Щиро вітаємо всіх читачів із Днем української мови та писемності!

Нехай Господь благословить всім, хто розвиває та зміцнює дар, який Він нам дав – нашу мову!

фото: Валерій Баришполець

Корисні посилання

Гігантська колекція посилань на ресурси, присвячені українській мові


Гарні зображення на українську тематику


До мови з розумом: Брак словотворчого хисту


Чому ви любите українську мову


Ефективність української мови на сайті

Громадська акція UA DAY

Ображена людина бачить і чує набагато гірше за душевно спокійну і щасливу, тому недобачити чи недочути може дуже легко, а от переконати її у зворотному – справа не з легких.

Як просиш вибачення, так тебе і вибачать. Життя – не без перечіплювань за камінці, тому час від часу доводиться за щось перед кимось вибачатися. Нерідко робимо ближнім боляче, така вже у нас, людей вдача. Скоєного не повернути, тому єдине, що залишається – просити пробачення. Але тут головне – дійсно усвідомлювати те, що заподіяли і за що вибачаємося. А відтак, потрібно докласти максимум зусиль, щоб скривджена людина відчула глибоке каяття винуватця і у неї не лишилося й найменшого смутку та рубців.

Способів вибачень та перепрошень може бути безліч – все залежить від бажання, уяви та, я б сказала, темпераменту образника. Хтось вибачиться одразу, а хтось, набравшись мужності, – за якийсь час. Дехто перепрошуватиме по телефону, а хтось – у листі. Декому для вибачення достатньо погляду, а хтось розводитиме тиради про свою невинність. Та, як кажуть, тут важливо не передати куті меду і в будь-якому разі вдумливо підбирати слова, бо поширене “я не те мав/ла на увазі” опісля не діятимуть. Відомо, що ображена людина бачить і чує набагато гірше за душевно спокійну і щасливу, тому недобачити чи недочути може дуже легко, а от переконати її у зворотному – справа не з легких.

Буває, що замість слів вибачення багато хто використовує вигуки. От уявімо собі таку ситуацію…
У переповненому міському автобусі люди мимоволі штовхаються або наступають один одному на ноги. “Річ буденна, з ким не буває”, – скажу я і скажете ви. Та після скоєного приходить час розплати: або потерпілий штовхає вас у відповідь, або ж ви швиденько вибачаєтеся за скоєне. Перший варіант розвитку подій зі мною, тьху-тьху, не траплявся, хоча у години пік очікувати можна всього. А от вибачитися за провину я завжди готова, хоча відбувається це за якоюсь спрощеною схемою – замість слова “Вибачте!” з уст виривається зазвичай лише вигук “Ой!”. Опісля роблю вигляд, що нічого не трапилося, і сприймайте моє “Ой!”, як повноцінне каяття. І певна, тривало б у мене “ойкання” й надалі, якби не випало писати про це статтю.

Звісно, в даному випадку не беру до уваги традиції вибачень у різних народів, бо, скажімо, у Сполучених Штатах, якщо ви комусь у натовпі стали на ногу або на вулиці когось штовхнули ліктем, не прийнято вибачатися. Той, когось ви по-хамськи штовхнули, зазвичай вибачається сам, оскільки щиро вважає, що це він такий незграбний і допустив небезпечне зближення. Крім того, якщо ви навчається в американському університеті, то також не варто вибачатися за спізнення на лекцію, навіть якщо ви прийшли за 15 хвилини до її закінчення. Поводьте себе природно, просто скажіть: “Вітання, професоре! Привіт всім!”. Цього буде цілком достатньо.

Напевно, ви помітили, що на поширене та таке бажане “Дякую!” доволі часто відповідають просто носовим “Угу!”. Вважала таке спілкування або миттєву реакцію на так звані життєві подразники нормальною, бо нерідко чула це від друзів чи знайомих. До того ж, люди – створіння ледачі, де випадає можливість, намагаються “прорачкувати”, а вигуки не потребують практично ніяких фізичних зусиль і озвучуються за інерцією. Не даремно, скажімо, “угукання” дуже поширене під час спілкування в мережі Інтернет, де повідомлення сприймається швидше по змісту, а не по формі викладу.

Не маю нічого проти звуків. Людям властиві вигуки, та й вони певним чином надають мові якогось колориту. За філологом Станіславом Губерначуком: “У нас це — звуки-думки: хм! цсс! хі! еге, угу (останні два — у значенні “так”), е-е, у-у (в значенні “ні”), га? (тобто “чого треба?”), ну! (“не чіпай!”). Сюди ж, певне, треба також віднести: на (“візьми”), но (“дай-но”), ні, ну, так, ей, — які за змістом заміняють цілі речення”.

Втім, дехто вважає неввічливим виражати своє ставлення до чогось вигуками, на зразок “ага”, “угу”, “гм”, “ого” тощо. Але ось як коментує їхнє вживання один знайомий з мережі Інтернет:
“Ага” – може позначати радісну згоду або констатацію співпереживання (до позитивної емоції);
“Угу” – вживаю в стані замисленості, для співпереживання негативній емоції або (дуже зрідка) на позначення “я пойняв, блін, а тепер не заважай, будь ласка”.

Отже, зрозуміти значення вигуків можна або по контексту, або по інтонації. Але на “Дякую!” все-таки краще відповідати “Прошу, заходьте ще” або щось на зразок цього, бо “угукаючи”, ви ніби применшуєте вдячність тієї людини, яка вам щиро за щось вдячна. А щодо вибачення, то “Ой” може бути вашою реакцією на раптовість ситуації, але “ойкання” не є самодостатнім, тому не може бути одноосібним – за ним обов’язково продовжте: “Ой, пробачте, будь-ласка, я не хотів/ла”.

Отже, вибачення має бути зрозумілим і вимовленим до кінця, щоб не залишалося недомовок і непорозумінь. А то на ваше “Ой” (як “Вибачте!) відповідатимуть “Угу” (в значенні “Нічого страшного!”). Коротко і ясно, але якось холодно і не “по-людськи”.

Вибачатися/вибачитися - просити вибачення, усвідомлюючи свою провину.
Великий тлумачний словник сучасної української мови

“Звуки-думки: хм! цсс! хі! еге, угу (останні два — у значенні “так”), е-е, у-у (в значенні “ні”), га? (тобто “чого треба?”), ну! (“не чіпай!”). Сюди ж, певне, треба також віднести: на (“візьми”), но (“дай-но”), ні, ну, так, ей, — які за змістом заміняють цілі речення”.
Станіслав Губерначук, філолог.

Дай послухати кількахвилинне спілкування між тобою і твоїм чоловіком/дружиною і я скажу чи щасливе у вас сімейне життя. Хтось може думати, що цей перекручений вислів є перебільшенням. Може й так, але практика доводить інше. Не можуть двоє на повну купатися в коханні, якщо рівень їхнього спілкування ледь дотягує до позначки базарних продавців у люті морози. З власної практики стверджую, що щастя подружнього життя якраз і тчеться з простого щоденного спілкування між двома.

Ми всі знаємо про силу слова і про те, що воно може або ранити душу, або загоювати навіть давні рубці. Напевне, кожен не раз від розмови або літав під хмарами, або бовтався у багні з майже благородними тваринами. Відомо, якщо не вміло розкидатися словами день у день, то поволі вони можуть зруйнувати навіть тіло, адже прикрий настрій, як кажуть фахівці, впливає на стан всього організму. Замисліться: навіщо вам знервований і хворий супутник життя?

Не думайте, що грубість матиме вплив тільки на того, на кого вона вихлюпується. Образливе слово зіпсує день і вашої половинки, і ваш. Уявіть собі, що ваше різке висловлювання чи невдоволення зумовлять стан стресу (або поганого настрою) в дружини. Вона, скажімо, накричить на дитину… Та й чи піде вам на користь сніданок, який ви наспіх ковтатимете, бачачи розхвильовану дружину і пригнічену дитину? Як мінімум, проблеми зі шлунком гарантовано!

Тому дуже важливо виховувати в собі культуру спілкування, особливо подружнього.

Пропоную порівняти наведені нижче фрази (пізнайте серед них себе!) і вибрати для свого лексикону оптимальні в тій чи іншій ситуації:

Також не можна не забувати, що важливий не лише зміст слів, а й тон, яким вони сказані. Тому що рана від меча легше гоїться, ніж від слова (це сказав ще у ХVІІ ст. іспанський драматург де ла Барка).

Мимоволі виникає на думці своєрідна гра. Пропоную співставити ваше спілкування та стосунки з половинкою до і після одруження (або після років спільного життя). Щось змінилося? Якщо так, то подумайте, чому? Щоб вас не мучити наводжу варіанти відповідей:

• Ви стали менше любити свою дружину/чоловіка? Якщо, так, то що зменшило порив ваших почуттів?
• Дружина стала не така вродлива, тендітна, а чоловік не такий сильний і перспективний?
• Кохана не досолює страви, а чоловік забуває виносити сміття і сьорбає з горнятка?
• Він хропе і розкидає шкарпетки, а вона нечупара чи навпаки задовго стоїть біля дзеркала? І для кого це, цікаво?
• У вас зникли спільні інтереси? Вже зовсім не цікаво тинятися, взявшись за руки, де-небудь містом, аби тільки з ним/нею?
• Хочеться яких-небудь змін, а половинка цього не розуміє?
• Ваш варіант?

Без сумніву, усе, перераховане вище, включно з вашим варіантом, є дуже важливим у житті. З цим вам жити день у день зранку до вечора і, що немаловажливо, вночі. Але… візьміть перші ваші спільні фотографії і уважно подивіться на того, в кого ви з невідомих вам причин колись закохалися (чи може то яка мара на вас найшла?) При цьому уважно гляньте не тільки на вашу половинку, але й на себе.. Що не так і чому?

— Тату, тату, а чому ти з мамою одружився, — запитує син.

— От бачиш, — каже той до дружини, — навіть дитина дивується.

Проблеми буднів ув’язнили вас у непробивній шкарлупі, життя за схемою «на роботу – з роботи» закрутило вас у вічних клопотах, готування перетворилося у відбувайлівку і вас вже нудить від прання… От і буде вам обом привід для розмови за горнятком кави десь у затишній кав’ярні. Як у старі часи!…

Тихе слово, терпіння під час «блідих сварок», усмішки просто так та турбота одне про одного зроблять ваш шлюб справжнім куточком затишку і тепла, у якому вас завше зігріють та приголублять. А щоб мої думки не були однобокими і суб’єктивними, почуйте і незалежне слово мого чоловіка, який радо приєднався до написання цієї статті:

«Життя – то низка світлих несподіванок та неймовірних викрутасів щодення. Подружнє життя тільки підсилює цю хаотично-святкову небуденність. Хтось скаже, що через плин днів, років вже не можна з такою наснагою і первинно-світлим поглядом дивитися на обрану половинку. Скажете, що час невблаганний, все міняється, а будні перебирають на себе роль впорядковувачів долі? Я особисто не погоджуся. Нехай спільність життя після одруження й підминає під себе усе до найменших і до найнеромантичніших дрібниць, та все ж почуття і відчуття підсилюватиметься, коли двоє знають, що саме вони мали би бути разом і ніхто інший. І що таке маленькі життєві турботи перед тією величчю спільності, яка народжується після єднання двох закуточків божественної волі? Спільне думання, віра, пошук гармонії, взаємопідсилення устремлінь роблять свою справу. Переплітаючись, двоє створюють свій маленький мікрокосм нового світу, де не треба нічого впорядковувати. Лише торкнися до істини, лише запусти спільну птаху-мрію політати своїми світами і вона принесе все, що треба для того, аби святкувати радість буття. Хочете вирватися з буднів, скинути з себе маску «таких як всі»? Дуже просто – живіть миттю на повну, черпайте світло звідусіль, отримуйте задоволення від усього, що робите, тотально просмакуйте кожен крок, порух. Не мрійте про майбутнє! Не кажіть, що ось-ось ще трохи і ми будемо іншими. Краще уявіть себе вже щасливими і вже такими, що мають втіленими свої мрії. А ще рухайтеся, пізнавайте щось нове. Подружнє життя – то відображення неповторності і світлості устремлінь двох, це свідчення компромісності і взаєможертовності для буття вкупі. Це чотириоке бачення світу і дихання в унісон. Це відображення в очах коханої або коханого відблиску істини, що дає нам наснаги безперервно черпати творчу силу, яка робить нас провідниками спалахів веселки у цей світ. Щасливими бути просто! Згадайте свої дитячі мрії, згадайте, ким би Ви хотіли бути, і як би Ви хотіли жити, щоби аж палати від щастя, і просто це зробіть.. А Ваша половинка це підтримає, коли Ви насправді живете одним подихом, поглядом і стуком серця..»

Важко щось додати до слів коханого. У тих образно сформованих думках затаїлася сутність щасливого життя двох. Не дозволяйте, щоб хтось або щось завадив вашим мріям, візьміть своє життя у свої руки та покладіться на Того, хто мешкає за хмарами. Висловлюйте свої почуття до близьких людей, не бійтеся ніжності та обіймів – вони так потребують цього саме від вас!

Зізнаюся, донедавна авторка цих рядків й сама зловживала схожими затертими запитаннями та безсвідомими готовими відповідями на них, на зразок “Все добре!?! А у тебе?”. Аж поки одного похмурого дня не спіймала себе на думці, що особисте життя ледь не перетворюється на автоматичне натискання кнопки, пардон, унітазного зливного бачка. І ця інерція стосується як самого життя так і власне мови, якою спілкуюся з навколишнім світом.

Не маю нічого проти усталених ввічливих привітань “Доброго ранку/дня/вечора!”, “Привіт. Як справи?” тощо, але ж самими цими фразами життя не закінчується. І якщо з вами так вітаються кожен Божий день і, не доведи до такого, о тій самій годині і при цьому з тою самою мімікою, жестами та інтонацією, то мимоволі виникають підозри, чи не є ви героєм відомої американської комедії під промовистою назвою “День бабака”, зрежисованої Гарольдом Рамісом ще 1993 року. От уявіть, що для вас “завтра” не прийде ніколи і ви будете змушені однаковісінько автоматично аж до психічних розладів проживати цей день знову і знову, як головний персонаж “Дня бабака” Філ (якого грає знаменитий Білл Мюррей). Він щодня робив одне й те саме. Прокидався о сьомій годині з думками: ще 5 хвилин! Які минали як ніколи швидко. Далі, як ошпарений, спохвачувався, похапцем чистив зуби, на ще сонне тіло лив прохолодну воду, одягався похлинаючись кавою і застібаючи на ходу пальто біг до автобуса чи метро, бо вже аж так запізнювався на роботу. При цьому він у той самий спосіб щодня вітався з тими самими людьми і наперед знав, що йому скажуть наступної миті. Як на мене, то це вже занадто навіть для небайдужих до свого майбутнього людей…

Увага!!! Якщо хоч на грам вище описана картина співставна з вашими буднями, то, попереджую, пора задуматися і щось змінювати у житті! Бо нестерпні будні, а тоді й саме життя, коли щоденно робиш одні й ті самі речі, у тій же послідовності та інтервалами між ними. Коли, як білка, крутиш колесо життя особливо не задумуючись над сенсом цього крутіння.

Звісно, з цієї круговерті нас часом вибивають неочікувані події. Якийсь молодик вам добряче наступив в автобусі на ногу, от тоді справді виникають нові відчуття та неочікувана навіть для себе вербальна реакція на скоєне. Або хтось раптово зізнався вам у коханні, ви теж не могли передбачити такого згустку щастя у житті. Шкода, та доля такі несподіванки приносить нечасто. Але впадати у відчай не раджу. Як людина, що сама лікується від хвороби словесних буднів, запевняю – вихід є. І не обов’язково звертатися до лікарів, міняти місце проживання чи думати про самогубство, як герой Філ вже згадуваної кінострічки.

Хоча би трішки варто урізнобарвити певні аспекти свого життя і якісні зміни не за горами. Почати раджу саме з привітань та прощань, якими щоденно зустрічаєте своїх друзів та знайомих. Англійське “How do yo do?”, яке не потребує відповіді, а достатньо лише для ввічливості відповісти тим самим запитанням-відповіддю “How do yo do?”, тут не виправдання. Бо, по-перше, ми не англійці, а по-друге, навіщо про щось запитувати, наперед знаючи відповідь?… Всі люди хочуть дива, але як може щось статися надзвичайне у житті, коли ми навіть елементарно розмовляємо не цікаво – без інтриги, без присмаку гри та загадковості. Тим більше, щоб викликати у співбесідника бажання поділитися цікавим, то сухого “як справи?”, погодьтеся, малувато. Для цього потрібно барвисто запитати, щоб отримати відповідно багату на барви відповідь.

От найпростіше, одну й ту ж фразу (привітання, прощання і т.д.) можна урізнобарвити до нестями. А не годувати нею до нудоти день у день свого любого друга. Ось наведу хоча б кілька видозмін на противагу затертим до дірок “як справи/життя?” або “що нового?”

— Як ся маєш?

— Як воно?

— Що день прийдешній приніс?

— У яких барвах життя?

— На що скаржишся/чим похвалишся?

— Чим життя обнадіяло/нагородило?

— Як там на горизонті буднів?

— У що життя твоє вбране?

— Світлої днини!

— Ми раді вас вітати!

— Наше шанування!

— Слава Ісусу!

— Я тебе бачу (гумористичне, але є фактом)

— Гарна погода (трохи по-англійському, але в даному випадку виправдане)

— Мир вам.

Це перше, що збрело в голову. А після короткого опитування в Інтернеті друзі навели свої приклади сучасних звертань (правопис та стиль збережено):

— Питаю зазвичай «як у тебе?»

— Я пишу завше: «та ше живий» хе-хе=)

— Зазвичай починаю розмову привітанням «Доброго здоров’я!» і далі одразу чимчикую до безпосередньо питання розмови

— Нушотам?

— ПРИВІТ!!! І дети так довго никався???)))

— Кагділа?

— Я ще полюбляю питати «як життя молоде?»

— Я питаю «як настрій?», тому що це конкретне питання, на котре можна відповісти неконкретно

— «Как паґодка ф Маскфє?»

— А я в аську тільки заходю, щоб до когось конкрєтно поприставать. і не шарю як на такі питання відповідати, коли стрічаю знайомих на вулиці =)

Думаю, після такого переліку видів вітань користуватися звичним “привіт” буде вже навіть не культурно. І що найголовніше, знайомі з інтригою чекатимуть на зустрічі з вами, озброївшись захисними прийомами і паперовими серветками. А заради збалансованості матеріалу скажу, відомі мовні кліше на кшталт “добрий день” також мають право на життя, але вживати їх варто в розумних межах і не перетворювати на інструмент привітальної відбувайлівки.

Нещодавно йдучи вулицями міста, мимоволі я стала свідком розмови кількох старшокласниць. Однак суті розмови так і не вдалося вловити, оскільки словниковий запас підлітків був занадто убогим, в котрому переважали повторюючись так звані слова-зв’язки – вульгаризми.

Коли ми розійшлись, я з полегшенням відітхнула – дівчата пішли далі, а їхня розмова залишала неприємне відчуття…

«Гарячі» слівця не треба не треба спеціально запам’ятовувати, як правила в школі, або телефонні номера. І чому ж вульгаризми матюки так міцно вкоренилися в пам’яті, тільки й чекаючи моменту презентації? Знайшлися навіть такі мудрі, котрі створили спеціальні словники ненормативної лексики.

Часто «слова-вставки» є реакцією на неочікувану неприємну ситуацію. Дехто вважає, що включення мату у свій словниковий запас свідчить про дорослість, молоді хлопці вважають це проявом своєї «чоловічості». Кінематографія та радіомовлення за останні роки також посприяли поширенню вульгаризмів, вкладаючи в уста героїв і героїнь (в дусі рівності з чоловіками у сучасних стрічках жінки набагато більше говорять і поводяться непристойно) фільмів ненормативну лексику, та а слова пісень все частіше не можуть обійтися без подібної «допомоги».

«Вульгаризми – це грубі слова, що зазвичай не вживаються освіченими людьми в суспільстві, це спеціальний лексикон, що використовується людьми низького соціального статусу: засудженими, торговцями наркотиками, бездомними».

Тлумачний словник української мови.

Невже не можна обійтись без вульгаризмів і без їх допомоги передати суть справи? Чи свобода слова означає заперечення культурі мовлення? Людина – створена на образ і Божу подобу, має розум і вільну волю – тому контроль над емоціями необхідний.

Кожне сказане слово має велику міць. Слова можуть додавати людям сили, підтримувати, а й навіть змінювати життя на краще. Однак зле слово, навіть одне, може зламати людину, знищити відносини і навіть привести до загибелі.

В дні, коли будемо згадувати спасенну істину, що Слово стало тілом, може знайтися час на роздуми – котрим словом хочу жити і яке слово прагну нести між люди.