1) Член Спільноти Ісуса – монашого Ордена, заснованого святим Ігнатієм Лойолою;

2) хитра, нещира, лицемірна людина.

А ще португальці називали їх апостолами. У сучасній культурі (кіно, книги) здебільшого слово «єзуїт» є синонімом слів «підступність», «фарисейство», «підлість»…

Єзуїтам дісталися головні ролі лиходіїв у багатьох кінострічках та літературних творах. Це слово досі на рівні зі словом «інквізиція» з докором промовляють люди, коли хочуть звинуватити чи образити Католицьку Церкву. Тому будьте обережні! Будьте пильними! Стережіться цих єзуїтів, тому, що єзуїти…

Камеллі Георг-Йозеф
– вперше звернув увагу на квасолю Св. Ігнатія, з якої можна було отримувати стрихнін. Відомий біолог Карл Лінней назвав на його честь thea japonica, чи камелію – східний кущ родини чайних з вічнозеленим листям і квітами, що нагадують троянду. Саме Камеллі у 1738 р. вперше привіз з Філіппін до Європи камелію.

Навас Лонгіно
– провів наукову класифікацію колекції Паризького Музею, що містить понад 100 000 комах. Назвав на честь єзуїта Лоренсо Урібе вид сітківкокрилих комах : “Златоглазка Урібе” (Chrysopa Uribei).

Ангера Хосе Еспанса
– засновник колумбійського видавництва «Еспаса» (Casa Editorial Espasa), яке в 1905 почало випуск 70-томної (не рахуючи додатків) Всесвітньої Ілюстрованої Енциклопедії (Enciclopedia Universal Illustrada).

Антоніо Вієйра
– оратор і письменник, що підняв португальську мову на нові висоти ясності і чистоти за допомогою свого енергійного, чіткого і гармонійного стилю. Він невтомно боровся за звільнення рабів-негрів і за свободу індіанців, через що піддавався переслідуванням. З 1641 по 1652 роки, він привів в порядок комерційні зв’язки між Португалією і Бразилією, заснував національний банк, організував комерційну Бразільську Компанію. Вієйра вивчив шість туземних мов і перевів на них Катехизм.

Кіно Євсевій-Франциск
– любив індіанців і піклувався про їх добробут, тому навчив їх організації ранчо для худоби, привіз з Європи нові злакові і фрукти. Він був прекрасним картографом і створював карти що свідчать про чіткість і точність його спостережень. 23 липня 1963 по волі Президента США Дж. Ф. Кеннеді штат Арізона вшанував пам’ять Кіно, поставивши йому пам’ятник в американському Капітолії.

Блаженний Майер Руперт
Мешкаючи в Німеччині в 1923 р. публічно заявив про те, що католик не може бути націонал-соціалістом. Він продовжив свою боротьбу проти нацистів і після того, як Гітлер прийшов до влади, внаслідок чого кілька разів потрапляв до в’язниці. У 1939 р. його заслали в концентраційний табір Заксенхаузен.

Алонсо де Сандоваль
Захисник прав рабів-негрів, вивезених з Африки. Автор знаменитої свого часу книги «Про те, як потрібно рятувати негрів» (De instauranda Aethiopum salute).

Святий Педро Клавер
«Апостол негрів», найбільший місіонер XVII ст., чиє ім’я золотими літерами вписане в історію. Його гасло було: Petrus Claver, Aethiopum servorum servus («Петро Клавер, раб рабів-ефіопів»). В одних лише США йому присвячено більше 200 храмів. Пропрацював в Картахенському порту 38 років (до своєї смерті в 1654 році) серед чорношкірих рабів, найбільш гнобленої частини суспільства того часу. Він хрестив і виучив більше 300 000 рабів, використовуючи методи, що багато в чому випереджували свій час: роботу з перекладачами – носіями рідної мови, знання племінних структур, навчання на основі наочних посібників. Жодна мати ніколи не була така пильна по відношенню до власних дітей, як Педро Клавер по відношенню до своїх навернених. Він прагнув до расової інтеграції і до єдності людства, заснованої на любові і самопожертвуванні. Папа Лев XII канонізував його 15 січня 1888 р., а 7 липня 1896 р. оголосив особливим заступником всіх місій серед негрів, сказавши: «Жодне життя, окрім життя Нашого Господа, не приголомшувало мене так, як життя цього великого апостола, св. Педро Клавера».

Св. Альберто Уртадо
Заснував «Будинок Христа» («Hogar de Cristo») для кинутих і безпритульних дітей. Надалі ця добродійна діяльність набула більшого розмаху: з’явилися майстерні і притулки для дорослих і так далі. Крім того, св. Уртадо заснував Чилійську асоціацію профспілок і журнал «Менсахе» («Mensaje»). У 1947-1950 рр. Уртадо написав три важливі роботи: про профспілки, про соціальний гуманізм і про християнський соціальний устрій.

Хосе Гумілья
Вперше посадив в Колумбії каву (1723), що стала згодом основою економіки країни. Автор знаменитої свого часу книги «Оріноко в ілюстраціях».

Ернандо де ла Крус
Видатний художник, що «підняв еквадорський живопис XVII ст. до найвищого рівня, якого лише міг досягти американський художник».

Андреа Поццо – художник
Генеральний Настоятель Суспільства Оліва, витончена і високоосвічена людина, любив мистецтво. Під час його перебування на посту генерала, єзуїти Риму повністю прийняли стиль бароко. Він діяльно підтримував три великі роботи по мистецтву: завершення церкви Святого Андрія на Квірінале, прикраса Гезу і розпис Святого Ігнатія. Третім проектом Оліва було почати прикрасу церкви Святого Ігнатія. У 1680 році він призвав до Риму брата-єзуїта Андреа Поццо. Це виявилося рішенням величезної важливості. Тоді Поццо, уродженцеві Трідента, було тридцять вісім років. Труднощі затримали його в дорозі і, коли він прибув до Риму, Оліва був вже мертвий. Але Поццо розумів, які великі надії були покладені Олівою на церкву Святого Ігнатія, і тому він вніс до прикраси церкви три значні вклади. Спочатку він вирішив проблему неіснуючого куполу. Оскільки сім’я Людовіси не внесла необхідної суми, то купол не був побудований. У стелі була діра. Поццо узяв шматок полотна і прекрасно використовуючи закони перспективи, створив ілюзію куполу. Ця частина була завершена і показана публіці 31 липня 1685 року. Це твір Поццо вважається одним з шедеврів перспективного живопису, а самого художника називають «Мікеланджело перспективи».

Блаженний Жозе ді Аншиета
– письменник і поет, вважається першим Бразильським письменником і в Бразилії офіційно є засновником міст Сан-Паулу (25 січня 1554 року) і Ріо-де-Жанейро (1565 рік). У 1965р. уряд Бразилії оголосив його національним героєм.

Джерард Менлі Хопкінс
– англійський поет, визнаний класиком англійської літератури.

Бальтасар Грасіан-і-Моралес
Знаменитий письменник і теоретик літератури, ректор Таррасонськой колегії. Грасиан розвивав літературний напрям «концептизму» (conceptismo), слова, що прагнуло до сенсової перенасиченості, і фрази, до багатозначності змісту. Грасіан включений у «Каталог авторитетів мови», виданий Королівською Іспанською Академією.

Луіс Колома
- письменник. Його роман «Дрібниці» («Pequeсeces», 1891) приніс йому величезну популярність. Можливо, в XIX ст це була найвідоміша книга в Іспанії.

Луіс де ла Пальма
- один з кращих іспанських письменників-аскетів. Його ім’я входить в «Перелік авторитетів іспанської мови» Іспанської королівської академії.

Педро де Рібаденейра
Письменник, оратор. Вважається класиком іспанської літератури.

Шпєє Фрідріх
Знаменитий поет епохи бароко, а також професор філософії і моральної теології, містичний і аскетичний письменник. Знаменита його книга Cautio criminalis («Обачність в розгляді злочинів»), в якій він протестує проти зловживань, що мали місце в процесах проти «відьом». Помер 07 серпня 1635 р., надаючи допомогу солдатам під час епідемії.

Мікеле Руджері
Один із засновників першої ієзуїтською місії в Китаї. У 1584 р. Руджері створив і опублікував катехизм китайською мовою «Тянь-чжу ши лу» («Справжні записи про Небесного Господа»). Цей твір став першою книгою, опублікованою європейцями в Китаї. У 1583-1588 створив перший європейсько-китайський словник, який вважається першим відомим зразком систематичної латинської транскрипції китайської мови. Руджері також був першим, хто спробував перекласти конфуціанське Чотирикнижжя на одну з європейських мов.

Жан Йозеф Марі Аміо
- досконало володів китайською і маньчжурською мовами. Склав одну з перших граматик і словників маньчжурської мови. У 1752 створив трактат про китайську музику.

Жозеф-Анн-Марі де Мойріяк де Майя
Відомий своїми першими в Європі багатотомними перекладами китайських історичних хронік. Головним його заняттям було вивчення китайської історіографії.

Хуан де Маріана
Теолог і історик, «іспанський Тіт Лівій». Його «Загальна історія Іспанії» в 30 томах цінується, перш за все, як літературний твір.

Даніель Папеброх
Історик, палеограф. Болландіст, видавець середньовічних рукописів. Папеброх ставив під сумнів достовірність багатьох середньовічних документів (хартій, дарчих і т. д.). Один з основоположників критики відносно історіографії.

Антуан Пуадебар
Археолог, історик, пілот, картограф, місіонер. Першим застосував методи аерофотогрфії в археологічних дослідженнях. Досконало вивчив турецьку і вірменську мови. Про нього говорили, що після Бога він більш за все любив Вірменію і і авіацію. Наприкінці 1926 р. у верхньому басейні Евфрата Пуадебар зробив перші аерофотознімки і виявив багаточисельні військові табори епохи Візантійської імперії. У 1927 р. він відкрив в цьому районі замок і виявив знамениту Дорогу Діоклетіана на Пальміру. У 1928 р. йому вдалося відтворити точний план зруйнованого візантійського міста Таннуріна. Його головна заслуга полягала в тому, що за роки польотів і зйомок він першим виявив римський «лімес» — смугу оборонних прикордонних споруд і доріг. Він склав прекрасну карту цього району, завдяки якій картина римських укріплень стала «ясною, як день». У 1934 р. він взявся за дослідження римських укріплень в Західній Сирії, і в 1945 повідомив про їх результати в книзі «Оборонний пояс Халкіди». Пуадебар зайнявся пошуками втрачених римських і Фінікійських портів Тиру і Сидону. Тут він вперше здійснив аерофотозйомку об’єктів, прихованих під водою, і довів ефективність цієї методики. Таким чином, його можна вважати піонером вживання зйомки з повітря в археологічних дослідженнях на Близькому Сході.

Фернандес де Пьєдраїта, Лукас
Один з найбільш важливих авторів по історії Колумбії, Еквадору, Венесуели, Панами і цивілізації Чибча.

Мануель Альварес
Автор знаменитої «Граматики латинської мови». Вона багато разів перевидавалася і перекладалася різними мовами.

Костянтин Беськи
Склав першу граматику Таміла, декілька словників (у тому числі латинський для Таміла і тамільсько-латинсько-португальський), а в поетичній творчості проявив себе поемою «Тембавані» («Нев’янучий вінок»), визнаною класикою поезії Таміла. Також Беськи розширив і уявлення європейців про духовну культуру Індії, переклавши латиною священну книгу Таміла «Тіруккурал».

Ян Ван Болланд
Філолог, агіограф, зачинач масштабного проекту видання «Житій святих» ( Acta Sanctorum), суть якого полягала в тому, щоб виділити в багаточисельних житіях надійну документальну основу, усунувши всілякі вигадки і легендарні елементи.

Джузеппе Дадей
Вивчав мову чибча-муїська, склав її граматику і словник. Заснував музичну школу, виготовив з бамбука і очерету церковний орган — перший в Новому Світі.

Пауліно Кантеро
Перший уродженець Мікронезії, що став священиком. Був видатним лінгвістом, переклав місцевою мовою Біблію (робота зайняла 10 років).

Бартоль Кашич
Автор першої граматики хорватської мови (1604).

Джамбаттіста Колуччині
Склав граматику і словник мови чибча-муїська. Виробив перші астрономічні спостереження на території Колумбії.

Костянтин Лівен
Переклав на хінді і кхаріа (мова групи мунда) декілька книг, у тому числі і біографію св. Педро Клавера.

Хосе де Льовера
Підготував до видання близько тридцяти томів «Латинських авторів», що увійшли до іспанської бібліотеки класиків. Написав безліч латинських віршів.

Анджело Май
Відкрив хімічну процедуру, що дозволяє зробити читаними найдревніші палімпсести. Видав ряд текстів: зокрема, Hisperica Famina.

Олександр де Роде
– «апостол В’єтнаму». Склав граматику і вьетнамсько-португальсько-латинський словник. Крім того, він написав катехизм в’єтнамською мовою.

Майкл Ханнан
Авторитетний фахівець з мови шона. Шона — одна з мов банту. Поширений в Зімбабве, де є одним з основних мов міжнаціонального спілкування, а також в Мозамбіку, Ботсвані і ПАР. Ханнан склав класичний словник цієї мови. Крім того, він переклав мовою шона Новий Заповіт і велику частину Старого, але смерть не дала йому завершити цю працю.

Анонімний єзуїт
Єдиний автор, що зібрав (близько 1595р.), — ймовірно на основі відомостей або рукопису Бласа Валери зібрав разом закони інків у вигляді збірки, поділивши її на статті. Щоправда, в його збірку потрапили не всі закони, а лише ті, що торкалися: мови, кримінального і родинного права, управління. Він також детально описав релігію Інків.

Блас Валера Перес
Склав словник знаків токапу, що ймовірно були писемністю або тайнописом Інків. Був співавтором першого в Перу Катехизму мовами кечуа й аймара.

Йосеф Добровський
Чеський філолог, лінгвіст, літературознавець, фольклорист, історик і просвітитель, одна з найважливіших фігур Чеського національного відродження. Зазвичай вважається засновником слов’янського мовознавства як науки, ще за життя його називали «батьком», «патріархом» славістики. Вніс основоположний вклад до вивчення старослов’янської і кодифікування чеської літературної мови.

Він виявив і опублікував значну кількість стародавніх історичних і філологічних джерел, розробив методику їх опису і дослідження. Як історик Добровський одним з перших в слов’янських країнах послідовно застосовував критичний метод по відношенню до інформації, що міститься в джерелі, розділяв легендарні і власне історичні відомості; мав репутацію «різкого і нещадного» критика. Написав історичні нариси чеської мови і літератури.

Добровський вніс великий вклад до виявлення за рукописами прадавньої форми письмової мови слов’ян — старослов’янської мови. У 1813 видав один з перших дослідів етимологічного словника слов’янських мов, а в 1822 опублікував латинською мовою Institutiones — старослов’янську граматику. Займався дослідженням глаголиці і глаголічних рукописів. Запропонував першу класифікацію сучасних слов’янських мов. Був одним з перших дослідників «Слова о полку Ігореві» в закордонній Європі.

Людовіко Бертоніо
Склав першу граматику мови аймара в 1603 р., перший словник тієї ж мови — в 1608 р.

Жозеф-Франсуа Лафито
Засновник порівняльної антропології. Лафіто належить заслуга відкриття для Європи женьшеню (1718).

Хосе-Марія Альге
Винайшов бароциклонометр, що врятував життя безлічі людей, а також телескоп, що дозволяє коректувати помилки при спостереженнях неба.

Федеріко Фаура Брат
Винахідник барометра-анероїда.

Франчесько-Марія Грімальді
Відкрив дифракцію світла. Спільно з Дж. Б. Річчолі склав карту Місяця і ввів назви місячних утворень, що вживаються і понині. Його працями користувався Ньютон. Ім’ям Грімальді названий великий місячний кратер.

Джузеппе Джанфранческі
У 1932 разом з Гульельмо Марконі встановив першу радіостанцію у Ватикані і став її першим директором. Як капелан супроводжував першу експедицію на дирижаблі до Північного Полюса. Ця експедиція залишила на Полюсі хрест, який благословив Пій XI.

Афанасій Кірхер
Вперше спостерігав в мікроскоп мікробів. Винайшов «чарівний ліхтар» – передвісник кінематографа – і ртутний термометр. Автор 158 томів наукових праць. Першим з європейців Нового часу спробував розшифрувати єгипетські ієрогліфи, щоправда, без особливого успіху . У 1930 р. бюст Кірхера був розміщений у почесному залі «Німецького музею в Мюнхені. Таким чином, Кірхер удостоївся увійти до числа 30 найзнаменитіших німецьких учених всіх часів.

Христофор Клавій
Винайшов астрономічний глобус. Видавав і коментував Евкліда (1574). Самого Клавія називали «Евклідом XVI століття».

Джованні-Баттіста Річчолі
Склав карту Місяця, привласнивши назви майже 200 об’єктам.

Анджело Сєкі
Його вважають засновником астрофізики. Він винайшов метеорограф.

Хосе де Акоста
У його «Історії» вперше з’явилася теорія про чотири лінії без магнітної відміни (він описав використання компаса, кут відхилення, відмінності між Магнітним і Північним полюсом; хоча відхилення були відомі ще в XV столітті, він описав коливання відхилень від однієї крапки до іншої; він ідентифікував місця з нульовим відхиленням: наприклад, на Азорських островах); міркування про вигин ізотермічних ліній і про розподіл тепла залежно від широти, про напрям течій і багатьох фізичних явищ: відмінності клімату, активності вулканів, землетрусів, типи вітрів і причини їх виникнень. Хосе де Акоста в своїй «Історії» (1590), вперше пояснив природу відливів і приливів, періодичність і взаємозв’язок з фазами Місяця.

Він першим довів, що землетруси і вулканічні викиди мають різну природу. Описав різні землетруси (Вальдівія, Чилі, в 1575; Арекіпа, Перу, в 1582; Ліма, Перу, в 1586; і Кіто, Еквадор в 1587), їх черговість привела його до думки, що вони здійснюють послідовне переміщення з Півдня на Північ. Він також першим описав цунамі заввишки 25 метрів.

Кобо Бернабе
Відіграв значну роль в історії хініну, ліків від малярії, відомих також під назвою «єзуїтської кори», у 1632 році він привіз її до Європи. Дав характеристику тихоокеанській холодній течії, пізніше названій ім’ям Гумбольта. У його честь названа рослина Cobaea scandens з сімейства Бігнонії. Кобо як історик, що цікаво, першим приводить гіпотезу про те, що індіанці прийшли з Азії, пройшовши через нинішню протоку Берінга. Ця гіпотеза грунтується на досить чітких, зрозумілих аргументах.

Михаїл Петро Бойм
Уродженець міста Львова. Автор чисельних наукових праць з фауни, флори і географії Китаю та Південно-Східної Азії. Відомий в ботаніці як автор праці «Flora sinensis» («Флора Китаю») (1656), яка поклала почало «флорам» як різновиду ботанічної літератури. Зробив внесок до європейської медицини, видавши в Німеччині серію книг з традиційної китайської медицини і фармакології, завдяки яким до європейської діагностичної практики увійшов вимір пульсу пацієнтів.

Тож «обережно» єзуїт!

]]> http://www.credo-ua.org/2010/07/31563/feed/ 12 http://www.credo-ua.org/2010/07/31388/ http://www.credo-ua.org/2010/07/31388/#comments Wed, 21 Jul 2010 13:47:36 +0000 часопис CREDO http://www.credo-ua.org/?p=31388
Слава Ісусу Христу!

Зі Святим сьогоднішнім торжественним днем для нас усіх сердечно вітаю вас! Усіх, зібраних тут, на оцю Торжественну Святу Літургію, яку служимо всі разом для Пресвятої Богородиці, нашої Небесної Матері, у честь її Божественного Сина!

Сердечно вітаю вас усіх, тут зібраних! Вітаю владик, Преосвященних владик, які з усіх кутків України зібрані тут разом із представниками всіх областей, усіх єпархій і екзархатів!

Це велика радість для нас, що ми всі, зібрані отут у цей Великий святий день, довкруги Святого Престолу. Сердечно дякую вам, дорогі владики, за вашу присутність, за оце наше спільне служіння!

Цього року нашим достойним гостем, якого бажаю дуже сердечно привітати між нами, є Високопреосвященний кардинал Анджело Баньяско, архиєпископ Генуї. Він є головою єпископату Італії. Він сьогодні тут посеред нас представляє понад 300 єпископів-співбратів, і ми дуже вдячні йому за це. За його особисту присутність тут з нами і за те, що він представляє, – отих наших співбратів-єпископів Італії, які протягом багатьох років нас підтримують і морально, і матеріально. Вони також дуже зичливо опікуються нашими заробітчанами, нашими емігрантами на території Італії. Вони уможливлюють нашим священикам там побувати, там могти служити, утримуватися. Вони також дають до диспозиції свої храми, щоби наші люди могли там належно служити Богові. Тому ми дуже вдячні Високопреосвященному кардиналові Баньяско за те, що він з нами тут! Під кінець цієї Святої Літургії він особисто звернеться до усіх нас.

Сердечно вітаємо присутнього між нами також Апостольського нунція, Високопреосвященного Владику Івана Юрковича. Він є між нами – представник Святішого Отця. Його присутність – це видимий знак нашої єдності довкруги Святого Петра, як хотів цього наш Божественний Спаситель Ісус Христос. Сердечне спасибі Вам за Вашу присутність, за Ваше свідчення, Преосвященний Владико Іване!

Хотів би привітати представників світської влади – присутніх тут губернаторів. Місцевого, тернопільського, та з Івано-Франківська, а також представників державної обласної місцевої влади. Ваша присутність тут для нас усіх важлива. Я пригадую, коли вперше 15 років тому приїхав відвідати Зарваницю, мені було дуже трудно знайти, куди йти. Не було жодних знаків, дороги були погані – бракувало багато-багато чого. Владика Михаїл Сабрига і сьогоднішній Владика Василь Семенюк щойно починали відновлювати оце святе відпустове місце. Сьогодні, багато років пізніше, завдяки спільній праці і церковної, і світської влади дуже багато змін в цій околиці на користь. Поставлено багато важливих для нормального життя і для наших прощ знаків, які облегшують наше життя. Навіть, здавалося б, така дрібниця, як вчора для тих, хто пішком здалека йшов, була по дорозі питна вода…

Я згадую це все, дорогі у Христі, бо співпраця церковної і світської влади для добра народу є дуже важлива. Не тільки для Зарваниці. Перед нами ще багато праці, щоб всю нашу державу поставити так, як би ми хотіли. А це може статися тільки тоді, коли буде щира, тісна співпраця. Тому ваша присутність тут, шановні представники світської влади, є важлива, бо вона дає підставу надії, що при Божій помочі спільними силами збудуємо таку Україну, яку ми хочемо бачити!

Сердечне спасибі вам, отці духовні, які з різних єпархій, з різних місцевостей прибули сюди, щоб разом із кліром цієї Тернопільсько-Зборівської єпархії, тут разом з нами служити Святу Літургію. І дуже вам дякую за те, що ви так жертовно готові уділяти Тайну Святого Покаяння тим багатьом прочанам, які хочуть цю нагоду тут використати для примирення з Богом. Сердечне вам за це спасибі!

Сердечно вітаю вас усіх, дорогі, які прибули з усіх областей України! Не тільки мешканці цієї області, але тут є представники всіх областей. Ми тут зібрані як один нарід. Ми тут як діти однієї матері, яка нас всіх пригортає і яка нас учить любити один одного, служити один одному. Але не тільки з території України тут є присутні. Є також із Польщі, з Німеччини і навіть з далекої заокеанської Канади є між нами присутні вірні нашої Церкви, які беруть участь у цих святкуваннях сьогодні. Усім вам, що потрудились, щоби прийти сюди, – сердечне спасибі! Нехай милостивий Господь за заступництвом Пресвятої своєї Матері за ту вашу великодушну присутність вас належно винагородить!

Цей рік, дорогі у Христі, ми призначили як рік, в якому хочемо звернути увагу на Христове покликання з особливим наголосом на життя чернече. Так зване богопосвячене. Тут багато сьогодні між нами є представників різних монаших чинів, згромаджень, інститутів. Я хотів би цю нагоду, цю нашу спільну присутність використати, щоби перш усього подякувати батькам і матерям отих богопосвячених осіб. Подякувати їм за те, що так виховали своїх синів і дочок, що допомогли їм відкрити і плекати своє покликання до богопосвяченого життя. Сердечне вам спасибі, батьки і матері, за ту вашу співпрацю з Господом Богом! Бо він дав вам тих дітей, але ви не пожалували посвятити їх на службу Богові. Сердечне вам за це спасибі!

Хочу також в оцей сьогоднішній день, дорогі монахи і монахині, ченці і черниці, подякувати вам! Подякувати за вашу молитву, бо ваше життя є повне молитви. Хоча багато з того, що ви робите, ділаєте, не відрізняється від того, чим займається багато інших людей, ви цю свою діяльність освячуєте молитвою. Дехто з вас ціле своє життя посвячує головно молитві. Але немає між вами нікого такого, хто би свою діяльність, своє життєве завдання не освячував молитвою. Ви молитесь за отой нарід, ви його підтримуєте молитвою. Спасибі вам!

Ми часто кажемо: молитва, піст і милосердя. Хочу подякувати вам також за піст. Ми часто думаємо, що піст – це здержатися від якогось одного чи іншого роду страв. Піст є далеко більше. Піст – це є второпне вживання тих земних дарів, якими Господь Бог нас так щедро обдаровує. Це використовування отих Божих дарів на Божу славу, на користь ближньому і на освячення власної душі. Будь це земське добро, будь це гроші, будь це інші дари природи. Ви в своїй діяльності, як і у своїй свідомості, умірковано використовуєте ці земні добра для своєї потреби, а стараєтеся, щоби їх застосувати на користь ближніх, щоби шанувати те, що Господь Бог нам дає. І за це вам спасибі! І рівно ж спасибі за оту вашу милосердну працю для ближніх, будь це катехизація, будь це опіка для хворих, будь це опіка малят чи пристарілих в тих різних інститутах, які ви провадите, – це великий вклад в суспільне життя нашого народу. Спасибі вам! Бо дуже часто так буває, що якщо б не ви, – не було би кому іншому тими справами зайнятися так, як належить, бо ви не тільки стараєтеся це зробити добре, професійно, але також з любов’ю. Зі щирою любов’ю для ближнього. Ви не скупите своїми силами, щоби послужити ближньому. Спасибі вам!

Дорогі у Христі! А що ж нам усім іншим сказати? Дякувати треба Господу Богові за те, що дає покликання у нашому народі. Ми хотіли би їх якнайбільше бачити. І треба з одної сторони дуже сердечно дякувати за те, що Господь Бог вже дав, за тих богопосвячених мужчин і жінок, які своє життя віддають для спільноти і служать за Божу справу. Треба за це Богові дякувати, сердечно дякувати.

Треба нам за те дякувати отим синам і дочкам нашого народу, які пішли за Божим покликом, бо від їхньої молитви, посту, милосердя ми вчимося. Вони для нас є прикладом. Подумаймо тільки про таку малу дрібницю: коли цілий світ гонить за грішми, коли люди готові душу продати за гроші, оці наші богопосвячені особи зрікаються непотрібного, зайвого майна, користають тільки з того, що насправді їм потрібне, і тим самим дають нам примір, як ми повинні шанувати і користати із земських діл. Отже. подяка їм, тим богопосвяченим особам, за їхній приклад. І прохання для Господа Бога, щоби щедро, обільно кликав людей до своєї служби, до богопосвяченого життя, із нашої спільноти.

Немає сумніву, бо Бог щедрий, він напевно кличе. Але ми, дорогі у Христі, мусимо шанувати цей Божий дар. Коли відчуваємо, що є особа – хлопець чи дівчина, чи навіть, може, хтось старший, у кого відзивається це бажання себе особливо Богові і ближньому посвятити, -підтримуймо таких людей, заохочуймо їх! Нехай Милостивий Господь благословить наш нарід якнайобильніше святими покликаннями! Бо якщо будемо мати поважну групу богопосвячених осіб, які будуть взірцево сповняти своє покликання, тоді наш нарід, наша Церква будуть рости, будуть кріпнути. Будемо краще могти прославляти Бога і служити один одному! Нехай милостивий Господь за молитвами Пресвятої своєї Матері, яка відіграє дуже важливу роль у цих покликаннях, у цьому підтримуванні покликаних людей, нехай Їхня благодать і Їхня опіка спочиває на нашому народі!

http://www.ugcc.org.ua/

]]> http://www.credo-ua.org/2010/07/31388/feed/ 0 http://www.credo-ua.org/2010/07/31211/ http://www.credo-ua.org/2010/07/31211/#comments Mon, 19 Jul 2010 12:40:46 +0000 часопис CREDO http://www.credo-ua.org/?p=31211 Проповідь єпископа Віталія Скомаровського під час відпустової Служби Божої у санктуарії Бердичівської Богородиці 18 липня

Урочистість Матері Божої Бердичівської, урочистість Пресвятої Діви Марії, яка зібрала нас, своїх дітей, тут, у своєму домі.

Мати Божа з гори Кармель, Мати Божа святого Скапулярія – ця урочистість нагадує нам, що Вона, Пресвята Діва, оберігає нас і захищає, завжди оточує нас своєю материнською опікою. Чим є це материнство Пресвятої Богородиці по відношенню до кожного з нас?

Сьогоднішня Євангелія оповідає, що біля хреста Ісуса стояла Марія разом з іншими жінками. «Бачивши Ісус Матір і біля Неї учня, що стояв, – а його ж любив Він, – мовить до Матері: «Жінко, ось син твій». А тоді й до учня мовить: «Ось Матір твоя». (Йо 19, 26-27).

На Голгофі звершується спасіння людського роду, виконуються пророцтва Старого Завіту, і в цих словах вмираючого Христа проявляється не лише синівська любов Ісуса до Матері, це не лише турбота про майбутнє своєї Матері. Тут є щось набагато глибше.

Головним наміром Христа не було довірити Марію для Йоана, але довірити Йоана, улюбленого учня для Марії. Цим самим Христос проголошує Її духовне материнство по відношенню до всіх віруючих, яких представляв улюблений учень.

Господь не виражає тут ані побажання, ані прохання чи вимогу, він стверджує материнство Пресвятої Матері як дійсність, щось, що відбулося, і це сталось під хрестом. Як Матір Спасителя Вона є також Матір’ю всіх тих, хто йде по дорозі спасіння, всіх віруючих, всіх членів Містичного Тіла Христа.

Звертаючись до Марії не «Мати», а «жінко», Ісус звертає увагу не на кровні узи, що єднають Його з Марією, але вказує на факт, що від цієї пори Вона буде Матір’ю учня, а він Її сином. Марія є Матір’ю учнів, а вони є Її дітьми. Марія знайде своїх дітей не серед найближчих родичів, але серед тих, які будуть розділяти Її безмежну віру і довір’я Богу, серед тих, які будуть тривати з Ісусом аж до кінця. Учень присутній під хрестом є уособленням всіх улюблених учнів Ісуса. Всі вони покликані побачити в Марії свою Матір, бо взірцем для них має бути Її віра – віра незалежна від знаків і чудес. До такої віри виховує Вона своїх дітей.

Марія є взірцем віри. Тому в Євангелії святого Йоана Вона є присутня на початку і в кінці земного об’явлення Ісуса. Присутня в Кані Галілейській з всією повнотою віри, ще перед тим, як Ісус вчинив що-небудь незвичайне. Вона присутня під хрестом, де всі чудеса і знаки здаються лише маревом, що минуло. Де ж тоді були ті, які повірили в Ісуса з приводу воскресіння Лазаря? Можливо, вони втратили свою віру, переконані, що одного Ісус не зуміє вчинити – самому повернутись до життя після смерті. Навіть не спало їм на думку, що своє найкраще вино Ісус зберіг аж до цієї пори, що Він не лише повернеться до життя, але і ввійде в нове правдиве вічне життя, життя Воскресіння. Однак, віра, яку Марія покладала в своєму Сині, від самого початку не ґрунтувалась на чудесах, але на цілковитому довір’ї Богу, Його Волі, і Його Слову, яке цю Волю об’являє.

Тому ця віра, яка ніколи не шукала і не очікувала видимих підтверджень і завжди була задоволена лише тим, «щоб робити лише те, що Він скаже» – вистояла навіть на Голгофі. Тому Втілене Слово вказує на Марію, як взірець і Матір для своїх учнів.

Розповідь Йоана про Марію має за мету показати для всіх, на чому полягає правдива віра, щоб ми в різних, часом дуже болісних і безнадійних життєвих ситуаціях, витривали біля Розп’ятого, терпеливі і сповнені вірою, що для Бога немає нічого неможливого. Адже перед усім до Марії відноситься благословення, яким Йоан завершує свою Євангелію: «Щасливі ті, які, не бачивши, увірували» (Йо 20, 29).

Марія приймає цей дар загального материнства в мовчанні, бо свою відповідь віри Вона вже дала в часі Благовіщення.

Під час Останньої Вечері «учень, якого Ісус любив», почув заповідь Вчителя: «Щоб ви любили один одного, як Я вас полюбив!» (Йо 15, 12). Це дозволило йому потім краще зрозуміти заклик Ісуса прийняти Ту, яка була йому дарована як Матір, прийняти Її так, як це робив Христос, з синівською любов’ю.

В цьому світлі можна зрозуміти правдивий значення марійної побожності, яка живе в церковних спільнотах. Набожність до Пресвятої Діви, це лише участь в синівській любові Ісуса до своєї Матері, яка укріпляє зв’язок з Сином Божим і Його Матір’ю.

Честь, яку Церква віддає Марії, це не лише прагнення самих вірних, які помічають незвичайну вартість Її особи і значення Її ролі в справі спасіння, ця честь є виконанням волі самого Христа.

Слова: «Ось Матір Твоя!» – означають, що Ісус прагнув пробудити в своїх учнях любов і довір’я до Марії, закликаючи визнати Її своєю Матір’ю – Матір’ю кожного, хто вірить.

У школі Марії вони отримують, так само як святий Йоан – глибоке пізнання Христа і вчаться любити Його.

Історія християнської побожності вчить нас, що Марія – це дорога, яка провадить до Христа і синівська повага до Неї не зменшує зв’язку з Христом, а навпаки – укріплює його і удосконалює.

Незлічені марійні санктуарії по всьому світі, як і ця велична святиня в Бердичеві, є свідченням тих великих діл, звершених благодаттю через заступництво Марії, Матері Господа і нашої Матері.

Люди наших часів, зворушені Її добротою, прибігають до Неї і завдяки цьому зустрічають Ісуса, Спасителя і Господа свого життя.

Вбогі, стражденні душею, ті, що переживають труднощі в стосунках з близькими, знаходять в Марії Матері Божій притулок і втіху, відкривають, що правдивим багатством для всіх є ласка навернення і слідування за Христом.

Текст Євангелія говорить далі – «І від тієї хвилі учень узяв Її до себе» (Йо 19, 27). Таким чином підкреслюється великодушність, з якою Йоан відразу виконав слова Ісуса. Все своє життя був він для Марії вірним опікуном і послушним сином.

Йоан прийняв Марію до себе, або в дослівному перекладі «до своєї власності». Це не лише означає прийняти Її до свого дому, але і переживати разом з Нею своє духовне життя.

Дійсно, грецький вираз «до своєї власності», означає не стільки матеріальні блага, бо Йоан, як зауважує святий Августин, не мав нічого на власність, але скоріше означає духовні блага і дари отримані від Христа: благодать, слово, Духа, Євхаристію. До цих дарів, отриманих з любові Христа, учень приймає Марію як Матір.

ІІ Ватиканський Собор навчає: «Материнство Марії триває безперервно, починаючи від тієї згоди, що її вона дала в Благовіщенні й яку потвердила без вагання під хрестом, та триватиме аж до вічного удосконалення всіх вибраних. Бо, взята на небо, вона не занехаяла цього спасительного завдання, але його продовжує різнорідним своїм заступництвом у виєднуванні нам дарів вічного спасіння. Своєю материнською Любов’ю дбає про братів Сина свого, що знаходяться ще на шляху та в різних небезпеках і журбах, доки не дійдуть до щасливої батьківщини» (Про Церкву, 62).

Нехай же кожен християнин, наслідуючи приклад улюбленого учня, вміє прийняти Марію до себе, дати Їй місце в своєму щоденному житті, визнати Її роль на дорозі до спасіння.

Прагну завершити ці роздуми словами молитви святого Максиміліана Кольбе:

«О Непорочна, неба і землі Царівно, Притулок грішних і Матір наша наймилосердніша. Тобі Бог доручив все своє милосердя! Я, недостойний грішник, припадаю до Твоїх ніг, покірно молячи, щоб Ти всього мене, повністю, як річ і власність свою прийняла і вчинила зі мною, з моєю душею, тілом, з усім моїм життям, смертю і вічністю, все те, що Ти сама бажаєш. Амінь.»

Фото Олени Качуровської

Капелан нечуючих о. Ігор Шкодзінський — чи не єдиний священик в Україні, який править мовою жестів.

Майже два роки священик Ігор Шкодзінський відправляє Святі Літургії, сповідає, вінчає, оспівує померлих мовою жестів для нечуючих вірян у церкві Матері Божої Неустанної Помочі, що на бульварі Данила Галицького в Тернополі. Він — чи не єдиний священик в Україні, який вивчив засіб спілкування для тих, хто не чує, і застосовує його у священичій практиці.

За інформацією обласної організації УТОГ, у Тернополі мешкає близько шестисот, а в області — понад півтори тисячі нечуючих. Напевно, і в цьому випадку реальна кількість таких осіб перевищує офіційну статистику. Серед обмежень, які випали на долю цих людей (а їх у країні, де й не всі здорові можуть реалізувати свої потреби, чимало) — і те, що не можуть брати повноцінну участь у релігійному житті громади. Із деякими спілкуються протестанти, а от у традиційних церквах якісь особливі умови для обділених, на жаль, не передбачені.

Священика слухають серцем

На Службі Божій в отця Ігоря незвично тихо. Добре знайомі літургійні слова він промовляє особливо чітко й трохи сповільнено, дублюючи їх жестами, аби парафіяни могли читати по губах, а також повторити їх. Коли проказує «Отче наш», проводить великими пальцем долоні від чола до підборіддя, а потім обводить рукою усіх присутніх. Служба Божа для нечуючих коротша за звичайну, але всі основні літургійні елементи збережені. Замість дяка, священикові асистує ще й сурдоперекладач — на випадок, коли бере до рук кадило чи розп’яття. На великі свята сюди сходиться понад півсотні людей, у «звичайні» суботи-неділі — близько двадцяти. «Я правив би навіть для однієї людини», — каже отець Ігор.

Священик каже, що не цікавиться конфесійною приналежністю прихожан: «Дорогою до Неба всі конфесії стираються». Радіє, що, відколи з благословення владики Василія Семенюка став капеланом для нечуючих, уже поєднав більше десяти пар, а найближчим часом будуть і хрестини. Зі слів отця, йому ще не доводилось благословляти пари, в яких вади слуху має лише хтось один: здорові люди нечасто готові до жертовних стосунків і побоюються, що глухоту можуть у майбутньому успадкувати й діти.

Щоб спілкуватися з нечуючими, розповідає капелан, потрібно насамперед засвоїти їхню азбуку. У мові глухих є майже 3,5 тисячі базових жестів, але в побуті люди з вадами слуху послуговуються значно меншою їх кількістю. Навіть зараз священик, якщо не знає, як показати те чи інше слово, передає його побуквенно, і якщо співрозмовники знають відповідний жест — показують.

Вчитися відправляти літургії жестами отцю Шкодзінському практично не було в кого. Випадково дізнався, що у Львові є сестра-студитка Анна Чоп’юк, яка має глухих батьків і знає саме богословські жести. Запросив черницю до Тернополя на кілька тижнів, щоб навчитися. Для пояснення щоденних молитв й катехизму навіть замовив спеціальні таблиці з текстом. «За Союзу мова жестів не мала права на існування, адже в такій країні всі мали бути здоровими, — каже капелан. — Нечуючим дітям категорично забороняли допомагати собі руками. У старших людей цей комплекс залишився й досі. А я їх заохочую молитися жестами, щоб не були пасивними спостерігачами на Службі, переконую, що Бог розуміє і таку мову.»

Переплавити біль

Того, що донечка Настя не чує, батьки почали побоюватись, коли дівчинці ще не виповнилось й року. На жаль, медицина виявилась безсилою — у дівчинки відмер слуховий нерв. Подружжя Шкодзінських тоді жило у Бучацькому районі, де в одному із сіл отець мав парафію. Щоб забезпечити дитині нормальні умови для розвитку, хотів виїхати із сім’єю за кордон, де люди з вадами можуть жити абсолютно повноцінно — здобувати освіту, працювати, творити тощо. Медиків, поліцейських та інших фахівців, які контактують з людьми, там заохочують, а то й зобов’язують засвоїти найнеобхідніші елементи мови жестів. Посольство Канади у візі Шкодзінським відмовило. Тоді вони перебралися до Тернополя.

«То велике благо, що в дитсадку «Колобок» є сурдогрупа, що є в Тернополі школа-інтернат для дітей з вадами слуху, та й УТОГ опікується такими людьми», — каже священик. І все-таки доступу, наприклад, до вищої освіти вони не мають. У жодному з вузів фахівці з сурдоперекладу не передбачені. Капелан каже, що сам дуже хотів би здобути освіту сурдоперекладача, але вона надто дорога, а тепер у них з дружиною вже троє діток.

Спершу отець Ігор зголосився готувати дітей з Настусиної школи до першого Причастя, вчити їх найголовніших християнських істин. Потім поширив цю практику і в інших подібних закладах, а згодом став капеланом для нечуючих у Тернополі. Каже, що вдячний Богові за те, що використовує його в такий спосіб…

Під час Року Священства, що завершився, Папа Бенедикт XVI наголошував, що це покликання — дар від Бога, який слід весь час вдосконалювати, аби з чистою душею доносити слово Боже до людських сердець. Отець Ігор не лише керується саме такою позицією у своєму служінні, а й зумів свій власний батьківський біль переплавити у благо для ближніх.

Рік тому, 25 червня, у Червоноармійську на Житомирщині помер настоятель місцевого римо-католицького храму о. Леон Квапіш. Він віддав цьому місцю дев’ять останніх років свого життя. Отцю Леону було лише 39 років, коли Господь покликав його отримати вічну нагороду.

Леон Квапіш народився 26 лютого 1970 р. у Казахстані в с. Камишинка у побожній католицькій родині. Мешканцями Камишинки були поляки з теренів нинішньої України, які жили там на засланні, зокрема й через приналежність до
Католицької Церкви.

Годі було сподіватися, що дитя виживе, однак з кожним днем йому ставало краще

Батьки о. Леона, Броніслав Людвікович та Ніна Віталієвна (з дому Островських) одружилися 1960 року. Перші три роки після шлюбу принесли молодій родині тяжке випробування – смерть двох маленьких синів. У червні 1963 року народився третій син Віктор, після нього – донечка Емілія. Взимку 1970 р. на світ прийшов дуже слабкий хлопчик. Годі було сподіватися, що дитя виживе, однак з кожним днем йому ставало краще – Добрий Бог подарував маленькому життя. Батьки назвали сина Леоном і записали у метрику 6 березня 1970 р. (так виникла дата другого дня народження о. Леона). До Камишинки тайкома приїжджав «невідомий» (так він себе називав) священик, і так само тайкома в одній хаті він охрестив Леона Квапіша.

Пізніше родина Квапішів повернулася на рідні землі, оселившись на Житомирщині, у Новограді-Волинському. 1977 року Леон пішов до 1 класу місцевої середньої школи № 3, 1985 р. він закінчив дев’ятий клас. З раннього дитинства батьки брали дітей до храму і приводили на катехизацію. 1978 року, маючи 8 років, Леон прийняв Перше Святе Причастя з рук о. Яна Пурвінського (нині – єпископа Києво-Житомирської дієцезії), а у 1980 р. – Миропомазання у рідній парафії Воздвиження Святого Хреста. З дитинства хлопцю дуже подобалося служіння священика, тому він часто приходив до храму, щоб ближче поспілкуватися зі своїм душпастирем та служити міністрантом при вівтарі.

У Новорічну ніч хлопець вирішив стати священиком

Після закінчення школи Леон Квапіш вступив до Житомирського радіотехнічного технікуму, який закінчив 26 червня 1987 р., отримавши диплом слюсаря-електрика з ремонту електрообладнання побутових машин і приладів. Пізніше, вже працюючи на Новоград-Волинському машинобудівному заводі, парубок почав задумуватись над своїм покликанням. Він часто відвідував катехизацію для молоді, допомагав, коли будували храм Воздвиження Святого Хреста, їздив з о. Вікентієм Вітко на парафії і бачив, що священицьке служіння близьке його душі. В ніч на Новий 1990 рік, молячись навколішки у храмі, Леон Квапіш просив Бога про дар розпізнання покликання. Після молитви він був впевнений, що цього року піде до семінарії. І так сталося: 18 серпня 1990 р. Леон здав вступні іспити і був прийнятий до новоствореної Вищої духовної семінарії у м. Гродно (Білорусь). 1 вересня 1990 р. відбулося урочисте відкриття семінарії, а 25 листопада 1990 р., на урочистість Христа Царя Всесвіту, першокурсники вже отримували сутани з рук єпископа Тадеуша Кондрусевича, нинішнього митрополита Мінсько-Могильовського. Влітку після І курсу семінарист Леон Квапіш був направлений на першу практику до Довбиша, де настоятелем тоді був о. Олександр Мілевський SAC.

Готуючись до того, щоб в майбутньому стати добрим проповідником, Леон багато читав. Він хотів навчитися звертатися, як до дорослих, так і до дітей. Старання не минули дарма – вже як священик він отримав дар слова, яке «пробивало» кожну людину наскрізь. Першу проповідь семінарист-другокурсник Леон Квапіш говорив 22 грудня 1991 р. в с. Городниця. Це було під час Служби Божої у IV неділю Адвенту. Також Господь обдарував молодого семінариста гарним, каліграфічним почерком, що стало не останньою причиною того, що 4 грудня 1992 р. його обрали головним редактором семінарської газети «Życie i Radość» («Життя і Радість»).

18 вересня 1994 р. семінарист Леон отримав кандидатуру до свячень дияконату, а 27 грудня цього ж року владика Ян Пурвінський рукоположив його на диякона разом з однокурсниками – Анатолієм Монжиєвським, Йосипом Ліпецьким та Станіславом Танатаровим. А 24 червня 1995 р., у свято Народження св. Йоана Хрестителя, всі чотири диякони разом були рукоположені єпископом Яном на священиків.

Родини з «Домашної Церкви» згадують, яким мудрим порадником та розуміючим душпастирем був о. Леон

Першу Службу Божу о. Леон відправив у рідній парафії в м. Новограді-Волинському. Спочатку він служив на Київщині. Спершу – вікарним священиком у Фастові, через 2 роки вже був настоятелем у Білій Церкві. Пізніше о. Леон працював у Житомирі, при кафедральному соборі св. Софії. Тут о. Леон активно займався душпастирством католицького руху родин «Домашня Церква». До сьогодні родини з «Домашної Церкви» згадують, яким мудрим порадником та розуміючим душпастирем був о.Леон. Згадують його серйозні, цілеспрямовані настанови, які допомагали їм у проблемах, а також щирий, дотепний гумор, яким володів о. Леон.

До свого останнього на землі місця служіння, парафії св. Йоана з Непомук у Червоноармійську, о. Леон прихилився цілим серцем. У пам’яті своїх парафіян він назавжди лишився відданим настоятелем, красномовним проповідником, мудрим духівником і милосердним батьком.

Молодята завжди отримували в дар від отця пару голубів та випускали їх в небо

Хочеться відзначити один цікавий факт – о. Леон дуже любив голубів – біблійний символ Святого Духа. Багаторазовий переможець та суддя змагань, селекціонер, він плекав птахів з неймовірною терплячістю та ніжністю. Парафіяни часто згадують, як після шлюбу молодята завжди отримували в дар від отця пару голубів та випускали їх в небо…

Незважаючи на страшну хворобу, якою захворів о. Леон, попри пережиті проблеми і страждання, він був відданий Ісусу до останньої хвилини свого короткого, але святого життя. Він відчував прихід смерті, взяв хреста до рук і, сівши на канапі, заснув вічним сном, віддавши Богу свою душу. 27 червня у м.Новоград-Волинському відбувся похорон, на якому було присутні два єпископа, 70 священиків та близько 500 вірних. Після Святої Літургії відбулася урочиста процесія до міського центрального цвинтаря, де і похований о. Леон Квапіш.

18 травня виповнюється 90 років з дня народження Кароля Войтили – Папи Йоана Павла ІІ. Йоан Павло ІІ очолював Римо-Католицьку Церкву 26 років – це третій за тривалістю понтифікат у історії Церкви.

Він став першим Папою Римським, який відвідав синагогу і виступив у протестантській церкві, який ввійшов у мечеть і зробив офіційний візит у православну країну, який побував на рок-концерті і футбольному матчі, який вибачився за гріхи Католицької Церкви.

Кароль Войтила: Від актора до Папи

Народився Кароль Войтила 18 травня 1920 року в невеликому польському містечку Вадовіце під Краковом у родині скромного службовця. Його батько був шевцем, потім служив офіцером в австро-угорській армії, а після утворення Польської республіки працював залізничником. У восьмирічному віці хлопчик втратив матір, а ще через три роки помер і його єдиний брат Едмунд, який працював лікарем міської лікарні.

За рік до початку Другої світової війни Кароль закінчив гімназію і вступив на філософський факультет Ягеллонського університету в Кракові, де зблизився з молодіжними католицькими організаціями. Тоді ж він уперше спробував свої сили як актора на непрофесійній сцені.

В роки німецької окупації, коли університет був закритий, Кароль, разом із батьком, остаточно переїхав до Кракова, де став режисером і актором напівлегального Рапсодійного театру і розпочав відвідувати заняття в підпільній духовній семінарії. Йому довелося самому заробляти на хліб спочатку на шахті, а потім у цехах хімічного підприємства концерну «Солвей».

Після звільнення Кракова радянськими військами, в січні 1945 року, Кароль Войтила відновив активні заняття богослов’ям. 1 листопада 1946 року він став священиком. Потім були роки навчання в Римі на філософському факультеті Домініканського університету «Ангелікум», у Швейцарії і Бельгії.

У 1948 році молодий священик повернувся на батьківщину, де став вікарієм однієї з краківських парафій. Після тривалої академічної відпустки Кароль Войтила одержав ступінь доктора теології і почав викладати в Люблінському католицькому університеті.

В ці роки в майбутнього Понтифіка проявилася пристрасть до літературної творчості. Він захопився складанням віршів, які публікував у католицькій газеті «Tygodnik powszechny» і журналі «Znak « під псевдонімами Анджей Явень (персонаж роману Парандовського «Небо у вогні») і Станіслав Анджей Груда. Деякі з цих поетичних творів згодом були перекладені на різні мови.

Приблизно в цей же час Войтила серйозно захопився драматургією.

У 1958 році у віці 38 років Кароль Войтила став єпископом. А ще за п’ять років, спеціальною папською буллою був призначений архієпископом Краківським. 29 травня 1967 року він одержав з рук Папи Римського Павла VI пурпурову кардинальську шапочку.

У ці роки ім’я молодого архиєпископа Войтили швидко стало відомим за межами Польщі. Він був віце-президентом Польської єпископської конференції, членом постійного секретаріату Синоду єпископів Римо-Католицької Церкви, активно брав участь у роботі історичного ІІ Ватиканського Собору (1962-1965 роки). Проте, як реального претендента на Апостольський престол, його ніхто не розглядав.

Після 33-денного понтифікату Йоана Павла І, в жовтні 1978 року, у Ватикані знову відкрився Конклав (зібрання Колегії кардиналів для обрання Папи Римського).

16 жовтня після 72 годин засідань і семи турів голосування зі знаменитої труби над Сикстинською капелою пішов білий дим, який свідчив про обрання нового Папи Римського.

Кароль Войтила став першим Папою-слов’янином, обравши ім’я Йоан Павло ІІ.

Папа – рекордсмен

Двадцятишестилітній понтифікат Йоана Павла ІІ став третім за тривалістю в багатовіковій історії Церкви після правління Святого Петра і блаженного Пія IX. Йоан Павло ІІ – Папа рекордсмен. Він здійснив 250 пастирських поїздок, 104 закордонних подорожі, побував у 129 країнах з апостолькими візитами, подолав майже 1,3 мільйони кілометрів.

За роки перебування на престолі Йоан Павло ІІ дав близько 900 аудієнцій. На його Месах на всіх континентах були присутні понад 14 мільйонів віруючих.

Він відвідав 1022 міста на всіх континентах і провів за межами Ватикану загалом понад 822 доби.

Ще один рекорд, встановлений Папою, пов’язаний з кількістю віруючих і прочан, до яких він безпосередньо звернувся за роки свого понтифікату. Тільки під час загальних аудієнцій у нього побувало близько 17 мільйонів осіб.

Йоан Павло ІІ являється автором понад 120 філософських і богословських робіт, 14 енциклік і 5 книг. Такої кількості друкованих праць не видавав за чверть століття поки що жоден мислитель, проповідник або письменник. Головним папським бестселером стала книга «Переступити поріг надії», яка розійшлася світом майже 20 мільйонами примірників. Зібрання всіх його робіт нараховує близько 50 томів (близько 80 тисяч сторінок).

Папа Римський відрізнявся надзвичайним почуттям гумору.

Одного разу Святіший Отець Йоан Павло ІІ працював у своєму кабінеті та вирішив подзвонити до лікарні в Швейцарії, де лежав його приятель єпископ Андрій Дескур. Папа набрав номер лікарні і попросив з’єднати його з палатою, де лежав хворий єпископ.
Телефоністка поцікавилась:
- А хто його запитує?

- Папа Римський, – відповів Йоан Павло ІІ.

На хвилину запанувала тиша, а потім жінка відповіла:

- Ви такий Папа Римський, як я китайська царівна.

Коли все вияснилось, хотіли звільнити телефоністку, але Святіший Отець за неї заступився, тому що, як сам сказав, «чудово розважився».

Папа в Україні

Йоан Павло ІІ відвідав Україну у червні 2001 року.

У Києві Папа взяв участь у латинській та візантійській Службах Божих на стадіоні «Чайка», зустрівся з Президентом України Леонідом Кучмою, а також з Всеукраїнською Радою Церков, відвідав Могилу Невідомого Солдата, с. Биківню та Бабин Яр.

У Львові Святіший Отець побував у латинській, вірменській та греко-католицькій катедрах, а також у колишній резиденції римо-католицьких митрополитів. Проживав Папа Римський у греко-католицьких митрополичих палатах.

У Львові Папа причислив до лику блаженних 30 католицьких сповідників віри, серед яких колишній Львівський архієпископ Йосип Більчевський та о. Зигмунт Гораздовський. Коронував образ Матері Божої Милосердної з Львівської базиліки та подарував однойменному Санктуарію золоту троянду, відвідав семінарію у Брюховичах. А зустрічі з молоддю на Сихові не зміг завадити навіть проливний дощ. Папа не розгубився: «Дощ йде – діти ростуть», – жартував Понтифік, а також заспівав пісеньку, якою викликав шквал емоцій присутніх на полі.

Santo Subito

Помер Папа Римський Йоан Павло ІІ 2 квітня 2005 року о 22:37 за київським часом.

Прощання з Папою Римським Йоаном Павлом II і його похорон стали наймасовішою церемоніальною подією в історії людства. 300 тисяч осіб були присутні на траурній літургії, 4 млн паломників проводили намісника Святого Петра з життя земного в життя вічне, понад мільярд віруючих різних конфесій молилися за упокій його душі, 2 млрд глядачів стежили за церемонією у прямому ефірі.

Церемонія похорону Папи Йоана Павла II відбулася 8 квітня 2005 у базиліці Святого Петра.

На похорон Понтифіка з’їхалися понад 100 глав держав та урядів — 11 монархів, 70 президентів і прем’єр-міністрів, кілька керівників міжнародних організацій, у тому числі Генеральний секретар ООН Кофі Аннан. І ще близько двох тисяч членів різних делегацій — всього з 176 країн. Україну представляв президент Віктор Ющенко.

Вже під час його похорону багато людей тримали плакати з написами «Santo subito». Проте, процес беатифікації Папи здійснюється відповідно до встановленої процедури. 19 грудня Папа Бенедикт ХVI підписав декрети про героїчні чесноти Йоана Павла ІІ. Наступним етапом може стати визнання чуда, вчиненого за його заступництвом. на даний момент найбільш достовірним фактом є зцілення від хвороби Паркінсона французької монахині.

Але вже сьогодні до його могили не припиняється потік паломників, які просять у Бога благодатей за посередництвом Папи Йоана Павла ІІ.

«Отець Максиміліан Туровський народився в 1886 р. в с. Бараші тогочасного Житомирського уїзду в шляхецькій сім’ї», – Такими словами розпочинається слідча справа про настоятеля Шаргородської парафії св. Флоріана.

Слідча справа о. Максиміліана нараховує 51 аркуш. Була розпочата 31.01.1931 р. і припинена 16.02.1990 р. (дивись ДАВО, ф. Р-6023, оп. 4, спр. 25214).

Наш священик народився в с. Бараші (яке було засноване в 1566 р. Сучасний Ємильчинський р-н, Житомирська обл.). Священик Кам’янець-Подільської дієцезії, семінарист Житомирської духовної семінарії. В 1910 р. перебував як непокірний священнослужитель в Заславському монастирі. Царська влада суворо карала духовних осіб, якщо вони в проповідях підкреслювали більше духовне добро Католицької Церкви.

В роках 1913-1918 о. Максиміліан був адміністратором парафії Озаринці в Могилів-Подільському деканаті. В 1920 р. його призначено адміністратором парафії Яришів. Далі до 1930 р. був настоятелем парафії св. Флоріана в Шаргороді. Там само був арештований і згідно статті 54-10 карного кодексу УССР 10 квітня 1930 р. засуджений Трійкою ОГПУ на 10 років виправно-трудових робіт. 25 квітня вже з Києва разом з іншими 30-ма священиками етапом потрапив до Ярославського політ-ізолятора. В серпні 1933 р. прибув до Соловецького концентраційного табору, де перебував принаймні до 1937 року. День його смерті невідомий. Деякі дослідники кажуть, що його стратили 8 грудня 1937 року. Однак цю інформацію потрібно ретельно дослідити.

Ордер на арешт священика був підписаний 23 січня 1930 р., хоча фактично о. Максиміліан під вартою знаходився від 7 травня 1927 року, а був арештований 22 січня 1930 р. Можливо, перед своїм останнім арештом його було звільнено на деякий час.

Вирок Трійки ОГПУ рахувався від 28 січня 1930 р. Разом з о. Максиміліаном в цій слідчій справі проходили такі особи: Роздоба Франциск – 39 р., Роздоба Йосиф – 32 р., Гергуш Григорій – 20 р., Поп Казимир – 19 р., Хворостовський Франциск – 41 р., Пізур Петро – 56 р. напевно ніхто із них де повернувся до рідних осель. Їхні протоколи допиту, особливо підпис кожного аркуша дуже невиразні. У випадку Гергуша Григорія – навіть нерозбірливий.

Згідно розпорядку з 6.00 до 22.00 години в’язні мусіли ходити по камері, їм не було дозволено лежати або сидіти О 22. за розкладом розпочинався тихий нічний час. Проте в дійсності саме ця година ставала початком допитів, які тривали щоночі від 22.00 до 5.00 години.

Головною причиною арешту о. Максиміліана був шлюб Гергуша Григорія, мешканця с. Шостаківка з нареченою Зоєю. Слідча справа не згадує її прізвища, лише те, що і вона була жителькою цього ж самого села. Сам Гергуш Григорій не тільки повінчався зі своєю нареченою, але й залишив комсомол і щонеділі ходив до храму на Службу Божу. Такі провини радянська система не залишала осторонь. Отця Туровського зарахували до «соцільно-небезпечного класу».

Слідча справа о. Максиміліана Туровського – це ніщо інше як опис стійкості віри і мужності задля Бога і Церкви.

Окрім біографічних даних, о. Максиміліан ні до чого не зізнався, – як про це свідчить заключна постанова його слідчої справи:

«Ксьондз Туровський настоятель Шаргородського костьола [...] в своїй антирадянській активності використовував сповідь, амвон, поїздки по селам [...]. Головною діяльністю Туровського була боротьба з комсомольською організацією [...]. Підсудній Туровський своєї вини не визнав [...]».

Звичайна недільна проповідь, звичайне священицьке служіння (наприклад, сповідь хворих) сприймалась, у 20-30 роках минулого століття, як антирадянська діяльність. Тому о. Максиміліан, як і інші, священики Кам’янецької дієцезії (разом їх було 42 особи) – це мученики за віру.

Сім років тому відійшов до Господа світлої пам’яті єпископ Ян Ольшанський. Він був першим єпископом Кам’янець-Подільської дієцезії у часи української незалежності.

До того, у часи переслідувань Церкви комуністичним режимом він, як священик, плідно працював. Священики та віряни пам’ятають його посмішку, розмови та молитви в сповідальниці Кам’янецької катедри.

Яким був єпископ Ян Ольшанський?

Отець Микола Гуцал:

«Єпископу Яну Ольшанському була притаманна така риса, як вбогість в дусі. Люди тягнулись до нього, як до сонця, бо він мав у собі світло Боже. Він був особистістю, уособленням Божої Любові, тому й притягував інших. Люди приїжджали здалека, щоб почути його проповідь.

Я пам’ятаю, як після сьомого класу був на реколекціях для міністрантів (1978 р.) і читав роздуми до одного із стоянь Хресної дороги. Набагато пізніше, через кілька років, він мені сказав, що пам’ятав мої роздуми і носив мене у своєму серці.

Коли виникло питання, хто асистуватиме під час єпископської хіротонії, то він обрав мене, як одного із двох асистентів і отця Віктора Ткача. 2 березня 1991 року у Львівському Кафедральному Соборі священик Ян Ольшанський став єпископом.

Він переживав, щоб священики були святі, як сам казав «згідно Ісусового Серця».

Сестра Яніна Грановська — Згромадження Малих Сестер Непорочного Серця Марії (гоноратки):

«З 1983 року по 1991 рік я працювала із ним в с. Маниківці.

Коли йому зробили на серці операцію, то я була в новіціаті і пам’ятаю як о. Юрій Зелінський сидів біля нього. Після операції він ні разу не був у лікаря на консультації.

Часто любив жартувати: «Ясю, доливай води до супу, бо гості їдуть».

В Маниківцях (Хмельниччина) єп. Ян Ольшанський мав приблизно такий розпорядок дня: Він прокидався о 06.45, вмикав музику Енніо Морікконе і збирався, потім йшов на годину-півтори на молитву, після сніданку читав Хресну дорогу.

Я пам’ятаю, що він постив в середу і суботу – на початку посту і у Великий тиждень.

Єпископ Ян Ольшанський навчив мене любити гостей. Часто любив жартувати: «Ясю, доливай води до супу, бо гості їдуть». Він був веселий, але при гостях стриманий і зібраний.

«В сусідньому селі була бідна сім’я – ми у себе в хаті гріли воду і він мив цих дітей. Бабки в селі обурювалися, а він завжди казав: «А що їм до того: що хочу – те й роблю.»

Він завжди мав в кишені цукерки і жувальні гумки, які роздавав дітям. Єпископ Ян любив дітей. Також він опікувався бідними і допомагав їм. В сусідньому селі була бідна сім’я – ми у себе в хаті гріли воду і він мив цих дітей. Бабки в селі обурювалися, а він завжди казав: «А що їм до того: що хочу – те й роблю.»

Коли йому заборонили їздити до хворих і сповідати, то бабці в селі збирали жіночий одяг та приносили йому. Лише так, перевдягнутий у жінку, він міг їздити і сповідати хворих людей.

Перед тим, як він став єпископом, то в Маниківці приїжджали 4 рази із нунціатури і розмовляли із ним в кімнаті майже по 4 години.

Коли оголосили, що він стане єпископом, то він уникав нас, бо був скромний.

Якось після того, як я вже дізналась, Ян Ольшанський буде єпископом, зайшла до храму і побачила, як він молився, лежачи хрестом і плакав, наче дитина. Я одразу пішла, бо думаю, що йому було б прикро, якби дізнався, що я це бачила. Але саме тоді я усвідомила важливість покликання єпископа. Владика Ян переживав це і плакав».

Зоя Скубій, братство «Місія Святого Духа», с. Китайгород:

Отець Ян був тим єпископом, завдяки якому ми прийшли до Католицької Церкви. І тільки потім, познайомившись із ним ближче, ми змогли оцінити всю незвичайність та навіть чудо цієї події.

Єпископ Ян Ольшанський був традиційним католиком старої польської школи і до нових течій ставився із певною долею скептицизму. Ми ж в той час були харизматичною позаконфесійною спільнотою, рівновіддаленою від усіх традицій. Він зумів, незважаючи на нашу, начебто відчуженість, розгледіти нашу потребу в Церкві. Він зробив все, що від нього залежало, щоб ми в цю Церкву щільно ввійшли.

Ми впевнені, що в єпископа Яна було багато чеснот, але найближчою для нас залишається його здатність бути слухняним Божій волі, особливо в моменти, коли ця воля виходить за рамки звичних людських уявлень.

Станіслав Нагорняк, органіст Кафедрального Собору св.ап. Петра та Павла у Кам’янці-Подільському:

Я пам’ятаю, як в далекому 1959 році мій батько їхав 45 км з м. Бар, де ми проживали, до с. Струга на Службу Божу. Цю Месу мав відправляти отець Ян Ольшанський. Він був тоді відомий, як великий добродій по цілій Україні, де нараховувалось біля 10 священиків. Батько тоді приїхав і розповідав нам про Месу, про отця Яна та про проповідь.

У 1965 році я перед службою в армії я поїхав до с. Маниківці сповідатися до того, кого називали капеланом, що невтомно сидів у конфесіоналі, чекаючи на тих, кого там наставляв на правдиву життєву дорогу — Хресну дорогу. Саме тоді я і отримав запрошення бути в нього органістом, що і сталося у 1969 році.

Він був священиком, який мав усі блаженства. Також він не афішував своєї діяльності, яка була на той час безмежною — третя частина Хмельницької області, Вінницька та Тернопільська не мали священиків. Я за 40 років праці із ним не чув скарги, що він втомлений чи хворий. А був і втомлений, і серйозно хворий, бо переніс операцію на серці.

«Я за 40 років праці із ним не чув скарги, що він втомлений чи хворий. А був і втомлений, і серйозно хворий.»

А якщо пригадати гімн любові, то був: терпеливий, не заздрісний, переносив все з покорою та без зверхності. Одним словом — любив Бога, як свого Батька і любив людей, бо в них бачив Бога. Коли він виконував якусь роботу, то казав, що інші б це зробили краще, але сам виконував досконало.

Якщо говорити про дари Святого Духа, то він був обдарований усіма. Для мене він також є прикладом мудрості. Пам’ятаю, коли на початку 70–х років минулого століття, атеїсти та переслідувачі докладали всіх зусиль, щоб знищити Церкву та священнослужителів. Часто їх викликали так звані «червоні біскупи» — це страшні люди, які психологічно хотіли знищити всіх відданих християн, а особливо священиків. Викликали до обласних рад і радили, що повинен священик зробити «доброго», щоб храм розвалився, і щоб парафіян ставало щораз менше.

Я пам’ятаю, як одного разу отця Яна Ольшанського з іншими священиками, включаючи і православних, викликала влада. Це був час перед Пасхою, тому вони говорили так: «Якщо молодь і діти будуть присутні на святкових Богослужіннях, то ми заберемо у вас право обслуговувати парафії». Представники влади кожного особисто змусили відповісти чи зрозумів і пообіцяти, що прийняв до уваги. Отець Ян приїхав з Хмельницького у Попільну Середу, а вже у Великий Четвер зібралось на Месі багато людей. На проповіді він сказав: «Прихожани мої дорогі, змушувала нас влада до того, щоб не було дітей на святкових Службах. Я їм присягнув, що моїх дітей не буде. Але, мої любі, де будуть ваші діти, тоді, коли Христос буде завтра, у Велику П’ятницю, на хресті і захоче їх обійняти та прийняти до Царства?» Я добре пам’ятаю, як в невеликому селі Маниківці ми тоді нарахували 64 дитини, серед них 40 дітей приступали до Причастя в перші п’ятниці місяця. І ці діти зуміли потрапити до храму, який охоронявся владою.

Цей душпастир робив, як св. Франциск, про якого і згадував часто на проповідях. Єпископ Ян проголошував Слово в довгих проповідях, але нікому вони не докучали. Хоч проповіді часто були польською, але багатьох вражали. Я пам’ятаю як в 1976 році 5–річна дівчинка переказала проповідь о. Яна про алкоголь своєму батьку, який часто випивав.

А ще я часто пригадую клінчник єпископа Яна, якому 50 років. Зараз ця реліквія знаходиться в Каплиці Пресвятих Дарів. Це його коліна і лікті були сперті на клінчник. Скільки ж молитов було занесено перед Трон Господній!

Сестра Анна Стара – Згромадження Сестер від Ангелів:

Я знала єпископа Яна багато років. В дитинстві ми їздили до парафії в с. Маниківці, де він служив людям. В 60-х роках, коли поблизу не було священиків, мої батьки співпрацювали із отцем Ольшанським, допомагаючи йому в душпастирській роботі. Саме він вділив мені Таїнство Миропомазання. На початку 80-х років він перебував в нашому монастирському Будинку в Вільнюсі, який знаходиться по вулиці Весюло. У вільнюській клініці йому зробили операцію серця і занесли інфекцію, яка стала причиною цирозу печінки.

Коли я приїхала до Кам’янця–Подільського, то не знала, які обов’язки мені довірять. Бог сам потурбувався про те, щоб мені не було нудно. В катедрі я зустріла єпископа Яна, відвідала його. Я також дізналася, що він дуже хворий, що повернувся із санаторію, «… щоб помирати вдома». Я запитала його, чи можна було б після Меси приходити до нього, щоб поприбирати та порозмовляти. Він погодився.

Недовго я мала змогу брати участь у святій Месі, яку відправляв єпископ Ян в Кам’янець-Подільському Кафедральному соборі. Стан його здоров’я швидко погіршився. Довгий час владика Ян не міг виходити з кімнати. Я поселилась поруч, щоб мати змогу відгукнутись на кожне його прохання. Найчастіше він мене кликав на молитву. Не було хвилини, коли б його руки не тримали розарію. Молитва Літургії Годин була для нього святим обов’язком: ніколи в своєму житті він не пропустив щось із Бревіарію. На годину перед його смертю (помер о 19.00), ми запланували Годину читань. Єпископ Ян вже не міг читати, але кожен вірш повторював, беручи участь у молитві. Він починав три рази заключну молитву, але не міг сам її відмовити. Так було вперше і востаннє.

«Щоденна молитва розарію плинула з його уст від ранку до вечора за семінаристів та священиків.»

Щоденна молитва розарію плинула з його уст від ранку до вечора за семінаристів та священиків. Одного дня я мала роботу після обіду, а тому єпископ запропонував мені помолитися усі частини розарію перед обідом. І так сталося, що мої плани потім змінилися і я змогла залишитися із ним на цілий день. Ввечері єпископ Ян знову захотів помолитися розарій, а я сказала, що ми вже сьогодні молилися. А він на це відповів: «Бачила, як клірикам та священикам потрібна наша молитва?». Бачила і чула — і від цієї хвилини залишилось у мене, як в заповіті: потребують нашої молитви, моєї молитви.

Різдво 2002 року. Єпископ Ян був знову в Кафедральному соборі на останній різдвяній Вігілії. В очах людей сльози радості. На закінчення Меси владика Ян привітав усіх, подякував за молитву. Далі протягом цілого наступного місяця єпископ Ян відправляв щоденно святу Месу в каплиці курії. На початку лютого його стан знову погіршився.

23 лютого, в неділю зранку. Після Святого Причастя Його Преосвященство єпископ Ян Ольшанський ослаб. Тиск почав знижуватись, по краплині відшукав притомність. Ми всі молилися. Він відійшов до Господа в повній свідомості. Відійшов той, хто полюбив Бога понад усе. Вбогість, в якій жив, говорить про те, яким був. Він був батьком священиків, бідних та загублених. Він був людиною молитви, великого серця «невільник» конфесіоналу та священицьких обов’язків, вірний син Богородиці та почитатель святих. Він був людиною віри та любові до Божого народу.

Церемонія похорону була свідком того, ким він був.

Я дякую Богу за дар перебування і можливість служити священику, який всеціло перебував в Господі. Я вірю, що він заступається за мене на Небесах і випрошує мені прощення та потрібні благодаті.

Довідка CREDO

Єпископ Ян Ольшанський народився 14 січня 1919 р. у с. Гута Бродська в околицях міста Броди Тернопільської області.

В сім років був записаний до школи, а після її закінчення здав іспити до гімназії в Бродах, яку закінчив у 1938 році. В цьому ж році вступив до Метрополітальної Вищої Духовної Семінарії у Львові, яку закінчив у 1942 році і прийняв сан священика з рук архієпископа Болеслава Твардовського.

Першою парафією, де Ян Ольшанський працював вікарієм, була Качанівка, що знаходилася біля давнього польсько-радянського кордону. Потім, адміністратор Кам’янець-Подільської дієцезії о. Адольф Кукурудзінський, за згодою Архієпископа Митрополити Львівського Болеслава Твардовського, запросив його до своєї дієцезії і призначив адміністратором парафії у Городку (Хмельниччина), одночасно віддаючи під душпастирську опіку ще ряд сусідніх парафій (Фельштин, Кутківці, Купин, Сатанів, Ярмолинці).

Після двох років праці у Городку політична ситуація змусила о. Яна Ольшанського до переїзду у Львів, де він виконував обов’язки вікарія при Кафедральному Соборі та храмі Сніжної Богородиці. Після двох років праці у Львові о. Ян Ольшанський знову повернувся в Городок, де працював до 1959 року. У цьому ж році комуністична влада позбавила його права виконувати душпастирську роботу. Однак, після невеликої перерви, отець Ян Ольшанський знову отримав дозвіл на працю у віддаленому від більших осередків селі Маниківці, де у важких умовах працював до 1991 року.

16 січня 1991 р. Святіший Отець Папа Римський Йоан Павло ІІ призначив о. Яна Ольшанського єпископом відновленої Кам’янець-Подільської дієцезії. Під опіку єпископа Яна увійшла територія 8 адміністраційних округів південної частини України. Завдяки його зусиллям було створено душпастирські осередки, які пізніше слугувати ґрунтом для створення двох інших дієцезій. У Кам’янець-Подільській дієцезії Його Преосвященство єпископ Ян Ольшанський створив Вищу Духовну Семінарію і відновив діяльність понад 200 парафій.

4 травня 2002 року Святіший Отець Йоан Павло ІІ прийняв прохання єп. Яна Ольшанського про звільнення з посади керуючого єпископа Кам’янець-Подільською дієцезією. Однак, він і надалі залишився пов’язаний з дієцезією — порадою, молитвою та терпінням.

Єп. Ян Ольшанський помер 23 лютого 2003 року, на шістдесятому році священства.

Події, перемоги і скандали. Хроніка 2005-2010

1. Похорон Йоана Павла II, «промова про вікно»

8 квітня 2005 року декан Колегії кардиналів Йозеф Ратцінгер очолив похорони покійного Понтифіка Йоана Павла II. Вважається, що проповідь сказана ним того дня, вплинула на подальші вибори, так що «промову про вікно» заочно зараховують до подій нового понтифікату. У важкий для Церкви момент, Кардинал Ратцінгер знайшов слова надії і втіхи, переконливі як для публіки, так і для професіоналів. 13 разів його проповідь уривалася оплесками. «Ми можемо бути впевнені, що наш улюблений Папа зараз знаходиться біля вікна дому Отця, бачить і благословляє нас» – говорив 77-річний німецький кардинал, що пропрацював з Войтилою майже все його правління, – 23 роки. Вклавши в заупокійну літургію свій талант богослова і проповідника, він мимоволі схилив симпатії прийдешнього конклаву на свою користь.

Відома «промова про вікно»

2. Обрання

19 квітня 2005 року о 18:43 (римського часу) кардинал Йозеф Ратцінгер був обраний 264-м наступником св. Петра і узяв ім’я Бенедикт XVI. Про обрання Папи проголосив з балкону кардинал-протодиякон, чилієць Медіна Естевес. Вийшовши на лоджію на фасаді собору Святого Петра і звернувшись на декількох мовах до присутніх, він оголосив традиційну формулу: «Habemus papam» (У нас є Папа! ). Ратцінгер був обраний в 4-м турі голосування, і, згідно чуток, набрав 84 голоси з 115. Як згадує автор анонімного щоденника, опублікованого в Італії, після оголошення про те, що обрано Йозефа Ратцінгера, в Сикстинській каплиці запанувала тиша, після чого пролунали довгі оплески. Вийшовши на лоджію, Бенедикт XVI звернувся до «Міста і світу»: виголосив промову і благословення. «Після великого Папи Йоана Павла II кардинали обрали мене, простого і покірного працівника у Господньому винограднику». Простим, однак, працівник не виглядав.

3. Інтронізація

24 квітня 2005 року – на офіційній церемонії Бенедикт XVI отримує знаки папської влади: «перстень рибалки» і паллій – смужку овечої вовни з нашитими хрестами (перший паллій нового Папи повторює формою стародавні зразки 4 століття. На популярних іконах Миколи-чудотворця можна бачити такий самий. Але хрести у Бенедикта – червоні). Тихий професор з дивним пронизливим поглядом заявив: «Моя дійсна програма правління полягає не в тому, щоб творити свою волю.. але в тому, щоб слухати… слово і волю Господа». «Так, Церква жива, Церква молода» – говорив він, і 38 разів ця проповідь переривалася оплесками. Ось коли намітився понтифікат «історичних промов». На престол зійшов папа-мислитель.

4. Перші місяці

Травень, червень, початок липня – Бенедикт XVI вивчає нові обов’язки, а світ вивчає нового Папу. Перш за все, всіх цікавлять особисті якості. Новий Папа любить кішок і класичну музику, грає на роялі, знає 10 мов, його ім’ям названий астероїд і так далі. Автобіографія Йозефа Ратцінгера зайняла перше місце в списку бестселерів (відтіснивши лідера ринку – «Гарі Поттера»). Активно обговорюється його участь в Другій Світовій. (Молодість Бенедикта XVI, участь у війні ) В той же час церковний організм переживає закономірний шок: вперше за довгий час Папа сам відправляє Служби, зустрічі і аудієнції, а також заставляє працювати механізм римської курії, що розхитався. Однак значних кадрових змін не відбувається, призначається лише наступник на посту глави конгрегації Доктрини віри (американець Левада) і новий декан кардиналської колегії (Анжело Содано). Папа продовжує працювати із старим кабінетом, кажуть, що він дав всім рік випробувального терміну.

Хронологія перших днів:

6 травня 2005 – Оприлюднено герб Бенедикта XVI.

7 травня 2005 – Офіційний вступ на римську кафедру в Латеранському соборі.

11 травня 2005 – Папа Римський вперше в історії послав вітання протестантам*

13 травня 2005 – Бенедикт XVI указом від 9 травня оголосив про достроковий початок беатифікації свого попередника Йоана Павла II.

15 травня 2005 – Перший раз новий Папа висвячує в священики 15 дияконів.

18 травня 2005 – Перша аудієнція російським католикам на чолі з монс. Кондрусєвічем (досить вагомий випадок) .

26 травня 2005 – Перший раз Бенедикт XVI очолив процесію на свято Тіла і Крові Христа вулицями Риму. Близько години Папа простояв на колінах перед Святими Дарами в рухомій вантажівці.

29 травня 2005 – Бенедикт XVI здійснює першу апостольську поїздку: у місто Барі, де знаходяться мощі Миколая-чудотворця, якого однаково почитають католики і православні.

15 червня 2005 – Вперше в історії Римський Папа публічно передає благословення по мобільному телефону: вмираючій від раку монахині.

24 червня 2005 – Перший візит до президента Італії (Карло Адзеліо Чампі) до Квірінальського палацу.

29 червня 2005 – Папа вручив палії 32 митрополитам різних країн, призначеним протягом року.

11-28 липня 2005 – Бенедикт XVI вирушає в свою першу відпустку, Папа відпочиває в районі Ле Комбе області Валле д’Аоста, в шале з видом на Монблан. Жодного екстриму: читання, рояль, прогулянки. Тут він починає писати свою першу енцикліку.

*(Бенедикт XVI виступив із зверненням до синоду Реформатської церкви Франції, яке, як вважають експерти, стало першим в історії офіційним вітанням Папи Римського протестантської деномінації.)

Відпустка 2005: Валле Д’Аоста 11-28 липня

5. Кельн: випробування молоддю
18-21 серпня 2005 Папа вирушає в свою першу поїздку за кордон. Відвідини Дня Молоді в Кьольні були заплановані ще його попередником. Не зважаючи на те, що очікувалася культова фігура Йоана Павла ІІ, Бенедикт XVI заявляє свій стиль і виграє: загалом, молоді імпонує висока планка, яку пропонує їм новий Папа: «Його потрібно слухати», – визнають молоді католики, але не всіх це тішить. Цікаво, що свого часу кардинал Ратцінгер не дуже схвалював галасливі зборища Днів молоді. Тепер, як Папа, він вимушений усиновити цей різношерстий натовп, і це у нього виходить.

19 серпня 2005 – Папа Римський йде в синагогу. Другий раз в історії і вперше за межами Італії. Бенедикта XVI приймає стара єврейська спільнота Німеччини, заради Папи сурмлять в шофар (!), а потім він отримує такий самий у подарунок. Тріумфальний візит.

21 серпня 2005 – Перша «мільйонна» Меса Бенедикта XVI. На полі Марієнфельд під Кельном на Літургію зібралося понад мільйон осіб.

(Але перше, що сталося з Папою в Кельні – на трапі літака у нього вітром здуло білу шапочку, що вкрай потішило і таємно розчулило глядачів).

6. Перший Синод

2 жовтня 2005 року – Урочистою Літургією Бенедикт XVI відкриває Синод єпископів. Цей дорадчий орган при Папі Римському насправді дозволяє йому тримати руку на пульсі у вищих сферах управління Церквою в світі. Папа сам очолює засідання Синоду, робота якого триває до 23 жовтня.

7. Папа Римський дає перше в історії телеінтерв’ю

16 жовтня 2005 в ефір виходить телеінтерв’ю, в якому Папа Римський розповідає польському телебаченню про Йоана Павла II. У передачі під запис, Бенедикт XVI відповідає на питання про їх дружбу і спільну роботу. (Інше безпрецедентне інтерв’ю відбудеться майже через рік 4 серпня 2006, коли в літню резиденцію Кастельгандольфо будуть запрошені представники трьох найбільших телевізійних каналів Німеччини – ARD, ZDF і «Німецької хвилі» і Папа присвятить цілу годину відповідям на незаплановані питання. «При попередньому Папі нічого схожого не траплялося», – говорить глава німецького відділу Радіо Ватикану)

Він обдарував мене своєю дружбою (текст)

8. «Немовлята мають бути в раю» Папа скасовує лімб

Наприкінці листопада богословська комісія приходить до рішення рекомендувати Папі офіційно оголосити концепцію лімба «богословськи некоректною». (Лімб – місце, де згідно з традиційними уявленнями католицького богослов’я знаходяться нехрещені немовлята.) Це завершення давньої думки Ратцінгера, який вважав ідею лімба «не більше, ніж гіпотезою». Цей крок, а також подальші слова Папи про те, що він молиться за душі ненароджених немовлят, схвилювали багатьох жінок.

9. Інструкція стосовно гомосексуалістів

29 листопада 2005 відбулася презентація документу, який забороняє приймати в духовні семінарії людей з гомосексуальними схильностями. Документ схвалений Папою і підписаний кардиналом Грохольовським. Гомосексуалісти розцінюють цю інструкцію як спробу Римського Престолу звалити на них сексуальні скандали в Церкві. Однак, за офіційною версією, документ носить превентивний характер, текст його так і не був широко опублікований і залишився швидше посадовою інструкцією, не всім до кінця зрозумілою.

10. Німці розшукали чудо. Благословення Папи спрацювало

1 грудня 2005 німецькі газети повідомили, що безнадійно хворий 6-річний хлопчик вилікувався, отримавши благословення Папи. Коли Бенедикт XVI відвідав в серпні Німеччину, він побачив в натовпі хлопчика з поголеною головою і в масці. Папа підійшов, торкнувся його обличчя і благословив дитину. Ці кадри побачив весь світ. «Тепер у мене є найсильніше в світі благословення» – говорив малюк після цього. І, здається, воно подіяло, хлопчина здоровий.

11. Від Різдвяного марафону до Пасхальних жнив

З грудня 2005 року Бенедикт XVI відновлює всі літургійні обов’язки Папи Римського як на період Адвенту і Різдва, так і в період Пасхального Тридення (після хворого ЙП2). Не зважаючи на те, що це утомливо і деколи означає щоденні публічні Богослужіння, а у Великий четвер – дві Меси за один день. З тих пір протягом 4 років цей графік незмінний, Бенедикт XVI жодного разу не скасував своєї заявленої участі в Літургії.

12. Енцикліка про любов Deus caritas est

25 січня 2006 з деяким запізненням виходить в світ довгоочікувана перша енцикліка Бенедикта XVI. Викликало подив, що Папа побажав присвятити своє перше окружне послання «єпископам, пресвітерам і дияконам, монахам і всім мирянам» темі християнської любові. Спантеличила і бібліографія, зокрема, у віронавчальному посланні Папа Римський цитує Ніцше. Проте, енцикліка отримує живий відгук в різних колах і дуже позитивний відголос у пресі. Будучи виключно богословською працею, вона легко читається і навіть захоплює; як кажуть, «не рок-концертом єдиним» тримається папство.

Енцикліка «Deus caritas est»

13. Телеміст Ватикан-Петербург

11 березня 2006 року Бенедикт XVI проводить телеміст із студентами 11 країн, Росія підключається з храму Св. Катерини Олександрійської на Невському проспекті. Молитва з Папою в прямому ефірі, але жодних привілеїв для російської сторони. Курйозний випадок: звернення Папи російською мовою в Петербурзі не змогли почути через синхронний переклад на італійську.

14. Папа більше не Патріарх Заходу

Бенедикт XVI складає з себе титул Патріарха Заходу, що насторожує московський патріархат. Папа і так не приховує, що його мета – неподілена Церква, проте суть змін в його бажанні взагалі переосмислити структуру управління Церквою. У березні 2006 ватиканський щорічник Annuario Pontificio виходить вже з новою редакацією титулатури.

15. Перші «свої» кардинали. Консисторія

24 березня 2006 на консисторії Папа звів до кардинальського достоїнства 15 нових ієрархів. В ході церемонії на площі Св. Петра він вручив їм червоні кардинальські берети. Це перші «власні» кардинали Бенедикта XVI (серед них його наступник на посту Конгрегації Доктрини Віри монс. Левада, а також колишній секретар Йоана Павла II – Станіслав Дзівіш). Наступне призначення відбудеться через півтора роки: 24 листопада 2007 з рук Папи отримають шапки 23 нових кардинали, у тому числі з Іраку – Еммануель III Делі, Патріарх Вавилонський.

16. Візит до Польщі. Освенцім

25-28 травня 2006 Бенедикт XVI здійснює апостольський візит до Польщі. Маршрут його поїздки прокладений слідами Йоана Павла II: дань пам’яті і особисті відчуття. Це його перший «самостійний» візит, попередній був спланований при Войтилі, і тут особливо виявляється його індивідуальний почерк. Польща приймає нового Папу із захопленням і креативом, ця поїздка на довгі роки залишиться однією із найяскравіших. У завершальний день Бенедикт XVI відвідує Освенцім і крематорії Біркенау, зустрічається з колишніми в’язнями; під час молитви Папи дощ припиняється і з’являється веселка. Подальша його промова змусила плакати кьольнського кардинала, а преса відгукнулася заголовками: «Папа, який запитав з Господа».

17. Візит до Валенсії. Осине гніздо

8-9 липня 2006 Папа вирушає до Іспанії на V Всесвітню зустріч сімей. Прогнози найпохмуріші, прем’єр-міністр Сапатеро заздалегідь відмовляється від зустрічі, по вулицях Валенсії бродять люди з плакатами «Я тебе не чекаю», протестують геї. В результаті візит Папи перетворюється на національне свято, королівська сім’я бере участь у всіх заходах, портрет Папи викладений з 180 кілограмів квітів. На закінчення грандіозний салют і знову «мільйонна» Меса.

18. Папа змінює прес-секретаря і інформаційну політику

Бенедикт XVI змінює інформаційну політику Ватикану, вирішальним кроком стала відставка прес-секретаря Йоана Павла II – Хоакіна Наварро-Валльса 11 липня 2006. Вперше цей пост займав професійний журналіст і не священик, і він залишив якнайглибший слід. Він наблизив попереднього Папу до мас, і він же віддав його їм на поталу. Спровоковані ним витоки часом викликали шок і суперечки. Бенедикт XVI високо оцінив його працю, але вважав за краще призначити на цю роль священика, директора Радіо Ватикану єзуїта Федеріко Ломбарді. Витоки інформації припинилися, незабаром вони припинилися зовсім.

19. Бенедикт XVI вимагає миру в Лівані

11-28 липня 2006 Папа вирушає у відпустку, знову вибравши для відпочинку альпійську область Валле д’Аоста. Проте 23 липня у зв’язку із подіями в Лівані, він вирушає в парафіяльну церкву в Ремсі, де експромтом виголошує натхненну проповідь, вимагаючи зупинити військові дії. (14 серпня набрала чинності угода про припинення вогню між Ізраїлем і бойовиками угрупування «Хезболла» на півдні Лівану.)

Не післязавтра: Господи, даруй нам мир сьогодні!

Відпустка 2006: Валле Д’Аоста 11-28 липня

20. Візит до Баварії. «Регенсбурзький скандал»

9-14 вересня 2006 Бенедикт XVI вирушає з візитом на батьківщину, Німеччина зустрічає «свого» Папу. Мета візиту – Баварія, де майбутній Папа народився, жив, викладав, і яку потім очолив як архиєпископ. Це найтриваліший візит за перші два роки правління, поїздка «додому» народжує сентиментальні моменти. В той же час серією продуманих виступів Бенедикт XVI закріплює свій стиль, він більше не розгублений «молодий отець», але людина, що вдягнулася у владу стояти над сутичкою і говорити про зміст. 12 вересня Папа виступає перед викладачами і студентами університету в Регенсбурзі, де він раніше сам був професором; у півгодинній промові він роздумує про шляхи розвитку розуму, про стосунки віри і розуму і про глобальну роль університету. «Розум, що залишається глухим до божественного і що відводить релігії місце серед субкультури, не здатний увійти до діалогу культур» – говорить Папа.

Проте на самому початку промови Бенедикт XVI цитує вислів візантійського імператора Мануїла II Палеолога про агресивний характер ісламу, відзначаючи при цьому, що заява імператора «неприйнятно груба» і «безцеремонна». Опублікована в пресі, візантійська цитата вже приписується самому Папі, і легко-займистий ісламський світ негайно спалахує. «Папа образив мусульман» – обурюються мас-медіа, по ісламських країнах проходить хвиля демонстрацій із спалюванням портрету і гаслами «смерть Бенедикту XVI». У Сомалі натовп вбиває католицьку монахиню, а мусульмани відкликають з Ватикану своїх послів. Дуже ображена Казань, рада муфтіїв Росії вимагає від Святого Престолу вибачень. Цитуючи Булгакова, «одним словом, був бридкий, мерзотний, спокусливий, свиньський скандал».

Віра, розум і університет текст промови

21. Папа не вибачився. Хроніка розборок

До цього, як дотепно зазначив в «Огоньке» Олександр Солдатов, мусульмани ображалися на Папу частіше, ніж він говорив про них. Тепер вони отримали вагомий привід, і три дні прес-служба Ватикану безуспішно намагалася висловити пояснення у зв’язку із «Регенсбурзьким скандалом». 17 вересня 2006 в промові перед молитвою Папа дає перший особистий коментар до того, що сталося: «…я глибоко засмучений реакцією… в той час, як йшлося про цитату середньовічного тексту, що не висловлювала жодним чином моєї особистої думки… Сподіваюся, що це допоможе заспокоїти душі..»

( Дощовий Ангелус після Баварії (перший комент. до цитати)).

Потім Бенедикт XVI дає розгорнуте пояснення в ході загальної аудієнції: його позиція залишається колишньою – надія бути зрозумілим. «…Я сподіваюся, що, після початкових реакцій, мої слова в Регенсбурзькому університеті зможуть стати імпульсом і заохоченням до позитивного і навіть самокритичного діалогу». Нарешті 25 вересня в Кастельгандольфо він дає аудієнцію послам з країн з мусульманською більшістю, де підкреслює свою повагу до ісламу і необхідність для віруючих разом протистояти насильству в світі. Більшість задоволена, інцидент вважається вичерпаним, у деяких лідерів образа змінилася на повагу, однак подекуди «низи» ще не можуть заспокоїтися і тліє ворожнеча.

В той же час, те, що Папа під тиском не покаявся і не взяв «слів назад», викликало гарячу симпатію православних кіл. Ієрархи і священики РПЦ почали зі свого боку захищати Бенедикта XVI, «руки геть від Папи Римського» несподівано раптом заявила православна Росія.

Забути про ворожнечу (до мусульманських послів в Ватикані)

22. Кадровий переворот у Ватикані. Новий держсекретар

За з’ясуваннями стосунків, ледве не забулася важлива внутрішня подія. 15 вересня 2006 вступив на посаду новий держ. секретар Ватикану Тарчисіо Бертоне, він змінив на цій посаді кардинала Анджело Содано. Пройшов рік, наданий Папою ієрархам з можливістю себе показати, віднині Бенедикт XVI приступає до формування свого кабінету. У подальших 2,5 років на ключові пости римської курії прийдуть люди Рацінгера, більшість з них – колишні його співробітники по конгрегації Доктрини віри, як і свіжо-призначений монс. Бертоне.

23. Туреччина. Декларація з патріархом Варфоломеєм I

Бенедикт XVI не скасовує свого візиту до мусульманської Туреччини.

28 листопада – 1 грудня 2006 Папа вирушає до Стамбулу, (колишнього Константинополя) – у стару столицю православ’я. Всі визнають, що, в світлі недавніх подій, Папа ризикує. Так що на столичних мінаретах чергують снайпери, влада жорстко присікає агресивних демонстрантів, сапери пильнують на вулицях. Туреччина сподівається отримати благословення Ватикану на вступ в ЄС, і несподівано легко його отримує.

Папа проводить Службу для «малого католицького стада» біля будиночку в Ефесі, де згідно передання закінчила земне життя Діва Марія, проте в жестах орієнтується на всіх турків. Він може виголосити розмовною турецькою декілька фраз, після Меси бере в людини з натовпу турецький прапор і розмахує ним. Папа молиться в мечеті пліч-о-пліч з муфтієм, не хреститься (всупереч побоюванням) в колишньому соборі св. Софії і покладає квіти до мавзолею Ататюрка («отця» нації).

Проте найцікавіше відбувається у Фанарі, на патріаршому подвір’ї Варфоломія I. «Перший по честі» православний ієрарх світу, Варфоломій (наступник апостола Андрія) раптово знаходить старшого брата – наступника Петра. Апофеозом стає підписання Папою і Патріархом «декларації про наміри»: сторони виражають радість «від усвідомлення себе братами… у перспективі повного спілкування». З тих пір Патріарх Варфоломій частий і бажаний гість у Ватикані. «Існуючі поділи між християнами – ганьба в очах всього світу.» – стверджує Понтифік. Що стосується турків, вони зачаровані. Заголовки в пресі: «Папа Римський урочисто помирився з мусульманами», «Папа показав мусульманам християнство з людським лицем» і навіть «Папа підкорив мусульман».

Спільна Декларація Папи і Патріарха

24. Скандал №2. Справа Вельгуса

6 грудня Бенедикт XVI призначає Варшавським архиєпископом монс. Станіслава Вельгуса, процедура зведення на катедру нового ієрарха йде своїм ходом. Раптово в польському друці спливають факти про причетність Вельгуса до діяльності спец. служб соціалістичного режиму в Польщі. «Згідно опублікованих матеріалів спецслужб ПНР, співпраця Вельгуса із спецслужбами тривала впродовж 20 років. На деяких документах стоїть підпис архиєпископа. Тим часом, з матеріалів неясно, якого характеру була та співпраця, і чи завдавала вона шкоди людям. У польському суспільстві немає одностайності відносно необхідності відставки Вельгуса з поста столичного митрополита» – повідомляє РИА-новости. Кажуть, монс. Станіслав пішов на компроміс, заради можливості виїжджати закордон по науково-богословських справах. Проте, справа набула широкого розголосу, суспільство розкололося, Варшава обросла демонстраціями за і проти. 21 грудня Ватикан засудив нападки ЗМІ на Вельгуса, прес-секретар Ломбарді назвав їх «провокацією з метою підірвати вплив Католицької Церкви в Польщі».

«Зрештою Папа про все дізнався, – повідомляє італійська La Stampa – Увечері в суботу, в урочистість Богоявління, з варшавської нунціатури прибули десятки сторінок з повною документацією «справи Вельгуса»: Бенедикт XVI слухав, тоді як йому повільно, сторінку за сторінкою, перекладали на німецьку. Це тривало довго. Коли була прочитана остання сторінка, Понтифік не вагався: був пізній вечір, дуже пізній, але Вельгуса негайно повідомили, що інтронізації не буде і що Святіший Отець готовий прийняти його відставку згідно канону 401 Кодексу Канонічного Права.» Рішення у справі Вельгуса прийняте в ніч з 6 на 7 січня 2007 року. «Бенедикт XVI був глибоко вражений, тому що повністю довіряв монс. Вельгусу, – продовжує газета – Але чому ці документи лягли на стіл Понтифіка так пізно? Це питання найближчими днями позбавить сну немало людей, як в Римі, – в держсекретаріаті, – так і в Польщі».

25. Папа йде у в’язницю

18 березня 2007 Бенедикт XVI відвідав римську виправну колонію для малолітніх злочинців «Casal del Marmo». Папа відправив месу, де виголосив проповідь про справжню свободу і видимість, а потім розмовляв з підлітками, це його перший візит у виправний заклад.

26. Звільнення британських заручників

4 квітня 2007 було звільнено 15 британських моряків, затриманих іранцями в Персидській затоці (23 березня). Напередодні Бенедикт XVI передав іранському послові при Святому Престолі лист із закликом до Ахмадінежада зробити «жест доброї волі перед Великоднем». Після чого іранський президент звільнив 15 британських моряків як «пасхальний дарунок британському народові». Лондонська Independent вважає Папу Римського «неоспіваним героєм» цього звільнення і відзначає, що, очевидно, «тиха дипломатія» в стилі Бенедикта XVI.

27. Папі 80 років. «Ісус з Назарету» – лідер продаж

16 квітня 2007 Папі Ратцінгеру виповнилося 80 років. Кардинали подарували йому 100 тисяч євро, «Ці гроші призначені для справ милосердя Святійшого Отця» – повідомив декан кардиналської колегії Анджело Содано. Кращі кондитери Італії вручили йому торт вагою 30 кілограм, з тривимірною архітектурою собору Св. Петра і шанованою Папою церквою Чорної Мадонни в Альтеттінзі. (Бенедикт XVI передав кулінарний шедевр римському притулку для бездомних.) У Регенсбурзі до ювілею заснована «Кафедра Папи Бенедикта», яка займеться виданням повного зібрання його творів. Єпископ Мюнхена привіз 80 пляшок баварського пива і дві тисячі вітальних листівок від віруючих. Але головне, до дня народження вийшла з друку і поступила в продаж перша книга, написана Папою після обрання – «Ісус з Назарету», перший том запланованої праці. 50 тисяч екземплярів було розпродано в Італії за один день. Через місяць 7-ма мовами було продано більше мільйона книг.

28. Візит до Бразилії. Перший раз за океан

9-13 травня 2007 Бенедикт XVI вирушає в свою першу заокеанську подорож, відвідує Бразильські міста (Сан-Паулу і Апаресіду). Бразилія – найчисленніша «мега-дієцезія» католицького світу. Однак причиною особистого і соціального нещастя в Бразилії (де в бідності живуть 2/3 населення) Папа вважав не діяльність наркоторговців, не секти і не політику. Бенедикт XVI висловив переконання, що в основі бід убогого суспільства, що спивається, – «дефіцит надії», і вирішував цю проблему на своєму рівні. За чотири дні для них проведено 10 публічних виступів, нескінченну кількість зустрічей і переговорів (на президентському рівні навіть обговорюється якийсь економічний проект).

Також внесено 200 тис. доларів з особистої кишені Папи на порятунок природи Амазонії, 100 тис. доларів – нарколікарні для молоді і підлітків, і канонізовано першого в історії Бразилії національного святого. Відкривається 5-а генеральна конференція єпископату Латинської Америки і країн Карибського басейну. Крім того, Папа під враженням від набожності місцевого населення, вперше порушує норми протоколу: люди кидаються йому на шию, а в папамобілі опущено куленепробивне скло.

29. Аудієнція президентові Росії Володимиру Путіну

17 червня 2007 Папа прийняв президента РФ Володимира Путіна. Вперше глава російської держави зустрічався з Бенедиктом XVI. 25 хвилин вони розмовляли один на один німецькою мовою (деталі не розголошуються), вся аудієнція тривала близько 40 хвилин. У подарунок Папа Римський отримав двотомник Католицької енциклопедії російською мовою та ікону «Святитель Миколай Чудотворець», виконану в стилі палехської лакової мініатюри. Путіну була вручена старовинна гравюра із зображенням собору Св. Петра і золота медаль понтифікату. Зустрічі Папи з Путіним передували протести в пресі, з вимогою «не приймати главу кривавого режиму».

30. НП на аудієнції. Невідомий стрибнув до Папи

6 червня 2007 молодий німець в стані психозу переліз через огорожу під час генеральної аудієнції і стрибнув до папамобіля, намагаючись дістатися до Папи. В ході затримання чинив опір. Офіційний Ватикан не надав значення інциденту і відправив затриманого на медичне обстеження.

31. Папа дозволяє «стару» Месу. Власною волею

7 липня 2007 Бенедикт XVI підписує документ motu proprio (лат. «власною волею»), що знімає обмеження на служіння так званої «Тридентської» Меси. Цей акт відкриває дорогу до возз’єднання з лефевристами (католицькими розкольниками). Хоча його появу давно передбачали, були побоювання, що консервативний крок Папи призведе до нового розколу, деякі «реформісти» погрожували покинути Церкву. Проте ретельні формулювання документу задовільнили всіх, таким чином Бенедикт XVI перейшов до активної фази боротьби зі схизмою.

MOTU PROPRIO про традиційну, Триденську літургію

Відпустка 2007: Лорендзаго ді Кадоре 9-27 липня

32. Звільнення південно-корейських заручників. Боротьба за падре Боссі

Літо 2007 знаменується звільненням заручників, про яких відомо, що їх долею займався Папа. 19 липня 2007 в Афганістані бойовики руху «Талібан» захопили в заручники 23 громадянина Південної Кореї, з них приблизно 15 жінок (заручники – члени однієї з християнських спільнот). Вимоги талібів – виведення військового контингенту Південної Кореї з Афганістану і обмін заручників на бойовиків, що сидять у в’язницях. 25 липня – переговори провалилися, бойовики вбивають двох заручників. 29 липня Папа Римський звертається із закликом: «щоб автори таких злочинних діянь утрималися від спричинення зла і повернули свої жертви неушкодженими». Переговори поновлюються, через місяць заручників починають звільняти і 3 вересня вони повертаються додому.

Того ж літа Бенедикт XVI бореться за звільнення захопленого на Філліпінах священика падре Боссі, захопленого 10 червня по дорозі до церкви бойовиками «Ісламського фронту Моро». Священик провів в полоні 40 днів, його звільнили 19 липня. «Папа багато молився про звільнення падре Боссі, і зараз він дуже щасливий», – передав слова Папи Римського прес-секретар Святого Престолу.

33. Візит до Австрії. Християнське коріння Європи

7-9 вересня Папа відвідує Відень і гірське святилище Діви Марії – Маріацелль. «Ваша Святосте! В особі Австрії Ви можете розраховувати на активного партнера…» – оголосив президент Хайнц Фішер, приймаючи Папу в 700-річному імперському палаці Хофбург. У відповідь в промові Папа закликає «Не дозволити, щоб одного дня в цій країні про християнство говорили одні лише камені!» Окрім іншого, в програмі Бенедикта XVI молитва біля меморіалу єврейських жертв і Меса у віденському катедральному соборі Св. Стефана (де колись працював Моцарт).

34. Папа призначає нового архиєпископа в Москві

21 вересня 2007 Бенедикт XVI призначає нового архиєпископа на катедру в Москві (архиєпархія Божої Матері), ним став італієць Паоло Пецці, що був до того ректором семінарії в Петербурзі. Митрополит Тадеуш Кондрусевич переведений в Білорусь. Єпископська хіротонія о. Паоло Пецці відбулася 27 жовтня 2007.

35. Літургійний переворот у Ватикані

1 жовтня 2007 Римський Папа змінює церемоніймейстра. До останнього часу служби Понтифіка організовував монс. Пьеро Маріні, що служив ще при Йоані Павлові II, потужний співробітник, якого критикують за зайвий креатив і «багату уяву», несумісні з духом Літургії. Йому на зміну обирається однофамілець – Гвідо Маріні, фахівець в області канонічного права, доктор папського Латеранського університету. Він виглядає не так солідно, як «Маріні I», але його діяльність значно перетворить найближчими роками вигляд папських церемоній. Службовий дебют Гвідо Маріні відбувся 25 листопада 2007 на Месі піднесення в сан нових кардиналів (тут же була вдягнена Папою мітра XIX століття).

36. Папа і 300 духовних лідерів

21 жовтня 2007 Бенедикт XVI зустрічається в Неаполі з 300 лідерами релігій зі всього світу: християнами, євреями, мусульманами, буддистами, зороастрійцями та ін. Серед іменитих учасників – архиєпископ Кентерберійський Роуен Вільямс, головний ашкеназький рабин Ізраїлю Йона Мецгер; Вселенський Патріарх Варфоломій I. (Лідери з’їхалися для роботи на конференції, в якій Папа не бере участь).

37. Король Саудівської Аравії вперше у Ватикані

6 листопада 2007 Вперше в історії Папу Римського відвідує король Саудівської Аравії. Його Величність Абдалла Бін Абдулазіз Аль Сауд сам просив Бенедикта XVI про цю аудієнцію. «Папа влаштував королю теплий прийом, – повідомляють журналісти, присутні при зустрічі. – Бенедикт XVI вийшов назустріч гостю і потиснув обидві руки саудівського монарха». Ватиканська газета Osservatore Romano підкреслює, що завдяки королю Абдаллі Саудівське королівство «набуло останніми роками важливу роль посередника в конфліктах Близького і Середнього Сходу». Король подарував Папі меча в піхвах із золота, прикрашених коштовними каменями.

38. Друга енцикліка. «Врятовані надією»

30 листопада 2007 оприлюднена друга енцикліка Бенедикта XVI – про надію Spe Salvi. Папа спочатку демонстрував, що вважає надію однією із основних цінностей, а втрату людиною (і людством) надії причиною бід сучасності. В енцикліці він аналізує надію як явище, її історичний, культурологічний і філософський аспекти; і все це для того, щоб знайти її в конкретній реальності.

Енцикліка SPE SALVI

39. Майбутній Патріарх Московський у Папи

7 грудня 2007 митрополит Кирило добивається особистої аудієнції у Бенедикта XVI. Він залагоджує з Папою питання про глобальний з’їзд всіх релігій (Всесвітній релігійний саміт в Москві 3-5 липня), організацією якого зайнятий в той момент митрополит. Кирило просить, щоб Католицьку Церкву представляли не російські католики, а ватиканська делегація, але без Папи. Відповідно до чуток, Папа був злегка здивований, але прохання задовільнив, направивши на з’їзд кардиналів-любителів православної церкви, а також подарував майбутньому Патріархові Всія Русі золотий хрест.

40. Скандал №3. Італійський університет La Sapienza проти Папи Римського

На початку 2008 року Бенедикт XVI був запрошений відкрити академічний рік в римському університеті La Sapienza. Папа-професор, що викладав в провідних ВНЗ Німеччини понад 30 років, з радістю погодився приїхати на відкриття 17 січня 2008 і виступити з промовою. Вже і промову написав, але 14 січня 67 викладачів «La Sapienza» надіслали ректорові відкритий лист, в якому пригадали промову, сказану Ратцінгером 18 років тому («Криза віри в науку»), коли він торкнувся теми процесу над Галілеєм .

Вони назвали Папу «реакційним теологом», погляди якого «ображають і принижують» вчених. Незадоволені також розкритикували нову енцикліку Бенедикта XVI «Spe Salvi». Група студентів і викладачів вийшла на вулиці в карикатурних масках, що пародіюють Папу, і гаслами «Ворогові Галілея тут не місце». Поліція оточила університет, побоюючись масових безладів.

Бенедикт XVI засмучений і збентежений, 16 січня Ватикан скасовує візит. Того ж дня на генеральну аудієнцію прибуває «група підтримки» – близько двох тисяч студентів інших ВНЗ з підбадьорюючими плакатами. А 21 січня на недільну молитву збирається вже більше 10 тисяч, вся площа перед собором Св. Петра повна молоді. Бенедикт XVI пояснює ситуацію: «Як ви знаєте, я із задоволенням прийняв люб’язне запрошення виступити… На жаль, як відомо, ситуація, що склалася, зробила неможливою мою присутність на церемонії». Папа дякує всім присутнім. «Як професор, – так би мовити, заслужений, такий, що побачив за своє життя немало студентів, – я закликаю всіх вас… завжди поважати думку інших і шукати у дусі свободи і відповідальності істину і добро». Цікаво, що саме кардинал Рацінгер був ініціатором процесу церковної реабілітації Галілея, за що в його честь назвали астероїд.

Промова кардинала Ратцінгера про Галілея
Шукати істину в дусі свободи (до зібраних після скасування візиту)
Університет і Папа – відчуття істини (непроголошена промова для La Sapienza)

41. Загибель іракського єпископа

29 лютого 2008 був викрадений, а потім звірячо вбитий халдейський архиєпископ північноіракського міста Мосул Паоло Фарадж Рахо. Цього заручника Папа не встиг, або не зміг відстояти, викрадачі не з’явилися, було знайдено лише тіло. Бенедикт XVI відслужив заупокійну службу в палацовій каплиці, а потім в жорсткій формі зажадав припинення війни: «Припиніть кровопролиття, припиніть насильство, припиніть ненависть в Іраку!» .

42. Візит до Америки. Папа в ООН. Зустріч з жертвами педофілії

15-20 квітня 2008 Бенедикт XVI вирушає з візитом до США, і це одна з найяскравіших і найемоційніших поїздок. Він відвідує Нью-Йорк і Вашингтон: відзначає свій день народження в Білому домі (81 рік), на Південній галявині президент Америки Джордж Буш з дружиною і гостями співає для нього «Happy birthdаy». Бенедикт XVI на колінах молиться на місці падіння веж-близнюків Ground Zero, потім благословляє тих, що вижили, а також поліцейських і рятувальників.

18 квітня Бенедикт XVI виголошує промову в ООН. Вперше Папа зустрічається з жертвами сексуальних скандалів і вислуховує їх історії. «Зустрічі Папи з жертвами педофілії з боку священиків судилося стати однією із найзнаменніших сторінок понтифікату» – пишуть газети. В ефірі CNN учасники зустрічі діляться своїми враженнями: «Зустріч з Папою пройшла «без цензури»: «Ніхто не вказував нам, що ми можемо говорити, а що ні. Папа перш за все вибачився, і це було вражаюче. Тепер у мене знову є надія».» Це перше вибачення Папи за все його правління. Приємною подією став неофіційний візит в синагогу Нью-Йорка, де Папі виявили гарячий прийом. Головний рабин Артур Шнайер подарував йому посуд для пасхального седеру, пізніше рав Шнайер неодноразово бував у Ватикані.

43. Прогулянка з Бушем

13 червня 2008 президент США Джордж Буш наніс Бенедикту XVI візит у відповідь. У подяку за американське свято, Папа запросив президента на безпрецедентну дружню прогулянку по ватиканських садах.

44. Папа і Патріарх читають символ віри

29 червня 2008 року Патріарх Константинополя на запрошення Бенедикта XVI досить активно бере участь в папській Месі у Ватиканській Базиліці. Варфоломій I благословляє народ Євангелієм (причому латинським, а Папа – грецьким), виголошує проповідь, уділяє благословення в кінці Меси, потім спускається з Папою в крипту до могили апостола Петра. Також Бенедикт XVI і Варфоломій I читають хором Нікейсько-Константинопольський символ віри грецькою мовою. На тому ж Богослужінні новий католицький митрополит Москви Паоло Пецці отримує паллій – знак влади митрополита.

45. Візит до Австралії. Екзотика

12-21 липня 2008 Папа їде до Сіднея для участі в XXIII Всесвітньому дні молоді. Найтриваліший, найбільш дальній і театралізований візит Бенедикта XVI за кордон. Перші дні Папа проводить поза містом, звикаючи до часового поясу, і його відвідує делегація сіднейського зоопарку з тваринами. 17 липня відбувається офіційне прибуття Папи до Сіднея – кораблем по морю Тасманії з кортежем з яхт і скутерів. Заходи мають відтінок колоніального шику у поєднанні з аборигенською екзотикою. 18 липня він відкриває молитвою спектакль Хресної дороги, повідомляється, що трансляцію цього дійства у всьому світі дивилося близько 500 мільйонів осіб. Того ж дня Папа снідає з 12 молодими людьми з різних країн, в суботу 19 липня він освячує вівтар в місцевій церкві. Нічні чування на іподромі Рендвік і недільна Меса стають кульмінацією свята; дорога додому займає 20 годин, за які Папа пролетів 16 тисяч кілометрів.

Відпустка 2008: 28 липня-11 серпня Больцано-Брессаноє (Бріксен)

46. Пізня відпустка в Південному Тиролі

У зв’язку із візитом до Австралії Папа пересунув терміни свого літнього відпочинку. З 28 липня по 11 серпня він проводить відпустку в Больцано-Брессаноє (Бріксені), в Південному Тиролі, на батьківщині своєї матері. У будівлі місцевої семінарії Йозеф Рацінгер часто зупинявся до обрання, і тепер вона знову в його розпорядженні.

47. Звільнена Інгрід Бетанкур у Папи

1 вересня 2008 звільнена заручниця Інгрід Бетанкур (колишній кандидат в президенти Колумбії) обнімала Папу Бенедикта XVI і говорила йому, які емоції вона переживала, коли почула по радіо, як Папа закликав до її звільнення з шестирічного полону.

48. Візит до Франції. Париж і Лурд

12-15 вересня 2008 Папа здійснив 10-й міжнародний візит, відправившись до католицької святині у Франції – місця об’явлення Матері Божої в Лурді, яке вважається чудотворним. Скептично налаштовані французи з прибуттям Папи проявили забагато ентузіазму, всі переміщення Понтифіка по Парижу супроводжувалися натовпами. Він відправив службу в катедральному соборі Нотр-дам, і красиву Месу на еспланаді біля Будинку Інвалідів; відвідує президента Саркозі, в обміні промовами вони піднімають тему «позитивної світськості».

До Лурду Папа приїжджає як паломник, проходячи святими місцями, бере участь в завершенні факельної ходи і служить ще дві Меси, завершальну в понеділок для хворих. Окремо говорить з єпископатом. Приїзд Папи несподівано пробуджує у Франції відчуття «старшої дочки Церкви», зростає кількість французьких паломників до Святого Престолу, а голос священиків і єпископів регіону частіше лунає на користь і навіть на захист Папи, що незабаром виявляється актуальним.

49. Сонячні батареї на даху Ватикану

29 вересня 2008 на даху зали Павла VI (Нерві), де відбуваються загальні аудієнції Папи Римського, інженери починають вмонтовувати 2700 модулів сонячної батареї. Компанія SolarWorld з Бонну рік вмовляла Ватикан прийняти в подарунок цей амбіційний проект.

Нарешті Бенедикт XVI, що вже отримав прізвисько «Папа-еколог», не встояв. «Безперервно працююча станція може заощадити за два тижні 70 тонн нафти і уникнути вироблення 200 тонн вуглекислого газу» – повідомляє Associated Press. Збереження світових енергоресурсів стало одним з пріоритетів німецького Папи, після свого обрання в 2005 році він критикував «незбалансоване використання енергії» в світі. Крім того, він підкреслив, що погіршення екології зробило «життя бідних людей особливо нестерпним». Батареї успішно запрацювали 26 листопада 2008, коли в залі пройшла перша «сонячна» аудієнція.

50. Рабин і Патріарх вперше на Синоді єпископів

З 5 по 26 жовтня у Ватикані пройшла чергова асамблея Синоду єпископів на тему «Слово Боже в житті і місії Церкви». Вперше на Синоді було надано слово нехристиянину: Шеар-Яшув Коен, головний рабин Хайфи, виступив перед католицькими ієрархами в понеділок 6 жовтня з питання інтерпретації Писання в юдаїзмі. Крім того, промову на Синоді виголосив Патріарх Варфоломій I, заради чого Папа 18 жовтня відслужив спеціальну вечірню.

51. Ватикан стане першою державою з «нульовою емісією» вуглецю

Очікується, що в листопаді одна з екологічних ініціатив Ватикану отримає свій розвиток в Угорщині. Приблизно 125 000 дерев буде висаджено на 150 гектарах біля угорської річки, щоб компенсувати вуглецеву емісію ватиканської держави. Проект запропонований угорською фірмою Klimafa і американською Plankton. Вирішено створити в Угорщині лісову зону, яка була б в змозі поглинати кількість вуглекислого газу, еквівалентного тому, яке викидає в атмосферу Ватикан. Таким чином Ватикан став би першою державою, що досягла «нульової емісії» діоксиду вуглецю. Тоді як цей гучний проект принесе велику користь для ділової репутації обох фірм, Ватикан розглядає його як спосіб заохотити католиків «робити більше» для захисту довкілля.

52. Скандал «тропічних лісів» (№4). Секс-меншини ображаються на Папу

22 грудня 2008 Бенедикт XVI в промові до римської курії порушив «гендерне» питання. Папа виступив за те, щоб «порядок творіння дотримувався». Він рекомендує перечитати енцикліку Humanae vitae, де «Папа Павло (VI) хотів захистити любов – від сексуального споживацтва, майбутнє – від претензії на винятковість сьогодення, а природу людини – від маніпуляцій». «Тропічні ліси, поза сумнівом, потребують нашого захисту, – говорив Бенедикт XVI – Але на не менший захист заслуговує людина як створіння, в яке вписано послання, що не суперечить нашій свободі, але що є її умовою.» Заява Папи надзвичайно образила геїв та інші секс. меншини, особливо їх зачіпив образ тропічних лісів. Заголовки того часу: «Папу Римського, що порівняв гомосексуалізм із зміною клімату, звинуватили в гомофобії», «Папа Римський зіпсував свято гомосексуалістам і лесбійкам», «Громадська думка: Папа Римський перейшов всі допустимі межі». У ЗМІ ведеться хроніка протестів правозахисних ЛГБТ-груп зі всього світу.

53. Папа передбачив кризу?

Наприкінці 2008 року світова громадськість з подивом дізналася, що вже більше 20 років тому Папа передбачив прийдешню фінансову кризу. Основою для сенсації послужила промова кардинала Рацінгера, виголошена в 1985 році на симпозіумі «Церква і економіка у відповідальності за майбутнє світової економіки». Текст був потім опублікований в міжнародному богословському журналі «Communio». Проте в промові кардинала присутня швидше аналітика, ніж пророкування.

Ринкова економіка і етика (текст промови)

54. Ватиканський канал на YouTube

23 січня 2009 презентована нова ініціатива Центру Телебачення Ватикану (CTV) і Радіо Ватикану, спільно з компанією Google. В держави з’являється свій канал на популярному відео-сервісі YouTube. «Підписаний договір з Google, має на меті забезпечити постійну присутність Папи в мережі» – повідомляє «Оссерваторе Романо». Папа «прийшов до цього рішення саме тому, що хоче зустрічатися з людьми, там, де вони знаходяться – цитує газета слова президента Папської ради із ЗМІ – Ця можливість була представлена Бенедикту XVI, і він з радістю прийняв ідею.»

55. Послання Папи Римського про Інтернет

24 січня 2009 Бенедикт XVI видає послання про Інтернет і кіберпростір, звертаючись до «цифрового покоління». Папа позитивно розцінює нові можливості комунікації, при цьому нагадуючи: «…ті, хто працюють у сфері виробництва і поширення змісту нових засобів, не можуть не відчувати себе зобов’язаними поважати гідність і цінність людської особи.» Папа говорить про необхідність «уникати поширення… слів і зображень, що ображають людину, виключити все, що веде до розпалювання ненависті і нетерпимості, принижує красу і інтимність людської сексуальності, експлуатує слабких і беззахисних.» І відзначає, що «буде сумно» якщо дружба on-line повністю витіснить стосунки в реальності. Послання викликає інтерес молодіжної аудиторії.

Бенедикт XVI про Інтернет. Який великий потенціал

56. Бенедикт XVI знімає відлучення з єпископів-лефевристів

24 січня 2009 Бенедикт XVI знімає відлучення від Церкви з чотирьох єпископів – послідовників Марселя Лефевра (традиціоналіста і противника реформ Другого Ватиканського Собору). У 1988 році ці ієрархи були висвячені Лефевром без дозволу правлячого Папи (Йоана Павла II), що автоматично викликає відлучення. На даний час вони очолюють ціле крило розкольників Католицької Церкви – «лефевристів» або «товариства Пія X» (FSSPX). Таким чином Бенедикт XVI як первосвященик вдається до заходів заради припинення схизми, і товариства традиціоналістів відразу виразили Папі «синівську вдячність» за «цей відважний крок».

Відомо, однак, що примирення залежить не лише від Папи, товариство повинно відступитися від своїх крайніх вимог (скасування рішень Вселенського Собору та ін.). Лідером найбільш непримиренної групи всередині «лефевристів» є британський єпископ Річард Вільямсон.

57 Скандал № 5. Справа Вільямсона «заперечувач Голокосту»

Одночасно із зняттям відлучення, мас-медіа згадують інтерв’ю єпископа Вільямсона шведському телебаченню місячної давності. Вільямсон заявив: «Я переконаний, що газових камер не існувало», також, на його думку, кількість жертв Голокосту була значно менша і його масштаби значно перебільшені. Громадськість вибухає . «Бенедикт XVI реабілітував єпископа, котрий заперечує Голокост», «Бенедикт ХVI повернув в лоно Церкви єпископа-антисеміта», «Ватикан знову образив євреїв», «Папа розкриває єврейську рану». Від Бенедикта XVI вимагають відлучити вказаних єпископів наново. Єпископи Німеччини і Австрії, навіть колишні учні і друзі Рацінгера кардинали Шенборн і Майснер відкрито виражають своє обурення. Кацлер Німеччини Ангела Меркель звертається до Папи з претензією і проханням «надати пояснення», її підтримує Центральна рада євреїв в Німеччині.

Прес. секретаріат Ватикану роз’яснює позицію Папи по Голокосту, потім Папа сам підтверджує її 28 січня на загальній аудієнції і 12 лютого в промові до єврейської делегації: «Я хочу виразити повну і беззастережну солідарність з єврейським народом»….». «Ненависть і презирство до чоловіків, жінок і дітей, що виявилися в трагедії Голокосту, стали злочином проти Бога і людства. Це повинно бути зрозуміло всім…». Але нікому не зрозуміло.

«У інтерв’ю агенції Рейтер нобелівський лауреат Елі Візель підкреслив, що «своїм недоречним рішенням глава католиків підтримав найбільш вульгарний вид антисемітизму».» – повідомляє АЕН. Пристрасті розпалюються: «Головний рабинат Ізраїлю заморозив стосунки з Ватиканом», а всі пам’ятають, що на травень заплановано візит Понтифіка в країну, так чи відбудеться він?

Справа доходить до того, що на захист Бенедикта XVI починають вступати розсудливі євреї. «Спасибі за розуміння нашого болю і туги, і за Вашу непохитну солідарність з єврейським народом, а також за засудження заперечення Голокосту», – заявив рабин Артур Шнайер від імені Конференції президентів головних американських єврейських організацій. «Невже не можна було дати цьому Папі, – який, як ми знаємо, разом зі своїм попередником, є, ймовірно, найчутливішим з Пап до тем антисемітизму, Голокосту і стосунків з юдаїзмом і з євреями, – трохи спокою, оскільки він намагається зцілити свою спільноту?» – запитує рабин Ірвін Кула, письменник і президент CLAL.

«Жоден еврей не міг би вимагати від Папи більшого»

Американський равин зазначає: Атаки євреїв проти Папи неадекватні

58. Візит до Капітолія

9 березня 2009 року Папа відвідує Капітолій, виступає перед сенаторами і милується з балкона руїнами античного форуму.

59. Лист до єпископів. Папа ліквідовує скандал

11 березня Бенедикт XVI звертається з відкритим листом до католицьких єпископів, «Я сподіваюся таким чином сприяти миру в Церкві», – підкреслює Папа. Він пояснює основу свого рішення щодо «лефевристів» і розбирає ситуацію зі «справою Вільямсона».

«Несподіваною пригодою став для мене той факт, що випадок Вільямсона наклався на скасування відлучення. – пише Папа. – Стриманий жест милосердя по відношенню до чотирьох єпископів, висвячених належним чином, але незаконно, раптом здався чимось абсолютно іншим: як відмова від примирення між християнами і юдеями».

Суворо розбираючи і визнаючи невдачі, допущені різними церковними відомствами, Бенедикт XVI педантично прояснює «позитивне значення, а також межі застосування указу від 21 січня 2009 року» (про зняття відлучення) і тут же ставить запитання, а «чи був цей захід необхідним?»

Папа жалкує, що «покірливий жест протягнутої руки викликав стільки шуму, перетворившись, тим самим, в протилежність примирення». Але чи «Можна залишатися абсолютно байдужим до спільноти, в якій перебувають 491 священик, 215 семінаристів, 6 семінарій, 88 шкіл, 2 університети, 117 монахів, 164 монахинь і тисячі вірних? – запитує Папа – Ми дійсно повинні спокійно дивитися, як їх відносить все далі від Церкви?… Що з ними буде потім?» Бенедикт XVI визнає, що слова апостола Павла про «гризетеся та їсте один одного» (Гал 5,15) актуальні для сучасної Церкви «як вираз неправильно протлумаченої свободи». На закінчення, Папа дякує численним єпископам і вірним, «які в цей час подарували мені хвилюючі знаки довіри і любові, і перш за все завірили в своїх молитвах».

Лист Папи до єпископів подіяв як холодний душ і поставив крапку в «справі Вільямсона», що тягнулася півтора місяці. Нападки змінилися хвилею захоплення, а газети наповнилися жалості і заговорили про «самотність Папи».

Що з ними потім буде? (Лист, яким Папа ліквідував скандал)

60. Скандал № 6. Справа Вагнера

Паралельно зі «справою Вільямсона», розгорається інший скандал. 31 січня 2009 за рішенням Папи новим допоміжним єпископом Лінца стає Герхард Марія Вагнер – консервативний священик, відомий двома висловами. У 2001 році він побачив в книгах про Гарі Поттера ознаки сатанізму, а в 2005 оголосив, що ураган «Катріна» став Божою карою за аморальну поведінку мешканців Південного Орлеану. Внаслідок цього, призначення Бенедикта XVI піддалося жорсткій критиці в ЗМІ, а сам Папа – громадському осуду. «Як можна таку людину призначити єпископом? – вигукують чиновники, священики різних країн і люди з вулиці – Він сіє ворожнечу». «Здається, Церква перетворюється на ток-шоу» – зазначає ватиканіст, оглядач Il Giornale Андреа Торніеллі. Представники РПЦ висловили свою думку в тому сенсі, що не бачать криміналу в словах священика, навпаки, він викликає у православних ієреїв симпатію своєю принциповою позицією. Тим не менше, 2 березня 2009 Бенедикт XVI звільняє Герхарда Вагнера від обов’язків ухваленої посади. Папа виглядає втомленим.

61. Візит до Камеруну і Анголи. Африканський тріумф

17-23 березня 2009 Бенедикт XVI вперше вирушає на Африканський континент і відвідує дві країни: Камерун і Анголу. Симпатії Рацінгера до Африки відомі: ще не будучи обраним, він один з небагатьох готував в наступники Йоану Павлу II чорного кандидата (кардинала Френсіса Арінзе). По дорозі в літаку Папа дав інтерв’ю журналістам, і його запитали про нашумілу останнім часом «самотність Папи» – «Ви дійсно відчуваєте себе самотнім?» Папа посміявся, запевнив, що нічого такого він не відчуває і їде до Африки «з величезною радістю». Через спеку і насичену програму візит виявився фізично виснажливим, але ефектним. На завершальній Месі в Луанді зібралися близько двох мільйонів людей.

62. Скандал №7 «Презервативний»

В інтерв’ю 17 березня по дорозі до Африки, відповідаючи на питання про СНІД, Бенедикт XVI заявив, що «цю драму неможливо подолати за допомогою поширення презервативів, які, навпаки, збільшують проблему. Рішення може бути лише подвійним: перше – це гуманізація сексуальності, і друге – справжня дружба із страждаючими… здатність страждати…, залишаючись поряд з ними у випробуваннях». Це, на думку Папи, і повинна робити Церква.

Слова Папи викликали запеклий опір, в мас-медіа піднялася хвиля: «Папу Римського можуть звинуватити в СНІДофашизмі», «Іспанія відповіла на заяву Папи відправкою на Чорний континент мільйона презервативів», «Натовпи обурених парижан пікетують Нотр-дам, акції протесту пройшли в інших містах Європи», «Міністр освіти Франції Ксав’є Даркос розцінив вислови Папи як «злочинні». «Цей Папа Римський тепер є справжньою проблемою» – говорить мер Бордо», Бельгійський парламент направляє до Ватикану протест і пропонує вважати «вислови Понтифіка «злочином проти людства».

Федеріко Ломбарді, керівник ватиканської прес-служби, в інтерв’ю для агенції ZENIT повідомив, що «Папа не дуже засмучується через бурю, що піднялася у ЗМІ у зв’язку із його висловлюванням про презервативи і СНІД, зроблениму минулого місяця на борту літака, що летів в камерунську столицю Яунде… вчинки Папи і його найближчих соратників не залежать від ступеня отруйності, з якою реагують на них політики і журналісти… У Папи є дуже зрозуміле послання духовності і примирення, яке він хоче передати світові», – так що як би його не лаяли, Папа від цього «не втратив сон». З боку Православної церкви в Росії пролунали оплески. «Ми вважаємо, що Папа Бенедикт XVI дає хороший приклад людини, яка не боїться бути неполіткоректною, критикованою, але він вважає головним своїм обов’язком говорити те, чого навчає його Церква» – заявив новий голова ОВЦС єпископ Волоколамський Іларіон.

Що саме сказав Папа про СНІД і презервативи (Африка, інтерв’ю в літаку)

63. Папа їде в зону землетрусу Абруццо

28 квітня 2009 Бенедикт XVI відвідав регіон, що постраждав від руйнівного землетрусу в ніч на 6 квітня. Понтифік побував в стертому з лиця землі селі Онна і проїхав по місту Аквіла, зустрічаючись з жертвами. Сильно прозвучали його особливі молитви і слова розради.

64. Перша сотня висвячувань

3 травня 2009 Бенедикт XVI висвячує чергову порцію священиків. Таким чином, за 5 років особисто Папою поставлено 106 нових пресвітерів.

65. Візит-паломництво в Святу Землю. Йорданія, Ізраїль, Палестина

8-15 травня 2009 року відбувся довгоочікуваний візит Папи Римського на Близький Схід. За вісім днів Бенедикт XVI об’їхав три країни, відслужив 4 великих Меси з народом, виголосив 29 публічних промов. У Йорданії, вперше в історії, Папа Римський відправив Месу на території арабської держави. Також Папа відвідав всі ключові біблійні точки регіону – від гори, де поховано пророка юдаїзму Мойсея і місце хрещення Ісуса, до храмової Стіни Плачу і Гробу Господнього. Кульмінацією візиту стала безмовна молитва на колінах біля Голгофи.

Понтифіка тепло приймали глави держав: король Абдалла II (Йорданія), президент Шимон Перес (Ізраїль) і президент Абу Мазен (Палестинська Автономія). Несподіванкою стала агресивна позиція, яку зайняли ізраїльські ЗМІ особисто проти Папи Бенедикта. Від нього знову не дочекалися вибачень за недосконалість миру, винищування євреїв і Середні віки. Отже частина рабинів і представники інтелігенції бурхливо виразили у пресі свою незадоволеність і розчарування. Втім, сам Папа негативною пресою засмучений не був, а радів святим місцям і готовністю багатьох до діалогу. Одним з «найсумніших видовищ» свого візиту Папа назвав загороджувальну стіну між Ізраїлем і палестинськими територіями.

Впродовж всієї поїздки Бенедикт XVI молився про мир для Святої Землі, підтримав ідею окремої держави для палестинців і наполегливо запропонував реалізувати концепцію компромісу «дві країни для двох народів». «Давайте розірвемо порочне коло насильства», – закликав Папа. 20 травня глава Служби загальної безпеки Ізраїлю (ШАБАК) Юваль Діскін заявив, що в подальшому будівництві «стіни безпеки» більше немає необхідності.

66. Папа дає старт Року Священства

19 червня урочистою вечірньою у ватиканській Базиліці Папа відкриває новий тематичний рік, присвячений священству і священикам. Подія приурочена до 150-ліття смерті св. Івана Марії Віаннея, який став святим, пропрацювавши все життя в сільській парафії в Арсі (Франція). « Церква потребує святих священиків », – сказав Папа, запланувавши цілий спецкурс. Безліч промов наступного року присвячені духовенству.

67. Третя енцикліка: «Милосердя в істині»

7 липня опублікована нова енцикліка Бенедикта XVI, що була названа «антикризовою». Традиційно вона названа за першими словами: Caritas in veritate – «Милосердя в істині». В своєму новому посланні Понтифік звернувся до соціальної тематики, піднятої в 1967 році в знаменитій енцикліці його попередника Павла VI Populorum Progressio («Про прогрес народів»). У 150-сторінковому посланні Папа наполягає, що «необхідне нове економічне планування, яке переглянуло б розвиток, додавши йому глобального характеру, ґрунтуючись на етичному фундаменті відповідальності перед Богом і перед людиною, як Божим творінням, «тому що в умовах глобалізації, що розвивається, загальне благо і зобов’язання на його користь не можуть не стати справою всієї великої сім’ї людства».

Відпустка 2009: Валле Д’Аоста 13 липня-29 липня

68. Перша серйозна травма. Папа зламав руку

Бенедикт XVI відправився відпочивати в альпійське містечко Валле Д’Аоста, де він планував в маленькому шале з видом на Монблан закінчити роботу над книгою. Але через три дні 17 липня світ облетіла тривожна новина. «Папа Римський госпіталізований сьогодні вранці після нічного падіння в своїх апартаментах». До 10 години у супроводі особистого секретаря Георга Генсвайна, Бенедикт XVI прибув на машині з Ле Комбе в лікарню «Умберто Паріні» у Валле д’Аоста, і сам дійшов до пункту швидкої допомоги. Рентген показав закритий перелом правого зап’ястя. За словами очевидців, Папа наполягав на тому, щоб відстояти загальну чергу в травмпункт.

Інформ. агентства ведуть моніторинг в екстрених випусках: «Папа Римський знаходиться в палаті першої допомоги і не демонструє занепокоєння, навпаки, він посміхається і просить вибачення за «метушню», яку мимоволі спровокував». Нарешті, вирішено провести операцію. У праве зап’ястя Папи під місцевим наркозом вставлено два стержні (штифти), зверху накладений гіпс, операція зайняла близько півгодини. На сходах регіональної лікарні в Аості Папа Римський з’явився під оплески туристів і хворих. «Все добре!» – сказав Папа журналістам і помахав лівою рукою.

69. Важка відпустка 2009

У зв’язку з травмою довелося скасувати гру на роялі і обмежити прогулянки. Папа вчиться їсти лівою рукою, але більше всього Бенедикта XVI засмучує неможливість тримати ручку. «Потреба писати – невід’ємна частина життя Рацінгера» – відзначали німецькі єпископи ще при його обранні. Проте, Папа зберігає весь робочий розклад: 19 липня, через два дні після операції він їде в сусідню дієцезію Романо Канавезе, і 24 липня в гіпсі служить вечірню. На питання про болючі відчуття він посміхається: «Трохи страждання не пошкодить».

70. Бенедикт XVI молиться за жертв аварії на Саяно-Шушенській ГЕС

Папа Римський Бенедикт XVI глибоко засмучений трагедією, що сталася в результаті аварії, на Саяно-Шушенській гідроелектростанції. «Він запевняє в тому, що молитовно перебуває з членами сімей, яких спіткало горе, з пораненими і всім народом Росії», – говориться в посланні з Ватикану.

71. Папі Римському зняли гіпс в медпункті Апостольського палацу

Вранці в п’ятницю 21 серпня з правої руки Бенедикта XVI зняли гіпсову пов’язку і фіксуючий пристрій, встановлений в лікарні Валле д’Аости. Операція пройшла в медпункті Апостольського палацу в Кастельгандольфо, який був з цієї нагоди спеціально обладнаний. Як повідомив особистий лікар Папи Патріціо Поліска, рентгенівський знімок показав, що кістки зрослися, і «в цілому, результат можна назвати оптимальним». За минулий «відпускний» місяць Папа, знаходячись в гіпсі, провів 12 публічних заходів, благословляючи віруючих правою рукою, і лише іноді, через набряк, надягав масивний папський перстень на ліву.

72. Бенедикт XVI закінчує роботу над книгою

Хоча він зламав зап’ястя влітку 2009, але продовжував працювати у відпустці над другою частиною своєї книги «Ісус з Назарету» і диктував поправки до неї. Як повідомив представник Ватикану, книга вийде з друку і з’явиться у продажу весною 2010 року. Тим часом в Аугсбурзі видана повна (на даний момент) бібліографія. Список праць Йозефа Рацінгера зайняв 440 сторінок і названий коротко: «Робота» (Das Werk).

73. Візит до Чехії – успіх

26-28 вересня 2009 Бенедикт XVI відвідав Прагу і околиці. Похмурі прогнози про візит до «найбільш атеїстичної держави Європи». Бенедикта XVI не бентежить, що прибічників Католицької Церкви в Чехії небагато, бо «зазвичай саме творчі меншини визначають майбутнє». Також Понтифік задоволений, що його енцикліка породила жваві дискусії. Він ставив за мету заохотити і мотивувати пошук нових моделей «для відповідальної економіки» і це йому вдалося. Чехія зустрічає Папу з сердечною пошаною, до нього прислухається культурна еліта.

Президент Вацлав Клаус був присутній на обох богослужіннях Бенедикта XVI в Чехії, а також відвідав його зустріч з діячами науки і культури в залі Владислава в Празькому Граді в неділю. Таким чином, президент брав участь в 6 публічних подіях триденного візиту, і на церемонії прощання в аеропорту виголосив чудову промову.

74. Другий новий посох – іменний, власний

28 листопада, на першій Вечірні Адвенту, Папа обновив посох , який був виготовлений спеціально для нього. До цього він користувався пасторалами своїх попередників Івана Павла II і Пія IX. Посох має довжину 184 сантиметри і важить 2 кілограми 530 грамів. Церемонійместер запевняє, що новий посох Папи легший і зручніший у використанні.

75. У Папи в гостях президент РФ Медведєв. Повноцінні дип. стосунки

Увечері 3 грудня президент Росії Дмітрій Медведєв вперше відвідав Ватикан . 15 хвилин Бенедикт XVI і російський лідер розмовляли в приватній бібліотеці Понтифіка, а потім обмінялися подарунками. З цього дня між Росією і Ватиканом встановлені повноцінні дипломатичні стосунки , віднині представник РФ у Ватикані вважатиметься надзвичайним і повноважним послом.

76. Єжи Попелюшко, Іван Павло II і Пій XII – зелене світло святості

19 грудня Папа підписав декрет про визнання «героїчних чеснот» двох своїх попередників – Пія XII і Івана Павла II. Зроблено передостанній крок до прослави обох понтифіків в лику блаженних Католицької Церкви. Серед кандидатів до блаженних і знаменитий о. Єжи Попелюшко духівник профспілки «Солідарність», вбитий спец. службами. У такому «благонадійному» сусідстві критикам Пія XII (Папи часів Другої Світової Війни) довелося змиритися з документом, а Святіший Отець зробив все, що хотів і збирався зробити.

77. Напад на Різдво

24 грудня перед Різдвяною Месою до Бенедикта XVI кинулася божевільна жінка . Швейцарська громадянка Сузанна Майоло перестрибнула через огорожу в соборі Св. Петра і намагалася дістатися до Папи. Порушницю перехопила охорона, але вона встигла вхопитися за паллій (стулу) Бенедикта XVI, в результаті Понтифік впав. Завдяки щасливому випадку Папа не постраждав, проте в метушні був збитий з ніг і зламав шийку стегна кардинал Ечегарай. Кардинала відвезли в лікарню, а Папа встав, обтрусився і продовжив Службу. Піднімаючись, він сказав зі своєю м’якою посмішкою: «Ну, це ще не кінець світу».

78. Папа на стороні тих, хто терплять лихо

Зимою Папа здійснив три особисті візити до хворих, бідних і знедолених. 13 грудня 2009 він відвідав хоспіс в римському кварталі Монтеверді, де заявив, що «разом із необхідним лікарняним доглядом слід виражати хворим конкретні жести любові… щоб піти назустріч їх потребі в розумінні, утісі і постійному підбадьоренні».

27 грудня Бенедикт XVI відправився в благодійну їдальню на вулиці Данболо в Римі. Папу Римського зустрічали люди, що живуть за межею бідності: бомжі, бродяги, люди похилого віку, інваліди. Глава Церкви і держави сів за стіл з тими, кого часто вважають покидьками суспільства.

14 січня 2010 Папа зустрівся з мешканцями притулку для бездомних організації Caritas на римському вокзалі. Коли він слухав промову убогої жінки, в минулому викладача ВНЗ, в його очах блиснули сльози. «Знайте, що Церква глибоко любить вас і не залишить!» – сказав він.

79. Третій візит в синагогу. Рим

17 січня 2010 Бенедикт XVI відвідав стару синагогу Риму . Італійські євреї виявилися менш гостинними, ніж їх єдиновірці в Кьольні і Нью-Йорку. Зазвучали претензії, навіть головний рабин Риму Ріккардо Ді Сеньї не стримався від голок. Тим не менше, єврейська спільнота вислухала промову Папи з напруженою увагою і аплодувала стоячи. На закінчення Папа прочитав молитву на івриті словами псалма «Хваліте Господа всі народи». У приватному порядку він зустрівся з прибулим до Риму заради цього випадку рабином Нойснером, книгу якого «Рабин розмовляє з Ісусом» він так часто цитує в першому томі «Ісуса з Назарету». Спілкування двох вчених стало зразком братерських відносин.

80. В гості до протестантів

14 березня 2010 Папа зробив свій перший візит до лютеранської спільноти , відвідавши церкву на Віа Сіцілія в Римі. Сувора атмосфера, органна музика і спокійна публіка були для Понтифіка як бальзам на душу. Він виголосив блискучу промову німецькою мовою, прочитав з парафіянами молитву «Отче Наш», а потім уділив їм апостольське благословення, яке вони благоговійно прийняли.

81. Скандал №8. Найважчий, «педофільський»

В 2009 році в Ірландії стали відомими випадки непристойного поводження з дітьми в католицьких навчальних закладах, події 40-50 років тому. Папа був приголомшений і різко засудив тих, хто вважав за краще зам’яти справу на шкоду дітям. Ірландська церква підготувала детальний звіт про всі випадки, текст розслідування було опубліковано у листопаді; він є доступний в інтернеті.

Услід за цим, виникла ланцюгова реакція педофільських скандалів. Зачепленою виявилася навіть Німеччина і єпархія Мюнхена, в якій майбутній Папа Бенедикт був єпископом 4 роки. І хоча все сталося не при ньому, але з тих пір звинувачення в пособництві педофілії обернулися особисто проти Папи. Тим часом, Папа проводить екстрену зустріч з ірландськими єпископами і звертається з пастирським посланням до Церкви і жертв в Ірландії . Папа говорить про шляхи утіхи, покаяння і зцілення для всіх.

Проте ЗМІ не вигідне припинення скандалу. У гру вступає преса США. Спочатку газета The New York Times помилково звинуватила Папу в приховуванні педофіла священика Лоуренса Мерфі, який «спокусив майже 200 хлопчиків в період з 1950 по 1974 роки». Газети підхопили образливі заголовки. «Святий отець згвалтував дві сотні дітей з благословення Папи Римського» – пише ISRAland. Два місяці ім’я Папи озлоблено асоціаціюють зі всіма випадками педофілії. Ніхто не хоче слухати аргументів, немов є завдання : втоптати Папу в бруд за всяку ціну.

У березні з’являється підтасовування від агентства Associated Press . Мас-медіа втратили всякий страх. Жодна новина про нього не обходилася без посилання на скандал. Священики виснажені, публіка обурюється – навіть на Паску «Євроньюс» твердить про педофілів. Папа переживає за Церкву, марафон Пасхи дався йому важко , він помітно змарнів.

82. Кардинал Содано: «Святійший Отче, Церква з тобою!»

На Пасху звичайний порядок Меси був несподівано змінений емоційним виступом декана колегії кардиналів, Державного Секретаря на спочинку кардинала Анджело Содано. Він звернувся до Папи із словами поздоровлення і підтримки, завіривши його в солідарності і молитві всієї Церкви. «Радісної Пасхи, Святіший Отче! Радісної Пасхи, найсолодший Христос на землі! Церква з тобою!» Слова кардинала Содано облетіли весь світ, солідарність з Папою виразили люди різних конфесій, збентежені цькуванням Понтифіка.

83. Візит на Мальту. Заслужений тріумф

17-18 квітня 2010 Папа Бенедикт провів на Мальті. Свою 14-у за рахунком поїздку закордон Папа присвятив паломництву до Гроту Св. Павла (з нагоди розбиття в місцевих водах корабля апостола). У ці дні вулканічний попіл паралізував європейські перельоти, але візит Папи відбувся. Понтифіка чекав дуже теплий прийом у президента і захоплений в публіки.

Поза графіком Папа зустрівся з мальтійськими жертвами священиків-педофілів і молився разом з ними. В результаті за 26 годин Бенедикт XVI очолив на Мальті 6 публічних заходів і виголосив 7 промов.

84. Папі 83 роки. 5 років на троні

За день до поїздки на Мальту Бенедикту XVI виповнилося 83 роки. А 19 квітня дзвони продзвонили на честь п’ятої річниці з дня обрання кардинала Рацінгера Папою. Бенедикт XVI відзначив цю дату обідом з кардиналами, на якому сказав, що «Церква поранена і обтяжена гріхом», але він «не відчуває себе самотнім», оскільки поряд з ним колегія кардиналів, що розділяє його «страждання і моменти утіхи». За столом з Папою був присутній і сяючий кардинал Ечегарай, якому зламали стегно під час інциденту на Різдво. Монс. Ечегарай переніс операцію і вже на своїх ногах прийшов на урочистість до Папи, продовжуючи молитися за нього з вірністю і любов’ю.

Річард Павлов, Ratzinger-Inform


Спільно із службою Agnuz.info

За підтримки Presbyter.ru

Переклад www.christusimperat.org

Святий монах народився у 1033 році (або на початку 1034 року), в місті Аоста, і був першою дитиною у знатній сім’ї. Його батько був грубою, марнотратною людиною, яка повністю віддавалась життєвим втіхам. Натомість, мати була жінкою високої культури та глибокої побожності. Саме вона була тією, яка найбільше вплинула на духовне та соціальне виховання свого сина, а згодом, довірила це монахам бенедиктинцям. У 15-річному віці Ансельм виявив бажання вступити до Бенедиктинського Ордену, однак, батько цьому спротивився і не бажав поступитись навіть тоді, коли син важко занедужав. Після одужання і передчасної смерті матері, святий Ансельм пройшов період моральної кризи: занедбав навчання, піддався земним втіхам, став глухим на Боже покликання.

Виїхавши з рідного дому до Франції у пошуках нових вражень та будучи заохоченим доброю славою тамтешнього настоятеля Ланфранко з Павії, він подався до бенедиктинського абатства у Бек. Ця зустріч стала вирішальною у його житті. Під духовним керівництвом монаха Ланфранко, Ансельм з новими силами взявся до навчання і невдовзі став одним із найкращих учнів. У віці 27-ми років у ньому заново розгорається бажання вступити до монастиря, отож, він вступає до бенедиктинського Ордену і згодом приймає освячення на священика.

В 1067 році Ланфранко став абатом у місті Кен, а святий Ансельм, лише після трьох років чернечого життя, був призначений настоятелем і вчителем монастиря у Бек. Він був дуже вимогливим до себе та до інших, у виконанні чернечих обов’язків. А після смерті абата Ерлуіно, засновника монастиря у Бек, у 1079 році, Ансельма одноголосно обирають його наступником. У певному часі Ланфранко призначають архиєпископом Кентерберійським, і він просить Ансельма приїхати і допомогти налагодити церковне життя після вторгнення нормандців. Боже Провидіння скерувало так, що після смерті єпископа Ланфранко, у 1093 році, Ансельма обирають наступником на архиєпископський престол у Кентербері, після чого святий єпископ із запалом взявся до своїх пастирських обов’язків і обороняв свободу Церкви, відстоюючи її незалежність від політичної влади країни.

Ця сміливість і вірність церковним принципам дорого обійшлися йому, адже у 1103 році він був вигнаний із свого єпископського осідку і лише у 1106 році, за часи правління короля Генріха І, зміг повернутися до Великобританії. Цей святий архиєпископ, як зазначив Папа, посвятив останні роки свого життя моральному вихованню духовенства і науковим теологічним дослідженням. Помер 21 квітня 1109 року, промовляючи слова із євангельського уривку, який був прочитаний того дня: «Ви ті, що перебували зо мною у моїх спокусах, і я завіщаю вам Царство, як мені завіщав Отець мій, щоб їли й пили за столом у моїм Царстві…» (Лк. 22,28-30).

Ансельм завжди повторював, що той, хто бажає займатись богослов’ям не може покладатись на власний інтелект, але повинен, в той самий час, плекати глибоке життя віри. Діяльність богослова, згідно за святим Ансельмом, розвивається у трьох ступенях: віра, що є даром Господа Бога, прийнята у покорі; досвід, що полягає у втіленні Божого слова в особистому щоденному житті; правдиве пізнання, що не є плодом наукових обмірковувань, але – інтуїцією, що походить від духовного споглядання. Ці критерії залишаються актуальними також і сьогодні для усіх тих, які проводять богословські дослідження та для тих, які бажають заглибитись у істину правду віри.

В області християнського віровчення Ансельм запропонував нове трактування догмату спокути, згідно з яким жертва Христа була не викупом дияволу за людство, яке згрішило, як прийнято було вважати дотих пір, а викупом, принесеним за людство Богу. Це нове тлумачення незабаром отримало загальне визнання. Розглядаючи проблему співвідношення віри та розуму, Ансельм у дусі навчання Святого Августина стверджував, що віра є необхідною передумовою раціональної спекуляції. Його знамениті висловлення, такі як: «віра, що вимагає розуміння» (fides quaerens intellectum) або «вірую, щоб зрозуміти» (credo ut intelligam) – стали свого роду девізами, а більшість його послідовників аж до епохи св. Альберта Великого та св. Томи Аквінського розділяли його точку зору на відношення віри та розуму. Однак головна заслуга Ансельма полягала в тому, що він сформулював онтологічний доказ буття Бога, покликаний показати, що із самого поняття Бога з необхідності випливає його існування; згодом цей доказ розбудовували, обговорювали та спростовували багато видатних філософів.

До найважливіших творів Ансельма відносяться «Монолог» (Monologion), «Додаток до міркування» (Proslogion), «Про істину» (De veritate) і «Чому Бог став людиною?» (Cur Deus homo); останнє присвячене викладу знаменитого навчання Ансельма про зміст спокутної жертви Христа.

]]> http://www.credo-ua.org/2010/04/21969/feed/ 0 http://www.credo-ua.org/2010/04/21661/ http://www.credo-ua.org/2010/04/21661/#comments Mon, 19 Apr 2010 19:07:04 +0000 часопис CREDO http://www.credo-ua.org/?p=21661

Для мусульман та євреїв сама ідея Боговтілення є блюзнірством. Атеїстам твердження, що Бог став людиною, видається просто байкою. А для християн це – істина віри, яка лежить в основі спасіння. Втім, відношення до сфери віри не виключає раціонального обґрунтування.

Святий Афанасій Олександрійський, Отець і Вчитель Церкви, у своїй праці «Про втілення Бога Слова» переконливо доводить що Боговтілення не лише можливе, а й необхідне. Головна думка його книги знаходиться на межі абсурду: Бог не міг не втілитись!

Аргументи св. Афанасія чіткі і глибокі. Спочатку передісторія: отже, Бог створює людину – єдину з усіх істот, яка являє образ Божий і має частку у розумному бутті Слова. Бог створив людину для нетління. У Його передвічному плані було блаженне життя людей у єдності з Богом у раю і безсмертя на небесах.

Однак люди відвернули свій погляд від Бога, і піддались злу власних пожадань. Як наслідок, замість того, щоб перебувати у блаженному стані, людство увійшло у стан смерті і тління. Отже, Божий план було зірвано. Про стан людей у гріхопадінні, св. Афанасій пише, що вони так низько впали, що стали більше подібні до тварин, ніж до розумних істот, які мають пізнання Бога і відображають Його подобу.

Байдуже спостерігати за смертю власного творіння було б не гідно Бога і Його благості; більше того – це свідчило би про обмеженість Бога.

Ця катастрофа мала такий масштаб, що все творіння, над яким Бог працював шість днів, одночасно втратило сенс. Адже весь світ був створений лише для людини і заради людини, а людина увійшла у стан смерті, і, в певному сенсі, перестала бути собою. Який сенс тоді було взагалі створювати людину і світ для неї? «Звісно, краще було би не створювати людей взагалі, ніж створити, і дати їм загинути», – каже св. Афанасій. Байдуже спостерігати за смертю власного творіння було б не гідно Бога і Його благості; більше того – це свідчило би про обмеженість Бога. Отже, втрутитись у цю ситуацію і врятувати творіння для Бога було, можна сказати, справою честі.

«Що Бог мав робити у цій ситуації?», – запитує Афанасій. Скасувати Свою пересторогу, яку Він дам Адаму – «того самого дня, коли з нього (дерева) скуштуєш, напевно вмреш», Бог не міг, адже це зробило би слово Боже неістинним. Не виправило би ситуацію і покаяння людини. Адже гріх Адама – не лише переступ Божої заповіді. Він наніс глибоку рану самій людині, пошкодив її природу і призвів до того, що людина, яка була господарем на всій землі, опинилась у рабстві смерті і тління. Якби мова йшла лише про переступ, злочин, покаяння вирішило би проблему, але від тління і пошкодження людської природи – наслідків гріха, воно спасти не могло.

Що Бог мав робити у цій ситуації?

Відбиток Образу Божого у людині було пошкоджено і затьмарено. Його не могла відновити ані сама людина, ані ангели, оскільки вони не мали цього Образу. Святий Афанасій постійно ставить риторичне питання: «що було робити Богу?». Він наводить приклад з життя: коли портрет, написаний на полотні, вицвітає і риси обличчя затираються, художник його не викидає. Потрібно щоб той, з кого писався портрет, знову прийшов для відновлення свого образу.

Син Божий – справжній Образ Бога прийшов до людей, прийняв на Себе людську природу, щоб відновити у людині Свій образ – затертий і спаплюжений; відновити цілісність, втрачену людьми. Ніяким іншим чином цього досягти було неможливо. Слово Боже, ставши людиною, віддало Своє тіло у жертву за всіх; і у Собі перемогло смерть.

Святий Афанасій наголошує, що головним мотивом втілення була любов. Бог, будучи Любов’ю не міг допустити, щоб Його улюблене створіння, єдине з усіх створене на його Образ, загинуло. Він не міг не використати єдиний можливий спосіб спасіння людства – Боговтілення. Інакше бути просто не могло.

Довідка CREDO

Святий Афанасій Великий (Олександрійський) – Отець і Великий Вчитель Церкви. Народився близько 295 року в Олександрії. Історики припускають, що християнське виховання і освіту св. Афанасій отримав у Фіваїдській пустелі під проводом святого Антонія – батька єгипетського чернецтва. Близько 319 року Афанасія було висвячено на диякона. І саме в якості диякона майбутній святий разом з єпископом Олександрії брав участь у Нікейському Соборі. Не зважаючи на молодий вік та невисокий сан, св. Афанасій відіграв значущу роль у цьому соборі, палко захищаючи правдиву віру від єресі аріанства (аріани заперечували божество Ісуса Христа).

У 328 році, ставши єпископом Олександрії, св. Афанасій продовжує боротися з аріанством. У 350 році він залишився єдиним неаріанським єпископом у Східній частині Римської імперії. Через свою стійку оборону істини, Афанасій зазнавав постійних гонінь. П’ять разів його відправляли у вигнання, де він провів разом більше 17 років.

М’який та лагідний за вдачею, святий Афанасій був незламним, коли йшлося про відстоювання віри. За це його назвали «стовпом Церкви», «батьком правовір’я». Святий Афанасій є автором числених апологетичних, догматичних та аскетичних творів.

Помер св. Афанасій у 373 році в Олександрії.

]]> http://www.credo-ua.org/2010/04/21661/feed/ 0 http://www.credo-ua.org/2010/04/20688/ http://www.credo-ua.org/2010/04/20688/#comments Fri, 09 Apr 2010 22:10:32 +0000 часопис CREDO http://www.credo-ua.org/?p=20688

Атаки на Бенедикта XVI стосуються тих питань, в яких він особливо плідно, динамічно та далекоглядно виконує свою роль глави Церкви – стверджує італійський ватиканіст Сандро Магістер. Ми подаємо український переклад його статті „Пристрасть Папи Бенедикта. Шість обвинувачень, одне запитання”, опублікованої на сайті chiesa.espresso.repubblica.it .

Атака, спрямована на Папу Йосифа Рацінгера, під приводом скандалів, спричинених священиками його Церкви, є постійним явищем теперішнього понтифікату. Так відбувається, оскільки вдаряючи по Бенедикту XVI що разу в іншій ділянці, атакується саме ту особу, яка працювала і працює в цій царині з найбільшою далекоглядністю, плідністю і динамічністю.

Нечутливість до ісламу?

Перша буря з багатьох вибухнула після лекції в Ратисбоні 12 вересня 2006 р. Бенедикта XVI тоді звинуватили в ворожості до ісламу та підбурюванні до конфлікту цивілізації. Саме його, котрий з винятковою ясністю і відважністю пояснював, де насилля найглибше закорінене – в ідеї Бога, позбавленої раціональності, а крім того вказав, як подолати цю складність. Виправданість цих слів, на жаль, підтверджують агресія і навіть вбивства, які відбулися після лекції в Ратисбоні. Однак на те, що Святіший Отець був абсолютно правий, вказує розвиток діалогу між Католицькою Церквою та ісламом, який розпочався, не всупереч, а саме завдяки лекції в Ратисбоні. Його найбільш перспективними та очевидними знаками був лист 138 мусульманських інтелектуалістів до Папи, а також його візит до Блакитної Мечеті в Стамбулі.

За понтифікату Бенедикта XVI діалог між християнством та ісламом, а також з іншими релігіями сьогодні розвивається з чіткішим усвідомленням того, що становить відмінність на ґрунті віри, а також того, що може з’єднувати – природний закон, написаний Богом в серці кожної людини.

Ненависник раціональності?

Друга хвиля обвинувачень проти Бенедикта представляє його як ворога сучасної раціональності, а особливо її найвищого прояву – науки. Кульмінаційна точка цієї ворожої кампанії була в січні 2008 р., коли професори змусили Папу Римського скасувати візит до головного університету його дієцезії, до Римського Університету «La Sapienza».

Проте – так як і раніше в Ратисбоні, а потім в Парижі в «Collège des Bernardins» 12 вересня 2008 року – виступ, з яким Папа мав намір звернутися до цього колективу, був грандіозним захистом нерозривного зв’язку між вірою і розумом, правдою та свободою: «Я приходжу не для того, щоб нав’язувати віру, але для того, щоб наполягати на сміливості у пошуках істини».

Парадокс полягає в тому, що Бенедикт XVI є великою «Людиною Просвітництва» сьогодні, коли правда має так мало прихильників, а сумнів панує до такої міри, що прагне відібрати в нього право голосу.

Традиціоналіст?

Бенедикта XVI також систематично звинувачують в тому, що він є традиціоналістом, замкненим у минулому, ворогом інновацій, які вніс II Ватиканський Собор. Доказом на користь обвинувачувачів мав би бути виступ перед Римською Курією 22 грудня 2005 року, який стосувався інтерпретації собору, а потім, в 2007 році, згода на відправлення св. Меси латинською мовою, відповідно до Служебника Йоана XXIII від 1962 р.

Насправді, традиція якій є вірним Бенедикт XVI, є традицією великої історії Церкви, від її початку аж до сьогодні. Вона не має нічого спільного з формальним прив’язуванням до минулого. У цитованому зверненні до Курії, щоб показати приклад представленої II Ватиканським Собором «реформи, що триває», Папа пригадав проблему свободи віровизнання. Щоб її повністю підтвердити – пояснив він – Собор мусив повернутися до початків Церкви, перших мучеників, до того «глибокого спадку» християнської традиції, який був втрачений в останніх століттях, і був віднайдений завдяки критиці просвітницького раціоналізму.

Якщо йдеться про літургію – якщо існує якийсь автентичний продовжувач великого літургійного руху, що відбувся в Церкві на зламі XIX і XX ст., від Проспера Геранже до Романо Гвардіні, то ним є власне Йозеф Рацінгер.

Противник екуменізму?

Четверта сфера атак є продовженням попередньої. Бенедикт XVI був звинувачений у похованні екуменізму через те, що примирення з лефевристами було поставлено вище за діалог з іншими християнськими конфесіями.

Але факти говорять про протилежне. За понтифікату Папи Рацінгера досягнуто надзвичайного прогресу на шляху примирення зі Східними Церквами. Це стосується однаково візантійських Церков, пов’язаних зі Вселенським Патріархатом в Константинополі, і – що є найбільш несподіваним, – Московським Патріархатом.

Якщо до цього дійшло, то це сталося саме так через оживлену вірність до великої традиції – почавши від першого тисячоліття – що є характерною ознакою цього Папи, а також суттю Східних Церков.

На Заході, знову ж таки, саме любов до традиції керує окремими особами, а також групами Англіканської Спільноти, які просили про прийняття до Римської Церкви.

Натомість у випадку лефевристів, перешкодою є їх прив’язанність до давніх форм Церкви і доктрини, яку помилково ототожнюють з неминаючою традицією. Скасування екскомуніки чотирьох їх єпископів в січні 2009 р. не змінила стану схизми, в якому вони залишаються як і раніше. Так само в 1964 році скасування екскомуніки між Римом та Константинополем не скасувала схизми між Сходом і Заходом, але зробило можливим діалог на шляху до єдності.

Бездушний по відношенню до євреїв?

Одним з чотирьох єпископів, з яких зняв екскомуніку Бенедикт XVI, був англієць Річард Вільямсон, антисеміт, що заперечував Голокост. У лібералізованому давньому обряді є молитва за євреїв, щоб «визнали Ісуса Христа як Спасителя всіх людей».

Ці та інші факти стали причиною для повторювальних протестів єврейського світу проти теперішнього Папи Римського. В них можна спостерігати виразні елементи радикалізму. Це п’ята сфера обвинувачень.

Останнім часом приводом для протесту був фрагмент проповіді в базиліці Святого Петра у Велику П’ятницю, яку у присутності Папи виголосив проповідник папського дому отець Раньєро Канталамесса. Фрагмент обвинувачення стосувався цитати з листа, написаного євреєм, але незважаючи на це, полеміка була направлена виключно проти Папи Римського.

Все ж таки, ніщо не є таким абсурдним, як обвинувачення Бенедикта XVI у ворожості по відношенню до євреїв.

Жоден інший Папа перед ним не просунувся так далеко у визначенні позитивного бачення співвідношення між християнством та юдаїзмом, залишаючи основну відмінність щодо визнання або ж невизнання Ісуса як Сина Божого. У першому томі «Ісуса з Назарету», виданого в 2007 р. – а незабаром доповнить його другий том – Бенедикт XVI написав на цю тему грандіозні сторінки в діалозі з сучасним американським рабином.

Багато євреїв дійсно сприймає Йосифа Рацінгера як свого приятеля. Але в міжнародних ЗМІ відбувається щось інше. Там можна спостерігати всього лише артилерійський обстріл Папи євреями, Папи, який їх якнайкраще розуміє і любить.

Чи Бенедикт XVI погано вирішує кризу, пов’язану з сексуальними зловживаннями священиків?

Врешті, шосте обвинувачення, дуже актуальне проти Рацінгера, – що він приховував скандал зі священиками, які вчинили сексуальні зловживання по відношенню до дітей.

Також в цьому випадку обвинувачення націлене власне проти людини, яка зробила більше, ніж будь-хто в єрархії Церкви для виправлення цього скандалу. Вже існують позитивні наслідки цих дій, які подекуди вже можна виміряти. Особливо в США, де частота цього явища серед католицького духовенства за останні роки значно впала.

Однак там, де рана надалі відкрита, як у випадку Ірландії, Бенедикт XVI наказує Церкві цієї країни, щоб прийняла покаяння, довгий і тяжкий шлях відродження, зазначений ним в безпрецедентному пастирському листі від 19 березня.

Фактом є те, що міжнародна кампанія проти педофілії має сьогодні властиво одну мету – Папу Римського. Випадки, які витягують з минулого, є кожного разу подані так, щоб оберталися проти нього: коли він був архиєпископом Мюнхена, чи префектом Конгрегації Науки Віри, а також в Ратисбоні, в роках, коли брат Папи, Георг, керував дитячим хором в місцевій катедрі.

Шість наведених сфер обвинувачень проти Бенедикта XVI викликають запитання. Чому цього Папу так атакують ззовні Церкви, а також і зсередини, незважаючи на очевидну відсутність провини в згаданих проблемах? Початком відповіді є факт, що Папу Бенедикта XVI систематично атакують за те, що він робить, за те, що він говорить, а також за те ким він є.

За матеріалами: Milites Christi Imperatoris

Кам’янець-Подільський Кафедральний собор Свв. Апп. Петра і Павла

Вірність Христа, вірність священика

Ми зібралися сьогодні, у Великий Четвер, щоб святкувати установлення таїнства Євхаристії та Священства. У році, присвяченому саме темі священства, Великий Четвер набуває особливого значення. 11-12 березня у Римі відбувся симпозіум під назвою: «Вірність Христа, вірність священика». В сьогоднішньому розважанні візьмемо під увагу деякі ідеї та пропозиції, які були розглянуті на симпозіумі, з надією, що вони допоможуть нам збагатити розуміння суті священства і зміцнити вірність нашому покликанню.

Внутрішня суть священика

Сучасне суспільство останнім часом зазнає дуже швидких і кардинальних змін. Все що відбувається у світі, тим чи іншим чином віддзеркалюється і відбивається на Церкві. Вона теж переживає різного виду коливання і кризи, і перед нею стоять багато викликів, які потрібно взяти на себе. З болем серця зауважуємо, що в останньому часі до глобальної кризи сім’ї додалася також і криза священства. Скандали, які виникли в Ірландії та в деяких країнах Південної Америки, не дозволяють нам бути байдужими і спокійними, що нас це не стосується. Звичайно, ми не можемо тільки безрадно розводити руками над тим, що сталося, нам потрібно мужньо дивитися вперед і взяти правильний напрямок, щоб змогти реалізувати місію, яку нам довірив Бог.

Саме в такому контексті під час симпозіуму особливим чином підкреслювалася нагальна потреба, щоб священики щоразу більше відкривали, поглиблювали і жили правдою свого таїнства. Не потрібно шукати надзвичайних стратегій, потрібно просто доцінити той дар, що ми отримали під час свячень і жити ним практично. В зв’язку з цим нам потрібно поставити такі питання: Яка внутрішня правда і зміст священства?

Як його розуміти, яка його місія, яким повинно бути обличчя священика в сучасному світі?

Відповісти на ці запитання і поглибити наше розуміння священства, нам допоможе лист до Євреїв, в якому автор показує самого Христа як священика: «Ти – священик повіки за чином Мелхиседека. Ось я іду вчинити Твою волю … Силою тієї волі ми освячені приносом тіла Ісуса Христа раз назавжди… Отож, брати, маючи завдяки крові Ісуса свобідний вступ до святині, який Він нам відкрив дорогою новою й живою, через завісу, що є його тілом, і маючи Великого Священика над Божим домом, приступаймо з щирим серцем, у повноті віри, очистивши серця від лукавої совісти й омивши тіло чистою водою!» (Євр.7,17, 10,9-10, 19-22). Роздумуючи над цими словами, ми відкриваємо, що священство Ісуса реалізувалось в таких діях: солідарність, жертва і відкуплення. Через те, що наше священство тісно зв’язане з Ісусовим, воно також має прийняти форму солідарності, жертви і відкуплення. Давайте зараз спробуємо приглянутись ближче до цих трьох рис обличчя священика.

Першу можна окреслити так: Священик – це людина солідарності.

Тут ідеться про дуже гарну істину священства. Священицька єдність з Христом виражається в його місійності. Цю місію священик реалізує через глибоку солідарність з людською долею. В певному сенсі священик живе на роздоріжжі, де перехрещуюються шляхи людей різних за походженням, за характером, за освітою… Можна сказати, що в його особистості, в його серці знаходяться усі люди з їхніми радостями і болем, зі своїми очікуваннями і знеохоченнями, зі своїми здобутками і розчаруваннями, зі своїми досягненнями і упадками. Мабуть тому священик, в серці якого знаходить місце інша людина, особливим чином уподібнюється до Христа. Це дуже важлива риса священицької ідентичності. Одним словом священик відкритий, щоб служити іншим, і через його служіння сам Ісус сходить до людей і поділяє з ними їхню історію та їхнє життя. З цієї точки зору священик, який є замкненою у собі людиною, що цікавиться тільки своїми справами, сам собі заперечує. Дуже влучними тут є слова апостола Павла, який говорив про себе: «Бувши від усіх вільний, я став усім слугою, щоб ще більше їх придбати. Я став для юдеїв як юдей, щоб юдеїв придбати; для тих, що під законом, я став як під законом, – хоч сам я не під законом, – щоб тих, що під законом, придбати… Для слабких я став як слабкий, щоб слабких придбати. Для всіх я став усім, щоб спасти бодай деяких» (1Кор. 9,19-22).

Сучасна людина, в добу великої кількості засобів спілкування, переживає самітність. Вона шукає «присутності», когось, хто міг би пробудити свідомість її людської гідності. Ми повинні бути відкритими на потреби і проблеми сучасної людини, щоб прийти їй на допомогу. Через пастирську любов священиків людина може відкрити таємницю Божої присутності і прожити своє життя у вірі згідно божого задуму.

Друга риса священства органічно поєднана з першою: Священик – це людина жертви.

Це твердження здається простим та очевидним, але в дійсності воно потребує зі сторони священика, який несе на собі зранену людськість, рішучого «так» для божих задумів. В якому сенсі? Священицьке «так» божій волі – це щось більше ніж «так» кожної іншої людини, адже у ньому зосереджується «так» усіх, і тому воно набирає універсальних вимірів. Звичайно в історії християнства було багато святих, які жертвували своє життя заради грішників, наприклад: Катерина зі Сієни або Тереса з Лізьє; однак священицьке «так» завжди особливе через свою глибоку єдність з Ісусом.

Ісус вимовив своє «так» посеред людського гріха, який він взяв на себе. З цієї причини також і наша жертва не може реалізуватися інакше, як в єдності з жертвою Ісуса. Отож, священицька жертва дуже нелегка, і часто в контексті людської грішності приймає драматичний характер. Неодноразово ми досвідчуємо в щоденному служінні сильний спротив людей проти Бога і його волі. Їх нелегко переконати в тому, що Бог хоче для них добра, і ще важче прихилити серце людини до виконування Божої волі. І це наш тягар, наша жертва, яку ми несемо разом з Ісусом. Саме тут, в цій жертві ми реалізуємо вірність нашому покликанню і нашому священству.

Іноді участь у жертві Христа стає дуже реалістичною і приймає мученицький характер. Є священики, які з великою відвагою боролися проти зла, і потім були замордовані. Учень Христа це свідок. Християнське свідоцтво виходить назустріч труднощам і може навіть закінчитись мучеництвом. Здається саме мучеництво надає правдивості свідоцтву. Св. Павло говорив, що сильно бажає навіть і померти, щоб бути з Ісусом. Отож, це сильне бажання стає бажанням співучасті, що виходить навіть поза межу життя.

В будь-якому випадку, мучеництво повинно бути упривілейованим місцем де звершується священицьке життя. Кожен священик повинен прагнути цієї благодаті, щоб пережити такий досвід, адже саме він особливим чином поєднує його з Ісусом.

Залишається ще третя риса священства, яку можемо сформулювати так:

Священик – це людина яка через своє служіння бере участь в ділі спасіння.

Спасенна дія Христа не тільки торкається людської історії, але повністю вхо-дить в неї і, проникаючи усі виміри людського існування, залишається там присутня. Священик стає посередником у цій реалізації спасіння. Співучасть в ділі спасіння людини, приєднує його до Ісуса. Священик, приєднаний до жертви Ісуса Христа, разом з Ним має доступ до «трону благодаті». Іншими словами, він має доступ до скарбниці божого життя, і через нього об’являється людям спасіння. Священика можна порівняти до променів, що виходять від Ісуса Христа і освітлюють та зігрівають людей.

Особливим чином єдність спасенної дії Христа і служіння священика дуже виразно видно в Євхаристії. Не без причини Ісус установив в один момент таїнство Євхаристії і таїнство священства. В пресвятій Євхаристії присутня не лише благодать спасіння, а присутній сам Ісус Христос, який помирає на хресті задля нашого спасіння.

Священик має місію, щоб звершувати її in persona Christi, і таким чином передавати людям дар Божого життя. ІІ Ватиканський Собор в документі Presbyterorum Ordinis присвоює Євхаристії упривілейоване місце в священицькому служінні: «До неї скеровується і у ній звершується служіння священиків. Це служіння, яке починається проголошенням Євангелії, черпає свою силу і міць з жертви Христа і має на меті, щоб весь божий народ був принесений в жертву Богу» (Presbyterorum Ordinis № 2). Дійсно, звершення Євхаристії – це ключ до зрозуміння священицького покликання, це внутрішній логос його існування, що надає сенсу усьому священицькому служінню. Саме тому священик має палати великою любов’ю до Євхаристії!

Вірність Христа, вірність священика

Щоб підсумувати наші роздуми, слід виразно усвідомити, що суть священства реалізується через солідарність, жертву й участь в ділі спасіння. Ці три риси священицького обличчя визначають напрямок, в якому ми можемо реалізувати наше покликання, і особливим чином уподібнюють нас до Ісуса Христа. Цю подібність до Ісуса можна збагнути лише в світлі віри. Вона нам допомагає відкрити великий скарб, яким є дар священства. В кількох словах можна сказати, що священик – це таємничий знак присутності Христа в своїй Церкві. Глибоке і правдиве спілкування священика з Ісусом становить сутність його життя. Священика без Христа зрозуміти неможливо.

В своєму духовному житті священик має ототожнюватися з внутрішнім життям Ісуса, з його думками і пережиттями. Було б насправді чудово, коли б кожен з нас міг повторювати в своєму серці: «Місія Христа – це моя місія. Те, що лежить на серці Ісуса, для мене дуже важливе. Я глибоко переймаюся тим, що хоче від мене Ісус». Через таке ототожнення, або іншими словами глибоке з’єднання з Христом, зростає наша духовність. Наше служіння стає дедалі зрілішим, жертовнішим, безкорисливішим. Ми з великим бажанням і запалом можемо служити людям. Труднощі, які зустрічаються на нашому шляху ми переборюємо разом з Ісусом з більшою легкістю. Дуже рясні плоди приносить свідоме з’єднання з Ісусом і з його місією. Таке трактування власного покликання, робить нас творчими і відповідальними в тому, що ми щоденно робимо, в наших щоденних обов’язках. Це вже не якийсь тягар, який я змушений нести, але це те, що для мене дороге, на чому мені залежить, що я з великою готовністю і любовю хочу втілити в життя. Наше життя набирає гарних і теплих кольорів і стає радісним свідоцтвом та великою підтримкою для інших.

На закінчення послухаймо слова папи Бенедикта XVI, звернені до учасників богословського симпозіуму про священство:

«Дорогі священики! Чоловіки і жінки нашого часу не просять нас нічого іншого, як тільки, щоб ми були до кінця правдивими священиками. Віруючі миряни знайдуть в багатьох інших людях те, що їм потрібно для людського існування, але тільки в священику можуть знайти Слово Боже, що завжди має бути на його устах; Милосердя Бога Отця, що щедро і безкоштовно дається в таїнстві Сповіді, і Хліб нового життя – «правдива їжа для людей». Просімо Бога, через заступництво Пресвятої Діви Марії і святого Йоана Марії Віаней, щоб ми могли дякувати Йому щоденно за цей великий дар покликання, та щоб жили радісно і вірно нашому Священству».

Сайт Кам’янець-Подільської дієцезії

фото: Іван Ніколайчук

«Учителю, що мені робити, щоб успадкувати життя вічне?» (Мк 10,17) – під таким гаслом з 26 по 28 березня у Житомирі відбувся Дієцезіальний День молоді Києво-Житомирської дієцезії.

На З’їзд приїхало понад 1200 молодих людей з різних куточків України. Протягом трьох днів молодь разом молилась, брала участь у Євхаристії, слухала конференції, поклонялась Христу в адорації Пресвятих Дарів.

о.Григорій Рассоленко

Не шоу, а зустріч

«Читаючи коментарі на сайті CREDO до анонсу про ДДМ,я думав: що ж насправді потрібно зробити, і знайшов відповідь – зустріч людини із живим Христом, – розповів організатор ДДМ о. Григорій Рассоленко, – шоу і зустріч – це дві різні речі. Ти можеш плакати і від фільму Мела Гібсона «Страсті Христові», але це ще не зустріч з Христом. Зустріч – це діалог – я даю Йому свою присутність, а Він – мені свою. Для цього має все служити, щоб молода людина могла зустрітися з Христом, а шоу – це зустріч із людиною, яка це робить. Думаю, що коментатори Дня молоді, які критично відзиваються, просякнуті світськістю і думають, що це має бути шоу. Має бути гарно, але це лише оздоба. Так як квіти, які при вівтарі – з власного городу чи куплені. Це «зустріч в Милосерді, Покаянні, Євхаристії» – так каже Папа Бенедикт ХVI.»

Провідною постаттю З’їзду, над словами якої роздумували та вчилися прикладом її життя, була св. Тереза від Дитяти Ісуса, Вчитель Церкви. Загалом у програмі Дня молоді було поєднано три основних теми – Рік Священства , приїзд мощей св. Терези від Дитяти Ісус до України та лист Святішого Отця до молоді

«Спочатку ми обрали тему, яку пропонує Папа, але також хотіли підготувати молодь до приїзду мощей св. Терезки, адже це така це унікально подія для України», – розповів о. Григорій Рассоленко.

Єпископ Станіслав Широкорадюк, фото: Іван Ніколайчук

Молоді люди молилися на Месах, які відправляли усі єпископи Києво-Житомирської дієцезії по черзі кожного дня: єпископ-помічник Віталій Скомаровський головував Службу Божу першого дня, єпископ-помічник Станіслав Широкорадюк відправив Месу другого дня вранці. А у Вербну неділю Месу головував Владика Ян Пурвінський.

Під час відкриття Дієцезіального Дня молоді Владика Ян Пурвінський зазначив: «Церква сьогодні розраховує на вашу добру волю, щоб ви сьогодні передавали іншим Добру Новину.»

Молоді люди приймали таїнство Покаяння та Примирення на Літургії покаяння.

У Вербну неділю учасники із священиками, монахинями та єпископом Яном Пурвінським зібралися біля храму св. Яна з Дуклі, щоб освятити гілки верби та вирушили урочистою ходою через Соборну площу до Кафедрального Собору св. Софії. Після Меси, що відбулася на площі біля Собору, Владика Ян Пурвінський звернувся до молоді:

«Дорога наша молодь, ти є надією Церкви. Так про вас говорив Слуга Божий Йоан Павло ІІ. Ви є надією нашого суспільства. Перед вами стоїть велике завдання бути не тільки освіченими, людьми високої культури, але перед вами велике завдання разом зі своєю освіченістю, культурою вносити в суспільство духовність, вносити принципи християнської моралі та християнського життя. Бо ви є покоління, яке вже не знає релігійних переслідувань та агресивної атеїзації, яке пережило наше покоління».

Молодь дякує за проведений ДДМ

Молодь з Новограда-Волинського від імені всіх учасників ДДМ подарувала Владиці Яну дощечку із рибкою із написом «Ми вибираємо Ісуса». Дякуючи, молоді люди сказали: «Ми вибрали Ісуса і хочемо виплисти на глибину.»

Конференція – маленьке чудо ДДМ

Конференція другого дня, 27 березня, була центральною подією Дня молоді. Її мав проголосити отець-кармеліт Марко Козловський, але в переддень ДДМ отець опинився в складній ситуації – захрип. В такому стані він не зміг виступити. В останню хвилину його підмінив співбрат-кармеліт о. Віталій Козак. За словами голови оргкомітету о. Григорія Рассоленка: «Можна сказати, що цьогорічна конференція була повною несподіванкою, вдачею, а навіть чудом. Я думаю, що ця Провіденціальна заміна вплинула на успіх Дня молоді».

фото: Іван Ніколайчук

Для шоу теж знайшлось місце

Справжнім дійством ДДМ стали вистави у п’ятницю та суботу (26-27 березня).

У перший день було представлено виставу «Хресна дорога» – про останні мученицькі години Господа Ісуса. Другого дня – виставу «Дитячий світ». Обидва дійства підготував п. Микола Варфоломеєв.

Організатори мали немало проблем, які просто валилися на голову. Перегляд вистави «Дитячий світ» відбувався майже згідно української народної казки «Рукавичка». За день до початку ДДМ їм відмовили у приміщенні драматичного театру імені Кочерги, де планувалася вистава. Показ довелось перенести до філармонії, яка поміщає рівно половину учасників – 600 осіб.

У виставі «Дитячий світ» зображено жінку, яка 5 років працювала медсестрою в абортній клініці. Одного разу вона прийшла туди не як медсестра, а як пацієнтка. У виставі-сповіді героїня застерігала від зла аборту та закликала молитись за жінок, які цьому піддаються. Вистава закінчилась помстою лікарю, котрий вбив дитину героїні.

Власний ексклюзив – прем’єра нового альбому Кани

Під час XVIII Дієцезіяльного Дня молоді християнський музичний гурт Кана вперше презентував свій новий альбом «Радість моя».

Виступ було заплановано під час конференції, 27 березня, у Кафедральному соборі, але з непередбачених обставин, гурт не зміг приїхати на визначену годину, тому виступ перенесли до храму св. Яна з Дуклі.

Автором слів, які увійшли до цього альбому є сама св. Тереза від Дитяти Ісуса. «Житомир вперше почув альбом Терезки», – зазначив учасник гурту Олексій Каплунський, і поділився з CREDO своїми враженнями від нових творів: «Цей альбом стилістично відрізняється від інших. Ми намагалися передати через музику вірші св. Терези. Нещодавно ми побували в Харкові у закритому монастирі сестер-кармелітанок, в якому і була Терезка. Раніше я думав, що до таких монастирів йдуть дівчата, які не змогли вийти заміж та знайти себе в житті, але коли я побачив, які гарні там монахині, то моя теорія відпала. Перед приїздом до них я подумав, що знову, як завжди, буде чай, кава та тістечка, але коли ми трохи поспілкувались про те як в кого справи, сестри запропонували помилитись разом. Ми молились 3 години, не відчуваючи, як швидко минув час. Це було щось неймовірне – панувала атмосфера, що спонукає до глибшого пізнання Бога.»

Гурт Кана супроводжуватиме мощі св. Терези від Дитяти Ісуса, які мандруватимуть дієцезіями України з 5 квітня по 10 червня.

Організаторська кухня: секрет успіху – молитва

Витрати на організацію ХVІІІ Дієцезіального Дня молоді склали 25 тисяч гривень. Усе покрили самі учасники, але, за словами організаторів, єпископ Станіслав Широкорадюк пообіцяв додати кошти на випадок, якщо їх не вистачить, аби не підвищувати ціну за участь.

Підготовка ДДМ – серйозна та клопітка робота, яка розпочинається одразу після закінчення попереднього Дня молоді. Потрібно розробити план, гімн, логотип, організувати їжу, спів та ночівлю, запросити гостей й не забути про можливі форс-мажори.

Ідеєю, планом та організацією Дня молоді займався оргкомітет, до якого входив о. Григорій Рассоленко, с. Гелена Гонгало, о. Граціан Дядюк OFM, о. Шимон Кульвіцький SAC займався службою порядку. Вперше цього року до оргкомітету увійшли о. Валентин Василевський, який відповідав за харчування, та с. Регіна Ходаківська, що забезпечувала ночівлю.

Логотип XVIII Дієцезіяльного Дня молоді у Житомирі

«В організації цього Дня молоді ми намагалися задіяти всі житомирські парафії. До цього заходу починаємо готуватися ще з осені, думати за наступний З’їзд як тільки закінчується попередній. Про цьогорічний День молоді почали думати ще з весни минулого року». – поділився із CREDO голова оргкомітету ДДМ о. Григорій Рассоленко.

Цьогорічним логотипом Дня молоді – стулою, складеною у формі хреста – організатори цілком задоволені. За словами о. Григорія Рассоленка, минулорічний логотип ДДМ в порівняні із цьогорічним був невиразним: «Грубо кажучи – пляма на таблиці. В цьому році все було сенсовне і вдале. Начебто цей символ чекав своєї черги. Дарма, що автор один і той самий.» Автором логотипу є Юлія Ожго. «Ми хотіли пов’язати логотип із Роком Священства, Терезою від Дитяти Ісуса і гаслом ДДМ. Хотіли показати молоді Боже Милосердя і повноту Таїнств, і те, що відповідь приходить через Церкву та священиків.»

Гімн цьогорічного Дня молоді вже традиційно написав віце-ректор Ворзельської семінарії о. Олег Сартаков. «З гімном у нас були проблеми – до останнього моменту він не був написаний. Ми звернулись до о. Олега Сартакова і за дуже короткий термін він написав гімн «Що нам робити», в якому, на мою думку, міститься глибока філософія та богослів’я, – розповіла с. Гелена Гонгало, – Отець Олег – це наш музичний гігант, що має свій своєрідний стиль і почерк.»

Увесь музичний супровід готувався місяць. ДДМ музично обслуговували гурт «Левіти» з парафії Божого Милосердя, парафіяльний хор парафії св. Яна з Дуклі та хор «Савіо» з кафедрального собору св. Софії.

Цього року на Дні молоді грав також симфонічний оркестр. «Бог привів сторонню від Церкви людину, яка грає на віолончелі. Цей чоловік сказав, що має кілька людей, які можуть заграти,та заплатив їм з власної кишені», – розповіла диригент хору Дієцезіального Дня молоді с. Гелена Гонгало.

Музичний керівник естрадного оркестру Анатолій Куликовський дав свої інструменти, а також попросив композитора Олександра Ходаківського зробити аранжування до творів для оркестру з 18 інструментів. Витрати взяв на себе Анатолій Куликовський, заплативши за кожну партитуру по 100 доларів.

фото: Іван Ніколайчук

Після денної програми учасники ДДМ розходилися на нічний відпочинок до місцевих католиків, які їх приймали цих кілька днів, годували сніданками та вечерями. Обіди видавалися на площі перед Кафедральним собором св. Софії, куди їжу привозили двома бусами, хоча минулоріч вистачило одного. Цього року отець Валентин Василевський вирішив перестрахуватися.

Молоді люди дещо завдали клопоту організаторам ДДМ, оскільки багато хто завчасно домовився із господарями, у яких гостювали у минулі роки, але не повідомили про це своїх опікунів. Внаслідок чого, організатори були спантеличені: не знали докладно, хто має, а хто не має ночівлі – згідно цифр не було де розмістити двісті осіб на ніч. Але все владналося, на вулиці ніхто не залишився.

Отець Григорій поділився своїм великим секретом запоруки успіху: готуючись до Дня молоді, завжди просить сестер-кармелітанок, аби вони молилися за добре проведення, оскільки як каже, «завжди боюсь, щоб ніхто не захворів і нічого ні з ким не трапилося.»

Враження учасників

Молоді люди, учасники Дня молоді, поділились із CREDO своїми враженнями від переживаннями:

Вадим Русанівський, семінарист: «Позитивним та важливим моментом в програмі Дня молоді є Служба Божа. Адже небагато молодих людей так часто ходять на Меси. Адорація також є чудовим елементом цієї зустрічі. Тут панує чудова атмосфера, зовсім інша, аніж світська.»

Лілія Ріхтер, м. Житомир: «Я грала роль плачучої жінки під час Хресної дороги, а тому я не тільки пасивна учасниця. На таких Днях молоді можна подружитися із кимось, знайти один одного. На мою думку, минулорічний З’їзд був кращим.»

Сергій Горіга, м. Київ: «Я тут вперше і мені дуже подобається. Програма дуже добре побудована. Чудова музика: хор та Кана.»

Яна Любовецька, м. Хмельницький: «Я на ДДМ уже втретє, також брала участь у Днях молоді в Хмельницькому. Вони різні, по іншому побудовані. Тут дуже гарна програма та спів хору. Вистава мені також сподобалась: роль Ісуса зіграна дуже реалістично. Думаю, її зрозуміли біля 50-60% глядачів, вона заважка для сприйняття.»

Враження організаторів

Отець Григорій Расоленко, каже що цьогорічний вдався краще аніж попередній. Багато чого було сенсовнішим і більш вимовним.

Сестра Людмила Доманська, член оргкомітету попередніх ДДМ розповіла: «Дуже гарно, коли на Вербну неділю молодь стає на Соборній площі – це велике свідчення віри. Я люблю ці Служби, люблю також проповіді єпископів до молоді. Хоч програма є стандартною, але вона змінюється. Додаються свідчення мирян, священиків. Коли були перші ДДМ, то для нас це було чимось надзвичайним, хоч вони насправді були слабше організованими.

«Кожен рік є іншим. Знаю наперед, що буде, Але все рівно з’являються форс-мажори, і потрібно сказати «Ісусе, довіряюсь Тобі – я тут безсила. Я бачу, що Бог вів нас, значить це Його справа і Йому не потрібно заважати. В результаті все вийшло дуже добре. Бог дав погоду і можливості просто славити і дякувати Йому. Хоч прогнози погоди лякали морозами», поділилась власними враженнями від ДДМ с. Гелена Гонгало:

«Найголовніша мета цього заходу – зустріч із Ісусом, – переконана с. Гелена, – Сама молодь додає багато оптимізму. Знаходячись разом з ними, робишся молодшим, сильнішим. Думаю, що молодь виїхала збагачена і дала свідчення самим організаторам, що хочуть Ісуса, і ми їм маємо це дати!»

]]> http://www.credo-ua.org/2010/03/19492/feed/ 3 http://www.credo-ua.org/2010/02/14784/ http://www.credo-ua.org/2010/02/14784/#comments Mon, 15 Feb 2010 11:58:13 +0000 часопис CREDO http://www.credo-ua.org/?p=14784
Протягом двох місяців – з 5 квітня по 10 червня мощі однієї з найшанованіших католицьких святих – Терези від Дитятка Ісуса і Пресвятого Обличчя мандруватимуть Україною.

Реліквії об’їдуть усі дієцезії країни, побувають у кількох десятках великих і малих міст. Першими святу Терезу вітатимуть львів’яни – 5 квітня, у другий день Великодня, а проводжатимуть мощі в середині червня з Мукачівської дієцезії (календар відвідин парафій див. нижче).

Реліквії прибудуть із Франції на запрошення Конференції Єпископів України, а безпосередньою організацією туру займаються отці – кармеліти з Бердичева. Мощі святої мандруватимуть Україною у великому, багато оздобленому реліквіарії. Його подарували католики Бразилії, які мали можливість молитись за заступництвом св. Терези біля її мощів протягом усього1998-го року. Організатори візиту мощів до України сподіваються, що ця, неординарна для місцевих католиків подія, може бути чудовою нагодою подружитись з цією святою і, наслідуючи її приклад, поглибити свої стосунки з Богом.

«Після смерті її мощі об’їхали десятки країн – практично весь світ. Вони побували під каналом Ла-Манш та навіть у космосі.»

Свята Тереза за життя була нікому невідомою монахинею – кармеліткою. Але після смерті вона стала шалено популярною – її буквально оточив ураган слави. Вона померла у 24-річному віці, останні 9 років життя не залишаючи кармелітського монастиря у Ліз’є. Проте після смерті її мощі об’їхали десятки країн – практично весь світ. Вони побували під каналом Ла-Манш та навіть у космосі. Був в історії паломництва мощів святої Терези і неприємний випадок: доба арешту. Це сталось у 1999 р. на початку візиту до Росії. Тоді мощі св. Терези разом з французьким єпископом, який їх супроводжував, заарештувала в аеропорту російська влада.

Але зазвичай святій Терезі виказують надзвичайну повагу. Наприклад восени минулого року в Англії кількість людей, які прийшли вшанувати святу Терезу вийшла далеко за межі всіх очікувань організаторів, перевищивши у кільканадцять разів відвідуваність топових футбольних матчів.

І ось, нарешті, мощі св. Терези вперше приїдуть в Україну. Цій події на сайті українських кармелітів karmel.com.ua присвячено цілий розділ. До візиту мощів приурочений також вихід низки поліграфічної продукції. Це новий переклад українською мовою книги «Історія однієї душі», який робився безпосередньо з рукописів святої і, на відміну від попередніх перекладів, містить їх повну версію. Також вийде молитовник і кілька книжок, присвячених духовному шляху св. Терези та журнал про її батьків, яких Церква у 2008р. оголосила блаженними. Найменшим парафіянам буде адресований альбом – розмальовка. Ці книжки випустила вінницька капуцинська «Clara – Studio», яка також виготовила 2 відеофільми про святу Терезу.

За життя свята написала близько півсотні віршів. Деякі з них були перекладені українською мовою. До візиту мощів св. Терези в Україну, гурт «Кана» записав альбом, до якого увійшли 11 пісень на її вірші.

«Протягом усього часу, поки реліквіарій з мощами знаходитиметься у тій, чи іншій парафії, доступ до нього буде відкритий усім бажаючим.
»

Передбачається, що вся ця медіа-продукція буде розповсюджуватись у парафіях, які прийматимуть мощі. А покази фільмів про святу Терезу будуть влаштовані перед нічними чуваннями. Протягом усього часу, поки реліквіарій з мощами знаходитиметься у тій, чи іншій парафії, доступ до нього буде відкритий усім бажаючим.

«Credo» буде стежити за перебігом відвідин і знайомити читачів з подіями, які стосуються візиту мощів цієї святої до України.

Свята Тереза є надзвичайно популярною святою; багато людей, у тому числі в Україні, моляться за її заступництвом та обирають своєю покровителькою. Тож закликаємо усіх бажаючих надсилати у редакцію «Credo» свідчення і власні історії про допомогу та благодаті, отримані за заступництвом святої Терези. Частина з них буде надрукована на сайті та у журналі «Credo».

Папа Римський св. Пій Х: «Свята Тереза від Дитятка Ісуса – найбільша сучасна свята»

Свята Тереза народилась 02.01.1873р. у французькому містечку Алансон, дев’ятою дитиною у глибоко віруючій родині Луї та Зелі Мартен. До Кармелю, де вже знаходились її старші сестри, Тереза вступила у 15 років. Про дозвіл на вступ до монастиря з суворим статутом у такому ранньому віці, майбутня свята, під час аудієнції, особисто просила у Папи Римського.

Перебуваючи у Кармелі, свята Тереза відкриває власний духовний шлях – малу дорогу духовного дитинства. Цей шлях цілковитої довіри Небесному Отцеві, дорогу «малих справ» Тереза описує у кількох рукописах, зроблених з веління настоятельки. Пізніше вони лягли в основу книги «Історія однієї душі».

Помирає св. Тереза 30.09.1897 р. від туберкульозу, у неповні 25 років. Її внутрішнє житт було настільки прихованим, що незадовго до смерті хтось з сестер у монастирі щиро знизував плечима: «що писати про неї у післясмертному циркулярі?» Втім, «Історія однієї душі», яка вийшла через рік після смерті святої відразу стала бестселером. А монастир у Ліз’є, де жила нікому невідома кармелітка, читачі невдовзі почали просто завалювали вдячними листами (їх приходило до тисячі штук на день).

Папа Римський святий Пій Х, який канонізував Терезу у 1925 р., назвав її «найбільшою сучасною святою». Двома роками пізніше він оголосив її покровителькою місій, на рівні з св. Франциском Ксаверієм. А у 1997 р. Папа Йоан Павло ІІ настільки високо оцінив Терезину «малу дорогу» , що оголосив святу Терезу від Дитятка Ісуса і Пресвятого Обличчя Вчителем Вселенської Церкви. До неї цього титулу удостоїлись лише дві жінки – св. Тереза Авільська (реформаторка ордену кармелітів) і св. Катерина Сієнська.

Календар відвідин мощів св. Терези в дієцезіях України

Львівська архидієцезія 5 – 17 ІV

Львів 5-8.IV

Мостиська 8-9.IV

Самбір 9-10.IV

Стрий 10-11.IV

Івано-Франківськ 11-13.IV

Чернівці 13-15.IV

Тернопіль 15-17.IV

Золочів 17.IV

Луцька дієцезія 17 – 24.IV

Луцьк 17 – 21.IV

Рівне 21 – 24. IV

Києво-Житомирська дієцезія 24. IV – 6.V

Новоград Волинський 24-26.IV

Житомир 26-30.IV

Бердичів 30.IV-1.V

Київ 1-5.V

Харківсько-Запорізька дієцезія 6 – 13.V

Харків 6-9.V

Донецьк 10-11.V

Запоріжжя 11-13.V

Одесько-Сімферопольська дієцезія 14 – 21.V

Ялта 13 -15.V

Херсон 15 – 17. V

Миколаїв 17 – 19. V

Одеса 19 -21. V

Кіровоград 21 – 22.V

Кам’янець-Подільська дієцезія 22.V – 3.VI

Шаргород 22-24.V

Бар 24-26.V

Вінниця 26-28.V

Полонне 28-30.V

Хмельницький 30.V-1.VI

Летичів 1.VI

Кам’янець Подільський 1-3.VI

Мукачівська дієцезія 3 – 10.VI

Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію

І хоч основною темою робочих засідань Синоду були питання євангелізації, цей найвищий церковний орган українських греко-католиків розглянув та ухвалив низку рішень, які стосуються деяких актуальних проблем суспільного життя нашої країни.

Зважаючи на те, що УГКЦ належить до однієї з найбільших католицьких церков східної традиції, авторитет якої в українському суспільстві невпинно зростає, цілком доречно ознайомитися із поглядом цієї Церкви на проблеми, які хвилюють багатьох українців.

У даному випадку маю намір бути лише ретранслятором окремих ухвал Синоду, а висновки нехай зробить читач.

З-поміж прийнятих Синодом, документів, безперечно, заслуговує на увагу Звернення щодо теперішньої суспільно-економічної ситуації в Україні й світі, яке віддзеркалює погляд УГКЦ на світову фінансово-економічну кризу і в якому пропонуються шляхи її подолання.

Передусім Церква відзначає, що нинішня криза не є суто економічною. За економічними факторами прихована криза духовна. При цьому Церква нагадує, що впродовж століть вона разом з народом переживала дуже скрутні ситуації різного характеру, часом набагато грізніші, ніж сьогодні.

Але загрози наставали й минали. Періоди розбрату, неволі, кріпацтва, окупацій та пов’язаних з ними різноманітних переслідувань обов’язково змінювалися на періоди відродження і розквіту. Так було в історії. Однак наша надія побудована не на принципі циклічності, якого вчить історичний досвід. Християни мають дивитися глибше. У цьому зв’язку Синод УГКЦ нагадує, що дві тисячі років тому не тільки Палестина, а й уся тодішня людська цивілізація переживала величезну кризу, правдоподібно значно страшнішу, ніж сьогоднішня, як під матеріальним, так і культурним та духовним оглядом.

І саме в той момент до людей прийшов Божий Син – на перший погляд, немічне, від початку переслідуване Немовля – остаточно піднісши світ з руїни. Це наглядний доказ Божої опіки над людством, і в цьому є основа нашої надії на розв’язання нинішніх складних соціально-економічних проблем. Не від могутніх цісарів, не від філософів, не від земних мудреців, але від «Агнця, який бере на себе гріхи світу», та науки, яку Він приніс, – походили розв’язки й порятунок людства. Пам’ятаймо, що ці розв’язки і запропонований Ним порятунок є вічними й стосуються усіх часів і народів.

Сьогоднішня криза, здавалося б, є дуже далекою від релігійних понять. І все ж Церква вчить пам’ятати дві речі: по-перше, наші дії мають бути згідними з Божим законом, а по-друге – саме у нашій вірі в Бога, в надії на Його допомогу є можливі розв’язки.

Важливо прислухатися й до такої поради Церкви: використаймо цей час для застанови над своїм дотеперішнім життям та не біймося його змінити, якщо це нам підказує наше християнське сумління.

Левову частку дискусій Синод УГКЦ присвятив питанням єдності традиційних християнських церков, вирішенню такої важливої проблеми українського суспільства як міжконфесійний поділ. З цього приводу було оприлюднене Синодальне послання, у якому згадані проблеми розглядаються крізь призму відзначення двадцятиліття легалізації УГКЦ, а також шістдесятип’ятиліття з дня смерті Митрополита Андрея (Шептицького) й двадцятип’ятиліття з дня смерті Патріарха Йосифа (Сліпого) – беззаперечних духовних авторитетів Церкви і України.

Власне, драматична історія і багатий досвід УГКЦ дають їй підстави зробити практичні висновки. У цьому контексті Синод чітко задекларував позицію Церкви щодо набуття нею власного патріархату.

Так, останнє двадцятиліття засвідчило, що домогтися визнання патріархатів, проголошених нащадками Київської Церкви, не легко. Проте, УГКЦ покликана сповнити слова заповіту Патріарха Йосифа: «Ніколи не відмовляйтеся від Патріархату своєї Страдної Церкви, ви ж живі, існуючі її діти!» А тому УГКЦ й надалі наполегливо переконуватиме світову християнську спільноту, що Києво-Галицький патріархат міг би стати «серцем» для західної та східної «легень» одного Тіла Церкви Христової, або, як про це писав Патріарх Йосиф, «Київський Патріархат мав бути, і з певністю став би ним, рятунком церковної єдності у Вселенській Христовій Церкві і рятунком нашої української, церковної і національної єдності».

При цьому ідея патріархату трактується УГКЦ не як самоціль чи політично умотивована мета. У ній зосереджені питання не лише устрою Церкви, а й єдності її Божого народу та його святості.

Останніми роками в Україні розгорнулася широка дискусія щодо проблеми Київської Церкви, тобто об’єднання нинішніх Церков давньої київської традиції в одну Київську Церкву. Точиться ця дискусія і в середовищі греко-католиків. А тому не дивно, що Синод УГКЦ висловився і з цього приводу. Зокрема у посланні наводиться уривок із «Концепції екуменічної позиції Української Греко-Католицької Церкви», у якому викладені такі засади об’єднавчого процесу:

«Церковна єдність із Вселенським Архиєреєм стала однією з фундаментальних засад ідентичності УГКЦ, а тому будь-які подальші екуменічні кроки не можуть підважувати значення цієї єдності й мають розбудовуватися з її урахуванням .

УГКЦ виходить із засади, що всі три Церкви (УПЦ, УПЦ КП та УАПЦ) мають спільну історичну спадщину Київської Церкви.

УГКЦ, проте, не вважає нинішні поділи в православ’ї в Україні бажаними чи узаконеними. Навпаки, УГКЦ вітатиме будь-які кроки до всеправославного примирення в Україні та об’єднання нинішніх гілок православ’я в одну Православну Церкву, вважаючи, що таке примирення та об’єднання стануть важливими чинниками на шляху духовного відродження України».

Логічним концептуальним продовженням цих засад стало Послання «Один Божий народ у краї на Київських горах», виголошене з приводу повернення осідку предстоятеля УГКЦ до Києва:

«Кожна конфесійна гілка Київської Церкви, історично близька до одного з християнських центрів, не мусить втрачати свої освячені часом конфесійні зв’язки. Сьогодні можна переконано стверджувати, що вимога розірвати ті чи ті зв’язки, яку так часто озвучували в історії України, довела свою неспроможність. Заміна юрисдикційної підлеглості на сопричасне сестринство дала б можливість не лише зберегти цінні аспекти дотеперішніх зв’язків, а й збагатити ними спільну скарбницю Київської Церкви».

У Зверненні до Предстоятелів українських Православних Церков, зокрема подано важливе богословське підґрунтя греко-католицького розуміння єдиної помісної Української (Київської) Церкви:

«Єдина помісна Українська Церква воскресне сопричастям Церков київської традиції, які самі себе і одна одну вважають спадкоємицями Святоволодимирового Хрещення. Кожна з Церков іпостасно-самобутня у власному очоленні і священноначаллі, кожна рівна у звершенні Таїнства спасіння».

Не важко побачити, що греко-католицька «модель» церковної єдності не спрямована та творення якоїсь нової тоталітарної «імперії» чи конфесійної «цивілізації», яка б претендувала на роль Четвертого Рима. Особливістю пропонованої УГКЦ візії Київської Церкви якраз і є прагнення жити в мирі зі своїми сусідами.

Уже після завершення Синоду Блаженніший Любомир так пояснив бачення УГКЦ проблеми єдності: «Ми свідомі того, що в нашому народі забракло єдності і нашим бажанням є щоб, крім збереження єдності між нами, греко-католиками, старатися робити всі заходи для відновлення тої єдності, яка колись у нас була за часів Володимирового хрещення». Водночас УГКЦ не робить собі жодних ілюзій, що можна легко, за один день повернути первісну єдність. «На жаль, за нами довгий шлях заперечення єдності», – констатував Глава УГКЦ.

За словами Блаженнішого Любомира, створення єдиної Помісної Церкви має відбутися у формі сопричастя – єдність у вірі, при збереженні літургійних, богослужбових особливостей кожного. «Ми всі є рівними… Ми однаковими маємо бути лише у святій вірі. А вже певні напрацювання, традиція – у кожного можуть бути різними. Ми маємо навчитися бути толерантними один до одного, приймати одне одного таким, яким він є, не наполягати, що ми всі маємо уподібнитися одній чи іншій гілці».

Наостанок суттєве зауваження Глави УГКЦ: у Синодальному посланні висловлений не остаточний рецепт, а тільки пропозиція. «Це є пропозиція. Це не є досконало випрацювані рекомендації, що тільки так потрібно робити. Це є наше бажання, наш пошук того, як ми можемо знайти одне одного».

Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію