Апостольську подорож Бенедикта XVI на Мальту ЗМІ звели до дешевих «сенсацій». Набагато більше місця було присвячено хмарі вулканічного пилу над Європою та труднощам з перельотами, а паломництву Папи до Мальти особливої уваги медіа не приділили.

Єдиний пункт, яким зацікавились журналісти – це зустріч Папи з жертвами сексуальних зловживань серед духовенства. Хоча зустріч за бажанням її учасників мала приватний характер, медіа переганяли один одного в описах її деталей (незважаючи на те, що не були на ній присутні), та навіть подавали коментарі й оцінки її учасників. Єдиним джерелом інформації для них був прес-реліз прес-служби Ватикану. Деталі, які вони описували у своїх матеріалах, часто суперечили одні одним, отже їх вірогідність стоїть під великим сумнівом.

Промови Папи журналісти інтерпретували лише у площині полеміки та всюди вишукували зв’язок з темою розбещення неповнолітніх.

Читаючи світову пресу, складається враження, що Папа присвятив своє паломництво на Мальту темі педофілії. «Папа плаче з жертвами педофілії» – під таким заголовком вийшов матеріал ВВС, який підсумовував усю подорож Бенедикта XVI. Проте з нього важко зрозуміти, що йдеться саме про паломництво Папи, тому що стаття вписується в кількатижневу риторику, в якій Церква з’являється у ЗМІ лише, як негативний герой сексуальних афер.

Схоже паломництво Папи описує Times on line: зосереджуючись більше на скандалах, ніж вчитуючись у промови Понтифіка.

Варто зазначити, що у промовах Папа говорив не про сексуальні скандали, чим розчарував велику кількість ЗМІ, які від нього чекали тільки цього.

Зовсім інакше візит Бенедикта XVI описали мальтійські ЗМІ. У матеріалах аналізувались промови Святішого Отця до католиків. Приміром, Times of Malta пише, що Бенедикт XVI закликав мальтійських католиків бути стражниками цінностей та пишатись своєю вітчизною, у якій сьогодні захищається життя ненароджених та нерозривність подружжя. А це – найкращий фундамент для подружнього життя.

Українські ЗМІ найбільше зацікавились тим, що «Папа задрімав під час Меси». Цю подію, як другу (після зустрічі з жертвами сексуальних домагань) за важливістю усього паломництва на Мальту подали більшість ЗМІ України, зокрема Українська правда , Корреспондент, Gazeta.ua , TCH.ua та ін. Згадали й про сексуальні скандали в Католицькій Церкві, проте змовчали про основні події апостольської подорожі Папи на Мальту.

За матеріалами: wiara.pl , CREDO

]]> http://www.credo-ua.org/2010/04/21793/feed/ 3 http://www.credo-ua.org/2009/11/8296/ http://www.credo-ua.org/2009/11/8296/#comments Fri, 13 Nov 2009 21:11:35 +0000 часопис CREDO http://www.credo-ua.org/?p=8296

Не потрібно бути фахівцем в галузі реклами, аби знати, що на релігійних символах можна заробити. Христос з пляшкою пива, священик цілує монахиню – релігійні символи все частіше використовуються з рекламно-комерційною метою.

Все частіше сама Церква стає перед проблемою, чи примиритись із «ринковістю» віри, чи вберегти її будь-якою ціною навіть від натяку на маркетингову діяльність.

Щоб привернути увагу потенційних клієнтів, рекламники та журналісти все частіше ображають їхні релігійні почуття. Чи насправді все, що наганяє бізнес – дозволено?

Ісус рекламує пиво

Литовська пивоварня «Kalnapilis» в рекламі свого пива використала зображення Христа Журливого. Христос в навушниках заохочував людей купувати напій і виграти ком пакт-диск. Більшість віруючих відчули себе ображеними тим, що зображення Спасителя із слідами муки – терновим вінком на голові – було використано в рекламі пива. Після протестів вірян та Церковної влади реклама пива зникла з білбордів та телебачення.

Апостоли грають в покер

Одна з букмекерських контор в Ірландії зробила неординарний хід. На великих білбордах, розклеєних по Дубліні, з’явились апостоли а-ля фреска Леонардо да Вінчі. Лише замість хліба у їхніх руках були гральні карти. Перед Ісусом лежали жетони для гри у покер, а Іуда традиційно тримав 30 срібняків.

Речник РКЦ в Ірландії висловив обурення. На його думку, рекламники позбавленні доброго смаку.

Священик цілується з монахинею

Фірма Бенеттон відома по всьому світі зі своїх рекламних скандалів. Автор скандальних реклам Олівер Тоскані, часто будував свої реклами на релігійних мотивах. На початку 90-х минулого століття найбільше обурення викликав його плакат із фотографією священика та монахині, що цілуються. Плакат заборонили демонструвати в Італії. В Польщі була складена заява в прокуратуру про образу релігійних почуттів, внаслідок чого рекламу заборонили.

Гостія Папи на Інтернет-аукціоні

Кілька років тому на німецькому Інтернет-аукціоні виставили гостію (білий хліб, який використовується під час Літургії), яку консекрував (консекрація гостії –молитва, під час якої хліб перетворюється на Тіло Христове) Папа Бенедикт XVI. Продавець стверджував, що він це робить задля того, аби папське Причастя могли прийняти хворі люди, які не можуть поїхати до Ватикану. «Справжнє Причастя, яке консекрував папа Бенедикт XVI» – так виглядає «опис» «товару». Продавець пояснював, що він сам отримав це Причастя під час Літургії у Ватикані.

Ця подія викликала бурю невдоволення серед німецьких католиків. Багато Інтернет-ресурсів закликало бойкотувати Інтернет-аукціон, розсилаючи електронні листи протестів своїм користувачам. Католицька Церква вірить, що шматок гостії після молитви консекрації перетворюєтья в справжє Тіло Ісуса Христа. А торгувати Ним – це богохульство.

Розіп’ятий на жіночих стегнах

В 1997 році з’явились рекламні плакати фільму Мілоша Формана «Народ проти Ларрі Флінта». На тлі жіночих стегон він зобразив голого чоловіка із руками, що імітували розп’яття. В Кракові (Польща) такі плакати були одразу ж порізані та обілляті фарбою. Таким чином краків’яни самі «зцензурували» рекламу.

Власник фірми, яка розклеювала плакати, отримав позов до суду. Позовник ствердив, що плакати порушили його особисті почуття, оскільки чоловік, зображений на них, асоціюється з Ісусом Христом.

Календар, в якому священики – як м’ясо

Оскільки попередні речі українцям переважно не знайомі, то ця тема активно обговорювалась та обговорюється в уанеті. В «Римському календарі», який вже видається з 2004 року поруч з інформацією, яка має за мету полегшити читачам пізнання Вічного Міста, було розміщено фотографії молодих симпатичних «священиків».

З цим календарем пов’язано багато міфів. Один з них, що його видав сам Ватикан. Це абсолютна нісенітниця, автор ідеї та видавець календаря – фотограф П’єро Пацці.

«Молодий священик -, це знак свіжості Церкви. Люди думають про Церкву, як про щось закрите, старе, а в той же час молоді чоловіки вступають до семінарій. Вони вивчають богослов’я, але мають молоді очі та молоді посмішки» – каже автор фотографій, П’єро Пацці, – «Я показую священиків в їхньому природному контексті, на тлі сакральних будівель, в той час, коли вони віддають Богові свою прекрасну молодість» – каже Пацці, обороняючись від закиду, що він богохульник, як Тоскані, автор фотографій для фірми Бенеттон.

Автор календаря сказав гарні речі про Церкву і хотілося би вірити, що він має добрі наміри, але ними як відомо, «вибрукувана дорога до пекла». Існує загальне переконання, що на сторінках «Римського календаря» зображені справжні римо-католицькі священики. Це переконання призвело та призводить духовну шкоду багатьом людям. Зображення молодих чоловіків на сторінках «Римського календаря» шокують, а навіть вбивають віру.

Гидко дивитися, як на тіла, зображені в «Римському календарі» дивляться, немов на м’ясо. Натовпи туристок вулицями Риму розглядають кожен місяць, жваво обговорюючи та капаючи слиною… Жінки-пасторки з Швеції оптом закупляють ці календарі… В Інтернеті під фотографіями «священиків» написано гігабайти коментарів, які в своїй переважній більшості мають брутальне забарвлення. Багато людей задається питанням, чи справді люди, які є в тому календарі, – священики?

Чоловіки, що там зображені, дійсно виглядають добре, але більшість з них – це не священики. Щоб це помітити, не потрібно навіть бути римо-католицьким священиком. Це і так видно неозброєним оком. І річ не в обличчях фото-моделей чи укладених гелем зачісках.

Майже всі моделі на фотографіях одягнені в сутану. Але в спекотному Римі в сутанах майже не ходять. Звісно, є винятки, але, як правило, це або лефевристи, або члени Опус Деі. Важко уявити, щоб члени обох груп, які відрізняються великою суворістю, дозволили собі фотосесії на календар. В сутанах ходять також працівники ватиканських конгрегацій, але ті священики вже мають поважний вік.

Моделям на календарі, які видають себе за священиків, одяг дещо за розміром не підходить. Це більше схоже на театральний реквізит, ніж на власний одяг священика.

Також неможливо знайти сучасного римського священика в капелюсі з широкими полями, а на календарі Пацці таких є кілька.

Деякі фотографії «Римського календаря» є просто унікальними в своїй недолугості, як, наприклад, світлина «священика» в береті. Чи то такий новий фасон, чи останній писк моди, або просто банальне невігластво, справжній священик принаймні би знав, як носиться берет і не вдягнув би його не тим боком.

Варто зазначити, що в «Римському календарі» Пацці є справжні люди, як наприклад ті, що йдуть в літургійних процесіях. Це дійсно дві справжні фотографії, але на них не священики, а міністранти – хлопці, що прислужують біля вівтаря. З фотографій видно що, хлопцям біля двадцяти, а в Римо-Католицькій Церкві, щоб стати священиком, потрібно мати принаймні двадцять п’ять років.

Якщо й досі хтось думає, що в календарі на всіх фотографіях справжні священики, то ці думки розвіє

«Лист видавця»

«Італійське видання цього календаря викликало багато невірних тлумачень в міжнародній пресі. Існує декілька спірних моментів, які хотілося б прояснити. По-перше – це не офіційний календар Святого Апостольського Престолу, а тільки інформаційний інструмент для тих, хто відвідує Рим.

П’єро Пацці видавець»

Схоже на те, що з часом людей обурює все менше речей. Ми вже набрали імунітету через великі скандали і мало що робить на нас велике враження. Це розуміють фахівці реклами і намагаються «в ім’я грошей» постійно пересувати границю між святим та грішним.

«50 речей, які вбив Інтернет» – так називалася стаття в газеті «The Daily Telegraph», що вразила британську аудиторію – кілька сотень коментарів та листів до однієї статті.

Дійсно, наше життя з приходом Інтернету та цифрових технологій змінилося, мабуть, на краще: в Інтернет-магазинах купувати зручніше, зручно мати під рукою всю потрібну інформацію, дуже важливо мати можливість швидко передавати дані і миттєво дізнаватися про новини. Проте, не всі зміни для нас пов’язані з придбанням, багато з них пов’язані з втратами. Можливо, саме тому британська публікація викликала такий резонанс. Ми не помічаємо цих змін і втрат до тих пір, поки не озирнемось назад років на 10.

В епоху Інтернету, ми втратили:

Мистецтво ввічливої незгоди

У мережі безліч матеріалів про те, як треба ввічливо і делікатно дискутувати. Проте збільшення майданчиків для обговорення приводить до загального загострення тону діалогу. Бажання викрити опонента перевищує усі норми.

Прослуховування дисків та альбомів повністю

Світ Інтернету – це царство фрагменту: одного відео з YouTube, однієї пісні, одного фрагменту з фільму. Почавши слухати пісні одного виконавця, ми миттєво перемикаємося на іншого.

Пунктуальність

До появи мобільних телефонів доводилося бути пунктуальним. Сьогодні зустріч можна затримати, відкласти, та й взагалі скасувати в самий останній момент.

Паперові телефонні довідники

Навіщо вони, якщо вся контактна інформація вивішена на сайті – на відстані декількох кліків мишкою?

Наручний годинник

Діставати мобільник кожного разу не дуже зручно, проте він все більше функцій в собі поєднує – виходить економія електронних приладів.

Паперові листи

Якщо ви не перебуваєте в спеціальному клубі, де учасники пишуть один одному листа, то коли ви востаннє отримували паперовий лист від друга? У минулому столітті?

Спробуйте відключити мобільний телефон та Інтернет і побути два-три дні з сім’єю. Включивши телефон і комп’ютер знову, ви побачите, що вас вже мало не з міліцією розшукують.

Пам’ять

Навіщо зберігати в ній щось, якщо «все знайдеться через Google»?

Результати спортивної гри на наступний день

Коли останній раз ви купували газету, щоб дізнатися, хто виграв у тому важливому чемпіонаті? Напевно, відразу ж у новинах в Інтернеті всі подивилися, ще до закінчення матчу.

Запам’ятовування телефонних номерів

Ми пам’ятали десятки номерів, ми знали кілька технологій для швидкого запам’ятовування. Тепер – вбив у контакт-лист телефону і пам’ятати нічого не треба. Доки не втратиш телефон або не розмагнітиться сім-карта. Але хто з нас про це думає? А ті, хто все ж таки думають, вчасно синхронізують телефон і комп’ютер.

Повага до лікарів та інших професіоналів

Прочитавши всі статті на всіх сайтах, вивчивши по блогах всю інформацію про поліклініку або лікарню, ми приходимо до лікаря, щоб з усією відповідальністю оголосити йому про свій діагноз і спосіб лікування. Йому залишається тільки погодитися, адже хіба ми прислухаємося до його думки?

Будь-якого історика ми легко перевершимо у знаннях, якщо під рукою є Вікіпедія

Повага до істориків та наукових працівників

Будь-якого історика ми легко перевершимо у знаннях, якщо під рукою є Вікіпедія.

Повага до священиків

Авторитет священика для досвідченого інтернетчика – теж не завжди вже і авторитет. Озброївшись пошуковою системою, можна швидко пояснити будь-якому священику, як сильно він помиляється і неправильно проповідує.

Знання географії

GPS та Інтернет-мапи повністю звільнили нас від необхідності запам’ятовування вулиць, доріг і маршрутів. Поки є електрика і вони працюють – загубитися складно.

Конфіденційність

Наша пошта прочитується. Нехай і роботом, який вирішує, яку рекламу краще поставити на нашу сторінку. Але в який саме момент робот перестане бути роботом, ми навряд чи дізнаємось.

Усамітнення

Спробуйте відключити мобільний телефон та Інтернет і побути два-три дні з сім’єю. Включивши телефон і комп’ютер знову, ви побачите, що вас вже мало не з міліцією розшукують.

Концентрація

Скільки хвилин поспіль ви можете працювати, не відволікаючись на «Вконтакте», «Однокласники», пошту, ЖЖ-стрічку або новини?

Довідкові сторінки в паперових щоденниках

Міри довжини і ваги, різниця в часі і коди міст – напевно, якщо ми і заглядаємо на ці сторінки, то тільки якщо зовсім вже нічого читати.

Обід

Нормальний обід. Не перекушування похапцем за робочим комп’ютером під час відпочинку та перегляду, непов’язаних з роботою сайтів.

Вільні вечори

Це було давно – повечеряти, пройтися прогулятися, залягти з книжечкою. Зараз треба терміново доробити одне, інше, і втоми начебто немає до другої години ночі. Її відчуваєш, лише коли сідаєш попрацювати з документами або книгами, бо монітор чи увімкнена пошта створюють ілюзію другого дихання. Те, що це – саме ілюзія ми відчуємо на ранок.

Кілька годин сну

Ті самі, які ми протягом дня витратили на Інтернет-бої і читання всього підряд без розбору.

Вміння працювати з паперовою книгою

Правда, коли читаєш книгу, не вистачає гіперпосилань, а головне – пошуку по книзі?

Читання серйозної літератури

Просидіти цілий день на історичному або релігійному форумі, кидаючись один в одного вишуканими у мережі цитатами – зовсім не те ж саме, що вдумливо почитати серйозну книгу з відповідної тематики.

Почуття

У перші місяці роботи в Інтернеті кожне повідомлення про хвору або покинуту дитину займало розум, думки і почуття. А потім виробляється імунітет, і лише найнебайдужіший не прокручує статті про допомогу, думаючи, що всім не допоможеш. Раніше достатньо було просто фактів. Сьогодні, щоб спонукати народ здати кров або зібрати гроші, потрібно докласти неабиякої журналістської майстерності.

Скільки хвилин поспіль ви можете працювати, не відволікаючись на «Вконтакте», «Однокласники», пошту, ЖЖ-стрічку або новини?

Допомога

Як і раніше мало хто допомагає. І нечасто. Але тепер своє сумління можна так легко заспокоїти! Просто перепостити повідомлення, додавши до нього три знаки оклику. Інформаційна підтримка – річ, звичайно, важлива, але якщо всі будуть обмежуватися передруком, хто ж буде допомагати?

Відповідальність

Як просто відсунути свої обов’язки на користь віртуальних проблем – в процесі приготування обіду піти читати форум, замість занять з дітьми, сидіти на YouTube, замість того, щоб допомогти дружині у хатніх справах, робити вигляд, що страшенно зайнятий роботою. З іншого боку, відповідальності у мережі у нас не більше – пообіцяв комусь допомогти, можна і порушити обіцянку.

Терпіння

Це раніше лист писався довго і вдумливо, іноді кілька днів, потім чекали відповіді кілька тижнів. Сьогодні легкий помах пальцями, і всі ті слова, про які ми пошкодуємо вже через півгодини понеслися у кібепростір зі швидкістю інтернет-каналу.

Спокій

Безсумнівна перевага мобільного телефону у тому, що завжди можна подзвонити близькій людині, дитині, і перевірити, чи все в порядку. Раніше, наприклад, запізниться дитина зі школи, мама за голову хапається, де ж шукати, куди бігти. Але проблема вирішена лише частково – як часто бувало, що ви в сотий раз набираєте номер, щоб почути: «Абонент знаходиться поза зоною досяжності», «Апарат абонента вимкнено». Що краще – не знати нічого взагалі або чути таку автоматичну відповідь?

Усна передача досвіду

Коли нам потрібен рецепт святкової страви або зламалася пральна машина, ми звертаємось за порадою до старшого покоління чи набираємо потрібний запит в Інтернеті?

За матеріалами: Православие и мир


Скорочено і адоптовано, повну версію читайте: «The Daily Telegraph»

До споживання інформації належить ставитись як до споживання їжі

На дачі ми маємо сусідку: немолода людина, вона час від часу заходить до нас в гості. Іноді розповідає про те, що діється в світі. Мене завжди дивували її розповіді «за життя»: про вбивства, насильства, «брудну білизну» відомих людей. Я думав звідки у неї таке уявлення про світ, в якому не має місця на позитив? Минулого року, відпочиваючи на дачі, я заглянув до нашої знайомої. На столі лежало декілька газет. Чекаючи на господиню, я почав їх переглядати. Газети, які вона зазвичай читає, виявились звичайною «жовтою пресою». П’ятнадцять хвилин споживання цих видань – і два дні я дивився на світ через дивні «окуляри», вбачаючи в усьому чорну сторону життя.

До споживання інформації належить ставитись як до споживання їжі. По-перше, воно вимагає обережності. Люди не їдять смердючу їжу. Але чомусь дуже охоче накидаються на смердючу інформацію. Вона так само небезпечна як і зіпсована їжа.

Споживання інформації вимагає виховання смаку. Ми звикли до того, що їжа має бути смачною. Смак виховується. Діти, зазвичай, не розуміють смаку багатьох продуктів, які люблять дорослі. Смакові рецептори потрібно тренувати. За аналогією з тим, як смакові рецептори здатні розрізняти солодке, гірке, солоне, поняття смаку було перенесене в сферу естетичного досвіду і поширене на здатність відчувати прекрасне в мистецтві та житті. Читання доброї преси сприяє формуванню доброго смаку. І навпаки: читання таблоїдів занижує наш смаковий поріг.

Врешті, споживання інформації вимагає поміркованості. Сьогодні в Україні виходить близько 30 000 друкованих видань. Намагання читати якомога більше може привести до інформаційної обжерливості. Обжерливість — це непомірність і жадібність в їжі. В католицькій традиції обжерливість є одним з семи смертних гріхів. Обжерливість — це одна з форм ширшого пороку — ласолюбства. В античності вважалося, що обжерливість викликає як тілесне страждання, так і страждання душі, оскільки предмет радості ласолюба не є справжнім благом. Боротьба з пороком обжерливості передбачає не стільки вольове придушення позивів до їжі, скільки роздум про її справжнє місце в житті. Так само і з інформацією: варто замислитись, до чого вона має служити у моєму житті? Чи вона здатна розвивати мене, чи лише загрожує інформаційним ожирінням?

В листі до Коринтиян Апостол Павло написав: «Все мені можна, але не все корисне» (1 Кор. 6,12). Беручи до рук будь-яке видання, варто згадати ці слова.

Довідка CREDO

Александр Доброєр, богослов, соціолог, журналіст, мотиваційний спікер, спеціаліст в області public relations, бізнес-тренер. Директор Європейського інституту соціальних комунікацій