Невигадані вислови католиків під час богослужінь:

Вєчно одпочинек крач їм даць Пані…

Мо́є ві́но, мо́є ві́но, мо́є ба́рдзо вє́лькє віно.

А́ньол Па́ньскі таньцо́вал з Па́нно Мари́йо…

Бос Ти вє́рни…

Заві́тай зра́на Юще́нко…

Под ко́ньскім Піла́тем.

Под по́льскім піра́тем.

Сє́дзі на траві́ци О́йца.

Па́нє, нє є́стем гло́дна , а́бись пши́шедл до мнє…

З та́том пши́йдзє со́ндзіць жи́вих і ума́рлих.

І нє О́йца , і нє Си́на…

І по́ціл з Ду́ха Сьвєнте́го.

Му́льсєнь за на́мі з гжешни́мі.

Окса́на на ви́шні…

Окса́на на сєноко́сє…

Православьон овоц живота Твего Єзус.

Сьвєнтих лупцованє.

Тве сло́во ми́слєць нє мо́же…

Те́раз і в годзі́нє сьмє́рдзі на́шей ма́мє.

За виро́кім Бо́скім, пшиклє́їв жидо́вскім..

Па́нє, нє є́стесь го́дзєн , а́лє по́вєм ти́лько сло́во, а бе́ньдзє уздровьо́на ду́ша Тво́я.

В гробє лєжи, ктуж побєжи колєндоваць Малему.

Я тро́хен сомнє́вамсєнь, а́лє ніц нє поро́біш.

Я юж вши́стко забендзя́лам, цо о́йцєц му́віл, а́лє мо́же пу́зьнєй зга́дам.

Я юж з ньон здоро́вкам, ну бож до косьцьо́ла хо́дзен.

Я юж нє мо́ген заста́віць го а́би ро́біл то цо я хо́чен, ну та́кі он юж єст, цо тут поро́біш.

Я, пшебла́гам, кє́ди наста́нє ко́нєц тим пшеба́чкам і такє́му вшисткє́му?

Як там бра́ту хо́дзі?

Як ти́лько розвєдні́ло, о́на зачи́на мнє клю́ваць, і так юж сє́дим ро́ків.

24 сє́рпня обходзі́лісьми дзєнь нєзалєжно́сці.

Цось нєвпожо́ндку з тим мікрофо́нем- і з ду́хем тво́їм.

Цось оде́мнє шче́за ча́сто шча́сьцічко. Нівчо́м нє візьо́т мнє.

Чи́сто вся обмасьці́ламсєнь об сьця́нен.

Чловєчко́вє вдзє́нчним гло́сем спєвайо́н,ах спєвайо́…

Юж гєжба́та сто́ї в стакані́ку, о́йче хвале́бни.

Я бєз поня́тія, отку́да те дурні бйо́ролнсє?

Я то патшен на то сквозь пальци

Я до́бже розу́мє же в транспо́рцє вши́стко

Я є́му вши́стко розказу́є, а он вши́стко заби́ва.

Я є́му повя́дам – ти цо зу́ма зе́шедл, а он мнє на тши бу́кви по́слал, ніго́дяй.

Я жи́єн в пєньцьоета́жним до́́мє, а мо́я цуре́чка ря́дом в дзєвєньцьоета́жним, ми то так з ньон дружи́ми.

Я на свою́ сомба́чке настомпі́лам, о́на мнє уконсі́ла і одра́зу зде́хла. Юж нє мя́ла рату́нку.

Я нє чу́єн, цось у ву́сі кру́ці.

Я сєнь з ньон клонці́ламсєнь, а́лє моя́ взяла́.

Я там подару́нек заньо́сла, на капо́цє сто́ї.

В невеличкому американському містечку один підприємець вирішив відкрити кнайпу. Біда в тім, що забігайлівка знаходилась на одній вулиці з церквою. Звичайно, це не влаштовувало настоятеля храму і на кожній проповіді він закликав городян молитись, щоб Бог покарав бізнесмена. За день до відкриття закладу почалась сильна гроза, блискавка вдарила у кнайпу і вона згоріла дотла.

Настоятель зрадів, але ненадовго – господар забігайлівки подав до суду з вимогою компенсувати збитки. Священик відмовлявся.

Вислухавши обидві сторони, суддя сказав: «Я поки що не знаю, який винести вердикт, але з матеріалів справи випливає, що господар кнайпи вірить у силу молитви, а священик чомусь – ні».

У ніх фамі́лії ти́лько по́льскє, а то настоя́щі банде́ри, я нє мо́ге те́го витши́маць і за ніх ні́гди нє модлі́сєнь.І в зага́лє як-то мо́жна тим єнзи́кєм повра́цаць до Па́на Бо́га по-украї́ньску?

Топо́р до руба́ння вшисткє́го, цо тше́ба.

Торбі́нка для гро́шув.

Цо там у вас чуць, як дзєло?

Тупа́ми нога́мі бо горобци́ нє́хцо лі́таць, шоб о́ні здо́хлі.

У нас в сєці мало вольтув і ніц нє дзяла, одразу викльончасєнь і портіца.

У нас само́худ нє пі́пчи.

Тша шу́раць желя́зкєм по бля́сє і бе́ндзі чи́сте, як у ко́та хво́сьцік.

Тим ксєндзам бідним з намі теж цєнжко, їм нєма кому пожалітца, всьо внутрі мушо носіць. Бєдні оні, же таку працу собі вибралі. Навет біскуп їх нє поймує. І так всю жизьнь.

Та́кі скво́зьняк, же тру́дно усто́яць.

Там ца́ла ку́ча наро́ду че́ка.

Таска́лам на со́бі тих ма́лих, а о́ні мнє те́раз та́кє вирабя́йон, хоць ру́кі на сє́бє накла́дай.
Те ча́си зна́йшлам на трамва́йних пу́цьях.

Тен муй сина́чек як чу́кча, покла́дзє кльо́нчи гдзєсь, сам нє вє гдзє і ми всі юж вінова́ці.

Хальо́, про́шен мі пово́лаць би́лє–якє́го ксє́ндза

То вши́стко ду́же влі́я на здро́вє.

То на́ше па́ньство як мо́же так і вика́ча од нас пє́ньонз, нєх нако́нєц пода́віцца. То ім так нє пройдьо́т.Наш Пан Буг справєдлі́ви і їх накаже сво́лочув та́кіх.

То та́кє би́ло пі́сьмо з а́рмії: Любє́жни дро́нгу, ту у нас вши́стко в поржо́нтку, в корита́жу мло́дєж о́же, ля́мпи позажига́ни, па́нни надушо́ни, про́сто пше́лєсць.

На лекції теології професор розбиває вщент усі єретичні погляди і закінчує фразою: «Бог, до якого я молюсь, це один Бог, але в трьох особах».

З задньої парти чути голос семінариста: «Нічого собі! Мій теж! Це, мабуть, той самий…»

Та баба так глосьно запитала гдзє можна ксєндза поцаловаць, а он бідни розцєралсєнь і нє мугл ні сказаць, ні показаць. А баба єсьць баба, она сама додумалась і свайо здєлала. Ксьондз бил красни як червоний бурачок.

Та́ка ста́ла обстано́вка, же попа́длам в проса́к, а́лє я тши́мамсєнь і бе́нде за́вжди бо́дра.

Та́кє здзівова́нє, ну на ца́ли сьвят.

Сє́дим ро́ків для тего песі́ка.

Скро́ндель з йобка́мі (ябка́мі)

Слічна іно по коляна…

Сніг зи́йдзє і в жму́ркі гуля́ми.

Ста́нол на пшехо́дзє і нє ру́хасєнь. І нікт нє мугл є́го здві́ноньць з мє́йсца.

Сю́ди-ту́ди, а там облиша́йон..

Та лямпе́чка нє хо́че сьвє́ціць, напе́вно згожа́ла.

Та мло́дзєж так те́раз одзє́васєнь, же по-про́сту ри́гаць хо́чецца, а на́ши ксьо́ндзикі ніц. А́бо ві́дзо, а́бо нє, або їм сами́м то нра́віцца. Їм хо́цьби хни.

Он ти́лє лят мнє обмани́вал, же я ду́рочкой ста́ла, і з псіху́шкі нє вила́жен. Ка́жди дзєнь по разне́му – то аньо́лкі, то галю́никі. До мнє бє́лочка подкра́лась…У мнє ха́та поєха́ла і каюк напевно наста́нє.

Он я́кісь пшду́рек нєнорма́льни.

О́на жи́є в та́кім пшеву́лку, же там на́вет та́нкєм нє пшеє́дзєш.

О́на сє́бє показу́є як дє́вочка , а о́на да́вно юж як нєвядо́мо цо.

Осторо́жно, бо ту бі́є то́кім.

Па́ри ро́ків поро́біл і зварьо́вал, цось з нім непоня́тно.

Пєньдзіла́м ву́дкін.

Пло́ці сє, а́ле му́шен тим зайчи́кєм є́хаць.

По тим вши́сткім, то аж в ро́цє го́жей.

Положи́лам ксє́ндзу гірчичні́кі і на дру́гі дзєнь як соко́лик, виздро́вял.

По́муц вицу́піць тон радні́не на двуж.

Поя́длам ти́лько є́дно яї́чко і цось мнє напа́дло та́кє, же сті́снясєнь вам ска́заць.

Про́шен виклю́чиць зажига́ніє.

Про́шен тро́ху заще́каць, я за́раз повьо́рносєнь.

Пшедава́йцє пшивє́ти усі́м кто мнє зна.

Пшеста́ньцє лі́таць як ку́па вар’я́тув.

Само́худ сє же́ні…

Одного разу Святіший Отець Йоан Павло ІІ працював у своєму кабінеті та вирішив подзвонити до лікарні в Швейцарії, де лежав його приятель єпископ Андрій Дескур. Папа набрав номер лікарні і попросив з’єднати його з палатою, де лежав хворий єпископ. Телефоністка поцікавилась:

- А хто його запитує?

- Папа Римський, – відповів Йоан Павло ІІ.

На хвилину запанувала тиша, а потім жінка відповіла:

- Ви такий Папа Римський, як я китайська царівна.

Коли все вияснилось, хотіли звільнити телефоністку, але Святіший Отець за неї заступився, тому що, як сам сказав, «чудово розважився».

Римо-католицький священик та рабин вирішили разом пообідати.

Накладаючи собі на тарілку великий шматок м’яса, отець запитав рабина:

- Коли ти станеш настільки толерантним, щоб спробувати цей смачний стейк?

- На твоєму весіллі, – відповів той.

Священик будує польовий вівтар у літньому християнському таборі. Олеся побачила і підійшла ближче та почала приглядатися.

- Олесю, хочеш допомогти?

- Ні, цікаво почути, що ви кажете, коли б’єте молотком по пальцях.

Папа Йоан ХХІІІ вирішив відвідати в Римі лікарню Святого Духа, якою опікувались монахині.

Схвильована візитом високого гостя, настоятелька прибігла до Святішого Отця і представилась:

- Я настоятелька Святого Духа.

- А я лише представник Христа, – відповів на це з посмішкою Папа.

• В ні́зє сто́ї на́сос і ка́ча во́ди до гу́ри, а о́на є́днак сці́ка по сьця́нє надзад до ні́зу, і за́раз нє зна́ми ,цо родбіць, ніпонядтно.

• На желя́зней дро́дзе па́ри ро́ків поро́біл. Тро́хі в цю́хах – тро́хі в спецу́вце, зато́ как бє́ли человє́к ше́длим до до́ми.

• На заво́дзє би́ло лу́че, гу́ляй і́лє зе́хцеш, а грошеня́та і́дон і пє́нсія капіта́льная. А за́раз ніпоня́тно то всьо, до че́го то всьо доко́тіцца.

• На ніц юж нє хва́та дзі́сяй.

• На цо намє́каш?

• Наклу́ціць компо́ту і на́ржнонць хлі́ба.

• На́лій кіпьо́нтек до запарні́чка,

• Наше́го капла́на я́кась му́ха кусану́ла, бо як повя́дал ка́зань то на ко́ньцу так на мужико́в че́гось кши́чал, же нам їх би́ло жаль.

• На́ше дзєця́ткі юж так розбєра́ютца вше́ндзє, же ча́сем би́ва нєло́вко.А́лє те́раз вше́лькє дзє́ці та́кє.

• Нє во́льно ру́гацьсєнь і мацьо́нгаць, нє мо́жна гнонць ма́тем і поси́лаць по ма́тушце.

• Нє гу́пай дзьвєжи́ма, то то́бє нє грузо́ва маши́на.

• Нє́вєм гдзє сєнь юж дзє́ваць.

• Нєх о́йцєц нє сці́сьнясє, бо тож приро́да те́го вима́га, я мо́ген нє па́тшець в ва́шу стро́ну, ста́ньцє за маши́ной і ру́бцє своє́.

• Но́ньгі бо́льон, і́де лі́гаць…

• Ой цо там га́даць, он як тро́хен дзю́бнє, то ста́є нєнорма́льним пшиду́ркєм, всьо вре́мя до мнє лє́зі і цось хце.

• О́йче сьвє́нти, мо́же сьвєт вкльо́нчиць?

• О́йче! Я здейму́є тро́мбке, а о́йцєц нех засі́ка час…

• О́йче, а цо то у вас за огу́ркі ві́шо, чи то так тше́ба? (вузли на паскові).

• О́йче, ва́ша су́кня в за́дзє тро́ху нєчи́ста, я вам за́раз здзє́лам, бендзє́цє як огу́речик .Ста́ньцє своїм за́дем сюди́.

• О́йче, чи мо́жецє мо́єй до́чце даць шлюб по́за о́чи?

• О́йче, як потше́бна хуї́нка, то я там пу́йден до мя́ста і зро́мбам.

• О́йченьку, то по́греб за́втра бе́ндзі на кладові́ску?

• Ойчу́ньку, нє бу́йцєсєн, тен піс до тро́мби пшивйонза́ни, і в зага́ле, он нє ко́нсасє, хи́ба, як здурнє́є, а́бо цось на нє́го напа́днє.

Наступна порція «пшикольних висловів», зібраних о. Альбертом у спілкуванні з католиками на українських землях:

— Ви нєраз так по-блатнему мувіцє, же хоць стуй, хоць падай.

— Вкльо́нчцє сьвєт, бо мо́же ксьондз нє ві́дзі.

— Вши́скє лю́дзє подурнє́лі, ти́лько я є́дна є́шче тши́мамсєнь пши сво́їх прибамба́сах.

— Вши́стко бе́ндзє як бендзя́ло.

— Давайцє разем бендзєми думаць аби вшистко било в поржондку.

— З бо́ку копера́ції з червоне́го кірпіча́ моя́ ха́та, а то я там, па́ні о́йче, жи́єн.

— Зоставі́лам вкльончо́ни у́цьонг в різє́тце, ти́лє волнє́ня би́ло.

— Ідзє́ми згру́жаць, бо то нам пшивє́зьлі.

— Купі́лам тро́шку цюлє́чкі, хоць тро́ху жи́рна, а́лє ніц, дзє́нькі і за то, хоць та сво́лоч продавшци́ца мнє обвєсі́ла.

— Мам до цє́бє ба́рдзо ва́жне дзє́ло.

— Млє́чко сьвєжу́ткє ти́лько цо видоя́не.

— Мо́ї плємєнн́ікі чита́йон ти́лько Бо́же ксьо́нжкі.

— Мо́я жо́нка ро́бі мєдсьо́строн в больні́це.

— Мо́я ма́ма юж нє ру́хасєсєнь, нє хва́та сіл і ба́цько муй ніц нє бала́ка, а я шмат мо́длісєнь і ду́мам а́би їх до вра́чув утпра́віць, мо́же цось допомо́же.

— Мо́я нєвя́стка єст та́ка скаже́нна.

— Моя кобіта гдєсь на огородзє бжух зервала і тераз вшистко у нєй там болі. Єй єще нє доходзі як тему малему пацану. То навєрняка у ніх вшисткіх така болячка.

— Муй вну́чек так сма́лі ту наркоту́ і ца́ли час пла́че, же нє́ма здоровє́чка, а отку́да о́но бе́ндзє.

— Муй зяць мнє ля́ка же гдзєсь мнє заре́мбі топо́рем, а́лє я є́го так бо́єсєнь як соба́ка па́лку.

— Муй плємєнні́чек маладє́ц, он сам юж тро́нси сво́ї сьці́ра.

— Муй члек юж два мєсєнци нє стає.

— Муй чло́вєк у мнє украї́нєц, а зяць муй бил поля́кєм.

— Муй чловєк вродзє рускій, алє ніц, як хцялосєнь єму, то пошедл зе мно до косьцюлка і зараз он зупелнє наш, ну польскі. А цо моя мама мнє робіла за тего мужика, як тилько цо познакомілісь з нім. Нас спасло то, же одразу у нас знайшлось дзєцко і мама свою пельку закрила