Закрити
  • СВЯТА ЗЕМЛЯ

  • «Гендерна політика» сьогодні: що це?

    Петро Гусак Петро Гусак — кандидат філософських наук, науковий працівник Інституту родини та подружнього життя Українського католицького університету. Освіту здобував у Львівському національному університеті ім. Івана Франка (класична філологія) та в Міжнародній академії філософії в князівстві Ліхтенштайн. Викладає філософію, метафізику і теодицею, член Львівської обласної громадської організації «Рух за життя».

    — Зараз популярно вживати слово «гендер» замість терміна «стать». З чим це пов’язано?

    — Слово «гендер» належить до граматичних термінів, і там воно на своєму місці. Воно похідне від латинського genus, що означає «граматичний рід». Гендерів у граматиці в більшості індоєвропейських мовах є три. То чому ж цей граматичний термін виявився такий потрібний тим, хто його зараз активно пропагує? Почнемо з часів сексуальної революції. У 60-х роках у США розгорнув свою діяльність доктор з досить промовистим прізвищем Мані (англ. Money). В ті часи йому підвернувся класичний випадок. У сусідній Канаді 1965 року в сім'ї фермерів народилися два хлопці-близнюки — Брюс і Браян. Але народилися вони зі вродженою вадою: їхні крайні плоті були зрощеними (фімоз). Батьки звернулися до сімейного лікаря, який, не довго думаючи, порадив їм обрізання, і виконав його не звичайним хірургічним скальпелем, а електрокаустичним ножем. Відповідно, для одного з близнюків операція пройшла вдало, а іншому голівку пеніса було так пошкоджено, що статевий орган уже не міг бути відновленим. Тому батьки були стурбовані тим, як далі виховувати такого хлопчика. Вони побачили в телепередачі доктора Мані, який стверджував, що хлопчиком або дівчинкою нас робить оточення, воно й виховує: одних як хлопчиків, інших — як дівчаток. Людина, за його словами, просто біологічний організм, здатний до будь-якої рольової поведінки, головне виховати людину відповідним чином. Не вдаючись в тонкощі психології та антропології, батьки вирішили звернутися по допомогу до цього доктора. Це був ідеальний матеріал для Мані: є два брати, один здоровий і його можна виховувати як чоловіка, і є його близнюк, якого можна виховувати як дівчинку. Тому хворому хлопчику видалили ще й яєчка і почали виховувати як дівчинку, одягати як дівчинку, й назвали його Бренда. Але таке виховання не оправдало себе, він все одно поводився як хлопчик, вів бійки, захищав свого брата, грався з машинками замість того, щоб гратися з ляльками. У 14-15 років, у віці статевого дозрівання Браян/Бренда ледь не вчинив самогубство. Вся афера викрилася, і батьки були змушені розповісти правду, хто вона/він є насправді. Тоді він побажав повернути назад свою стать, була проведена зворотна гормональна терапія, видалено набутий попередньою терапією жир з молочних залоз та стегон. Це був шалений стрес для нього. Хірургічним шляхом було відновлено статевий чоловічий орган, наскільки це було можливо. І він навіть одружився, почав жити чоловічим життям. Але для його брата-близнюка, який усе своє свідоме життя був переконаний, що в нього є сестра, це стало такою психологічною травмою, що той вчинив самогубство. Мати перебувала в постійній депресії, а батько став алкоголіком. Через два роки після самогубства брата, Браян посварився зі своєю дружиною, не міг налагодити з нею стосунків. Він не зміг впоратися з цими тягарями. Але щасливий випадок звів його з професійним сексологом Даямондом, який переконав Девіда (це ім’я Браян обрав після рішення знову бути хлопцем) написати книгу про те, що він пережив у своєму житті. Так ця історія стала публічною. Пізніше журналіст-публіцист Джон Колапінто опублікував книгу «Так як природа його створила. Хлопець, якого виховували як дівчину». Відповідно теорія доктора Мані, який стверджував, що хлопця можна виховувати як дівчину і він насправді нею стане, зазнала краху. Девід Раймер згадував: «Моя мама і батько хотіли, щоб ця терапія зробила мене щасливим. Це те, чого хочуть всі батьки для своїх дітей, але я не міг бути щасливим для моїх батьків, я мусив бути сам собою. Ви не можете бути кимось, ким ви не є. Ви повинні бути собою». Доктор Мані вживав поняття «гендер як роль», в якій суспільство виховує дитину. Цей термін серед психіатрів, сексологів тих часів поширювався, але лише у вузьких колах. З 1994 року, на Міжнародній конференції з народонаселення в Каїрі та через рік після Міжнародної жіночої конференції в Пекіні, агресивні феміністки почали впроваджувати цей термін в міжнародний слововжиток, витісняючи ним поняття «sex», тобто «стать». Це було потрібно, щоб вони, серед яких було багато активних лесбіянок, могли ствердити, що гомосексуальна поведінка є просто іншою, і з погляду етики та сексології не відрізняється від природного подружнього життя. Це наче роль, яку можна довільно грати. Таким чином, гомосексуалізм та лесбіянство могли бути винесені поза моральний дискурс. Термін «гендер» був прийнятий Організацією Об’єднаних Націй і Європейським союзом, що є провадженням певної політичної стратегії. Наприклад, в Німеччині гендер визначено як провідний принцип і ключове завдання для всіх життєвих сфер. Таким чином, відмінності між жіночою і чоловічою статями оголосили соціальною конструкцією, винаходом гетеросексуального суспільства, так, ніби це насильно насаджена гетеросексуальність чинить нас чоловіками і жінками, і треба це подолати. Замість того, аби визнати очевидні психологічні, біологічні, духовні, хромосомні відмінності між чоловічою і жіночою статями, гендер пропонують як соціальну роль, яку можна відігравати незалежно від реальної статі, тобто від всього того, що було перелічено. Гендерна ідентичність мусить бути текучою, невизначеною, відкритою до щоденного вільного вибору. В її основі лежить філософія Жана-Поля Сартра. Вона стверджує, що ми маємо бути свобідні, а для цього ти щодня мусиш себе змінювати, бо інакше ти звикаєш, тобі починає подобатися і ти стаєш несвобідним. І в цій «текучій ідентичності» кожна роль доходить до 22 гендерів — «ролей». Як їх презентують? Спочатку як «соціальні ролі», кажуть, що це професії, це рівність чоловіка й жінки, вільний доступ жінок до чоловічих професій, посад, зарплат. А пізніше під цими ролями розуміють різні «моделі» сексуальної поведінки, що по суті означає, що будь-яке сексуальне збочення інтерпретують як окрему й рівноцінну «роль».

    Однак ми можемо говорити про рівність чоловіка і жінки, про гідність жінки і без поняття гендер — так, як це робив Папа Іван-Павло ІІ. (Є його Пастирський лист Mulieris dignitatem — Про гідність і покликання жінки, від 15.08.1988 р.Б.). Нам не потрібен гендер, щоб визнати гідність жінки. Термін «гендер» пропагують для того, аби він вліз в наш ужиток, щоб він був у всіх на слуху, щоб всі до нього звикли, а далі за ним піде всяка інша ідентичність, яку народ теж буде сприймати, бо уже сприйняв і звик до гендеру. Планується ні мало ні багато — знищення чоловічої і жіночої статей, їх деконструкція. Тому що гендерна теорія йде на кафедри на факультети університетів, щоб змінити спосіб мислення молодої і перспектиної частини суспільства, а таким чином змінити саме суспільство. У деяких університетах Німеччини, крім гендерних студій, є так звані queer studies, в англійській queer означає дивний, ексцентричний; ним означують всяку іншу сексуальну поведінку, тільки не нормальну, між чоловіком і жінкою у подружжі. І вони прямо ставлять собі за мету протиставити щось патріархальній гетеросексуальності. Отже, що робиться? Якщо є якась річ ненаукова, то щоб її впровадити в науку, її треба зробити головним провідним принципом. Так сталося з теорією еволюції. Бо коли Дарвін тільки її презентував провідним науковцям того часу, його звинуватили в відсутності методу і наукового підґрунтя. А вже потім з теорії еволюції зробили керівний принцип. Те саме зараз робиться з гендером. Бо це псевдонаука, неправомірне перенесення терміна з граматики в соціологію. Зараз з цього теж роблять провідний принцип, щоб всі науки: соціологія, психологія, антропологія та інші відповідали теорії гендеру, а якщо вони їй не відповідатимуть, вони наче б то не будуть насправді науковими. А науковців, які пручаються цьому, просто відкидають на марґінес.

    — Яка мета цієї стратегії, на Вашу думку?

    — В Європейському союзі переважають ліві політичні сили, для яких програмним є твір Фрідріха Енгельса «Походження сім'ї, приватної власності і держави». Згідно з Енгельсом сім'я як буржуазна інституція повинна зникнути, бо держава покликана перебрати на себе її функції, зокрема функцію виховання дітей. Енгельс дослівно пише, що коли це станеться, дівчина буде в змозі свобідно віддаватися чоловікові, не думаючи про наслідки, бо всі наслідки на себе перебере держава, зокрема виховання непланованих дітей. Таким чином, планується зруйнування сім’ї, бо сім’я завжди є джерелом культурної, релігійної і національної традицій. Наприклад, зараз слово «патріот» в Європі вважають майже лайливим. Ми дожилися до того, що ми його прирівнюємо до слова «нацист». Така доля скоро може спіткати і гетеросексуалізм. Планується створення нової європейської людини, позбавленої національних і релігійних коренів. Це потрібно для того, щоб мати масу, якою можна маніпулювати, масу, яка буде охоча задовольняти тільки свої сексуальні потреби і всі проблеми, які з того виникають, — психологічні, венеричні і більше нічим іншим не буде займатися, ні релігійними питаннями, ні національними, ні сім’єю, ні народом. Друге джерело, з якого живиться теорія гендеру, йде від Сімони де Бовуар, жінки філософа Жана-Поля Сартра, атеїста, екзистенціаліста, яка була доволі ущемленою та психологічно придавленою своїм агресивним чоловіком. І це вилилося в ефект маятника при написанні книги «Друга стать», в якій Сімона де Бовуар стверджує, що жінкою не народжуються, нею стають. Вона розвиває думку, що жінка — це пригноблена домогосподарка, яка за пранням, миттям посуду і вихованням дітей більше нічого не бачить. Ще одне джерело гендеру — гомосексуальний рух. Агресивний наступальний гомосексуальний рух почався з подій 60-х років з бару «Stonewall» в Нью Йорку, де збиралися гомосексуалісти. Тоді міська влада, занепокоєна розпустою, яка там чинилася, приставила до них поліцію — а це ще 60-ті! Гомосексуалісти неочікувано вчинили збройний опір і застрелили шістьох поліцейських. Після того ніби все втихло, але гомосексуалісти далі перейшли в атаку. І під таким тиском Американська асоціація психіатрів в 1973 році усуває гомосексуалізм з переліку психічних захворювань. Причому це було зроблено не в результаті якихось досліджень, відкриттів, лабораторних аналізів, експериментів, теорій, а під політичним тиском, щоб мати спокій, бо інакше агресивні геї трощили офіси тих психотерапевтів, які лікували гомосексуальну орієнтацію і повертали до гетеросексуальної, чим доводили, що це все ж таки розлад, наслідок нездорового сімейного середовища і виховання. І для того, щоб довести, що їхня поведінка є нормальною, гомосексуальні активісти кажуть, що немає сталих, природних статей, а є просто біологічні істоти, і не важливо, що там у них на генітальному рівні, вони просто невизначені істоти і можуть самі обирати, яку роль грати. Тобто починають впроваджувати цей термін для становлення соціальної рівності, а потім він переходить на сексуальні ролі. Коли будь-яка сексуальна роль є та сама за своєю сутністю, тоді будь-яка довільно обрана роль: гетеросексуальна чи гомосексуальна, активна, пасивна, бісексуальна, трансексуальна, садистська, мазохістська — перебувають на рівних правах.

    — Яким чином гендер впроваджується в Україні?

    — Ми є полігоном для експериментів. Наприклад, Луганська і Кіровоградська області є депресивними, там найменший приріст населення, там катастрофічна демографічна ситуація, погана екологія. А їх обрали пілотними областями для впровадження широкого застосування гормональної контрацепції для жінок, що потім негативно відобразилося на їхньому здоров’ї. Тепер це саме робиться з гендером. Який механізм його впровадження? Це невигідно робити голосно, бо приносить додаткові клопоти. Якщо це виносити на парламентський рівень, потрібно спочатку зареєструвати законопроект, подати його в першому читанні, після чого його повертають для поправок і приймають або не приймають у другому, третьому читаннях. Є, зрештою, ложа ЗМІ, які активно слідкують за цим усім. Тому ефективніше це впроваджувати прихованішим шляхом, наприклад, через підвідомчі директиви міністрів, які видають розпорядження, обов’язкові до виконання по всій вертикалі певного міністерства. Якщо це Міністерство охорони здоров’я, то вказівки доходять аж до останнього лікаря, якщо ж це лінія Міністерства освіти, то аж до останнього вчителя. Але широкий загал про це не знає, лише спеціалісти, які цим цікавляться, можуть знайти інформацію на відповідних відомчих сайтах. Приміром, в Тернополі є вже два дитячі садки, де дітей виховують за гендерною теорією. На всяких молодіжних конференціях це питання знову і знову ставиться. Нещодавно один із службовців Львівської міської ради розповідав мені, що їм цю інформацію подають в іншому світлі: гендер як соціальна рівність чоловіка і жінки. Така рівність сама по собі є доброю, але до чого тут гендер? Після того, як він буде у всіх на слуху, за ним тоді піде зміна сексуальних ролей, сімейних ролей, легалізація гомосексуальних подружжів, тому що вони «грають гендерну роль». Наприклад, один із гомосексуалістів «грає гендерну роль» матері. Чому ж тоді — аргументують вони — їм не дати можливість всиновити дитину?

    — Зараз у світі навпаки проводять акції на захист сім’ї, проти легалізації гомосексуальних зв'язків і їх права всиновлювати дітей. Про що це свідчить?

    — Треба дивитися, хто організовує ці акції. Кілька років тому, Греко-Католицька Церква відмовилася брати участь у таких акціях, бо вони були організовані сектою Догнала, яка просто «сідлає» гарячу тему, щоб стати провідною і передовою, як захисниця традиційних моральних цінностей, бо вони мусять щось «осідлати», щоб бути на плаву. З другого боку, це ляпас усім традиційним Церквам, що вони не рухаються, аж потрібна якась абструзна секта, щоб вона їх штовхнула до дії. Але є добрий приклад квітня того року, коли в Києві націоналісти й православні московські козаки об’єдналися і не допустили проведення гей-параду. Тобто незважаючи на зовсім різні світоглядні орієнтири, вони змогли об’єднатися. Щодо усиновлення дітей, то в Інтернеті я вже знаходив інформацію про те, що лесбійська пара намагалася хірургічним шляхом змінити стать хлопчику, якого вони всиновили, на дівочу. По-перше, це до кінця не можливо. Жодна хірургія не може повноцінно змінити стать. Це муляж, це симуляція, і ніколи така особа не буде повноцінним чоловіком чи повноцінною жінкою. Змінені органи ніколи не будуть плідними. Я сумніваюся в здоровому вихованні дітей в таких подружжях. Якщо двоє гомосексуалістів усиновили хлопчика, то яка гарантія в тому, що згодом вони не будуть долучати його до своїх сексуальних практик? Дати можливість усиновлювати одностатевим парам дітей означає покалічити їх психологічно і фізично. Бо добро дитини означає поставити його вище за своє власне добро, за бажання гомосексуалістів мати дітей. Зрештою, з поширенням гомосексуалізму погіршується демографічна ситуація населення, а це загрожує національній безпеці країни. Адже приріст населення є важливим національним ресурсом. Людський ресурс є найважливішим, тому основою держави повинна бути сім’я.

    — Як ставитись до ювенальної юстиції, її перспектив і загроз?

    — Російська актриса Ольга Захарова в своєму інтерв’ю розповідає свою життєву історію. Вона вийшла заміж за француза, але вони розлучилися, коли їхній дочці було дев’ять років. Доньку від неї відлучили, передали в зовсім чужу сім’ю і заборонили матері зустрічатися з власною дитиною. Це було згідно з законом про ювенальну політику у Франції. Це питання почав розслідувати її адвокат і виявилося, що у Франції вже більше мільйона дітей відчужено від власних сімей і передано в інші сім’ї на виховання. Є навіть спеціальний план для соціальних працівників для відчуження. Чому? Знову ж таки: сім’я є джерелом національних і релігійних традицій заважає витворенню «нової європейської людності», яка не вважала себе німцем чи французом, а європейцем чи космополітом. А для цього потрібно зруйнувати основи. Тому я не вірю словам про те, що ювенальна юстиція є «кримінальною юстицією, яка є пом’якшеною щодо неповнолітніх злочинців». Адже завжди, навіть в часи найлютішого Радянського Союзу, було таке поняття, як кримінальне провадження щодо неповнолітніх злочинців, і були окремі колонії для них, зазвичай пом’якшеного режиму. Тому нічого нового тут не придумано, завжди ставлення до неповнолітніх було іншим, ніж до дорослих. А насправді ювенальна юстиція має на меті бути механізмом відчуження дітей. У разі, коли батьки алкоголіки чи садисти, це справді оправдує себе. Знову ж таки, така практика існувала й дотепер. Але чи правомірно за будь-якої дрібниці, наприклад, коли батько попросив винести сміття, якщо мама сказала доньці помити посуд, а діти завередували і хтось з батьків «хляпнув» дитину, то це не є приводом задіювати соціальні служби? Габріела Кубі в своїй книзі «Гендерна революція: релятивізм у дії», описуючи ситуацію в Німеччині, пише про випадок, коли старшокласник обмацував іншого школяра, який виявився бравим хлопцем і вдарив кривдника в обличчя. Після цього його батько потрапив до тюрми за те, що виховував сина в гомофобії. Це призводить до дискримінації нормальних сімей, нормальної здорової гетеросексуальної орієнтації. Через пропаганду гомосексуальності змінюється суспільна свідомість. Причому, за словами одного з ідеологів сексуальної революції Альфреда Кінсі (Kinsey), гомосексуалістів чоловіків у світі є 1,3 %, а жінок — 0,3 %. А всюди ведеться пропаганда, що їх є 10 % і більше. Багато шуму з нічого, але коли вони займають провідні становища в ЄС, коли міністр закордонних справ Німеччини є відкритим практикуючим геєм, коли мер Берліна — гомо мазохіст та організовує гей-паради під протекторатом столичної мерії, — коли вони вийшли на такий рівень, то диктують політику й іншим. У 2006 році ЄС видав директиву про покарання за «гомофобію». Ще один приклад: Рокко Буттильйоне, італійський міністр, який є практикуючим католиком, був кандидатом на посаду єврокомісара в ЄС. Але на співбесіді напередодні йому поставили затання, як він ставиться до гомосексуалізму. Він відповів, що згідно з вченням Католицької Церкви, це є гріхом. І цього вистачило, щоб його не допустили до посади єврокомісара.

    — Якою мірою традиційний світогляд дискримінує різні сексуальні меншини? Як далеко може заходити толерантність у цьому разі?

    — Можемо говорити про дискримінацію, коли ми не визнаємо слушних прав, коли ми когось не визнаємо як таких. Наприклад, апартеїд в Південній Африці є дискримінацією чорношкірого населення, тому що ще донедавна їм було заборонено вступати до університетів, займатися політичною діяльністю, обіймати керівні посади… Але ж вони люди, які мають таку саму гідність. Коли ми їм це забороняємо, тоді ми їх дискримінуємо. Дискримінацією є, наприклад, кампанія абортів, тому що дітей на стадії розвитку дискримінують, позбавляючи права на життя, а вони є такими самими людьми, як всі на певному етапі розвитку. Коли ж мова йде про гомосексуальні пари, то не йдеться про жодну дискримінацію, тому що вони не є сім’єю. Бо сім'я, природно, не тому, що так комусь захотілося, чи тому, що якась церква так придумала, а сім'я природно є союзом чоловіка і жінки. Тому що чоловічість і жіночість є очевидними природними способами існування людської особи. Всі інші гермафродитизми є просто хворобливими станами. І якби не було певних хворобливих розладів, то ці люди були б або чоловіками або жінками. Третього не дано. Сім'я заснована на союзі чоловіка й жінки, на їхній здатності любити, на їхніх відмінностях статевих, духовних і тілесних, завдяки яким вони можуть дарувати себе одне одному. І ця здатність в любові віддавати себе одне одному нерозривно пов’язана з їхньою плідністю. І телеологія стверджує навіть доцільність будови їхніх дітородних систем. Вони є призначеними одне для одного, і вони є плідними, тому ніхто, маючи здоровий глузд, не стане заперечувати зв’язок плідності з будовою чоловічості й жіночості, їхньою здатністю об’єднуватися в шлюбі і статевому співжитті. Натомість в гомосексуальних практиках телеологія тіла заперечується. Навіть психологічно вони не можуть доповнювати одне одного. Це хворобливий, конвульсивний пошук тієї любові, щоб заповнити душевну порожнечу, це може бути пошук втраченого брата чи сестри, чи це пошук батька, який через алкоголізм не був присутнім у сім’ї, міг бити маму і гнобити її чи інше. В усякому разі завжди в основі неприродних сексуальних практик лежить якась психологічна вада, тяжка сімейна історія, яка могла початися в ранньому дитинстві, а потім виливається в таку поведінку. Тобто це набута властивість. Немає гомосексуального гена. Жодні наукові біологічні, генетичні дослідження не підтвердили існування гомосексуального гена. Тому коли ми скажемо гомосексуалістам, що вони є сім’єю, надамо їм такі права, які має сім’я на соціальний захист, соціальні пільги на допомогу з боку держави на виховання дітей, ми б тоді навпаки дискримінуємо сім’ю. Бо сім’я народжує нових громадян, тому держава повинна інвестувати в неї. Гомосексуалісти не є і не можуть бути подружжям, бо подружжям є союз чоловіка і жінки. Згадаймо жарт Авраама Лінкольна, який запитав своїх службовців, скільки буде ніг у вівці, якщо до них залічити ще й хвіст. Ті відповіли: «П’ять». Але президент заперечив: «Е, ні. Вівця має чотири ноги, а хвіст завжди є хвостом, відвіку». Треба називати речі своїми іменами. Хіба є дискримінацією те, коли людині скажуть, що вона не може літати, бо вона не птах. Вона ним не є, бо не є. За іншими параметрами її ніхто не дискримінує. У нас немає такого законодавства, яке би не допустило гомосексуалістів до навчання у вищі навчальні заклади, яке би їх не допустило до займання певних посад, якщо вони тільки не порушать трудову дисципліну. Вони мають право на пенсію, на житло та інше. А от надати їм права, які належать виключно сім’ї, означало би дискримінувати сім’ю.

    — Тобто можемо стверджувати, що гомосексуалізм є «відхиленням», а не «інакшістю»?

    — Так. Це проблема розвитку. Передусім психологічна. Наприклад, дочка може перебирати роль чоловіка, коли в сім’ї був відсутній батько або коли він був тираном чи алкоголіком. Хлопчика такий досвід може навпаки спонукати відкинути чоловічість, і він буде схильним прийняти жіночі ролі поведінки, втекти під материнське крило. Все починається з нездорових стосунків, або зі звідництва, коли особа потрапила під вплив досвідченого гомосексуаліста чи лесбіянки, які їх звели до таких сексуальних практик.

    — То ж чим насправді є людська статевість? Як ми повинні ставитись до свого тіла і статевості?

    — Статевість є наперед заданою природою людини. Немає людини, яка б не була в тій чи іншій статі, бо це є форми існування, форми вияву людини як чоловіка чи як жінки. Іншого нема. Якщо говоримо в християнському контексті, то ми віримо, Господь створив людину чоловіком і жінкою. Для християнина тут не може бути якихось «але». Він знає, що така природа чоловіка і жінки є запланована Творцем. Якщо звернемося до природи, то побачимо, що чоловік і жінка саме тому, що є відмінними одне від одного, можуть доповнювати одне одного в любові і створити союз, який є плідним. Промовистими в цьому контексті є слова колишнього гомосексуаліста: «Якби існували ліки від гомосексуалізму, то їх би приймав кожен. Тому що це шлях, який веде в нікуди, який веде в депресію, в суїциди, а якщо ні, то до передчасної смерті від безлічі захворювань, які передаються статевим шляхом».

    — Як ми, християни, маємо реагувати на гендерну політику сучасності?

    — Як ті, хто ще має традиційні Церкви і традиційні цінності, ми в Україні можемо очікувати на здоровий спротив, не дискримінацію, а на відстоювання своїх природних прав. Потрібно бути на сторожі і спостерігати за навколишнім. Чітко прослідковувати, де і як ті тенденції виявляються на телебаченні, в пресі, Інтернеті. Моніторити, які нові підзаконні директиви міністерств з’являються на цю тему, і бити на сполох, створювати асоціації батьків, які б хотіли відстояти здорове шкільне і соціальне середовище для своїх дітей. І керівники церков тут повинні бути на першому місці. Бо лев уже скочив, його пазурі скоро в нас ввіпнуться, а ми можемо й далі спати.

    Розмовляла Уляна Коржик, Журнал «Слово»

    CREDO
    При цитуванні або використанні будь-яких матеріалів гіперпосилання на CREDO обов'язкове.


    Будь ласка, проголосуйте за цю статтю:
    Середня оцінка: 4.72, Проголосувало: 39
    Loading ... Loading ...
    Теґи:, , ,

    CREDO — сайт і часопис для читачів, які хочуть жити свідомою вірою. Якщо Вам подобається те, що ми робимо, долучайтеся до збору коштів для праці редакції. Ми цінуємо кожен внесок!
    Сподобався матеріал? Підтримайте нас фінансово
    Слідкуйте за оновленнями CREDO в улюбленій соцмережі!
    Ми є в Фейсбуці, ВК та Твіттері.
    Підпишіться на розсилку
    А тут можна замовити наші футболки
    Поділитись:

    Читайте також

    Думки, висловлені користувачами сайту в коментарях, не відображають позицію редакції.
    Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити редакцію.

    Система Orphus