Закрити
  • praga

  • «Музика – це те, що доступне кожному»

    Інтерв’ю з Альоною Давиденко, керівником музичного проекту в навчально-реабілітаційному центрі (НРЦ) «Джерело», Львів

     

    - Альоно, розкажи, будь ласка, як виникла ідея музичного проекту в НРЦ «Джерело», з чого усе почалося?

    - У мене вже кілька років до цього було прагнення грати ритмічну, інту їтивну музику. Я шукала тих, хто міг би грати зі мною, але кого знаходила – з тими не було спільного бачення, спільної мети, й нічого не виходило.

    Якось на концерті в Івано-Франківську, де я грала з групою «Один в каное», після виступу до мене підійшла знайома, Віка Міщук. Раніше ми разом працювали в навчально-розважальному центрі для дітей. Вона розповіла, що була на майстер-класі з гри на барабанах, який я проводила, і що має ідею створити музичний проект із «друзями» (неповносправними особами). Це мене надихнуло і дало надію. Потім ми ще зустрілися на святкуванні ювілею центру «Емаус» у театрі Заньковецької, були на одній сцені: вона – з театром «І сміх і сльози», я – з групою музичного супроводу цього святкування. При наступній зустрічі Віка вже конкретно говорила про цей проект, пропонувала обговорити наші ідеї, бачення, час праці. Згодом я потрапила на співбесіду до директора «Джерела» Мирослава Николаєва, і мені довірили цю роботу.

    - Учасниками проекту є люди з особливими потребами. Дехто навіть не може тримати в руках музичні інструменти. Як тобі вдається залучити кожного з них до творення музики?

    - Може скластися враження, що люди з обмеженими можливостями не можуть займатися музикою, що бути музикантом – це грати на гітарі або фортепіано. Ми б хотіли подолати ці стереотипи. Для мене музика – як дихання, це те, що доступне кожному. Мета наших занять – побачити і розкрити індивідуальні можливості кожного, бо кожен має якісь здібності. Хтось для творення музики може використовувати руки, хтось голос, хтось дихання.

    Зараз у нас є дві групи, у кожній близько 15 осіб з особливими потребами (як особи з розумовою неповносправністю, так і особи з фізичною неповносправністю, але інтелектуально збережені). Заняття з кожною групою відбуваються раз на тиждень. Тривалість кожного – дві з половиною години. Ми вибираємо прості теми, через які можна виявити музичні здібності. Зараз займаємося інтуїтивною музикою – такою, до якої не треба особливих музичних знань і вмінь, імітуємо звуки природи. Наступні теми будуть на вокалізацію, на ритмічне читання поезії. Це нам пригодиться для співаних виступів.

    - Які інструменти ви використовуєте під час занять? Я чула, що гості ваших занять і ваші слухачі також можуть долучатися до творення музики. Як це відбувається?

    - Щоб створити гарні звуки, можна використовувати що завгодно, все, що є навколо нас. Завдання музиканта – почути, віднайти звук, включити його в гармонійну структуру. Використовуємо свій голос, а також підручні матеріали – різні дзвіночки, «шурхотілки», трубки, в які можна дути, барабани, навіть целофанові пакети. Інструменти робимо власноруч із того, що легко знайти.

    Найбільшою цінністю, як на мене, є те, що, граючи разом, ми створюємо своєрідну музичну спільноту. Долучитися до неї може кожен, було б бажання. Немає відокремлених груп музикантів і слухачів, – є співтворчість. Коли лунає музика, дуже важливо слухати один одного, бо тоді відчуваємо, що саме цієї миті найбільше пасує, що маємо зараз зробити, і кожен знаходить своє місце у спільному ансамблі. Відбувається єднання через музику.


    - Чи є якісь труднощі у твоїй праці? Чи наразі все легко вдається?

    - Складнощі поки що технічного характеру: немає відповідного звукоізольованого приміщення, достатнього простору для того, щоб рухатися, пройти від однієї людини до іншої. Музика потребує своєрідної атмосфери. Особливо коли ми видаємо тихі звуки, треба, щоб був відповідний простір. А працювати з людьми мені подобається.

    Моя роль – допомогти віднайти, побачити, по максимуму використовувати те, що доступне, і навчитися чогось нового: взяти сто відсотків із того, що можемо, і потім використовувати це так, як нам потрібно. Раніше було так: можливості є, але бракує усвідомлення, що вони є. Інколи треба, щоб хтось наче відтулив завісу і сказав: «Дивись, ти ж це можеш! Те, що ти робиш, – гарно, це може принести радість людям».

    Хто може використовувати руки і дихання, грають на трубках – флоєрах; а хто не може використовувати рук, той грає в інший спосіб – скажімо, ми чіпляємо комусь до капелюшка дзвіночок, і ця людина, рухаючи головою, також творить музику. Хтось може стукнути ногою: «бум». Кожен може щось зробити, треба тільки знайти, що саме. Якщо ми хочемо разом грати, то маємо знайти для цього можливості.

    - Як сприймаються учасниками групи ці заняття, як вони ставляться до такого способу творення музики?

    - Коли я прийшла в «Джерело» на перше заняття, то відразу поділилася з усіма своєю мрією: створити музичний колектив, який би мав власну концертну програму, міг виступати як самостійно, так і з іншими виконавцями. І один хлопець, який зараз відвідує заняття, також сказав, що в нього була така мрія, але його мати не вірила, що це можливо. Є ще двоє дівчат на візочках. Вони можуть користуватися лише голосом. Казали, що це те, чого вони шукали і на що чекали, що наші заняття є для них реалізацією давніх прагнень. Є дівчина, яка на перших двох заняттях нічого не робила, а на третьому вже долучилася до нас, знайшовши свій інструмент. Мені здається, що ці зустрічі цікаві для всіх. Грати музику разом – це велика радість. Дуже приємно грати й відчувати, що нам вдається.

    - Альоно, а яким був твій власний музичний шлях?

    - Я відчувала, що люблю музику, хочу нею займатися. У дитинстві мріяла стати відомою співачкою, та згодом зрозуміла, що не маю відповідних вокальних здібностей. Це було великим розчаруванням. Навіть мої рідні казали: «Тобі краще не співати». Не давали жодного шансу.

    Згодом я зрозуміла, що маю знайти інструмент, на якому зможу грати. Найбільше мене вабив ритм, але лякала велика барабанна установка. Одного дня я потрапила на виставку авангардистів. Там грав музичний гурт із барабанами. Я взяла до рук маленький барабан, стукнула в нього – і зрозуміла, що закохалася. Я тоді ще закохалася в хлопця, який грав, а тепер сумніваюся, в кого більше – бо з хлопцем ми розійшлися, а з барабаном ні.

    Потім вчилася в тих, хто вміє грати. Познайомилася з музичним колективом, який грає суто барабанну музику. Здружилася з ними, ходила слухати, як вони грають, просила, щоб давали мені уроки, багато сама займалася. За кілька років відчула, що вже можу грати сама. Це відбулося, коли на одному з виступів не було жодного з моїх друзів, тільки я з барабаном. Мені сказали: «Альонко, грай!» Я раніше завжди грала «під когось», коли мене вели, а тут довелося вести ритм самій. Тоді я зрозуміла, що вже доросла до певного рівня.

    - Яким є твій музичний досвід? Де граєш і що вкладаєш у свою музику?

    - Зараз я граю в двох музичних колективах: це група прослави католицької спільноти «Живий вогонь» при парафії св.Антонія у Львові та гурт «Один в каное».

    У групі прослави ми граємо християнські пісні. Після навернення я захотіла використовувати свій талант, щоб через музику славити Бога. Спершу думала, що грати в церкві буде нецікаво, бо музика, яку я грала раніше (часто на вулицях з різними музикантами) була дуже динамічна, а в групі прослави, куди я потрапила, спочатку було все досить стримано. Зараз усе змінилося, й наша група є для мене ідеалом музичного колективу – між нами єдність, ми любимо Бога, і в усіх нас спільна мета.

    У гурті «Один в каное» ми граємо ліричну музику. Нас троє – солістка, гітарист і я на барабані. Солістка Іра пише поезію філософського змісту. Це дуже делікатна, медитативна, самозаглиблена музика. Що я в це вкладаю? Мені подобаються тексти наших пісень. Через цей колектив зі мною знайомляться багато людей, з якими я можу спілкуватися, ділитися своєю вірою. Маємо великі сподівання на майбутнє.

    - Ти часто говориш про Бога, про віру. Як впливає духовність музиканта на музику, яку він грає?

    - Музика має великий вплив на душу людини. Їй під силу змінювати настрій, почуття, думки. У Біблії написано, що ангели в небі співають пісні прослави для Бога. Для мене грати музику – це найпрекрасніше, що може робити людина.

    Коли музикант є духовною людиною, його музика перестає бути музикою «заради себе». Бо коли це музика «заради себе», вона приносить на початку ейфорію, задоволення, а потім – спустошення. Так завжди: спершу ти задоволений собою: «О, я круто граю. Мене слухають, на мене дивляться. Я граю у відомому колективі. Ми можемо всюди їздити». Можуть бути й більш тонкі матерії: «Я граю музику, яка приходить до мене як натхнення, це торкає струни душ інших людей». Але все одно в центрі цього – моє «Я». Все замкнуто на тому, що музика від мене походить і до мене повертається. Наміри можуть бути благі, але потім настає розчарування: комусь подобається ця музика, комусь – ні. Якщо головним слухачем є не люди, а Бог, то тут не може бути розчарувань.

    Можна грати різну музику. Але важливим є те, хто музикує. Люди більшу увагу звертають не на саму пісню, а на того, хто її виконує.

    - Як на тебе впливає праця з людьми неповносправними? В чому ти бачиш їхній дар, їхнє завдання в суспільстві?

    - Мені здається, що неповносправні люди особливим чином вказують на Бога, безпосередньо на Нього. Звичайно, щоб це побачити, треба мати відкрите серце.

    До навернення люди з обмеженими фізичними можливостями викликали у мені тільки жалість і співчуття. Тепер, коли знаю, що все, що створив Бог, є добре, – можу приймати їх такими, як вони є. Бачу, що кожен з них особливий, інакший, унікальний, кожен має свій дар. Це вчить мене звертати увагу на інших, на їхнє життя, творчі плани, бажання розвитку, мрії; бачити, що ці люди також борються за своє щастя. У мене це викликає захоплення. Певна, що без Бога я б не могла цього побачити. Люди неповносправні несуть нам послання: у тому, що слабке, здавалось би – безнадійне, може бути життя, повнота життя. Це зворушує.

    Якщо говорити про людей з розумовою неповносправністю, то для мене це ще глибше. Вони дуже чесні. Якщо моє серце відкрите і я чесна з ними, вони теж відкриваються. Вони ніби ставлять переді мною питання: «Чи можу я любити просто так, знаючи, що вони для мене нічого не зроблять, не будуть мене хвалити, захоплюватися, що я не зможу порозмовляти з ними на інтелектуальні теми?» Вони спонукають нас любити такою любов’ю, якою Бог нас любить, відкривають нам, що Бог так само й нас любить. Тому вони такі цінні для цього світу.


    - Які у тебе музичні плани на майбутнє?

    - Я хочу, щоб сформувався наш музичний колектив у «Джерелі», щоб ми організували перший самостійний концерт. А далі – їздили, виступали, раділи. Хочу створити ще один колектив тако го само спрямування поза «Джере лом», щоб ці два колективи могли співпрацювати, бо це дуже гарний і відкритий формат музики. Хочу, щоб розвивався музичний гурт моєї спільноти «Живий вогонь», а також «Один в каное». Хочу, щоб наша музика приносила багато натхнення й радості нам, нашим слухачам, і щоб через неї Господь був прославлений.

     

    Довідка

     

    «Джерело» – навчально-реабілітаційний центр для дітей з порушенням фізичного та розумового розвитку, заснований у Львові 1993 року, включає відділення розвитку дитини, освітню програму школи і садка та спеціальну програму для молоді.

    Розмовляла Лідія Москаль

    Центр «Емаус», УКУ

     

    CREDO
    При цитуванні або використанні будь-яких матеріалів гіперпосилання на CREDO обов'язкове.


    Будь ласка, проголосуйте за цю статтю:
    Середня оцінка: 4.94, Проголосувало: 16
    Loading ... Loading ...
    Теґи:,

    CREDO — сайт і часопис для читачів, які хочуть жити свідомою вірою. Якщо Вам подобається те, що ми робимо, долучайтеся до збору коштів для праці редакції. Ми цінуємо кожен внесок!
    Сподобався матеріал? Підтримайте нас фінансово
    Слідкуйте за оновленнями CREDO в улюбленій соцмережі!
    Ми є в Фейсбуці, ВК та Твіттері.
    Підпишіться на розсилку
    А тут можна замовити наші футболки
    Поділитись:

    Читайте також

    Думки, висловлені користувачами сайту в коментарях, не відображають позицію редакції.
    Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити редакцію.

    Система Orphus