Перший чинник – небажання бути «білою вороною», незнання мови та її непрестижність. Другий – «психоідеологічна впертість» – ідейні вподобання, небажання поступатися «тискові», страх перед зміною власної особистості. Третій чинник – зневажливе ставлення, «непривабливість» української мови. І четвертий – ставлення до спілкування українською мовою як до другорядного, відсутність україномовного середовища, потреби спілкуватися українською («всі розуміють російську»).

Така ієрархія факторів уникання вжитку української мови простежується переважно в Центральному регіоні. У студентів Півдня, Сходу та Заходу на першому місці перебуває «психоідеологічна впертість». Російськомовні студенти, особливо регіонів, де їхня мова переважає, виявилися більш безкомпромісними в питанні переходу на українську, коли нею до них звертаються, аніж україномовна молодь, 90,6% котрої готові за нагоди відповідати російською.

«За декларованого толерантного ставлення до української мови російськомовні готові агресивніше захищати своє право розмовляти власною, тоді як толерантність україномовних громадян (особливо у Центральному регіоні) супроводжується згодою поступатися своїми позиціями у виборі мови спілкування насамперед із міркувань «непрестижності», «непривабливості» української та «відсутності потреби» говорити нею», – йдеться у статті.

За матеріалами: Український тиждень

]]> http://www.credo-ua.org/2012/04/61850/feed 0 http://www.credo-ua.org/2011/09/50124 http://www.credo-ua.org/2011/09/50124#comments Thu, 01 Sep 2011 09:01:35 +0000 часопис CREDO http://www.credo-ua.org/?p=50124

Юрій Єхануров закликав звернути увагу на фінансово-економічний аспект питання щодо законопроекту «Про засади державної мовної політики».

«Автори законопроекту, народні депутати України С.Ківалов і В.Колесніченко, жодним чином не роз’яснюють, як фінансово забезпечуватиметься імплементація цієї законодавчої ініціативи. В пояснювальній записці вони посилаються на те, що в Державному бюджеті передбачені кошти на забезпечення розвитку й функціонування української мови як державної, та на імплементацію Закону України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин», і тому вважають, що введення в дію цього законопроекту не потребує додаткових бюджетних коштів. Проте очевидно, що передбачених у держбюджеті коштів не вистачить, щоб забезпечити належне функціонування 18 регіональних мов меншин, які нарахували автори законопроекту», – зауважив він.

На думку Єханурова, виходячи із запропонованого в цьому законопроекті, необхідно буде відкривати додаткові вакансії службовців у державних і місцевих органах влади, друкувати навчальні посібники, витрачати ресурси на збільшення документообігу і багато іншого. Тому в масштабах країни це виллється в десятки мільйонів гривень. Місцеві органи влади додаткового навантаження не витримають, значить, доведеться виплачувати ці гроші з державного бюджету.

«Отже, у разі прийняття цього законопроекту, мільйони платників податків, у той чи інший спосіб, змусять оплатити цю ініціативу із власної кишені. Тому законопроект «Про засади державної мовної політики», поданий депутатами від Партії регіонів, з фінансової точки зору є авантюрою. А його прийняття означатиме введення, додаткового, образно кажучи, «мовного податку», — переконаний Єхануров.

Про законопроект читайте також в наших попередніх публікаціях .

За матеріалами: zaxid.net

]]> http://www.credo-ua.org/2011/09/50124/feed 3 http://www.credo-ua.org/2011/08/48707 http://www.credo-ua.org/2011/08/48707#comments Wed, 03 Aug 2011 04:00:42 +0000 часопис CREDO http://www.credo-ua.org/?p=48707

Під час вступної кампанії – 2011 абітурієнтам запропонували написати твір на тему: «Довести або спростувати думку. Будь-які проблеми роблять нас кращими». Пропонуємо до вашої уваги кумедні цитати учасників зовнішнього незалежного оцінювання з української мови та літератури.

- Проблеми нам Господь створив, щоб нам не казалася земля пухом покушали не тільки пряник, ну і кнут.

- Навіть у бактерій та грибків є свої проблеми та бажання їх вирішити. Саме тому ми й існуємо.

- Вирішувати проблеми слід обережно і чітко, щоб не підхопити ненароком іншу.

- Найбільш розповсюджена проблема – це, звичайно, парламент України.

- Політики як стадо баранів і кожен хоче посісти місце вожака, отож і б’ються, як собаки у дворі.

- Я проходжу по вулиці та бачу молодь, що лежить і не може встати від того, що в стані алкогольного сп’яніння. У стані алкогольного сп’яніння гинуть люди, отримується незапланована вагітність, а потім матері роблять аборти або залишають дітей у дитячих будинках, а у рекламі було все так гарно і весело.

«Настав день 8 березня. У ці дні ми любили ходити по лісу та собирати гриби.»

- З часом людина почала будувати заводи, електростанції і сама почала отруювати оточуючу середу.

- Головна героїня пішла легким шляхом у вирішенні цієї проблеми – вчинила самогубство.

- Хочеться забути все, відкинути, забути, а ще краще кайфанути.

- У школі я пройшла наче 2-у світову війну.

- Я поспорив з другом під параграф з біології, що я його вивчу, але в мене не получілось вивчити половину і розказав другу. Друг сказав, що не треба вчити другу, а я зрозумів, що не треба спорити під те, чого незнаєш.

- Твір, це, на жаль, занадто складне завдання для нашого склеротичного мозоку.

- Настав день 8 березня. У ці дні ми любили ходити по лісу та собирати гриби.

- Це лісне створіння хотіло відчути на собі справжнє кохання.

- Сталін послав українців воювати з холостими патронами.

- У Наталки була проблема нежонатої.

- Лукаш, який дуже кохав Мавку, побачивши її в поганому образі, кинув її.

- І за проханням хлопців вона зробила аборт.

- У кожної людини рано чи пізно є проблема кохання, із-за якої людина може
втратити свідомість.

«Кожен день ми бачимо, як хтось щось робе, а інші жують»

- А тепер наша країна процвітає та розвивається на чолі з іншими державами.

- Є таке прислів’я: якщо не любиш свою професію, краще сиди вдома.

- Тіло хоче хавати.

- Кожен день ми бачимо, як хтось щось робе, а інші жують.

- На превеликий жаль, буду закінчувати з катастрофічною нестачею часу.

- Багатство – це гроші, коли їх рахуєш, все тіло живиться, а душа звеселяється.

- Наприкладі Колобка котрий втік від бабусі с дідусем ми бачимо що після того як він втік йому було тяжко та проблематично ходити тому що всі хтіли його з’їсти. Коли Колобок повернувся до діда і бабусі, вони його пробачили і я вважаю, що вони стали для нього кращими.

«Я не стадо, я личность, і лідер»

- Президент В. Янукович, який вирішує свої проблеми і стає кращим, краще править нашою державою.

- Пузир намагався піймати курку, що втікла від нього, та упав і забив собі печінку, через що у нього виник пузир, який тимчасово треба було оперувати і він пошкодував грошей і помер власною смертю.

- Будь-яка проблема – це можливість стати кращим, у моєму випадку знайти кращого хлопця.

- А взагалі людина повинна жити не проблемами, а своїм різнокольоровим життям.

- Т. Ш. і І. Ф. прагнули, щоб їх народ жив і процвітав, щоб не заростав будяками влади.м
- Я не стадо, я личность, і лідер.

- Сиджу я у цьому класі і чухаю там, де не свербить, бо нічого не знаю.

- Мені дуже компонує головна героїня.

- Тема, яка була об’явлена, мені дуже пасує.

- Не потрібно боятися проблем, а лише тісно співпрацювати з ними.

- Всі ми незабаром помремо. Бажаємо успіху.

- В Україні багато проблем: уряд, економіка і т.д. І якщо уряд піде назустріч народові, то зразу відпадуть дві проблеми: і уряд, і дороги.

- Проблеми нам Господь створив, щоб нам не казалася земля пухом покушали не тільки пряник, ну і кнут.

«Щастя – мати гарну жінку, горе – мати таке щастя»

- Отже, підводячи ітоги, можна зробити висновок.

- Наприклад, моя подруга у сімнадцятирічному віці завагітніла. Банальна ситуація від коханої людини.

- Став міністром міської ради.

- Щастя – мати гарну жінку, горе – мати таке щастя.

- США суне свої штати куди не потрібно.

- Я вирішив, що якщо не можу вступити де подобається, піду, де добре платять.

- Він був збірником податків.

- Мойсей вів народ через постелю.

- Рано чи пізно проблеми ловлять нас за найболючіші місця.

- Наші проблеми – це наші вчителі, вони нас характеризують, просто це потрібно пережить.

- Далі у нас стільки проблем, що мама не горюй.

- Тож усім треба вміти знаходити діжку меду у ложці смоли.

- Купив собі мопеда… і дуже хочу, щоб він їздив, як швейцарський годинник.

- Шановні перевіряючі, поставте мені добру оцінку, бо батьки мене повісять.

За матеріалами: galinfo.com.ua

]]> http://www.credo-ua.org/2011/08/48707/feed 8 http://www.credo-ua.org/2011/08/48618 http://www.credo-ua.org/2011/08/48618#comments Mon, 01 Aug 2011 13:18:28 +0000 часопис CREDO http://www.credo-ua.org/?p=48618

У наш час загальні іменники пан та пані повернуто в українську ділову мову як офіційне звертання, хоча деякі наші співвітчизники відчувають комунікативний дискомфорт в разі вживання відповідної мовної формули.

Слова-індекси показують соціально-мовленнєвий статус співрозмовника: посадове становище, рід занять (доктор, директор); учений ступінь, звання (доктор, професор, магістр); ранг (капітан, полковник, генерал); сан (митрополит, єпископ); титул (барон, князь). Слова-регулятиви регулюють взаємини між співрозмовниками відповідно до мовленнєво-етикетних стандартів і норм, узвичаєних у певному суспільстві.

За радянських часів з української мови вилучили слова-регулятиви, пов’язані з традиційною культурою етикетних взаємин. У словниках тієї доби слово-регулятив пан кваліфікувалось як застаріле, як ввічлива форма згадування або звертання зазвичай до офіційного представника чи громадянина іноземної держави.

Зауважимо, що це звертання вживалось в українській мові не менш як сім століть (!) і, на думку науковців, було праслов’янським запозиченням з іранської мови, яке мало первинне значення охоронець, захисник. Слово-регулятив пан присутнє в усіх західнослов’янських мовах і в етикетному застосуванні є засвідченням поваги до адресата.

Звертання пане, пані, панове можуть використовуватися самостійно, зазвичай стосовно незнайомих людей. У ролі прикладки при слові пан виступають як власні, так і загальні іменники. Ім’я людини при слові пан рекомендують вживати лише тоді, коли співрозмовники приблизно одного віку і мають схоже соціальне становище. Звертатися до народного депутата України, представника наукових або мистецьких кіл пане Ігоре або пане Олександре, що можна почути від молодих журналістів з екранів телевізорів чи по радіо, нетактовно.

«Слово-регулятив пан присутнє в усіх західнослов’янських мовах і в етикетному застосуванні є засвідченням поваги до адресата»

Прізвище людини як прикладку до слова пан доцільно вживати тоді, коли йдеться про неприсутню людину. Так можна говорити і стосовно присутньої третьої особи, якщо вона малознайома чи коли взаємини з нею не виходять за межі офіційної пристойності. Вживання прикладки-прізвища у звертанні до іншої особи (адресата) надає спілкуванню відтінок офіційності, інколи сухості й відчуженості.

Одночасне вживання імені й прізвища разом зі словом пан є доречним в офіційних ситуаціях (прошу до слова пана Івана Томенка), під час знайомства, в разі листування з незнайомими або малознайомими людьми, а також у привітаннях, вітальних адресах (високоповажна пані Оксано Стеценко). Ім’я та по батькові зі словом пан не поєднуються. Це не відповідає українським традиціям і нормам літературного мовлення.

Останніми роками спостерігається тенденція до повного “поновлення в правах” кличного відмінка як однієї з прикмет української граматики. У звертаннях у кличному відмінку ставляться загальні іменники, особові імена та по батькові. Прізвища у звертаннях завжди ставляться в називному відмінку.

Звертаючись до офіційних осіб, які мають державний статус, військове звання, дипломатичний ранг, учений ступінь, у більшості країн імен не вживають. У разі офіційного титулування враховують: посадове становище (пане президенте, пане президенте республіки (Франція), пане прем’єр-міністре, пане глава уряду (Іспанія), пане директоре, пане генеральний прокурор, пане консуле, пане депутате); учений ступінь, звання (пане професоре, пане докторе); військове звання (пане генерале, пане полковнику, пане офіцере); ранг (пане посол, пане посланнику). Якщо людина має декілька титулів, то, звертаючись до неї, треба називати найвищий.

Усі глави дипломатичних представництв у всіх країнах титулуються відповідно до їхнього рангу: посол, посланник, повірений у справах. До дружини посла в деяких країнах (Франція) звертаються пані дружина посла. При виконанні службових обов’язків до послів звертаються Ваша Високоповажносте. Цей титул у порядку ввічливості використовують, звертаючись до президентів, прем’єр-міністрів, спікерів парламентів, міністрів, послів, зокрема й колишніх. У деяких країнах (Франції, Польщі, США) так титулують лише іноземних послів і державних діячів.

У різних країнах зі словами-регулятивами, відповідними українському слову пан, вживаються різні прикладки. Наприклад, у Німеччині, на відміну від інших європейських країн, як прикладка при слові-регулятиві одночасно вживаються слово-індекс і прізвище особи. Українською відповідна мовна формула мала б такий вигляд: пане докторе Браун. У Нідерландах у ролі прикладки до слова-регулятива прізвище не вживають, а лише слова-індекси. У Франції вживання прізвища разом зі словами-регулятивами вважається грубістю та фамільярністю. А в Польщі до слів пане, пані додають зазвичай ім’я.

«У деяких країнах (Німеччина, Англія, Італія) титул доктор дається всім, хто має університетську та медичну освіту»

У традиціях західного етикету – іменувати заступників посадових осіб так само, як і їхніх зверхників: пане міністре, пане ректоре тощо. До того ж прийнято звертатися до людей за посадовою номенклатурою навіть тоді, коли вони цю посаду вже не обіймають. До колишніх президентів, прем’єр-міністрів, міністрів, послів звичайно звертаються без приставки “екс”: пане президенте, пане прем’єр-міністре, пане міністре, пане посол.

У деяких країнах (Німеччина, Англія, Італія) титул доктор дається всім, хто має університетську та медичну освіту. У Франції він стосується лише лікарів, хірургів, дантистів, ветеринарів. Як правило, у професійному середовищі при звертанні вживається офіційно присвоєне вчене звання: пане професоре, пане докторе. До жінки-професіонала прийнято звертатися відповідно до службового титулу: пані професор, пані прем’єр-міністр, пані посол, пані доктор.

Коли “мадам”, коли “сер”

Для уникнення частого повторення офіційних звань і рангів під час розмови в англомовних країнах вживають міжнародну форму мадам. Зауважимо, що особа, яка використовує звертання мадам, свідомо ніби ставить себе нижче того, до кого вона звертається. Тому жінки одного віку й становища зазвичай не вживають цієї форми звертання стосовно одна одної. Це саме правило поширюється й на звертання до чоловіків сер у США (на відміну від Великої Британії, де сер є титулом лицаря, у США це ввічливе звертання до осіб, які посідають особливе становище в суспільстві).

У деяких країнах існує чітко регламентована багатоступенева система звертань до монархів, вищих церковних чинів, аристократів, що сягає своїм корінням доби середньовіччя. Спілкуючись із представниками таких країн, треба попередньо дізнатися їхні ім’я, титул і форму звертання.

Під час офіційного спілкування звертаючись до співрозмовника, потрібно бути дуже уважним, щоб не помилитись у титулуванні, званні, інших словах-індексах, які використовуються. Важливо не лише не применшити гідність свого партнера, а й не перестаратися в титулуванні. Відомий вітчизняний фахівець з питань етикету й культури спілкування Ярослав Радевич-Винницький зазначив з цього приводу: “Люди не люблять, коли їх називають не так, як вони самі себе назвали б”.

Тетяна ШИНКАРЕНКО, viche.info

]]> http://www.credo-ua.org/2011/08/48618/feed 3 http://www.credo-ua.org/2011/03/42884 http://www.credo-ua.org/2011/03/42884#comments Tue, 29 Mar 2011 14:39:17 +0000 часопис CREDO http://www.credo-ua.org/?p=42884 Про оцінку Венеціанською комісією законопроекту «Про мови» Радіо Свобода розпитувала у члена Венеціанської комісії Марини Ставнійчук.

– Внутрішньоукраїнська боротьба за закон «Про мови» вийшла на європейський рівень. Минулими вихідними Європейська комісія «За демократію через право», відома під назвою «Венеціанська комісія», на своєму 86-му пленарному засіданні розглянула законопроект «Про мови» і визнала його незбалансованим.

Пані Ставнійчук, Ваш заступник, заступник члена Венеціанської комісії Сергій Ківалов сказав, що коли він виступав на засіданні Венеціанської комісії, то закликав членів Венеціанської комісії розглядати проект закону «Про мови» в Україні з позиції не захисту мови, а з захисту прав людини.

Марина Ставнійчук

– Пан Сергій Ківалов на засіданні Венеціанської комісії виступав по декількох інших питаннях, але не по питанню мови.

– Оскільки я не була на засіданні Венеціанської комісії, то послуговуюся тим, про що пише преса.

– Він як голова Комітету Верховної Ради з питань правосуддя інформував про хід здійснення подальшого судової реформи. Коли йшлося про питання Конституційної асамблеї, теж брав участь в обговоренні. Інших виступів пана Сергія Ківалова з інших питань просто не було.

– ЗМІ, цитуючи пана Ківалова, говорять таке, що він закликав членів Венеціанської комісії розглядати цей законопроект саме з точки зору прав людини, а не з точки зору захисту мови.

І написано, посилаючись знову на пана Ківалова, що проект рішення суперечить рекомендаціям Ради Європи про необхідність виконання положень Європейської хартії регіональних мов, оскільки у цих положеннях говорилося про те, що російська мова заслуговує на особливе ставлення, враховуючи кількість російськомовного населення України.

– Я вже сказала щодо виступу. А якщо і був би якийсь письмовий заклик чи документ, він би був обов’язково поширений серед членів Венеціанської комісії. І я б його мала можливість прочитати, бачити і чути. Цього також не було.

– Які позиції законопроекту «Про мови» викликають занепокоєння членів комісії?

– По-перше, Ви сказали, що внутрішньоукраїнська дискусія щодо законопроекту «Про мови» вийшла за межі України лише тепер. Це не зовсім відповідає дійсності, бо насправді було декілька розглядів різними європейськими інституціями питання, пов’язаного саме з мовною політикою в Україні. Зокрема, і Комітет міністрів Ради Європи мав відповідну рекомендацію щодо застосування Європейської хартії регіональних мов або менших Україною. Це було у липні 2010 року.

Була зроблена оцінка і рекомендація Верховного комісара ОБСЄ у справах національних меншин стосовно цього ж конкретного законопроекту «Про мови» в Україні у грудні 2010 року.

Насправді стаття української Конституції вже на сьогодні дає певні привілеї російській мові порівняно з іншими мовами національних меншин

Повинна зауважити, що і позиція Венеціанської комісії, і позиції, які є в рекомендаціях резолюції Ради Європи, і в рекомендаціях ОБСЄ, практично збігаються. Надзвичайно важливо, щоб Україна не сприймала, чи деякі політики окремі в українській державі не сприймали висновки і рекомендації Венеціанської комісії як документ, який не працює на Україну, не працює на вирішення мовного питання в Україні, а сприймали цей документ як ті рекомендації, які при доопрацюванні проекту закону «Про мови» якомога краще відпрацюють технічні його положення з тим, щоб він дійсно був збалансований, щоби були збалансовані декілька важливих питань.

Насамперед, якщо говорити про питання, пов’язане з реалізацією прав людини, свободи людини, в тому числі і права на національну самоідентифікацію, то надзвичайно важливо, щоб був відповідний баланс між всіма мовами національних меншин і застосуванням державної мови.

Я Вам скажу, що це безпрецедентно. На теренах СНД немає жодної країни пострадянської, де практично, якби були такі спільні мовні традиції, мовна політика була спільна, оскільки і за часів царської Росії, за часів радянських все-таки домінувала у спілкуванні і в державних органах, в установах домінувала російська мова… Чого гріха таїти? І практично так історично вже склалося. І тому насправді стаття 10 української Конституції вже на сьогодні дає певні привілеї російській мові порівняно з іншими мовами національних меншин.

Венеціанська комісія розуміє всю складність ситуації мовної в Україні. І про це йдеться якраз і в рекомендаціях. Я думаю, що день-два, і всі – і політики, і державні діячі, і звичайні громадяни – матимуть можливість ознайомитися з остаточним текстом рекомендації з цього питання Венеціанської комісії. Власне, тут йдеться про те, що мовна ситуація складна, і в основі усіх процесів, усього регулювання дійсно повинне лежати насамперед право на самоідентифікацію особи.

– В цій інформації, яку я цитувала з цитатами пана Ківалова, йдеться також про те, що автори законопроекту, такі пани, як Симоненко, Єфремов та Гриневецький, не згодні з думкою Венеціанської комісії та вважають за необхідне винести мовне питання на всеукраїнський референдум.

Процитуємо пана Колесніченка зараз на каналі «Рада».

Вадим Колесніченко

Вадим Колесніченко: «Підтримка та розвиток самобутності меншин неможливі без освіти рідною мовою. Підтримка та розвиток – це основа засобу та збереження мови та культури меншин, використання рідної мови в освіті прямо впливає на успішність. Метод занурення, коли навчальна програма побудована виключно на викладанні рідної мови, – це вірний шлях до учнівської неуспішності. В результаті такого підходу дитина не буде знати ні рідної мови, ні будь-якої іншої достатньою мірою, що позначиться на її майбутності, на успішності, професіональній чи науковій кар’єрі».

Крім того, він наголосив на такому: навчання в національній школі державною мовою не сприяє грамотності, а в політичному суспільстві необхідно забезпечити право на розвиток рідної мови не лише в місцях компактного проживання меншин, а на території всієї держави.

– Саме тому, як заявляє Вадим Колесніченко, «ми не зобов’язані слухати ОБСЄ, ми маємо пояснити людям, що вони мають захищати право». Як це прокоментувати?

– По-перше, Венеціанська комісія вітає Україну з тим, і в тому числі як перевагу цього законопроекту вбачає у тому, що достатньо складне мовне питання Україна намагається вирішити. Бо дійсно на конституційному рівні в Україні є питання мови, права національних меншин на розвиток своєї власної мови, права особи визначити свою рідну мову і нею розмовляти є закріплене, причому на рівні Конституції це закріплено.

Венеціанська комісія як перевагу цього законопроекту вбачає, що достатньо складне мовне питання Україна намагається вирішити

Я, наприклад, Вам прочитаю статтю 53, де чітко передбачено в Конституції України, що громадяни, які належать до національних меншин, відповідно до закону, гарантується їм право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних, комунальних навчальних закладах або через національно-культурні товариства. Насправді це в українському законодавстві вже є на конституційному рівні. І з огляду на це на території України достатньо багато в тому числі і російських шкіл. І немає тут ніякої серйозної дискримінації.

І інше питання, на що звертає, якщо дебатувати цю тему з паном Колесніченком, увагу Венеціанська комісія. Є певна складність і різночитання у визначені поняття «мова національної меншини» і «розмовна мова». Тому що той перепис населення, який був останнім в Україні, не чітко ставив питання, які пов’язані саме з визначенням мовної приналежності. Для багатьох поняття рідної мови чи так, як ставилося питання в переписі щодо рідної мови, вони не були зручними, ясними, однозначно ясними для українців.

Скажімо, ми з Вами – українці і ідентифікуємо себе чітко, як українці. Інно, Ви останнім часом достатньо багато розмовляєте російською мовою і читаєте російською мовою?

– Ну, читати? Читаю. Розмовляти? Теж іноді розмовляю.

– І так само я. І коли, скажімо, говорити про право як національної меншини – це одне. Розмовна російська, українська, мова інших меншин – тут уже є прихована якась мета, у цьому проекті. Насправді всі європейські стандарти передбачають рівне ставлення, рівне правове регулювання для мов національних меншин. У нас же чомусь виділяється і у цьому законопроекті, якщо, скажімо, брати до уваги статтю 6, 7, російська мова виділяється як окрема, як українсько-російська двомовність.

Венеціанська комісія звертає увагу на те, що якраз питання мови достатньо серйозно розбурює суспільство і експлуатується завжди під час виборчої кампанії

Більше того, в проекті закону пишеться, що більшість людей, громадян в Україні є російськомовними. Насправді цю ситуацію треба достатньо детально вивчити без зайвої політизації.

Венеціанська комісія звертає увагу на те, що якраз питання мови достатньо серйозно розбурює суспільство і використовується, експлуатується (давайте – чого гріха таїти?) завжди під час виборчої кампанії. Завдання Венеціанської комісії і моє я вбачаю як експерта від України у Венеціанській комісії – якраз пустити питання проекту закону «Про мови» у спеціальне фахове русло. І Венеціанська комісія в цьому плані покладає великі надії на майбутній перепис населення, де…

– Якраз ми в періоді підготовки перепису населення і в періоді підготовки на наступний рік до парламентських виборів. Тобто питання знову порушуватимуть.

– Звичайно, розбурювати можуть окремі, я вважаю, безвідповідальні політики у суспільстві. Сьогодні настільки складна економічна ситуація, що перевага повинна бути віддана в першу чергу вирішенню всіх економічних, фінансових проблем, які стоять перед державою.

Що стосується всіх питань, які є надзвичайно болючими для суспільства, вони повинні бути виважені, вивірені настільки, настільки точно відпрацьовані, щоб, навпаки, не бути контроверсійним, не розбурювати надалі суспільство, а, навпаки, ті конфлікти, які сьогодні є, вирішити. Вирішити їх можна виключно у професійній площині, забрати все політиканство, бо це все – політиканство. Насправді позиція, в тому числі і Комітету міністрів, і координатора ОБСЄ з цих питань, свідчить лише про одне: вони просять, рекомендують Україні рухатися в руслі європейських стандартів. І співзвучні всі документи останні за своїм змістом.

Мені здається, що зараз треба зупинитися в політизації цього питання, сісти фаховим спеціалістам за круглий стіл і почати надзвичайно клопітку роботу по декількох напрямках.

Насамперед, один із серйозних, кардинальних напрямків у цій роботі – підготовка до майбутнього перепису населення з тим, щоби населенню були поставлені абсолютно правильно вірні питання, щоб перелік тих питань, можливо, був відкритий, щоб люди могли додати щось до того, як вони себе розуміють, чи вони розуміють українцями себе, але разом з тим їхньою розмовною мовою, переважно розмовною мовою є російська – це одна ситуація. Інше питання – коли російськомовна меншина говорить про те…

Насправді в цьому законі у такому прихованому вигляді, вирішується лише питання підняття по факту російської мови до статусу державної мови

– Який варіант більше ймовірний? Спрямованої роботи клопіткої чи все-таки політиканства і, можливо, закликів до винесення мовного питання на всеукраїнський референдум?

– Мене цікавить, коли політики говорять про винесення мовного питання на референдум, що вони будуть виносити на референдум? Як вони хочуть ставити питання? Адже питання мовне насамперед є питання статі 10 Конституції України, тобто статті, яка міститься у першому розділі Конституції України, яка передбачає, що при зміні її змісту… а, власне, цим законопроектом надається домінуюче становище російській мові порівняно з мовами інших національних меншин. І це в принципі теж неправильно, бо відразу постане проблема з іншими національними меншинами, з їхніми мовними правами.

Насправді в цьому законі, так би мовити, у такому прихованому вигляді, вирішується лише питання підняття по факту російської мови до статусу державної мови.

А скажіть мені, будь ласка, хто порахував наслідки, про це, по-моєму, говорить і Комітет міністрів (Венеціанська комісія це питання взагалі не зачіпала), і ОБСЄ на це звертає увагу, – а хто порахував проблему того, що за цим законом пропонується усі закони, інші акти органів державної влади друкувати в обов’язковому порядку українською і російською мовами? Це величезні державні видатки! Чи сьогодні може держава дозволити собі такі величезні видатки на друкування, на надання інших переваг?

Я чітко розумію з великою повагою так само, як і увесь склад Венеціанської комісії ставиться, і до російської мови. Це «великий русский язык», це мова, яка дала світові величезних поетів, письменників. І нам це зрозуміло. Це, зрештою, є одна з робочих мов багатьох міжнародних організацій. Все це прекрасно і дасть можливість українцям більше інтегруватися, у тому числі і у світ. Але для нас є достатньо серйозною також проблема того, що українська державна мова повинна дійсно бути інтегруючою у суспільстві, щоб національні меншини при дотримані їхніх прав стимулювалися до вивчення і спілкування саме державною мовою також.

– Ми маємо запитання від радіослухача.

Слухач: Я – мовник. Моє прізвище Зубков. Я доцент Національного харківського університету імені Каразіна.

Наступне – це всупереч принципам Європейської мовної хартії проект звужує царину функціонування державної мови. А там передбачено, що якщо і будуть застережені права меншин, то за рахунок основної мови.

– Власне, про це ми й говоримо.

Слухач: І ще – проект цілковито відкидає регулювання вживання мови у царині реклами, приватного підприємництва тощо. А це суперечить міжнародній практиці.

І ще одна теза з приводу того, про коректність перекладу Хартії європейської: вона так, як Колесніченко наводив тільки що вислів: «вірний» замість «правильний», «на мові» замість «мовою», «слідуючий» замість «цієї».

– Розкритикували Ви пана Колесніченка.

– Насправді в українців «ріже», коли говорять «слідуюче» замість «наступного».

Власне, це ті проблеми, про які ми говорили. Рекомендації Венеціанської комісії дадуть можливість в Україні зробити правильний переклад дійсно міжнародного документу.

На фоні складної економічної ситуації питання релігії, мови і питання продажу землі може реально збудити суспільство настільки, що ситуація може вийти з-під контролю

Що стосується мови, тому що для нас дуже важливе питання застосування терміну «міноритарної мови» і таке інше. Ви розумієте, можна політизувати будь-яке питання, з будь-якого питання зробити проблему. Для мене, так само, як для шановного нашого вченого, абсолютно очевидно, що на фоні складної економічної ситуації питання релігії, мови і питання продажу землі може реально збудити суспільство настільки, що ситуація може вийти з-під контролю. Отже, тут треба усвідомлювати усім, і в першу чергу народним депутатам, свою відповідальність за долю держави, за долю суспільства.

– Чи триматиме на контролі це питання Венеціанська комісія?

– Триматиме, безумовно. Венеціанська комісія завжди контролює виконання своїх рекомендацій тими чи іншими державами.

– Які терміни?

– Звичайно, що терміни визначає для себе держава. Комісія не є тим органом, який суворо регулює ті чи інші питання. Навіть документи Венеціанської комісії називаються «рекомендаціями». Але в цих рекомендаціях акумулюється ніби квінтесенція всіх міжнародних актів, принципів, засад, які стосуються насамперед прав людини, свобод людини, з іншого боку – прав національних меншин і мовних прав.

– Крім законопроекту «Про мови» в Україні, Венеціанська комісія ще розглядала питання стосовно конституційного реформування. Що там було сказано?

– Комісія вітає ініціативи Президента щодо конституційного реформування, вітає також створення в майбутньому Конституційної асамблеї як того органу, який дасть можливість провести широку, публічну, відкриту, фахову дискусію щодо майбутнього вдосконалення Конституції України.

З іншого боку, безумовно, Венеціанська комісія наполягає на тому, щоб майбутні зміни, доповнення до Конституції, навіть якщо це буде нова редакція у вигляді змін і доповнень, проводилися виключно у тому порядку, яке є, і передбачене сьогодні це внесення змін до самої Конституції у самій Конституції. І, власне, Венеціанська комісія, як завжди, готова допомагати Україні в питаннях конституційного реформування.

– У чому саме полягатиме ця допомога?

– У заключних положеннях і рекомендаціях щодо висновку про Конституційну асамблею є генеральні напрямки, над якими Венеціанська комісія в першу чергу пропонує Україні попрацювати. Це питання балансу влади, єдності влади. Це питання розвитку місцевого самоврядування належного, реального, справжнього. Це питання судової реформи, насамперед, конституційне врегулювання питань судочинства в Україні з метою створення ефективного судочинства.

Інна Кузнецова, Радіо Свобода

]]> http://www.credo-ua.org/2011/03/42884/feed 1 http://www.credo-ua.org/2009/11/8028 http://www.credo-ua.org/2009/11/8028#comments Mon, 09 Nov 2009 13:30:42 +0000 часопис CREDO http://www.credo-ua.org/?p=8028

Щиро вітаємо всіх читачів із Днем української мови та писемності!

Нехай Господь благословить всім, хто розвиває та зміцнює дар, який Він нам дав – нашу мову!

фото: Валерій Баришполець

Корисні посилання

Гігантська колекція посилань на ресурси, присвячені українській мові


Гарні зображення на українську тематику


До мови з розумом: Брак словотворчого хисту


Чому ви любите українську мову


Ефективність української мови на сайті

Громадська акція UA DAY

Ображена людина бачить і чує набагато гірше за душевно спокійну і щасливу, тому недобачити чи недочути може дуже легко, а от переконати її у зворотному – справа не з легких.

Як просиш вибачення, так тебе і вибачать. Життя – не без перечіплювань за камінці, тому час від часу доводиться за щось перед кимось вибачатися. Нерідко робимо ближнім боляче, така вже у нас, людей вдача. Скоєного не повернути, тому єдине, що залишається – просити пробачення. Але тут головне – дійсно усвідомлювати те, що заподіяли і за що вибачаємося. А відтак, потрібно докласти максимум зусиль, щоб скривджена людина відчула глибоке каяття винуватця і у неї не лишилося й найменшого смутку та рубців.

Способів вибачень та перепрошень може бути безліч – все залежить від бажання, уяви та, я б сказала, темпераменту образника. Хтось вибачиться одразу, а хтось, набравшись мужності, – за якийсь час. Дехто перепрошуватиме по телефону, а хтось – у листі. Декому для вибачення достатньо погляду, а хтось розводитиме тиради про свою невинність. Та, як кажуть, тут важливо не передати куті меду і в будь-якому разі вдумливо підбирати слова, бо поширене “я не те мав/ла на увазі” опісля не діятимуть. Відомо, що ображена людина бачить і чує набагато гірше за душевно спокійну і щасливу, тому недобачити чи недочути може дуже легко, а от переконати її у зворотному – справа не з легких.

Буває, що замість слів вибачення багато хто використовує вигуки. От уявімо собі таку ситуацію…
У переповненому міському автобусі люди мимоволі штовхаються або наступають один одному на ноги. “Річ буденна, з ким не буває”, – скажу я і скажете ви. Та після скоєного приходить час розплати: або потерпілий штовхає вас у відповідь, або ж ви швиденько вибачаєтеся за скоєне. Перший варіант розвитку подій зі мною, тьху-тьху, не траплявся, хоча у години пік очікувати можна всього. А от вибачитися за провину я завжди готова, хоча відбувається це за якоюсь спрощеною схемою – замість слова “Вибачте!” з уст виривається зазвичай лише вигук “Ой!”. Опісля роблю вигляд, що нічого не трапилося, і сприймайте моє “Ой!”, як повноцінне каяття. І певна, тривало б у мене “ойкання” й надалі, якби не випало писати про це статтю.

Звісно, в даному випадку не беру до уваги традиції вибачень у різних народів, бо, скажімо, у Сполучених Штатах, якщо ви комусь у натовпі стали на ногу або на вулиці когось штовхнули ліктем, не прийнято вибачатися. Той, когось ви по-хамськи штовхнули, зазвичай вибачається сам, оскільки щиро вважає, що це він такий незграбний і допустив небезпечне зближення. Крім того, якщо ви навчається в американському університеті, то також не варто вибачатися за спізнення на лекцію, навіть якщо ви прийшли за 15 хвилини до її закінчення. Поводьте себе природно, просто скажіть: “Вітання, професоре! Привіт всім!”. Цього буде цілком достатньо.

Напевно, ви помітили, що на поширене та таке бажане “Дякую!” доволі часто відповідають просто носовим “Угу!”. Вважала таке спілкування або миттєву реакцію на так звані життєві подразники нормальною, бо нерідко чула це від друзів чи знайомих. До того ж, люди – створіння ледачі, де випадає можливість, намагаються “прорачкувати”, а вигуки не потребують практично ніяких фізичних зусиль і озвучуються за інерцією. Не даремно, скажімо, “угукання” дуже поширене під час спілкування в мережі Інтернет, де повідомлення сприймається швидше по змісту, а не по формі викладу.

Не маю нічого проти звуків. Людям властиві вигуки, та й вони певним чином надають мові якогось колориту. За філологом Станіславом Губерначуком: “У нас це — звуки-думки: хм! цсс! хі! еге, угу (останні два — у значенні “так”), е-е, у-у (в значенні “ні”), га? (тобто “чого треба?”), ну! (“не чіпай!”). Сюди ж, певне, треба також віднести: на (“візьми”), но (“дай-но”), ні, ну, так, ей, — які за змістом заміняють цілі речення”.

Втім, дехто вважає неввічливим виражати своє ставлення до чогось вигуками, на зразок “ага”, “угу”, “гм”, “ого” тощо. Але ось як коментує їхнє вживання один знайомий з мережі Інтернет:
“Ага” – може позначати радісну згоду або констатацію співпереживання (до позитивної емоції);
“Угу” – вживаю в стані замисленості, для співпереживання негативній емоції або (дуже зрідка) на позначення “я пойняв, блін, а тепер не заважай, будь ласка”.

Отже, зрозуміти значення вигуків можна або по контексту, або по інтонації. Але на “Дякую!” все-таки краще відповідати “Прошу, заходьте ще” або щось на зразок цього, бо “угукаючи”, ви ніби применшуєте вдячність тієї людини, яка вам щиро за щось вдячна. А щодо вибачення, то “Ой” може бути вашою реакцією на раптовість ситуації, але “ойкання” не є самодостатнім, тому не може бути одноосібним – за ним обов’язково продовжте: “Ой, пробачте, будь-ласка, я не хотів/ла”.

Отже, вибачення має бути зрозумілим і вимовленим до кінця, щоб не залишалося недомовок і непорозумінь. А то на ваше “Ой” (як “Вибачте!) відповідатимуть “Угу” (в значенні “Нічого страшного!”). Коротко і ясно, але якось холодно і не “по-людськи”.

Вибачатися/вибачитися - просити вибачення, усвідомлюючи свою провину.
Великий тлумачний словник сучасної української мови

“Звуки-думки: хм! цсс! хі! еге, угу (останні два — у значенні “так”), е-е, у-у (в значенні “ні”), га? (тобто “чого треба?”), ну! (“не чіпай!”). Сюди ж, певне, треба також віднести: на (“візьми”), но (“дай-но”), ні, ну, так, ей, — які за змістом заміняють цілі речення”.
Станіслав Губерначук, філолог.

Дай послухати кількахвилинне спілкування між тобою і твоїм чоловіком/дружиною і я скажу чи щасливе у вас сімейне життя. Хтось може думати, що цей перекручений вислів є перебільшенням. Може й так, але практика доводить інше. Не можуть двоє на повну купатися в коханні, якщо рівень їхнього спілкування ледь дотягує до позначки базарних продавців у люті морози. З власної практики стверджую, що щастя подружнього життя якраз і тчеться з простого щоденного спілкування між двома.

Ми всі знаємо про силу слова і про те, що воно може або ранити душу, або загоювати навіть давні рубці. Напевне, кожен не раз від розмови або літав під хмарами, або бовтався у багні з майже благородними тваринами. Відомо, якщо не вміло розкидатися словами день у день, то поволі вони можуть зруйнувати навіть тіло, адже прикрий настрій, як кажуть фахівці, впливає на стан всього організму. Замисліться: навіщо вам знервований і хворий супутник життя?

Не думайте, що грубість матиме вплив тільки на того, на кого вона вихлюпується. Образливе слово зіпсує день і вашої половинки, і ваш. Уявіть собі, що ваше різке висловлювання чи невдоволення зумовлять стан стресу (або поганого настрою) в дружини. Вона, скажімо, накричить на дитину… Та й чи піде вам на користь сніданок, який ви наспіх ковтатимете, бачачи розхвильовану дружину і пригнічену дитину? Як мінімум, проблеми зі шлунком гарантовано!

Тому дуже важливо виховувати в собі культуру спілкування, особливо подружнього.

Пропоную порівняти наведені нижче фрази (пізнайте серед них себе!) і вибрати для свого лексикону оптимальні в тій чи іншій ситуації:

Також не можна не забувати, що важливий не лише зміст слів, а й тон, яким вони сказані. Тому що рана від меча легше гоїться, ніж від слова (це сказав ще у ХVІІ ст. іспанський драматург де ла Барка).

Мимоволі виникає на думці своєрідна гра. Пропоную співставити ваше спілкування та стосунки з половинкою до і після одруження (або після років спільного життя). Щось змінилося? Якщо так, то подумайте, чому? Щоб вас не мучити наводжу варіанти відповідей:

• Ви стали менше любити свою дружину/чоловіка? Якщо, так, то що зменшило порив ваших почуттів?
• Дружина стала не така вродлива, тендітна, а чоловік не такий сильний і перспективний?
• Кохана не досолює страви, а чоловік забуває виносити сміття і сьорбає з горнятка?
• Він хропе і розкидає шкарпетки, а вона нечупара чи навпаки задовго стоїть біля дзеркала? І для кого це, цікаво?
• У вас зникли спільні інтереси? Вже зовсім не цікаво тинятися, взявшись за руки, де-небудь містом, аби тільки з ним/нею?
• Хочеться яких-небудь змін, а половинка цього не розуміє?
• Ваш варіант?

Без сумніву, усе, перераховане вище, включно з вашим варіантом, є дуже важливим у житті. З цим вам жити день у день зранку до вечора і, що немаловажливо, вночі. Але… візьміть перші ваші спільні фотографії і уважно подивіться на того, в кого ви з невідомих вам причин колись закохалися (чи може то яка мара на вас найшла?) При цьому уважно гляньте не тільки на вашу половинку, але й на себе.. Що не так і чому?

— Тату, тату, а чому ти з мамою одружився, — запитує син.

— От бачиш, — каже той до дружини, — навіть дитина дивується.

Проблеми буднів ув’язнили вас у непробивній шкарлупі, життя за схемою «на роботу – з роботи» закрутило вас у вічних клопотах, готування перетворилося у відбувайлівку і вас вже нудить від прання… От і буде вам обом привід для розмови за горнятком кави десь у затишній кав’ярні. Як у старі часи!…

Тихе слово, терпіння під час «блідих сварок», усмішки просто так та турбота одне про одного зроблять ваш шлюб справжнім куточком затишку і тепла, у якому вас завше зігріють та приголублять. А щоб мої думки не були однобокими і суб’єктивними, почуйте і незалежне слово мого чоловіка, який радо приєднався до написання цієї статті:

«Життя – то низка світлих несподіванок та неймовірних викрутасів щодення. Подружнє життя тільки підсилює цю хаотично-святкову небуденність. Хтось скаже, що через плин днів, років вже не можна з такою наснагою і первинно-світлим поглядом дивитися на обрану половинку. Скажете, що час невблаганний, все міняється, а будні перебирають на себе роль впорядковувачів долі? Я особисто не погоджуся. Нехай спільність життя після одруження й підминає під себе усе до найменших і до найнеромантичніших дрібниць, та все ж почуття і відчуття підсилюватиметься, коли двоє знають, що саме вони мали би бути разом і ніхто інший. І що таке маленькі життєві турботи перед тією величчю спільності, яка народжується після єднання двох закуточків божественної волі? Спільне думання, віра, пошук гармонії, взаємопідсилення устремлінь роблять свою справу. Переплітаючись, двоє створюють свій маленький мікрокосм нового світу, де не треба нічого впорядковувати. Лише торкнися до істини, лише запусти спільну птаху-мрію політати своїми світами і вона принесе все, що треба для того, аби святкувати радість буття. Хочете вирватися з буднів, скинути з себе маску «таких як всі»? Дуже просто – живіть миттю на повну, черпайте світло звідусіль, отримуйте задоволення від усього, що робите, тотально просмакуйте кожен крок, порух. Не мрійте про майбутнє! Не кажіть, що ось-ось ще трохи і ми будемо іншими. Краще уявіть себе вже щасливими і вже такими, що мають втіленими свої мрії. А ще рухайтеся, пізнавайте щось нове. Подружнє життя – то відображення неповторності і світлості устремлінь двох, це свідчення компромісності і взаєможертовності для буття вкупі. Це чотириоке бачення світу і дихання в унісон. Це відображення в очах коханої або коханого відблиску істини, що дає нам наснаги безперервно черпати творчу силу, яка робить нас провідниками спалахів веселки у цей світ. Щасливими бути просто! Згадайте свої дитячі мрії, згадайте, ким би Ви хотіли бути, і як би Ви хотіли жити, щоби аж палати від щастя, і просто це зробіть.. А Ваша половинка це підтримає, коли Ви насправді живете одним подихом, поглядом і стуком серця..»

Важко щось додати до слів коханого. У тих образно сформованих думках затаїлася сутність щасливого життя двох. Не дозволяйте, щоб хтось або щось завадив вашим мріям, візьміть своє життя у свої руки та покладіться на Того, хто мешкає за хмарами. Висловлюйте свої почуття до близьких людей, не бійтеся ніжності та обіймів – вони так потребують цього саме від вас!

Зізнаюся, донедавна авторка цих рядків й сама зловживала схожими затертими запитаннями та безсвідомими готовими відповідями на них, на зразок “Все добре!?! А у тебе?”. Аж поки одного похмурого дня не спіймала себе на думці, що особисте життя ледь не перетворюється на автоматичне натискання кнопки, пардон, унітазного зливного бачка. І ця інерція стосується як самого життя так і власне мови, якою спілкуюся з навколишнім світом.

Не маю нічого проти усталених ввічливих привітань “Доброго ранку/дня/вечора!”, “Привіт. Як справи?” тощо, але ж самими цими фразами життя не закінчується. І якщо з вами так вітаються кожен Божий день і, не доведи до такого, о тій самій годині і при цьому з тою самою мімікою, жестами та інтонацією, то мимоволі виникають підозри, чи не є ви героєм відомої американської комедії під промовистою назвою “День бабака”, зрежисованої Гарольдом Рамісом ще 1993 року. От уявіть, що для вас “завтра” не прийде ніколи і ви будете змушені однаковісінько автоматично аж до психічних розладів проживати цей день знову і знову, як головний персонаж “Дня бабака” Філ (якого грає знаменитий Білл Мюррей). Він щодня робив одне й те саме. Прокидався о сьомій годині з думками: ще 5 хвилин! Які минали як ніколи швидко. Далі, як ошпарений, спохвачувався, похапцем чистив зуби, на ще сонне тіло лив прохолодну воду, одягався похлинаючись кавою і застібаючи на ходу пальто біг до автобуса чи метро, бо вже аж так запізнювався на роботу. При цьому він у той самий спосіб щодня вітався з тими самими людьми і наперед знав, що йому скажуть наступної миті. Як на мене, то це вже занадто навіть для небайдужих до свого майбутнього людей…

Увага!!! Якщо хоч на грам вище описана картина співставна з вашими буднями, то, попереджую, пора задуматися і щось змінювати у житті! Бо нестерпні будні, а тоді й саме життя, коли щоденно робиш одні й ті самі речі, у тій же послідовності та інтервалами між ними. Коли, як білка, крутиш колесо життя особливо не задумуючись над сенсом цього крутіння.

Звісно, з цієї круговерті нас часом вибивають неочікувані події. Якийсь молодик вам добряче наступив в автобусі на ногу, от тоді справді виникають нові відчуття та неочікувана навіть для себе вербальна реакція на скоєне. Або хтось раптово зізнався вам у коханні, ви теж не могли передбачити такого згустку щастя у житті. Шкода, та доля такі несподіванки приносить нечасто. Але впадати у відчай не раджу. Як людина, що сама лікується від хвороби словесних буднів, запевняю – вихід є. І не обов’язково звертатися до лікарів, міняти місце проживання чи думати про самогубство, як герой Філ вже згадуваної кінострічки.

Хоча би трішки варто урізнобарвити певні аспекти свого життя і якісні зміни не за горами. Почати раджу саме з привітань та прощань, якими щоденно зустрічаєте своїх друзів та знайомих. Англійське “How do yo do?”, яке не потребує відповіді, а достатньо лише для ввічливості відповісти тим самим запитанням-відповіддю “How do yo do?”, тут не виправдання. Бо, по-перше, ми не англійці, а по-друге, навіщо про щось запитувати, наперед знаючи відповідь?… Всі люди хочуть дива, але як може щось статися надзвичайне у житті, коли ми навіть елементарно розмовляємо не цікаво – без інтриги, без присмаку гри та загадковості. Тим більше, щоб викликати у співбесідника бажання поділитися цікавим, то сухого “як справи?”, погодьтеся, малувато. Для цього потрібно барвисто запитати, щоб отримати відповідно багату на барви відповідь.

От найпростіше, одну й ту ж фразу (привітання, прощання і т.д.) можна урізнобарвити до нестями. А не годувати нею до нудоти день у день свого любого друга. Ось наведу хоча б кілька видозмін на противагу затертим до дірок “як справи/життя?” або “що нового?”

— Як ся маєш?

— Як воно?

— Що день прийдешній приніс?

— У яких барвах життя?

— На що скаржишся/чим похвалишся?

— Чим життя обнадіяло/нагородило?

— Як там на горизонті буднів?

— У що життя твоє вбране?

— Світлої днини!

— Ми раді вас вітати!

— Наше шанування!

— Слава Ісусу!

— Я тебе бачу (гумористичне, але є фактом)

— Гарна погода (трохи по-англійському, але в даному випадку виправдане)

— Мир вам.

Це перше, що збрело в голову. А після короткого опитування в Інтернеті друзі навели свої приклади сучасних звертань (правопис та стиль збережено):

— Питаю зазвичай «як у тебе?»

— Я пишу завше: «та ше живий» хе-хе=)

— Зазвичай починаю розмову привітанням «Доброго здоров’я!» і далі одразу чимчикую до безпосередньо питання розмови

— Нушотам?

— ПРИВІТ!!! І дети так довго никався???)))

— Кагділа?

— Я ще полюбляю питати «як життя молоде?»

— Я питаю «як настрій?», тому що це конкретне питання, на котре можна відповісти неконкретно

— «Как паґодка ф Маскфє?»

— А я в аську тільки заходю, щоб до когось конкрєтно поприставать. і не шарю як на такі питання відповідати, коли стрічаю знайомих на вулиці =)

Думаю, після такого переліку видів вітань користуватися звичним “привіт” буде вже навіть не культурно. І що найголовніше, знайомі з інтригою чекатимуть на зустрічі з вами, озброївшись захисними прийомами і паперовими серветками. А заради збалансованості матеріалу скажу, відомі мовні кліше на кшталт “добрий день” також мають право на життя, але вживати їх варто в розумних межах і не перетворювати на інструмент привітальної відбувайлівки.

Нещодавно йдучи вулицями міста, мимоволі я стала свідком розмови кількох старшокласниць. Однак суті розмови так і не вдалося вловити, оскільки словниковий запас підлітків був занадто убогим, в котрому переважали повторюючись так звані слова-зв’язки – вульгаризми.

Коли ми розійшлись, я з полегшенням відітхнула – дівчата пішли далі, а їхня розмова залишала неприємне відчуття…

«Гарячі» слівця не треба спеціально запам’ятовувати, як правила в школі, або телефонні номера. І чому ж вульгаризми матюки так міцно вкоренилися в пам’яті, тільки й чекаючи моменту презентації? Знайшлися навіть такі мудрі, котрі створили спеціальні словники ненормативної лексики.

Часто «слова-вставки» є реакцією на неочікувану неприємну ситуацію. Дехто вважає, що включення мату у свій словниковий запас свідчить про дорослість, молоді хлопці вважають це проявом своєї «чоловічості». Кінематографія та радіомовлення за останні роки також посприяли поширенню вульгаризмів, вкладаючи в уста героїв і героїнь (в дусі рівності з чоловіками у сучасних стрічках жінки набагато більше говорять і поводяться непристойно) фільмів ненормативну лексику, та а слова пісень все частіше не можуть обійтися без подібної «допомоги».

«Вульгаризми – це грубі слова, що зазвичай не вживаються освіченими людьми в суспільстві, це спеціальний лексикон, що використовується людьми низького соціального статусу: засудженими, торговцями наркотиками, бездомними».

Тлумачний словник української мови.

Невже не можна обійтись без вульгаризмів і без їх допомоги передати суть справи? Чи свобода слова означає заперечення культурі мовлення? Людина – створена на образ і Божу подобу, має розум і вільну волю – тому контроль над емоціями необхідний.

Кожне сказане слово має велику міць. Слова можуть додавати людям сили, підтримувати, а й навіть змінювати життя на краще. Однак зле слово, навіть одне, може зламати людину, знищити відносини і навіть привести до загибелі.

В дні, коли будемо згадувати спасенну істину, що Слово стало тілом, може знайтися час на роздуми – котрим словом хочу жити і яке слово прагну нести між люди.