Єпископи СОМЕСЕ прийняли заяву стосовно суспільної ринкової економіки – ідеї, введеної Лісабонською угодою в Договір про Євросоюз. Документ під назвою «Європейська спільнота солідарності та відповідальності» буде опублікований кількома мовами на початку січня 2012 року.

Часто в обговоренні кризи слово беруть португальські єпископи. Вони критикують залежність політичної влади від «диктатури капіталу» та «неясних ігор» в економічній сфері. Звертають увагу, що підпорядкування такого штибу обмежує свободу демократичного вибору і, загалом беручи, б’є по найслабших суспільних верствах. «Якщо існують “податкові раї”, то мають також існувати й “пекла бідності та несправедливості”, які потрібно ліквідувати», – сказав Генеральний секретар Конференції єпископів Португалії о.Мануель Моружан SI. Він пояснив, що Церква не збирається нікого звинувачувати персонально, а прагне єдино лише звернути увагу на часто безособові явища ігор поміж політичною та економічною сферами, наслідки чого відчувають усі.

Кардинал Жозе да Круз Полікарпу з Лісабона звертає увагу, що засоби, використовувані задля виправлення кризового стану, можуть навіть викликати його поглиблення. Це стосується зокрема найслабших і найубогіших членів суспільства. Тому Патріарх Лісабона закликає, щоби пов’язані з кризою обмеження було рівномірно покладено на всі суспільні групи. Голова португальського єпископату підкреслив, що завдання єпископів – не давати конкретні вирішення, а проголошувати основоположні цінності, які в цій сфері належить ушановувати.

Водночас він звернувся до португальського суспільства з проханням терпляче зносити наслідки кризи та підтримувати урядові реформи. «Настав час для зусиль і зречень заради національних інтересів. У боротьбі з кризою ми повинні відкинути приватні інтереси, оскільки серйозної загрози зазнає спільне благо. Я знаю, що кошт реалізації реформ високий і це може викликати суспільне невдоволення; але ми мусимо відбудувати важке фінансове становище нашої країни», – сказав архиєпископ Лісабона.

У найбільше зачепленій кризою Греції архиєпископ Афінський Ніколаос Фосколос підкреслює, що тамтешні політики мусять повністю змінити свою ментальність, вони потребують навернення. На його думку, криза є нагодою до загального навернення народу. «Впродовж 30 років наші політики трудилися задля власної кишені, а не для народу. Потрібно поцікавитися людьми, оскільки нині в Греції панує суспільна несправедливість. Небагато хто користується спільними благами, а багато страждають. Коли 1981 року в Грецію повернулася демократія і правління прийняла соціалістична партія, люди пов’язували великі надії з цією зміною. Але вона призвела до руйнації країни. Було чимало слів, але небагато зроблено», – сказав він у розмові з КАІ. Крім того, «за останні 30 років поширилася помилкова ментальність, і нове покоління зросло в переконанні, що їм належить багато грошей без праці». Таку позицію займають нині багато молодих людей, зітхає архиєпископ.

Християнські цінності – порятунок від кризи?

Суспільна рада при Познанському архиєпископі вказала, що найважливіші причини кризи – це заперечення християнських цінностей, релятивізація прав людини та легковаження метою демократії. Сам познанський митрополит написав, що «безпосередня причина нинішньої економічної кризи лежить насамперед по стороні людей, які прагнуть за будь-яку ціну втриматися при владі, а також по стороні безвідповідальних урядів та інституцій деяких країн, які легковажать економічними принципами й правами громадян». Він відзначив, що «постійне відкидання християнських цінностей у євроамериканських культурних колах, що виросли з християнства,… викликало цивілізаційний землетрус, який полягає у втраті морального чуття в різних сферах суспільного та економічного життя». Вираженням цього є безоглядне прагнення отримати максимальний зиск, відкидаючи будь-які універсальні моральні принципи.

“ Церква має що сказати економіці

Єзуїт, о.Матеуш Бігєль, вважає, що «християнський канон суспільних принципів» є фундаментом рентабельної економіки та ліками від світової кризи. – Економіка, будована на християнських принципах, стала б рентабельною на макрорівні, і вона все ще залишається теоретичною пропозицією для світу, – каже священик. Він пояснює свою думку: «Християнський підхід до господарювання поєднує етику з ефективністю дій на полі економіки». Певні вихідні принципи економіки цілком співвідносяться між собою в межах такого підходу – наприклад, обов’язок праці, яка є підставою для належної зарплати; принцип суспільної справедливості або преференція на користь убогих. «Дещо огрублено це можна визнати за постулат прогресивного податку», – каже о.Бігєль. Він підкреслює: економіка, базована на християнських засадах, має таку конститутивну особистість, як першість етики над законом, що, своєю чергою, постулює правильно тлумачену в суспільному контексті громадянську свободу: економічну, релігійну, однаково як в індивідуальному, так і в колективному вимірі.

Префект Конгрегації у справах католицького виховання кардинал Зенон Грохолевський ствердив: те, що Церква має що сказати економіці, було виражене словами Йоана Павла ІІ: «Відчиніть двері Христові!» – Відкрийтеся на етичні цінності, відкрийтеся насамперед на вимір любові й правди, на пошану гідності людини! Отже, немає нічого дивного, що нинішній Папа обрав собі за гасло нещодавньої подорожі до Німеччини мотто «Де є Бог, там є майбутнє». Вочевидь, це має значення також і для економіки.

Gość Niedzielny

]]> http://www.credo-ua.org/2011/12/55271/feed 2 http://www.credo-ua.org/2011/11/54679 http://www.credo-ua.org/2011/11/54679#comments Tue, 29 Nov 2011 18:20:48 +0000 часопис CREDO http://www.credo-ua.org/?p=54679
Церква захищає кожне людське життя і завжди вважає його святим і недоторканим, це стосується і тих осіб, які приречені на смерть.

Особливим прихильником скасування смертної кари був Іван Павло II. Прихильники смертної кари стверджують, що “це не акт помсти, але справедливості”. Противники смертної кари будують свої аргументи на глибокому переконанні, що кожне людське життя – святе, навіть якщо людина не є святою. Іншим мотивом є незворотність цього покарання і відсутність достатнього часу для навернення і покаяння. Важливим для противників смертної кари є можливість помилки в рішенні суду.

Прихильники смертної кари наголошують на обов’язку держави забезпечити порядок в суспільстві, тоді як противники наголошують на гідності людини-злочинця. Прихильники, наголошуючи на обов’язку держави підтримувати порядок і безпеку громадян, стверджують, що громадськість має право в певних ситуаціях застосовувати смертну кару.

Іншим аргументом на користь застосування смертної кари є те, що вона підтверджує непорушність основних принципів правосуддя. У цьому випадку, як кажуть її прихильники, злочинці самі позбавляють себе права на життя. Застосування пропорційного покарання відновлює порушений злочинами усталений морально-правовий порядок.

Одним з авторів філософсько-богословських аргументів на користь смертної кари вважається середньовічний богослов св. Тома Аквінський. Його аргумент пов’язаний з основним принципом суспільного життя, яким є спільне благо. Святий Тома вважає, що кожна людська істота є частиною цілого суспільства і має йому служити. Інакше, коли вона загрожує порядку і загальному благу, як стверджував св. Тома, втрачає свою гідність і дає громадськості право на її ліквідацію.

Противники смертної кари, не баналізуючи зла, яке сприяє кожному серйозному злочину, намагаються показати, що суспільству не загрожує існування злочинців, але їхні дії. Отже вони закликають до усунення причин злочинів, а не ліквідації злочинців.

Дослідження криміналістів, що провели в країнах, де існує смертна кара, не підтвердили аргументів виховного аспекту його застосування. Кількість злочинів не зменшилася, так само, як не зросла там, де скасували смертну кару.

Противники смертної кари підривають аргумент її прихильників, що це компенсація за скоєне зло і повернення до усталеного морально-правового порядку. Смерть вбивці не може спокутувати наприклад вбивства, тому що це не повертає життя жертві, або – через застосування насильства щодо вбивці – не зупинить зла, ані не поверне морально-правового порядку в суспільстві.

Важко погодитися з аргументацією прихильників смертної кари, згідно з якою людина втрачає свою гідність, відповідно до скоєного злочину, і таким чином дає державі право вбити себе. Навіть найсерйозніші злочини не заперечують людської гідності – кажуть аболіціоністи, тому що вона є невід’ємною складовою людського життя.

Церква захищає кожне людське життя і завжди вважає його святим і недоторканними. Для християнина єдиним Владикою життя і смерті є Бог. Тому Церква також стає на захист приречених на смерть.

Особливим прихильником скасування смертної кари був Іван Павло II, який неодноразово закликав до повного скасування смертної кари. Особисто закликав у десятках випадків в США, Гватемалі і Руанді про зупинення виконання вироків.

На потребу скасування смертної кари окремим державам звернув увагу постійний спостерігач Святого Престолу при міжнародних організаціях у Відні, прелат Домінік Резау. Він говорив, зокрема, 4 квітня 2000 року на форумі Організації Безпеки і Співробітництва в Європі (ОБСЄ), тема якого: «Права людини і нелюдське покарання».

Резау нагадав промову проти смертної кари архиєпископа Жана-Луї Торана з ватиканського Державного секретаріату і постійного спостерігача Святого Престолу при ООН в Нью-Йорку Архиєпископа Ренато Мартіно. Також звернув увагу на неодноразові звернення Івана Павла II про скасування цієї санкції і пропозицію Папи, щоб з нагоди Великого Ювілею 2000 року “в усьому світі дійшли до міжнародного консенсусу щодо скасування смертної кари”.

Після оголошення енцикліки “Evangelium Vitae” у Катехизмі Католицької Церкви змінили третину пункту 2266, що стосується смертної кари. У первинному варіанті йшлося про “законне право і обов’язок” правового уряду для того, щоб здійснити відповідні заходи покарання, серед яких і смертна кара. Сьогодні Катехизм говорить так: “зважаючи на можливості держави ефективно покарати злочин і знешкодити того, хто вчинив його, не позбавляючи його остаточно можливість покаяння, випадки крайньої потреби ліквідації злочинця є дуже рідкісні і, можливо, більше не відбуваються взагалі”. Першою і основною причиною такого становища є цілковите визнання того, що кожне людське життя є святе, навіть якщо людина не є святою. Іншим мотивом є незворотність смертної кари, а також насильницьке позбавлення життя, якому не залишається достатньо часу для навернення і покаяння. І нарешті, існує значна можливість помилки в судовому рішенні й той факт, що навіть при найбільш “гуманному” і автоматизованому способі виконання вироку, однак, це робить хтось і сам стає вбивцею.

У листопаді 1998 року Папа Іван Павло II закликав, щоб принаймні ювілейного 2000 року не проводили жодних смертних вироків, а 2001 року ще раз наголосив, що в сучасних суспільствах смертна кара не є потрібною і має бути повністю скасована.

У статті “Іван Павло II про смертну кару”, опублікованій у Нижньосілезькому Католицькому Листі “Нове життя” з вересня 2006 року о. Пьотр Нітецкі з Папського факультету теології у Вроцлаві написав, що “позиція Івана Павла II щодо смертної кари розглядається у світлі всієї папської науки про місію Церкви, що є виразно негативною”.

“Святіший Отець підтвердив традиційне вчення Церкви про глибоко аморальний характер безпосереднього, навмисного, здійсненого вільним способом вбивства кожної” безневинної” істоти (EV 57). У своєму вченні він іде далі, критикуючи позбавлення життя нападника, який не є істотою “невинною”, – аргументував у своїм тексті о. Нітецкі.

“Підіймаючи при цьому всю традицію вчення Церкви у цій сфері, Святіший Отець виступає тут на захист кожного життя людини як основного принципу гуманізму, який в християнстві досягає глибокої мотивації. Папа таким чином представляє фундаментальний принцип поваги життя над дискусійною тезою про позитивний вплив постанови судового рішення і виконання смертної кари для забезпечення громадського порядку”, – писав о. Нітецкі.

Як далі стверджує о. Нітецкі “позиція Святого Отця випливає не тільки з цього, що – як показано в цьому дослідженні – не має чіткого зв’язку між постановою судового рішення і виконанням смертної кари та зростанням або зниженням злочинів. Передусім треба базуватися на Божественному Одкровенні, що захист життя людини завжди є універсальним правом, з якого не може бути ніяких винятків”.

Як вже стверджував 2001 року з нагоди передвиборчих дебатів про смертну кару видатний фахівець з етики, єзуїт о. Тадеуш Сліпко, всупереч думці багатьох виборців і кандидатів до парламенту, Католицька Церква не сформулювала в цьому питанні вчення ex cathedra.

У дослідженні “Смертна кара з богословського та філософського погляду” о. Сліпко зазначає, що в дискусії прихильників і противників смертної кари доходить дуже часто до надмірного спрощення і змішування понять.

“Це правда, що Святіший Отець Іван Павло II неодноразово просив про скасування смертної кари для засуджених. Свою позицію про правильність або неправильність цієї кари найповніше виразив в енцикліці “Evangelium vitae”. Папа закликав до того, щоб покарання не сягало максимального виміру за винятком випадків крайньої потреби, коли вже немає жодних інших способів захисту суспільства від злочинця. Він також зазначив, що сьогодні завдяки щораз кращої організації кримінально-виконавчої системи “такі випадки дуже рідкісні і, можливо, не стаються взагалі”, – написав о. Сліпко.

Католицький Оглядач

]]> http://www.credo-ua.org/2011/11/54679/feed 8 http://www.credo-ua.org/2011/11/54318 http://www.credo-ua.org/2011/11/54318#comments Wed, 23 Nov 2011 13:06:05 +0000 часопис CREDO http://www.credo-ua.org/?p=54318
У цьому матеріалі проаналізовані публікації про Католицьку Церкву онлайн-ресурсів – загальноукраїнських інформаційних агенцій, новинних сайтів, електронних версій всеукраїнських і регіональних друкованих видань, телеканалів і радіостанцій за першу половину листопада.

Чимало інформаційних приводів створила Українська Греко-Католицька Церква, не в останню чергу завдяки активності її лідерів – Блаженнішого Святослава (Шевчука), що 8 листопада провів інтернет-конференцію на порталі Точка.нет, та Любомира Гузара, який 1 листопада побував в ефірі 5 каналу. ЗМІ звернули увагу як на внутрішні події в Церкві, так і на її заяви щодо ситуації в країні. Чимало видань («Український тиждень», Zaxid.net, «Коментарі») повідомили про створення нових митрополій, «Zaxid.net» написав про засідання керівників комісій і відділів УГКЦ, що відбулося у Львові 1 листопада.

Зверталися єрархи й до питання міжцерковного діалогу. На думку владики Любомира (Гузара), об’єднання залежить тільки від бажання віруючих (УНІАН-релігії). 8 листопада предстоятель УГКЦ Патріарх Святослав (Шевчук) заявив (УНІАН, «Главком», «Подробности»), що він досі не отримав позитивної відповіді на пропозицію зустрічі з главою Російської Православної Церкви. Причому ТСН наголошує, що Патріарх Кирило ігнорує главу УГКЦ, а «Український тиждень» акцентує на тому, що глава РПЦ його уникає. 10 листопада видання подає коментар експерта, директора РІСУ Тараса Антошевського, про те, що «РПЦ не знає, як розмовляти з УГКЦ». А вже 11 листопада ЗМІ (УНІАН-релігії, Корреспондент.net, «Фокус», «Українська правда», «Український тиждень», «Подробости») цитують думку Патріарха Кирила щодо налагодження діалогу між українськими православними і греко-католиками.

Дедалі частіше лідери УГКЦ вдаються до критики влади. Так, після ефіру архиєпископа Любомира (Гузара) на 5 каналі чимало ЗМІ (5 канал, УНІАН, «Українська правда», «Главком», «Фокус», «Подробности», Zaxid.net) поширили його заяву про те, що чинна влада робить помилку, переслідуючи опозицію. «Український тиждень» також нагадує слова владики Гузара про те, що влада боїться Церкви й хотіла б її контролювати. А Zaxid.net акцентує на тому, що суспільство має шукати героїв, які об’єднуватимуть країну. У свою чергу нинішній Глава УГКЦ Святослав (Шевчук) 8 листопада під час інтернет-конференції наголосив, що Президент України не відповів на жодне звернення Синоду УГКЦ (УНІАН, Zaxid.net, «Kyiv Post», «Коментарі», «Подробности»). Також під час візиту до США в інтерв’ю філадельфійській радіостанції предстоятель УГКЦ повідомив, що Віктор Янукович відверто декларує свою прихильність до Української Православної Церкви Московського патріархату. Цю тезу 14 листопада поширили УНІАН , «Українська правда», «Главком», ТСН, «Український тиждень».

Висвітлюється і доброчинна діяльність Українського католицького університету («Україна молода»), УГКЦ («Подробности», «Коментарі», «День») тощо.

Як і у жовтні, увагу ЗМІ привернули майнові конфлікти Церкви і місцевих громад. Zaxid.net пише про локальні львівські протистояння, які ще тривають (навколо храму Марії Магдалини, монастиря Кармеліток босих) або ж уже вирішились (про переселення книгосховища з храму Єзуїтів і http://zaxid.net/home/showSingleNews.do?sogodni_u_lvovi_osvyatyat_kostel_yezuyitiv&objectId=1240483 святині). «Коментарі» повідомляють, що процес вивезення книг має бути завершений до 1 грудня, а відновлення богослужінь у церкві, за словами УНІАН-релігії, планується з 6 грудня.

Радіо Свобода і BBC 14 листопада повідомили, що цього року на Різдво у Ватикані встановлять ялинку з Закарпаття. Варто зауважити, що інші українські світські ЗМІ активно повідомляли про це ще у жовтні. З Ватиканом пов’язана ще одна новина, яку поширили українські ЗМІ 3-го листопада: «Українська правда» та «Український тиждень» повідомили, що Ватикан розсекретив архівні документи про Голодомор в Україні.

Аналізуючи матеріали світських ЗМІ, присвячені релігійному життю України, можемо зробити висновок, що основні теми, які цікавлять засоби масової інформації, це стосунки Церкви з владою та майнові конфлікти з громадою. Засоби масової інформації не часто звертаються і до висвітлення просвітницької і благодійницької діяльності Церкви. Найактивніше про релігійне життя в Україні пишуть такі світські ЗМІ як УНІАН, «Сегодня», «Коментарі», «Zaxid.net» та «Український тиждень».

Витяг з Моніторингу висвітлення світськими виданнями найбільш резонансних подій релігійного життя України за період 1-15 листопада 2011 року

Марина Довженко, РІСУ

]]> http://www.credo-ua.org/2011/11/54318/feed 0 http://www.credo-ua.org/2011/11/53523 http://www.credo-ua.org/2011/11/53523#comments Tue, 08 Nov 2011 05:22:27 +0000 часопис CREDO http://www.credo-ua.org/?p=53523

Те, що сталося в Орв’єто чи Ланчано, є класичним… чудом про чудо.

Чудом є сама Євхаристія. Безмежний, всемогутній, страшний, чиє ім’я Ізраїль не зважувався вимовляти, – сховався в малій облаточці. Це велика таємниця віри. Час від часу, однак, стаються надзвичайні ситуації, в яких Господь Бог, вказуючи недовіркам на хліб і вино, представляється: «Я є». Консекровані Гостії кровоточать, перемінюються в людське тіло, вино стає людською кров’ю, облатки проявляють надприродну стійкість перед впливом часу. Такі явища відбулися, зокрема, в Орв’єто (1263), Сієні (1330) і Мацераті (1356).

Наука перед цими явищами безпорадна. Євхаристійні чуда (упродовж століть визнано їх понад 130) стаються, бо всі ми хворіємо на таку недугу, як коротка пам’ять. Ми страждаємо від духовної амнезії, а отже, краплі крові, які сочаться з облатки, або волокна людського серцевого м’яза, на який перемінилася Гостія, роблять так, що ми пригадуємо про найбільше чудо світу: Всемогутній знаходиться на відстані простягненої руки.

“ Коли священик виповів слова: «Це є Тіло Моє…» – тишу розірвав жахливий крик: «Він тут!!! Він вас годує!»

Багато разів екзорцисти запевняли мене, що демони не мають сумнівів у тому, яка з гостій консекрована. До кінця життя пам’ятатиму ричання, яке почув кілька місяців тому в одному з сілезьких храмів. Власне кажучи, йшла св.Меса з молитвою зцілення. У церкві яблуку було ніде впасти. У ризниці спільнота молилася над біснуватим. Про це не знав ніхто з віруючих. До хвилини Вознесення дарів… Коли священик виповів слова: «Це є Тіло Моє…» – тишу розірвав жахливий крик: «Він тут!!! Він вас годує!»

Люди пробудилися з летаргії.

Оторопів і здивувався

Старовинний оборонний вал, яким їздили ще римські солдати, залиті сонцем кам’яниці. Ланчано впродовж століть не сходить з вуст усього католицького світу. В хроніці 1636 року читаємо: «Близько 750 року в монастирі святого Василія жив учений монах, який добре розумівся на науках світу, але був байдужий до справ Божих, і тому не надто сильний був у своїй вірі. Переслідували його сумніви, чи у консекрованій Гостії насправді присутній Христос, і чи консекроване вино насправді є Його Кров’ю. Однак він постійно молився до Бога, аби Господь усунув цю невіру з його серця. Надприродна благодать не полишила його, оскільки Бог, Отець милосердя і всякої Потіхи, зволив піднести його з глибин темряви і дати йому ту ж саму благодать, якої вділив невірному апостолові Томі. Одного ранку під час св.Меси, як той монах вимовив слова переісточення, його сумніви ще сильніше посилилися, більше ніж будь-коли. Завдяки благодаті, що викликає неймовірний подив, побачив він хліб переміненим у Тіло і вино – переміненим у Кров. Монах оторопів і здивувався цій надзвичайній події так, що перебував немовби в екстазі досить довгий час, а потім його здивування змінилося духовним щастям, яке переповнило його душу. Він обернув своє обличчя, вмите сльозами, і вигукнув до згромаджених: О щасливі друзі, яким наш блаженний Господь явив себе у цьому Пресвятому Таїнстві, аби себе об’явити перед вами й перед моєю власною недовірою! Підійдіть сюди, браття, і погляньте на нашого Бога, Який до нас прибув. Ось – Тіло і Кров нашого возлюбленого Христа!»

“ Тіло і застигла Кров збереглися донині

Чудо було підтверджене Церквою 17 лютого 1574 року; зробив це єпископ Родріґес Ґаспере. Тіло і застигла Кров збереглися донині. За корпусом релікварія бачимо кільце з людського тіла, діаметром 55 мм, яке оточує порожній простір, що його дванадцять століть тому заповнювала гостія, і п’ять шматочків крові, яка згорнулася, загальною вагою 15,85 г. Наприкінці минулого століття, 1970 року, реліквію піддали ретельним науковим дослідженням. Професор Одоарто Лінолі, фахівець у хімії, клінічній мікроскопії, анатомії та гістопатології, а також його співпрацівник Руджеро Бертеллі дійшли такого висновку: «Ми маємо справу з правим і лівим передсердями людського серця. Це м’яз, на якому не знайдено ніяких слідів засобів муміфікації. У келиху лежать згустки крові, у її нормальному хімічному складі, групи АВ – рідкісної в Європі, набагато частішої в Палестині».

Боже «Здрастуй»

– Отче, я знайшла поза храмом викинуту гостію, – до священика Алехандро Песета з церкви Пресвятої Богородиці в Буенос-Айресі підбігла схвильована жінка. То був вечір 18 серпня 1996 року. Гостія була настільки брудна, що священик не зміг її спожити. Вклав її в посудину з водою і замкнув у Дарохранительниці. Яким же був його подив, коли він помітив, що за тиждень облатка перемінилася в криваву субстанцію!

“ Серце жило у той момент, коли з нього взяли зріз. Лейкоцити проникли у м’язову тканину, що свідчить про те, що серце страждало

Він подзвонив до кардинала Хорхе Бергольйо, а той порадив зробити професійні фотознімки. На них було видно, що Гостія перемінилася в скривавлене тіло і значно збільшилась у розмірах. Справу тримали в таємниці, а Гостія спокійно лежала в Дарохранительниці. 1999 року її переслали вченим із Нью-Йорка. Аби не полегшувати їм праці, походження цього шматочка плоті їм не розкривали. Кардіолог і судовий патологоанатом доктор Фредерік Суґібе ствердив: «Це часточка серцевого м’яза лівого передсердя. Вона перебуває у стані запалення, в ній багато лейкоцитів. Це вказує на факт, що серце жило у той момент, коли з нього взяли зріз. Більше того, ці лейкоцити проникли у м’язову тканину, що свідчить про те, що серце страждало. За інших умов лейкоцити розпалися б через кілька хвилин».

Коли йому розповіли, звідки походить зріз, учений був вражений: «Яким чином консекрована Гостія могла перемінити свій характер і стати людським тілом і кров’ю – для науки залишиться нерозв’язною таємницею, яка повністю перевищує її компетенцію».

Навпомацки

– Євхаристійні чудеса є важливими подіями, – підсумовує с.Рафаела, клариска від Вічної Адорації. – Зрештою, навіть урочистість Божого Тіла є наслідком того, що Господь підтвердив свою присутність у відчутний спосіб, а з Гостії, яку священик тримав у руках, почала сочитися кров. Однак, на мою думку, для Бога важливішою є наша віра, наша сліпа довіра. Що ж залишається нам, сірим, малим людям? – запевнення Ісуса: «Щасливі ті, які не бачивши увірували», і віра в те, що у церкві отут за рогом вулиці вино перемінюється в життєдайну Кров Агнця. Коли 3 листопада 1974 року кардинал Войтила відвідав Ланчано, він провів ніч у поклонінні цій чудесній реліквії. Виїжджаючи з розпеченого сонцем містечка, записав у пам’ятній книзі: «Вчини, щоб ми в Тебе більше вірили, на Тебе більше покладали надію і сильніше Тебе любили». Він, як завжди, влучив у десятку.

Мартін Якімовіч, Gość Niedzielny



Переклад: CREDO

]]> http://www.credo-ua.org/2011/11/53523/feed 0 http://www.credo-ua.org/2011/11/53524 http://www.credo-ua.org/2011/11/53524#comments Mon, 07 Nov 2011 15:39:49 +0000 часопис CREDO http://www.credo-ua.org/?p=53524
У цьому матеріалі проаналізовані публікації онлайн-ресурсів – загальноукраїнських інформаційних агенцій, новинних сайтів, електронних версій всеукраїнських і регіональних друкованих видань, телеканалів і радіостанцій.

Позиція УГКЦ

Протягом місяця Глава УГКЦ Патріарх Святослав (Шевчук) та інші представники Церкви неодноразово висловлювали свою думку з приводу політичної ситуації в країні. ЗМІ подавали цю інформацію виважено, спираючись, зокрема, на матеріали прес-конференції голови Церкви, що відбулася 5 жовтня.

На цій прес-конференції йшлося про лист до Віктора Януковича, в якому єпископи УГКЦ подякували за визнання рівності всіх конфесій, але висловили стурбованість станом судочинства в Україні, непоміркованістю у ставленні до іммігрантів, мовним питанням тощо. УНІАН, «Захід.нет» і «Київ Пост» назвали позицію єпископів жорсткою, а «УНІАН-релігії» пішов далі, публікуючи матеріал о. Ореста-Дмитра Вільчинського, який охарактеризував позицію єпископів як заклик до повстання проти режиму Януковича. Втім, така позиція є дещо суб’єктивною, а матеріал – власною думкою автора. Владкиа Святослав також представив стратегію розвитку Церкви, наголосивши на планах залучити до катехизації за 2-3 роки вдвічі більше дітей та молоді.

Критичні зауваження владики Святослава стосувались і процесу створення єдиної Помісної Церкви в Україні. «Єдина Помісна Церква не може бути політичним проектом, реалізованим за ініціативою того чи іншого політика», — інформує 12 жовтня «УНІАН-релігії» з посиланням на газету «Факти». 14 жовтня він висловився і щодо судових процесів над Тимошенко і Луценком: «Сьогоднішній стан судочинства в Україні – одна з найглибших реальних виразок нашої держави». Окремо він додав, що суд над Тимошенко – це тільки верхівка айсберга і нагода звернути увагу на судові процеси, де влада орієнтована на обвинувачувальний вирок, нищить тисячі людей. Про це повідомили УНІАН, «Захід.нет» та «Український тиждень». Це можна пояснити тим, що «Захід.нет» орієнтується на читача з Західної України, на теренах якої традиційно популярна й авторитетна саме УГКЦ, тож немає нічого дивного, що заяви Церкви цікавлять переважну більшість людей. Що ж до УНІАН, то це ресурс дуже уважний до релігійних проблем, про що свідчить хоча б наявність окремого підсайту, присвяченого релігійному життю України. На шпальтах «Українського тижня» інформація про критику головою УГКЦ системи судочинства в Україні з’явилася в колонці журналіста Павла Береста. На додачу він вказує на разючу різницю в поведінці УГКЦ, яка не боїться вказувати владі на її вади і виразки, і УПЦ (МП), що «не оцінює дії влади й судів, якщо вони не пов’язані безпосередньо з релігійною справою». Слід зауважити, що інформацію про те, що представники УПЦ КП і УАПЦ також засудили вирок Тимошенко, ЗМІ майже не поширювали.

Майнові конфлікти

Увагу ЗМІ привернув також земельний конфлікт у Криму – 20 жовтня сайт «УНІАН-релігії» подав матеріал про те, що Українська народна партія вимагає від міської влади Севастополя передати місцевій римо-католицькій громаді приміщення колишнього костьолу великомученика Климента, в якому зараз розташований кінотеатр. Було наголошено на тому, що партія вважає необхідним виділити земельні ділянки під будівництво храмів УГКЦ та УПЦ КП, але ані думки міської влади, ані представників релігійних громад подано не було. Чи може політична риторика в таких питаннях сприйматись як деяка заангажованість ресурсу чи прихована політична реклама – це питання, над яким варто замислитись. Можливо, такий матеріал став наслідком заяви міністра оборони Росії про прийняття рішення відбудувати Володимирський собор у Севастополі, опублікованої 19 жовтня на сайті «Українські новини». У матеріалі зазначається, що кошти на проект вже виділені Міністерством оборони Росії і громадськими організаціями. Вочевидь, національні сили в Україні бачать в цьому загрозу і зі свого боку намагаються посилити позиції інших Церков. Але, в будь-якому випадку, таке втручання влади в церковне життя є, з одного боку порушенням Конституції, а з іншого боку – реаліями нашого життя.

Непростим є становище Римо-Католицької Церкви в Одесі. 12 жовтня «Коментарі» подали коментар єпископа Броніслава Бернацького про потребу відстоювання території Кафедрального собору.

Найбільш резонансним стало протистояння між представниками влади і місцевих віруючих у Тернополі. Нагадаємо, ще 5 років тому на території парку Національного відродження було побудовано каплицю. Це будівництво міська рада визнала незаконним і на сесії прийняла рішення про її демонтаж, яке зустріло спротив вірян і призвело врешті-решт до масової бійки. ЗМІ відреагували на цю подію дуже по-різному. Журналіст Світлана Мичко в матеріалі «України молодої» назвала людей, які побудували каплицю, «релігійними загарбниками», наголосивши, що ті не належать до жодної з конфесій, зареєстрованих в Україні, та є сектантами. Автор стверджувала, що, «прикриваючись начебто чудесною з’явою в тому місці самої Богородиці і маніпулюючи релігійним менталітетом місцевого населення, члени об’єднання «праведних католиків», яке не визнала жодна із зареєстрованих на Тернопільщині конфесій, поступово звели там чималу будівлю та добротний паркан, відтак почали поводитися у громадському місці так, ніби це їхня приватна територія». Процес знесення каплиці журналіст описала як «скандальне шоу». Також автор процитувала главу Тернопільсько-Зборівської єпархії УГКЦ владику Василія, який кваліфікував діяльність групи «праведних католиків» як сектантську. Така безапеляційна позиція автора не врівноважується навіть визнанням, що деякі тернополяни все ж були обурені методами дій правоохоронців.

Натомість видання «Сегодня» вдалося до надто емоційного опису руйнування каплиці і опосередковано підтримало тих, хто виступив проти її демонтажу. Видання залишилося вірним собі й перевело конфлікт у політичну площину — наприкінці матеріалу було зауважено, що за фондом «Скринька милосердя», який 5 років тому побудував каплицю, стоять люди, які не поділили щось із нинішньою тернопільською владою – ВО «Свобода». Також було наголошено, що греко-католицькі церковники вважають їх розкольниками, бо ті, прикриваючись УГКЦ, збирали пожертви. Републікує цей матеріал і сайт «Коментарі».

У Львові Церква також має майнові претензії до міської влади. «Захід.нет» 7 жовтня подав вимогу римо-католицької громади міста повернути їм костел Св. Марії Магдалини, який зараз виконує функції органного залу. Схоже, подібні заяви викликані іншим подібним прецедентом у Львові. Як повідомили чимало ЗМІ («Захід.нет», «Коментарі» та інші), церква Петра і Павла, в якій дотепер розміщувалось книгосховище наукової бібліотеки ім. Василя Стефаника, повернеться греко-католицькій громаді, і вже 6 грудня тут відбудеться перше богослужіння. На вирішення справи з мертвої точки вплинуло виділення приміщення під книгосховище, яке обійшлось державі, як зауважили 19 жовтня «Коментарі», в 1,815 млн гривень.

Церква vs Хеловін

Резонанс викликала і заява голови Запорізької єпархії УПЦ (МП), який звернувся до влади з проханням перешкодити святкуванню Хеловіна в запорізьких навчальних закладах. «Українські новини», «Український тиждень», УНІАН, «Сегодня», ТСН, «Коментарі» републікують заяву архієпископа Луки, який наголошує на руйнівній дії цього свята на свідомість дітей. «Кореспондент» робить цікаве порівняння цієї заяви з висловленим раніше протестом УПЦ КП щодо святкування Міжнародного жіночого дня 8 березня в перший тиждень Великого посту. Цікаво, що намагалися врівноважити тему, подаючи опозиційну думку, тільки «Коментарі». 31 жовтня видання розмістило розмову з експертом, в якій задалося питанням, чи справді святкування Хеловіна несе небезпеку православній традиції. Експерт вважає, що «насправді жодна з православних і протестантських церков, що мають який-небудь вплив в Україні, не бореться з Хеловіном. Бо реальна боротьба передбачає як мінімум те, що повинні були б бути масові звернення усіх єпархій до вірян, мала б бути заява, обов’язкова для проповідей усіх священників. До того ж, коли у цьому є потреба, православна Церква організовує хресні ходи, проводить якість інші заходи. Тож нинішні заяви щодо Хеловіну – не більше, ніж порожні слова.»

Вшанування пам’яті Івана Павла ІІ

Майже всі ЗМІ звернулись до теми віддання шани Папі Римському Івану Павлу ІІ. Як повідомлялося, відтепер у Сумах і Одесі будуть зберігати мощі Папи Римського, а 22 жовтня, в день пам’яті понтифіка, в Житомирі було встановлено пам’ятник коштом католицької спільноти і місцевої громади. Попри загальний позитивний тон повідомлень, деякі сайти проводили досить несподівані паралелі. У матеріалі про відкриття пам’ятника «Фокус» наголошує: «Ранее сообщалось, что в Луганске намерены установить памятник российской императрице Екатерине ІІ». Чи можуть подібні акценти свідчити про те, що вшанування пам’яті Папи Римського мусить бути врівноважене рівноцінною подією з «російського світу»? І що це — позиція конкретного журналіста чи редакції? Відповіддю на це питання може стати публікація від 18 жовтня, в якій повідомляється про заклик Митрополита Одеського Агафангела боротися за державний статус російської мови.

Витяг з Моніторингу висвітлення світськими виданнями найрезонансніших подій у жовтні 2011 року

Марина Довженко,РІСУ

]]> http://www.credo-ua.org/2011/11/53524/feed 0 http://www.credo-ua.org/2011/10/52528 http://www.credo-ua.org/2011/10/52528#comments Sat, 22 Oct 2011 05:07:23 +0000 часопис CREDO http://www.credo-ua.org/?p=52528
Кардинал Ів Конгар найбільше допоміг очищенню слова «мирянин»

Християнство змінило так багато чого в людській культурі… Сама ідея, скажімо, прав жінки або – тим більше – прав дитини не з’явилась би у свідомості ніякого суспільства, якби не культ Богородиці та Дитятка Ісус, а також зміни у ставленні до жінки й дитини. Таке цінне для нас слово «спільнота, спільність» – койнонія – мало відтінок значення «брудне, бо спільне». А щодо мирян, то це ще цікавіша історія.

Дослідження етимології слова «мирянин» провели після ІІ Ватиканського Собору Ж.де ла Потері та Дж.Ферро. Отже, на думку цих дослідників, необхідно розрізняти два слова: laikos i laos. Друге слово вживалося в елліністичних джерелах і означало «солдатів, не командирів», «піхоту, на відміну від моряків», «сільське населення». Слово laos багато разів (близько 2000) зустрічається у Старому Завіті, і 141 раз – у Новому. В Септуагінті воно має значення «народ, присвячений Богові», «народ Ягве», або й «народ» загалом. У Новому Завіті воно означає «вибраний народ – Ізраїль» або застосовується як визначення Церкви, Народу Божого (чи місцевої Церкви як конкретної спільноти).

Натомість слово laikos (латиною laicus) має негативний відтінок. Воно відоме мовознавцям із папірусів, які походять ще з ІІІ століття до Христа, але у Святому Письмі не вживається – ні у Старому, ні в Новому Завіті. І можна зрозуміти, чому!

Наприклад, на папірусі зі Стасбурга (колекція Райнера), який походить приблизно з 260 р. до н.е., це слово вжито у значенні «селюки, негідники», «недостойний чоловік», «негідна жінка» – як протиставлення людям шляхетного походження та вихованої поведінки. Цей відтінок слова laikos не був чужий ранньому християнству. Наприклад, зустрічається воно у Климента Римського, Климента Александрійського, Орігена. У Климента Римського воно стоїть у виразі «людина низького походження». На думку Ферро, це слово ніколи не означало нічого доброго: «негідний» або й «неосвічений».

Новий Завіт не знає слова «мирянин»

Крім того, майже в усіх словниках слово laik є протиставленням до визначень осіб духовних, а вирази «зісвіччення – лаїцизація», «мирське життя», «мирська поведінка» показують, що цей відтінок існує надалі. Ідея відділення Церкви від держави, яка панувала у світі з XVIII століття, вельми цьому посприяла.

Однак у сучасній «християнській мові», якщо можна так сказати, слово «мирянин», «лаїк» набуло зовсім іншого звучання. Як ото буває зі словами, воно змінило своє забарвлення, і сьогодні аж ніяк не можна робити якісь висновки про місце мирян у Церкві, виходячи з його етимології.

Найбільше допоміг очищенню цього слова, мабуть, кардинал Ів Конгар. У своєму опрацюванні про історію духовності мирян (Laicat; у: Dictionnaire de spiritualité, Paris 1976) він провів огляд, починаючи з Нового Завіту. І, думаю, багатьом сучасним мирянам, активним і діяльним синам та донькам Католицької Церкви, буде цікаво дізнатися, що Новий Завіт… не знає слова «мирянин». У цих текстах згадуються «брати», «учні», «стадо»… «святі».

Розвиток терміну «мирянин» ішов століттями; парадоксальним чином, унаслідок антиклерикальних настроїв та революцій це слово знову набуло подвійного значення: як не-монах і не-священик у Церкві, а також як людина взагалі з-поза Церкви («мирська»). Особисто я вбачаю в цьому відлуння того, що Бог, Який сам є Слово і створив світ словом, – бореться за слова в нашому світі. Бо коли західні суспільства масовано зісвіччилися, то в лоні Церкви виникли рухи та спільноти, чиєю метою було виховання віруючих мирян, справжніх «святих Господніх».

Бо слово, з погляду віри, ніколи не буває самим лише звуком.

]]> http://www.credo-ua.org/2011/10/52528/feed 3 http://www.credo-ua.org/2011/10/52048 http://www.credo-ua.org/2011/10/52048#comments Mon, 10 Oct 2011 04:03:13 +0000 часопис CREDO http://www.credo-ua.org/?p=52048

Переміна Гостії в людське тіло, а месального вина – в людську кров, багаторічні євхаристійні пости, левітації та чудесні зцілення… Історія Церкви знає понад 130 чудес, пов’язаних із Євхаристією. Вони стаються у хвилини сумніву в істинній присутності Христа у Пресвятому Таїнстві, під час спроб профанації, а також як винагорода за віру й любов.

Тіло і Кров

Першим євхаристійним чудом вважається переміна Гостії та вина у шматочок людського тіла і кров, яка сталася у VIII ст. в монастирі Ланчано, в італійській провінції К’єті над Адріатичним морем.

“ Гостія стала живою плоттю, а вино – людською кров’ю

У тамтешньому монастирі отців-василіан одного зі священиків мучили сумніви щодо присутності Христа під видами хліба й вина. Напали на нього ці сумніви також під час св.Меси, яку він служив. І тоді, щойно він закінчив вимовляти слова консекрації, Гостія стала живою плоттю, а вино – людською кров’ю. Монах розповів про це своїм співбратам. Звістка рознеслася навкруги. Було зроблено спеціальний релікварій, у якому Тіло і Кров зберігаються до сьогодні. Кров скипілася в п’ять грудочок, а Тіло залишилося без змін. Ретельне дослідження чудесної Євхаристії було проведене 1970 року. Дослідники заявили, що Тіло є шматочком людського серця, без будь-яких слідів консервації, а Кров відноситься до І групи (АВ).

Підтверджені випадки євхаристійних чудес походять головно з Італії, де в період від 1000 до 1772 року зафіксовано 16 таких подій. До найславетніших із них належать: чудо у Трані (1000 рік), Феррарі (28 березня 1171), Алатрі (1228), Флоренції (30 грудня 1230 і 24 березня 1595), Больсені (1264), Оффіді (1273), Мацераті (25 квітня 1356), Турині (6 червня 1453), Асті (25 липня 1535 і 10 травня 1718), Сієні (14 серпня 1730) і Сан П’єтро а Патьєрно (27 січня 1772). Описання цих чудес можна знайти у книжці «Євхаристійні чудеса», яку написала Джоан Керол Круз (авторка кількох книжок релігійної тематики, зокрема про чудеса та святих; кармелітська терціарка, матір п’ятьох дітей). Одне з таких нещодавніх чудес зафіксовано 1984 року у Ватикані, під час уділення Святого Причастя блаж.Йоаном Павлом ІІ. Це сталося в його приватній каплиці, де він причащав групу паломників з Азії. Коли Причастя приймала одна кореянка, Гостія стала шматочком тіла. Святіший Отець у глибокому мовчанні благословив цю жінку і продовжив причащати вірних.

“ Чуда відбувалися також і коли Пресвяті Дари було профановано

Чуда видимої переміни ставалися, аби зміцнити віру в істинну присутність Христа під час консекрації. Відбувалися вони також і коли Пресвяті Дари було профановано. Одна жінка в Аугсбурзі вирішила мати Гостію у себе вдома; це було 1194 року. Вона прийняла Причастя, але не проковтнула його, а загорнула в хусточку й віднесла до дому. Минули роки, й замучена совістю жінка сказала священикові правду. Той же, відкривши саморобний релікварій, побачив, що Гостія стала шматочком Тіла.

“ Коли молода дівчина сховала Гостію, аби передати її ворожці, щоб та виготовила любовний напій… коли одна заміжня жінка збиралася виготовити з Гостії «ліки» проти невірності свого чоловіка…

Таке само чудо сталося століттям пізніше в Італії, коли молода дівчина сховала Гостію, аби передати її ворожці, щоб та виготовила любовний напій. Ще одне чудо сталося, коли одна заміжня жінка збиралася виготовити з Гостії «ліки» проти невірності свого чоловіка.

Крім цього, також і профанація, скоєна ненавмисно, з недбальства або бездумності самих священиків, не раз ставала приводом видимої переміни Пресвятого Таїнства. В італійській Сієні 1330 року одного священика покликали до хворого. Він із поспіху вклав Гостію не в спеціальну посудину, а поміж сторінок Бревіарію. Довкола неї на сторінках книги з’явилися сліди крові. Одна зі сторінок цього Бревіарію збереглася донині.

Євхаристія має цілющу міць. Один домініканець, о.Франциск Лерм, про якого до наших часів дійшло небагато відомостей, поволі втрачав зір із плином років, аж доки не осліп повністю. В молитві він виблагав чудо й отримував дар зору саме на час, потрібний йому, щоб відслужити св.Месу.

Інколи в Гостії люди бачили постать дитини або молодого чоловіка. Таке чудо сталося в Польщі за часів поділу, в місцевості Дубна (нині це територія України). 1867 року під час 40-денного молебню, коли було виставлено Пресвяті Дари, вірні несподівано побачили ясні промені, які «вистрілювали» з Гостії. Незабаром усередині Гостії виникла постать Спасителя. Це чудо тривало до кінця молебню, і його бачили всі, зібрані у храмі.

Найдосконаліша пожива

Історія Церкви знає також чуда, звані євхаристійними постами. Люди, які це переживають, їжі не приймають взагалі, інколи довгі роки, і єдиною їхньою поживою є Святе Причастя.

Один із перших прикладів євхаристійного посту, щодо якого збереглися документи, стосується французької сільської дівчини Альпаїс, яка жила на початку ХІІІ століття. Після численних тяжких хвороб дівчина була паралізована, а її єдиною поживою залишалося щоденне Причастя. До неї прибувало чимало паломників, також і князівського роду, а Церква офіційно дослідила і визнала це чудо. По смерті Альпаїс була беатифікована.

“ він прожив 20 років, не потребуючи ні їжі, ні пиття, лиш приймав Святе Причастя раз на місяць

Багато задокументована також історія св.Миколая з Флюе у Швейцарії (кінець XV ст.). Він походив із сільської родини, як солдат брав участь у чотирьох воєнних кампаніях. Повернувшись додому, оженився і став батьком десятьох дітей. Як минуло чверть століття, жінка погодилася, щоб він розпочав пустельницьке життя у долині неподалік. Там, знаний як брат Клаус, він прожив 20 років, не потребуючи ні їжі, ні пиття. Єдино лиш приймав Святе Причастя – раз на місяць.

У наші часи відома французька містичка, Марта Робен, прожила кількадесят років, живлячись самою лише Євхаристією. Вона народилася 1902 року, а померла 1991-го. Усе життя прожила в своєму рідному селі Шатонеф-де-Галор поблизу Ліону. З дитинства була побожна й лагідна. У 16-річному віці захворіла на запалення мозку. 15 жовтня 1925 року актом довіри цілковито віддала своє життя Богові. Від 1926 року була паралізована, а від 1928 року не могла ні спати, ні що-небудь ковтати, тож нічого не їла й не пила. Упродовж 51 року її єдиною поживою, раз на тиждень, була Євхаристія. 2 жовтня 1930 року Марта Робен отримала стигмати – знаки Страстей Господніх: на стопах, долонях, на боці й на чолі. Щотижня переживала страждання Христові у своїй душі та в тілі. В липні 1942 року втратила зір.

“ Кожне християнське життя є Месою, а кожна душа на цьому світі є «Гостією»

Лежачи паралізована більш ніж півстоліття, вона постійно жертвувала себе Богові. Казала, що «кожне життя є дорогою через Голготу, і кожна душа – Гетсиманським садом; там кожній людині доводиться в тиші пити келих свого життя. Кожне християнське життя є Месою, а кожна душа на цьому світі є «Гостією». (…) Гостія вашої Меси – то ви самі; ви, тобто все, чим ви є, що маєте, що робите».

Марта Робен зіграла надзвичайно важливу роль у новітній історії французької Церкви. Вона була духовним керівником багатьох відомих людей, лідерів нових католицьких спільнот, що поставали в цій країні.

Безпосередньо за її натхненням виникли «Вогнища Любові» (Foyers de Charité). Перше Вогнище заклав на прохання Марти Робен її майбутній сповідник о.Жорж Фіне (1898-1990) з Ліону. Нині вони діють у 40 країнах. З-посеред 75 центрів «Вогнища» лише 14 діють у Франції.

Євхаристійний піст

Євхаристійний піст пов’язаний з відсутністю апетиту, небажанням або й відразою до їжі. В дуже тяжкій формі його переживала св.Катерина Сієнська. З розповідей її сповідника виникає, що попри старання нормально їсти, свята не могла себе примусити. Шлунок нічого не перетравлював, і все прийняте всередину поверталося назад, навіть вода.

Євхаристійний піст пізнали також і люди ХХ століття – наприклад, Александріна да Коста (пом. 1955 р.) і Тереза Нойман (пом. 1962 р.)

Причастя з рук Господа

Святі, які з різних причин були позбавлені на певний час можливості приступати до Причастя, отримували благодать приймати його в чудесний спосіб. Одним з таких був св.Станіслав Костка (пом. 1568 р.). У той час, коли юнак готувався вступити в Товариство Ісуса, він захворів і був змушений затриматися в однієї лютеранської родини. Господарі не погодилися привести до нього священика з Причастям. Костка гаряче молився до св.Варвари, покровительки таїнства сповіді і Святого Причастя в годину смерті. Свята явилася йому в супроводі ангела і принесла Євхаристію.

“ В день її смерті сталося чудо, і Гостія повисла над головою дівчинки

Домініканські перекази оповідають про подібне чудо, яке сталося з наймолодшою святою цього Ордену, 11-річною Імельдою. Був 1333 рік. Імельда вже рік належала до Ордену. Її прийняли з усім можливим спротивом, і з огляду на молодий вік не допускали до Причастя. Імельда дуже страждала, бачачи щодня, як інші домініканки приймають Євхаристію. В день її смерті сталося чудо, і Гостія повисла над головою дівчинки. Монахині, які були свідками цієї події, повідомили про це священика, який відправляв св.Месу. Він підійшов до дівчинки, узяв Гостію, яка перебувала в повітрі над нею, і подав Імельді. Молодесенька домініканка померла через хвилину після прийняття Причастя.

Дар сліз

Деякі святі отримали також дар сліз за свої гріхи або через страждання Ісуса Христа. Під час Євхаристії вони плакали на прославу Бога і для спокутування за гріхи. Найбільш знана з-посеред них – св.Клара (пом. 1253р.). Інший святий, Фелікс із Канталіче (пом. 1587р.) так сильно плакав під час св.Меси, що не міг рецитувати месальних молитов.

Окрім дару сліз, за їхню надзвичайну любов до Христа у Євхаристії святі бували винагороджені сяючими німбами, вогнистим відблиском, екстазами. Такі чудеса спостерігалися, зокрема, в житті св.Ігнатія Лойоли, засновника Товариства Ісусового.

“ Екстази, що їх переживали святі, споглядаючи Пресвяті Дари, інколи супроводжувалися левітацією

Екстази, що їх переживали святі, споглядаючи Пресвяті Дари, інколи супроводжувалися левітацією, тобто піднесенням у повітря. Святий Йосиф із Купертіно (пом. 1663р.), чиї майже щоденні левітації мають численні документальні підтвердження, проголошений покровителем тих, хто подорожує повітрям. Дар левітації збуджує подив, але й страх – інколи також і страх за життя святого. Самі левітатори зазвичай згадують це явище як лагідне зринання вгору. Лише св.Тереза Авільська зізналася, що її власні левітації викликали також і в ній самій острах перед надзвичайною силою і міццю Бога, Який «не задовольняється, притягуючи до себе самі тільки душі, але прагне також і тіла».

КАІ


Переклад: CREDO

]]> http://www.credo-ua.org/2011/10/52048/feed 3 http://www.credo-ua.org/2011/09/51297 http://www.credo-ua.org/2011/09/51297#comments Fri, 23 Sep 2011 09:47:33 +0000 часопис CREDO http://www.credo-ua.org/?p=51297

Фото: wiara.pl

Дорогі браття єпископи,

Дорогі брати і сестри,

Коли я дивлюсь на цю обширну арену Олімпійського стадіону, де ви сьогодні зібралися у такій великій кількості, моє серце сповнюється великою радістю і впевненістю. Я всіх вас щиро вітаю: вірних архидієцезії Берліна та інших дієцезій Німеччини, а також численних паломників із сусідніх країн. П’ятнадцять років тому Берлін, столицю Німеччини, вперше відвідав Папа. Ми всі добре пам’ятаємо візит мого попередника, блаженного Йоана Павла ІІ, а також беатифікацію Бернгарда Ліхтенберга та Карла Лайзнера – саме на цьому місці.

Якщо ми подивимось на цих беатифікованих, а також на величезну кількість канонізованих та беатифікованих, то можемо зрозуміти, що означає жити як гілки Христа, істинної виноградної лози, і приносити багаті плоди. Сьогоднішнє Євангеліє знову ставить перед нами образ цієї виткої рослини, яка так пишно поширюється на сході, символ життєвості і метафора краси і динамізму Ісусових стосунків з учнями і друзями.

У притчі про виноградну лозу Ісус не каже: «Ви – виноградина», але: «Я виноградина, а ви – гілки» (Йн.15.5). Іншими словами: «Так як гілки прив’язані до виноградини, так і ви пов’язані зі мною!»

«Але так як ви пов’язані зі мною, так ви пов’язані один з одним». Ця приналежність одні до одних і до Нього не є якимись ідеальними символічними відносинами, але – скажу так – біологічним, життєпередавальним станом приналежності до Ісуса Христа. Такою є Церква, ця спільність життя з ним і заради один одного, спільність, яка закорінюється в хрещенні і поглиблюється та отримує все більше і більше життєвої сили в Євхаристії. «Я – виноградина правдива» насправді означає: «Я є вами, а ви є Мною» – безпрецедентна ідентифікація Господа з нами, Його Церквою.

По дорозі до Дамаску сам Христос питає Саула, переслідувача Церкви: «Чого мене переслідуєш?» (Ді 9,4). Цими словами Господь виражає спільну долю, яка виникає з внутрішньої спільності життя Його Церкви з Ним, воскреслим Христом. Він продовжує жити у своїй Церкві у цьому світі. Він присутній серед нас, і ми є з ним. «Чого мене переслідуєш?» Власне Ісус покладає край переслідуванням Церкви. В той же ж час, коли нас утискають через нашу віру, ми не самі: з нами Ісус.

Ісус каже у притчі: «Я – виноградина правдива, а мій Отець – виноградар» (Ів. 15,1), і далі він пояснює, що виноградар береться за ніж, відрізає сухі гілки і очищує ті, що приносять плід, щоб вони приносили більше плодів. Виражаючись словами пророка Езекиїла, які ми чули в першому читанні, Бог хоче вийняти мертві кам’яні серця з наших грудей для того, щоб дати нам живі серця з м’яса (пор. Ез. 36,26). Він хоче подарувати нам нове життя, повне сил. Христос прийшов кликати грішників. Саме вони потребують лікаря, а не здорові (пор. Лк. 5,31). Отже, як про це говорить ІІ Ватиканський Собор, Церква є «універсальним таїнством спасіння» (Lumen Gentium, 48), яка існує для грішників для того, щоб відкрити їм шлях навернення, зцілення і життя. Це – істинна і велика місія Церкви, довірена Їй Христом.

Багато людей бачать лише зовнішню форму Церкви. І це робить Церкву лише однією із багатьох організацій у демократичному суспільстві, чиї критерії і закони застосовуються до завдання оцінювання і давання ради із настільки складною сутністю як «Церква». Якщо до цього додати ще сумний досвід того, що Церква містить як хорошу, так і погану рибу, пшеницю і кукіль, і якщо брати до уваги лише ці негативні аспекти, то вже не видно величного і глибокого таїнства Церкви.

Це слідує тому, що приналежність до цієї виноградини, «Церкви», перестає бути джерелом радості. Незадоволення і незгода починають поширюватися, коли людське перебільшене і помилкове поняття «Церкви», їх «омріяної Церкви», не вдається матеріалізувати! Тоді ми більше не чуємо радісної пісні «Дякую Богу, котрий своєю благодаттю покликав мене до Своєї Церкви», яку покоління католиків співали з великим переконанням.

Господь продовжує: «У мені перебувайте – а я у вас! Як неспроможна гілка сама з себе плоду принести, якщо не перебуватиме вона на виноградині, ось так і ви, якщо не перебуватимете в мені … Без мене ж ви нічого чинити не можете.» (Йн. 15,4).

Перед кожним з нас постає цей вибір. Господь нагадує нам скільки всього поставлено на карту, продовжуючи свою притчу: «Якщо хтось у мені не перебуває, той, мов гілка, буде викинутий геть і всохне; їх бо збирають, кидають у вогонь, – і вони згоряють!» (Йн. 15,6). Щодо цього Св. Августин каже: «Гілка придатна лише до однієї з двох речей: або до виноградини, або до вогню; якщо вона не на виноградині, то її місце у вогні; і для того, щоб уникнути останнього, вона має зайняти місце на виноградині».

Рішення, яке від нас вимагається тут, дає нам чітко усвідомити екзистенціальну важливість наших життєвих виборів. У той же час, образ виноградини є знаком надії і впевненості. Сам Христос прийшов у цей світ через втілення, щоб бути нашим коренем. Які б труднощі чи посухи не падали на нас, Він є тим джерелом, яке пропонує нам воду життя, яка поживлює і посилює нас. Він бере на себе всі наші гріхи, страхи і страждання, він очищує і трансформує нас, у таїнственний спосіб, у добре вино. У скрутні часи нам може здаватись ніби ми самі знаходимося під винним пресом, як виноградини, які цілком розчавлюють. Але ми знаємо, що якщо ми з’єднані з Христом, то стаємо зрілим вином. Бог може перетворити на любов навіть найбільш обтяжливі та гнітючі аспекти нашого життя. Важливо, щоб ми «перебували» в Христі, у виноградині. Євангелист використовує слово «перебувати» кілька разів у цьому короткому уривку. Це «перебування в Христі» характеризує усю притчу. У наші часи невгамовності та браку зобов’язань, коли так багато людей втрачають свій шлях і ґрунт, коли любляча вірність у шлюбі та дружбі стала настільки крихкою та короткотривалою, коли в наших потребах ми взиваємо як учні по дорозі до Еммаусу: «Господи, залишися з нами, бо вже наближається вечір і темрява находить на нас!» (пор. Лк. 24,29), тоді воскреслий Господь дає нам місце схову, місце світла, надії і впевненості, місце відпочинку і безпеки. Коли посуха і смерть обвиваються навколо гілок, тоді майбутнє, життя і радість слід знаходити в Господі.

Перебувати у Христі означає, як ми бачили раніше, перебувати також в Церкві. Уся спільнота вірних була міцно інкорпорована у виноградину, в Христа. В Христі ми належимо один одному. У цій спільності він підтримує нас, і в той же час вірні підтримують одні одних. Вони міцно стоять разом проти негод і пропонують один одному захист. Ті, хто вірять, не є самотні. Ми не віримо самі, але віримо з усією Церквою.

Церква, як провісник Божого слова та уділяч таїнств, з’єднує нас з Христом, правдивою виноградиною. Церква, як «повнота та довершення Спасителя» (Пій XII, Mystici Corporis, AAS 35 [1943] p. 230: «plenitudo et complementum Redemptoris») є для нас запорукою божественного життя і посередником тих плодів, про які притча про виноградник розповідає нам. Церква – це найкращий подарунок від Бога. Таким чином Св. Августин також каже: “Якщо людина любить Церкву Христову, то мусить мати Святого Духа”. Разом з Церквою і у Ній ми можемо проголошувати усім народам, що Христос є джерелом життя, що Він існує, що він є Тим, до кого ми так прагнемо. Він віддає себе. Той, хто вірить в Христа, має майбутнє. Бо Бог не хоче того, що засохло, вмерло, змінилось і в результаті відкинулось: Він хоче того, що є плідне, живе, Він хоче життя в повноті.

Дорогі брати і сестри! Я бажаю усім вам, щоб ви змогли відшукати радість з того, що ви пов’язані з Христом в Церкві, що ви можете знаходити комфорт і спасіння в часі потреби, і щоб ви стали цінною виноградиною Христової радості та любові до цього світу. Амінь.

Переклад: Католицький Оглядач

]]> http://www.credo-ua.org/2011/09/51297/feed 0 http://www.credo-ua.org/2011/09/51218 http://www.credo-ua.org/2011/09/51218#comments Thu, 22 Sep 2011 11:49:22 +0000 часопис CREDO http://www.credo-ua.org/?p=51218
Фото: spiegel.de

Пане Президенте Федеративної Республіки,

Пані та Панове,

Дорогі друзі,

Дякую вам за теплий прийом тут, у Палаці Бельвю. Я особливо вдячний Вам, Пане Президенте, за запрошення здійснити цей офіційний візит, який є моїм третім перебуванням у Федеративній Республіці Німеччини, як Папи. Сердечно дякую Вам за ваші щирі слова привітання. Я також дякую представникам Федеративного Уряду, Бундестагу, Бундесрату та міста Берлін за їх присутність тут, що є знаком їх поваги до Папи, як Наступника Апостола Петра. Я також дякую трьом єпископам, які мене тут приймають: Архиєпископу Вуелькі з Берліну, єпископу Ванке з Ерфурта та Архиєпископу Цолічу з Фрайбургу, а також всім, хто на різноманітних церковних та громадських щаблях допомагав у приготуванні цього візиту до моєї батьківщини і доклався до його успішного перебігу.

Хоча ця подорож і є офіційним візитом, який зміцнить добрі стосунки між Німеччиною та Апостольською Столицею, я прибув сюди, в першу чергу, не для того, щоб осягнути якісь окреслені економічні чи політичні цілі, як це, очевидно, роблять інші державні мужі, але для того, щоб зустрітися з людьми та говорити про Бога.

Ми з вами стаємо свідками зростаючої байдужості до релігій в суспільстві, яке вважає істину чимось на кшталт перепони у прийнятті рішень, і надає перевагу утилітарним міркуванням.

В той же ж час, необхідною є зв’язуюча основа для нашого співіснування; в протилежному випадку люди житимуть у суто індивідуалістичний спосіб. Релігія є однією із цих основ для успішного соціального життя. «так як релігія потребує свободи, так само свобода потребує релігії». Ці слова великого єпископа та соціального реформатора Вільгельма фон Кеттелера, двохсоту річницю від народження котрого відзначатимемо цього року, залишаються поза часом.

Свобода вимагає споконвічного посилання на вищу інстанцію. Той факт, що існують цінності, які не є абсолютно відкритими для маніпуляції, є дійсною запорукою нашої свободи. Той, хто почувається зобов’язаним до істинного та доброго, відразу погодиться з наступним: свобода розвивається лише у відповідальності перед вищим добром. Таке добро існує виключно для всіх, отож, я повинен завжди цікавитися також і своїми ближніми. У відсутності стосунків неможливо жити свободою.

У людському співіснуванні свобода є неможливою без солідарності. Те, що я роблю за рахунок інших не є свободою, а злочинною діяльністю, яка шкодить іншим і мені. Я можу воістину розвиватись як вільна особа лише тоді, коли використовую свою владу для добра інших. Це є істинним не лише у приватних справах, але і у суспільстві загалом. Відповідно до принципу субсидіарності, суспільство повинне надавати достатньо місця для розвитку менших структур і, в той же час, повинне підтримувати їх, щоб одного дня вони могли стати самостійними.

Тут у Палаці Бельвю, з якого відкривається чудовий вид на береги річки Шпреє, та розташованому неподалік Колони Перемоги, Бундестагу та Бранденбурзьких Воріт, ми знаходимось в самому серці Берліну, столиці Федеративної Республіки Німеччина. Цей Палац, з його драматичною історією – як і багато будинків цього міста – є свідченням історії Німеччини. Чіткий погляд у минуле, навіть на його темні сторінки, дає нам нагоду вчитись на його основі і отримувати поштовх для майбутнього. Німеччина стала тим, чим є сьогодні, завдяки силі свободи, сформованої відповідальністю перед Богом та одні перед одними. Вона потребує динамізму, котрий охоплює кожен людський сектор для того, щоб продовжувати зараз свій розвиток. Вона потребує його у світі, який вимагає глибокої культурної онови і віднайдення фундаментальних цінностей, на яких слід будувати краще майбутнє (Caritas in Veritate, 21).

Я вірю, що мої зустрічі впродовж цього візиту – в Берліні, Ерфурті, Айхсфельді та Фрайбурзі – зможуть здійснити невеликий внесок до цього. У ці дні нехай Бог уділить всім вам Своє благословення.

Переклад: Католицький Оглядач

]]> http://www.credo-ua.org/2011/09/51218/feed 0 http://www.credo-ua.org/2011/08/49862 http://www.credo-ua.org/2011/08/49862#comments Mon, 29 Aug 2011 09:24:01 +0000 часопис CREDO http://www.credo-ua.org/?p=49862

Цього року піша серпнева трьохденна проща Львів-Унів святкує свій двадцятирічний ювілей. З цієї нагоди її незмінний керівник, єрм. Юстин Бойко, монах Студійського уставу, поділився спогадами та думками.

– Як виникла ідея прощі?

- Ідея цієї прощі зародилася на початках незалежності України у 1991 році. Ініціаторм був владика Йосиф (Мілян), сьогодні єпископ-помічник Київський, тоді о. Йосиф Мілян, котрий на той час виконував обов’язки настоятеля Унівського монастиря Студійського уставу у Львові. Саме він з Марійською дружиною на світанку незалежності, коли ми планували перейняти цей монастир, відновив прощі до Святоуспенської Унівської лаври після багатьох років тоталітарного режиму. Ці прощі існували і до цього часу, вони, однак, мали інший характер. Згідно з переказами монахів, прощі мали релігійно-комерційний характер. Релігійний виявлявся у тому, що люди ішли пішки здалека, присвячуючи свій час, жертвуючи його в якомусь особистому намірі. В Уневі завершували своє паломництво сповіддю і молитвою. Однак завданням монахів-студитів було також відновити українське село, допомогти українському селянинові збути свою продукцію. Тому напередодні свята Успення Пресвятої Богородиці і тиждень перед тим відбувалися ярмарки, де можна було побачити багато цікавих витворів мистецтва, з іншого боку, спробувати жіночу випічку, чи побачити те, що роблять ковалі тут, на місці. Це був прототип Сорочинського ярмарку сьогодні.

– Який зміст носить проща сьогодні?

- На даний час проща до Святоуспенської Унівської лаври, яка була відновлена у 1991 році, має суто духовно-релігійний зміст. Ми вирушаємо з храму святого архистратига Михаїла у Львові і три дні йдемо в Унів.

– Якою є тема прощі цього року?

Цьогорічна тема: «Слово Боже в житті людини». Вона є відповіддю, з нашого боку, на заклик Синоду єпископів УГКЦ про те, щоби 2011р. у рамках приготування до святкування ювілею 1025-ліття хрещення Руси-України присвятити саме темі «Керигми», проповідуванню Божого Слова. Ми, однак, намагалися охопити трохи ширший аспект. Для того щоби могти проповідувати Боже Слово, християнин, передусім, повинен його зрозуміти, навчитися його слухати. Тому ми роздумуємо над тим, що таке Слово Боже і як ми маємо його сприймати. Цей аспект розвивали наші духівники та вищезгадані запрошені особи на дев’ятьох зупинках, які у нас були. А також тридцять координаторів розвивали цю тему у групах.

– Яка прогама паломництва?

- Це духовно-молитовна програма. Ми запрошуємо різних відомих постатей серед духовенства, а також серед мирян, котрі в місцях, де ми зупиняємося на молитву, переважно у храмах, промовляють до нас на певну тему, яку ми обираємо заздалегідь. Опісля над цією темою роздумують координатори в групах, а також духівники у сповідях та духовних розмовах намагаються прив’язати до цієї теми. Відтак прочанин завершує своє паломництво духовно приготовленим до того, щоби з’єднатися з Господом, прийнявши святі таїнства.

– Чи відбувається якась попередня праця з провідниками прощі та її відповідальними?

- Керівниками груп є переважно студенти Львівської духовної семінарії, а також студенти УКУ, чи вишколені миряни. Ми вишколюємо керівників груп заздалегідь. Вони проходять певну формацію. Можна сказати, що у нас є координатори, котрі проводять прощі вже не один рік і мають досвід. Хочемо створити таку немовби стабільну команду, бо це має ефект: люди діляться досвідом один з одним.

Цікавим є факт, що проща стала немовби таким форумом, де молоді люди, семінаристи, миряни, мають можливість утвердитись у виборі свого покликання, або роздумати над ним. Семінаристи, наприклад, тут можуть познайомитись із дівчиною, котра жила б відповідними християнськими вартостями, властивими дружині священика. Дуже багато студентів духовних семінарій своїх дружин віднайшли саме на цій прощі. Інші семінаристи приглядаються монашому життю. Думаю, що ця проща допомагає їхньому духовному розвитку.

– Розкажіть дещо про організацію, адже організувати таку велику кількість людей, навіть якщо і на три дні, – нелегко?

- Щороку моїм особистим старанням є те, щоби проща була добре організована з духовного і адміністративного боку. Щодо духовного, то важливим є належна духовна програма, а щодо адміністративного, то ми стараємося попередньо приготувати села, які будуть нас приймати. Для цього треба зустрітись з головами сільських рад, депутатами, парохами, парохіянами, часом провести попередні місії, щоби люди прийняли прочан з такої людської точки зору: помитися, чи щось перекусити. Ми також не беремо членських внесків на цю прощу. Завдячую організації прощі малим підприємцям, котрі постійно підтримують нас в її організації, завдяки чому оминаємо членський внесок прочанина. Можливо, з часом ми його відновимо, але, на мою думку, наше суспільство ще не є готовим до того, щоби вкладати ці внески, позаяк коли іде мова про гроші, то, відповідно, можуть виникати непорозуміння. Для того щоби уникнути цього, звертаюся до людей, котрим довіряю, котрі жертвують свої кошти, щоби інші мали можливість пройти прощу. Також частина коштів – це людські пожертви на храм Архистратига Михаїла у Львові.

У нас також існує «прочанський тил», окрема технічна група забезпечення. Вона нараховує близько 15 чоловік. Її завданням є перевозити речі з нічлігу на місце наступного нічлігу. На наступний день ці речі знову збирають, перевозять. Також у їхні обов’язки входить підготовка та ознайомлення із селом, в яке входимо: з’ясовувати, де розташований храм, де є криниця, щоб помитися, де відбуватиметься харчування, якою буде схема харчування, розселення на нічліг. Це є титанічна праця, яку наші паломники виконують досить сумлінно.

– Розкажіть про цікаві моменти, які, можливо, були на цьогорічній прощі

Мене вражає присутність юнацької молоді, такої, котра навчається ще у школі, або завершує це навчання. Бачу, що ті діти не йдуть тільки з якоїсь цікавості, їм, можливо, не вистачає духовної атмосфери. Це мене, як керівника прощі, вражає. Друге це те, що на прощу йдуть не завжди люди, котрі є близькими до Церкви, воцерковленими. Ідуть такі, котрі прийшли вперше на прощу, чи то прочитавши якусь інформацію і бажаючи довідатися, що це таке, чи то почувши від свого приятеля. Дійшовши до Унева бачу, що ця людина часом вперше приступає до сповіді. Це не може не тішити.

Найбільш оригінальною цього року була ситуація з коментуванням Слова Божого у групі для дітей. На три дні ми маємо приготовані біблійні читання. Наперед вибраний фрагмент, який координатор зачитує, пояснює. Відтак кожен ділиться, що до нього промовив Бог через ці слова. Так як діти пояснювали притчі Христові про Царство Небесне – я ще ніколи не чув від жодних богословів. Ці інтерпретації були настільки щирими і простими, що, здається, Господь промовляв їхніми устами.

– Чому, на вашу думку, одні люди обирають щире «Господи помилуй» у стінах храму, а інші жертвують час і зусилля, звершуючи піше паломництво?

- Є різні форми посвяти себе Богові. До посвяти нас заохочує щоденно Літургія словами «все життя наше Христу Богові віддаймо». Є певна категорія людей, котрі саме в такий бачать посвяту свого життя Богові – пройти прощею. Не закликаю усіх ходити прощею, але йдеться про те, щоби кожна людина відзначалася жертовністю, позаяк жертовність є рідною сестрою любові. Без неї неможливо збудувати ні сім’ї, ні доброго монашества, ні священства, навіть народу. А на прощі це можна виразити і тілесно, і духовно.

Розмовляла Іванна Рижан

]]> http://www.credo-ua.org/2011/08/49862/feed 0 http://www.credo-ua.org/2011/08/31943 http://www.credo-ua.org/2011/08/31943#comments Tue, 09 Aug 2011 12:03:40 +0000 часопис CREDO http://www.credo-ua.org/?p=31943

Сьогодні, 9 серпня, у Римо-Католицькій Церкві вшановується Св. Тереза Бенедикта від Хреста (Едіт Штайн), діва і мучениця.

Народилася Едіт Штайн 12 жовтня 1891 в Бреслау, Німеччина (зараз Вроцлав, Польща) сьомою дитиною у єврейській родині.

Едіт втратила інтерес до іудейської віри в 13 років. Будучи вдатною студенткою і філософом, Едіт цікавилася феноменологією. Вчилася в університеті Ґоттінґена і в Брайсгау. Отримала докторський ступінь з філософії в 1916 у 25 років.

Побачивши силу віри своїх друзів католиків, стала проявляти інтерес до католицтва, сама почала вивчати катехизм. Навернулася у католицтво в Кьольні, (Німеччина); хрестилася в церкві святого Мартіна, 1 січня 1922.

Стала кармелітської монахинею у 1934, прийнявши ім’я Тереза Бенедикта Хреста. Була вчителем домініканської школи в Шпаере і лектором Освітнього інституту Мюнхену. Але через антисемітську політику нацистів була змушена піти з обох робіт.

Будучи одночасно єврейкою і католичкою, таємно втекла з Німеччини в Ехт (Нідерланди) в 1938 р. Коли нацисти окупували Нідерланди, її схопили з сестрою Розою, теж наверненою у католицтво, і кинули в концентраційний табір Аушвіц, де вони прийняли смерть у камері, як безліч інших.
Померла с. Тереза Бенедикта Хреста 9 серпня 1942.

1 травня 1987 Папа Йоан Павло IIбеатифікував її в кафедральному соборі Кьольна, (ФРН)
Конізація відбулась 11 жовтня 1998. Папа Йоан Павло ІІ оголосив св. Терезу Бенедикту Хреста покровителькою Європи, сиріт, мучеників та Міжнародного дня молоді.

За матеріалами: Terra Mariana