Будьте в курсі усіх новин, встановивши додаток CREDO для Chrome. За допомогою цього додатка Ви не пропустите жодної події.

 
Закрити
  • море савона

  • Де не повинен працювати католик?

    гроші

    Чи є такі заняття, які в нинішньому світі легальні, поширені, «нормальні» — і які ми, християни, повинні відкидати саме тому, що ми християни?

    Кілька років тому сиділи ми з колегою за кавою і говорили про пошуки роботи. Розмова не була випадковою: ще два тижні тому ми обоє працювали в одній редакції. Спершу мене звільнили (скорочення штатів, економія…), а за кілька днів він вирішив піти звідти, бо йому не відповідали нові запропоновані умови. Ми обоє, на щастя, вже мали перспективи нових посад, із багатьох поглядів навіть кращих і цікавіших, — тому спокійно, без стресу дискутували собі щодо того, «якою має бути робота», щоб людина за неї бралася без спротиву і з вигодою (не тільки фінансовою).

    Ми були згідні щодо критеріїв. Висновки здавалися очевидними. І тоді мій колега — людина невіруюча, але досить інтенсивний шукач — запитав мене: «Слухай, а ти віруючий, ти християнин… Скажи, у тебе є якісь критерії, яким має відповідати потенційна праця, аби ти їх узагалі брав до уваги? Чи є якісь заняття, які, навіть легальні, законні тощо, для тебе були би неприйнятними?»

    Ну власне: чи може християнин працювати будь-де? Звісно, ми знаємо, що є речі, яких сповідник Христа робити не повинен. Тільки що торгівля наркотиками, виробництво порнографії, черпання зиску з проституції, життя за вкрадене — все це «професії», якими не повинен бруднитися не тільки віруючий, а взагалі ніхто, хто вважає себе порядною людиною. Проте чи є такі заняття, які у світі цілком легальні й нормальні, а ми, християни, маємо їх відкинути саме тому, що ми християни? Тому що ми повинні мати вищі моральні стандарти? Тому що Христос закликає нас, аби ми любили Його більше?

    Перші християни до цього ставилися надзвичайно серйозно. Святий Іполит Римський в «Апостольській традиції» (початок ІІІ ст.), пишучи про прийом кандидатів до хрещення, навіть перелічує цілий список праць і занять, до яких катехумен братися не може, або в разі яких він повинен виявити особливу обережність. Деякі з його повелінь і сьогодні виглядають цілком очевидними («Якщо хто провадить публічний дім і утримує проституток, мусить від цього відмовитися — або відійти»). Інші ж вимагають глибшого розгляду.

    Отже, за Іполитом, якщо людина художник або скульптор — вона має пам’ятати, що як кандидатові до хрещення їй не можна виготовляти зображень поганських богів. Якщо це солдат — йому не можна виконувати смертних вироків, навіть якщо дістане такий наказ. Катехуменом не може стати «священик або страж законів поганських» (це очевидне), але також і цирковий наїзник, гладіатор або інша людина, яка виступала в тодішньому римському цирку (він був, як знаємо, видовищем кривавим і жорстоким). Що більше, до хрещення також не міг бути приготовлений актор — чому важко дивуватися, зваживши, що тодішні драми мали переважно релігійні теми й ставилися на честь поганських богів…

    А отже, християнин не тільки не повинен робити того, що суперечило б закону Божому (законові любові!), але також має відмовитися від занять, які можуть бути згіршенням, спокушанням, відводити людей від пізнання Христа або мати принаймні вигляд ідолопоклонства.

    Читаючи ці слова Іполита, я подумав насамперед про ту розмову кількарічної давнини — а ще про те, що наші часи з багатьох поглядів набагато складніші, аніж ІІІ століття після Різдва Христового…

     

    " Чи сьогодні ще існують професії повністю «нейтральні»? Такі, щоб їх світський християнин міг виконувати без тіні докорів сумління і з повною переконаністю, що не робить нічого неналежного й суперечного науці Христа?

    Чи сьогодні ще існують професії повністю «нейтральні»? Такі, щоб їх світський християнин міг виконувати без тіні докорів сумління і з повною переконаністю, що не робить нічого неналежного й суперечного науці Христа?

    Моя знайома працювала у магазині. Звичайному, середнього рівня споживчому маркеті самообслуговування. Сиділа «на касі». Супермаркет — місце, яке сьогодні відвідує чи не кожен. Тільки що у багатьох кошиках замість (або біля) хліба, молока чи ковбаси вже лежить презервативи, а на стійці з газетами й тижневиками лежать барвисті журнальчики, евфемістично звані «виданнями для дорослих». Ну і…? Ця жінка розповідала, що кожного разу, пропускаючи через касу такий «товар», вона погано з цим почувалася. Завжди мала сумніви. З одного боку — вона касирка, люди сплачують за хліб і молоко, не вона визначає асортимент, не вона відповідає за те, що вони візьмуть із полиць. З іншого ж боку… ну, власне.

    Знав я одного столяра. Він працював у невеликому підприємстві, шеф якого давав роботу всього кільком працівникам. Столяр виготовлював столики, стільці, крісла… Чи можна тут до чогось прискіпатися? Якось його підприємство дістало замовлення на цілу партію гарних стільців і три столи. Робота на два тижні, всі тішилися… Коли перша партія була готова, шеф сказав йому відвезти вироби до замовника, «щоби клієнт оцінив, чи все в порядку». З’ясувалося, що за вказаною адресою розташований відомий в усій окрузі «клуб знайомств». Тобто, кажучи менш політкоректною мовою, публічний дім. Ну і…? Той чоловік — простий неосвічений робітник, але людина глибоко віруюча — розповідав мені, що дуже довго роздумував, чи все в порядку. Ну так, він робив тільки стільці. Але йому не давала спокою думка, що гроші, які шеф йому видав наприкінці місяця, були тими самими, якими раніше хтось оплатив використання тіла іншої людини як предмету.

    Чи може християнин працювати продавцем у кіоску преси, в якому, окрім звичайних видань, виставлені «розваги»? Чи може християнин працювати на фабриці сигарет? Чи повинен християнин працювати у книгарні, в якій обік доброї літератури стоять книжки, що суперечать нашій вірі та моралі? Чи може християнин працювати на телеканалі, на якому транслюються нехай і найпрекрасніші програми і щоденні новини, але після 23.00 вмикаються також «фільми для дорослих»? Чи християнин-водій таксі повинен обслуговувати клієнта, який подав йому адресу «клубу знайомств»? Якщо він приватник, то може сказати клієнтові «ні», але якщо працює на когось чи в державній фірмі — за це можуть вигнати з роботи. Так само як напевно втратить роботу кіоскер, який не погодиться на продаж «журналів розваг», або касирка, яка відмовиться пробивати на касі презервативи…

     

    " Чи хімік, який працює в одному відділенні фармацевтичної компанії, думає про те, що інший відділ цієї самої компанії виготовляє ранньоабортивні таблетки?

    Але й навіть не маючи нічого спільного з такими проблемами, можна мати серйозні сумніви моральної природи щодо своєї праці. Бо ж у нинішньому світі найрізноманітніші фірми — зокрема ті, що становлять частини великих міжнародних концернів та корпорацій, — інколи єднає велика мережа залежностей. Чи хімік, який працює в одному відділенні фармацевтичної компанії, думає про те, що інший відділ цієї самої компанії виготовляє ранньоабортивні таблетки? Чи комп’ютерник, який обслуговує сервери великого провайдера, усвідомлює, що на цих серверах напевно знайдеться не один порнографічний сайт? Чи білетерка у кінотеатрі вірна Євангелію, коли продає білети на антихристиянське кіно, антицерковне чи просто гидкого змісту?

    До всіх цих дилем часто додається ще одна: навіть якщо я насправді не роблю нічого поганого і повністю чесний — то чи мій працедавець дотримується тих самих принципів? Колись давно, коли я ще був журналістом, один з моїх колег у редакції написав текст про фірму, чиє керівництво цілеспрямовано завищувало ціни на свої послуги (ішлося про інженерно-будівельні роботи), аби видурити якнайбільше коштів із міської каси з нагоди ремонту доріг. Це було вочевидь нечесно. Чи я, якщо опинюся серед працівників такої фірми й дізнаюся про таку практику, маю звідти звільнитися? Чи я маю право ЧЕСНО працювати у фірмі, чия «креативна бухгалтерія» пішла на податкові обмани? Чи повинен я працювати у фірмі, яка поза «офіційною» діяльністю провадить «ліві», невраховані чи морально сумнівні справи? Звісно, я сам працюю чесно, — але…?

    Дуже часто люди погоджуються на такі морально двозначні ситуації просто тому, що підходять до свого життя — а отже, й до праці — повністю бездумно. «Мені платять, я працюю, не роблю нічого поганого, нікого не обікрав, не вбив». Інколи, однак, є і так, що когось сумніви мучать, опір у ньому наростає, — але «реалії» чинять так, що людина залишається у цій двозначній ситуації. Ну бо сім’ю треба годувати, дітей треба виростити, до школи спорядити, ну бо як мене виженуть, то де я іншу добру працю знайду…

     

    " Чи ми, християни, не можемо чогось зробити разом?

    За що я житиму, де знайду іншу працю. Не знаю! І не вважаю, щоб на таке питання можна було просто відповісти. На думку мені спадають хіба що такі висновки:

    По-перше: треба точно старатися Богові довіряти («ви цінніші за багатьох горобців») і чесно оцінити у власному сумлінні, чи можу я, як людина і як християнин, робити те, що роблю.

    По-друге: навіть якщо я вважаю, що не повинен піти з цієї праці, то завжди можу зробити щось, що трохи змінить дійсність. (Якщо працюю в кіоску, то можу докласти старань, аби «дорослі» видання не лежали на видному місці). Інколи, зрештою, справи виглядають саме так, що зсередини потрошки можна змінити більше, ніж просто полишаючи цю роботу.

    По-третє: чи ми, християни, не можемо чогось зробити разом? Зрештою, існують же християни-підприємці: чи не могли би (наприклад) створити своєї мережі магазинів, вільних від порнографії, презервативів, сигарет? Я знаю, що це дуже важко і так далі, — але якби почати пробувати?..

    Ну і по-четверте: чи ви знаєте, як вирішували такі проблеми християни перших століть? Ну бо вони також мали дітей на утриманні й мусили з чогось жити… Отож — хто би подумав! — вони ДОПОМАГАЛИ ОДНІ ОДНИМ. Якщо хтось мусив полишити працю, з якої жив, що Церква (не «інституція», а його спільнота!) допомагала йому у важкій ситуації дарами і пожертвами. Про це, між іншим, писав у тому ж ІІІ ст. св. Кипріан, єпископ Карфагена.

    Так, це просто. Достатньо любити і реалізувати любов до братів у конкретних учинках. Якщо людина матиме певність, що в разі проблем знайде опертя у спільноті, — їй буде легше прийняти складне рішення про відмову від праці, яку вона вважає морально сумнівною. Нам буде легше противитися злу, легше буде сказати «ні» нечесному працедавцю.

    Це не змінює факту, що на більшість поставлених тут питань я не вмію дати належної відповіді. Кожна ситуація індивідуальна, кожен сам мусить оцінити своє життя, свою відповідальність, і сам мусить вирішити свої труднощі. Інші можуть нам у цьому допомогти — хоч би добрий сповідник чи духовний керівник, — але вони за нас не вирішать. Ми лиш маємо пам’ятати, що все, що ми робимо (також і на роботі), має вплив на інших людей і на кшталт світу, в якому ми живемо.
     

    Ян Хальберштат, deon.pl

    CREDO
    При цитуванні або використанні будь-яких матеріалів гіперпосилання на CREDO обов'язкове.



    Будь ласка, проголосуйте за цю статтю:
    Середня оцінка: 4.81, Проголосувало: 21
    Loading...
    Позначки:, ,

    Номер нашого рахунку в ПриватБанку 5168 7423 4714 4010
    Підтримати CREDO
    Виберіть суму
      грн/місяць
    CREDO — сайт і часопис для читачів, які хочуть жити свідомою вірою. Якщо Вам подобається те, що ми робимо, долучайтеся до збору коштів для праці редакції. Ми цінуємо кожен внесок!

    Слідкуйте за оновленнями CREDO в улюбленій соцмережі!
    Ми є в Фейсбуці, ВК та Твіттері.
    Підпишіться на розсилку
    А тут можна замовити наші футболки

    Читайте також

    Думки, висловлені користувачами сайту в коментарях, не відображають позицію редакції.
    Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити редакцію.

    Система Orphus