1.Тільки сьогодні я постараюся прожити цей день добре і не буду намагатися вирішити всі проблеми наперед.

2. Тільки сьогодні я буду добре ставитись до інших людей, не буду підвищувати на них голос, не буду нікого засуджувати чи критикувати.

3. Тільки сьогодні я буду щасливий просто від того, що прийшов новий день і цей день був створений для щастя.

4. Тільки сьогодні я буду намагатися підлаштуватись під навколишній світ замість того, щоб вимагати покори від світу.

5. Тільки сьогодні я буду приділяти хоча б 10 хвилин для читання приємних книг і новин, буду насолоджуватися їжею і згадувати світлі події з життя.

6. Тільки сьогодні я зроблю одну добру справу і нікому про це не скажу.

7. Тільки сьогодні я зроблю хоча б одну річ, яка мені неприємна. І якщо я буду відчувати дискомфорт, то зроблю так, щоб ніхто з навколишніх цього не помітив.

8. Тільки сьогодні я складу для себе список справ хоча б на день. Навіть якщо я не зможу виконати його повністю, я буду старатися. І я спробую не допустити двох речей: поспіху та нерішучості.

9. Я вірю в те, що Бог любить мене.

10. Тільки сьогодні я буду вповні насолоджуватися красою і вірити в існування добра. І навіть якщо мої дії можуть здатися мені жахливими, я все одно зроблю те, що вважав за потрібне все своє життя.

Значна частина битв духовної війни проходить на невидимих фронтах. Не менше 90% цієї боротьби відбувається в нашій голові. Головною мішенню ударів ворога є людський мозок, бо він формує спосіб думання, впливає на процес прийняття рішень, дозволяє домінувати духові чи тілу. «Ми знаємо, що ми від Бога, і що ввесь світ лежить у лихому» (1Йн.5,19), тому світ намагається постійно впливати на наші голови, нав’язувати «потрібний» йому менталітет, маніпулювати думками, управляти нашим розумом так, як вигідно князеві світу цього. Кожен з нас, хоче того чи ні, свідомий того чи ні – учасник тої боротьби, і від нас залежить те, на чию сторону стати в духовній війні, чиї інтереси відстоювати, за кого боротись.

Розум – стратегічно важливий об’єкт, тому кожному християнину необхідно відвоювати його в повноті, зруйнувати ворожі твердині, захистити від атак, укріпити і ефективно використовувати. Наша голова повинна не лише належати Богові, а й з радістю стати корисною в процесі поширення Христового Царства. Для цього наш розум необхідно регулярно доглядати, а, значить, годувати, тренувати і лікувати.

«Написано: Чоловік житиме не самим хлібом, а кожним словом, що виходить з Божих уст» (Мт.4,4) – записане Боже слово – Біблія повинно стати щоденною поживою нашого розуму. «Він послав своє слово і вилікував їх, і врятував їх із могили» (Пс.107,20) – Його слово – ліки не лише для нашого тіла, а і для нашого розуму. Тому наше стратегічне завдання полягає в регулярному споживання Божого слова, в тренуванні вміння ним керуватись, на нього опиратись, його любити.

Здатності нашого розуму – аналізувати, думати, уявляти, фантазувати, зацікавлюватись, запитувати, порівнювати, споглядати, здогадуватись – великі дари Творця для людини. Всі вони можуть стати в пригоді на шляху до пізнання Бога, бо походять від нього, ним створені і ним задумані. Якщо настільки цікаво і захоплююче за допомогою цих «інструментів» нашого розуму пізнавати речі і людей у навколишньому світі, то наскільки цікавіше і захоплююче ними пізнавати Того, хто все це геніально задумав і сконструював! Про це призначення нашого розуму пише євангеліст Йоан: «Ми знаємо також, що Божий Син прийшов і дав нам розум, щоб ми Правдивого пізнали» (1Йн.5, 20а).

Пізнання Бога можливе лише через Духа мудрості і одкровення (пор.Еф.1,16-17). Повноту цього пізнання можна осягнути лише через містичний досвід. Багато святих Церкви мали такий досвід через дар контемпляції. Християнська контемпляція – стан досконалої молитви, глибокого пасивного споглядання, «найвищий пілотаж», коли людина просто перебуває в Божій присутності, споглядаючи Його і пізнаючи. Це не прохання, не подяка, не покаяння – це молитва без слів. В такому стані споглядання багато святих проводили години в адорації перед Найсвятішими Дарами, в часі Євхаристії чи приватних молитов (тисячі свідків спостерігали левітацію святого Йосифа Купертинського в часі молитви, Філіп Нері спеціально відволікався в часі Літургії, інакше на довгий час міг впасти в молитовний екстаз, святого Станіслава Костку декілька разів вважали мертвим, бо в часі молитви він неначе завмирав). Але для того, щоб дійти до цієї досконалої молитви, свій розум необхідно сповнювати Божим словом, знати його, думати про нього, приймати його. Доброю допомогою для цього можуть стати дві форми молитви – медитація і роздумування, а це праця, в якій задіяні розум, уява, фантазія, цікавість, споглядання, аналіз, ерудиція, інтелект.

Медитація – молитва, в якій працює уява, фантазія і розум. З їх допомогою за натхненням Святого Духа людина уявляє собі події і ситуації зі Святого Письма, дивиться на те, що відбувається, споглядає і аналізує. «Як я люблю закон твій! Він моє повсякденне розважання» (Пс.119,97) – писав Псалмопівець.

Роздумування ж не передбачає задіяння уяви чи споглядання, а полягає у аналітичній праці розуму, у порушенні певних питань і в пошуку відповідей. «Про твої заповіді буду роздумувати і на стежки твої буду вважати» (Пс.119,15).

Як проводити медитацію чи роздумування? Отже, вони подібні за формою, але різні за значенням. Ці форми молитви завжди відштовхуються від якогось тексту, за основу можна взяти уривок з Біблії або з твору якогось святого Церкви. Оскільки йдеться про працю нашого розуму, то варто врахувати, що серйозна праця вимагає серйозного приготування.

Перші пункти приготування спільні для обох форм молитви, тому подаємо їх разом (для прикладу і певних пояснень візьмемо біблійний текст про народження Ісуса). Отже, як для медитації, так і для роздумування треба:

1. Вивчити текст, над яким будемо роздумувати чи медитувати:

• Прочитати всі уривки про цю подію (наприклад, про народження Ісуса можемо прочитати в Євангеліях від Матея і від Луки);

• Довідатися про історичний контекст цієї події, використовуючи відповідну літературу (наприклад, про ситуацію в землі Ізраїльській в часі народження Ісуса, про звичаї того часу, традиції ізраїльського народу щодо пологів, подорожей і т.д. можна прочитати в різноманітних енциклопедіях, Інтернет-виданнях чи в історичних нарисах);

• Розглянути текст в біблійному контексті;

• Подивитися на свої потреби через призму даного тексту, вирішити, про що хочемо просити Бога на основі даної медитації чи роздумування ;

• Прочитати текст ще раз і піти спати;

• Зранку відразу після пробудження прочитати текст знову.

2. Знайти собі відповідні для медитації місце і час. Бажано мати молитовний куток – місце в своєму домі, де проводимо час в молитві. На час молитви відключаємо телефони і просимо домашніх про сприятливі умови для того, щоб не відволікатись і мати змогу бути уважним. Цей пункт не обов’язковий щодо роздумування, бо його можна проводити і в менш сприятливих обставинах – в транспорті, на прогулянці чи в процесі мануальної праці (цікаво, що отці – пустельники спеціально вибирали ручну роботу для того, щоб свій розум вивільнити для роздумування про Бога).

3. Вибрати зручну особисто для себе позу тіла – сидячи, лежачи, на колінах – не має значення, якою саме вона буде, головне – щоб в такому положенні було легко і зручно молитись. Вибір положення тіла залежить від внутрішнього стану людини, він може змінюватись протягом молитви так, як попровадить Святий Дух.

З цього пункту медитації і роздумування різняться між собою, тому про кожне з них говоритимемо окремо.

Медитація

4. Tempus et locus – переносимо себе в уяві в місце і час події чи таїнства, над яким медитуємо. В цей момент корисно поставити собі питання : «Де? Коли? Яка пора доби? Як виглядає місце? Що знаходиться навколо?» Уявляємо собі час і місце події на основі матеріалу, отриманого в період приготування до медитації.

(Наприклад, медитуючи над народженням Ісуса, уявляємо собі землю Ізраїльську, а саме Юдею – кам’янисту місцевість, смоківниці, виноградники, жорстку середземноморську рослинність, печеру, в якій відбувається подія народження, нічний час, коли пастухи дізнались про подію…)

5. Personae et actiones – уявляємо собі персонажі, як вони виглядають і що роблять в подіїмедитації. Ставимо собі запитання : «Хто? Як виглядає? Що робить? Що говорять? Що відбувається ?» В часі медитації Святий Дух може показати речі і деталі, які на перший погляд можуть здатися іншим дрібницями, але матимуть важливе значення саме для нас. Тому споглядаємо особи, задіяні в тексті, і їх дії, все, що відбувається навколо. (При народженні Ісуса були присутні Йосип і Марія, вони були у щось одягнуті, говорили між собою, користувались певними речами, могли їсти або пити, потім тішитись, сміятись чи плакати від радості або, навпаки, перебувати в тиші і задумі).

На пунктах 4 і 5 затримуємось доти, доки відчуваємо від тієї медитації духовну поживу, доки щось можемо з того черпати. Не варто боятись – треба відпустити свою уяву, вивільнити свою фантазію, дозволити Святому Духові через них вести і надихати, і Він покаже саме те, що буде нам необхідним і важливим. Бог буде нас живити своїм словом, нам треба лише відкритись і пустити Його в свій мозок, щоб Він діяв. (Медитуючи над народженням Ісуса, можна уявити собі темну печеру, в яку зайшла Пресвята Родина, в тій темряві народився Ісус – світло, призначене для всього світу. Про сам цей епізод можна думати дуже багато і широко, тому медитація над, навіть одним, таїнством може бути духовною поживою протягом значного часу).

6. Conclusio – висновки. Бажано мати під рукою зошит і ручку, щоб записати висновки. Що все побачене під час медитації означає особисто для мене? Чи отримано відповідь на прохання чи вирішення ситуації, які постали в процесі приготування (пункт1)? Записані висновки можна буде прочитати пізніше, через деякий час повторити дану медитацію, і тоді порівняти висновки між собою. Кожен раз Бог матиме для нас щось нове, глибше і сокровенніше.

7. Постанови – практичне застосування в своєму житті тих висновків, до яких вдалось прийти в часімедитації. Постанови – рішення волі про певні практичні вчинки і зміни, яких прагнемо добитись у власному житті у співпраці з Божим милосердям. Яким чином побачене стимулює до зміни життя, покращення стосунків з іншими чи з Богом? Що необхідно змінити, зробити чи виправити?

РОЗДУМУВАННЯ

В роздумуванні, на відміну від медитації, використовується не уява, а розум.

4. Знайти нелогічність або якусь цікавість у тексті, над яким роздумуємо.

5. Шукати відповіді на запитання : «Хто? Що робить? Як поводиться?»

(Наприклад, в тексті про народження Ісуса в Євангелії від Луки читаємо: «І от коли вони були там, настав їй час родити, і вона породила свого сина первородного, сповила його та поклала в ясла, бо не було їм місця в заїзді» (Лк.2,6-7). Чому написано про те, що не було місця для них, а не просто «не було місця в заїзді»? Згідно Закону вагітна жінка вважалася нечистою, а через неї могли стати нечистими інші. Формальний закон для людей, до яких звертались Йосиф і Марія, був важливішим за милосердя і співчуття. Їхнє затверділе серце не дозволило Ісусові народитись в них, а Пресвята Родина повинна була податись до темної і холодної печери. Наша жорстокість, егоїзм і формалізм завдає шкоди не одній лише людині, а ранить оточуючих, не дає Богові прийти до наших домів і наповнити їх своїм світлом і радістю)

6. Висновки.
Який в тому сенс? Чому так? Деякі речі видаються нам незрозумілими просто тому, що не приділяємо часу і уваги для пошуку пояснення і відповідей. Зосереджене роздумування дозволяє Святому Духові прояснити нам незрозумілі моменти, відповісти на наші питання. «Дай мені зрозуміти дорогу заповідей твоїх, і про чудеса твої я буду роздумувати» (Пс.119,27).

7. Постанови.
(З огляду на висновки пояснень до пункту №5 можна постановити відкрити наші серця для інших, намагатись вчитись співчувати, ставити себе на місце інших, запросити Бога народитись в наших домах, знайти для нього час і місце).

Багато істин, про які ми ніби чули і знали, через медитацію чи роздумування «сідають» в наш дух, закорінюються в серці, змінюючи наше думання, роблячи наші думки згідними з Божим словом. Це утверджує нашу віру, посилює надію і вчить правдиво любити. Чим більше людина пізнає Бога, тим більше захоплюється Ним, поважає Його, довіряє Йому, дякує Йому і любить Його. Коли Ісус Христос (Воплочене Боже Слово) вірою оселяється в серцях наших, ми, закорінені і утверджені у любові, стаємо спроможні зрозуміти з усіма святими, яка ширина, довжина, висота і глибина Його любові, яка перевищує всяке уявлення (пор.Еф.3,17-19). А через пізнання Божої любові сповнюємось усякою Божою повнотою, стаємо новим творінням в Христі.

www.christusimperat.org/uk

Навіщо їздити на реколекції?

Зазвичай слово «реколекції» доводиться чути два рази на рік: під час Адвенту та Великого посту. Бажання піти та послухати виникає нечасто, ще рідше – бажання доцінити, замислитись, втілити в життя. Часто люди свою байдужість до реколекцій виправдовують запрацьованістю та відсутністю вільного часу.

Існує й інша категорія людей. Це ті, що вже все чули, бачили, прочитали. Їх нічим не здивуєш, а тим більше – не переконаєш. Вони ділять проповіді на «дособорні» та «занадто протестантські» і вважають, що до всього слід мати психологічне налаштування. Я ж свого часу відносилась до тих та інших. Аж доки…

Втеча на безлюдний острів

Аж доки все не почало йти шкереберть і мені не захотілося святого спокою. От і поїхала на реколекції, але не будь-які, а «ігнатіанські». В кімнаті сама, навкруги тиша, розмовляти заборонено. Довелось не мудрувати, а серйозно підійти до справи: заглянути у власне серце, задуматись над життям, змінити світогляд… Відтоді завжди, як тільки з’являється бажання втекти на безлюдний острів, їду на реколекції.

«Реколекції» з латини означає «зібратись наново, ще раз». Інша назва – духовні вправи. Існують і такі, більш сучасні, терміни, як: гімнастика для душі чи, скажімо, духовний фітнес. Назва назвою, а сенс завжди залишається однаковим. Це час, який дозволяє дещо затриматись, побути наодинці з собою і своїм Богом. Зовнішня метушня, надмір інформації чи навіть звичайні щоденні обов’язки нерідко не тільки приглушують голос сумління, але й вводять у стан духовної байдужості. Ми так часто скаржимося на головний біль, або на те, що все в нашому житті якесь сіре, сухе, нецікаве. Та й з вірою якось не так, як було раніше! Але нам годі й подумати, що лише тих кілька днів, присвячених на молитву та роздуми, інколи можуть стати для нас вирішальними.

Причини віднєкування

Не знаю, як хтось, а я завжди боюся, що чогось не встигну. Залік на носі, сесія через місяць, стаття недописана. От тільки запланую їхати, а тут якась робота підвернеться або друзі в гори запросять. І починається паніка: що робити, як обрати, до того ж, трохи покашлюю, може поїду іншим разом тощо. Безліч думок, море причин. Зізнаюсь щиро, маю слабкість до гарного вбрання і доброї косметики. Отож, як тільки треба відкласти трохи грошей на реколекції, знаходиться ціла купа ідей, де ще їх можна було б витратити. Знаю одне – скільки б разів не їздила, ще ніколи не пожалкувала. Обов’язки – не вовк, а от про душу треба піклуватися.

Куди ж податись?

Реколекції бувають різні. Стандартно два рази в рік на запрошення настоятеля до парафії із серією проповідей приїздить якийсь священик. Це реколеції адвентові або ж великопістні, по-іншому – просто парафіяльні. Але існують і такі, на які самому треба кудись їхати. Такі зустрічі відбуваються у так званих реколекційних домах або ж при монастирях деяких згромаджень. Реколекції бувають більш або менш контемплятивні, з гітарою, ударними інструментами або ж взагалі у суворому мовчанні. Кожен може обрати щось для себе. Одні полюбляють такі, на які приїздить багато людей, щоб поспілкуватись і підживити віру чиїмось свідченням, інші обирають місця більшого зосередження й тиші. Про останні Папа Пій ІХ у 1929 році навіть енцикліку написав «Mens nostra», в якій зазначив, що «духовні вправи мають вагоме значення, як для вдосконалення природніх схильностей людини, так і для формування людини надприродньої, тобто християнина».

Нинішній Папа Бенедикт XVI тему важливості реколекцій теж не оминув. В одній зі своїх промов наголосив, що «в нашу епоху помічається дедалі більший вплив секуляризації, а з іншого боку всюди відчувається велика потреба зустрічі з Богом». Святіший Отець закликав до інтенсивного слухання Божого Слова в тиші та на молитві і додав, що «найбільш відповідні місця для такого духовного досвіду – це реколекційні центри».

В Україні в РКЦ можна нарахувати чимало реколекційних будинків. Це, наприклад, Дім Святого Отця Піо в Красилові, Хмельницької області, де брати капуцини вже багато років постійно проводять реколекції для членів та прихильників Оази, руху Віднови у Святому Дусі, а також для Францисканської Спільноти Світських. В Хмельницькому, в парафії Гречани, отці-єзуїти запрошують на духовні вправи, згідно з методом їхнього засновника, святого Ігнатія Лойоли. Це так звані «ігнатіанські» реколекції, які проводяться у стислому мовчанні та зосередженні. Окрім того, реколеційні доми є у Вінниці, Томашполі, Летичеві, Смотричі, Язлівці, Обухові, Дніпродзержинську тощо. Часто теж в католицькій пресі можна прочитати оголошення про реколекції, які лише для дівчат або лише для хлопців організовують окремі згромадження. Словом, вибирати є з чого.

Курорт чи змагання?

Безперечно, отак залишити все, взяти і поїхати – це зовсім нелегко, особливо для тих, хто розуміє, що це не поїздка на курорт, а справжнє духовне змагання. Інколи, немов справжньому Робінзону Крузо на своєму безлюдному острові, доведеться пережити і свою бурю, і своїх піратів. Людська душа – складний механізм. Їй нелегко приймати правильні рішення, обирати між добром та злом, відкривати правду про себе. Інколи щось защемить, інколи зрадіє. Однак, як і кожне лікування, зцілювання душі вимагає конкретних дій.

Але поїздка на реколекціїї – це також ще один крок у бік справжнього щастя. Його не знайдеш поза Богом і його не принесуть самі лише люди. Бути щасливим – цього треба постійно вчитися, відновлюючи в собі віру, надію та любов.

]]> http://www.credo-ua.org/2010/03/17000/feed/ 6 http://www.credo-ua.org/2009/05/1362/ http://www.credo-ua.org/2009/05/1362/#comments Mon, 18 May 2009 18:55:18 +0000 часопис CREDO http://www.credo-ua.org/?p=1362

Джерело: Daily Telegraph на основі Кодексу поведінки для блогерів що склали британські євангелісти.

Іспит сумління юзера

Якщо ти читаєш ці слова, це означає, що з твоїм комп’ютером все гаразд, а ще:

• Ти вмієш читати українською
• Ти вмієш вмикати комп’ютер
• Ти вмієш користуватися Інтернетом

А якщо це так, то тобі може знадобитися деяка інформація про цю сферу.

Інтернет — ніби віртуальний світ, а стільки емоцій та почуттів. Іноді він поглинає багато цінного часу, а деколи створює безліч нагод для знайомства з друзями…

Скільки годин я провожу он-лайн, в пошуках різноманітної інформації? Скільки її було насправді важливої, а скільки абсолютно непотрібної?

Для одних Інтернет став домівкою, для інших – місцем праці чи нагодою для товариських зустрічей. Для деяких він став місцем пошуку Бога… Для кожного — по-своєму, бо всі різні. Нові технології володіють стількома можливостями, що за їхньою допомогою можна зробити багато добра.

Якщо людина хоче бути з Богом, то хоче з ним бути всюди, незалежно від того, де вона: чи на роботі, чи вдома, чи бігає пальцями по струнах гітари, або клавіатурі комп’ютера. А чим Інтернет є для мене? Спробуймо поглянути на користування мережею з християнської точки зору, як перед сповіддю.

В Інтернеті може розвинутися гордість:

• Чи я не ошукував інших в Інтернеті, намагаючись показати себе в кращому світлі?
• Чи не показував себе навмисно кращим, здібнішим, багатшим, симпатичнішим?
• Чи я не підносив себе, провадячи Інтернет-розмови ?
• Чи перебуваючи на форумах або стрічках коментарів, я не ставився навмисно агресивно до інших людей, щоб похизуватися своїм, виключно інтернетним красномовством?
• Скільки разів, зваблений вдаваною анонімністю в Інтернеті, я принижував, очорнював, говорив про інших з погордою?
• Чи я не привертав до себе надмірної уваги, нехтуючи слуханням і читанням поглядів інших юзерів?
• Чи мені траплялось не шанувати чиєїсь приватної інформації та переконань?
• Чи не обмежував я свободу публічного визнавання релігійних практик, осліплений власною надзвичайністю?

В Інтернеті може розвиватись жадібність:

• Чи я ділюсь з іншими корисною та цінною інформацією, яку знайшов у мережі?
• Чи я не очорнював інших користувачів, заздрячи їх Інтернет-популярності?
• Скільки разів я змінював свою точку зору, приховував особисті погляди, щоб здобути визнання, пошану, повагу або схвалення?
• Чи перебуваючи в товаристві невіруючих, я соромився і приховував свою віру, лише заради того, щоб не бути відкинутим?
• Чи я намагався здобути дружбу за будь-яку ціну, не зважаючи на власну гідність?
• Чи моє перебування у віртуальному світі опиралося на постійних очікуваннях схвалень та похвал з боку інших юзерів?
• Чи я намагався вивідати у інших приватну інформацію про їхні проблеми, щоб заспокоїти своє бажання домінувати?
• Чи я намагався за будь-яку ціну збільшити популярність свого блогу, Інтернет сторінки, тощо?
• Чи я використовую легальні програми?
• Чи я прагну популярності в чаті або на форумі?

Інтернет – це також можливість пропагування аморальності:

• Чи користуючись Інтернетом, я відкривав порнографічні сторінки?
• Чи я не ошукував дружину/чоловіка, дівчину/хлопця, шукаючи нечистих віртуальних знайомств?
• Чи я не використовую Інтернет, як засіб розрядження статевої напруги?
• Чи я не був статево провокуючим з іншими юзерами?
• Чи я забезпечив безпеку власних дітей в користуванні Інтернетом?
• Чи я не схиляв неповнолітніх в мережі до аморальної поведінки або думок ?

Так само як в реальному житті за нашою волею, в Інтернеті ми можемо формувати власну заздрість.

• Чи я заздрив чиїйсь популярності в Інтернеті?
• Чи я не зневажав авторитет інших юзерів, операторів, модераторів, маючи на меті таким чином здобути визнання серед інших людей?
• Чи під впливом заздрості я не копіював слів інших, привласнюючи таким чином собі чужу думку та заслуги?

Непоміркованість – це одна з найсерйозніших загроз також і в Інтернеті:

• Чи не траплялось мені весь день просидіти за комп’ютером?
• Чи я не занедбував свої обов’язки, родину, релігійні практики за рахунок багатогодинного перебування в мережі?
• Чи я раціонально використовую свій вільний час?
• Чи я замислювався наскільки мені шкодить надто довге сидіння перед комп’ютером?
• Чи я не марнував сон надмірним перебуванням в мережі?
• Чи я можу про себе сказати: „я раб Інтернету”?
• Чи користуючись Інтернетом, я можу відділити важливі речі від приємних?
• Чи я не занедбував реальних контактів на користь віртуального спілкування?
• Скільки разів я забув про молитву або духовне читання, оскільки „засидівся” за комп’ютером?

Часом ми дозволяємо розвитися гніву:

• Чи я використовував мережу для розрядки негативних емоцій?
• Чи я не перекидав вини на інших юзерів за власні поразки?
• Чи в ілюзії анонімності я не був вульгарним та грубим?
• Чи в момент увімкнення комп’ютера я не одягав маски, оскільки в реальності я не маю сміливості випустити з себе злість?
• Чи за допомогою Інтернету я проявляв гнів? Чи я вмію стримати свої слова та емоції?

Часом серйозним гріхом, що росте в Інтернеті, є лінь:

• Чи я не занедбував свій розвиток в реальному світі, оскільки світ віртуальний вимагає від мене менших зусиль?
• Чи я не занедбував молитви після ночі, проведеної за комп’ютером?
• Скільки разів я привласнював собі чужу працю, оскільки це заощаджує мої час і зусилля?
• Чи використання Інтернету обмежує мою діяльність в реальності?
• Чи моя присутність в мережі обмежується виключно розвагами?

Звісно, це не означає, що іспит сумління закінчено. Адже це справа передовсім твоя, твого комп’ютера — і Бога.

5 кроків від усвідомлення до реалізації

Про що думає католик, коли чує слово “сповідь”? Найчастіше перед очами виникає образ сповідальниці й таємниці, якою покрито те, що відбувається між сповідником і грішником, який кається. Але далеко не всі знають або, принаймні, пам’ятають, що визнання гріхів – це хоч і важлива, та не єдина умова отримання прощення від Господа.

Деякі католики пам’ятають із уроків релігії або просто чули про те, що Таїнство Покаяння передбачає виконання п’яти обов’язкових умов. Ці умови необхідні для того, щоб християнин, який бажає позбутися зла, дійсно був звільнений і одержав від Бога прощення й нове життя в благодаті. Невиконання умов покаяння робить сповідь недійсною.
Що ж це за умови, від яких залежить усе життя християнина: одержить він прощення й шанс на нове життя з Богом, або ж буде продовжувати тонути в трясовині зла?

Умова перша: іспит сумління
Священикам нерідко доводиться зустрічатися із ситуацією, коли вірні приходять до Таїнства Покаяння без підготовки, на ходу згадуючи: “що ж сказати на сповіді?” Людям іноді здається, що сповідальниця – це свого роду автоматична пральна машина для душі. Вони думають, що головне “відбути” сповідь, а що було перед і після сповідальниці – не важливо. Така позиція – самообман. Бог – не автомат. Господь – Особа і чекає зустрічі з особою . Тому кожна сповідь – це насамперед зустріч блудного сина з люблячим Батьком.
Варто себе запитати: з якою метою я йду на сповідь? Відповіддю буде усвідомлення зла, яке ввійшло в життя людини, й від якого, як від отрути, необхідно якнайшвидше позбутися, щоб жити.
Іспит сумління – це внутрішня самокритика, оцінка власного морального стану. Проблема цього початкового етапу покаяння в тому, що самооцінка залежить від стану сумління людини. Совість людини можна зрівняти з музичним інструментом, струни якого можуть бути розтягнуті, а можуть бути настільки напружені, що в певний момент лопнуть.

Перша крайність – це людина з так званою “широкою” совістю, яка готова привести тисячі аргументів, щоб виправдати свої вчинки. Для такої людини добре все те, що їй видасться добрим. І не важливо, що кажуть люди або сам Господь. Вона готова погодитись на все, аби лише не дивитися правді в очі й не боротися з реальним злом.
Друга крайність – це люди з надмірно чутливим сумлінням. Найчастіше такий віруючий бачить “гріхи” там, де їх не бачить навіть сам Господь. Для такої людини навіть добрі справи будуть підозріло недобрими. А найменша зміна форми буде рівнозначною неправильності змісту віри, молитви, життя.
Бог, знаючи, що сумління людини, як інструмент суб’єктивної оцінки, може підвести, дав людям незалежні мірки оцінювання: Заповіді, Святе Письмо, Навчання Церкви. Тому завжди під час іспиту сумління тверезомислячий християнин буде намагатися порівняти власну оцінку думок, слів і вчинків з оцінкою Бога й Церкви.

Умова друга: жаль за гріхи
Є багато людей, які розуміють, що чинять недобре, але зовсім мало таких, які переконані, що так не повинно бути. Священикам доводиться зустрічатися на сповіді з людьми, які, виконуючи першу умову, на другу ніяк не можуть погодиться. Це люди, які прекрасно відрізняють добро й зло, але вважають зло необхідним елементом свого життя. “Так, я грішний, але ж таке життя і якби я знову опинився в тій ситуації, знову згрішив би”, – скаже така людина. Це та категорія людей, які не вірять, що все могло бути інакше. Такі “віруючі” не вірять, що ті або інші гріхи в їхньому житті були трагічними помилками, які зіпсували життя. “Так, було зло, але ж воно непогане, я про нього не шкодую”. Це людина, яка приходить до Бога, аби розповісти Йому на сповіді, що зовсім не шкодує про вчинене зло, а значить – буде надалі чинити так само. Як важко священикові зустрічати на сповіді людину, яка не вірить у те, що зло – це зло, неправильність, ненормальність. Така людина не бажає погодитися з тим, що тільки добро нормальне й природне для неї.
Справжня сповідь немислима без щирого розкаяння людини. Жаль за гріхи – це усвідомлення того, що вчинене зло дійсно отруювало життя, це відраза до гріха, який приніс масу лиха і неприємностей у життя. Просити прощення може тільки той, хто розуміє, що є за що вибачатися. Процес покаяння передбачає не тільки усвідомлення присутності зла й добра в своєму житті (перша умова), але й усвідомлення того, як діє зло, відраза й шкодування за свої гріхи (друга умова).

Умова третя: тверде рішення виправитися
Якщо згадати гріхи та покаятись ще можна, то з постановою боротися зі злом можуть виникнути проблеми. “У мене нічого не вийде! Я знаю, що піду далі грішити!” – впевнений віруючий у безсиллі Бога й всесиллі зла. Така людина заздалегідь не залишає Богу шансів на те, щоб принаймні спробувати боротися із гріхом або зменшити його вплив. “Ні, я знаю й тому буду далі грішити!” – не буде вгамовуватись недовірлива свідомість грішника. Як же непросто Богу (а тим більше священикові) проломитися крізь завзятість такої свідомості, намагаючись пояснити, що таїнство Покаяння – це не тільки очищення, але й наповнення благодаттю, силою для життя без гріха. Якщо на першому й другому етапі процесу покаяння від людини очікувалося усвідомлення , то на третьому етапі все залежить від віри. Щоб сказати Богу : “я намагатимусь більше не грішити”, потрібно вірити в те, що незважаючи на людську слабкість, Господь дасть потрібні благодаті та укріпить неміч розуму і волі.
Немає більшого ворога справжньої віри, ніж песимізм – таємний брат віри в зло. Неможливо поєднати християнство, віру у всемогутність Божої Любові з вірою у всесилля зла, гріха й безсилля людини. Сповідь без упевненості в допомозі Бога перетворилася б у песимістичний звіт за виконану в минулому роботу. Сенс сповіді в тому, що людина впевнена у Всемогутності Люблячого Бога й очікує Його порятунку. Без надії на виправлення не має змісту ні віра, ні сповідь.
Варто також зазначити, що постанова виправитися повинна бути твердою. А твердість постанови – це не загальні фрази обіцянок і бурхливі емоції. Рішення виправитися виражається в прагненні не допустити в майбутньому тих думок, слів і дій, які стали причиною гріха. Усвідомивши в молитовному спілкуванні з Богом і назвавши зло по імені (перший етап), засудивши кожний із гріхів як отруту (другий етап), слід назвати конкретні причини, що привели до гріха, й просити Бога про зміцнення в рішенні не допустити повторення гріха (третій етап).

Умова четверта: щира сповідь
Зовнішнє визнання гріхів для багатьох католиків – теж не найлегший етап таїнства Покаяння. Зовсім не просто вголос говорити про те, що знаєш тільки ти і Бог.
Диявол, переможений уже в трьох попередніх боях, пробує вдарити в психіку людини. У грішника раптом прокидається сором, який був заморожений протягом стількох гріхів! “Адже по той бій стінки сповідальниці сидить така ж грішна людина. А що він про тебе подумає? Він буде на тебе косо дивитися. Хто він такий, щоб йому розповідати? Якщо декількох гріхів не назвеш, то нічого страшного – Бог однаково вибачить. Мовчи. Скажи парочку загальних фраз і все. Навіщо говорити конкретно про цей гріх?” Такими й подібними думками починає атакувати сатана бідного грішника. Що робити? А все протилежне тому, що радить злий дух. Зло найбільше на світі боїться викриття. Боїшся? Скажи: “боюся”. Не знаєш, що і як сказати? Скажи про це уголос. Важко? Говори про це. Важливо радіти тому моменту, що залишилося вже зовсім небагато й твоє життя буде врятовано могутністю Божої благодаті. Потрібно тільки сконцентруватися, зібрати все те, що передумалося, усвідомилось, і назвати по імені та уголос. Навіщо?

Внутрішня причина сповіді перед священиком – це ламання гордині, а також зовнішнє підтвердження того, що в думках ми усвідомили й пообіцяли Господу. Думки прийшли й пішли. А людина – це не тільки думка, дух, але й тіло. Думка повинна підтвердитися дією. Увесь внутрішній процес покаяння на четвертому етапі повинен знайти свій зовнішній прояв. Грішник іде в храм, до Бога. Шлях від усвідомлення гріха, каяття, розв’язку виправитися до сповідальні – це дорога блудного сина до ніг люблячого Батька. Страшно, неприємно, але прощення Батька й нове життя набагато важливіше сорому, приниження, тупої гордині. Стати перед Богом у сповіді – це підтвердити конкретною дією все те каяття, яке було тільки на рівні намірів і внутрішніх переживань.
Зовнішня причина сповіді перед священиком – це забезпечення об’єктивності (дійсності) покаяння. Річ у тім, що людина, яка кається, може обманути саму себе. Легко собі сказати: “Бог мене пробачив”, – але чи це буде правдою? Чи правильно я визначив гріх у першому етапі покаяння? Для цього потрібно назвати священику все, що ви пам’ятаєте та усвідомили як гріх. Навіть те, у чому сумніваєтесь, добро це чи зло, також потрібно назвати по імені. Чи дійсно ви каєтеся у вчиненому гріху ? Це теж слід уголос задекларувати в сповідальниці. Чи дійсно ви бажаєте зробити все , що у ваших силах, аби не допустити гріха у майбутньому? Скажіть це сповідникові. Адже він – не людина з вулиці, не випадковий перехожий або лікар на роботі. Священик – це експерт у духовному і моральному житті. Сповідник прекрасно розуміє, що гріхи відпускає не він, а Господь. Священик є лише видимим знаком, дарувальником благодаті прощення й реанімації колишнього грішника. Але перед Богом сповідник відповідає за те, як розпоряджається дарованою йому владою. Тому кожний священик намагається впевнитися чи виконав каяник усі три необхідні умови покаяння. І тільки після цього може дати відпущення гріхів і нагадати про обов’язкову покуту: відшкодування вчиненого зла.

Умова п’ята: відшкодування вчиненого зла
Як це не парадоксально, але більшість людей вважає, що Таїнство Покаяння завершується у сповідальниці. Насправді ж, необхідно виконати останню умову: виправити помилки. Зазвичай цю умову багато хто намагається пояснити тим, що вони помолились задану священиком покуту. Але що робити з вкраденими грошима, які ще знаходяться у гаманці грішника, який розкаявся? Як вчинити з людиною, яку образив, не допоміг? Чи вистачить лише за неї помолитися, так і не протягнувши руку примирення? Відповіді здадуться очевидними, але зовсім непростими в реалізації. Виконання останньої умови покаяння – це плоди й доказ нашої зміни в кращий бік. Слід пам’ятати, що на цьому етапі ви вже примирені з Господом, і Він сам буде допомагати вам виправити наслідки гріхів. Тут головне – не нашкодити безрозсудною старанністю. Враховуючи можливі наслідки ваших дій, творити добро. Те порожнє місце, яке з’явилося у вашому житті після викорінювання зла, не терпить порожнечі. Цей вакуум необхідно заповнити добром, щоб туди знову не заюшив потік зла. Тому завершення Покаяння – це не пасивне самовдоволення досягнутим, а позитивне й повне християнського оптимізму зростання в доброму, щоб у вашому житті не залишилося місця, незаповненого життям з Богом.