Під час передріздвяного проекту «Наука Санти» професори та студенти з університету Північної Кароліни (США) відшукали наукові тлумачення практично всім чудесам Санта-Клауса.

Зокрема, здатність за лічені хвилини розвезти подарунки до мільярдів будинків пояснена тим, що сані Санта-Клауса створюють розриви в просторі-часі, свого роду «хмари відносності». Завдяки ним в системі відліку, пов’язаній з Сантою, на роздачу подарунків йдуть місяці копіткої праці, тоді як для стороннього спостерігача все відбувається практично одномоментно.

Сані, окрім іншого, виконані зі стільникового титанового сплаву, здатного змінювати свою форму у польоті, а наноконструйована «шкіра», що вкриває їх, знижує опір повітрю на високих швидкостях. Вбудована електроніка та лазерні датчики погодних умов допомагають обирати оптимальний маршрут по мільйонах дахів.

Звичайно, самі північні олені, що тягнуть сани, не вміють літати – переконані американські вчені. У цьому мистецтві тваринам допомагають банальні ракетні ранці, що живляться реакторами холодного ядерного синтезу.

Автори дослідження пояснили й уміння Санта-Клауса визначати, хто з дітей добре поводився в минулому році, а хто – погано. Для цього різдвяний дід використовує кілометрову антену, що збирає мозкові хвилі дітей зі всього світу. Суперкомп’ютер по хитромудрому алгоритму перетворить знайдені сигнали на вчинки і побажання, а далі перероблена інформація надходить у бортовий комп’ютер саней. Він складає список зразкових діточок і тих подарунків, про які вони мріють.

Американці також порахували, що жодні технології не дозволять Санті відразу помістити в санях весь запас подарунків. Але існує альтернативний спосіб послідовно облетіти всі будинки без повернення на «базу»: подарунки виробляються безпосередньо в мішку, кожен предмет – прямо на «своєму» даху, перед самим спуском Санти в димар (що він проробляє, будучи одягненим в жаростійкий костюм з вуглецевого полімеру).

Відповідає за таке виробництво вбудована в мішок нанофабрика або «зворотній термодинамічний процесор». Вихідною сировиною для цього апарату вочевидь є сажа з димаря та інші місцеві матеріали.

За матеріалами: osvita.org.ua

]]> http://www.credo-ua.org/2011/01/38635/feed 8 http://www.credo-ua.org/2010/09/33405 http://www.credo-ua.org/2010/09/33405#comments Fri, 17 Sep 2010 07:10:44 +0000 часопис CREDO http://www.credo-ua.org/?p=33405
У зв’язку з Апостольським візитом Папи Бенедикта ХVІ до Великобританії, який розпочався вчора з Шотландії, слід згадати, що у Шотландії проживає чимало українців, велика кількість яких прибула після Другої світової війни, а тепер українська громада поповнилась численними українськими мігрантами.

У Шотландії, як і у всій Великобританії, діють українські громадські організації. В Единбурзі є Генеральне консульство України.

В Единбурзі є український греко-католицький храм святого Андрія Первозванного та Почаївської Божої Матері. При вході на національний меморіальний пагорб Шотландії – Калтон Хілл – знаходимо меморіальну дошку, встановлену 1988 року українцями Шотландії 1988 з нагоди 1000-річчя християнства в Україні. А перша українська каплиця в Шотландії, розташована поблизу Локербі і знаходиться в одному з колишніх баракiв табору української дивiзiї СС Галичина, що діяв тут від 1947 року.

Того ж року до Великобританії прибули перші греко-католицькі священики, щоб надати душпастирську опіку українським біженцям, яких тоді нараховувалось понад 35 тисяч. Апостольський Екзархат був створений 1957 року, спочатку тільки для Англії та Уельсу, а від 1968 року – для всієї Великобританії. Тепер Апостольським адміністратором греко-католицького Екзархату у Великобританії та Апостольським адміністратором для українців греко-католиків Ірландії є владика Гліб Лончина, СУ.

За матеріалами: Радіо Ватикан

]]> http://www.credo-ua.org/2010/09/33405/feed 0 http://www.credo-ua.org/2009/10/7210 http://www.credo-ua.org/2009/10/7210#comments Thu, 22 Oct 2009 09:08:04 +0000 часопис CREDO http://www.credo-ua.org/?p=7210

Невигадані вислови католиків під час богослужінь:

Вєчно одпочинек крач їм даць Пані…

Мо́є ві́но, мо́є ві́но, мо́є ба́рдзо вє́лькє віно.

А́ньол Па́ньскі таньцо́вал з Па́нно Мари́йо…

Бос Ти вє́рни…

Заві́тай зра́на Юще́нко…

Под ко́ньскім Піла́тем.

Под по́льскім піра́тем.

Сє́дзі на траві́ци О́йца.

Па́нє, нє є́стем гло́дна , а́бись пши́шедл до мнє…

З та́том пши́йдзє со́ндзіць жи́вих і ума́рлих.

І нє О́йца , і нє Си́на…

І по́ціл з Ду́ха Сьвєнте́го.

Му́льсєнь за на́мі з гжешни́мі.

Окса́на на ви́шні…

Окса́на на сєноко́сє…

Православьон овоц живота Твего Єзус.

Сьвєнтих лупцованє.

Тве сло́во ми́слєць нє мо́же…

Те́раз і в годзі́нє сьмє́рдзі на́шей ма́мє.

За виро́кім Бо́скім, пшиклє́їв жидо́вскім..

Па́нє, нє є́стесь го́дзєн , а́лє по́вєм ти́лько сло́во, а бе́ньдзє уздровьо́на ду́ша Тво́я.

В гробє лєжи, ктуж побєжи колєндоваць Малему.

Я тро́хен сомнє́вамсєнь, а́лє ніц нє поро́біш.

Я юж вши́стко забендзя́лам, цо о́йцєц му́віл, а́лє мо́же пу́зьнєй зга́дам.

Я юж з ньон здоро́вкам, ну бож до косьцьо́ла хо́дзен.

Я юж нє мо́ген заста́віць го а́би ро́біл то цо я хо́чен, ну та́кі он юж єст, цо тут поро́біш.

Я, пшебла́гам, кє́ди наста́нє ко́нєц тим пшеба́чкам і такє́му вшисткє́му?

Як там бра́ту хо́дзі?

Як ти́лько розвєдні́ло, о́на зачи́на мнє клю́ваць, і так юж сє́дим ро́ків.

24 сє́рпня обходзі́лісьми дзєнь нєзалєжно́сці.

Цось нєвпожо́ндку з тим мікрофо́нем- і з ду́хем тво́їм.

Цось оде́мнє шче́за ча́сто шча́сьцічко. Нівчо́м нє візьо́т мнє.

Чи́сто вся обмасьці́ламсєнь об сьця́нен.

Чловєчко́вє вдзє́нчним гло́сем спєвайо́н,ах спєвайо́…

Юж гєжба́та сто́ї в стакані́ку, о́йче хвале́бни.

Я бєз поня́тія, отку́да те дурні бйо́ролнсє?

Я то патшен на то сквозь пальци

Я до́бже розу́мє же в транспо́рцє вши́стко

Я є́му вши́стко розказу́є, а он вши́стко заби́ва.

Я є́му повя́дам – ти цо зу́ма зе́шедл, а он мнє на тши бу́кви по́слал, ніго́дяй.

Я жи́єн в пєньцьоета́жним до́́мє, а мо́я цуре́чка ря́дом в дзєвєньцьоета́жним, ми то так з ньон дружи́ми.

Я на свою́ сомба́чке настомпі́лам, о́на мнє уконсі́ла і одра́зу зде́хла. Юж нє мя́ла рату́нку.

Я нє чу́єн, цось у ву́сі кру́ці.

Я сєнь з ньон клонці́ламсєнь, а́лє моя́ взяла́.

Я там подару́нек заньо́сла, на капо́цє сто́ї.

В невеличкому американському містечку один підприємець вирішив відкрити кнайпу. Біда в тім, що забігайлівка знаходилась на одній вулиці з церквою. Звичайно, це не влаштовувало настоятеля храму і на кожній проповіді він закликав городян молитись, щоб Бог покарав бізнесмена. За день до відкриття закладу почалась сильна гроза, блискавка вдарила у кнайпу і вона згоріла дотла.

Настоятель зрадів, але ненадовго – господар забігайлівки подав до суду з вимогою компенсувати збитки. Священик відмовлявся.

Вислухавши обидві сторони, суддя сказав: «Я поки що не знаю, який винести вердикт, але з матеріалів справи випливає, що господар кнайпи вірить у силу молитви, а священик чомусь – ні».

У ніх фамі́лії ти́лько по́льскє, а то настоя́щі банде́ри, я нє мо́ге те́го витши́маць і за ніх ні́гди нє модлі́сєнь.І в зага́лє як-то мо́жна тим єнзи́кєм повра́цаць до Па́на Бо́га по-украї́ньску?

Топо́р до руба́ння вшисткє́го, цо тше́ба.

Торбі́нка для гро́шув.

Цо там у вас чуць, як дзєло?

Тупа́ми нога́мі бо горобци́ нє́хцо лі́таць, шоб о́ні здо́хлі.

У нас в сєці мало вольтув і ніц нє дзяла, одразу викльончасєнь і портіца.

У нас само́худ нє пі́пчи.

Тша шу́раць желя́зкєм по бля́сє і бе́ндзі чи́сте, як у ко́та хво́сьцік.

Тим ксєндзам бідним з намі теж цєнжко, їм нєма кому пожалітца, всьо внутрі мушо носіць. Бєдні оні, же таку працу собі вибралі. Навет біскуп їх нє поймує. І так всю жизьнь.

Та́кі скво́зьняк, же тру́дно усто́яць.

Там ца́ла ку́ча наро́ду че́ка.

Таска́лам на со́бі тих ма́лих, а о́ні мнє те́раз та́кє вирабя́йон, хоць ру́кі на сє́бє накла́дай.
Те ча́си зна́йшлам на трамва́йних пу́цьях.

Тен муй сина́чек як чу́кча, покла́дзє кльо́нчи гдзєсь, сам нє вє гдзє і ми всі юж вінова́ці.

Хальо́, про́шен мі пово́лаць би́лє–якє́го ксє́ндза

То вши́стко ду́же влі́я на здро́вє.

То на́ше па́ньство як мо́же так і вика́ча од нас пє́ньонз, нєх нако́нєц пода́віцца. То ім так нє пройдьо́т.Наш Пан Буг справєдлі́ви і їх накаже сво́лочув та́кіх.

То та́кє би́ло пі́сьмо з а́рмії: Любє́жни дро́нгу, ту у нас вши́стко в поржо́нтку, в корита́жу мло́дєж о́же, ля́мпи позажига́ни, па́нни надушо́ни, про́сто пше́лєсць.

На лекції теології професор розбиває вщент усі єретичні погляди і закінчує фразою: «Бог, до якого я молюсь, це один Бог, але в трьох особах».

З задньої парти чути голос семінариста: «Нічого собі! Мій теж! Це, мабуть, той самий…»

Та баба так глосьно запитала гдзє можна ксєндза поцаловаць, а он бідни розцєралсєнь і нє мугл ні сказаць, ні показаць. А баба єсьць баба, она сама додумалась і свайо здєлала. Ксьондз бил красни як червоний бурачок.

Та́ка ста́ла обстано́вка, же попа́длам в проса́к, а́лє я тши́мамсєнь і бе́нде за́вжди бо́дра.

Та́кє здзівова́нє, ну на ца́ли сьвят.

Сє́дим ро́ків для тего песі́ка.

Скро́ндель з йобка́мі (ябка́мі)

Слічна іно по коляна…

Сніг зи́йдзє і в жму́ркі гуля́ми.

Ста́нол на пшехо́дзє і нє ру́хасєнь. І нікт нє мугл є́го здві́ноньць з мє́йсца.

Сю́ди-ту́ди, а там облиша́йон..

Та лямпе́чка нє хо́че сьвє́ціць, напе́вно згожа́ла.

Та мло́дзєж так те́раз одзє́васєнь, же по-про́сту ри́гаць хо́чецца, а на́ши ксьо́ндзикі ніц. А́бо ві́дзо, а́бо нє, або їм сами́м то нра́віцца. Їм хо́цьби хни.

Он ти́лє лят мнє обмани́вал, же я ду́рочкой ста́ла, і з псіху́шкі нє вила́жен. Ка́жди дзєнь по разне́му – то аньо́лкі, то галю́никі. До мнє бє́лочка подкра́лась…У мнє ха́та поєха́ла і каюк напевно наста́нє.

Он я́кісь пшду́рек нєнорма́льни.

О́на жи́є в та́кім пшеву́лку, же там на́вет та́нкєм нє пшеє́дзєш.

О́на сє́бє показу́є як дє́вочка , а о́на да́вно юж як нєвядо́мо цо.

Осторо́жно, бо ту бі́є то́кім.

Па́ри ро́ків поро́біл і зварьо́вал, цось з нім непоня́тно.

Пєньдзіла́м ву́дкін.

Пло́ці сє, а́ле му́шен тим зайчи́кєм є́хаць.

По тим вши́сткім, то аж в ро́цє го́жей.

Положи́лам ксє́ндзу гірчичні́кі і на дру́гі дзєнь як соко́лик, виздро́вял.

По́муц вицу́піць тон радні́не на двуж.

Поя́длам ти́лько є́дно яї́чко і цось мнє напа́дло та́кє, же сті́снясєнь вам ска́заць.

Про́шен виклю́чиць зажига́ніє.

Про́шен тро́ху заще́каць, я за́раз повьо́рносєнь.

Пшедава́йцє пшивє́ти усі́м кто мнє зна.

Пшеста́ньцє лі́таць як ку́па вар’я́тув.

Само́худ сє же́ні…

Одного разу Святіший Отець Йоан Павло ІІ працював у своєму кабінеті та вирішив подзвонити до лікарні в Швейцарії, де лежав його приятель єпископ Андрій Дескур. Папа набрав номер лікарні і попросив з’єднати його з палатою, де лежав хворий єпископ. Телефоністка поцікавилась:

- А хто його запитує?

- Папа Римський, – відповів Йоан Павло ІІ.

На хвилину запанувала тиша, а потім жінка відповіла:

- Ви такий Папа Римський, як я китайська царівна.

Коли все вияснилось, хотіли звільнити телефоністку, але Святіший Отець за неї заступився, тому що, як сам сказав, «чудово розважився».

Римо-католицький священик та рабин вирішили разом пообідати.

Накладаючи собі на тарілку великий шматок м’яса, отець запитав рабина:

- Коли ти станеш настільки толерантним, щоб спробувати цей смачний стейк?

- На твоєму весіллі, – відповів той.

Священик будує польовий вівтар у літньому християнському таборі. Олеся побачила і підійшла ближче та почала приглядатися.

- Олесю, хочеш допомогти?

- Ні, цікаво почути, що ви кажете, коли б’єте молотком по пальцях.

Папа Йоан ХХІІІ вирішив відвідати в Римі лікарню Святого Духа, якою опікувались монахині.

Схвильована візитом високого гостя, настоятелька прибігла до Святішого Отця і представилась:

- Я настоятелька Святого Духа.

- А я лише представник Христа, – відповів на це з посмішкою Папа.