Готуючись до недільної проповіді, мав перед собою переклад о. І. Хоменка. Так як проповідь не відносилась стільки до Євангелії, скільки до другого читання, тому не вглиблювався в текст євангеліста. А в неділю, під час читання Євангелії, був здивований — новий переклад, розміщений в літургійних зошитах «Oremus», звучав досить дивно. А навіть якось не так.

Одна справа –переклад, коли відчувається, як автор хоче добрати відповідне слово, щоб якнайкраще передати українською грецьку мову Нового Завіту. Хтось обирає переклад дослівний, а хтось – за сенсом, хтось – більш урочистий, а хтось – розмовний. І ці всі можливості можуть бути доброю підставою для такого, а не іншого варіанту, підібраних для перекладу виразів. Але в цій Євангелії було щось інше. Це не була справа лише перекладацького труду. Звернувшись до книг, які були під рукою, я побачив причину мого здивування. Воно виявилось небезпідставним.

Першочергову увагу з Євангелії п’ятої неділі Великого Посту привернув вираз: «Вони ж, почувши, і засоромлені совістю, відходили один за одним, починаючи зі старших до останніх» (Йн 8:9). Не раз доводилось зустрічатись з текстом цієї Євангелії. Слова дуже гарні, але чому я їх раніше не зауважував? І звучать вони досить дивно — в Євангелії від Йоана фарисеї та книжники «засоромлені совістю»? Це зовсім не пасує до богословської думки Євангеліста! Та й інші «вставки» в тексті робили текст іншим. Причина виявилась відразу, мої підозри підтвердились. В зошиті використовується новий переклад отця Рафаїла Турконяка, що зроблено з так званого візантійського типу біблійних текстів. Цей тип текстів Нового Завіту, у порівнянні з александрійським типом тексту, являється пізнішим, з наявністю великої кількості додатків, що характеризують цей тип свідків біблійного тексту. Саме александрійський тип, на даний момент, вважається найбільш наближеним до оригіналу тексту Святого Писання.

Думаю, для більшості ці слова звучать досить незрозуміло, абракадабра втаємничених в заплутані питання біблеїстики. Подивимося конкретно на текст.

Переклад о. Р. Турконяка: «Вони ж, почувши, і засоромлені совістю, відходили один за одним, починаючи зі старших до останніх; і залишився Сам Ісус та жінка, яка стояла посередині».

Думаю, що навіть просте зовнішнє порівняння різних текстів показує, наскільки один текст більший за об’ємом від іншого.

Чому посередині я вставив латинський текст Вульґати, про який взагалі нічого до цієї пори не говорив? Кожен римо-католицький біблеїст знає про існування такого авторитетного вислову Католицької Церкви як «Декрет про прийняття святих книг і Традиції» Собору в Тренто (4 сесія, 8 квітня 1546 р.). В ньому було окреслено канон книг Біблії (Decretum de canonicis Scripturis), а також було стверджено, що авторитетним виданням Біблії для Католицької Церкви є Вульґата, тобто латинський переклад Святого Писання (Decretum de editione et usu sacrorum librorum). Після Собору було зроблено нове видання Вульґати — Вульґата Папи Климентія VIII в 1592 році, що виправив видання іншого Папи Сикста V з 1589 року. Лише в 1979 році було закінчене опрацювання Нео-Вульґати (повна назва Bibliorum Sacrorum Nova Vulgata Editio).

Не буду цитувати різні документи Церкви, що побачили світло денне в ці століття, вистачить згадати Інструкцію Конгрегації в справах Божого культу та дисципліни Таїнств Liturgiam authenticam з 28 березня 2001 року та ноту тієї ж Конгрегації 2071/01/L з дня 5 листопада 2001 р. В них чітко вказано на Вульґату, як на переклад, що повинен вирішувати сумніви щодо вибору біблійного тексту, призначеного для літургійного читання. В листі, що був зацитований останнім, виразно говориться, що у випадку присутності різних варіантів тексту, належить обрати той, що знаходиться в Новій Вульґаті.

Якщо читач хоч трошки орієнтується в латинській мові, то зауважить, що й так званий переклад отця Івана Хоменка (котрий було б краще називати, наприклад, Римською Біблією, як це робиться у вступі до цього видання) не перекладає дослівно критичний грецький текст Нового Завіту й текст Нової Вульґати. Але за браком іншого перекладу використовується його переклад, чого належало би дотримуватись в римо-католицьких храмах. І не лише тому, що так пише Вульґата. А й тому, що цей текст ближчий до ймовірного оригіналу Нового Завіту. Пізніші нашарування роблять текст, можливо, більш зрозумілим, але віддаляють нас від первісної простоти й глибини тексту. Відсилаю по цьому питанню до доступної книги відомого біблеїста Брюса Мецґера «Текстология Нового Завета. Рукописная традиция, возникновение искажений и реконструкция оригинала» (видавництво ББИ, Москва 1996). Новий переклад отця Рафаїла Турконяка не суперечить традиції Східних Церков, але не може бути безкритично принятий в Римо-Католицькій Церкві, що має свою вікову традицію, прийняту у всьому світі. Треба, за словами Папи Павла VI, берегти й розвивати власну традиційну latinitas biblica christiana.

]]> http://www.credo-ua.org/2010/03/18562/feed/ 26 http://www.credo-ua.org/2010/01/11040/ http://www.credo-ua.org/2010/01/11040/#comments Mon, 04 Jan 2010 16:08:47 +0000 часопис CREDO http://www.credo-ua.org/?p=11040
Важливим елементом духовного життя християнина є молитва. Безумовно, що розуміння самого поняття молитви є надзвичайно широким. У широкому розумінні молитва є єднанням людини з Богом, піднесення душі до Бога, живий зв’язок людини зі своїм Творцем. У більш вузькому розумінні слово «молита» використовують для того, щоб означити певну техніку молитви.

Як говорить Катихизм Католицької Церкви, «Християнська молитва — це зв’язок, який ґрунтується на союзі між Богом та людиною у Христі. Вона — дія Бога і людини; вона випливає від Святого Духа і від людини, повністю спрямована до Отця, в єднанні з людською волею Сина Божого, що став людиною». З такого глибшого розуміння молитви випливає її велике значення в житті кожної людини. Св. Йоан Золотоустий говорить: «Молитва є могутньою зброєю, невичерпним скарбом, невичерпним багатством, джерелом, матір’ю безчисленних дібр». Коли людина молиться, вона таким чином визнає Бога володарем свого життя. Молитва є виявом покори, через яку людина віддає себе небесному Отцеві, як доброму і люблячому батькові. Молитва є певною купіллю, занурюючись у яку людина очищає свою душу, щоб бути спроможною для виконання волі Божої і слухання його слова. Тому так важливою умовою молитви є вміння слухати слово Боже, через яке до людини промовляє Бог у тиші її серця.

У Старому Завіті Бог говорить через пророка Єремію: «Слухайте голос мій і чиніть так, як вам заповідаю, і будете моїм народом, я ж буду вашим Богом» (Єрем. 11, 4–5). Одкровення молитви в Старому Завіті вписується в період між падінням і піднесенням людини, між скорботним кликанням Бога до його перших дітей: «Де ти? [...] Що ти це наробила?» (Бут. 3,9–13) — і відповіддю Єдинородного Сина, що приходить у світ («Ось іду, щоб учинити волю твою Боже») (Євр. 10,5–7). Тому молитва пов’язана з історією людей. Вона — зв’язок з Богом у подіях історії. Бог першим закликає людину до себе, людина має лише почути цей заклик. Ісус Христос говорить, що «справді блаженні ті, що слухають Боже Слово і його зберігають» (Лк. 11,28).

Молитва, як дар Божий, спонукає людину робити вибір, який спрямований на щораз більше зближення до Бога, цей вибір робиться не просто раз і назавжди, людина може осягнути його, коли живе духовним життям, перебуває у молитві, і таким чином дихає подихом Бога. Як наголошує Катехизм Католицької Церкви: «У молитві цей крок любові вірного Бога завжди є першим, а крок людини завжди є відповідь». Вступ до особистого взаємозв’язку з Отцем або оновлення через прийняття Його Сина, як Спасителя і Господа, отримання сили Його Духа, створює необхідну основу для правдивої християнської молитви.

Апостол Павло у посланні до Тимотея говорить: «Перед усім, отже, благаю, щоб відбувалися прохання, молитви, благання, подяки за всіх людей» (1Тим. 2,1). Він наголошує на необхідності молитви в ділі спасіння. Молитва у християнському досвіді є певною наукою, що вчить по-справжньому і справжнього життя у Христі того, хто молиться. Як слушно зазначає Тома Шпідлік, що саме так вчилися молитися і ті святі, яких ми тепер вважаємо як зразок добрих молільників, бо вони були досконалі в розмові з Господом Богом. Кожна християнська молитва починається в ім’я Отця і Сина, і Святого Духа, це певне занурення у життя Святої Трійці, це відкриття внутрішньої гармонії і любові, яку сприймаємо через віру. Святе Письмо говорить про віру, як про довір’я людини до Господа. У Євангелиста Матея читаємо: «І все, чого проситимете в молитві з вірою, одержите» (Мт. 21,22). Отже, з вірою молитва виходить від того, хто йде за Христом і з’єднує свої бажання з Його бажаннями, молиться в Його Ім’я.

Молитву ще називають розмовою, контактуванням і спілкуванням, за допомогою слів, чи без них, або усамітненість з Самим Богом, яка відбувається в Дусі і через Духа, який буквально оселився в людському тілі, і в самому центрі людської особистості.

Прикладом і Вчителем молитви є Ісус Христос. Сам Він часто молився, і слід одразу зауважити, що молитва Ісуса Христа відрізнялася від загальноприйнятої. В усякому разі апостоли, бачивши його молитву, просили: «Господи, навчи нас молитися!”»(Лк. 11,1). У Своїй молитві Він представляє людей, оскільки Він прийняв людську природу у Своєму Воплоченні, і Він, приносячи Самого Себе, приносить їх як дар Отцеві. Він — Слово, що «прийняло плоть» — приєднується у Своїй людській молитві до всього того, чим живуть Його «братии» (Євр. 2,12). Христос молиться часто, молиться прилюдно і на самоті, молиться особисто і у спільноті, у відповідальні моменти свого життя і місії, дякує і просить. Його молитва є різноманітною, однак завжди вона є щирою і глибокою.

Ісус Христос також навчає молитви інших, спочатку — апостолів, а через них усіх інших. І, найбільшою новизною є те, що він навчив своїх послідовників взивати «Отче», тобто він вчить глибокого синівського зв’язку з Богом.

У молитві християнин ніколи не повинен відчувати себе самотнім, має бути постійне усвідомлення дії Святого Духа. Сам Святий Дух таємно включається в молитву, починає відповідати тими самими словами, які промовляє людина. Це і є ключ, що відкриває двері внутрішнього життя. Без включення Святого Духа в молитву слова є немічними і позбавленими конкретно особистого змісту.

Молитва допомагає зростати духовно через зміцнення нашої віри і збільшення любові. Молитва носить не лише особистісний характер, але і, у великій мірі, спільнотний. Отож, характеристики християнської молитви є дуже широкими.Важко описати її всесторонньо, однак можна виділити її окремі, найбільш суттєві риси та характеристики, перш за все, розуміння молитви як єднання людини з Богом.

]]> http://www.credo-ua.org/2010/01/11040/feed/ 1 http://www.credo-ua.org/2009/12/9265/ http://www.credo-ua.org/2009/12/9265/#comments Wed, 02 Dec 2009 18:01:36 +0000 часопис CREDO http://www.credo-ua.org/?p=9265

«Уважайте ж на себе, щоб ваші серця не обтяжувалися ненажерством та п’янством, і життєвими клопотами, і щоб день той на вас не прийшов несподівано, немов сітка; бо він прийде на всіх, що живуть на поверхні всієї землі. Тож пильнуйте, і кожного часу моліться, щоб змогли ви уникнути всього того, що має відбутись, та стати перед Сином Людським!» (Луки 21:34-36)

Цей уривок Євангелії був останнім Євангелієм літургійного року. І частиною Євангелії, що читалася в першу неділю Адвенту, в перший день нового літургійного року. Тож ці слова закривали і відкривали рік. Що хоче сказати нам Церква вибором саме цих слів Спасителя?

Роздуми Томаша Шпідліка побудили мене до задуми. Обтяжене серце, пригнічене. І обтяжується воно ненажерливістю, п’янством і життєвими клопотами. Правду кажучи, перша слово дуже важке для перекладу, воно зустрічається лише один раз в Новому Завіті. Друге, крім Євангелії, ще зустрічається в посланні до Римлян 13,13 та в посланні до Галатів 5,21. Слово «клопоти» знаходимо в Мт 13,22; Мр 4,19; Лк 8,14; 2Кор 11,28; 1П 5,7.

Перше слово перекладається як «відчувати хміль або важкість в голові після перепою; похмілля; пияцтво». Друге слово «п’янство, оп’яніння». Третє «клопоти, занепокоєння, журба». Ці речі роблять серце важким, придавленим якимось тягарем. Два перші тягарі відносяться до алкоголю. Людина п’є, щоб стати легшою, щоб визволитись від тягарів — непорозумінь, відчуття нереалізованості, непотрібності, незадоволення. Але не вирішує проблем. Просто на якийсь час про них забуває, але легшим не стає. П’яні падають, а не літають. Можливо, в наш час Ісус говорив би про наркотики, про заспокійливі медичні препарати, про гриби – не лише про п’янство. Список одурманюючих речовин росте. Ток-шоу, реаліті-шоу, серіали, вечірки… Список можна продовжити.

Дійсно, коли серце чимось зайняте, то мало що ззовні нас приваблює. Думки про екзамен заслонюють красу природи навколо. Проблеми в родині не дають спокійно послухати музику. Обтяжене серце не дозволяє нам злетіти в небеса, до Бога. Кожен має свої страхи, невпевненості, проблеми, від яких може утікати на свій спосіб. Кожен має свій «алкоголь», яким затуманює себе, не розв’язуючи проблем.

Час Адвенту, яким ми розпочинаємо новий літургійний рік, розпочинається із заклику Христа, аби визволити своє серце, зробити його легким, відірваним від непотрібних тягарів. Клопоти завжди будуть, як і апостол говорить про свої (2Кор 11,28). Але за святим Петром: «Покладіть на Нього всю вашу журбу (турботи), бо Він опікується вами!» (1П 5,7). Наше серце може літати!

Цікаво, як три слова, які ми поставили в центрі уваги, можна віднести до різних часів. Похмілля – наслідок минулого. П’янство – теперішній час. Життєві клопоти відносяться теж і до майбутнього. Нехай нічого нас не відлучає від любові Божої (Рим 8,35-37). Ні минуле, ні теперішнє, ні майбутнє хай не обтяжують настільки, щоб не бачити Христа, Який приходить до нас: вчора, сьогодні, завтра.

Перше читання: Євр 5, 7-9

Христос, перебуваючи у своєму тілі, з великим риданням і слізьми заніс благання і молитви до Того, хто може спасти Його від смерті, і був вислуханий за благочестя; хоча був Він Сином, проте навчився послуху через те, що постраждав. Досягнувши досконалості, Він став причиною вічного спасіння для всіх, хто Йому покірний.

Пс 31(30)

Врятуй нас, Боже, з милості своєї

Господи, я покладаю надію на Тебе,


тож хай не буду засоромлений навіки,


спаси мене у cвоїй праведності.


Прихили до мене своє вухо,


поспіши врятувати мене.

Будь для мене Скелею,


притулком, укріпленим домом, – щоби спасти мене.


Бо Ти – моя скеля і моє пристановище,


тож задля свого Імені Ти поведеш мене й опікуватимешся мною.

Ти виведеш мене з пастки, яку мені наставили,


бо Ти є моїм притулком.


У Твої руки передаю свій дух.


Ти викупив мене, Господи, Боже правди.

Я ж на Тебе, Господи, покладаю надію.


Я сказав: «Ти – Бог мій. У Твоїх руках моя доля».


Спаси мене від руки моїх ворогів,


від моїх гонителів.

Яка велика Твоя доброта,


котру заховав Ти для тих, які Тебе бояться,


котру Ти перед людськими синами


виявив тим, хто на Тебе надіється!

Євангеліє: Йн 19, 25-27

Біля Ісусового хреста стояли Його Мати, сестра Його Матері, Марія Клеопова і Марія Магдалина. Побачивши Матір і учня, який стояв поряд і якого любив, Ісус промовив до Матері: «Жінко, ось твій син!» Потім звернувся до учня: «Ось твоя Мати!» І відтоді взяв її учень до себе. Слово Господнє.

Коментар: о. Ігор Станіслав

На долю Богородиці припало немало тривог та страждань. Дивимось на Марію і вчимось віри, покори, послуху Божій волі і витривалості у виконанні свого покликання. Вчимось в Марії також страждати. Вона надзвичайно страждає, її серце обливається кров’ю, коли стоїть під хрестом свого Сина, в цю хвилину сповнюються пророцтва Симеона: «І Тобі меч прошиє душу». Немає сумнішого образу, ніж цей, коли мати дивиться на зневагу і смерть своєї дитини. Але переживає все з вірою, в смутку, в жалі, в неймовірному стражданні, але з вірою.

На Голгофі Господь знову визначає з висоти хреста Їй нове завдання, доручаючи Марію Йоану. Вона стає Матір’ю кожної Божої дитини. Усіх своїх дітей Вона пригорне, обдарує материнським теплом і любов’ю, тому що за них помер і воскрес Її Божий Син.

Перше читання: Числ 21, 4-9

Тими днями люди в дорозі підупали на дусі, і почали вони нарікати на Бога й на Мойсея: «Для чого вивели ви нас із Єгипту, – щоб повмирати в цій пустелі? Хліба нема, води нема, а той легенький хліб набрид нам!» Тоді Господь наслав на людей вогненних гадюк, і почали вони кусати їх. І вимерло в Ізраїля сила народу. Прийшли люди до Мойсея та й кажуть: «Згрішили ми, бо говорили проти Господа й проти тебе; помолися ж до Господа, щоб віддалив від нас гадюк». І Мойсей помолився за народ. Господь же мовив до Мойсея: «Зроби собі вогненну гадюку й повісь її на стовпі, а як укусить когось гадюка, то він погляне на неї й зостанеться живий». І зробив Мойсей мідяного змія й повісив його на стовпі; і коли кого-небудь кусала гадюка, то він звертав очі на мідяного змія й лишався живий.

Пс 78(77)

Не забувайте Господні діяння

Прислухайся, мій народе, до мого закону,


прихили своє вухо до слів моїх уст.


Я відкрию уста свої в притчах,


розкажу давні загадки.

Коли Він вигублював їх, вони Його шукали, –


поверталися й ревно шукали Бога,


згадували, що Бог – їхня Скеля,


що Всевишній Бог є їхнім викупителем.

Своїми устами вони підлещувалися до Нього,


а своїм язиком зводили брехню на Нього.


Їхнє серце не було з Ним щире,


і вони не були вірні Його завітові.

Та Він милосердний,


Він прощав їхні гріхи, не вигублював їх,


а часто відвертав свій гнів,


не палав своїм всеохоплюючим обуренням.

Друге читання: Флп 2, 6-11

Христос Ісус, маючи Божу природу, не вважав посяганням бути рівним Богові, але понизив самого себе, прийнявши образ раба, постав у подобі людини, і з вигляду був як людина; Він упокорив себе, був слухняним аж до смерті, й до смерті хресної. Тому й Бог надзвичайно звеличив Його та дав Йому Ім’я, яке вище всякого іншого імені, аби перед Ім’ям Ісуса поклонилося кожне коліно – і піднебесних, і земних, і підземних; і щоб кожною мовою було визнано, що Ісус Христос – це Господь, для слави Бога Отця.

Євангеліє: Йн 3, 13-17

У той час Ісус сказав Никодиму: «Ніхто не підіймався на небо, тільки Той, хто зійшов з неба: Син Людський. Як Мойсей підняв змія в пустелі, так має бути піднятий Син Людський, щоб кожний, хто вірить у Нього, мав вічне життя. Бо так Бог полюбив світ, що дав свого Єдинородного Сина, щоб кожний, хто вірить у Нього, не загинув, але мав життя вічне. Адже не послав Бог Сина у світ, щоб судити світ, але щоби через Нього спасти світ»

Коментар: о. Ігор Станіслав

Таємниця хреста є надзвичайно велика. Через хрест приходить спасіння, хрест є тим вівтарем, на котрому Господь звершує Пресвяту Жертву.

На Голгофі було поставлено три хрести: для Ісуса і ще двох розбійників. Один із розбійників насміхався з Ісуса: «Якщо ти Месія, то спаси себе і нас». Другий картав свого товариша: «Ми заслужили таке покарання, але Він терпить несправедливо», – і звернувся до Ісуса, – «Згадай мене, як прийдеш у своє Царство». Ісус йому відповів: «Сьогодні будеш зі мною в раю».

Ми сприймаємо хрест як щось дуже важке в житті, хрест – це терпіння. Але варто пам’ятати, що наш хрест в житті може стати або спасенним, так як став для доброго Лотра, або смертю у вічному покаранні, як для першого розбійника, що насміхався. Так подумаймо часом, який я хрест несу: спасіння чи нарікань?

Перше читання: 1Тим 1, 1-2. 12-14

Павло, апостол Ісуса Христа, за велінням Бога, нашого Спасителя, та Ісуса Христа – нашої надії, до Тимофія, справжнього сина у вірі: благодать, милість і мир від Бога, нашого Отця і нашого Господа Ісуса Христа! Дякую Тому, Хто зміцнює мене, – Ісусові Христові, Господеві нашому, оскільки, настановивши на служіння, Він відніс мене до числа вірних, – мене, який колись зневажав, переслідував і нападав на Господа! Але я був помилуваний, бо це я робив через незнання, в невірстві. Тож благодать нашого Господа надмірно збільшилася в мені – з вірою та любов’ю, що в Ісусі Христі.

Пс 16 (15), 1-2а і 5. 7-8. 11

Бог – моя доля, частка мого спадку

Бережи мене, о Боже, бо я до Тебе прибігаю.


Я кажу Господеві: «Ти – мій Господь».


Господь – частка моєї спадщини й моєї чаші:


Ти держиш мою долю.

Благословляю Господа, що дав мені пораду,


що й уночі навчає мене моє серце.


Господь – передо мною завжди;


тому що Він у мене по правиці, не захитаюсь.

Ти мені стежку життя покажеш,


повноту радощів, що в Тебе;


Блаженство


по Твоїй правиці вічне.

Євангеліє: Лк 6, 39-42

У той час Ісус розповів учням притчу: «Чи може сліпий сліпого водити? Чи не впадуть обидва в яму? Учень не вищий за вчителя, але, вдосконалившись, кожний стане, як його вчитель. Чому бачиш скалку, яка в оці брата твого, а колоди, яка в твоєму оці, не помічаєш? Або як можеш сказати братові своєму: Брате, дозволь я вийму скалку з твого ока! – а не бачиш тієї колоди, яка в твоєму оці? Лицеміре, вийми спочатку колоду з власного ока, а тоді побачиш, як вийняти скалку з ока брата твого».

Коментар: о. Ігор Станіслав

Ісус – великий педагог. Він виховує перш за все власним прикладом. Закликає до наслідування і не допускає, щоб вчитель комусь витикав помилки, а сам і пальцем не поворухнув, аби виправитись. Ісус навчає і закликає до змін. Потрібно змінюватись на краще. І варто прислухатись до Христа: я маю змінюватись, а не змінювати когось.

Святий Бенедикт власне так радить: якщо тобі не подобається щось в твоєму братові – будь певним, що це «щось» потрібно змінювати спочатку в собі, тому що це не проблема співбрата, але це твоя проблема.

Перше читання: Кол 3, 12-17

Брати! Зодягніться, як обрані Богом, святі й улюблені, у щире милосердя, доброту, покірність, лагідність, довготерпіння, вибачаючи і прощаючи одне одному, коли хто проти кого має якусь скаргу. Як Христос простив вам, так само й ви робіть. А понад усе – любов; вона – зв’язок досконалості. Нехай перебуває у ваших серцях мир Христа, до якого ви були покликані в одному тілі, й будьте вдячні. Слово Христове нехай перебуває у вас щедро, в усякій мудрості. Навчайте і застерігайте самі себе, з вдячністю співаючи Богові у своїх серцях псалми, прославлення, духовні пісні. І все, що тільки робите, – словом або ділом, – усе робіть в Ім’я Господа Ісуса, дякуючи через Нього Богові Отцеві.

Пс 150, 1-2. 3-4. 5-6 (П.: 5в)

Бога прославте, всі живі створіння

Хваліте Господа в Його святині.


Хваліте Його в Його могутній тверді.


Хваліте Його за Його подвиги великі.


Хваліте Його в Його величі безмежній.

Хваліте Його звуком рогу,


хваліте Його на гарфі й на гуслах.


Хваліте Його на бубні й танцем.


Хваліте Його на струнах і сопілці.

Хваліте Його на дзвінких цимбалах,


хваліте Його на гучних цимбалах.


Хай хвалить Господа,

все,
що живе!

Євангеліє: Лк 6, 27-38

У той час Ісус сказав до своїх учнів: «Але вам, хто слухає, кажу: Любіть ворогів ваших; добро робіть тим, які ненавидять вас; благословляйте тих, які проклинають вас; моліться за тих, які кривдять вас. Тому, хто б’є тебе по щоці, підстав і другу, а від того, хто забирає в тебе одяг, не борони й сорочки. Кожному, хто просить у тебе, – дай, а від того, хто забирає твоє, – не домагайся. Як хочете, щоби чинили вам люди, – чиніть і ви їм так само. А коли любите тих, хто любить вас, то яка вам благодать? Адже й грішники люблять тих, які їх люблять. І коли добро чините тим, хто вам робить добро, яка вам благодать? Адже й грішники те саме чинять. Коли позичаєте тим, від яких сподіваєтесь одержати, яка вам благодать? Грішники також позичають грішникам, щоб одержати стільки ж. Тож любіть ворогів своїх, робіть добро, позичайте, нічого не очікуючи, – і буде вам велика нагорода: ви будете синами Всевишнього, тому що Він є добрий і до невдячних, і до злих. Будьте милосердними, як і ваш Отець милосердний. Також не судіть – і не будете суджені; не осуджуйте, щоб не бути осудженими. Прощайте – і проститься вам; давайте – і дасться вам; міру добру, натоптану, струснуту й переповнену дадуть вам у поділ. Бо якою мірою ви міряєте, такою ж відміряється вам».

Коментар: о. Ігор Станіслав

Християнство вирізняється серед усіх релігій цим величним навчанням Ісуса Христа «Любіть ворогів ваших» . Ніхто і ніде до такого неймовірного гасла не додумався.

Любити – це означає бажати добра ближньому. Як же можна бажати добра ворогам, котрі кривдять і нищать? Можна, том, що людина людині не може бути ворогом, ворогом є гріх, який поневолює людину, гріх, котрий починає керувати людиною, власне гріх є тим злом, з котрим ми мусимо боротись, і від котрого маємо відректись та визволитись. Людина визволяється від гріха або сама під дією Божої благодаті, або з допомогою інших. Ісус підказує, яку допомогу можемо один одному надавати.

Хтось розлютився і в своїй злобі починає простягати руки, Ісус підказує «хто б’є тебе по щоці підстав і другу», варто послухати Господа, тому що той, хто вдарить вдруге, відразу почне розуміти, що ніхто йому не загрожує, не опирається, а насильство почне його самого принижувати. І така особа почне задумуватись, що проблему вирішувати потрібно іншим шляхом, мирним, без насильства, приниження і зневаги, адже не може людина бути щасливою ціною кривди ближнього.

Перше читання: Кол 3, 1-11

Брати! Коли ви з Христом воскресли, то шукайте горішнього – того, де Христос сидить праворуч Бога. Думайте про горішнє, – не про земне. Адже ви померли, і ваше життя поховане з Христом у Бозі. Коли з’явиться Христос – ваше життя, тоді й ви з’явитеся з Ним у славі. Тому умертвіть [ваші] земні члени: розпусту, нечистоту, пристрасть, потяг до зла і жадобу до наживи, що є ідолослужінням. Через це приходить гнів Божий на неслухняних синів, між якими й ви колись ходили, як жили між ними. Нині ж і ви відкиньте оте все: гнів, лють, злобу, богозневагу, безсоромні слова з ваших уст. Не кажіть неправди одне одному, скиньте із себе стару людину з її вчинками й зодягніться в нову, яка оновлюється для пізнання образу Того, Хто її створив, де немає ні грека, ні юдея, ні обрізання, ні необрізання, ні варвара, ні скіфа, ні раба, ні вільного, але все й у всьому – Христос.

Пс 96(95)

До всіх Бог добрий, щедрий й милостивий

Щодня буду Тебе благословляти,


і хвалити Ім’я Твоє по віки вічні.


Великий Господь і хвали вельми гідний,


і велич Його незбагненна.

Хай, Господи, усі діла Твої Тебе славлять


і святі Твої нехай Тебе благословлять.


Про славу царства Твого хай оповідають


і говорять про Твою могутність.

Щоб дати синам людським Твою силу


і пишну славу царства Твого.


Царство Твоє – всіх віків царство,


і влада Твоя – по всі роди й роди.

Євангеліє: Лк 6, 20-26

Ісус, поглянувши на своїх учнів, почав говорити: «Блаженні вбогі, бо ваше є Царство Боже. Блаженні голодні тепер, тому що ви насититеся. Блаженні ви, котрі плачете тепер, бо ви втішитеся. Блаженні ви, коли люди ненавидітимуть вас, коли відлучать вас і ганьбитимуть, коли знеславлять ваше ім’я через Сина Людського. Радійте того дня і веселіться, бо ось нагорода ваша велика на небі, адже так само чинили пророкам їхні батьки. Та горе вам, багатії, бо ви вже маєте вашу втіху. Горе вам, ситим тепер, тому що будете голодні. Горе вам, котрі смієтеся тепер, бо ви будете ридати і плакати. Горе, коли будуть хвалити вас усі люди, адже так само робили з лжепророками їхні батьки».

Коментар: о. Ігор Станіслав

Блаженства Господні – це Його закон і заповідь життя, це відповідь на запитання, як стати щасливим. Декалог – це наказовий вимогливий спосіб Божого Слова, потрібно дотримуватись наказів і згідно них влаштовувати своє життя. Господь, декларуючи блаженства, хоче показати: «Дивись, так живуть щасливі люди, ти теж можеш бути щасливим, потрібно тільки оцінити життя по-Божому».

Може виникнути запитання: як можна стати щасливим, живучи в убогості? Як можна бути щасливим коли хтось просто не має, що їсти?

Блаженні ті, що плачуть, але не через те, що хтось на них не звернув уваги або не дісталось подарунку на Різдво, а плачуть тому, що Боже Ім’я зневажається і пропагується життя, де принижується гідність людини, де не шанується беззахисних і пригнічується слабких, а життя ненароджених взагалі не цінується.

Перше читання: Кол 1, 24 – 2, 3

Брати! Тепер я радію в моїх стражданнях за вас і доповнюю недостатність Христових страждань у моєму тілі задля Його тіла, яким є Церква. Я став її служителем за Божим дорученням, яке було дане мені щодо вас, аби виконати Боже Слово, – таємницю, заховану від віків і поколінь, а тепер відкриту Його святим. Бог забажав показати їм, яке багатство слави є в цій таємниці між язичниками, – тобто Христос у вас, надія слави! Його ми проповідуємо, переконуючи кожну людину й навчаючи кожну людину з усією мудрістю, аби зробити кожну людину досконалою в Ісусі Христі. І для цього я відчайдушно працюю, борючись Його силою, яка могутньо діє в мені. Хочу, щоб ви знали, яку велику боротьбу я маю за вас і за тих, хто перебуває у Лаодикії, і за всіх тих, котрі не бачили мого тілесного обличчя. Хай утішаться їхні серця, з’єднавшись у любові для всього багатства повноти розуміння і для пізнання таємниці Бога і Отця та Христа, в Якому заховані всі скарби премудрості й пізнання.

Пс 96(95)

В Богові слава і моє спасіння

Лише у Бозі спочивай, душе моя,


у Ньому-бо моя надія.


Лиш Він моя скеля й моє спасіння,


мій захист, – я не захитаюсь.

Звіряйтеся на Нього


повсякчас, народи,


виливайте перед Ним серця ваші!


Бог нам пристановище.

Євангеліє: Лк 6, 6-11

І сталося іншої суботи, коли увійшов Ісус до синагоги й навчав, був там чоловік, який мав суху праву руку. Книжники й фарисеї стежили, чи в суботу Він буде оздоровляти, аби знайти звинувачення проти Нього. А Він знав їхні думки й сказав чоловікові, який мав суху руку: «Підведися і стань посередині». Той підвівся і став. Ісус же промовив до них: «Запитаю вас: що годиться в суботу – добро робити чи зло робити, душу спасти чи погубити?» Поглянувши на них усіх, сказав йому: «Простягни свою руку!» Той зробив, і рука його стала здоровою, як і друга. А вони сповнилися люттю і змовлялися один з одним, що ж зробити з Ісусом.

Коментар: о. Ігор Станіслав

«Питаю вас: Чи годиться в суботу добро чинити, чи зло робити?…», – питання Ісуса скероване до присутніх в синагозі, але також до кожного із нас, і, напевно, під увагу не береться сама субота, але сам вчинок, який потрібно вибрати.,Вибір може бути добрим або злим, принести порятунок або згубити – то що ж робити? Відповідь однозначна – потрібно чинити добро. Фарисеї на питання Ісуса просто мовчать. Добро потрібно робити завжди, тільки за яких обставин: чи це буде вигідно, щоб не порушити закон і припис, щоб також це не коштувало занадто дорого, щоб не втрати авторитету, адже не всі можуть всяку роботу виконувати – так роздумують фарисеї, тому мовчать.
Існує переконання, що за добрі справи чи якусь допомогу можемо зустрітись із відвертою злобою і, напевно, особливо в цей момент приходить фарисейське переконання, що добро потрібно робити, але не завжди, не всюди, і не за будь-яких умов.
Господь знає фарисейські думки, але вони Його не зупиняють. Ісус чинить добро, бо хтось потребує допомоги, порятунку, спасіння. І тому, дивлячись на Ісуса, добро потрібно робити завжди при будь-яких обставинах.

Перше читання: 1 Сол 4, 13-18

Не хочемо, щоб ви, брати, не знали про померлих, аби не сумували, як і інші, котрі не мають надії. Бо коли віримо, що Ісус помер і воскрес, то й померлих в Ісусі Бог приведе з Ним. Це говоримо вам Словом Господнім: що ми, живі, які залишимося до приходу Господнього, не випередимо померлих. Адже Сам Господь з наказом, при голосі архангела і при Божій сурмі, зійде з неба, – і першими воскреснуть померлі в Христі. Потім ми, живі, які залишимося, разом з ними будемо підхоплені на хмари, на зустріч з Господом у повітрі, – і так завжди будемо з Господом. Тому потішайте одне одного цими словами.

Пс 96(95)

Господь надходить, щоб судити землю

Співайте Господеві нову пісню,


співайте Господеві, уся земле!


Повідайте між племенами Його славу,


між усіма народами Його діла предивні.

Бо Господь великий і вельми достойний слави,


страшний над усіма богами.


Бо всі боги поган – кумири,


Господь же створив небо.

Радується небо, і земля хай веселиться,


нехай заграє море і його повнота.


Поле й усе що на ньому, хай веселяться;


тоді всі дерева в діброві радісно співатимуть.

Перед Господом; бо Він приходить,


приходить Він судити землю


і судитиме по справедливості всесвіт,


і по своїй вірності народи.

Євангеліє: Лк 4, 16-30

У той час прибув Ісус у Назарет, де був вихований, увійшов за Своєю звичкою в день суботній до синагоги та встав, щоби читати. Дали Йому книгу пророка Ісаї. І, розгорнувши книгу, Він знайшов місце, де було написано: Дух Господній на Мені, бо Він помазав Мене благовістити убогим, послав Мене зціляти розбитих серцем, проповідувати полоненим визволення, сліпим – прозріння, і пригноблених відпустити на волю; звіщати рік Господнього помилування! Згорнувши книгу, Він віддав її слузі та й сів, а очі всіх у синагозі пильно стежили за Ним. І Він почав говорити до них: Сьогодні, коли ви чуєте, сповнилося це Писання. Усі були свідками Йому, дивуючись словам благодаті, які линули з Його уст. Тож вони казали: Чи не син це Йосипа? А Він промовив до них: Напевно, скажете Мені цю приказку: Лікарю, оздоров самого себе! Зроби й тут, на Своїй батьківщині, те, що, чули ми, сталося в Капернаумі. І Він промовив: Воістину кажу вам, що жодний пророк не приймається на своїй батьківщині. Запевняю вас, що багато вдів було у дні Іллі в Ізраїлі, коли небо замкнулося на три роки й шість місяців, і був тоді великий голод по всій землі. Та до жодної з них Ілля не був посланий, тільки в Сарепту Сидонську – до жінки-вдови. І багато було прокажених за пророка Єлисея в Ізраїлі, але ніхто з них не очистився, тільки Неєман – сирієць! Почувши це, всі в синагозі сповнилися гнівом. І, вставши, вигнали Його геть з міста, і повели Його на край гори, на якій було збудоване їхнє місто, щоб Його з неї скинути; та Він, пройшовши поміж ними, віддалився.

Коментар: о. Олег Сартаков

Ісус, пройшовши серед тих, що хотіли Його передчасно вбити, пішов далі. Йдемо і ми далі, поки Бог милує і дає можливість жити. Як нам жити посеред цього зіпсутого світу? Хай про це скаже молитва, яку уклав святий Жан Марі Віанней: «Я люблю Тебе, Боже, і моє єдине бажання – це любити Тебе до мого останнього зітхання. Я люблю Тебе, Боже, нескінченно гідний кохання, і я згоден швидше померти, люблячи Тебе, ніж жити, хоч мить Тебе не люблячи. Я люблю Тебе, Боже, і жадаю Неба лише тому, що там я знайду щастя досконалої любові до Тебе. Я люблю Тебе, Боже, і боюся пекла лише тому, що там неможливо Тебе любити. Боже, якщо мій язик не може кожну мить повторювати, що я люблю Тебе, хай принаймні моє серце повторює ці слова з кожним моїм зітханням. Дай мені благодать страждати, люблячи Тебе, любити, страждаючи, і одного дня віддати душу, люблячи Тебе і відчуваючи, що я Тебе люблю. Чим ближче я добігаю кінця, тим більше я благаю Тебе помножити моє кохання і зробити його досконалим. Амінь».

Перше читання: Єр 1, 17-19

Тими днями Господь сказав мені: «Ти підпережи твої крижі, встань і говори до них усе, що Я накажу тобі; не лякайся їх, а то Я нашлю на тебе страх перед ними. Я бо сьогодні ставлю тебе, немов місто-твердиню, немов залізний стовп, немов мур мідяний проти всієї землі: проти царів юдейських, проти князів їхніх, проти священиків їхніх і проти людей простих. Вони війною підуть на тебе, однак тебе не подолають, бо Я з тобою, – слово Господа, – щоб тебе врятувати».

Пс 70(71)

Спасіння Боже хай уста звіщають

На Тебе, Господи, покладаю надію,


тож хай не буду засоромлений навіки.


У своїй праведності врятуй мене, визволи мене;


прихили до мене своє вухо і спаси мене.

Будь для мене Скелею притулку,


в якій завжди я міг би заховатися;


Ти наказав мене спасти, +


бо Ти – моя Скеля і моє пристановище.


Боже мій, визволи мене з рук грішника.

Адже Ти – моя надія, Господи, –


Господь, на кого я покладаюся від моєї молодості.


На Тебе я покладався від народження,


Ти вивів мене з утроби моєї матері.

Мої уста сповіщатимуть про Твою праведність,


увесь день – про Твоє спасіння.;


Боже, Ти мене навчив ще в моїй молодості,


і я досі розповідаю про Твої чудеса.

Євангеліє: Мк 6, 17-29

У той час Ірод, пославши воїнів, схопив Йоана і посадив його у в’язницю через Іродіяду, дружину свого брата Филипа, бо одружився з нею. А Йоан сказав Іродові: «Не годиться мати тобі жінку твого брата!» Тож Іродіяда таїла злобу на нього й бажала його вбити, та не могла. Бо Ірод боявся Йоана, знаючи його як чоловіка праведного та святого, й оберігав його, а слухаючи, дуже непокоївся, але слухав з насолодою. Як настав слушний день, коли Ірод з нагоди дня свого народження влаштував бенкет для своїх вельмож, тисяцьких, галілейських старшин, увійшла дочка Іродіяди і, танцюючи, догодила Іродові й тим, які з ним сиділи при столі. Цар же сказав дівчині: «Проси в мене, чого тільки хочеш, і дам тобі!» І він поклявся їй: «Чого тільки попросиш у мене, дам тобі, хоч би й півцарства мого». І вона, вийшовши, запитала в матері: «Що попросити?» Та ж сказала: «Голови Йоана Хрестителя!» І, повернувшись відразу з поспіхом до царя, вона попросила, кажучи: «Хочу, щоб негайно дав ти мені на полумиску голову Йоана Хрестителя!» І цар сильно засмутився, але через клятву й тих, які сиділи при столі, він не захотів їй відмовити. Тож відразу цар послав свого охоронця, наказавши принести його голову. Той пішов, відтяв його голову у в’язниці та приніс його голову на полумиску, дав дівчині, а дівчина віднесла її своїй матері. А коли його учні почули, то прийшли, взяли тіло і поховали його в гробниці.

Коментар: о. Олег Сартаков

Ірод послав був схопити Йоана і зв’язав його в темниці. Іродіяда лютилась на нього й убити його бажала. Ірод боявся Йоана. Дочка Іродіяди, танцювала й догодила Іродові та гостям. Прибічник пішов і стяв голову Йоана у в’язниці і приніс її на полумиску й подав її дівчині, а дівчина дала її матері своїй. Учні ж його, довідавшись про те, прийшли й узяли його тіло та поклали його у гробі. З болем Святий Жан Марія Віанней казав: «Бідна душа, люди продають тебе за безцінь: п’яниця – за чарку зілля, скупий – за жменю сіна, ненажера – за повну миску, перелюбник – за огидливу насолоду. Як низько тебе цінують, як страшно тобою нехтують! Ознакою дійсного розкаяння є прагнення уникати приводів для гріха. Такі приводи до гріха бувають двоякого роду: одні самі по собі штовхають нас на гріх, як, наприклад, шкідливі книги і театральні вистави, танці, фільми, аморальні картинки і пісні, а також надто близьке спілкування з людьми іншої статі. Інші доводять до гріха лише людей з поганими схильностями: корчмарів, нечесних торговців, що обманюють покупців або тих, що торгують у неділю; службовців, не виконуючих своїх обов’язків із-за страху перед чужою думкою або через незнання. Що робити людині, яка знаходиться в такому становищі? Вона повинна залишити все, чого б це їй не коштувало, інакше їй немає порятунку».

Перше читання: 1 Сол 4, 1-8

Брати, ми просимо вас і благаємо в Господі Ісусі, щоб так, як прийняли ви від нас, яким чином вам поводитися і догоджати Богові, – саме так ви й поводитеся, аби ви все більше в цьому зростали. Бо знаєте, які вказівки дали ми вам у Господі Ісусі. Це ж воля Божа – ваше освячення, щоб ви берегли себе від розпусти, щоб кожний з вас умів свої посудини берегти у святості й честі, а не в пожадливій похоті, як язичники, котрі не знають Бога. Не чиніть насильства і не кривдьте ні в чому свого брата, бо Господь є месником за все це, як раніше ми вам говорили й засвідчили. Адже Бог покликав нас не до нечистоти, а до освячення. Тому-то, хто це відкидає, не людину зневажає, а Бога, Який дав нам Свого Святого Духа.

Пс 97(96)

Праведні серцем, в Господі радійте.

Господь царює, земля хай веселиться,


хай радується островів велика сила!


правда й справедливість –


підвалини Його престолу,

Гори, як віск, тануть перед Господом,


перед Господом усієї землі.


Небо звіщає Його справедливість,


і всі народи бачать Його славу.

О ви, що любите Господа,


ненавидьте зло!


Він зберігає душі своїх вірних,


з рук грішників їх визволяє.

Над праведником сходить світло,


над щирим серцем – радість.


Радуйтеся, праведні у Господі,


і прославляйте Його святе Ім’я.

Євангеліє: Мт 25, 1-13

У той час Ісус розповів своїм учням таку притчу: «Царство Небесне буде подібне до десятьох дів, які, взявши свої каганці, вийшли назустріч молодому. П’ять із них були нерозумні, а п’ять – мудрі. Нерозумні, взявши свої каганці, не взяли із собою олії. А мудрі разом зі своїми каганцями в посудинах взяли олію. Оскільки молодий запізнювався, всі задрімали й поснули. А опівночі пролунав крик: Ось молодий, виходьте йому назустріч! Тоді всі ті діви встали і приготували свої каганці. Нерозумні сказали мудрим: Дайте нам вашої олії, бо наші каганці гаснуть! А мудрі у відповідь сказали: Щоби часом не забракло і нам, і вам, краще підіть до продавців та й купіть собі. Коли вони пішли купувати, прийшов молодий, і ті, які були готові, пішли з ним на весілля, і за ними замкнули двері. Потім приходять й інші діви та й кажуть: Пане, пане, відчини нам! А він у відповідь сказав: Воістину кажу вам, я вас не знаю! Тож пильнуйте, бо не знаєте ні дня, ні години, коли Син Людський прийде».

Коментар: о. Олег Сартаков

Всі десять дів (і мудрі, і не мудрі) були все ж таки дівами, тобто зберігали дівочість, що само по собі вже є подвигом, однак… Однак цього замало, щоб увійти у весільні палати, необхідно неустанно горіти Святим Духом. У книзі Левіт написано: «Вогонь мусить постійно горіти на жертовнику, не згасаючи ніколи» (6,6). Кого може Господь «не знати ніколи»? Тільки того, хто не є з Ним спільного Духа.

Перше читання: 1 Сол 3, 7-13

То й ми, брати, втішилися вами серед усієї нашої біди й горя, через вашу віру. Адже ми тепер ожили, якщо ви стоїте в Господі! Яку ж подяку можемо віддати Богові за вас, за всю радість, якою через вас тішимося перед нашим Богом? Ніч і день ревно молимося, щоби побачити ваші обличчя і доповнити те, чого бракує вашій вірі. Сам же Бог і наш Отець, і наш Господь Ісус нехай вирівняє нашу дорогу до вас. І Господь хай помножить і наповнить вас любов’ю один до одного і до всіх, – такою ж, яку ми маємо до вас, аби зміцнити ваші серця, зробити бездоганними у святості перед Богом і нашим Отцем під час приходу Господа нашого Ісуса з усіма Його святими.

Пс 90(89), 3-4. 12-13. 14-17 (П.: пор. 14)

Насить нас, Боже, милістю своєю

Ти повертаєш людей у порох,


кажучи: «Поверніться, сини людські!»


Бо тисяча літ в очах у Тебе,


мов день учорашній, що минув,


і мов нічна сторожа.

Навчи ж нас дні наші рахувати,


щоб ми дійшли до розуму доброго.


Повернися, Господи! – докіль? –


і змилуйся над слугами Твоїми.

Насити нас милістю Твоєю вранці,


щоб ми раділи й веселились по всі дні наші.


І ласка Господа, Бога нашого, хай буде над нами,


і стверди діло рук наших;


стверди його – діло рук наших!

Євангеліє: Мт 24, 42-51

У той час Ісус сказав до своїх учнів: «Отже, пильнуйте, бо не знаєте, якого дня прийде ваш Господь. Тож пам’ятайте, що коли б господар знав, у яку сторожу приходить злодій, він пильнував би і не дав би підкопати свого дому. Тому й ви будьте готові, бо Син Людський приходить тієї години, про яку й не думаєте. Хто ж є вірним і мудрим рабом, якого поставить пан над своєю челяддю, щоби вчасно давати їм їжу? Блаженний той раб, якого пан, коли прийде, знайде, що він так робить. Запевняю вас, що він поставить його над усім своїм маєтком. А коли той злий раб скаже у своєму серці: Мій пан запізнюється! – і почне бити своїх товаришів, а їсти й пити з п’яницями, то прийде пан того раба в день, у який не сподівається, і в годину, якої не знає; розітне його навпіл і визначить його долю з лицемірами; там буде плач і скрегіт зубів.

Коментар: о. Олег Сартаков

Бог читає в серцях. Тому якщо слуга говорить щось непомітно для світу, лише у серці, то Бог знає думки сердець. Чувати означає стати на сторожі серця, внутрішньо вважати на вітри, які віють. Є подвійне чування: на прихід Улюбленого Господа і на підступи ворога. Якщо думка не є плодом нашого свідомого мислення, але «приходить», нав’язується, непокоїть, вводить сум’яття, і все це всупереч нашій волі, то це дух злий. Якщо віє лагідний вітерець Святого Духа, то радість і мир є ознакою Бога для смиренної душі. Святий Жан Марія Віанней каже: «Не варто доводити, що по світу блукають біси, які нас спокушають. Про це знає кожне дитя, яке вивчає Катехізис.»

Перше читання: 1 Сол 2, 9-13

Згадайте, брати, нашу працю та труднощі: ніч і день ми працювали, щоб не обтяжити когось із вас, і проповідували вам Боже Євангеліє. Ви та Бог свідки, які святі, праведні та непорочні були ми для вас, котрі повірили. Ви знаєте, як кожного з вас, немов батько своїх дітей, ми просили, вмовляли і свідчили вам, щоб ви гідно ходили перед Богом, Який покликав вас у Своє Царство і славу. Тому ми постійно дякуємо Богові за те, що ви, прийнявши почуте від нас Слово Боже, сприйняли його не як людське слово, а як істинно Боже Слово, яке й діє у вас, віруючих.

Пс 139 (138)

Бог моє серце дослідив і знає

Куди мені піти від духу Твого?

Куди мені втекти від обличчя Твого?

Зійшов би я на небо – Ти там єси,

ліг би я у шеолі – і там Ти.

Взяв би крила зірниці,

осівся б на край моря, -

і там Твоя рука мене б водила,

і Твоя десниця мене б тримала.

Сказав би я: «Принаймні тьма нехай мене покриє,

і світло, неначе ніч, мене сповиє», -

та навіть темрява для Тебе не занадто темна;

і ніч, немов день, світить.

Євангеліє: Мт 23, 27-32

У той час Ісус промовив такими словами: «Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, бо ви подібні до гробів побілених, які ззовні видаються гарними, а всередині повні мертвих кісток і всякої нечистоти. Так і ви ззовні видаєтеся людям праведними, а всередині повні лицемірства й беззаконня. Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, бо будуєте гробниці пророкам і прикрашаєте пам’ятники праведникам, і кажете: Коли б ми жили в дні наших батьків, то не були б їхніми спільниками в пролитті крові пророків! Отак свідчите самі собі, що ви є синами тих, хто вбивав пророків. Тож виповніть міру беззаконня ваших батьків».

Коментар: о. Олег Сартаков

Якби ми жили за батьків наших, ми не були б причетні з ними крови пророчої. Фантазер і лицемір є той, хто живе минулим або майбутнім. Адже поки турбується про те, чого «вже» або «ще» немає, втрачає те, що має, а вірніше те, що йому здається, що має: реальне життя. Такий не живе життям, бо тільки в житті є Живий Бог. Добре, що приходить розчарування, бо розчарованого можна запитати: хто ж тебе зачарував, що живеш такими маревами? Як поєднаєш в твоїй душі впевненість у власній бездоганності, причетність до гіркої долі Пророків з твоїм жадібним старанням про благополуччя і пихатий успіх в житті, чим власне святі знехтували? Святий Жан Марія Віанней каже, що однозначно «гріх – це кат Доброго Бога і вбивця душі… Як ми можемо образити Бога, Який робив нам лише добро і радувати диявола, який заподіював нам лише зло?! Яка дурість! Гріх – це те, що виманює нас з Раю і кидає в пекло. І це ми любимо?! Яка дурість! Якщо ми добре подумаємо про все це, то відчуємо такий живий страх до гріха, що не зможемо його зробити».

Перше читання: 1 Сол 2, 1-8

Самі ж ви знаєте, брати, що наш прихід до вас не був даремним. Хоч ми раніше натерпілися і зазнали зневаг, та у Филипах, як вам відомо, ми з великими труднощами наважилися в нашому Бозі проповідувати вам Боже Євангеліє. Адже наш заклик не від омани, ні через зіпсованість, ні від лукавства. Але, як Бог знайшов нас гідними, щоби довірити Євангеліє, ми так і говоримо, догоджаючи не людям, але Богові, Який випробовує наші серця. Бо ніколи, як вам відомо, в нас не було ні підлесливих слів, ні корисливих мотивів, – Бог свідок. Ми не шукали слави в людей, ані у вас, ані в інших, хоч ми, як Христові апостоли, могли бути вимогливими. Але ми були тихими серед вас, немов та годувальниця, яка доглядає своїх дітей. Ми так прив’язалися до вас, що бажали передати вам не лише Боже Євангеліє, але й свої душі, бо ви стали для нас любими.

Пс 139(138), 1-3. 4-5. (П.: пор. 1)

Бог моє серце дослідив і знає

Ти мене випробував, Господи, і знаєш.


Знаєш мене, коли сиджу і встаю я.


Думки мої здаля розумієш.


Чи ходжу я, чи спочиваю, Ти добре бачиш;


Тобі відомі всі мої дороги.

Бо ще нема й слова на язиці у мене,


а Ти, Господи, вже все знаєш.


Ти ззаду й спереду мене оточуєш,


кладеш на мене твою руку.

Євангеліє: Мт 23, 23-26

У той час Ісус промовив такими словами: «Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, бо даєте десятину з м’яти, кропу й кмину, а занедбали найважливіше в Законі: суд, милосердя та віру; і це належить робити, і того не залишати. Проводирі ви сліпі, які відціджуєте комара, а верблюда ковтаєте. Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, бо очищаєте чашу й миску ззовні, а всередині вони повні здирства та ненаситності. Фарисею сліпий, очисти спершу чашу всередині, щоб і ззовні вона стала чистою». Слово Господнє.

Коментар: о. Олег Сартаков

Горе вам, що рветеся до благ земних, а нехтуєте благами неба і бідними. Святий Жан Марія Віанней вслід за Ісусом повчав, що найчастіше гординя проникає все ж таки за поріг багачів: «Зумів хто-небудь сколотити маєток – тут же змінює спосіб життя і, як ті фарисеї бажає, аби люди називали його паном, аби поступалися йому першими місцями. Він починає розкішно одягатися. На вітання ледве удостоює кивком голови, не знявши при цьому капелюха; у розмові користується вишуканими словами, нахваляючись ними, хоч частенько не розуміє їх сенсу. Він вам розповідатиме, який великий спадок йому випав, потім покаже, що ще більше розбагатів. Коли йому удаються які-небудь справи, він так всюди просторікує про це, що вуха в’януть. Він розповідає про свої подорожі, і тут теж перебільшує. Йому здається, що всі дивляться на нього із захопленням, тоді як в душі вони з жалем сміються над його дурістю». Не хліб, лише марні солодощі потребують блискучих обгорток. Горе всім внутрішньо порожнім, а ззовні блискучим.

Перше читання: Рт 1, 1. 3-6. 14б-16. 22

За часів, коли правили судді, настав у краю голод, і один чоловік з Вифлеєму Юдейського пішов жити в Моав-край, сам він, жінка його й двоє його синів. Згодом помер Елімелех, чоловік Ноеми, і вона лишилася сама з двома синами. Одружились вони з моавитянками; одній було на ім’я Орпа, а другій – Рута. І жили вони там трохи не 10 років. Але згодом померли й вони обидва, Махлон і Кілйон, і лишилась вона сама по смерті обох синів і свого чоловіка. Тоді вибралася жінка з невістками в дорогу додому, з Моав-краю, бо почула в Моав-Краї, що Господь змилосердився над своїм народом і дав йому хліб. Орпа поцілувала на прощання свою свекруху, а Рута зосталася з нею. Ноема й сказала: «Бачиш, твоя братова повернулась до свого народу й до свого бога; вертайсь і ти слідом за братовою». Але Рута їй відказала: «Не силуй мене покидати тебе й не йти за тобою: куди-бо підеш, туди й я, і де житимеш ти, там і я; твій народ буде моїм народом, і твій Бог моїм Богом». І повернулись Ноема, а з нею Рута, її невістка, моавитянка, що прийшла з моавських піль, і прибули вони у Вифлеєм, саме на початку ячмінних жнив.

Пс 146(145), 5-6аб. 6в-7. 8-9а. 9бв–10 (П.: пор. 1)

Слав, моя душе, Господа святого

Щасливий той, кому Бог Якова подає допомогу,


в кого надія на Господа, Бога свого,


що створив небо й землю,


море – й усе, що є в них.

Він вірність береже повіки.


Що пригнобленому чинить правосуддя,


що дає хліб голодним.


Господь визволяє в’язнів.

Господь відкриває сліпим очі,


Господь випростовує похилих,


Господь праведників любить.


Господь захожих захищає.

Підтримує сироту й удову, –


дорогу ж нечестивих відвертає.


Господь буде царем повіки,


твій Бог, Сіоне, по всі роди.

Євангеліє: Мт 22, 34-40

У той час, коли фарисеї довідались, що Ісус замкнув уста садукеям, вони зібралися разом, і один з них, законовчитель, запитав, випробовуючи Його: Учителю, яка заповідь найбільша в Законі? Він же сказав йому: Любитимеш Господа Бога свого всім своїм серцем, і всією своєю душею, і всією своєю думкою! Це – перша і найбільша заповідь. Друга – подібна до неї: Любитимеш свого ближнього, як самого себе! На цих двох заповідях тримається весь Закон і Пророки. Слово Господнє.

Коментар: о. Олег Сартаков

«Люби Господа, Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю. Люби ближнього твого, як себе самого.»
Секрет постійної і глибокої радості Священика з Арса був в тому, що завжди любив Бога: «Добрий Бог – це радість для тих, хто його любить.» Жан Марія розумів страждання як прекрасний привід слідувати за Ісусом і страждати, як Він страждав в ім’я порятунку людей. Він хотів врятувати душі разом з Христом, беручи на свої плечі свій щоденний хрест. Він учив: «Хочеться нам цього чи ні, нам все одно доведеться страждати. Лише одні люди страждають як добрий розбійник, а інші – як злий. Перший зміг змиритися із стражданнями собі на благо, а другий – загинув у жахливому відчаї. Тож є два способи страждати: люблячи і не люблячи. Святі страждали з терпінням, коханням і завзятістю, тому що любили. А ми страждаємо із злістю, тягарем і втомою, тому що не любимо. Якби любили Бога, то були б щасливі страждати за любов Того, Хто бажав страждати ради нас».