CREDO - католицький суспільно-релігійний часопис » Блог Ірини Стегній

Не бійся – Я з тобою

часопис CREDO — Sat, 06 Feb 2010 19:50:36 +0000

Нещодавно писала матеріал про громадську організацію «Клуб Шанс» у Сумах, котра захищає права наркоманів, які вирішили повернутися до нормального життя. У розмові один з них зізнався: «Проблема тих, хто лікується від наркоманії – самотність. Бо коли людина відмовляється від наркотиків – опиняється у повній ізоляції: до колишнього кола спілкування повертатися не хочеться, бо там вживають наркотики, а нове віднайти не так вже й просто. Хто ж схоче мати справу з наркоманом. Тому, втікаючи від самотності, більшість наркоманів повертаються до притонів». Та хіба самотність – це проблема лише тих, хто намагається піднятися із соціального дна?

Напевно кожна людина хоч раз у житті почувала себе самотньою, покинутою, а значить – нещасною. Особливо важко переживати новочасну самотність великого міста: у метро, на вулиці, на роботі – усюди люди. Але їм немає жодного діла один до одного… Всі вони самотні… Й, намагаючись хоч якось позбутися цього відчуття, вони безперестанку телефонують один одному, затівають пустопорожні балачки ні-про-що, обмінюються своєю самотністю, але ніколи й нікому таким чином не вдалося втекти від неї.

Та чи завжди самотність – це погано? Насмілюся ствердити, що ні. Усамітнення дає час та наснагу замислитися над власним життям, розібратися у своїх почуттях, приділити увагу творчості, улюбленій справі.

Більше того, переконана, що віруюча людина ніколи не буває самою. Одного разу почула дуже мудру думку 90-літньої бабусі. Тоді я не надала великого значення, але тепер вона є підтримкою для мене. Бабуся жила сама в практично покинутому хуторі. У неї не було ні друзів, ні сусідів, ні родичів. Гуляючи з подругою лісом, натрапили на її стареньку хату. На диво привітна господиня запросила в гості, напоїла трав’яним відваром. Я не втрималася й запитала: «Вам, мабуть, дуже самотньо?» Але у відповідь почула: «Я не сама – зі мною Господь!»

_________________________________________________________

УВАГА!
У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.

Українці невіруючі…

часопис CREDO — Mon, 25 Jan 2010 09:37:48 +0000

Не так давно натрапила на ось таку думку російського психолога Михайла Литвака: (цитата мовою оригіналу): «Дефицит веры у нас у всех есть. Мы не верим людям, не верим себе, не верим в себя, не верим Богу, не верим в науку. Отсутствие собственной веры делает нас дезориентированными в мире, лишает направления в жизни. Тогда мы становимся суеверными и начинаем верить в кого-то – в авторитет, в вождя, в любого проходимца. Это очень мешает жить, вызывает сомнения и сопровождается напрасной тратой энергии.»

Далі автор пропонує вірити в себе, а також в науку. Але чи цього достатньо? Чи так вже легко відкинути Бога та повірити науковому прогресу? Та й чи людство ще не навчилося на власних помилках, не поклало на вівтар прогресу цю чудову планету з її неповторною природою, котру так геніально створив Господь?

Але хочу зараз сказати не про це. А про Україну й українців. Чи впізнали ви у цій цитаті нашу націю? В Україні зараз дефіцит віри відчувається дуже сильно. Так, переважна більшість наших співгромадян називають себе віруючими. Але мало лише назватися такими, мало ходити в церкву на свята чи навіть щонеділі. Потрібне щось більше. Потрібна справжня віра. Віра в те, що коли Господь привів тебе на землю, значить ти маєш певну місію, своє особисте покликання, й повинен сповнити його якнайкраще.

Але цієї віри немає. Й тому не дивно, що українці так легко зачаровуються. Таке відчуття, що ми те й робимо, що сидимо й чекаємо на «манну небесну»… дивлячись при цьому на «владний олімп»… Там міняються персонажі, а «манни» як не було, так і немає… То чи не краще щиро помолитися Богу, встати й з Його поміччю почати діяти. Діяти згідно Його заповідей, чесно виконувати свою справу, допомагати один одному, не чекаючи за це подяки… Вірю, що це може стати чудовою національною ідеєю. Просто єдність. Із Богом і людьми.

_________________________________________________________