгою перемін. Однією з думок є думка про Християнську Церкву – духовну інстанцію, яка повинна (цитую) “здобутися на радикальну внутрішню трансформацію і цим надати духовну енергію для перетворення всього суспільства”. Митрополит Андрей говорив, що Греко-Католицька Церква буде зруйнована, а згодом відродиться ще більш сильною. Чи Церква, після гонінь і переслідувань, та 20-ти років легального служіння стала тим омріяним Митрополитом п’ємонтом слави кожного вірного?

- Завжди легко сказати: «ні». Немає жодного історичного етапу, на якому можна було впевнено сказати: «так». От ми оглядаємось на епоху Шептицького. Для нас вона славна, оспівана, омріяна. Ми бачимо, які були переваги тої епохи в порівнянні з нашою. Але, коли жити в час Шептицького і поговорити з людьми, напевно і вони б назвали низку явищ, які були негативними, які відрізняли Церкву від ідеалу. Припускаю, що вона ніколи не буде відповідати ідеалові. Тому, що один Господь досконалий. Натомість у Церкви є певний запас міцності, який опертий на мучеництво попередніх років. Є така формула: «Кров мучеників – насіння Церкви». Цей зерновий насіннєвий запас у нашої Церкви є дуже потужний, і він відчувається. А як ми його використаємо – це вже інша річ. Його так сильно відчуваємо радше не ми, як люди з боку. Проте на сьогодні не можу сказати, що я задоволений станом речей. Головна біда в тому, що ми дуже швидко заспокоїлися. На початку без сумніву треба було відновити свої структури, повноцінне буття Церкви. Відновили і заспокоїлися. Десь почали жити таким собі рутинним життям. І одразу почалися певні проблеми. Наше християнство стало таким собі добропорядним, таки дещо респектабельним. І з’явилися невдоволені відразу. Люди, котрим бракує напруги духу. Я дуже різко критику оці бунтівничі рухи: Підгорецьких отців чи тепер самозваних єпископів тощо. Але і розумію, що вони виникли не лише з їхньої власної злої волі, але також з якоїсь потреби суспільства, на яку ще не знайдено відповіді.

Христос кличе нас до оновлення життя, до оновлення духу власного і суспільного. Для християнина немає моменту самозаспокоєння. Якщо ти заспокоївся, ти падаєш вниз. Це є мій табірний досвід, який настільки очевидний. Ота табірна боротьба – це така виразна, чітка боротьба між добром і злом. Якщо не рвешся всіма силами догори, до добра, ти моментально падаєш. А хіба ми зараз не є між добром і злом?

- 2009 – рік християнського покликання. Яким, на Вашу думку, є покликання кожного українця?

- Я скористаюся підказкою Папи Бенедикта ΧVΙ кажучи, що українці зараз покликані дуже добре проаналізувати та усвідомити те, що немає правди без любові, і любові без правди. Дуже часто наша правда виступає у ролі меча, яким ми розмахуємо в усебіч і наносимо рани іншим. Але оскільки там немає любові, то і сама правда розчиняється, зникає від того, що ми нею так жваво орудуємо.

«Українська нація багатолюдна, щоб її легко знищити, писав Рафаель Лемкін, але були ті точки – мова, самобутня культура, духовність, – які знищувала радянська сокира, що підкошувало українське суспільство. Через масові вбивства, депортацію і голод було знищено велику кількість людей. Радянська влада системно знищувала: тих, кого не дістала куля, вбив голод. В Україні постгеноцидне суспільство. Те, що відбулося з українцями, впливає на нас. Ця постгеноцидність нині паралізує наше життя: політичне, економічне, освітнє, зрештою, морально-етичне», – зазначила сьогодні, 6 жовтня на круглому столі «Про минуле заради майбутнього: історична правда про радянську добу» перша леді України, голова наглядової ради Міжнародного благодійного фонду «3000» Катерина Ющенко.

«Загинула еліта нації: лікарі, священики, селяни, військові, художники. Лише за 1933 рік від наукових робіт усунуто 1649 науковців, що складає 16% від загальної кількості. Українці могли відбутися як аграрна країна, могли зараз мати не 49 млн населення, а 75 млн Можливо, в цей час ми би вже мали єдину помісну Церкву», – зазначила Катерина Ющенко.

«Культура зазнала деформації. Важко утверджуватись, якщо в країні ще є пам’ятки ідолам комунізму: Леніну, Марксу, Дзержинському. Виглядає досить іронічно, коли біля церкви стоїть такий пам’ятник. Я вірю, що поки громада не позбавиться ідолів атеїзму, вона не зможе розраховувати на благословення Боже», – запевнила голова наглядової ради Міжнародного благодійного фонду «3000» Катерина Ющенко.

«Нація, яка робить висновки з минулого, має майбутнє», – додала перша леді.

Також сьогодні, 6 жовтня в Українському католицькому університеті у межах ІІ Екуменічного соціального тижня Катерина Ющенко презентувала виставку «Репресована духовність. Нищення комуністичним режимом, релігії, Церкви та традиційної обрядовості в Україні».

Експозиція складається із трьох смислових частин. У першій частині – екскурс в історію, показано обставини втрати Україною митрополії та виникнення Московського патріархату. Тут же подано ставлення більшовиків до церкви, причини та методи антицерковного терору. Друга частина розкриває теми руйнування церков та їхньої подальшої долі, ліквідації УАПЦ та УГКЦ, репресій проти священиків, механізму руйнації традиційної української обрядовості та нав’язування нової радянської, утисків церкви під час відлиги, діяльності УГКЦ в підпіллі, протидії українців антицерковним заходам комуністичної влади. Третя частина ознайомлює глядача з наслідками антирелігійної політики радянської влади для української духовності, з історією відродження УГКЦ та УАПЦ в Україні у 1988-89 роках та з причинами й обставинами утворення УПЦ Київського та Московського патріархатів.

Всього експозиція налічує 20 постерів, які грунтуються на архівних документах, фотографіях, матеріалах наукових видань та усної історії (свідчень очевидців).

За матеріалами: Zaxid.net

Сьогодні, 6 жовтня в Українському Католицькому Університеті в межах 2-го Екуменічного Соціального Тижня відбудеться науково-практична конференція «Зцілення ран минулого».

Учасники конференції говоритимуть про роль християнських Церков у процесі примирення поколінь. А також про те, де шукати шляхи співпраці задля екуменічного порозуміння, як подолати ментальні стереотипи і як протистояти викликам сучасності.

«Може, найважче, чого має вчитися Церква, – це мистецтво говорити «ні». – переконаний архієпископ Ігор Ісіченко. – Таке мистецтво передбачає чітку й однозначну, зіперту на євангельське вчення й церковні канони, оцінку суспільної ситуації, без запобігливого остраху можновладців, без пошуку власного місця серед суспільних еліт. Такого мистецтва гостро бракує сучасним Церквам в Україні, особливо за критичних обставин, коли майже всі суспільні інститути згубили народну довіру», – вважає архієпископ.

Конференція завершиться відкриттям виставки «Репресована духовність», яка розповідає про те, як представники комуністичного режиму нищили Церкву, релігію та традиційну обрядовість в Україні у 20-х – 80-х роках. Експозицію презентує перша леді України Катерина Ющенко.

Участь у конференції візьмуть представники різних християнських конфесій: єпископ Васильківський УПЦ КП, вікарій Київської єпархії Євстратій Зоря, архієпископ Харківський і Полтавський УАПЦ Ігор Ісіченко, предствник Відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ Ростислав Воробій, доктор канонічного права, митрофорний протопресвітер УГКЦ Михайло Димид, директор Інституту св. Томи РКЦ о. Адам Добжинський, професор паризького католицього інституту Collège des Bernardins о. Антуан Гуггенгайм, єпископський візитатор Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви України Уланд Шпалінгер, референт з європейських питань Відділу Місії Протестантської Церкви в Нідерландах Гелен Зоргдраґер та ін. А також науковці та українські громадські діячі, серед яких Голова Наглядової ради Міжнародного благодійного фонду «Україна 3000» Катерина Ющенко.

Підсумком теми другого дня 2-го ЕСТ стане вистава «Ми повернулись», яку представлять у Меморіальному музеї пам’яті жертв окупаційних режимів “Тюрма на Лонцького”.

Детальна інформація в програмі ЕСТ на сайті: www.esw.org.ua

II Екуменічний Соціальний Тиждень (ЕСТ) триватиме від 5 до 11 жовтня у Львові. Представники вітчизняної та світової інтелектуальної еліти обговорюватимуть тему «Соціальна відповідальність».

Серед відомих гостей заходу — Голова Наглядової ради Міжнародного благодійного фонду «Україна 3000» Катерина Ющенко, Віце-Президент Соціальних тижнів Франції Бернард Шеневез, Посол Федеративної Республіки Німеччина в Україні Ганс-Юрґен Гаймзьот, Генеральний секретар Комісії Єпископських Конференцій Європейського Союзу (СОМЕСЕ) о. Пьотр Мазуркєвіч, Екс-Президент Комісії єпискоських конференцій Європейської спільноти Йозеф Гомайєр та ін.

У рамках 2-го ЕСТ відбудеться науково-практична конференція, де особливий акцент робитиметься на двох темах — «Зцілення ран минулого» та «Розвиток соціальних проектів спільно із Західною та Центральною Європою». У цьому контексті буде наголошено на ролі та місці України в процесі подальшого зближення держави з Європейським Союзом — як у політичному та культурному сенсі, так і в сенсі релігійного порозуміння і співпраці.

Важливе місце в обговоренні фахівців займе питання впровадження законодавчих ініціатив щодо вдосконалення правового регулювання підтримки неприбуткових організацій, в рамках чого розроблено відповідні законопроекти: про відсоткову філантропію та про підтримку неприбуткових організацій зі сторони юридичних осіб.

«Відсоткова філантропія передбачає механізм передачі владних функцій кожному громадянину самостійно розпоряджатися бюджетними коштами у розмірі 2% сплаченого ним податку, тобто громадянин зможе сам скерувати його на конкретну неприбуткову організацію на свій вибір», — говорить директор департаменту гуманітарної політики Львівської мерії Олексій Побурко.

«Оскільки я брав участь в організації цього Соціального Тижня, — каже співголова ЕСТ Антуан Аржаковський, — то можу стверджувати, що всі ми прагнемо діяти разом, щоб захищати гідність людини в українському суспільстві, і зокрема найбільш вразливих верств населення, таких як особи похилого віку, неповносправні особи чи особи, залежні від наркотиків або алкоголю. Усі ми вважаємо, що гідність людини йде від того, що вона була створена на образ та подобу Божу. Це переконання є важливішим, ніж те, що може розділяти нас».

Проект «Екуменічний Соціальний Тиждень» успішно стартував минулого року — 2008. Він став у своєму роді унікальним явищем в українському масштабі та згуртував широке інтелектуальне коло релігійних діячів, представників політикуму та соціального сектору. Почесний Президент Соціальних тижнів Франції Мішель Камдесю зазначив, що в Україні проводився перший у Європі Екуменічний Соціальний Тиждень, де наголос падає на слові «екуменічний».

Якщо у Європі Соціальні Тижні — це звична подія, то жодного разу не було саме екуменічних тижнів. Україна, зі своїми тисячолітніми традиціями, за його словами, звернула увагу на спільність християнських цінностей для різних конфесій і на перше місце висунула ідею об’єднання для соціального блага суспільства. Тим самим ідея ЕСТ у Україні є дієвою не тільки в секторі соціальної політики, а й у міжконфесійних відносинах.

Організаторами Екуменічного Соціального Тижня є: Інститут Екуменічних Студій, Український Католицький Університет, Львівська міська рада, Львівська обласна рада та адміністрація.

За матеріалами: РІСУ

Про плоди 1-го Екуменічного Соціального Тижня (ЕСТ) у Львові, та програму і очікування від 2-го ЕСТ розповідає Антуан Аржаковський, директор Інстититу Екуменічних Студій УКУ, ініціатор проведення цього заходу в Україні, співголова 1-го ЕСТ.

Пане Антуане, яка була головна ціль минулорічного Екуменічного Соціального Тижня і чи можна вважати, що вона досягнута? Які його плоди можна зараз спостерігати?

У минулому році цілю, по-перше, було домогтися того, щоб всі християнські Церкви працювали у цьому проекті разом, а також, щоб з ними співпрацювали соціальні організації та державні інституції. Ми раді, що нашу ініцативу було підтримано. Причому підтримано на найвищому рівні. Про це свідчить, зокрема, і участь у 1-му ЕСТ пані Катерини Ющенко. Друга ціль – це не тільки зустрічання задля зустрічань. У процесі роботи ми побачити, що в нас дійсно є консенсус у розумінні того, яким має бути шлях розвитку суспільства. Це ані соціалістичний чи комуністичний шлях, ані капіталістичний. Це третій шлях – вільне вкладання людиною власних фінансових чи матеріальних ресурсів для розвитку спільноти. Такий принцип, поміж іншим, є основою кооперативного руху, який українці досить добре розвивали в 20-х роках ХХ ст., а також такий підхід використовується в діяльності кредитних спілок, які активно розвинулись в українських діаспорах. Цю модель ми представили в минулому році, бо я зрозумів, що українці недостатньо оцінюють те, що вони зробили, хоча це є важливим для цілого світу.

Але відомо також, що не всі правильно зрозуміли суть кооперативного руху.

Звичайно, були деякі непорозуміння, тому що дехто асоціював кооперативний рух тільки з селом, колгоспом. Та завдяки конференції люди поступово зрозуміли, що функціонує це не тільки в селі, а й навіть у сучасних світових страхових компаніях. І що це особиста ініціатива, яка нікого ні до чого не зобов’язує.

Цікавим є те, що ми підняли цю тему у червні 2008 року, а у вересні 2009 року сталася величезна економічна криза. І яка була реакція економістів, політиків, а також церковних лідерів, таких, як Бенедикт ХVІ? Всі стали говорити про цей третій шлях, який ми представили минулого року завдяки Мішелю Камдесю, Катерині Ющенко та ін. Шлях мікрокредитів, базованих на спільноті. Спільнота, економіка дару – це саме те, про що Бенедикт ХVІ пише у своїй енцикліці «Caritas in veritate» (Любов у істині). І тому в цьому розумінні я дуже радий, що ми могли ще раніше про це говорити, і що сьогодні люди більше стараються почути, що говорить не тільки Бенедикт ХVІ, але й Всесвітня рада Церков та інші організації.

Можна довго говорити про ЕСТ минулого року, але єдине, що ще хочу додати – саме тоді члени Експертної комісії Екуменічного Соціального Тижня зрозуміли, що мають працювати у напрямку податкової політики, аби вона була більш справедливою.

Розроблено конкретні ідеї у цьому напрямку?

Так, ми цілий рік працювали над цим, і юристи підготували два Законопроекти: про відсоткову філантропію та про підтримку неприбуткових організацій зі сторони юридичних осіб. Вони дадуть змогу розвивати соціальні неприбуткові організації завдяки тому, що кожен громадянин зможе направляти 2% із тих податків, що сплачує, на конкретні громадські організації. І це конкретна пропозиція політичним лідерам, які сьогодні готуються до президенських виборів. То ж тема цьогорішнього ЕСТ – «соціальна відповідальність».

Узагалі філантропія є дуже важливою сферою, в якій може працювати багато людей. Білл Клінтон у своїй останній книзі «Giving» пише, що в Америці 10.2 млн. людей працюють тільки у сфері філантропії. А в Голландії існує лотерея, яка з 1989 року назбирала 2.3 млд. євро. 50% від цієї суми йде на філантропічні проекти. Наприклад, коли було цунамі, голландці стали першими, хто надав велику фінансову допомогу. Кожен голландець дав більше 100 євро постраждалим від стихійного лиха. І то завдяки цій системі. У цій лотереї існує правило – премію отримують також ті, що живуть на одній вулиці із переможцем. Так що навколо цього фомується система спільноти. Це дуже цікаво, і чому б цього не робити в Україні? Подібних ідей є багато. Отож ми почнемо з проекту відсоткової філантропії, який успішно працює в багатьох країнах.

Які ще ключові теми будуть обговорюватися під час 2-го ЕСТ?

Ще однією важливою темою буде «зцілення ран минулого». Хоча зараз ще важко це оцінювати, бо все було досить недавно. Але це важливе питання, тому що стосується кожного з нас, кожна людина повинна зрозуміти свою відповідальність. А для цього потрібно повернутися до свого минулого, і почути експертів, почути людей, які постраждали від радянського минулого. Це неприємно чути, але це важливо для того, щоб зробити наступний крок – знайти шляхи лікування. Кардинал Любомир (Гузар) постійно говорить, що сьогодні не так потрібно пропонувати щось нове, як треба лікувати старе. А як краще лікувати, як не разом із усіма людьми доброї волі, які слухають один одного? Це прекрасний досвід для українського християнського товариства. Бо в нашому заході візьмуть участь люди з Донецька, з Харкова, з Києва, з Одеси та з інших міст. Я бачу, що мешканці Східної України не знають, що сталось із УГКЦ на Західній Україні, а не всі греко-католики знають, що сталося у часи голодомору в Східній Україні. Тому важливо буде говорити про минуле, про шляхи лікування, про те, як це робити, послухати досвід західних країн, які теж пройшли через страждання у ХХ ст. Можливо тут важко порівнювати із Заходом. Україна багато страждала. Але страждали і Франція, і Німеччина, і Східна Африка, Америка. Та є хороші приклади примирення. Наприклад, досить недавно, у 1996 році, президент Франції Жак Ширак сказав: «Так, французька держава винна». Він перший, який визнав, і євреї цього чекали 50 років. Після цього визнання в Парижі на державні гроші було відкрито музей на тему голокосту, сім’ї постраждалих отримали грошові компенсації. Звісно, це не питання одного дня, але, з іншого боку, важливо побачити, як, наприклад, швидко пройшло примирення у Південній Африці між чорними і білими. І необхідно, щоб люди про це знали.

Анонсовано, що під час 2-го ЕСТ відбудеться зустріч молоді у форматі Тезе.

Це буде молитовний «День довіри». І це дуже важливо для мене, бо Тезе це найбільша екуменічна спільнота у світі. Щороку сотні тисяч людей приїздять у Тезе, в маленьке село у Франції. Тому що молодь хоче бачити молитву і єдність. Туди приїжджають православні, католики, протестанти і просто люди доброї волі. На Соціальному Тижні у Львові буде присутній брат Георг, який представляє спільноту Тезе в Україні.

Які ще цікаві гості будуть учасниками Тижня?

Приїде посол Німеччини Ганс-Юрґен Гаймзьот. Буде один з найкращих католицький богословів о. Антуан Гуггенгайм, який створив у Парижі ультра-динамічний коледж. Прибуде багато цікавих людей з Америки, зокрема Даніель Шмідт, Віце-президент «Bradley Foundation». Він буде говорити про те, як сьогодні США працюють над соціальною системою для бідних людей, які не мають соціального страхування. І це важливо для України, коли ми також шукаємо систему для соціального страхування всіх. Тут цікаво буде почути досвід Франції, де кожна людина, навіть не громадянин, має мінімальне соціальне страхування. Тому необхідно організувати такий форум, де б соціальні організації зустрілись із великими донорами, політики – з іншими політиками і дипломатами інших країн, аби напередодні президентських виборів представити хороші ідеї для кандидатів.

На 2-ий ЕСТ запрошено представника французького Соціального Тижня. Ми ж, у свою чергу, у листопаді відправимо на Соціальний Тиждень до Франції представників зі Львова.

На наш захід ми запросили представників групи «Християнські Ініціативи для Європи», які займаються Соціальними Тижнями у Європі: в Італії, Німеччині, Франції, Бельгії і т.д. Запрошено також о. Пьотра Мазуркєвіча, Генерального секретаря Комісії Єпископських Конференцій Європейського Союзу (СОМЕСЕ). О. Пьотр організовує Соціальний Тиждень у Гданську, куди запрошені й представники з України. І це дуже важливо, бо часто українці говорять, що Європа їх не хоче. А насправді на багатьох рівнях можна вже багато чого робити разом. Адже ідеї не мають бар’єрів, навіть шенгенські стіни не можуть зупинити дружбу, яка об’єднує нас, не можуть не пропустити наших студентів у Познань, Гданськ, в Тезе чи в Париж. І люди, які приїжджають до Львова дуже зацікавлені в тому, щоб почути про досвід України.

Якщо християнська демократія пошириться у Львові, в Україні, то вона буде і в Росії. Тоді ця Європа зросте у десять разів. Тому з одного боку люди повинні дивитися в минуле, але вони також повинні усвідомити і свою відповідальність. Також вони повинні знати, що багато людей у світі мають великі очікування від України з політичної та церковної точки зору.

Довідка:

Антуан Аржаковський, француз російського походження. Директор Інституту Екуменічних Студій Українського Католицького Університету. Доктор історичних наук (EHESS, Париж). Гостьовий професор Centre Sevres (Париж, Франція), православний мирянин одружений, батько двох дітей. Як дипломат Міністерства закордонних справ Франції працював директором Французького університетського коледжу при Московському державному університеті, а також аташе з питань освіти в Посольстві Франції в Україні, був заступником директора Французького культурного центру в Україні.

Антуан Аржаковський відомий своєю докторською дисертацією з історії під назвою «Журнал «Путь» (1925 – 1940) та книгами, які вийшли французькою та українською мовами, — «Бесіди з Блаженнішим Любомиром Гузаром. До постконфесійного християнства», «Отець Сергій Булгаков. Нариси про християнського філософа та богослова».