Криза – слово грецьке, яке означає, в кінцевому підсумку, суд. Критичний момент – той, коли ставиться під питання все попереднє… Це може теж бути момент, коли ми повинні себе самих судити і багато в чому засудити …

Поняття суду говорить про минуле, але, коли ти себе оцінив, коли ти оцінив становище, в якому знаходишся, коли ти звершив суд над собою, наступний крок – йти вперед, а не тільки озиратися назад. Тому дійсно в момент суду людина заглядає глибоко в свою совість, вдивляється в те, що вона зробила – і особисто, і колективно як людство, і далі думає, куди йти.

Митрополит Сурожський Антоній

Де життя, там і кризи

Жодне подружжя не може уникнути криз з тієї простої причини, що кризи супроводжують життя. Біологічна клітина, немовля, організація або пара – будь-яка жива система, що розвивається – приречена пройти через низку криз в силу самої своєї природи. Будь-який період спокою і стабільності минає і змінюється болісним періодом змін. І це повторюється в шлюбі знову і знову, з початку медового місяця і до кінця днів.

Таким чином, подобаються вони нам чи ні, кризи неминучі – ми не в змозі від них відмежуватися. При цьому подружні кризи вкрай болісні і небезпечні: вони можуть скінчитися повною смертю пари, коли люди розлучаються. Але одночасно кожна криза свідчить про зростання відносин і несе нові можливості. Саме здатність переживати загальні кризи конструктивно відрізняє щасливі пари від тих, де люди ще не навчилися (або ніколи не навчаться, якщо вони розлучаються) жити разом.

Криза: смерть і суд

Якщо сказати зовсім просто, криза – це реакція на зміни (як зовнішні, так і внутрішні), з якими пара на даному етапі ще не вміє обходися. Наче музика змінилася, але ми за звичкою танцюємо минулий танець, який стає безглуздим, і не можемо пристосуватися до нового і незвичного ритму. Тому в кризі ми відчуваємо гостру необхідність щось терміново зробити – але що і як зробити, ми не знаємо, а всі звичні зусилля ні до чого не призводять. Це – стан розгубленості і заплутаності.

Тут завжди важко зрозуміти, що ж відбувається. Це зростання відносин, проте учасники в цей момент не в змозі цього помітити, вони бачать тільки деградацію. При цьому мислення і почуття стають більш інфантильними і примітивними. Тому в кризі людина може шукати винних, гаряче звинувачувати себе, або в апатії опустити руки і нічого не робити. У такий період кожна людина особливо сильно потребує підтримки іншого – але, на жаль, саме в цей момент інший не в змозі її дати.

Бажання «зробити хоч щось» часто призводить тут до імпульсивних і необачних вчинків. Це – не найкращий момент для прийняття зважених рішень, а тому людина ризикує «наламати дров»: на цьому етапі зустрічаються розлучення і зради, або ж хтось раптом робить відкриття: «Насправді, моє покликання – це монастир». Раптове рішення в гострий момент кризи – це найчастіше втеча від проблем і болю. Краще приймати незворотні рішення в інші, відносно стабільніші періоди життя.

Такий болісний стан може тривати місяці або навіть роки. Він може бути нестерпно гострим (на щастя, тоді все й змінюється швидше) або порівняно м’яким, як звична біль у хронічно хворого, до якої він дещо пристосувався. Часто люди тут із сумом мріють про старий зручний танець, їм хочеться, щоб все стало «як раніше» – але це неможливо. Можна тільки пройти через води кризи і вийти з іншого її боку – до нових стосунків. І насправді, навіть якщо все йде добре, ми тут робимо 3 кроки вперед, а потім 2 назад. Скажімо, обидва, нарешті, зрозуміли, що час зупинити проект по переробці один одного. Але при зовнішньому стресі – візиті батьків, ремонті або втраті роботи – «регресують», скочуються до минулого з його безплідними суперечками.

Кризи типові і нетипові

Психологи постійно створюють все нові і нові класифікацій подружніх криз, зазвичай прив’язані до етапів розвитку стосунків, однак нічого на сто відсотків певного тут немає. Всі люди різні, і те, що одну пару вибиває з колії на кілька років, для іншої пари може стати практично непомітним випробуванням, яке вони долають не замислюючись. Крім того, на розвиток відносин накладаються події життя: народження дітей, хвороби, переїзди і т.д. – які також можуть порушувати звичну рівновагу і спричинити кризи – малі чи великі. Тим не менш, деякі теми криз досить типові. Згадаю дві з них, що зустрічаються на перших етапах, хоча, повторюю, все це досить умовно.

«Любов скінчилася» У нашій культурі, де шлюб часто починається з романтичного періоду закоханості, перша криза нерідко забарвлена переживанням «любов скінчилася». Як показало одне дослідження, чим палкіше захоплення медового місяця, тим менш стабільна пара: на неї чекає дуже сильне розчарування. Тут на зміну ейфорії приходить суворий реалізм: виявляється, ми абсолютно різні люди. Ця криза дуже важлива, тому що вона для багатьох – найперша, і пара ще зовсім не готова проходити через випробування разом. Обом стає тісно у відносинах один з одним, обом хочеться з них втекти до життя, яке було до шлюбу: згадати про залишених друзів, плани і справи. Обидва відчувають, що «охололи» до іншого, і це супроводжується переживанням провини. Це важливий період зустрічі з реальністю: ми дійсно різні і не так вже «створені один для одного», як то здавалося в гарячці закоханості. Тут обидва учасники згадують, що у них, окрім шлюбу, є і своє «самотнє» життя. І що ще важливіше: перше розчарування, успішно прожите разом, дає сильний імунітет для протистояння всім наступним кризам.

«Боротьба за владу» Якщо люди пережили першу кризу «кінця любові» і відкрили, що вони різні, їм належить вирішити наступну проблему: як жити разом зі своїми різними бажаннями і потребами. І тому досить скоро починається друга криза під умовною назвою «боротьба за владу». Це не означає, що вони постійно воюють у відкриту або влаштовують революції. Скоріше це нескінченна низка суперечок через досить конкретні приводи: як витрачати гроші, що є на вечерю, що робити з нестерпними родичами, хто повинен виносити сміття і хто має право виносити рішення про те, хто виносить сміття. У обох учасників цієї смертельної сутички завжди залишається одне ключове відчуття: якщо б тільки інший змінився, у нас відразу б почалося нове і прекрасне життя.

Іноді ця криза не дуже інтенсивна і болісна, вона може гаснути і знову загострюватися при появі нових тем для спору (скажімо, при втраті роботи або, навпаки, різке підвищення добробуту), але вона розтягується на роки: деколи у подружжя йде років десять на те, щоб зробити найважливіше відкриття – іншого змінити неможливо. І можна сказати, що більшість пар, що розпалися, застрягли на цьому етапі і не перейшли на іншу сторону цієї кризи.

Далі на подружжя чекають нові й нові кризи. Скажімо, радісна подія народження першої дитини змінює все, і для багатьох стає випробуванням. Або двадцять-тридцять років потому, коли діти покидають батьківський дім, а подружжя знову залишаються вдвох, – їм в черговий раз потрібно наново відкрити сенс і пріоритети свого життя разом. Бувають кризи і посеред стабільності: почуття нудьги і сумнів у тому, що все це дійсно гідне життя.

Але якщо подружжя два-три рази вже пройшли через кризи, їм стає легше. Вони розуміють, що це – не глухий кут і не безглузді муки, але шлях вперед.

Страждаємо разом

Термін «криза» вживається в психології та суспільних науках, і він дійсно допомагає зрозуміти, що відбувається, і хоч частково поглянути на свої проблеми в широкій перспективі.

Але якщо говорити простою мовою, то в момент кризи ми відчуваємо просто страждання, до того ж часто це страждання здається зовсім зайвим і безглуздим. Але і це частина шлюбу. Як сказав один мудрий чоловік: «Вірність означає, що я згоден обходитися без щастя в якісь періоди нашого життя вдвох … Та неможливо бути завжди щасливим! Саме тому обітниця вірності дійсно важлива». І дійсно: беручи шлюб, люди приносять обітницю бути разом, а не обітницю бути завжди щасливими. Тут страждання неминучі: шлюб періодично вмирає, щоб – якщо ми не боїмося неминучих страждань – знову воскреснути.

Це важко. Тут кожній людині необхідно знайти нелегку рівновагу між активністю (міняти те, що можна змінити) і пасивністю (приймати те, що змінити неможливо). З одного боку, тут треба вирішувати проблеми, говорити про них, не боятися своїх почуттів і не боятися звертатися по допомогу – в кризі нам вкрай потрібна стороння допомога. З іншого боку, багато в чому тут нам залишається просто терпіти і чекати. Криза схожа на вагітність: це виношування майбутнього, коли процес неможливо прискорити без шкоди для здоров’я. Це вміння чекати в надії на відновлення і воскресіння стосунків.

Михайло Завалів, Terra Mariana , Переклад CREDO

]]> http://www.credo-ua.org/2011/10/52512/feed 4 http://www.credo-ua.org/2011/05/45667 http://www.credo-ua.org/2011/05/45667#comments Sun, 29 May 2011 04:57:54 +0000 часопис CREDO http://www.credo-ua.org/?p=45667
Фото: i.ua

«Любов – це не те, що ти переживаєш, а те, що ти зробив для іншого»

Ця фраза належить герою фільму «Останній поцілунок», літньому чоловікові, який уже мав тридцятирічний стаж подружнього життя. Я дивилась цей фільм пізно ввечері. Мого чоловіка не було вдома, він був на зустрічі з друзями. Фільм навіяв багато всього, і в мене виникло різке бажання, аби чоловік був поруч, щоб я могла до нього пригорнутися. Я вже було потягнулася до телефону, щоб йому подзвонити і сказати, як сильно я його люблю і дуже хочу, аби він мене обійняв. Але в голові промайнула фраза з фільму. І я подумала: «Йолки-палки! Яка ж це любов!? Це просто мої ненаситні емоції. Я хочу, щоб він був біля мене, бо мені від цього добре…» Егоїстично. Дуже. Адже для нього дуже важливі ці зустрічі з друзями, їхні чоловічі розмови.

«Ти любиш рибу?! Ти любиш її смак на твоєму язиці!»

Я згадала лекції одного рабина на тему родини. Там він говорить про «рибну» любов, тобто за допомогою прикладу показує, що значить любити: один чоловік уминав рибу, примовляючи, як же сильно він її любить. А другий йому: «Ти любиш рибу?! Ти любиш її смак на твоєму язиці! Якби ти її любив, ти б побудував для неї акваріум, насадив би там рослин і наклав би різнокольорових камінчиків».

Людина ніколи не зможе вповні і назавжди задовольнити свої невгамовні прагнення

Так, наша емоційна ненажерливість (особливо у жінок) може послужити нам лиху службу. Ми постійно будемо хотіти знову і знову пережити ті особливі емоції, які у нас викликає чоловік чи дружина. Не раз навіть хотітиметься пережити трепет перших побачень. І ми можемо зациклитись на цьому, живучи минулими переживаннями, і не помічаючи теперішніх, більш зрілих, але не менш приємних. Наприклад, бачити, що стали більш жертовними по відношенню до своїх коханих, більш терплячими. Помічати те саме у них. Прагнути зрощувати це мудре, з глибшою любов`ю ставлення одне до одного. Усе це залежить тільки від нас самих, від наших рішень і бажань. Бо все одно людина ніколи не зможе вповні і назавжди задовольнити свої невгамовні прагнення. Моя мама казала: «Світлано, не вимагай, щоб він був аньоликом!». Вона таки мала рацію, адже постійно давати свою любов нам може лише Бог.

А тестом на те, чи не «рибна» у нас любов нехай буде запитання: про кого я піклуюсь у конкретних життєвих ситуаціях – про себе чи про нього?

CREDO № 2 (124), 2011

]]> http://www.credo-ua.org/2011/05/45667/feed 0 http://www.credo-ua.org/2011/05/45599 http://www.credo-ua.org/2011/05/45599#comments Thu, 26 May 2011 15:58:52 +0000 часопис CREDO http://www.credo-ua.org/?p=45599
Невінчані пари часто зустрічаються з презирливим ставленням з боку священиків та інших християн. Їх ображають під час візиту з нагоди коляди або, коли вони хочуть охрестити дитину.

Про проблеми пар, які живуть без шлюбу, розповідає о. Юзеф Пуціловскі, польський монах-домініканець, історик та душпастир. Священик проводить реколекції для сімей, які живуть без шлюбу, а раніше займався душпастирством таких людей.

- Багато хто не розуміє, що люди, які живуть без церковного шлюбу, все ще належать до Церкви. Церква не накладає екскомуніку, якщо хтось розлучається та одружується вдруге.

- Вони не відлучені від Церкви. Ці люди знаходяться у специфічній ситуації – вони суспендовані. Суспендована людина належить до Церкви, але не може приступати до деяких таїнств. Пари, що живуть без церковного шлюбу, не можуть сповідатися та причащатися.

Інколи священики не хотіли оголошувати про зустрічі для нешлюбних пар. Вони притримувалися думки: якщо хтось живе без церковного шлюбу – значить геть із Церкви

Мені здається, хоча я і не впевнений, що негативне ставлення до нешлюбних зв’язків характерне для певної групи священиків. Я це відчув відразу після рукоположень. Я поїхав у Гданськ і там вперше ходив «по коляді». Перед виходом ми отримали карточки з адресами. На деяких з них було написано: «Не заходити. Віросники!» Я не дуже розумів, що це означає. Виявилося, що за церковним сленгом «віросники» – це люди, які «живуть на віру», тобто, без церковного шлюбу. Нам радили оминати їх домівки. Я зробив навпаки. І згодом син однієї з цих пар став священиком.

У малих містечках та селах нешлюбним парам важче жити, ніж у великих містах, де вони можуть бути анонімними. Сьогодні в Польщі у кожній дієцезії є осередки душпастирства таких людей. Раніше цього не було. І коли єпископам пропонували створити такі спільноти, вони відповідали, що у їх дієцезії такої проблеми не існує. Я підозрюю, що вони просто не знали про цю проблему.

Я чув, що інколи священики не хотіли оголошувати про зустрічі для нешлюбних пар. Вони притримувалися думки: якщо хтось живе без церковного шлюбу – значить геть із Церкви.

Дуже легко засудити видимий гріх, але, може, варто було би спочатку придивитися до невидимих гріхів, а потім вже оцінювати інших.

- Дехто вважає, що через створювання душпастирства для нешлюбних пар Церква посередньо дає дозвіл на такий стиль життя.

- Ми не кажемо, що жити без шлюбу – це добре, це погано. Але Христос прийшов, щоб лікувати зло. Цим людям потрібно допомогти зрозуміти їх ситуацію і полегшити виховання дітей по-католицьки. Дуже легко засудити видимий гріх, але, може, варто було би спочатку придивитися до невидимих гріхів, а потім вже оцінювати інших.

Місце грішника – це Церква. Потрібно робити все для того, щоб люди відчували себе її частиною, незважаючи на те, що вони не мають доступу до деяких таїнств. Я вже не говорю про те, що кожен випадок індивідуальний, а всі вони – дуже болючі. Потрібно багато делікатності. Якщо священик не грішить мудрістю, то може ще збільшити страждання. Не можна дуже легко виносити вирок без заглиблення у конкретну ситуацію.

Правда, змінити людську ментальність нелегко. Коли о. Роман Дудак, капуцин, кількадесят років тому почав вести в Гданську реколекції для пар, що живуть без шлюбу, єпископ викликав його до себе, наказав виголосити «Вірую» та викинув його за двері. Проте настоятелі підтримали о. Романа і заохотили проводити такі реколекції й надалі.

Папа подарував йому розарій і сказав: «Для вашої найближчої людини». А це точно була не дружина Меллера, тому що він був розлучений

- Що змінилося з тих часів?

- На зміну підходу до нешлюбних зв’язків вплинув Йоан Павло ІІ, оголошуючи в 1981 році адхортацію «Familiaris consortio». Адже він з досвіду знав, що це дуже важлива проблема Церкви. Адже багато людей, які до нього приходили, жили у нешлюбних зв’язках. Я читав інтерв’ю зі Стефаном Меллером, який розповідав, що під час аудієнції Папа подарував йому розарій і сказав: «Для вашої найближчої людини». А це точно була не дружина Меллера, тому що він був розлучений. Чоловік згадує, що дуже тоді розчулився: «Я думав, що впаду».

Пам’ятаю також один випадок з мого душпастирства. Зустрічі для нешлюбних пар, які я організовував, розпочиналися від розмови на певну тему. Потім я відправляв Службу Божу, під час якої не приступав до Причастя відразу, а ставав на коліна або сідав збоку, в той час усі адорували Пресвяті Дари. Трохи пізніше я споживав Причастя, а після мене причащалася ще одна пара, яка жила в чистоті. Інших я просив, щоб приймали Причастя духовно, так як заохочував Папа. На одній з таких Мес був присутній молодий священик. Після Служби Божої він підійшов до мене і сказав: «Яким правом ви заохочуєте до духовного Причастя?». Я йому відповів: «Ні я, ні ви, ні навіть Папа не маємо права нікому заборонити приймати Причастя духовно, тому що тільки Бог знає, що знаходиться в серці людини». Я послався на «Familiaris consortio». На що цей священик відповів, що він писав магістерську роботу на цю тему і не пригадує собі нічого подібного. Тоді я йому сказав, що або його куратор був не дуже розумний, або він. На цьому закінчилася наша розмова. Згодом до мене задзвонив куратор цього священика з претензіями, що я таке сказав. Я переказав йому всю історію, а він поклав слухавку. Він знав, що це я мав рацію. А той священик, на щастя, порозумнішав і сьогодні він – дуже добрий душпастир.

Ще раз повторю: я не стверджую, що ці люди живуть правильно. Але навіщо потрібні ми, священики? Для того, щоб допомогти людям утримати зв’язок з Богом.

- Які люди приходили на зустрічі?

- Переважно вони вже були одружені, а тепер живуть в іншому зв’язку. Такі, яким нічого не стоїть на заваді, аби взяти шлюб, приходять рідко. Зазвичай вони вже вирішують усі свої справи, коли хочуть охрестити дитину.

На жаль, людей, які живуть у нешлюбному зв’язку, часто ображають… Якось один священик вигнав хлопця з міністрантської групи тільки через те, що його батьки жили без шлюбу. Я знаю цього хлопця. І він досі дуже ображений на того священика. І це не дивно. Зрештою я переконав його батьків взяти шлюб. Я страшно намучився, але вдалося!

Інший випадок. На Службі, яку я відправляв, були 300 чоловік, тобто, 150 нешлюбних пар. Спереду сіли чоловік та жінка, які відразу видалися мені підозрілими. Коли я почав говорити до зібраних у церкві, що Бог їх любить, ця сім’я дивилася на мене з обуренням. Після Служби вони сказали, що живуть у великій близькості з Богом і що вони – прекрасне подружжя. До мене вони звернулися з закидом: «Як ви можете казати, що Бог їх любить? Це ж грішники!» Триста людей сиділи за їх спинами і чули, що вони говорили. Я їм відповів: «Шановні, є стільки храмів, якщо Ви тут незручно почуваєтесь, то прошу вийти і не заважати».

- Людям, які зустрічаються з такою ворожістю, важко відчувати себе частиною Церкви…

Люди, що живуть невінчані, часто зустрічаються з презирливим ставленням з боку священиків та інших християн. Їх ображають під час візиту з нагоди коляди або, коли вони хочуть охрестити дитину.

Людська дурість не має меж! Одного разу хтось привів до мене свою бабусю. Колись вона вийшла заміж, але без церковного шлюбу. Зараз їй уже 80 років. Її чоловік помер 30 років тому. Я був шокований, коли дізнався, що місцевий настоятель постійно після смерті чоловіка відмовлявся відпустити їй гріхи та допустити до Причастя, аргументуючи це тим, що вони жила у нешлюбному зв’язку. Це скандал! Вона давно поховала чоловіка, а відпущення гріхів чекала би, мабуть, до смерті. Звідки береться таке невігластво? Може через неосвіченість, може через побоювання когось згіршити, але це не аргумент.

- Були випадки, коли ви закликали когось повернутись до своєї дружини (чоловіка) або заохочували клопотати про визнання недійсним цього шлюбу?

- Зазвичай я намагався показати можливості, які є. Я запрошував спеціаліста з канонічного права і говорив парі, що може варто би було спробувати ствердити недійсність першого шлюбу. Наскільки знаю, були випадки, коли шлюб визнавали недійсним, але цей процес триває досить довго.

Також я розповідав, що можна разом жити, утримуючись від статевих зносин. Траплялися зворушливі моменти, коли деякі пари приймали таке рішення.

Також я всіх заохочував брати участь у недільній Месі, а якщо їх ображали у їхній парафіяльній церкві, казав їм йти до іншої.

Коли люди вирішують жити у чистоті, то дуже міцно тримаються своєї постанови

- Ви згадали про те, що можна разом жити, утримуючись від сексу. Чи це не надто великі вимоги?

- Це героїзм. Але якщо деяким парам це вдається, значить, що це можливо.

- Ви схиляли до цього?

- Я казав, що існує така можливість. Публічно схиляти я ні до чого не можу. Під час сповіді можна, а навіть треба! А в звичайній, побіжній розмові не можна втручатись таким чином у чиюсь совість.

- А якщо хтось вирішить так жити?

- Ця пара повинна піти до свого настоятеля і під час сповіді або поза нею сказати, що має таку постанову. Якщо вони обіцяють, що будуть утримуватися від статевих зносин, тоді спокійно зможуть отримути відпущення гріхів та приступати до Святого Причастя. Рішення жити у чистоті – це питання сумління. У цьому випадку священик радить цим людям ходити до іншого храму, аби не створювати плутанини серед вірних.

Я знаю таких людей. Часто, коли люди вирішують жити у чистоті, то дуже міцно тримаються своєї постанови. Колись один чоловік встав і засвідчив, що вони так живуть з дружиною уже декілька років і це їм дуже багато дає. Я вірю, що він казав правду.

- Православна Церква допускає повторне одруження. Чому наша – ні?

- Я думаю, що Католицька Церква просто послідовна. Ісус сказав: «Що Бог поєднав, людина нехай не розлучає» (Мк 10, 2). Це не лише євангельська істина, але також і практика західної Церкви, досить загострена від тридентських часів. Потрібно знати, що не завжди це виглядало так, як зараз.

- Якщо так було не завжди, то може колись Церква допустить розлучених до таїнств?

Думаю, що ні. Але це тільки моя думка. Деякі священики, наприклад, в Африці чи в Ірландії, допускають таку можливість. Я навіть зустрічав одного священика, який допускав до Причастя подружжя, що не мало церковного шлюбу. В суботу вони приходили до сповіді, а в неділю приступали до Причастя. Потім «спокійно» собі жили цілий тиждень і в суботу знову приходили до сповіді. Я мало не впав, коли дізнався через 8 років, що ця пара не має шлюбу.

Я не думаю, що Церква змінить вчення у цьому питанні. Дякувати Богу кількасот років Церква дотримується традиції. Звичайно, вчення розвивається, але у деяких справах Церква не повинна поступатися, бо не може!

За матеріалами: List

]]> http://www.credo-ua.org/2011/05/45599/feed 79 http://www.credo-ua.org/2011/03/41859 http://www.credo-ua.org/2011/03/41859#comments Tue, 08 Mar 2011 16:54:06 +0000 часопис CREDO http://www.credo-ua.org/?p=41859

У стосунках чоловіка
і жінки простежуються
дві психологічні потреби.
У неї – потреба відвертості.
А в нього – потреба в дистанції.
Тут є певний конфлікт інтересів.
Але з цим можна навчитися жити.

Чоловік приходить з роботи.

Дружина: Як минув день?

Чоловік: Добре.

Дружина: Тобто?

Чоловік: Кажу ж – добре.

Дружина: Ти ніколи мені нічого не розповідаєш!

Чоловік: Як, не розповідаю? Кажу ж – день пройшов добре.

Дружина: І це все? Все, що ти хочеш мені сказати?!..

Отже, що то за потреба відвертості, яку має жінка? Ми, жінки, полюбляємо одна одній вилити душу. Нам для цього навіть спеціального налаштування не треба. Отако зібралися дві кумоньки і давай одна одній про своє житіє оповідати, можуть не упускати навіть найінтимніших подробиць. Причому, якщо якась подружка одній колежанці розповіла якусь таємницю, а іншій – ні, то остання буде почуватися страшенно ображеною. Адже знання таємниць одне одного часто-густо розцінюється як одне з найважливіших мірил близькості відносин.

Можна сказати, що тут немає нічого злочинного – як хочуть, нехай собі діляться. Воно, то так, тільки ж у стосунках з чоловіками ми вимагаємо такої ж відвертості. А тут вже – дзуськи! Далеко не кожен чоловік готовий стати вам улюбленою подружкою. У нього є потреба у певній дистанції. Він не готовий будь-коли виливати вам свою душу. Тому не варто лізти в неї без особливої на те причини. Задля власного спокою і миру в сім’ї жінкам треба обмежити свою цікавість.

Не треба влаштовувати йому допит через одне недомовлене слово!

Не слід давати волю фантазії і підозрювати чоловіка у найстрашніших смертних гріхах, якщо він не відповів на питання «де був?».

Він все одно нічого не скаже, бо він – чоловік. І єство його таке, що просто вимагає до певної міри дистанції і таємниці, можливо, навіть і нічого не значущої. Тож дайте йому на це право.

Задля власного спокою і миру в сім’ї жінкам треба обмежити свою цікавість

«Як це, які ще таємниці? Я ж йому все розповідаю. Він що, мені не довіряє? Значить, він мене не кохає!» Ша, дорогі: кохає і довіряє, але він – не ви. І з цим не варто боротися та силкуватися його переробити. Така ідея від самого початку приречена на провал. Це слід просто прийняти. І чекати. Чекати слушної нагоди, коли він горітиме бажанням все розповісти. А завдання доброї дружини полягає в тому, щоб помітити цей момент і дати коханому виговоритись. Він буде безмежно вдячний за терплячість і готовність вислухати, бо це для нього має надзвичайно велике значення. Тому пильнуйте, аби ролі слухача у вас не перехопила якась інша. Адже, маючи потребу у «вухах», чоловік обов’язково шукатиме її заспокоєння.

Однак, будучи уважним слухачем, не обов’язково ставати добрим промовцем і одразу розносити «по секрету» всьому світові речі, які вам довірив чоловік. Не слід також через якесь непорозуміння бігти і плакатись чи то мамі, чи то подрузі. Коли сімейний конфлікт незначний, його можна мирно між собою залагодити, не залучаючи експертів збоку, які часто можуть лише підлити оливи у вогонь. До речі, довірена ще комусь таємниця чоловіка розцінюється ним, як справжня зрада.

Таким чином, мудра жінка мусить обмежити свою цікавість, приготуватись до слухання і не розпускати язика.

CREDO №1 (123) 2011

Інші матеріали цього числа:


Передсмак раю


Українське Різдво з-за океану


Дорогою до Єрусалима


У мене вдома живе ангел

]]> http://www.credo-ua.org/2011/03/41859/feed 10 http://www.credo-ua.org/2011/03/41666 http://www.credo-ua.org/2011/03/41666#comments Fri, 04 Mar 2011 15:44:41 +0000 часопис CREDO http://www.credo-ua.org/?p=41666
Кожен з нас, і чоловік, і жінка, хоче кохати і бути коханими, бачачи в очах коханої людини повагу і захоплення. Але жінка й чоловік по-різному дивляться на любов і по-різному її виявляють. Чоловік називає любов – словом «повага».

Любов для чоловіка можно порівняти з їжею, але повага рівноцінна воді. Без їжі можна прожити 40 днів, а от без води, всього кілька днів. Повага – ключ до мотивації чоловіка. Саме повага жінки допомагає чоловікові цінувати ту, хто в нього вірить, поважає і любить.

Щоб перевірити, наскільки повага цінна для вашого чоловіка – просто скажіть чоловікові про те, як сильно ви поважаєте його! Так, саме поважаєте, а не любите. Повірте, більшість чоловіків відразу поцікавиться, за що ж саме ви його поважаєте. Тому перш, ніж сказати своєму чоловікові про вашу повагу – гарненько підготуйтеся і продумайте кілька його якостей і вчинків, які ви поважаєте в ньому. А ще краще напишіть невеликий «Список поваги» і дайте чоловікові прочитати цей список.

Ваша повага дійсно здатна створювати вашого чоловіка як особистість. Повага – найбільша цінність для чоловіка.

Уроки шанобливого спілкування

Під час сварки, коли у вас поганий настрій або просто був поганий день – перш, ніж висловити все своє невдоволення чоловікові – поставте собі питання: «Чи не здасться йому відсутністю поваги те, що я збираюся зробити / сказати?»

Якщо вам не вдалося виявити повагу до чоловіка – зробіть що-небудь для нього, що б підкреслило б вашу повагу до нього. Краще за все вам вдасться мотивувати його тим, що ви задовольните його потреби в повазі.

Ніколи не говорите чоловікові: «Ти мене не любиш!». Краще скажіть: «Я не відчуваю себе коханою. Може бути, в якихось моїх діях або словах ти відчув відсутність пошани? ». Якщо він підтвердить ваші побоювання – скажіть: «Прости мене за проявлену неповагу. Ти простиш мене? Що мені зробити, щоб ти переконався у тому, що я тебе поважаю?».

Ніколи не кажіть чоловікові, що він спочатку повинен заслужити вашу повагу, щоб ви поважали його як людину, як особистість і поважали його думку.

Замість докорів і образ чоловіка – постарайтеся говорити шанобливо з ним. Щоб сказати про своє невдоволення або про негативні почуття по відношенню до того чи іншого вчинку вашого чоловіка – постарайтеся не вживати перебільшень, на кшталт «Ти завжди / ти ніколи». Говоріть відкрито, але не звинувачувально.

Близькість:
«Коли ти не приходиш з роботи додому вчасно, я відчуваю себе не коханою. Звичайно, ти маєш право на своє хобі, але мені теж потрібен час, щоб я могла бути з тобою».

Відкритість:
«Коли ти сказав, що не хочеш витрачати час на розмови про мої страхи, я відчула себе не коханою. Звичайно у нас не завжди є час на довгі розмови, але мені іноді потрібно відчувати що у нас все нормально».

Розуміння:
«Коли ти швидко знаходиш відповідь на те що я хочу тобі сказати, я відчуваю що ти мене не любиш. Я знаю, що цим ти хотів мені допомогти, але мені потрібно бачити, що тобі цікаве моє життя. Ти дійсно допоможеш мені, якщо вислухаєш мене і поспівчувєш».

Миротворчість:
«Коли ти говориш, «забудь» або «залиш», я відчуваю себе не коханою. Я знаю, що деякі речі треба забувати, але мені важливо знати, що ти не сердишся на мене і ми дійсно примирились».

Вірність:
«Коли ти дивишся на інших жінок, я відчуваю себе не коханою. Я знаю, що спокуси цілком реальні речі, але мені важливо знати, що любиш ти тільки мене».

Пошана:
«Коли ти негативно висловлюєшся про мої здібності як матері або як господині, мені здається, що ти мене не любиш. Мені потрібно щоб ти помічав, коли я роблю щось добре і мені потрібна твоя підтримка, коли я роблю щось не так, як потрібно або помиляюся».

Авторитет:
Ваш чоловік відчує, що ви поважаєте його авторитет і керівництво. Якщо:

- Ви будете говорити йому, що вдячні за його силу і радієте тому, що маєте можливість спертися на нього в потрібну хвилину.

- Ви підтримуєте його і допомагаєте йому бачити в собі лідера

- Ніколи не кажіть, що хоча він несе відповідальність за все, але ви обоє рівноправні, тому він не має права приймати рішення, з якими ви не згодні.

- Ви хвалите його за вдалі рішення:

- Проявляєте поблажливість і терпіння, якщо він прийняв не правильне рішення

- Чи виражаєте свою незгоду тільки віч-на-віч, а перед дітьми підтримуєте його авторитет

- Не маніпулюєте ним, щоб змусити відступити або купити мир за всяку ціну.

Дорогі жінки, будьте творчими і ніколи не здавайтеся навіть, якщо не все вийде або зміниться у ваших стосунках після того, як ви зробите перший крок до поваги. Повага – це саме той ключ, який здатний відкрити двері до серця чоловіка, за якою захована та любов, якої ви прагнете.

familyclub.org.ua

]]> http://www.credo-ua.org/2011/03/41666/feed 2 http://www.credo-ua.org/2011/03/41617 http://www.credo-ua.org/2011/03/41617#comments Thu, 03 Mar 2011 16:49:16 +0000 часопис CREDO http://www.credo-ua.org/?p=41617
Часто невдачі чоловіків і жінок у стосунках і шлюбі обумовлені простим незнанням потреб одне одного, а не егоїстичним небажанням приділяти іншому увагу.

Психологи визначили п’ять основних потреб чоловіка і жінки.

5 основних потреб чоловіка:

- Сексуальне задоволення / sexual fulfillment

- Супутник по відпочинку (спільний відпочинок) / recreational companionship

- Приваблива партнерка / attractive spouse

- Домашня підтримка / domestic support

- Захоплення і похвала / admiration

5 основних потреб жінки:

- Прив’язаність / affection (non-sexual)

- Спілкування / conversation

- Чесність і відкритість / honesty and openness

- Фінансова підтримка / financial support

- Присвячення родині / family commitment

Ці категорії для різних людей можуть по-різному переломлюватися. Деякі чоловіки і жінки скажуть абсолютно щиро, що їм не потрібно виконання тієї чи іншої потреби. Деяким людям здається, що потреба, яку вони повинні задовольняти по відношенню до свого подруга, значно більше потрібна їм самим. Однак переважна більшість людей кожної статі погоджується, коли мова заходить про подружні стосунки, що перераховані вище потреби – це їх найглибші потреби.

Якщо потреби чоловіків і жінок так різняться, то немає нічого дивного в тому, що людям важко пристосуватися до подружнього життя. Чоловік може мати добрі наміри задовольняти потреби своєї дружини, але якщо він вважає, що її потреби подібні з його власними, то його спіткає невдача. І навпаки, невдача спіткає жінок, які вважатимуть, що чоловікам подобається те ж саме ласкаве ставлення, яке так приємно їм самим.

familyclub.org.ua

]]> http://www.credo-ua.org/2011/03/41617/feed 3 http://www.credo-ua.org/2011/03/41551 http://www.credo-ua.org/2011/03/41551#comments Wed, 02 Mar 2011 15:00:39 +0000 часопис CREDO http://www.credo-ua.org/?p=41551

Фінансова сфера – часто є питанням дискусії молодят та навіть сімейних пар з досвідом. Не рідко саме відмінності у поглядах на фінанси, різні підходи до грошей та управління ними стають підґрунтям для проблем та родинних конфліктів. Як управляти сімейним бюджетом?

Що таке Сімейний Бюджет?

Сімейний бюджет – це ключовий принцип управління фінансами в родині та чудова можливість сформувати стосунки довіри між чоловіком та жінкою. Бюджет вважається родинним, якщо враховує ВСІ родинні прибутки та витрати, тобто, сімейний бюджет є спільним для чоловіка та дружини. Спільний сімейний бюджет лежить в основі здорової та сильної родини.

Етапи ведення Сімейного Бюджету:

1. Постановка цілей

2. Складання бюджету (фінансове планування)

3. Ведення бюджету

4. Аналіз бюджету

5. Замкнуте коло витрат

Етап 1. Постановка цілей.

Кажуть, «у кого немає цілей – той не знаходить відради у жодній зі справ». Ви хочете правильно розподіляти свій прибуток, або ж плануєте заощадити певну суму для великої покупки чи маєте на меті вивільнити кошти та інвестувати їх у власну справу? Якщо у вас є чітка ціль ви зможете сформуєте ваш родинний бюджет таким чином, щоб він як краще відповідав інтересам вашої сім’ї.

Неодмінно ставте перед собою цілі – так їх легше досягати!

Етап 2. Фінансове планування в родині

На цьому етапі поділіть всі родинні витрати на три великі блоки (за книгою К. Хилла «Благосостояние, богатство и деньги»):

1. Необхідно

2. Потрібно

3. Хочемо

На початку кожного місяця присвятіть час фінансовому плануванню в родині. Виходячи з принципу «необхідно, потрібно та хочу» поділіть та заплануйте всі майбутні витрати, формуючи основу родинного бюджету на місяць.
Наприклад, необхідні витрати – це оплата аренди квартири, покупка продуктів харчування, оплата комунальних послуг… Потрібно – це щоденні витрати на транспорт, обіди на роботі, представницькі витрати.

Уявімо, що дружині потрібен верхній одяг на зиму – заносимо його в графу «необхідно», оскільки це об’єктивна потреба (500 грн.). Але дружина хоче шубу (3000 грн.) – і відразу намалювалась планова витрата в графі «хочу».

Цього плану двоє повинні чітко дотримуватись протягом місяця, щоденно фіксуючи та відстежуючи свої витрати.

Етап 3. Ведення бюджету

Якщо Ви вирішили змінити та вдосконалити систему управління фінансами в Вашій родині – почніть відстежувати Ваші витрати!

3-4 місяці від початку бюджетування є контрольними. Протягом цього часу Ви відстежуєте свої витрати, збираєте чеки та записуєте їх.

Мета – дізнатись «Скільки я коштую?» / «Скільки коштує життя моєї родини?»

Етап 4. Аналіз бюджету

Розпочати ефективне управління грошима неможливо без повного аналізу. Чи не чудово провести разом час, поговоривши про те, що хвилює Вас обох?

Ми радомо щомісяця (щотижня) родина проводити спільний аналіз витрат по трьом графам (необхідно, потрібно та хочемо).

Питання, на які Ви маєте знати відповідь:

- На що я / наша родина витрачає гроші?

- Які витрати були зайвими? Які необхідними?

- На чому можна було економити?

- Скільки нам НЕОБХІДНО, ПОТРІБНО і скільки ми ХОЧЕМО?

Етап 5. Закрите коло витрат

За три контрольні місяця, коли Ви робили заміри витрат, планували та дотримувались сімейного бюджету, Ви точно змогли відповісти на головне питання: «Скільки грошей приходить в наше життя (нашу родину)?» і «Куди вони витрачаються?». Тепер Ви точно знаєте і відповідь на глобальне запитання: «Скільки грошей Вам потрібно?».

Наступний важливий крок ведення Сімейного Бюджету – це замкнути коло витрат!

Середнє арифметичне кожної з граф (Необхідно, потрібно та хочу) відтепер стає Вашою «опорною» – цифрою для планування бюджету на наступний місяць.

Замкнуте коло витрат – це серйозне рішення для родини. Радимо прийняти його в процесі відкритої щирої розмови. Так подружжя вирішує, що сума загальних витрат родини не повинна перевищувати ту, яку було виведено протягом трьох контрольних місяців. На цьому етапі важливо пам’ятати про цілі, які Ви ставили перед собою, коли починали вести сімейний бюджет.

Пам’ятайте, що принципи, за якими вели бюджет протягом минулих трьох місяців, залишаються незмінними (якщо родина перевищуємо запланований «ліміт» – Ви маєте погасити «борг» перед родиною з іншої колонки своїх витрат.

Таким чином, ми замикаємо коло витрат родини.

Що робити з грошима поза колом?

Гроші, які залишаються «поза колом» називаються «вільними» та можуть бути витрачені (заощаджені) на ті цілі, які родина ставила перед собою на першому етапі Плнування бюджету. Ці кошти можуть бути витрачені на інвестиції, навчання, великі покупки, благодійність тощо.

І пам’ятайте: чим легше Ви будете ставитись до грошей – тим легше вони будуть знаходити вас.

Додаткові запитання:

Витрачає більше той, хто більше заробляє?
Ні, плановані витрати розподіляються двома в залежності від об’єктивних потреб родини. Ми плануємо разом, радимось і враховуємо побажання один одного. Таким чином, якщо в одного з партнерів є потреба чи бажання, якого інший не розділяє – необхідно відверто обговорити це, пояснити один одному доречність (чи недоречність) даної витрати. Таким чином родина уникає проблем та звинувачень в стилі: «Ти що спустила всі наші гроші на туфлі?!» або «Я зла, бо ти випив з друзями пива на мою місячну зарплату!».

А якщо «план» перевищено?

Припустімо, що родиною було витрачено на «хочу» сума більша, аніж було заплановано. Це означає, що ви «взяли в борг» у родини і повинні віддати цей «борг» з іншої графи ваших витрат. Це – Ваша особиста відповідальність перед родиною.

Хто головний? Хто контролює сімейний бюджет?

За такими принципами ведення сімейного бюджету немає жодного контролю зі сторони одного з партнерів – є взаємна відповідальність перед родиною. Чоловік та дружина разом розуміють власну відповідальність перед родиною.

Не важливо, скільки Ви приносите до сімейного бюджету – більше чи менше. Нехай оперативним використанням грошей «завідує» в родині той з партнерів, хто в цьому сильніший і кому це краще вдається. Перевагою Сімейного бюджету є те, що в ньому немає «мого» і «твого» прибутку – є ЄДИНИЙ прибуток родини, який розподіляють, планують та витрачають двоє!

Завдання:

Щоб краще зрозуміти принципи ведення сімейного бюджету – прочитайте книгу Крейга Хілла «Благосостояние, Богацтво и Деньги».

Після прочитання кожної глави – Ви можете ввечері обговорювати отриману інформацію зі своїм чоловіком / дружиною. Спільне читання книг завжди об’єднує родину!

familyclub.org.ua

]]> http://www.credo-ua.org/2011/03/41551/feed 3 http://www.credo-ua.org/2011/01/39041 http://www.credo-ua.org/2011/01/39041#comments Wed, 12 Jan 2011 16:41:49 +0000 часопис CREDO http://www.credo-ua.org/?p=39041

Жінка має дотримуватися елементарної культури слухання і вділити частинку свого часу для чоловіка, чим плекатиме сімейне благополуччя

У мене дуже розумний чоловік. Страшенно ерудований. Читає товстелезні книжки без малюнків із безліччю незнайомих для мене понять. Так от прогулювались ми із милим центром старого Львова. Він розповідав мені про черговий глибокий умовивід. І це насправді дуже цікаво. І я справді слухала його з відкритим ротом. Але ми якраз минали крамницю з ексклюзивними капелюшками.

- Дивись, який капелюшок! – не втрималась я і поперла до вітрини, чим спантеличила і образила свого чоловіка.

- Знаєш що!? Я тобі більше нічого не розкажу!.. – розізлившись, сказав він.

Чоловіки мають потребу у «вухах», тобто потребу в уважному слухачеві. Представники сильної статі переважно не є такими балакунами, як жінки. Але час від часу теж мають необхідність поділитися тим, що переживають, – наприклад, своїми болями або досягненнями. Це золоті моменти близькості, бо тоді чоловік відкриває вам частину своєї душі.

Хоча чоловікам і властиво видаватися сильними і незалежними, а все ж таки час від часу вони потребують комусь вилити душу. І цим кимсь у доброму подружжі має бути якраз дружина. Не будемо забігати наперед, лише зауважимо, що потреба у «вухах» – не щоденна і постійна (про це буде в наступному числі журналу). Проте необхідність у слухачеві періодично, але закономірно виникає. Цьому сприяє якийсь стимул. Може, скарга на когось чи на щось, наприклад, на роботі вкотре вивів з терпіння начальник. Чи, можливо, вихваляння якимось досягненням, вдало виконаною роботою. Загалом є безліч речей, які спонукають чоловіка до сильного емоційного переживання.

Якраз тут жінці варто проявити свою спостережливість, аби помітити ті моменти, коли благовірному вкрай хочеться здійснити одкровення. Ось тепер слід перекинутись у «вуха» і уважно слухати. Пожертвувати навіть борщем, що перекипів вже тринадцять разів, пропустити одну із серій улюбленого телесеріалу і… слухати.

Кажете, навіщо вам це треба, адже ви можете й нічого не петрати в тому, про що він розповідає? Запевняємо: треба, бо це важливо для вашого коханого. Він може навіть не чекати вашої допомоги у вирішенні якоїсь проблеми, йому просто дуже важливо виговоритися. Якщо жінка ігнорує цю потребу, то чоловік шукатиме деінде іншого слухача.

Так, він може розказувати про якісь карбюратори, чи процесори, і це може бути для вас нудно. Але ви оцініть ту довіру, яку він вам виказує (!). І в жодному разі не обривайте його на півслові, бо то дитину треба спати вкладати, то суп доварити. Будьте делікатними. Також не суміщайте якусь роботу зі слуханням. Бо цим даєте йому відчути, що те, що він говорить, не є важливим.

Словом, любіть свого чоловіка і навчіться бути для нього добрим другом, з яким він не боятиметься поділитися своїми стражданнями і не соромитиметься хвалитися своїми здобутками.

Вміння слухати чоловіка – це не вища математика. Тут всього кілька правил:

1. Дивіться у вічі, мовою тіла демонструйте свою увагу (якщо це розмова не по телефону).

2. Не перебивайте.

3. Не давайте порад, якщо про них не просять.

4. Не критикуйте («та як ти міг!», «ото дурень!» і т. ін.)

Дійте за ситуацією (у разі необхідності підбадьорюйте чи хваліть).

Пам’ятай, що чоловіком і дружиною у справжньому і найвищому сенсі ми можемо бути, якщо у кожного з нас є стать, якщо, як полярні протилежності, ми прагнемо злитися в одне. Інакше це не може бути виправдане. Вибач за мої підпільні думки і почуття, але я повинен тобі їх сказати. Що ти про це скажеш? Але я люблю тебе без міри. Твій.


(З листа Миколи Бердяєва своїй майбутній дружині Л. Ю. Рапп)

Примітно що в наші дні люди ще ніколи не були такі самотні, як зараз. Незважаючи на те, що всі ми так близько знаходимося один від одного, ми все ж ніколи не були такі самотні, як сьогодні. Іноді дружини живуть у повній самоті поруч зі своїми чоловіками і навпаки. Чоловік не має уявлення про те, що хвилює дружину. А дружина не має уявлення про те, що хвилює чоловіка. І це називають подружжям. Поряд діти страждають від самотності. Ми всі, по суті, самотні!

У зв’язку з цією нелегкою темою, хочеться згадати пасторський досвід німецького священика середини минулого століття Вільгельма Буша. Багато років свого життя він присвятив роботі з молоддю. І ось одного разу, розповідає він у своїй книзі «Ісус наша доля», йому довелося в одному маленькому місті читати лекцію перед молоддю про статеві стосунки до шлюбу. Коли він увійшов, то подумав: «Це пекло!» Хлопці, дівки, чад від цигарок! Кілька молодиків навіть витягли пляшки з горілкою. Деякі дівчата сиділи на колінах у хлопців. І тут я повинен говорити! Ну і обстановочка! Так подумав я і почав реченням: «У сфері статевих відносин жахливий стан!» У цю мить було відчуття, ніби піднялися жалюзі. Я ще наче бачу хлопчину, який раптом відсунув свою дівчину. Це його торкнулося. Моментально запанувала мертва тиша, і я мимоволі подумав: адже в першу мить все виглядало так, ніби у всіх радість і тріумфування, та я зачепив за живе. «У сфері статевих відносин жахливий стан!»

І священик рішуче сипле на них град прямих, безпосередніх питань: чи слід схвалювати статеві зносини до одруження, чи це – зло? Чи є гріхом збочена любов між дівчатами, чи ні? А гомосексуалізм, ті брудні справи, якими займаються чоловіки між собою або з хлопчиками, – зло чи ні? Онанізм, розлучення – зло чи ні? Що ж, по суті, зло, а що – добро? І хто може дати єдино правильну відповідь? За ким тут останнє слово? Є люди, які живуть у всякій нечистоті, але стверджують, що теж вірять у Господа Бога. Але коли Бог існує, то Його воля поширюється і на цю сферу життя людини.

Сьогодні багато молодих людей можуть запитати: «Хіба в Біблії і про ці речі говорять?»
Так, у ній сказано про них! Бог дає дуже чіткі вказівки про те, що добро, а що зло і у сфері статевого життя!
І далі Вільгельм Буш розвиває відповідь на це питання: «Бог підтверджує сексуальність. Існує вірш одного поета, в якому він ніби пояснює: вище пояса я – християнин, а нижче пояса – язичник. Це – дурниці! Біблія чітко говорить: «Бог створив людину, чоловіка і жінку сотворив». І Бог створив нас разом з нашою сексуальністю! Тому я тут відкрито говорю про це. Це не заборонена область. Бог створив мене чоловіком, і Вас, чоловіки, теж.

Давайте ж будемо чоловіками, але не блазнями. А Вас Бог створив жінками. Так будьте ж жінками! Прагнення жінок ставати чоловіками і навпаки є болючим. Ви розумієте? Будьте ж справжніми жінками! «Бог створив людину, чоловіка і жінку створив» – і ніякого третьої статі. Бог підтверджує нашу сексуальність. Це слід знати кожному. Тут нічого не треба перекручувати. Чоловік чи жінка – ми є творінням. Але ми – грішне творіння. Світ вже не є таким, яким він вийшов з рук Божих. І тому якраз ця важлива і делікатна сфера статевого життя заражена на особливу небезпеку. Ось чому Бог захистив цю сферу. Бог захистив сексуальність шлюбом. Він підтверджує сексуальність і захищає її за допомогою шлюбу. Шлюб – це не суспільний контракт, він встановлений Богом, говорить польський філософ Микола Краснодебський. Один американський психіатр, який написав про це велику книгу, хоча сам не є християнином, каже: «Ніколи ще з цього приводу не було величнішої пропозиції, ніж у Біблії: Бог створив людину, чоловіка і жінку створив». І він продовжує: «Я не християнин, але як психолог кажу: саме це є правильним шлюбом». Ви зрозумійте правильно: шлюб вірності – не сьомий, восьмий, дев’ятий або десятий «шлюб» голлівудських зірок! Те, що такі шлюби оголошуються ідеальними, є теж безумством нашого часу і свідченням нашої безпорадності. Бог встановив шлюб як шлюб любові і вірності.

Бог бажає, щоб молодь була непорочною. Бог не йде за модою. У Біблії є чудова думка. Вона розповідає про одного молодого чоловіка на ім’я Ісаак. Якось батько посилає свого слугу знайти для нього дружину. І цій дружині він вже вірний, хоча ще зовсім її не знає. У той час, коли Бог призначає дружину Ісааку, наречений навіть її не бачить. У виборі покликання для людини Бог не відзначає емоційну приналежність, але рішення присвятити себе іншій людині. Про це говорить Краснодебський у своїй книзі «Людина і пайдея»: «Любов це цілковите присвячення себе в дар, самовіддане звернення до загального блага, яке призводить до взаємності. Таке розуміння любові є об’єктивною любов’ю, яка відрізняється від любові суб’єктивної. Таким чином, справедливо зазначено, що «чисто емоційна любов також часто переходить у емоційну ненависть до тієї ж особи».

Ви, молоді люди, які ще не думають про одруження, можете бути впевнені в тому, що Бог приготував Вам у потрібний час певну дівчину. І цій дівчині Ви повинні вже зараз зберегти вірність. Або навпаки. Ви, дівчата, збережіть вірність тому, кого Ви ще зовсім не знаєте. Це і є та думка Біблії. Бог бажає, щоб молодь була непорочною.

«Одного разу знайомий лікар-психіатр мені пояснив: «Я переконаний, що по суті дівчина може лише один раз по-справжньому любити. Тільки одного разу її серце відкривається по-справжньому. І якщо така дівчина вже нафліртувалась, то для шлюбу вона вже не годиться. Вона вийде заміж за сьомого, а буде мати на увазі першого, якого кохала», – розказує Вільгельм Буш.

А у висновку цього побіжного начерку про право на любов, дозвольте познайомити вас з уривком з роздумів одного з видатних подвижників Віри – справжнього лицаря Духа Антонія Блюма.

«Хто з нас не сидів із дорогою йому людиною – матір’ю, дружиною, чоловіком, другом – у вечірній час, коли спускалися сутінки, коли все навколо стихало. Спочатку йде розмова, потім вона завмирає, але залишається якась тиша, ми прислухаємося до звуків: до потріскування дров у каміні, цокання годинника, до зовнішніх віддаленим шумів; потім і ці звуки зникають, і настає глибока тиша, безгоміння душі. І ось у цьому мовчанні душі раптом відчуваєш, що став таким близьким своєму другові, тій людині, яка знаходиться поруч. Це, звичайно, не злиття в тому розумінні, що одна людина стає іншою, але обоє з’єднуються на такій глибині взаємного переживання, де слів більше не потрібно: вони разом, і якщо любов достатньо глибока, вони стали одним цілим.

І це стосується шлюбу у всіх відношеннях, не тільки до почуття, не тільки до спілкування в думці, а й до тілесного спілкування. Тільки треба пам’ятати, треба твердо знати, що тілесна єдність двох люблячих один одного людей – не початок, а повнота і межа їх взаємних відносин, що лише тоді, коли дві людини стали єдині серцем, розумом, духом, їх єдність може зрости, розкритися в тілесному з’єднанні, яке стає тоді вже не жадібним володінням одного іншим, не пасивною віддачею іншому, а таїнством, справжнім таїнством, тобто такою дією, яка прямо походить від Бога і приводить до Нього. Один з отців Церкви в давнину сказав, що світ не може існувати без таїнств, тобто без того, щоб якісь стани, якісь взаємини були б надприродними, небесними, чудесними; і – продовжує Антоній Блюм – шлюб як єдність двох у розрізненому світі є таким таїнством, дивом, яке перевершує всі природні взаємні відносини, всі природні стани. І тілесний шлюб також, за вченням одного з отців Церкви, постає таїнством, подібним Євхаристії, причащанням віруючих. В якому сенсі? У тому сенсі, що у Євхаристії силою Божою, чудом любові, яка з’єднує, і віри один в одного віруючий і Христос робляться єдиними. І в шлюбі (звичайно, на іншому рівні і по-іншому), завдяки взаємній вірі і взаємній любові, двоє людей переростають всяку ворожнечу і робляться єдиною істотою, однією особистістю у двох особах. Це є водночас повнотою шлюбу душевно-духовно-тілесного і повнотою цнотливості, коли дві людини ставляться один до одного, як до святині, і всі свої відносини, включаючи й тілесні, перетворюють у таїнство, у щось, що перевершує землю і переносить у вічність».

]]> http://www.credo-ua.org/2010/10/34959/feed 3 http://www.credo-ua.org/2010/04/21931 http://www.credo-ua.org/2010/04/21931#comments Wed, 21 Apr 2010 10:05:25 +0000 часопис CREDO http://www.credo-ua.org/?p=21931

– Ой, ми ніби крила розправили. А наше подружнє життя отримало новий, свіжий виток розвитку!.. – захоплено розповідала Наталя.

– А я тепер в одних трусах можу ходити по хаті, – із почуттям вдоволення вставив Сергій.

Це мої знайомі розповідали про те, як стали жити після переїзду із дому батьків чоловіка у свій власний. Молоді подружжя часто потерпають від того, що, не маючи власного житла, змушені ділити дах разом із батьками одного з молодят. Досить часто такі умови життя ведуть до того, що подружжя просто розпадається. Зрозуміло, що не кожен може дозволити собі придбати будинок чи винайняти кімнату. Але окремий куточок, навіть у батьківській хаті, подружжю просто необхідний.

Найбільше через відсутність власного куточка потерпає ВОНА. Жінка ототожнює себе із своїм помешканням, чи навіть із своїм робочим місцем. Це прояв назовні її «Я». Мабуть, не раз доводилося спостерігати на роботі, як нова колега-жінка, щойно прибувши, вже чіпляє біля себе на стіні якусь картинку. Потім звідкись беруться вазони і вазочки, статуетки і світлини. І за якийсь час видно, що тут сидить саме Тамара Іванівна Іваненко.

Тим паче із помешканням – тут якраз має бути можливість, аби її душа розвернулась і втілилась у тих фіранках з маками, у тій канапі, яку вона поставить саме на кухні, хоча в батьківському домі її мама завжди була проти цього.

Проблеми з облаштуванням гнізда виникають не тільки у площині «свекруха-невістка». Донька з мамою можуть не миритись тільки через те, що мамі дуже хочеться струнким рядом виставляти на ліжках файно вишиті подушки, а донька переконана, що це вкрай старомодно.

Хай не у вишуканому, але у своєму власному куточку жінка насправді відчуває себе щасливою. Бо це – вона сама, частинка її серця, що вкладена у кожну деталь вашого гніздечка. Тут вона почувається у своєму середовищі, де їй комфортно і затишно. За таких умов жінка широко розправляє крила і вже не нагадує зацьковану агресивну істоту, котрій остогидли рожеві фіранки в кухні (однак, які вона не має права змінити на свої улюблені бузкові), або котра хоче до півночі розтягнути вечерю з чоловіком і не чути голосу, хоча і доброзичливого, але з нотками контролю: «Дітки, ви ще не хочете спати?»

Власне помешкання для молодої сім`ї також означає і започаткування традицій їхньої родини. Наприклад, ваші батьки ніколи не молилися спільно перед споживанням їжі. Або ж взагалі не мали традиції робити сімейні обіди чи вечері. А ви давно про це мріяли і у своїй сім`ї старатиметеся це реалізувати.

Розумію, що в теперішній час далеко не кожна сім`я може дозволити собі мати свій дім чи квартиру. Але це не означає, що ви не можете бути щасливими. І про це свідчать історії життя інших людей. Наприклад, батьки моєї подруги все життя прожили у хаті свекрухи, яка злісно ненавиділа невістку. Молодій жінці не раз доводилося у свою кімнату лізти через вікно, щоб не перетнутися із мамою чоловіка. Але, розповідає подруга, вона ніколи не бачила, щоб її батьки сварилися. Щодня тато цілував маму вранці і повертаючись з роботи. Вони виховали п’ятьох дітей – впевнених у собі людей. Отже, щастя можливе. І воно залежить від нас самих.

]]> http://www.credo-ua.org/2010/04/21931/feed 13 http://www.credo-ua.org/2010/01/12716 http://www.credo-ua.org/2010/01/12716#comments Fri, 22 Jan 2010 09:41:28 +0000 часопис CREDO http://www.credo-ua.org/?p=12716 Любити одне одного наввипередки

Дорогі жінки, давайте проведемо тест. Уявімо ситуацію: ваш чоловік фанат футболу, по телебаченню якраз розпочинається важливий для української збірної футбольний матч. Ваш милий зручно вмощується на канапі з передсмаком цікавущого перегляду. І саме в цей момент ви згадуєте, що він, такий-сякий, так і не прибив полицю у ванні (не виніс сміття, не закрутив лампочку). А обіцяв зробити це ще два місяці тому! Скажіть відверто самі собі, що ви зробите? Чи встоїте перед спокусою дати йому прочухана. Або «просто пригадати»?

Один мій товариш каже, що помилкою жінки є влаштовувати сцени (жінки це не називають «влаштуванням сцен», адже це «просто сказала…») саме в такі моменти. Бо якщо футбол це хобі вашого чоловіка, то дозвольте йому в комфорті пережити тих кілька годин перед екраном. А після цього можна розпочинати розмови про домашні та інші справи, які потрібно зробити. І чоловік тоді зробить дуже і дуже багато.

У кожного чоловіка є його улюблене заняття. Ці захоплення різноманітні, тобто кожному своє. У житті вони посідають важливе місце і мають вагоме значення. Займаючись своїм хобі, чоловік отримує величезне психологічне задоволення. Тут чоловік значною мірою задовольняє дві свої попередні психологічні потреби – почуватися розумним та сильним.

Якщо проводити паралелі з жіночими потребами, то хобі для чоловіка те ж саме, що подарунки для жінки. Жінка часто не розуміє, наприклад, як можна годинами просиджувати перед телевізором і, забуваючи про все, вболівати за «Динамо» (Київ). Але вона має усвідомити: це для чоловіка має таке ж значення, як для неї прояви уваги у вигляді подарунків. Хобі треба просто прийняти і вшанувати, не гримаючи на чоловіка і не допікаючи, а даючи можливість задовольнити свою потребу. І це, без сумніву, позитивно вплине на сімейні взаємовідносини.

У одних знайомих чоловік страшенно любить читати. Жінка цієї його пристрасті абсолютно не поділяє. Тому він часто окупує туалет, щоб припасти до своїх книжок. Тоді дружина стає у грізну позу і гнівно витурює його із стратегічно важливого для мешканців квартири місця. Це ж треба так зацькувати чолов`ягу, щоб він, бідолаха, боявся займатися своїм чтивом в інших місцях, окрім туалету?..

Але, увага! Я тут говорю про здорове хобі, а не про залежність. Залежність це коли ви плюєте на здоровий глузд і на останні гроші з сімейного бюджету купуєте, наприклад, ту ж саму книгу. Чи замість того, щоб порозмовляти з близькими, погуляти з ними, чи зробити щось необхідне по господарству «зависаєте» в Інтернеті. Пам`ятаю свідчення одного чоловіка, який каже: «Мусимо навчитися вмирати один задля іншого. От я, наприклад, дуже люблю комп’ютерні ігри. Але моя вагітна дружина просить то чаю їй принести, то вийти на прогулянку. І актом моєї любові є все ж таки підвестися і піти зробити це для неї».

Гадаю, що у свою чергу, актом жіночої любові – давати можливість своєму коханому робити те, що він так любить. Хтось колись сказав, що ми мусимо любити один одного навипередки. Тобто намагатися давати все більше і більше, не озираючись і не рахуючи.

Важливою психологічною потребою жінки є отримувати подарунки.

Зима. Повертаюсь із прекрасної поїздки в Карпати. Заходжу до хати, роздягаюсь. «О, в тебе щось новеньке!» – подруга з писком зауважує на моїй шиї цікаву прикрасу. «Це гуцульський хрест», – пояснюю, задерши носа, – «ВІН подарував». Промовляючи останнє, вся сяю від щастя. Це не була дорога річ. Але ця річ була від НЬОГО – від мого нареченого. І це був ПОДАРУНОК!

Важливою психологічною потребою жінки є отримувати подарунки. Самі розумієте, не йдеться про щось супер-дороге. Ні, достатньо букета з опалого листя чи цікавої форми камінчика. Все це, дорогі чоловіки, Ваші милі зберігатимуть довгими роками у своїх скриньках, час від часу перебираючи, щоб знову і знову пережити ті приємні миті. Жінка у своїй душі завжди залишатиметься маленькою дівчинкою, яка буде тішитися кожною дрібничкою, якою її обдаровують. Подарунок має дуже важливе значення і глибокий сенс. Цей жест наповнений інтимністю і значить, що інша особа про Вас пам’ятає, що Ви займаєте в її серці особливе місце.

Чули б ви, з якою насолодою моя старша сестра розповідала, як її чоловік одного разу прийшов пізно ввечері додому і приніс їй букет вишневого цвіту!

Часом приходить спокуса думати, що все це банальщина. Або думається, що ми вже не в тому віці… І взагалі, краще щось практичне – наприклад, чохли для сидінь в сімейному авто, або новий черпак (особливо, коли старий минулого тижня поліг смертю хоробрих під час Вашої спроби забити ним цвях). Але в цьому випадку боронь Боже підбирати подарунки за принципом «як для себе». Може для Вас і є неоціненним подарунком футболка із написом «Шахтар – чемпіон», але не впевнена, що Ваша половинка на «ура» сприйме цей презент.

Пам’ятаєте фільм «Історія про нас»? Там головна героїня подарувала своєму чоловікові на річницю їхнього весілля пластмасову ложку, якою вони їли вечерю ще під час своїх зустрічань. Чоловіка (його грає Брюс Вілліс) це дуже зворушило. Ще б пак, це ж знак того, що той пережитий момент був для них обох дуже цінним і незабутнім.

Життя складається із неповторних миттєвостей, які ми намагаємось один одному влаштувати. І чому б для цього не використати «подарунковий інструмент»? Шановні, проявляйте творчість! Не лінуйтесь! Нехай Вам буде соромно, якщо Ви прожили тиждень і не постаралися урізноманітнити його хоча б однією приємно-романтичною миттю. Як то кажуть: «Хочеш бути щасливим? Будь!».

Увага! Важливе зауваження по темі. Коли Ви із коханою в магазині, то не треба купувати все, на що вона бурхливо реагує: «Ах, яке гарненьке! Подивись!». Не треба купувати навіть і того, що вона біжить приміряти. Повірте, мало з того всього вона сама собі купила б. Натура в неї така – любить все розглядати, мацати і чіпляти на себе. Але якщо її наміри скупити все і вся серйозні, то Вашій панянці варто м’яко натякнути на почуття міри, марнотратство ще нікому не йшло на користь.

Отож, усвідомлення цієї чергової психологічної потреби також вимагає зрілого і розумного підходу.

Думаю, багато хто дивився фільм «Царство небесне». Ми з подружкою, переглядаючи, ледь досиділи до кінця: битви, сутички, чоловіки гамселять один одного важчезними мечами… Cловом, для нас, двох дівчат, це був даремно витрачений час. Розмовляю про це зі своїм товаришем, а він: «Ти що! Це мій улюблений фільм! Я його разів вісім дивився!»

Ех, чоловіки, чоловіки… Поряд із психологічною потребою «почуватися розумним» у них є потреба «почуватися сильним». Тому й не дивно, що жінки оглядають мильні опери, коли можна смачно виплакати відро сліз, а чоловіки — різноманітні бойовики, де ламаються носи і вибиваються зуби. Також нерідко можна спостерігати, як уже літні дядьки, немов хлопчики, змагаються, хто більше разів підтягнеться на турніку. Це їх природа — проявляти свою силу.

Чоловік — це все ж таки опора, міцна стіна, за якою хочеться сховатися жінці. Будьте певні, навіть незалежна бізнес-леді або робітниця з відбійним молотком хочуть відчувати ту опору і чоловічий захист.

Проте чоловіча сила – це не лише мега-біцепси. Це, насамперед, прояв самостійності та відповідальності. Трапляється, що на вигляд тендітні чоловіки випромінюють таку впевненість і рішучість, що з ними почуваєшся, власне, як за тією омріяною стіною. Рік тому моя подружка вийшла заміж. Ми час від часу зустрічаємося поговорити про своє жіноче. Ось як вона коментує своє подружнє життя: «В російській мові є слово «замужем». От я так і почуваюся — за мужем. Тобто, я не вирішую жодних домашніх справ, які повинен вирішувати чоловік».

Знаю, те, що описую, трохи віддає блакиттю мрій. Знаю, що не завжди чоловіки є втіленням такої сили. Причинами цього можуть бути і наслідки виховання (надто опікунське або диктаторське ставлення батьків), і вплив оточення. Але коли мова йде про дорослих чоловіків, то тут їх зрілість характеризується якраз вмінням долучити самовиховання, щоб випрацювати ці риси. А жінка (чи дівчина, якщо ви тільки зустрічаєтесь) повинна максимально допомогти чоловікові відкрити у собі потенціал цієї сили. Наприклад, коли потрібно прибити цвяха, то не бігти самій по молоток, а дочекатися свого милого і дати йому змогу зробити це самому. А коли він і зробить щось не так, то не голосити: «В тебе руки не з того місця ростуть!», – а прийняти це так, як він зробив. Бо це зробив ВІН!

Також не треба проявляти своє Я, хвацько хапаючи важку торбу. Можете попросити ЙОГО: «Васю, візьми, будь ласка, бо я аж ніяк з цим не впораюсь». Або: «Васю, мені дуже потрібна твоя чоловіча сила». І тоді станете свідком того, як ваш Василь розправить плечі і продемонструє своє вміння справлятися із важкою ношею.

Жінка просто зобов’язана дати чоловікові відчути себе сильним. Навіть у дрібницях не варто обмежувати його задовольняти цю психологічну потребу. У таких ситуаціях чоловік відчуватиме себе тим, від кого щось залежить, на кому все, так би мовити, тримається, бо ж ВІН — основа і опора. А нам, жінкам, варто бути більш ніжними і розуміючими.

Вона: Милий, ти мене любиш?

Він: Тож казав тобі вчора! Ти думаєш, що за день щось змінилося?..

Та може й не змінилося, шановний молодий чоловіче. Тільки вона — жінка і, пардоньте, любить вухами. Так-так, дорогі мої співпредставниці статі, ми любимо вухами. Тільки не віднєкуйтесь, будь ласка, і не відкладайте журнал, дозвольте я поясню. Мова про те, що жінки потребують, щоб їх кохані часто говорили їм, що люблять. Якщо нам цього часто не говорити, то ми, жінки, думаємо, що це почуття десь зникає чи пригасає. Воно, звісно, не так. Наші милі чоловіки нас люблять, тільки виражають це частіше ділами, аніж словами. Наприклад, купують нову пральну машину і цим хочуть показати, що дбають про нас, а значить – люблять. Але ж нам того мало!.. От якби на тій пральній машині та й написати: «Галюню, я тебе кохаю». Оце вже інша справа. Тепер на цей металево-пластмасовий об`єкт ми будемо дивитися зовсім по-іншому. Мало того, відразу зателефонуємо кільконадцятьом подружкам, щоб розповісти про такий екстравагантний презент. А от зізнайтеся, кому б із вас не хотілося бути адресатом написаного на асфальті (або на сусідньому будинку) послання: «Танюшко (тут підставте своє ім`я), ти у мене найніжніша!!!»?

Одна моя знайома дуже любить хвалитися любовними смс-ками, які їй пише благовірний. Їхній текст потім довго живе у розмовах між численними подружками. А вона просто світиться від щастя, ніби їй чотирнадцять і це перше кохання. Зазначу, що у шлюбі зі своїм чоловіком вона вже п`ятнадцять років.

Зауважте також наскільки частіше жінки говорять ці слова «я люблю тебе». Я часто це кажу своїй мамі, сестрі, подружкам. І я помічаю, як вони реагують — у них ніби щось загоряється всередині, їм страшенно приємно, затишно і навіть безпечно. Погодьтеся, усвідомлення того, що тебе люблять — одне з найважливіших, що потрібно людині переживати. Мої друзі вже багато років займаються церковним служінням — організовують і проводять реколекції. Ми їх називаємо гуру християнського життя. Якось одну з цих «гуру», молоду жінку священик запитав: «А ти, Оксано, на яку б тему хотіла пройти реколекції?» Отець очікував почути щось із розряду «внутрішніх замків» Терези Авільської. А дівчина відповіла: «Я хочу знову і знову чути про Божу любов».
Повірте, ніколи не буде забагато слів про любов. Вони ніколи не проїдаються і не стають буденними, як «добрий день». Ні. Якщо ці слова говорять із почуттями, вони постійно нас запалюють і надихають. Окрилюють.

Чоловіки, будь ласка, говоріть частіше своїм коханим ці такі прості три слова «Я кохаю тебе». Нехай ваша творчість у цьому плані не має меж! Говоріть їх усно, пишіть. Пишіть на запотілому склі трамвая, у записках на холодильнику, в тих самих смс-ах і в листівках. Не варто бути скупими на слова, адже ми не так вже й багато живемо на цьому світі…
Чути, що її кохають – це одна з психологічних потреб жінки. Наряду з цим стоїть і потреба в обіймах. Психологи порахували, що для того, аби в сім`ї панував мир і приємна атмосфера, чоловік повинен обіймати свою дружину щонайменше дванадцять разів на день. А Ви, шановний, скільки разів це робите?

Інформація тільки для жінок!

Років чотири тому на весіллі своєї подружки я познайомилась із молодим чоловіком. Самі розумієте: із міркувань коректності не можу говорити його справжнього імені, тому назву хлопця Олегом. Отже, за який час Олежко запросив мене на побачення. Ми гуляли вулицями і парками Києва, розмовляли і милувалися краєвидами. Олег розповідав мені про всяку всячину: про історію окремих вулиць і будівель, про скіфську пектораль, яку днями виставляли в музеї Лаври, про прадавні вали, які ще й зараз можна побачити у старих районах стольного града. Цитував одного історика за іншим.
Я навіть було подумала, що перед нашими зустрічами він вивчає історичні книжки. Звичайно, я виражала своє здивування такою його обізнаністю: «Та ти що?! Оце ось тут тутеньки ступав своєю ногою сам князь?.. Яка, ти кажеш, вага тієї пекторалі? Оце да!..» Варто додати, що я маю дуже живу міміку, тому, коли я навіть і не видавала захоплених вигуків, подив усе одно було яскраво видно на моєму обличчі. А Олег ще більше розпалювався, відчуваючи, мабуть себе генієм всіх віків і народів…

Дорогі жінки, вам, мабуть, також не раз доводилося спостерігати демонстрацію чоловічого інтелекту. І, мабуть, не раз ви бачили, як у них «виростають крила» від того, що їх обізнаність знайшла високу оцінку, особливо в очах коханої. Отже, в той час, коли жінка потребує компліментів для підтвердження своєї краси, вроди й усього, що робить, чоловік має потребу визнання і позитивної оцінки своїх інтелектуальних здібностей. ВІН – геній. І жінка повинна віддзеркалювати його геніальність: зауважувати навіть його міні-досягнення, підтримувати словами “я вірю в тебе”, “у тебе все вийде”.

Кожен з нас: і чоловіки, і жінки має величезний потенціал. Але часто цей потенціал є мертвим незадіяним вантажем. І не реалізується тільки тому, що у нас мало віри у свої сили, здібності, немає мужності для того, щоб ризикнути. Кажуть, що за великими досягненнями чоловіків стоять їхні дружини. Якщо ми, жінки, не пригнічуватимемо своїх чоловіків, а навпаки надихатимемо їх, то вони будуть тими принцами, про яких ми мріяли у часи своєї юності. Адже лицарі з наших мрій у першу чергу мають таку рису, яка називається «впевненість у собі». А як зрощується така впевненість? Зрозуміло, що ще з дитинства, якщо батьки старалися виховати не амебу, а, готового брати відповідальність, чоловіка. Але також і пізніше кожна з нас повинна плекати ту чоловічу впевненість у своєму милому. Ми маємо взяти собі за правило останнє слово у важливих рішеннях залишати за чоловіком. І не варто бомбардувати його мільйоном своїх ідей щодо вирішення якихось питань. Потрібно підвести його самого до тих рішень. Не треба боятися «дарувати» йому свої ідеї. Тобто, так йому їх представляти, щоб потім він мав їх за свої. І нам, жінкам, не варто гнатися за тим, щоб ці ідеї були названі нашим іменем, що ми є їхніми авторами. Повірте, жіноче щастя зовсім не у цьому…

Якщо ці рядки зараз читає чоловік, а я знаю, що читає, то я хочу звернутись до Вас, Вельмишановний. Я захоплююсь тим, як логічно Ви вмієте мислити і чітко висловлюватись. У нас, жінок, трохи по-іншому розвинені ці дари. Вірю, що Ви прагнете добрих взаємостосунків. Я також. Ми, жінки, намагатимемось у стосунках з чоловіками бути більш чутливими і мудрими. Але Ви говоріть нам про свої потреби, про те, що для Вас є важливим і що Вам не подобається. Телепатів серед людей дуже мало, щоб надіятись на те, що інший має «здогадатися» про Ваші потреби. Не завжди виходить «читання між рядків».

І ще одне. Чоловіки і жінки, тепер ми знаємо, що одні з нас потребують компліментів (це, зрозуміло, жінки), а інші – підтвердження своїх інтелектуальних здібностей (а це, само собою, чоловіки). Але ми також маємо розуміти, що все не обмежується вимаганням задоволення своїх потреб від іншої сторони. Ми також повинні навчитися контролювати ці потреби. Одним словом, стосунки вимагають зрілого підходу.
На завершення кілька пропозицій для жінок:
Постарайтесь, безповоротно вилучити із свого лексикону слова «дурень», «телепень», «нічого не тямиш», «в тебе замість мізків…» і т. п.;
Частіше говоріть своїм чоловікові, що пишаєтесь ним, зауважуйте всі його досягнення і справи, підкреслюйте те, що він розумний. Але робіть це щиро, бо немає нічого гіршого, ніж фальшиві похвали. А вашій щирості й уважності сприятиме любов, яку маєте до своїх коханих.

Скажу відверто, нелегко сприйняти того іншого з набором його даних, які геть не вміщаються у схему мого жіночого мислення. Так само, як і жіночу логіку чоловікові збагнути теж практично неможливо. Це дуже яскраво можна спостерігати в магазині, де жінка, прийшовши по кофтинку, обов`язково передивиться і спідниці, й рукавички, і білизну. Причому, проходячи біля вазочок чи біжутерії, вона також зупиниться, все перебере, охкаючи і ахкаючи. У чоловіків таке даремне витрачання часу і емоцій зустрічається вельми рідко.

У цій рубриці я поділюсь результатом спостережень одного монаха-капуцина, який протягом тривалих років душпастирювання дійшов до висновку, що є п’ять основних психологічних потреб жінки і п’ять основних психологічних потреб чоловіка. Причому ці потреби йдуть у своєрідному паралельному порядку. Сьогодні ми поговоримо про першу психологічну потребу жінки. Спробуйте відгадати, що це? Це потреба в компліментах, уявляєте?

Жінка завжди потребує чути, що вона гарна. Вона народжується вже з тим, що є представницею прекрасної половини людства, і просто вимагає того, щоб їй про це говорили. Нормальне явище, коли ще зовсім маленька дівчинка чепуриться перед дзеркалом. Вона має притаманну потребу подобатись і чути про те, що вона гарна, вродлива, симпатична. Ви подивіться, які тортури терплять жінки, аби мати привабливий вигляд: недоспані ночі через бігуді, години складних косметичних процедур, постійна боротьба із зайвими калоріями. І все з однією лише метою: подобатись! Спробуйте сказати жінці, що вона нерозумна і неосвічена, але дуже гарна. Без усякого сумніву, два перших епітети на свою адресу вона навіть не розчує, натомість „гарна” відгукнеться в ній гучним відлунням. Або скажіть жінці, що з новою зачіскою у неї кумедний вигляд. Цього буде достатньо, щоб зіпсувати їй день, а на наступний у своєму розкладі зазначити обов’язковий візит до перукаря.

Слова „гарна” і „вродлива” насправді магічні. Знайома вчителька розповідає, як одного разу вихованці довели її до істерики. Вона мало не годину волала на весь клас. І хто зна, чим би закінчився цей виховний захід, коли б один учень з наївною простотою не сказав: „Така вродлива жінка і так гнівається.” Цих кількох слів було достатньо, аби потік негативних емоцій враз стих. Вчителька навіть знітилася. І надалі вже не давала волі власному гніву, бо зробила висновок: вродливим це зовсім не личить.

Жінка як у двадцять, так і в шістдесят бажає чути про те, що вона гарна. От, наприклад, скажіть дружині, а може й бабусі, що вона сьогодні особливо приваблива. Здебільшого вона одразу махне рукою, кинувши: „Ага, розказуй. Он які зморшки під очима!” Але вже через хвильку ви побачите, як вона, ніби ненароком, зиркне у дзеркало, а ще через мить запропонує вам чаю зі смачним печивом.

Таким чином, чоловік, якщо бажає тепла і затишку для свого гніздечка, повинен взяти за правило щодня дарувати жінці комплімент, і то не один. Для нього це буде як тест на уважність і спостережливість, коли треба помічати дрібні деталі, які для жінки дуже важливі. Чудовий результат не примусить себе довго чекати: у такий спосіб не одна мегера перекинеться на ніжну дівчину, кохану дружину і навіть люблячу тещу.

Слушно зробити зауваження і жінкам, яким слід пам’ятати, що не лише у період романтичних зустрічей варто слідкувати за власною зовнішністю, аби приємно вражати свого обранця. У подальшому сімейному житті він теж радий буде бачити охайну милу дружину, а не жіночку в брудному халаті з волоссям, що стирчить у різні боки. Погодьтеся, людина у чистому, хоча й не в новому одязі, та з акуратною зачіскою може з повним правом претендувати на щирі, лагідні слова, підкріплені теплими обіймами, які, безсумнівно, свідчать про ніжні почуття. Та це вже наступна, вкрай необхідна психологічна потреба жінки.

Бажаючі ознайомись із повним змістом книжки “Він і Вона”, можуть замовити її, за адресою:

Венглюк Ганна

християнська мультимедійна студія CLARA STUDIO

21050 м. Вінниця, вул. Соборна 12

тел.: (0432) 35 44 25

coresp@bigmir.net