CREDO - католицький суспільно-релігійний часопис » Гузар

Блаженніший Любомир сумнівається у тому, що розмова з владою можлива

часопис CREDO — Thu, 26 Apr 2012 09:23:48 +0000

Учасник Ініціативної групи «Першого грудня» кардинал Любомир Гузар вважає, що якщо влада буде триматися цілковито інших цінностей, ніж громадськість, розмова майже неможлива.

На запитання, що б він сказав Президенту Вікторові Януковичу, кардинал Любомир Гузар розповів, за яких умов, на його думку, можливий діалог.

«Проблема в тому, чи ми могли б направду спілкуватися з тими людьми, які є сьогодні при владі. Є громадянство, в якому є група, яка має чи хоче мати цінності духовного характеру, що означає починати діяти від засадничих духовних цінностей і на основі цього будувати все життя. А є друга група (я кажу об’єктивно, нікому нічого не закидаючи, бо судити має Господь Бог, а я тільки стверджую факти), для яких найбільшою цінністю є гріш, і вони відповідно поводяться. І мені здається, що розмова між такими двома групами дуже важка», – сказав в ефірі ТВі Любомир Гузар.

Учасник Ініціативної групи «Першого грудня» підкреслив: «Я би дуже бажав, щоб всі громадяни країни могли говорити одне з одним, щоб ми могли добитися того, щоб громадянство наше будувати на духовних вартостях (які не заперечують матеріальних, але починаються від духовних). Як довго не буде наближення на рівні вартостей, всяка розмова буде надзвичайно складна, і я трошки сумніваюся, чи взагалі можлива».

«Нашим спільним завданням є намагатися встановити ті основні духовні цінності, на підставі яких ми зможемо говорити один з одним, кожен з кожним. Тоді будемо йти вперед, – підкреслив кардинал Любомир Гузар. – Як довго будемо триматися цілковито інших цінностей, розмова, мені здається, майже неможлива».

Довідка

Ініціативна група «Першого грудня» створена в 20-ту річницю референдуму. До складу групи входять чільні представники національної інтелігенції: В’ячеслав Брюховецький, Богдан Гаврилишин, Семен Глузман, Володимир Горбулін, Кардинал Любомир Гузар, Іван Дзюба, Мирослав Маринович, Мирослав Попович, Євген Сверстюк, Вадим Скуратівський, Ігор Юхновський. Ініціативна група «Першого грудня» вбачає своєю місією встановлення в країні правил гри, які базуватимуться на загальнолюдських цінностях, і які сьогодні є затребуваними українським суспільством.

5 квітня 2012 року в Києві Ініціативна група «Першого грудня» провела Національний круглий стіл, мета якого – зібрати коло української інтелігенції та означити порядок денний для країни.

За матеріалами: ЗІК

Любомир Гузар привітав пластунів

часопис CREDO — Tue, 24 Apr 2012 12:29:00 +0000

«Сьогодні ми святкуємо пам’ять наших предків, пластунів, що колись віддали життя за волю нашого народу. Вони дали нам примір і ми хочемо продовжувати цей труд – служити Богові, служити Україні. Сердечно вітаю вас. Бажаю, щоб у рядах «Пласту» і надалі виховувалися щирі та свідомі українці», – привітав молодь прибув архиєпископ-емерит УГКЦ Блаженніший Любомир (Гузар).

ugcc.tv

Блаженніший Любомир Гузар на Шустер LIVE

часопис CREDO — Mon, 23 Apr 2012 22:14:32 +0000

Архиєпископ-емерит Української Греко-Католицької Церкви у розмові зокрема говорив про ініціативу «Перше грудня». Він наголосив, що це відповідь на двадцять років існування незалежної України. Упродовж цих років, вважає Блаженніший Любомир, зроблено багато важливого, але водночас «ми докотилися до чогось, що не задовільняє людей. І воно проявилося якраз тепер, коли, як сказали наші предстоятелі, найвищий час щось робити». Таке переконання він висловив під час передачі «Шустер LIVE», яка виходить на Першому національному телеканалі.

ugcc.tv

Розшифровка ефіру

Савік Шустер

Доброго вечора. Прямий ефір – це свобода. А мы – самая свободная программа в Украине на «Первом национальном» и телеканале «Эра». А раз мы такие свободные, то иногда позволяем себе делать необычное в нашей студии. И начнём мы нашу программу сегодня с необыкновенного человека: одного из самых авторитетных украинцев. Я говорю об архиепископе Украинской греко-католической церкви блаженнейшем Любомире Гузаре. Раз рождённые в Украине аплодируют без особой команды, я надеюсь, значит, это правда: авторитет даже для вас. Вторая аудитория слева от меня – это кондитеры. Это прекрасная профессия. Это то, что мы называем работающим реальным средним классом страны. Несколько слов о блаженнейшем Любомире Гузаре. Немного. Потому что реально его знает вся страна. 20-го января 2001-го года был избран Главой Украинской греко-католической церкви. На следующий день Папа Римский Иоанн Павел Второй утвердил этот выбор. 9-го февраля 2011-го года: то есть десять лет спустя – Любомир Гузар добровольно – немолодой уже человек – ушёл в отставку. Римский Папа Бенедикт Шестнадцатый принял эту отставку. И Любомир Гузар уступил место молодому: 40-летнему – Святославу Шевчуку. Видимо, понял, что греко-католической церкви нужен энергичный человек во главе. Ваше блаженство, три традиционные украинские церкви самые влиятельные впервые за историю Украины предприняли общую инициативу: созвать «круглый стол», убедить самых влиятельных украинцев пойти на некую общественную инициативу, внести мораль в общество. Вот скажите: что внезапно случилось в обществе? Вы вдруг почувствовали какую-то угрозу?

Блаженніший Любомир Гузар

Я думаю, що в першу чергу треба зрозуміти, що чиї предстоятелі церковні звернулися до цілого народу… Звернулися чому? Щоби навіть училися всі, шукали розв’язки на ті проблеми, які нас сьогодні мучать, які нам отруюють життя. Бо вони закликали групу мирян, групу людей невелику: 11 осіб. І ці 11 осіб прийняли виклик. І зобов’язалися, що вони будуть старатися при помочі такого заходу не як одинокого, але як у даний момент найкращого… «круглого стола» старатися шукати відповіді на певні основні питання. А саме: як найкраще оздоровити наш народ, оздоровити суспільство?.. Бо предстоятелі сказали: «Ми вважаємо, що труднощі, які сьогодні є, походять із того, що головним керуючим міркуванням в нашому народі сьогодні є матеріалістичне мислення». Люди стараються, діяти виключно на підставі матеріалістичних міркувань. Думаючи, як прибільшити своє майно, один одного не респектують, один одному не хочуть допомагати. Чому? Що треба зробити, щоби це замінити? І ціль того звернення, ціль тої декларації, яку прийняли тих 11 осіб… А головна ціль самого «круглого стола» – розпочати розшук тих цінностей, на яких можна будувати суспільство, будувати здорове суспільство, будувати таке суспільство, в якому кожна людина почуває свою гідність, розуміє свої завдання, своє покликання, свої права і є готова жити у спільноті з другими. Розшук тих духовних цінностей, встановлення їх не як щось цілком нового і нечуваного, але щоби відкрити знову оте, що… на чому може будуватися здорове суспільство. Тут, ви згадали, є присутні молоді люди. Ми головно дивимося на них. Бо ми старші, маємо на собі тягар минувшини. А вони дивляться в майбутнє. І ми хочемо для них таку створити або таку запевнити краще систему: державну систему, суспільну систему, систему політики, систему культури, науки і також і економії, – яке б…

Савік Шустер

Скажите, пожалуйста, ваше… ваше блаженство… Скажите, пожалуйста: странное явление в студии… Скажите, пожалуйста: вот такого не было, чтобы три церкви объединились с призывом к обществу… Не было при президенте Кравчуке, не было при президенте Кучме, не было при президенте Ющенко. И вдруг это произошло при президенте Януковиче. Почему?

Блаженніший Любомир Гузар

Я не думаю, що це є у зв’язку із президентом, особою президента. Я думаю, що це є відгук, відповідь на 20 років існування незалежної України. І що впродовж цих 20-ти років багато зроблено цікавого, доброго. Але також ми докотилися до чого… до чогось, що не задовольняє людей. І воно виплило якраз тепер. І наші предстоятелі сказали: «Найвищий час щось робити». Тут не треба дивитися на обставини, в яких це сталося конкретно сьогодні, 20 років якраз після… Немовби якась чарівна дата. Тут було сказано: «Від 1-го грудня 1991-го року до сьогодні щось не працює… не спрацювало. І треба подумати, що зробити, щоби запевнити дальший нормальний і здоровий розвиток».

Савік Шустер

Ваше блаженство, а вот за 20 лет что-то не сработало в независимой Украине. Вы чувствуете угрозу независимости Украины?

Блаженніший Любомир Гузар
Дехто говорить навіть і про це. Аж до такої міри, що, справді, до того дійшли, що може бути навіть небезпека дальшого існування незалежної і самостійної України. Я не є політолог, я не є людина… не є фахівець. Я тільки повторюю те, що під цим оглядом дехто каже. Я особисто не є аж так, може, настрашений. Хоча не можна цього… Я не можу як не фахівець виключити. Одначе я бачу, як громадянин відчуває також, що наше життя повинно розвиватися інакше, що воно повинно бути більш задовільне. Де кожний громадянин чує себе цілковито захищеним, де кожний… кожному громадянинові дані ті права, які йому належать, щоби не… якщо це буде запевнене, то тоді таке марево, що скажу… стратити державу, стратити незалежність стає недійсним. Якщо ми будемо розвивати, будувати здорову громадськість, здорове суспільство під кожним поглядом. Духовно – головно – духовно – здорове. Але я кажу: і також під кожним іншим поглядом… Тоді забезпечимо таку майбутність, що такий страх, який дехто має, стане цілком неактуальним.

Савік Шустер
Вы говорили о чувстве достоинства. И особенно обратились к молодым людям, рождённым в Украине. Скажите: а вот у таких молодых людей, которые не уверены в завтрашнем дне, которые не совсем видят, как они будут жить дальше в этой стране, – у них может быть чувство достоинства?

Блаженніший Любомир Гузар
Я би сказав так: якщо вони будуть мати це відчуття отої гідності своєї, що вони є Божі сотворіння, що вони мають гідність, що вони мають права, що вони можуть розвиватися, бо мають покликання, мають на це Божий дар… Якщо вони це зрозуміють, це відчують, то тоді немає чого боятися.

Савік Шустер
Ваше блаженство, скажите: лидеры церквей украинских объединились также в обращении к президенту Виктору Януковичу о помиловании Юлии Тимошенко. Это душа священника или голова политика, которая их заставила обратиться?

Блаженніший Любомир Гузар
Оскільки я знаю, я про це чув… і оскільки я знаю, їхній мотив, чому вони це зробили, є гуманний. Одним словом, пошанівок для людини – це не є якийсь політичний крок, бажання якісь досягнути політичний ефект. Оскільки я знаю і можу це спокійно сказати, бо знаю з доброго джерела… це є звернення на підставі пошани для людини.

Савік Шустер
Скажите, пожалуйста: вы… вы… вы жили, учились, служили в Соединённых Штатах… Вы жили, служили и учились в Италии. Вы жили, учились и служили в Украине. Это одна сторона. Другая: вы всегда говорите: «Правда, справедливость, свобода». Вот в вашей жизни есть политик, который более-менее соответствует вашему пониманию этих ценностей?

Блаженніший Любомир Гузар
Бачите… Чи ви думаєте про особу якусь конкретну? Ну, ми чули про таких, скажімо, як в Італії дуже шанують Де Гаспері, у Німеччині дуже шанують таку людину як Аденауер. Є певні політичні провідники, яких я би назвав успішними. Але мені здається, що ми мусимо бути дуже розважні і обережні, щоби ми не ідеалізували… не створювали якогось культу особи поодиноких людей, політиків. Я думаю, що, напевно, є багато політиків, яких… які стараються бути добрими політиками, які хочуть служити. Але щоби їх зробити такими взірцевими, що вони ніколи не провинилися проти справедливості, проти правди, я так думаю, беручи під увагу людську природу, було би трошки надмірно. Є люди добрі. Люди, яких варто наслідувати. Але обожати їх чи дуже їх вихваляти… я особисто, ну, не був би так… дуже готовий.

Савік Шустер
Ваше блаженство, вы упомянули Де Гаспери и Аденауэра. Это два лидера, которые восстанавливали разрушенные страны после того, как они проиграли войну. Наверное, это не случайно. Как вы считаете, вот то, что происходит в Украине сегодня, после распада Советского Союза, империи… Есть те силы, которые могут, как Де Гаспери и Аденауэр, построить успешную и процветающую Украину?

Блаженніший Любомир Гузар
Я думаю, що так. Одначе… одначе я не бачу таких, особливих, особистостей такого виміру, як Де Гаспері. Або такого… Ви знаєте, тут ще також і проблема є дещо обставин, в яких він знайшовся і в яких він почав працювати. Одначе я би тут звернув більшу увагу на шукання або навіть, скажімо, більше як шукання – на здійснювання тих… то, що я назвав би, духовних цінностей. Бо, власне, справедливість, правда, пошана людини, зрозуміння гідності людини – це є ті духовні цінності. Тепер же ж… в історії бувало… і бувало, і буде, що будуть такі надзвичайні постаті. Але мені здається, що більше є історичних випадків, коли на рід: а особливо певні, скажімо, елементи народу: те, що ми називаємо «інтелігенція»… Та в минулих часах то була шляхта. Які спільно: не поодиноко, але спільно – в такій співпраці: солідарній співпраці – зуміли перейти із, скажімо, дуже поганих обставин до цілком нормальних. Я думаю, що треба звернути увагу на ще одну річ у спадку Де Гаспері чи Аденауера, чи подібних знаних з історії… То ніколи не була тільки одна особа. Це були, можна сказати, такі, що давали натхнення другим. Але вони завжди мали довкруги себе багато людей, які жили тими ідеалами. Бо я не думаю, що якась одна особа є в стані таке осягнути. Вона мусить мати певне… певну групу довкруги себе. А чим більша та група і чим вона більш відома, тим краще. І тоді вона здійснює… Ми, власне, коли говорили про те, що ви згадали на початку: про оцю ініціативну групу і те все, що має йти після них… Це є та думка: знайти всіх тих в українському народі, які живуть, бажають добра. І які є готові робити добро. Навіть якщо це буде їм коштувати якусь жертву.

Савік Шустер
Вы очень возвышенно… возвышенно говорите об Оранжевой революции. Это была… это было… это было выступление народа за правду и справедливость, говорите вы. Не было крови. Это уникальный случай в истории: когда что-то, что мы называем революцией, закончилось бескровно. И вот лидер этой революции Виктор Ющенко когда пошёл на предвыборную кампанию последнюю, он говорил, как вы: ценности, ценности… И получил очень мало голосов. Почему?

Блаженніший Любомир Гузар
Мені здається, що… Це дуже цікаве питання. Що не зумів збудити той елемент, не зумів заохотити до праці той елемент, який робив, маніфестував ту нашу так звану Помаранчеву революцію. Це була маса людей. Добрих людей, які хотіли робити добро. Але не було… забракло, я думаю, проводу. У який спосіб?.. Не можна, мені здається, виключно політикам було повірити таку делікатну справу у тих часах. Я думаю, що… я так говорю, дуже нефахово… Я дуже би хотів бачити добру, солідну аналізу у відповідь на ваше питання. Але мені здається, що отой колосальний добрий розмах, це добро тих… ті люди, які бажали правди, справедливості… Вони там були. Але не було… в який спосіб, не знайшли вони відповідної заохоти і відповідного проводу. То не може бути тільки одної особи. Ширше є. І тому, бачите, є така, знаєте, поема нашої Лесі Українки, яка називається «Контра спем сперо». Значить, надіюся проти надії. Але це значить, що надіюся дуже… дуже певно. Маю тривку надію, що при Божій помочі, може, якраз тепер, коли ми відчули, що то значить не діяти, не використовувати тої доброї… того доброго елементу, до чого воно доводить… Це є неповторна страта, якщо не вдасться завернути і тих добрих людей повести до доброго… до добра, до нормального суспільного життя. Ми надіємося, що при Божій помочі це вдасться.

Савік Шустер
Ваше блаженство, позвольте вам задать вопрос из церковной жизни. Или, если хотите, церковной политики. Греко-католическая церковь – она немножко в стороне от того, что происходит в православной церкви. Как вы считаете, Украине такой, какой она есть сегодня, нужна независимая, поместная церковь? Или же должна быть одна православная церковь Московского патриархата? Так, как желает Москва.

Блаженніший Любомир Гузар
Бачите, тут можна то розглядати під оглядом, що так, як ви згадали… церковної політики. Але мені здається, що сходиться про щось інше. Тут політика політикою. Але багато було різних заходів, щоби при помочі політики осягнути певні ефекти в церковному житті. З другої сторони, ми можемо, я думаю, без великих застережень сказати, що багато з того замішання в церковному житті, які ми… яке ми переживаємо, є на підставі політики. Але тому політику треба залишити збоку. Якщо ми говоримо про одну церкву… Київської традиції, яка, на жаль, в історії розкололася на чотири… Ми повинні це повернути назад. На підставі не політики, а на підставі релігії, на підставі Бога… нашого відношення до Бога. Навіть більше, як богослов’я чи, там, церковного права. Ми мусимо на тих… на тих началах працювати. І на тому будувати оту єдність тої… повернути ту єдність колишню, яку… якою втішалася київська церква тисячі років… тисячу років тому. Ми не повинні дивитися забагато на всякі політичні аспекти. Бо це нам нічого не дасть. Ми мусимо бути собою: церквою – і тоді єдність у церкві стане саме зрозумілою. Не треба буде, щоби хтось нас підганяв. Ми мусимо в нас, внутрі кожний у своєму серці… мусимо сказати собі: церква має бути одна. І таку церкву ми хочемо за всяку ціну оживити.

Савік Шустер
Одна украинская церковь.

Блаженніший Любомир Гузар
Бачите, одна Христова церква в Україні. Це треба розвернути. Бо церква… Хтось може дивитися на церкву чисто над такими, національними, категоріями. Церква є одна: христова. Яка є в даному краю, яка є матір… мати для цього народу, яка живе із цим народом, дає йому життя. Але вона є христова церква. Вона є дуже близька до кожного члена. Так, як мати – до кожної дитини. Але в той самий час христова церква має бути вселенною. Бо є тільки одна… Ісус Христос не створив стільки різних церков помісних. Ісус Христос створив одну церкву. Які конкретно є в помісних церквах. Але основно вся та церква мусить бути об’єднана в одну церкву. У вселенську церкву.

Савік Шустер
А вот с точки зрения духовной и исторической… Патриарх Кирилл часто говорит и вот-вот президент России Владимир Путин это повторяет: что есть большой русский мир. Святая Русь – это русский мир. Святая Русь началась здесь. И поэтому Украина – считают они, часть большого русского мира. Что на это ответите?

Блаженніший Любомир Гузар
На мою думку, це є дуже гарна політична структура, яку, мені здається, ну, видумали, бо вона корисна, бо вона оправдує так ніби, вірогідно, здавалося б… оправдує певні поняття. Що то всьо є одне. Але як воно є одне в такій спосіб, що воно дуже гарно служить чисто політичним цілям?.. Мені здається, що це є… Я особисто не прив’язую особливої вартості… уваги до цього. Бо я не бачу ніякої вартості. А ще більше: не бачу підстави на таке говорення чи таке мислення. Воно комусь дуже вигідне. Але я говорю за себе. І я вважаю, що це є, може, добре для російського народу, дуже гарно… І ми би хотіли, щоби церква в Росії розвивалася якнайкраще. Але це є церква у Росії, для росіян. А ми хочемо, мені здається, мати церкву в Україні, яка була би дуже близька українському народу.

Савік Шустер
Ваше блаженство, спасибо большое, что вы нашли время, что вы нашли силы поделиться вашими мыслями с миллионами людей. И мне кажется, это очень важно. Потому что, правда, страна переживает непростой момент духовности. И такие люди как вы должны говорить. Спасибо вам большое.

Блаженніший Любомир Гузар
Дуже сердечно дякую за можливість тут бути.

Багатство не гріх, але дуже велика спокуса, якій небагато людей вміє опертися

часопис CREDO — Fri, 20 Apr 2012 05:02:54 +0000

Є старовинне новорічне побажання. Кажуть, походить воно з гуцульських традицій: «Сусіде, дай Боже, щоб за рік ми могли глянути одне одному у вічі!».

Чи могли би ми цього побажати собі на п’ять, десять чи двадцять років? Так, то нам цілком під силу.

Ще якихось двадцять років тому проповідувалося, що держава (партія) подбає про все. Про все подумає, все зробить, усе дасть… Це була така собі комуністична релігія. Так говорилося, хоча всі знали, що то неправда.

Але що з того дуже виразно збереглося і до сьогодні? Комуністи, і не тільки вони, вірили, що єдиною безпекою є гроші. Земне майно. Мовляв, це єдине, що людина може втримати за свого життя. Але ж ми пам’ятаємо інше: Господь Бог турбується нами всіма, але турбується, передавши нам певні дари, в яких ми, за Його натхненням, можемо працювати і бути собою, бути забезпеченими.

Господь Бог — то не хтось, хто всіх лінюхів «обслуговує», всім дає. Він дає — але відповідно до того, як ми стараємося передусім свободу нашу, а відтак — наше покликання, наші таланти використовувати…

І ще. Якщо задля провадження власної справи кожен серйозний підприємець, перш ніж її розпочати, напрацьовує бізнес-план, то в житті нам інколи здається, що все діється само собою. Без якогось плану, без мети. Але це не так. Господь Бог готував світ до приходу свого Єдинородного Сина — і цей Божий План втілюється і до сьогодні.

Господь Бог, як і від початку, хоче, щоби ми слідували тому Плану. В цьому нас переконує Святий Апостол Павло в Листі до Ефесян, де описує одвічний План Божий — бути щасливими разом з Богом. І той План активний донині.

Не думаймо, що те, що діється сьогодні в наших оселях, громадах, є принагідним. Мовляв, якось же котиться життя по цій землі. Ні. Господь Бог і сьогодні хоче, щоби ми, кожен з нас, утішався щастям з Ним. І не лише по смерті, а й за життя. Щоби ми справді почувалися тими дітьми Божими, якими Господь Бог так опікується.

Інколи ми, вповні не розуміючи цього Плану, дивуємося: чому Господь Бог допускає певні речі? Проте немає найменшого сумніву — все, що діється, діється на нашу користь. Від нас залежить, чи ми включимося в Божий План і скористаємося з Божого Наміру, щоби бути щасливими — і тепер, у цьому земному житті, і на Небі.

Немає якихось особливих таємниць, як саме маємо включитися в Божий План. Дуже просто: виконувати Божу Волю. Робити те, що Він від нас вимагає. Іти слідом за Його словами. Старатися в кожнім прояві нашого життя — в особистому, родинному, громадському, політичному, економічному, державному, — виконувати Божу Волю. Бо іноді маємо велику спокусу — укладати плани і думати, що ми, люди, можемо когось зробити щасливим. Справді щасливим, внутрішньо щасливим, остаточно щасливим. Ми думаємо, що можемо все. А тим часом з історії вже знаємо про різні «раї», якими нас хотіли обдарувати. Але правдиве щастя, правдивий Рай можна мати тільки тоді, коли ми близькі до Бога…

І ще про Божий Дар. Два десятиліття тому наш український народ отримав такий вимріяний, але неочікуваний дар — зажив у рідній державі. Відтоді, з більшим чи меншим успіхом, намагаємося подолати залишки минулого й перейти до статусу нормальної, в повному значенні того слова, демократичної держави, в якій кожен громадянин почувається вільною людиною у справді вільному суспільстві.

У минулому столітті Українська греко-католицька Церква отримала в дар таку непересічну постать, як Митрополит Андрей Шептицький. Нагадаємо, походив він зі стародавнього графського роду. Серед Шептицьких були відомі церковні й громадські діячі. Його дід по матері — відомий польський письменник, один з братів був успішним німецьким адвокатом, інший — полковником Генштабу і військовим аташе Австро-Угорщини в Римі. Сам Владика Андрей — знаний також як просвітитель, політик і меценат — став Митрополитом Галицьким у 35 років.

На початку 40-х років минулого століття Митрополит Андрей написав для своїх співвітчизників певні правила, яких треба було дотримуватися в такому великому проекті, як побудова власної держави. Нацистська цензура конфіскувала текст, але автор перевидав його у формі пастирського послання під назвою «Як будувати рідну хату?». Текст цього послання залишається актуальним і сьогодні. Усіх зацікавлених щиро заохочую з ним ознайомитися.

Як знати, на чому зведено будівлю наших намірів і сподівань? Найпевніший спосіб перевірити — дочекатися першого буревію і подивитися, котрий будинок завалиться. Це непомильний спосіб, але невигідний, бо про справжній стан справ дізнаємося запізно. Інший спосіб, дуже подібний до справжнього будівництва, —приглядатися, які матеріали використовує будівничий і як виконує свою роботу.

Згадаймо порівняння, яке використав сам Ісус Христос. Він сказав: хто дотримується Заповідей, будує на твердій основі, яка витримує навіть найгірші погодні умови, і навпаки — хто легковажить Божою наукою, ставить будинок на піску.

Якщо під час будівництва майбутнього країни вдаються до несправедливості, брехні, хабарництва, упередженого судочинства, фальсифікації, торгування правдою, що, по суті, заперечує свободу людини, то, немає сумніву, що, раніше чи пізніше, такий проект провалиться, навіть якщо сьогодні будівля має шикарний вигляд. І це майбутні її мешканці можуть чітко простежити.

Було би добре, якби такий «підмурівок з піску» ми не тягли за собою в наступне двадцятиріччя…

Дехто зі старших наших людей зумів побачити щось більше, ніж комунізм. Та більшість з них, на жаль, не зуміли той крок зробити. Але на це немає ради. І не можна їх судити. Ми тільки стверджуємо факт.

Тепер приходить нове покоління. Ми повинні його напутити. Але взятися до справи воно мусить самотужки. То досить важке завдання — стати на новий шлях. Вони мусять вчитися, мусять застановлятися, мусять подивитися, що роблять інші люди, інші народи в такій ситуації. І звернути погляд у свою власну історію, власну духовність, бо вони в нас є…

Від молодих вимагається дуже багато праці. І є надія в Бозі, що все вони зроблять. Богу дякувати, тепер голосу набирають ті, хто вже не знає «совєцької» школи. Це великий крок уперед.

Будьмо щирі (я кажу вже як стара людина): ми залишаємо нашим молодим співбратам поганий світ. Ми ще не впорядкували його так, як мусили б. А отже, залишаємо їм іще дуже багато несповненого, замішаного, неочищеного, незрозумілого. Ми, старі, ще трошки маємо сили, і тому повинні старатися, щоби помогти нашим молодшим співбратам. Але вони мусять самі працювати, мусять учитися. Нині дуже критична зміна поколінь.

І ще одна суттєва заувага. Якою могла би бути наша пересторога для людей багатих, для тієї діяльної верстви, від якої також значною мірою залежить наше майбуття?

Причиною того, що багатії часто поводяться дуже свавільно, є те, що чимало людей вважають сам факт багатства за гріх і за перешкоду до Спасіння, бо пам’ятають Святе Письмо: верблюдові легше пройти через голчине вушко, ніж багатому в Боже Царство ввійти! (Мт. 19:24)

Загальновідомо, що гроші говорять дуже голосно. Багата людина вважає себе забезпеченою, вона не потребує Бога. Німецький поет Гете у «Фаусті» підсумовує: «Ах, так — гріш панує над світом». Підставою для такого твердження є той факт, що люди мають велику жадобу до грошей, за гроші вони ладні на все. І багач, свідомий цієї жадібності, відчуває свою силу: за гроші я можу все.

Багатство не гріх, але дуже велика спокуса, якій небагато людей вміє опертися.

Не дати спокусі здолати себе може тільки людина, котра вміє бути багатою — тобто здатна стати над грішми, не даючи їм над собою запанувати…

Тож щиро побажаймо собі, щоби не лише за рік, а й за двадцять ми змогли глянути одне одному у вічі!

ZN.UA

«Священики повинні бути взірцевими громадянами», – Любомир Гузар

часопис CREDO — Sat, 17 Mar 2012 12:34:28 +0000

Екс-глава УГКЦ Любомир (Гузар) вважає, що взірцевий сучасний український греко-католицький священик повинен бути насамперед добрим громадянином і увібрати найкращі риси своїх попередників. Про це кардинал розповів на зустрічі із львів’янами в актовому залі НУ «Львівська Політехніка».

«Ми були під окупацією різних держав і не мали можливості розвиватися. Але Церква заохочувала людей до праці – політичної, наукової мистецької. Все це в сумі дало гарний результат. Коли ми сьогодні маємо підстави надіятися, що стоїмо на порозі далеко кращих часів, то це завдяки нашій Церкві. Вона відіграла колосальну роль, бо вона терпіла разом з народом. Вона не була на службі чужих, вона служила своєму народові і вона такою мусить залишитися сьогодні», – сказав він.

Кардинал Гузар наголосив, що нинішні священнослужителі мають бути добрими громадянинами.

«Я дам примір, що то значить бути добрим громадянином. Митрополит Йосип Сембратович у свій час видав дуже цікаве пастирське послання про гідність людини… Ціль того послання була допомогти людині поборювати алкоголізм. Щоби люди не понижували себе, не руйнували себе, не заперечували своєї гідності прив’язаністю до алкоголя. І завдяки його закликам, і завдяки дуже ревній праці багатьох душпастирів наше село «висохло», перестало пити» – підкреслив колишній глава УГКЦ.

«Інший примір – «Просвіта» – це була організація, яка в ХІХ, початку ХХ століть дуже послужила, щоби дати людям освіту в селах, містечках, щоби вони знали, хто вони є, куди вони йдуть, чого повинні бажати», – додав він.

Блаженніший Любомир також навів приклад, коли священнослужителі спонукали людей займатися підприємництвом: «Ще один примір – 20-30 роки кооперативний рух. Цей рух в Західній Україні в тих часах рятував від економічної скрути наших людей. Але він став таким сильним, що, подумайте, «Маслосоюз» диктував ціну на масло в цілій Західній Європі. Духовенство дуже сприяло розвиткові кооперативного руху».

«Священики у тих часах дбали за освіту, за економічну міць, культуру. Я думаю, що сьогодні духовенство, і не тільки воно, а кожен свідомий громадянин України, повинно працювати в тому напрямі. Священики повинні бути взірцевими громадянами, щоби сповняти свої громадянські завдання», – підсумував кардинал Любомир (Гузар).

За матеріалами: РІСУ

Любомир Гузар розповів, чому він більше не цікавиться футболом

часопис CREDO — Wed, 14 Mar 2012 11:06:29 +0000

Блаженніший Любомир (Гузар) любить футбол, сам колись грав у нього, проте за перебігом матчів Євро-2012 не слідкуватиме. І зовсім не через брак часу. У цьому колишній глава УГКЦ зізнався під час зустрічі в НУ «Львівська Політехніка» 13 березня.

«Я дуже любив футбол, колись ми хлопці грали у футбол босоніж, щоб не розбити мешти, і не дістати від тата належну кару. Але то був ентузіазм. Коли я був малим хлопцем, у Львові були три великі дружини – Україна, Полонія – де грали польські футболісти, і Гасмонея – єврейська команда. І кожні із цих змагань можна було назвати міжнародними», – сказав кардинал, відповідаючи на запитання, чи є він футбольним уболівальником.

Блаженніший Любомир (Гузар) розповів, що свого часу він, як і його ровесники, щиро вболівав за українську команду, однак нині таких відчуттів він вже не має.

«Чому я сьогодні не переживаю так, як колись переживав? Я вам щиро скажу. Може я вже є такий дивак, але для мене нинішні футбольні змагання – то вже не спорт, а футбольна індустрія. Там стільки грошей, різних сумнівних договорів. Я перестав ним цікавитися в тому значенні», – зауважив він.

Кардинал Гузар водночас підкреслив, що справжній змагальний спортивний дух ще присутній під час ігор шкільних та університетських команд.

«Шкільні чи університетські дружини проводять дуже цікаві, справді щирі змагання. Міжнародні мене цілковито не цікавить, а радше до певної міри відштовхують. Але не кажіть тільки про це Платіні», – пожартував екс-глава УГКЦ.

За матеріалами: РІСУ

Будуємо хату

часопис CREDO — Thu, 08 Mar 2012 09:40:49 +0000

Двадцять років наша Українська держава переживає перехідний період. Перед ними – десятиліття чи й століття життя під окупацією чужих держав, які не були зацікавлені в тому, щоб в Україні щось розвивати, а радше навпаки – намагалися не допускати до розвитку, а іноді, навіть, щоразу більше обмежували будь-які можливості чогось кращого.

Визвольні змагання першої половини XX століття – це був період, коли наші предки старалися вирватися з пут, однак, попри численні жертви, їхні зусилля не увінчалися успіхом. Одне, що вони нам залишили як прекрасну і дорогоцінну спадщину – це мрія про самостійну, незалежну, розвинену Українську державу.

Два десятиліття тому, український народ отримав вимріяний, але неочікуваний Божий дар – зажив у рідній державі.

Відтоді з більшим чи меншим успіхом намагаємося подолати залишки минулого та перейти до статусу нормальної, в повному значенні того слова, демократичної держави, в якій кожен громадянин почувається вільною людиною у справді вільному суспільстві.

Часто в розмовах, промовах і листах натрапляємо на вислів «будуємо краще майбутнє». Слово «будуємо» стало майже гаслом. Це не випадково. Митрополит Андрей (Шептицький) на початку 40-х років минулого століття, коли створювалося враження, що у Східній Європі почали з’являтися можливості для здійснення української державності, написав для своїх співвітчизників певні правила, яких треба було дотримуватися в такому великому проекті.

Нацистська цензура конфіскувала текст, але автор перевидав його у формі пастирського послання із назвою «Як будувати рідну хату?». Текст цього послання залишився актуальним і до сьогодні, тому всіх зацікавлених щиро заохочуємо з ним ознайомитися.

Будуємо. Але чи добре будуємо? Це питання постає з двох причин.
Перша причина – результати будівництва не збігаються з планами, про які широко і голосно мовиться: щось є, а чогось бракує; споруда, яку нібито зводимо, не задовольняє майбутніх мешканців.

Друга причина, чому ставимо таке питання, здавалося б, цілком іншого характеру, але, властиво, має ту саму основу. Згадаймо порівняння, яке використав сам Ісус Христос. Він сказав, що хто дотримується Заповідей, будує на твердій основі, яка витримує навіть найгірші погодні умови, і навпаки – хто легковажить Божою наукою, ставить будинок на піску.

Запрошуємо прочитати Нагірну проповідь, яка стосується не тільки вибраного народу у Святій Землі, а й усіх людей земної кулі, і християн, і невіруючих, але мудрих людей (Лк. 6, 17 – 49).

Тут процитую лише останні слова Ісусової проповіді: «Чому ви мене звете: Господи, Господи, а не робите, що я говорю? Кожний, хто приходить до мене, слухає мої слова й виконує їх, – покажу вам, на кого він схожий. Він схожий на чоловіка, що, будуючи дім, викопав глибоко й поклав підвалину на камінь. І як настала злива, води наперли на дім той, але не могли його захитати, бо він збудований був добре. Той же, хто слухає і не чинить, схожий на чоловіка, який збудував дім свій на землі, без підвалин. Води наперли на нього, й він відразу завалився, і руїна того дому була велика» (Лк. 6, 46 – 49).

Як знати, на чому збудований будинок наших намірів і сподівань? Найпевніший спосіб – це почекати на перший буревій та подивитися, котрий будинок завалиться. Це непомильний спосіб, але невигідний, бо про справжній стан справ дізнаємося запізно.

Інший спосіб, дуже подібний до справжнього будівництва, – це приглядатися, які матеріали використовує будівничий і як виконує свою роботу.

Якщо під час будівництва майбутнього країни вдаються до несправедливості, брехні, хабарництва, несправедливого судочинства, фальсифікації, торгування правдою, що, по суті, заперечує свободу людини, то, немає сумніву, що раніше чи пізніше такий проект провалиться, навіть якщо сьогодні будівля виглядає шикарно. І це майбутні мешканці можуть чітко простежити. Підставою для їхнього висновку є вищенаведені слова самого Господа.

Ще один критерій оцінювання якості будівництва – це особистість будівничого. Однак остаточно тільки він сам може встановити стан своєї душі. Тут ми зачіпаємо дуже делікатне питання, яке є найважливішим, – найважливішим саме тому, що багато людей від нього втікає.

Бо – про це навіть нагадує наша Конституція – кожен із нас мусить стати віч-на-віч не з президентами, партіями, радами, союзниками, однодумцями, а з самим Господом. Він, який знає все, є нашим остаточним, непомильним, справедливим і милосердним Суддею, котрий за добре нагороджує, а за зле карає.

Ми хотіли б додати ще одну важливу пересторогу.

Ніхто з нас, людей, не повинен думати, що наскрізь знає свого ближнього.

Не кожний будівничий, який належить до якоїсь спілки, і не кожний чиновник, котрий діє за наказом згори чи під тиском колег, є цілковито позбавлений сумління. Не всі можуть опертися злу. Хто знаходить у собі на це сили – це мученик, якому честь і хвала. Проте багатьом такої сили бракує, і трапляється, що вони терплять невимовний душевний біль.

Мені видається, що в нашій державній системі є багато чесних будівничих, які в душі страждають, коли стають свідками зловживань. Не можна всіх чиновників, політиків і суддів поголовно засуджувати. Треба допомагати всім сумлінним людям звільнитися від духовного рабства.

Кажемо це, бо існують справжні будівничі, які ставлять на солідних, твердих, кам’яних основах міцні будинки. Так само є чимало будівничих-шахраїв. Вони свідомо будуть на піску і завжди перекладають провину на когось іншого. З яким наміром ті й ті будують – можуть сказати тільки вони самі.

Пишучи ці рядки, ми часто вживали слово «вони», немовби йшлося про якусь частину нашого народу. Хочемо запобігти такому неправильному розумінню, бо будівничими кращого майбутнього нашої держави є ми всі, без будь-яких винятків.

І кожен з нас перед Богом мусить визнати, на яких підвалинах будує майбутнє.

Блаженніший Любомир Гузар, Українська правда

Як в УГКЦ ставляться до передачі Лавр одній конфесії

часопис CREDO — Fri, 02 Mar 2012 13:19:04 +0000

Колишній глава УГКЦ Любомир Гузар виступає проти передачі Почаївської та Києво-Печерської Лавр одній з конфесій. Про це він сказав у коментарі журналістам.

«Такі місця як Лавра – Київська чи Почаївська – повинні бути відкриті для всіх християн… Не можна приписувати їх комусь, передавати комусь, приватизувати. Казати, що це належить виключно до якоїсь конфесії. Воно належить українському народу, українській церкві, навіть, якщо ми, на жаль, поділені. Але, можливо, ми там знову поєдналися б, стоячи один поруч з одним», – вважає Гузар.

«Як будемо робити кожен своє невеличке подвір’ячко, то ніколи не знайдемо одне одного. Навіть якщо тимчасово ми інакше думаємо, і інакше ставимось один до другого – по своїй суті ми є християни», – додав він.

«Треба зберегти національні святині, вони належать цілому народу і не залежить, хто ними буде займатись, доглядати чи підмітати подвір’я. Залежить, щоб кожен українець, віруючий християнин, спадкоємець київського християнства, мав вільний доступ, щоб не було якось приватизації чи вилучення, і тому подібне», – вважає Любомир Гузар.

Нагадаємо, УПЦ (МП) наполягає на передачі їй Почаївської та Києво-Печерської лавр.

У середині січня депутати Верховної Ради зареєстрували проект закону «Про повернення об’єктів культурної спадщини релігійних організацій».

Предстоятель УПЦ КП патріарх Філарет вважає, що можлива передача Києво-Печерської й Свято-Успенської Почаївської лаври у власність УПЦ МП буде загрожувати тим, що в майбутньому їх можуть передати Російській православній церкві.

У свою чергу глава УГКЦ Блаженніший Святослав (Шевчук) раніше також висловлювався на цю тему. Він сказав, що вважає неприйнятним передавання визначних культових споруд одній церкві. «Однозначно я висловлююсь проти того, щоб такі культурні пам’ятники (Києво-Печерська й Почаївська Лаври) можна було передавати комусь у власність, не слухаючи голосу інших, зокрема Всеукраїнської ради церков. Бо інакше це створює дуже нездоровий образ церкви у суспільстві», – стверджує Святослав.

«Зокрема, (недопустимо) коли хтось хоче використовувати певні адміністративні засоби або ресурси тиску на суспільство, і таким чином створює дуже нездорову дискусію з цього питання. Очевидно реституція церковного майна має відбутися, але у відкритому діалозі між церквами, щоб не створювати міжконфесійної напруги», впевнений очільник УГКЦ.

За матеріалами: Український тиждень

«Українська інтелігенція збирається будити людей словом, а не пострілами»

часопис CREDO — Thu, 01 Mar 2012 15:54:39 +0000

Учасники ініціативи «Першого грудня» скликають Національний круглий стіл для обговорення ситуації в Україні та шляхів її розвитку. Захід запланований на 5 квітня. Про це на прес-конференції повідомив колишній глава УГКЦ Блаженніший Любомир Гузар.

В ініціативі, до якої входить Блаженніший Любомир Гузар, наголосили, що Національний круглий стіл – це один із перших кроків з формування нового порядку денного країни. Передбачається, що участь у заході візьмуть знакові постаті з різних суспільних сфер, щоб спільно шукати відповіді на виклики сьогодення та формулювати практичні суспільні завдання. Національний круглий стіл має стати новим суспільним інститутом вираження суверенної волі громадянського суспільства.

Блаженніший Любомир нагадав, що 1 грудня 2011 року предстоятелі трьох церков: УПЦ КП, УПЦ (МП) та УГКЦ у своєму зверненні до громадськості та інтелігенції фактично виступили з ініціативою провести такий круглий стіл.

«Ми відповіли на заклик предстоятелів церков і хочемо, щоб ця ініціатива поширилась серед людей, які будуть активно брати участь в тому, щоб країна, яка пішла іншим шляхом, стала на правильний шлях, на шлях добра», – сказав Любомир Гузар.

Він наголосив, що ініціатори Національного круглого столу хочуть виправити «напрямок нашого ходу, і це ми вважаємо головним завданням».

Блаженніший Любомир підкреслив, що ініціатори заходу не хочуть створювати якусь організацію, а мають намір провести ґрунтовну розмову, висновки з якої були б втіленні в життя. «Це не має бути якийсь дискусійний клуб. Наше бажання – щоб те, що ми обговоримо, втілювалось в життя», – сказав Любомир Гузар.

Він зауважив, що сьогодні людей необхідно «пробуджувати і кликати їх до добра». «І це ми вважаємо нашим першим і головним завданням», – наголосив колишній глава УГКЦ.

За матеріалами: УНІАН

Блаженніший Любомир про гідність людини у суспільстві

часопис CREDO — Tue, 28 Feb 2012 11:45:48 +0000

Блаженніший Любомир Гузар 26 лютого відвідав місто Вишгород. Напередодні Великого посту колишній Глава УГКЦ виступив з лекцією «Роль людини у суспільстві, її гідність та духовність» та відповів на запитання парафіян.

Зустріч відбулась у приміщенні районного центру творчості «Дивоствіт». Молодь, цікавилась, як подолати суспільну несправедливість, ненаситне тяжіння людей до матеріальних цінностей та багатства. На думку Блаженнішого, наявність великої кількості грошей не робить людину насправді багатою.

«Ці нові українці, нувориші, які щойно нагромадили кошти і не знають, що з цим робити, вони якось хочуть себе проявити, показати іншим, що вони є хтось, бо мають прекрасні будинки, люксусові машини, але остаточно в душі та людина пуста, нічого собою не представляє. Людина справді багата – не є багата тільки майном, але багата також духом. Вона свідома того, що багатство – це є Божий дар, і що багатство не є початком усього. Така людина завжди намагатиметься духовно рости, вона вміє поводитися, уміє пошанувати ближнього, навіть людину дуже-дуже скромну, убогу», – переконаний кардинал.

Багато питань стосувалось наміру здобути патріарший статус УГКЦ, про роль церкви та священника у сучасному суспільстві. Наприкінці зустрічі присутні привітали Блаженнійшого Любомира Гузара з днем народження та висловили сподівання на наступну зустріч найближчим часом.

За матеріалами: vysh.gov.ua /
РІСУ

Любомир Гузар: «Найважливішим є контакт між людьми. Техніка не може цього замінити»

часопис CREDO — Wed, 22 Feb 2012 16:14:43 +0000

На Вашу думку, що чекає Україну у найближчі кілька (5-10) років: розвиток і рух вперед чи деградація?

Що буде, залежить від того, що ми будемо робити. Як будемо чесно будувати, солідно, послідовно, згідно з Божою волею, то будемо мати розвиток і гарне майбутнє. Як будемо поводитись не гідно і не будемо працювати, будемо жити за негативними принципами, тоді прийдемо до упадку.

Чи можуть сьогодні українці, не намагаючись підлеститись до когось, самостійно розвиватися, будувати свою країну?

Я думаю, що це єдиний шлях. Ми не повинні вважати, що хтось нам щось дасть, бо кожна держава дбає про себе. Ми маємо розуміти, що наше майбутнє залежить тільки від нас. Варто сказати і про те, що є держави, яким не вигідно, аби Україна була самостійною і незалежною. Втім, всяка розбудова залежить лише від того, хто у ній зацікавлений – від народу.

Нас будуть шанувати, нас будуть цінувати, з нами схочуть говорити тільки, якщо ми покажемо нашу власну зрілість, нашу здібність будувати державу. Хочу підкреслити, що ми маємо всі потрібні елементи для того, аби розбудувати хорошу країну: прекрасну землю, гарний край, громадян, багато з яких працьовиті та відповідальні. Але мусимо щиро бажати розбудови держави не задля власних інтересів, а на благо суспільства.

Українці готові до цього будівництва?

Власне, у цьому і є наша слабкість. Ми маємо зрозуміти, що все залежить від нас і що тільки власними зусиллями можна збудувати країну. Наша ментальність ще не готова визнати того, що нам ніхто нічого не дасть. Не треба шукати нічого іншого, окрім блага усього народу.

Ви завжди кажете про те, що відкриті до спілкування з молоддю і що це приносить Вам велике задоволення та заспокоєння. А чи готова молодь говорити з Вами? Які Ваші спостереження?

Я не знаю, про це треба у них запитати. Я з ними завжди говорю, але не знаю чи вони мене слухають. Я дуже сподіваюся, що вони чують те, що я кажу, роблять висновки з цього і використовують мої поради у житті. Я би хотів, аби так було, але на жаль, я не в силах вирішувати за них.

Можу сказати єдине: мені дуже залежить вчасно передати їм те, що я можу. Щиро радий, що я в тому не єдиний. Хочу передати молодим людям найкращі здобутки нашого народу, аби вони правильно користувалися ними. Хочу, аби наша країна процвітала, аби вона розвивалася, аби була гідним місцем для життя достойних людей.

Що сьогодні може стати рушієм для молоді? Як не впасти у відчай від тотального безсилля?

Ви не є безсилі. Ви дуже сильні, якщо бажаєте добра, якщо стараєтеся, якщо гуртуєтеся, якщо намагаєтеся спільними силами творити добро, жити чесно, жити творчо. Ви маєте велику силу. Це стосується як української молоді, так і молоді усього світу. Кожне нове покоління інше, воно будує щось нове. Головне, аби його не зіпсували. Важливо, якими ідеалами ви будете жити.

На жаль, сьогодні є такі люди, які намагаються молодь використати для своїх вузьких цілей: створюють різні забави, аби зробити молодь байдужою до головного. Але, то є дурна і короткозора політика – вона не гідна. Ми маємо перед молоддю ставити ідеали і заохочувати її до творчої праці.

Ви не є безсилі – ви можете зробити себе такими, коли нічого не будете робити. Але, якщо ви стараєтеся, працюєте, творите – ви живете. Головне, не думати про безсилля. Ви вже будуєте сьогодення, не думайте про свою самотність, нас багато і ми разом.

А українська молодь зіпсована?

Я вважаю, що сьогодні дуже багато гарних людей. Ті питання, які молодь мені задає під час різних зустрічей, свідчать про їхню високу свідомість і розуміння того, що відбувається у суспільстві. Але я розумію й те, що є люди, які навмисне намагаються цю свідомість зруйнувати, купити. Це є страшний злочин. Але, на щастя, є й ті люди, які намагаються цю молодь підбадьорити, підняти, пригадати їй найкращі високі ідеали.

Ми маємо щось лише тоді, коли прагнемо до чогось величного і чистого. Ми будемо пропащими, якщо будемо думати лише про задоволення власних потреб.

Мені шкода нашої молоді ще й через те, що ми абсолютно мало для неї працюємо. Старше покоління має робити більше. Чому так багато молодих людей хочуть виїжджати з України закордон назавжди? Тому, що ми не створили для них відповідних сприятливих умов, аби творити і розвиватися тут. Це також можна назвати злочином.

Ми маємо відпускати молодь вчитися за кордон, але й маємо зробити так, аби ці молоді люди повернулися додому і застосовували свій досвід на благо держави.

Я би сказав, що ми маємо робити так, як робили японці. У XIX-XX століттях вони відправляли свою молодь для навчання і переймання досвіду за кордон. Вони вивчали різні сфери людського життя і тоді поверталися додому. Саме тому, Японія за відносно короткий час стала великою і потужною державою. Я не кажу, що це єдино вірний шлях. Для Японії це теж принесло чимало проблем, але їх можна було й оминути.

Тому, ми мусимо забезпечити нашій молоді можливість розвиватися у своїй державі і не блукати десь світом: Західною Європою, Америкою.

Якось Ви сказали, що «Церква має виховувати людей вільними, свободолюбними, моральними». Українська церква справляється з цим завданням?

Думаю, до певної міри – так. Але я не є цілком упевнений, що ми робимо усе, що повинні робити. Гадаю, що ми робимо замало. Якщо ще у містах щось робиться і є якісь результати, то по селах молодь, немовби, забута, занедбана, залишена напризволяще. Тут церква могла би зробити набагато більше.

У 20-их роках минулого століття церква дуже багато зусиль приклала для того, аби виховати свободолюбиве покоління, здорове покоління, покоління, яке навіть було готове покласти життя за свою державу, свій народ. Це величезний здобуток тогочасної церкви. Тому, я не думаю, що ми сьогодні так само інтенсивно працюємо. Хоча, не можна сказати, що ми бездіяльні. Ми працюємо над тим, аби виховати лідерів, які зможуть показати молоді приклад, заохочувати її до кращого і правильнішого життя. Духовенство має відіграти дуже інтенсивну роль у цьому процесі.

Як гадаєте, хто є слухачем Вашої аудіокниги «Суспільство і влада»?

Ця книжка для усіх, хто хоче її послухати. Я ніколи не думав писати для якоїсь однієї групи людей. Сподіваюся, що книжку прослухає якомога ширше коло читачів, яке не буде обмежуватися релігійними чи якимись іншими переконаннями. Буду щиро радіти, якщо хтось візьме з тієї книжки щось корисне для себе.

Розвиток інформаційних технологій в Україні, зокрема, інтернету, позитивно впливає на становлення молодої особистості? На Ваше переконання, від Всесвітньої мережі більше користі чи негативу?

Поговорім, для порівняння про язик. Ним можемо висловити свою любов до Господа, розповісти про свою пошану та любов до ближнього, але ним же ми можемо і наробити чимало клопотів. Те саме з інтернетом – це є засіб комунікації.

Ліна Костенко писала: «З душі у душу найкоротша відстань. Чому так часто транспорту нема?». Інтернет, то є спілкування, а воно має бути душевним. Силу поганого слова інтернет помножує у десятки і сотні разів.

Проблема інтернету в тому, що ми не можемо визначити, що це: інформація чи формація? Сьогодні навіть діти володіють великою кількістю інформації, знають ті речі, про які я навіть не підозрював у дитинстві. Але вони не знають, що з цим усім робити.

Інформація має допомагати людині краще розуміти світ, бути мудрішою, вміти ширше дивитись на явища. Це дуже складний процес. Думаю, що батьки мають не лише контролювати те, скільки годин дитина проводить в інтернеті, а й те, що саме вона там читає, чи збагачується інтелектуально, чи росте духовно.

Як молоді не зловживати вседоступністю інформації і вседозволеністю інтернет-простору?

Це мають робити батьки. Саме вони формують світогляд дитини у перші 10-15 років життя. Вони мусять поставити собі питання: приносить воно шкоду чи розвиток?

Дитина з п’ятнадцяти-дванадцяти років має мислити критично. До того її ведуть за руку батьки, вони знають, що дитині потрібно, а що ні. У цей же час молода людина має сама розуміти чи з користю вона проводить час біля комп’ютера. Дитина має розуміти, який саме вплив на неї має та чи інша інформація. У цьому можуть допомогти тільки батьки, школа та духовенство.

З’явилися сайти, на яких можна зробити віртуальний візит до храму чи замовити богослужіння онлайн. Як Ви до цього ставитесь? Чи не є це богохульством?

Називати це богохульством досить за сильно. Це явище не є поняттям церкви.

Релігія – це не є знання про Бога. Релігія – це зустріч з Богом. Така зустріч може бути лише особиста. Чи може бути справжньою зустріч в інтернеті чи, скажімо, чи можна замінити її спілкуванням по телефону? Ні. Зустріч – це коли особи зустрічаються фізично, особисто. З Господом Богом все так само. Спілкування з ним не має бути механічним, масовим. Це явище добре лише з тієї точки зору, що ми можемо подивитися літургію, яку правлять, скажімо, у Римі. Завжди добре почути хорошу проповідь, гарну музику, але якщо ти бачиш це тільки через монітор, воно не гріє твого серця.

То Ви проти цього?

Я, на загал, не є проти цього, але і не за. Воно просто не співпадає з головною метою. Порівняйте п’єсу переглянуту по телевізору з тою, яку ви відвідали у театрі – різниця колосальна.

Ми мусимо не забувати, що найважливішим є контакт між людьми. Техніка не може цього замінити. Особисто я, краще б зустрічав невелике коло чинних людей, ніж дивився на тисячі байдужих.

Росана Бісьмак, internetua.com

Україна потребує багатих людей, але чесних, – Любомир Гузар

часопис CREDO — Fri, 17 Feb 2012 12:57:43 +0000

Бути багатим не є гріхом. Важливо, щоб ми ставились до багатства не як до Бога, а як до дару від Бога. Те, що ви робите зараз, – робіть дуже чесно, взірцево, робіть якнайкраще. Будьте добрими бізнесменами, бо Україна потребує багатих людей, але чесних!

Так звернувся до бізнесменів Блаженніший Любомир Гузар 16 лютого під час зустрічі у рамках дискусійного клубу «Бізнес-Credo», який організовує Український католицький університет та Львівська бізнес-школа УКУ (LvBS). Зустріч у форматі «business talk» модерував журналіст Микола Княжицький.

Про це CREDO повідомила прес-служба УКУ.

Блаженніший Любомир вважає, що можна бути добрим і чесним бізнесменом водночас. «Але над цим треба працювати, щоб покращити імідж вашої професії, піднести її на належний рівень. І Церква має вам у цьому допомогти. Також важливо, щоб молодь була переконана, що бути бізнесменом означає обрати не тільки чесний, а й почесний шлях у житті. Аби молоді хотіли бути бізнесменами не тільки заради грошей, а й щоб отримувати насолоду від роботи і приносити людям добро, адже бізнесмен – людина творча».

На питання від присутніх, як протистояти хабарництву у корумпованому середовищі, Блаженніший запропонував таке: «На мою думку, існує два шляхи, як позбутися корупції – бути солідарними та добиватися, щоби чиновники мали менше прав. Якщо чиновник немає, що вам дати, ви не маєте йому за що платити. Боротьба проти корупції вимагає величезних зусиль. Легко сказати – не давайте хабарі, але нічого ніколи не зміниться, якщо ми того не змінимо. Якби ви зібрали своїх колег і сказали: «Спробуймо не давати хабарів, бо у якомусь пункті треба те зачароване коло розламати».

Корінь суспільних проблеми, на думку Любомира Гузара, у браку духовності: «Якщо ми не змінимо мислення і хижацького способу господарювання, це не дасть добрих результатів. Економічний добробут не є запорукою успіху. Нам бракує духовності: духовні цінності не заперечують матеріальних, а навпаки скріплюють їх. Але на першому місці мусять бути все ж духовні пріоритети. Тоді держава стає сильною, а її матеріальні надбання –могутніми і корисним».

На думку єпископа УГКЦ, Церква не повинна створювати певні візії чи поняття про бізнес, але повинна представити людям Божі приписи, за допомогою яких можна успішно та корисно працювати для себе, ближніх: «Ціль Церкви – зустріч з Богом, а все інше є похідною цінністю від цього. Бути релігійним – означає зустріти Бога. А ми, як люди, можемо наповнити цю зустріч певним змістом».

Він також закликав бізнесменів не забувати, що талант та можливість бути успішними у бізнесі є Божим даром: «Я не хочу спрощувати те, що не є легким. Однак подумайте, що ви можете зробити, щоб ті лиха, які є навколо, подолати, усунути, щоб ми для наших дітей підготували кращу Україну», – підсумував Блаженішший Любомир Гузар.

Довідка

У 2011 році Український католицький університет та Львівська бізнес-школа УКУ (LvBS) створили унікальний майданчик та започаткувати активний діалог для взаємодії бізнесу і суспільства через серію зустрічей у рамках дискусійного клубу «Бізнес Credo». Участь у зустрічах «Бізнес Credo» – це можливість для власників та топ-менеджерів поспілкуватись у форматі «business talk» із провідними мислителями та лідерами суспільної думки в українському та міжнародному середовищі.

Гостями попередніх зустрічей були ректор Українського католицького університету отець-доктор Борис Ґудзяк, відомий польський режисер Кшиштоф Зануссі, правозахисник, публіцист Мирослав Маринович.

«Горе вам!»

часопис CREDO — Fri, 03 Feb 2012 15:35:33 +0000

До коментарів про Соборність на УП

20 січня 2012 року на «Українській правді» була опублікована моя невеличка стаття під назвою «Моя мрія про Соборність». Деякі читачі прокоментувати цю статтю. Здебільшого вони написали, що годі жити мріями – треба діяти, а один навіть зауважив, що в 1991 році був зроблений живий ланцюг від Івано-Франківська через Львів аж до Києва.

За ці коментарі дуже дякую. Дозвольте тепер стосовно них щось сказати.

Слово «мрія» можна зрозуміти по-різному: або як щось уявне чи вигадане і далеке від дійсності. Але його можна також зрозуміти як щось реальне, щиро бажане, – як бачення, мету. Хочу підкреслити, що це слово я вжив у другому значенні, як мету, що її ми бажаємо осягнути, візію, котру я (чи тільки я?) хотів би бачити здійсненою – щоб усі громадяни України були відкриті одне для одного, почувалися спільнотою.

Цього я особливо бажаю як член Ініціативної групи «Перше грудня».

Живий ланцюг 1991 року – це прекрасний приклад того, що я мав на думці, хоча, може, лише частково, і про це скажу нижче. Підкреслю тут, що живий ланцюг, який маніфестував злуку міст Західної України зі столичним Києвом, не знайшов відповідників у подібних заходах інших регіонів України та їхніх головних міст. А, власне, цього бракувало, і таку недосконалість треба виправити, хоча, може, в інший спосіб.

Те, чого нам сьогодні бракує, є відчуття єдності всіх громадян, підкреслюю – всіх громадян!

І такого відчуття не буде, якщо ми не сприйматимемо іншу особу як таку саму, як я – з такою самою гідністю, з такими самими потребами, з такими самим правами.

Основний поділ у нашому народі полягає саме в тому, що ми механічно всіх ділимо за категоріями, наприклад: всі, хто при владі, – злі, всі не при владі – добрі, всі багаті – злі, всі убогі – добрі, – і ще є декілька подібних стереотипних поділів.

Така класифікація зручна: та чи правдива? Бо бувають сумлінні чиновники, які вболівають за справедливість, і трапляються убогі самолюбні чиновники, які більше прив’язані до матеріальних благ, ніж деякі багачі.

На думку автора цих рядків, основною реформою, яку повинен пережити наш народ, має бути усвідомлення, що всі ми однаково люди, всі сини і дочки України, а наша людяність залежить від нашої особистості та нашого характеру.

Ще одна важлива прикмета цієї реформи – добрим людям допомагати стати ще кращими, а тим, які заблукали, – знайтися. Законовчителеві, який зрозумів приклад доброго самарянина, Ісус сказав: «Іди і ти роби так само» (пор. Лк. 10, 25-37), – а жінці-блудниці – «Іди і більше не гріши» (пор. Ів. 8, 1-11).

Тепер, напевно, хтось скаже, що Ісус на фарисеїв і книжників, які на нього нападали, казав: «Горе вам!». Такий вислів в українському та інших перекладах з грецького оригіналу звучить дуже жорстоко, майже як прокльон.

Арамейською мовою, якою говорив Ісус, ці слова мають дещо інше значення: «Жаль мені вас». Такий переклад більше відповідає ментальності Того, хто молився за тих, що Його розпинали.

Ісус не приховував вини чи поганих намірів тих, які перекручували Божий закон чи старалися Йому зашкодити, Він їх не вибілював. Він їх картав, але як Той, що прагнув їх навернути.

Так ставитися до людей, які нас кривдять, не легко. Для людини, яка не вірить у Бога, це майже неможливо, однак в Україні є велика кількість християн і взагалі добрих людей.

Ми не змінимо ситуації на краще тільки засуджуючи та проклинаючи. Справжнє відродження нашого народу, з бажаним усіма справедливим правопорядком, може здійснитися лише тоді, коли між нами запанує справжня людяність.

З християнської чи просто з людської точки зору, «тверде слово» дає протилежну реакцію: людина починає боронитися і цілком не готова виправитися. Натомість слова співчуття «жаль мені тебе» роззброює навіть когось дуже злобного.

Немає певності, що він виправиться, але це ймовірно. Як каже часто вживаний тепер образний вислів, краще будувати мости, як мури.

Знову, можливо, хтось скаже, що автор вищенаведених рядків – великий мрійник, далекий від дійсності. Мені не важливо, що про мене думають, говорять чи пишуть, але розчарованим читачам, які сподівалися «твердого слова», раджу прочитати книгу Євангелій.

+ Любомир

Архиєпископ Любомир (Гузар), Українська правда

Моя мрія про Соборність

часопис CREDO — Fri, 20 Jan 2012 16:15:37 +0000

Двадцять другого січня ми відзначаємо подію, яка відбулася ще на початку минулого століття, коли дві народні республіки об’єдналися в одну Українську державу. Такі дати треба не тільки пам’ятати і відзначати: вони є нагодою для глибоких роздумів і спонукою до дій.

Упродовж майже всієї історії наш народ потерпав від різноманітних поділів. Щось подібне ми переживаємо і сьогодні.

Можна перечислити багато сучасних поділів: схід – захід, північ – південь, багаті – бідні, влада – громадськість. Не можна оминути поділів на підставі віровизнання, національного походження, політичних переконань, мови тощо.

Ми повинні поміркувати, яка причина поділів і чи можна щось зробити, щоб їх подолати.

Наведемо один приклад. У 1925 році в Брюсселі проходив конгрес на тему об’єднання Церков, за тодішньою термінологією – Унійний конгрес. У ньому брали участь визначні постаті, які докладали зусиль до об’єднання. Між ними був також митрополит Андрей (Шептицький).

Йому, як одному із чільних членів оргкомітету, випала честь виголосити заключне слово. У цьому слові, цитую майже дослівно, він сказав: «Ми обговорювали також поділ між католиками і православними, але це не правильно, бо не існує поділу між католиками та православними. Поділ є між тими, хто бажає єдності, і тими, що її не бажають, незважаючи на те, чи вони католики, чи православні».

У нас сьогодні панує переконання, що є певні, чітко визначені, групи людей, яких слід уважати негативно налаштованими до загального блага: політики, олігархи, державні чиновники, працівники правозахисних органів і ще деякі інші.

На думку автора цих рядків, це неправильний підхід. Увесь наш народ, незалежно від зовнішніх відмінностей, поділяється на дві групи: ті, що бажають загального блага, ним переймаються та для нього працюють (не можна забувати, що хто працює для загального добра – сам справедливо користає), і ті, які живуть тільки для себе.

Тим, хто любить свій народ, треба допомагати, їх треба підтримувати, а тим, хто любить себе більше, ніж свій народ – треба допомогти його полюбити.

Члени другої групи – хоч і обіймають високі посади, втішаються впливами на суспільство, мають мільйони – є нещасними людьми. Вони живуть за триметровими огорожами, ховаються у своїх кабінетах, захищаються правоохоронними органами (дехто вже називає їх владозахисними) і спілкуються тільки з подібними до себе, бо всіх інших бояться.

У 60-х роках минулого століття в Сполучених Штатах Америки відбувалися великі суспільні зрушення – темношкірі громадяни, майже через століття після громадянської війни між білими і чорними, почали домагатися для себе рівних прав. У них був харизматичний керівник – Мартін Лютер Кінг. Перші слова його програмної промови були такі: «Я бачу мрію…».

Автор цих рядків також має мрію. (Правдоподібно, через цю мрію з нього будуть насміхатися.)

Яка це мрія?

Уявімо собі, що одного дня пролунає заклик: задзвонять дзвони, затрублять труби, загудять сирени, може, навіть, загримлять гармати. На цей заклик, який звучатиме в усій Україні, кожна людина візьме за руку того, хто стоїть по її правиці та лівиці, незалежно хто це буде. І тоді ми відчуємо, що всі ми є однаково людьми.

Це може бути щось більш драматичне, ніж те, про що говорив пророк Ісая: «Вовк буде жити вкупі з ягнятком, леопард біля козеняти лежатиме; телятко й левеня будуть пастися разом» (Іс. 11, 6).

Тоді те, про що мріяли наші предки і чого ми так прагнемо сьогодні – здійсниться.

+ Любомир

Блаженніший Любомир Гузар, Українська правда

Любомир Гузар: Я не бачу такої людини, яка може повести за собою. Але я бачу такий нарід

часопис CREDO — Fri, 20 Jan 2012 12:57:47 +0000

Зустріч, а тим паче розмова з Архиєпископом Української Греко-Католицької Церкви Блаженнішим Любомиром (Гузаром) – наче особливий момент у житті. Завжди складається враження, що ти сидиш поруч більше ніж просто з людиною і не прислухатися до неї – наче злочин…

Блаженніший, Різдвяні свята завершуються – і знову ми змушені говорити про те, що в останні роки втрачається справжня їх суть, бо, як виглядає, люди більше переймаються подарунками і смаколиками на столах… Скажіть, будь ласка, як працює церква в напрямку, аби духовна суть Різдва зберігалася?

Я не є в стані відповісти сьогодні щодо особливих заходів з боку церковного духовенства і свідомих християн, мирян, щоби зберегти духовний зміст цього свята. Та я абсолютно поділяю думку, що цей великий празник починають занадто комерціалізувати. Тому мусимо щось робити, аби зберегти духовний зміст свята. Небезпека є дуже реальна. Навіть, гадаю, з боку єпископату, духовенства ми будемо змушені застановитися дуже солідно, як протидіяти. Потрібно справді протидіяти… Слово «протидіяти» дуже сильне слово, але свято має залишитися святом. Ми не можемо його зредукувати до часу, коли житимемо цілком зовнішніми матеріальними добрами. Це цілковито противиться духові цього свята, зрештою як і будь-якого іншого свята.

Ми мусимо потрудитися, аби зберегти Різдво від комерціалізації.

В Україні виявився під загрозою День свободи. Президент Янукович скасував це свято, натомість приєднав його до Дня соборності. Як Ви ставитеся до такого кроку?

То є цілком політичний крок. Одним словом, якщо робляться такі кроки, то ми боїмося свободи, ми боїмося свобідних людей.

Церква мусить боротися за свободу. Перш за все, свою власну свободу, щоби церква була незалежна від держави чи будь-якої іншої земської влади, а тим самим – щоб виховувати людей в дусі свободи. На жаль, сьогодні наша Українська держава і багато інших держав у світі бояться свободи і свобідних людей. Тому редукувати таке свято дуже показово для тих, хто боїться свободи.

Ми мусимо зберегти свободу людини і тут лише словами не можна обійтися, тут має відчуватися дійсність. Якщо ми говоримо про демократію і взагалі про якусь культуру, то мусимо зберегти поняття свободи людини. Свобода – то не є свавілля, коли кожен може робити те, що хоче. Свобода – це є висока відповідальність. Зберегти власну свободу – зберегти свою гідність людини, Богом дану. Зберегти її також і для інших, не лише для себе, бо свобода – це загальнонародна справа. Тому якщо ми справді хочемо бути державою такою, як повинні бути, де б людина почувалася справді людиною, там мусить бути дуже сконцентрована боротьба за почуття свободи.

Предстоятель УПЦ Митрополит Володимир захворів, та він лікується і навіть уже служив літургію, але знаємо точно, що всередині Московського патріархату ведеться боротьба за його місце. У ЗМІ активно обговорюються можливі кандидатури… Як Ви сприймаєте таку ситуацію?

Це є така дуже природна ситуація… Що то значить? У таких обставинах, коли предстоятель чи то церковний чи політичний є в небезпеці життя, тоді завжди починаються спекуляції. Та, на мою думку, до таких справ ми повинні підходити дуже відповідально, бо ця ситуація є дуже поважна. Так, у будь-який момент кожен з нас буде покликаний, але перш за все, треба молитися, аби такий Предстоятель, людина такої важливості як Митрополит Володимир був кріпко здоровий і щоб той перехід, який рано чи пізно для кожного з нас приходить, коли Господь Бог кличе, аби він відбувся дуже шанобливо, з повною відповідальністю і без дешевих спекуляцій.

Мені прикро, що це все так роздувається і виглядає якось несмачно.

Так, це несмачно, як Ви кажете, але реально багато людей бояться, аби УПЦ МП не очолила така людина як Агафангел. Якось навіть важко собі уявити, що главою української православної церкви може бути людина, яка просто зневажає українців як націю…

Я цілком розумію, що є певна тривога, але абсолютно не бажаю займати в цій справі якийсь бік. Одне можу сказати, що ми молимося, коли справді прийде якась зміна, щоб вона була якнайкорисніша для нашої Української православної церкви під кожним оглядом: і духовним, і громадянським.

Блаженніший, а наскільки питання створення Єдиної помісної церкви залежить від імені наступника Митрополита Володимира?

Безумовно, що залежить, бо він є предстоятель. Він не має остаточного слова, але він може багато впливати: корисно чи не корисно. Ми бажаємо і молимося за найбільш корисний вибір, бо навіть якщо ми є поділені, але не бажаємо жодній церкві зла. Хочемо, аби всі церкви були на такому високому рівні, щоб справді прагнули тої єдності. Чим ближче ми є до Ісуса Христа, тим ближче є до єдності одне з одним.

Президент Янукович так і не зустрівся з Блаженнішим Святославом, хоча була така ініціатива з боку Глави УГКЦ. Чи не сприймаєте Ви це як зневагу глави держави до УГКЦ?

Я не хочу тут судити… Узагалі вважаю, що політика нашої влади щодо церков є дивною, я б так сказав делікатно. Гадаю, це тому, що влада боїться церкви, бо церква має духовну силу.

Але наша влада молиться з церквою, щоправда лише з однією конфесією…

Замало є ходити до церкви, треба жити по-церковному. По плодах людини бачимо, як вона молиться.

Глава Української православної церкви Київського патріархату Патріарх Філарет вважає, що ув’язнення Тимошенко і Луценка – це їхнє випробування. Як вони повинні його пройти? Що б Ви їм порадили?

Я не хотів би у цій справі займати чиюсь позицію: той винен, чи той винен. Я замало знаю. Це треба було дуже добре знати всіх гравців у цій великій грі.

Я тільки дивлюся на загальну ситуацію. Вона не є здорова. Усе, що діється – не працює на нашу користь, на користь нашої держави. І дай Боже, щоб усе це розв’язалося на користь України.

А кожен з тих, хто бере участь у цьому, мусить бути свідомий, що скорше чи пізніше він постане перед Господом Богом, не тільки перед людьми, як каже наша Конституція.

Чим більше кому дано, тим більше від нього будуть вимагати.

Градус незадоволення наростає, протестні настрої серед різних соціальних верств українців посилюються. Чи розділяєте Ви побоювання, що вони можуть вилитися у революції, як це було на Близькому Сході?

Я не читаю, бо не бачу, але багато слухаю радіо. Я здивований, як часто різні люди про це говорять і ставлять таке саме питання, як ви. І мене тривожить, що про це так багато говорять.

Ми є народ загалом мирний. Може, інші народи в такій ситуації, як у нас, вже б закипіли. Ми, Богу дякувати, не такі. Але я боюся, якщо будуть далі дратувати народ у різні способи, що він, не дай Боже, може збунтуватися. Це було б трагічно для нас. Все є можливо.

Треба молитися і працювати. Нещодавно предстоятелі трьох церков в Україні закликали всіх людей доброї волі до відповідальності за майбутнє країни. Цей заклик має послужити тому, щоби ми розв’язали проблеми мирно, безкровно, без якихось дуже болючих протистоянь. Сьогодні не відчувається бажання з усіх стороні справді спокійно мудро розв’язати цю ситуацію. Розв’язати можна. Але треба доброї волі.

Кровопролиття ніколи не є корисне. Ще жодна революція у світі не принесла справді поправи. Дуже часто вона приносить зміну осіб. Замість однієї групи стає друга. Але це не значить, що ситуація народу поліпшає.

На вашу думку, у чому наша проблема? Нація, як ви кажете, миролюбна, начебто роботяща, розумна, але живемо далеко не найкраще і постійно нам доводиться нарікати на владу…

Таку ми владу вибрали. В який спосіб – можна дискутувати. Але факт є факт.

Ця ситуація не є добра, – нема сумнівів. Є багато людей, які насправді терплять. Є багато несправедливості, кривди, злодійства, корупції. Тепер є проблема – як з того вийти? А вийти можна.

Кровопролиття – дуже малообіцяюча розв’язка. Ну когось ми застрелимо, поріжемо – і що з того буде? Ні. Нам треба шукати інших доріг, Божих доріг, духовних, правди і справедливості.

Наші предстоятелі звернулися до всього народу – і до тих, кого ми називаємо олігархи, і до бідних, які терплять – люди, робіть щось! Вони однаково мусять щось робити.
Не треба ставити одних проти других. Треба промовити до всіх: тих, що люблять Україну й українців, щоби більше любили, а тих, хто не люблять, щоби зупинилися і почали думати: а може для нашого власного спасіння краще, щоби ми стали справжніми братами для усіх.

Це звучить дуже ідеалістично. Майже утопія. Але я думаю, що воно можливо. Дуже не хотів би, щоби люди почали застановлятися тоді, як їх почнуть бити, стріляти, різати. То не є час, то вже запізно. Треба думати, застановлятися, коли є на це час.

Це ви про владу говорите?

Про всіх.

Юлія Тимошенко закликала лідерів опозиційних партій об’єднатися, піти єдиним списком на майбутні парламентські вибори й запросити очолити цей список «високоморальну та патріотичну людину рівня Ліни Костенко». Як Вам така ідея – залучати моральних авторитетів у велику політику? Чи врятує інтелігенція українську опозицію?

Безумовно, що так. Тільки не в політиці.

Політика хоче використати їх для своїх цілей. Політика – це значить взяти владу. Не є завдання інтелігенції підтримувати владу. Перше зобов’язання інтелігенції – підтримувати правду, справедливість і свободу. А це вже дасть свої наслідки.

Перш за все, ми мусимо прийти до духовного оздоровлення, а не тільки зміни політиків. Людей, які посвятили своєї життя Україні, старалися жити за принципами, навіть терпіли за це, сиділи по в’язницях, хочуть використати для влади чи для правди?..

Чи наразі Ви бачите людину, яка здатна повести за собою народ, стати лідером нації?

Людини я такої не бачу. Але я бачу такий нарід. Якщо нарід візьметься до роботи, то цілком можливо.

Не треба дивитися на якогось одного харизматичного провідника. Провіднику потрібна перш за все підтримка народу. Як нема громади, яка підтримає, то він ради не дасть. Те саме, як Мазепа чи інші лідери, хоча які гарні були люди.

Безумовно, провідників треба. Провідники мають бути такі, які готові цілковито присвятити себе народові. Ще не видно тих людей.

То нам потрібно набратися терпіння і чекати?

Не чекати – працювати. Ми все чекаємо-чекаємо, а то вже запізно починає бути. Ми мусимо створити сильну базу, а тоді на підставі цієї бази виростуть люди.

Треба спочатку шукати блага загального, а не свого власного. Треба шукати правди. А правда до нікого не належить, і для всіх однакова. І одної правди, одної справедливості треба шукати для всіх, а не тільки, щоби мені і моїй родині було добре.

У нас є дуже багато родин так званих олігархів, яким дуже добре йде: і гроші мають, і роблять, що хочуть, живуть, як у раю. А кому з того користь? Вони думають, що то їм користь. Але то не є так. Вони нічого з того з собою не візьмуть.

Ви недавно презентували книжку «Суспільство і бізнес», де між іншим розповідали, що наші олігархи насправді не є олігархами, а звичайні скоробагатьки. До вас потім ніхто претензії не висував?

Якщо хтось прийде до мене з претензіями – поговоримо. Нехай він докаже, що він олігарх, а не скоробагатько. Є така американська приповідка, відома вже по цілому світі: я вам розповім, як став багатим, тільки не питайте, як я зробив перший мільйон. То є дуже велика правда.

Бути багатим – то не є гріх. Навпаки – нам треба багатих людей. Але вони повинні ставати олігархами, а перестати бути багачами.

У своїй аудіокнизі я розповідаю, як я працював у готелі. Там я бачив людей великих, багатих, які поводилися дуже культурно – їм багатство не перевернуло голови. І бачив тих дураків-скоробагатьків, які приходили і хотіли показати: ось я, маю гроші – служіть мені. Пусте! З такими людьми нема що тратити часу. Вони нічого не зроблять. Можливо, їхні внуки зможуть стати олігархами – багатими, але які, у першу чергу, є Людьми.

Ви мешкаєте з Блаженнішим Святославом під одним дахом. Як два Блаженніших уживаються в одній хаті?

Цілком добре. Ми вдачею, віком, походженням є дуже різні. Але то не є суттєве. Суттєве є те, що ми стараємося служити тій самій справі.

Блаженнійший приходить порадитися, поговорити. Я не стараюся йому диктувати, що він має робити. Ні. Бо це не було би чесно. Він одержав свій уряд, він має повний мандат синоду. Я готовий допомагати йому – як у родині. Я поінформую, скільки я знаю, я пораджу, скільки маю досвіду – якщо мене запитаєте. Він питає…

Як змінилася церква з новим Главою?

Він молодший, енергійний. Ви бачите, скільки він їздить, відвідує, старається. Я дуже радий. Уже є певні сліди тієї праці. Я так приглядаюся – Богу дякувати.

Я не можу сказати, що все зроблено, надолужено. Багато я лишив незакінчених речей. І часом трошки прикро і встидно, що я не встиг більше зробити. І щиро надіюся, що Блаженнішому Святославу це вдасться, бо він хоче. Але все це не станеться за один день.

Що б Ви побажали українцям у цей час?

Я б дуже радо побажав, щоб вони всі разом шукали правди, справедливості, щоб вони один одному подали руки і працювали солідарно для добра.

Анна Ященко, Оксана Климончук ,УНІАН

Новорічне побажання, здійснення якого є цілковито у наших можливостях

часопис CREDO — Wed, 18 Jan 2012 11:05:29 +0000

Ми щойно відзначали свято Нового року: 1 січня за новоримським (григоріанським) календарем та 14 січня за давньоримським (юліанським) літочисленням.

Що таке «цивільний Новий рік»?

Це той день, від якого починаємо датувати документи, листи, банківські чеки новим числом – на одну одиницю більше, як попереднього року. Попри ці зміни числення ми дуже любимо свято Нового року. Минув старий рік, який завжди чомусь уважаємо трохи невдалим.

Натомість дивимося в новий рік із надією, що він буде кращий. У цьому причина нашої «новорічної» радості.

З приходом нового року бажаємо одне одному різних благ: сповнення мрій, добробуту, міцного здоров’я тощо. Це звучить і виглядає дуже гарно, але має один дефект – все, що ми згадали вище, залишається у площині бажань: мрії можуть не здійснитися, добробуту може не бути і стан здоров’я може погіршитися.

Великою мірою здійснення цих побажань від нас не залежить.

Хочу звернути увагу на одне побажання – могутнє за своїм ефектом, здійснення якого є цілковито у наших можливостях.

Кажуть, що походить воно із гуцульських традицій. А звучить це побажання так: «Сусіде (сусідко), дай Боже, щоб за рік ми могли глянути одне одному в очі!»

Яке багатство наших Карпат!

+ Любомир

Блаженніший Любомир Гузар, Українська правда