У суботу, 17 липня, у Бердичеві зібралися численні групи паломників, які пішки йшли до кармелітського санктуарію, щоб 18 липня разом відсвяткувати урочистість Матері Божої св. скапулярію. Цього року лише піших паломників до Бердичева прийшло близько 2,5 тис. осіб. Окрім українців, серед них були представники багатьох інших країн: Грузії, Вірменії, Росії, Польщі, Білорусі, Молдови та Камеруна.
Традиційно, за кілька днів до кармелітського свята, з різних куточків України до Бердичева вирушають групи прочан. Цього року таких груп було 11. Це:
19-те Подільське паломництво з Хмельницького
19-те Житомирське паломництво з храму св. Софії
18-те паломництво Шепетівка - Полонне
13-те паломництво Київ - Фастів
18-те Францисканське паломництво (Житомир, парафія Яна Дуклі)
15-те паломництво з Биківки
2-ге велопаломництво з Харкова.
Також були окремі групи прочан з Самгородка, Білої Церкви, Андрушівки та Білорусі.
За даними організаторів, наймолодшому паломнику лише 8 місяців, а найстаршому - 78 років. Обидва у дорозі були 6 днів.
Для більшості прочан паломництво є подорожжю не стільки географічною, скільки духовною. Адже час, проведений у паломництві наповнений молитвою, конференціями та слуханням Божого слова. А ще, за переконаннями самих паломників, це сильна духовна школа, у якій вчителем є сам Бог.
Юлія П’янтківська (Рівне):
- Цей час, проведений у паломництві був для мене прекрасним; присутність Бога і Марії відчувалась від початку і до кінця паломництва. Я вже 8-ий рік хожу у Подільске паломництво. Останні 3 роки я йду просто заради того, щоб подякувати Богові за все, що Він робить у моєму житті. І кожного разу бачу плоди паломництва. Вони - як зерно- проявляються поступово: змінюється мій менталітет, мої прагнення та бажання.
Анатоль Каткович (Будслав, Білорусь):
- Людині, яка ніколи не ходила у паломництво важко передати словами свої враження. Мені це дає великий духовний заряд. Останні 2 км до Бердичева я не йшов, а летів.
Валентина Лишевич (с. Рихальськ , Житомирська обл.)
- Я у паломництві вже не впреше. Для мене це можливість поспілкуватись, почути духовні роздуми, помолитись. Цього року прочани з нашої парафії, вирушаючи у паломництво, окрім особистих інтенцій, молились також за те, щоб у парафії відновились родинні кола.
Цього року у паломництві з Шепетівки йшов також єпископ-помічник Києво-Житомирської дієцезії Станіслав Широкорадюк. У дорозі він вів конференції та Хресну дорогу. Але загалом він був таким самим прочанином, як і решта:
- Я йшов як простий паломник, у францисканському хабіті. Для мене це були дні радості, у яких також був гарний молитовний дух. Але ми почали плакати, коли побачили купола Бердичівського санктуарію, тому що це означало закінчення паломництва. Вважаю, що найкращим плодом паломництва є те, що молодь, цвіт Церкви, завдяки паломництву підняті на духу.
У суботу, звертаючись до паломників, владика Станіслав зазначив, що для самих паломників ці дні були виконанням власної місії особистого поглиблення віри, любові та надії. Долаючи шлях, паломники також хотіли цим ділитись з усіма, кого зустрічали. На завершення єпископ Станіслав Широкорадюк сказав: «Не треба плакати, треба радіти, що ми змогли п’ять днів жити самим Богом, жити Його словом, жити тією радістю, яка походить з уст Божих. Хочу побажати всім жити цими словами, щоб ці дні подорожі дали нам заряд, який допоможе повернутись до своїх обов’язків. І хочу всім побажати, щоб ми наступного року у ще більшій кількості зустрілися тут».
Тетяна Багінська, ведуча паломництва з Шепетівки розповіла CREDO , що присутність серед них єпископа була для паломників великою радістю:
- Отець єпископ був для нас прикладом витривалості, покори і простоти. І нам, паломникам, дивлячись на нього було набагато легше йти. Вже другий рік тішимось його присутністю у нашому паломництві, і якщо будуть сприятливі обставини, то сподіваємось, він буде з нами і наступного року.
Дух радості і веселості, які намагаються підтримувати ведучі паломництв, надзвичайно імпонує значній частині молоді. Однак є люди, які б воліли, щоб атмосфера прощі була більш стриманою. Роман Ганський з Житомира розповів CREDO , що під час паломництва йому дуже не вистачало тиші:
- Паломництво взагалі - це покутна практика. А відбувалось воно як дискотека. Я, наприклад, йду і хочу помолитись, а змушений був слухати пусту «говорильню» ведучих, які хочуть розвеселити. Вважається, що хто не стрибає і не танцює - той не модний. Я цього не розумію. Чого я повинен стрибати і танцювати? Я вважаю, що це не католицька духовність, а протестантська. Відомий вислів каже що «Бог промовляє в тиші». А від цієї музики, яка супроводжувала паломництво, в мене голова боліла.
Веселі і розчаровані, задоволені і не дуже, у суботу після обіду паломники звідусіль почали стікатись до майдану перед Бердичівським санктуарієм. У цей день Бердичів був схожий на маленький Єрусалим, до якого приходять паломники з усього світу. Співи прочан і їх прапори наповнювали вулиці старого єврейського містечка.
Коли всі групи паломників зібрались і були урочисто представлені, розпочалась Меса, яку очолив єпископ Станіслав Широкорадюк. Під час проповіді провінціал Краківської провінції Босих Кармелітів Анджей Рушала розповідав про значення скапулярія, який охочі могли прийняти наступного дня. За словами о. Анджея, цей маленький шматочок тканини символізує духовний одяг Пресвятої Діви Марії. Тому той, хто носить скапулярій, знаходиться під особливою опікою Богородиці.
Урочисту Месу наступного дня відправляли близько 50 священиків та відразу чотири єпископи: єпископ Києво-Житомирської дієцезії Ян Пурвінський, який очолив Богослужіння, та його єпископи-помічники Станіслав Широкорадюк та Віталій Скомаровський, а також єпископ Кам’янець-Подільської дієцезії Леон Дубравський. Присутніх на Месі людей, за підрахунками організаторів, було близько 15 тисяч.
Свою проповідь єпископ Віталій Скомаровський присвятив роздумам над читанням з Євангелія від святого Йоана, яке звучало у цей день. У ньому Господь Ісус під час Своєї хресної муки доручає Марії свого улюбленого учня, промовляючи «Жінко, ось син твій», а учню каже «ось Матір твоя». «І від тієї хвилі учень взяв Її до себе», - як каже Євангеліє. Владика Віталій наголосив, що Діва Марія є матір’ю кожного учня Ісуса Христа. Розмірковуючи над духовним материнством Марії, яке почалось у Благовіщенні і безперервно триває по сьогодні, єпископ Скомаровський сказав: «Марія знаходить своїх дітей не серед найближчих родичів, а серед тих, які будуть розділяти Її безмежну віру і довіру Богові, серед тих, які будуть тривати з Ісусом аж до кінця». Завершуючи роздуми, владика закликав усіх християн, за прикладом св. апостола Йоана, «взяти Марію до себе», дати Їй місце у своєму щоденному житті, визнати Її материнство і роль у дорозі до спасіння.
Надзвичайну опіку Марії її мандруючі діти, зібрані перед кармелітським санктуарієм, відчули майже в той самий момент: немилосердна спека, що стояла вже другий день, змінилась на свіжий вітерець, а палюче сонце закрила хмара. Очевидці помітили, що ця хмара на чистому небі була якраз такого розміру, щоб закрити ту частину міста, де знаходився кількатисячний натовп прочан.
Вже за кілька годин після закінчення урочистостей, майдан перед храмом спустів - паломники роз’їхались по домах. Ймовірно, у пам’яті кожного з них ця мандрівка до Марії залишить якийсь слід. Але можна сказати точно, що рівно через рік, багато з них знову вирушать у дорогу, щоб таким наочним способом знову пережити своє земне паломництво до небесної Батьківщини. А отці-кармеліти з Бердичева знову докладатимуть максимум зусиль, щоб паломники почували себе якнайкраще.
Цьогоріч, доречі, ця турбота, окрім загальної організації, помічалась також у таких дрібних деталях, як, наприклад, покроплення дороги водою, щоб паломникам було легше дихати та у регулярному вивезенні сміття. Завдяки співпраці з міською владою, була максимально мобілізована й медична служба. Священики ж особливо тішились з роботи Служби порядку, яка працювала у тому секторі, де відбувалась сповідь: кожному пресвітеру, який підходив до виділеного під сповідь газону, негайно видавався стілець, пляшка з водою, серветка та стула. Бездоганний порядок підтримувався також на всій території, де відбувались урочистості.
Кармеліт о. Марк Громотка, який безпосередньо займався організацією, розповів CREDO , що волонтерів їм не бракувало - у самій лише службі порядку працювало близько 60 чоловіків. Зголошувались не лише парафіяни, а й люди, які є нечастими гостями у церкві. Багато парафіян також щороку беруть паломників до себе на нічліг. Решту ж вдалося розмістити на ночівлю у місцевих школах.










































Цього року у 19-тому Францисканському паломництві з Житомира йшов також єпископ-помічник Києво-Житомирської дієцезії Станіслав Широкорадюк. Pomylka. Jepyskop jshov iz Shepetivky!!!!
Підтримую Романа Ганського щодо протестантського фону урочистостей. Мені не зрозуміло яким чином можна звершувати ТАЇНСТВО сповіді під надгучний акомпанемент поп музики (хай навіть і з релігійними текстами). Можливо тут потрібно замість терміну "паломництво" вжити більш відповідний і сучасний - сейшн?
Звичайно часом хотілося побути й у тиші, подумати над своїм життям, залишитися наодинці з Богом, але з іншої сторони в тиші дуже важко йти, а пісні й розмови ведучих підбадьорювали й допомагали йти й одночасно, що дуже важливо, прославляти Бога... за що всім ведучим велика подяка :)нехай Господь їх благословляє :)
І з Андрієм погоджуюсь, і з Поліною. Наступного разу організаторам слід було би пошукати золоту серединку.
Щодо коментаря пана Романа Ганського, доцільно дійсно знайти золоту середину. Ділячись власним досвідом паломництва з Києва до Бердичева, музика і спів є не менш важливою формою вираження власної віри і молитви до Бога. Вже св. Августин Гіпонський сказав, що хто співає, той молиться вдвічі більше. Зміст пісень і їх звучання - це, звичайно, не григоріянські співи, але форма повинна бути зрозумілою для слухача. А тут, шановне панство, середньостатистичний паломник має 20 років, і це потрібно враховувати! Крім того, чому Ви вважаєте, що пісні і веселі ведучі - це "протестантська форма"? Хіба Господь не створив нас для радості? Навіть цар Давид танцював перед Господом, і це ще Старий Завіт, який вважається більш суворим... Святий Павло навчає нас: "будьте слугами радості"! і ще багато прикладів зі Святого Письма можна навести. Звісно, можна використати досвід наших польських братів і створити групи паломників відповідно до уподобань (група прослави, група тиші, реколекційна група, молодіжна група, група АА...) - і все це в одному паломництві. Відстань між групами приблизно 1 км, і ніхто нікому не заважає, а Меса і нічліг спільні.
Але Бог чує навіть під гучний акомпонемент такої поп-музики!А по-сповідатися можна було під час паломництва,або раніше в санктуаріумі!!!Для цього був виділений час!
Кардинально протилежної думки що до так званого "протестанського фону"... все було супер, я пройшов свої 200 км. і всі були щасливі - тількі дві жіночки, звертали на себе увагу паломників - бо весь час шипіли наліво і на право, забуваючи мабуть про те, що тема паломництва - "Ваше покликання - Любов". Зрештою, вони заслужили собі прізвиська "змії". Я взагалі вважаю - що ті хто аж занадто переймається покутністю і тишею, дещо перегинають палку у цьому випадку. Бо на різні речі є свій час - є час щоб радіти, і щоб сумувати.
На 100% підтримую пана Романа! Музичне оформлення повинно відповідати події, т.ч. мати сакральний стиль та відрізнятися від світської музики. Тим більше, що дійсно паломництво це покутна практика, і повинно організувати відповідний настрій.
На фото не о. Петро Гевельт, а о.Марк.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Гарно
Хто й зна, чим лукавого більше можна вразити. Примітивністю чи розумом. Сатана ж у Бога був найрозумнішим ангелом! Св. Франциск просто плакав - через Любов Божу, що не є коханою. Тут же йдуть собі люди по дорозі, скачуть і радіють „а-ля Давид”, часом з зовсім примітивними піснями, й комусь такий спосіб видається досконалішим...От, приміром, ваша дитина у такому віці, що музики потребує, й ви коло неї споживаєте подібні шедеври...На зауваження, що у світі не все так примітивно, вона відповість: „Тьма народу пляше під цю музику... А тобі - не так.” То й думаю: а й справді, може, хай хоч на канкан походить, лиш би присвячене було? Та й де тій дитині інше бачити чи чути? Дивлячись хоч би на Президента - хто лиш не глузує з нього: дурний, дурний, неграмотний... А куди дійшов! Тож , може не журитись, брати приклад : http://www.youtube.com/watch?v=NwxZts2Ixt4&feature=player_embedded ?
В мене питання до пана Романа Ганського з яким паломництвом він йшов, і скільки років він ходить в паломництво???? Наша церква на щасття не живе сереньовіччям, а йде в ногу з часом. напевно наші деякі паломники трохи зпутали паломництво з великим похороном в, якому хотіли напевно брати участь. Уявіть собі люди, які зустрічали паломників по дорозі дійсно досвідчкували радісних і веселих людей, які прославляють і люблять Господа, це великий приклад мужності коли в тебе болить, а ти посміхаєшся. На рахунок організації то 18 - францисканське паломництво Шепетівки -Полонне було дуже на великому рівні, насправді організатори вклали всю душу. А ведучі насправді буди натхнені Святим Духом, він діяв через них і всиляв сили і гарний настрій для паломників. А найкраще про організаторів говорить постійна зростаюча кількість паломників......
Папа, нагадуючи традицію, щось цінне, а незаслужено з неї забуте, не повертає нас у середньовіччя. В тому ж, чого сприймати не можна й тут, певне мається на увазі під „протестантським” є дуже важливий аспект, що не веде надсучасно уперед, а допомогає людину „зомбувати”. Бог бажає бачити людину не у стаді, легковажно прямуючу в той бік, що й усі. - як мислячу особистість, добре усвідомлюючу напрям свого руху у спільноті рівних. Така собі „простота” у повторенні, де зміст завжди подібний, думати не варто,. Святий Дух „усе зробить сам”, (на практиці щось роблять й інш)і. Католицька традиція відрізняється саме тим, що в молитовній медитації розум особистості має активізуватися, а не замовкати. Справа ж у благоговінні, що є плодом молитви від серця й розуму, а не „похоронному”сумі чи легковажній веселості
Остання ж фраза Наташі щонайменше є нещира.
Що є не щирим, те що зростає кількість паломників, це факт. Шановний Ая чи можна запитати, чи ви були учасником паломництва якщо так то якого????????????
Якщо сучасно повернутися до Давида,то усе не візьмеш. Він Бога прославляв піснею і ГОЛИМ танцював. Коли ж його дитина захворіла, каявся і молився інакше, надіючись повернути собі ласку Божу. Він не поєднував прославлення й покути. Можливо, паломництво має призначення це поєднати?
файне паломництво :) ходив колись!
"Духовне піднесення"? Коли ми останній раз переживали духовний злет? Сьогодні багато хто з нас на це питання відповість, що зовсім нещодавно, наприклад, після відвідин храму і почутої там проповіді священика або останньої молитовної зустрічі чи участі в реколекціях і т. д. Важче відповісти на інше запитання: "що це таке - духовне піднесення? Які його ознаки, як його відчути, і чи дійсно ті почуття, які ми переживаємо, завжди можна віднести до цього стану?" Спілкуючись з друзями і знайомими-католиками, в основному молодими людьми, помічаю, що стан їх духовного піднесення завжди супроводжується позитивними емоціями. В цей час вони відчувають радість, задоволення, підняття настрою, готовність до "живого" спілкування, одним словом, за їх же зізнанням відчувають себе щасливими людьми. В деяких випадках во¬ни нагадують мені людей в стані ейфорії... Треба зазначити, що існує проблема: як відрізнити чисто емоційне піднесення від духовного, тим більше, що сфера емоцій як би пронизує, супроводжує будь-які сфери людської діяльнос¬ті і все життя в цілому. Треба відзначити, що за визначенням психології, емоції - це найпростіші форми переживання почуттів, це якби короткочасне переживання певного моменту, причому вони завжди мають певний емоційний тон - позитивний чи то негативний. Звичайно, людина, тим більше молода, прагне в своєму житті мати якомога більше саме позитивних емоцій і це прагнення може накладати певний відбиток і на стан її релігійності. Нажаль, сьогодні я помічаю тенденцію серед віруючих (причому не тільки серед світських), яка виражається в тому, що лю¬ди як би "ганяються" за приємними відчуттями, бажають досягти "щастя" вже сьогодні у цьому житті, намагаючись самому розпалити в собі вогник цього щастя, нерідко за допомогою певних зовнішніх знаків, наприклад, надто емоційної молитви чи пісні, яка часто супроводжуються рит¬мічними рухами чи оплесками і т. д. Все це призводить до того, що людина дійсно починає відчува¬ти себе щасливою і духовно зміцненою, збагаченою. І здається: ось воно - духовне піднесення. Але зупинімось і задумаймось, чи той стан, в якому перебуваємо дійсно є духовним піднесенням?! Адже християнин - не та людина, яка завжди повинна довіряти своїм почуттям, бо вони, як відомо, дуже часто виявляються хибними. Як же бути в цій ситуації? Саме в такі моменти життя треба згадати, що ми належимо до Вселенської Церкви, в історії якої було дуже багато людей значно мудріших, досвідченіших і святіших ніж ми, людей, які прикладом свого життя вказують дорогу духовного піднесення. "Дивись на живі приклади святих отців, які є відблиском істинної бездоганності, і ти побачиш, наскільки бідне і нікчемне те, що ми робимо" - говорить ієромонах Фома Кемпійський у своїй видатній праці "Наслідування Христа». І дійсно, як нікчемно іноді виглядає те, що ми думаємо і робимо, ще й намагаємось це для себе та інших викласти чи сформулювати як "духовне піднесення" чи "дорога до святості". Зупинімось і погляньмо на те, як ми проводимо час, чого ми прагнемо, що робимо: влаштовуємо дискотеки і вечоринки з приводу сумнівних свят (типу 8 Березня чи "дня всіх закоханих"); влаштовуємо так звані "мо¬лодіжні адорації" з використанням м'яко кажучи незрозумілої символіки в одязі; пишемо релі¬гійні пісні на мелодії відомих популярних "шлягерів"; заміщуємо анекдоти у газетах, які самі ж видаємо і які тільки за назвою можна віднести до релігійних; дивимось "бойовики", непристойні комедії, "кліпи", причому цей "відеоогляд" нерідко проходить у костьольних примі¬щеннях, де так само іноді "блукаємо" по інтернету у пошуках чогось цікавого, "спалюючи" не¬легко зароблені гроші парафіян і т. д. Дивлячись на цей далеко неповний список "духовних вправ" сьогоднішніх молодих християн, починаю розуміти чому вірити в Бога - це так радісно та весело. Але й тут можна знайти виправдання: виявляється така поведінка є результатом однієї з ознак духовного піднесення - радості, що підтверджує і Святе письмо. Звичайно, можна зауважити, що у Новому Завіті є багато місць, в яких чи то апостоли чи Сам Ісус закликає нас радіти: "Завжди радійте" (1-ше Солонян 5,16). Але у чому сенс цієї новозавітної радості, які її причини? Щоб це зрозуміти, необхідно уважніше читати Біблію. Найкраще роз¬крив зміст євангельської радості Сам Ісус, коли сказав: "Радійте і веселіться, бо нагорода ваша велика на небі; так бо переслідували пророків, які були перед вами." (Матей 5,12). Ці слова Ісус сказав під час нагорної проповіді, і якщо прочитати її спочатку, то стане зрозуміло, що наведені вище Його слова стосуються усіх "засмучених, голодних, спраглих справедливості, пересліду¬ваних за правду, зневажених" і т. д., тобто тих, у кого радіти (у звичайному сенсі цього слова) немає жодної причини. Отже, євангельська радість за своїм походженням не є результатом якихось насолод чи розваг, як це часто є сьогодні у житті християн. Євангельська радість у значній мірі позбавлена звичних зовнішніх емоцій, це радість більш глибока, внутрішня, це радість серця, душі. Вона спрямована у майбутнє - це радість надії. Яскравим прикла¬дом такої радості є час адвенту - радісного очікування приходу Спасителя, під час якого, одначе, за¬боронені будь-які гучні розваги і веселощі. Можна сказати, що все життя християнина за великим ра¬хунком є адвентом - очікуванням нашої зустрічі з Ісусом Христом. Навівши такий приклад, я розумію, що можу очікувати дорікань з боку молоді (хоч і сам ще молодий): буцімто виходить, що наше життя має бути позбавлене позитивних емоцій та приємних розваг. І тут я чітко хочу зауважити, що я не про¬ти усього цього, але у свій час і у своєму місці. Тобто, церква - не є місцем розваг і не треба з неї ро¬бити кафе, дискоклуб чи відеозал. Продовжимо про радість, а саме - про її причини. Ми всі є Церквою подорожуючою, ми тільки нама¬гаємось прямувати до вічного щастя і ніхто з нас не може точно сказати як закінчиться ця подорож. Але наш Спаситель через своє воскресіння дає нам надію, і це є власне та радість, до якої нас закликають апостоли і Свята Церква. Натомість, ми часто прислуховуємось не до Церкви і її святих, а до різного роду проповідників і їх послідовників, які у весь голос кричать, що ми вже є спасенні, і тому ра¬діти - це чи не найважливіше завдання християнина, і головне, щоб цю радість (в будь-якій формі) усі бачили, бо ж ми маємо бути прикладом для інших людей, які ще не знають Христа. Отож, радість багатьох протестантів базується на хибному твердженні про те, що ми вже є спасенні, що рай для нас вже настав тут, на землі. Натомість, сам апостол Павло за свого життя не вважав себе спасенним, го¬ворячи: "Не щоб я уже осягнув мету чи був уже досконалим, але простую далі, чи не здобуду її, бо саме тому Христос Ісус здобув мене. Брати, я не вважаю, що осягнув мету: на одне лише вважаю: забуваю те, що позаду, і прямую до того, що попереду, змагаючись до мети, по нагороду високого Божого покликання в Христі Ісусі" (До Филип'ян 3,12-14). Про яку мету говорить святий апостол Павле зауважуючи, що він її ще не осягнув? Відповідь - на рядок вище від наведеної цитати - у 11-му вірші: "...аби якось осягнути воскресіння з мертвих." То чи маємо ми право вважати себе спасенними, якщо навіть сам апостол Павло себе таким не вважав? Таким чином аналізуючи ситуацію навколо радості, отримуємо сумну картину, коли люди просто веселячись, або, точніше, розважаючись, намагаються видати це за одну з євангельських порад -радість. Іншими словами можна сказати, що в такому разі вони припускаються помилки, приймаючи чисто емоційне піднесення за духовне. Адже духовне піднесення можна розпізнати тільки за плодами, яке воно приносить. А плоди ці можуть бути дуже різні, наприклад: відмова від шкідливих звичок, збільшення часу на молитву і читання Біблії, зменшення кількості гріхів, переосмислення своїх жит¬тєвих помилок і т.д. Але, на превеликий жаль, дивлячись на більшість сьогоднішньої віруючої молоді, важко помітити ці плоди.
Чесно кажучи частково згідна з паном Романом, але все таки давайте не будемо як ті лицеміри ходити засмученими. Як на мене, то дійсно треба просто правильно розподілити час в паломництві як на тиху молитву так і на активну. Просто паломництво це не туристична мандрівка. У деяких людей, які хочуть подякувати Богу є причина для радості, але є й такі люди, які йдуть в паломництво з великим болем в серці. Можливо в когось з рідні хтось невиліковно хворий, або хтось попав в тяжку залежність, чи можливо в когось безвихідне матеріальне становище і це руйнує його духовність. І всі ці наміри люди несуть з собою в серці. Вони дуже їх болять. А натомість ми нав'язуємо їм весь час свою радість. Так я згідна їх треба підтримувати, але не так активно. Одразу відповім в паломництві я йшла лише один раз (майже 100км.). Мене загалом вдовольнив розподіл часу між так би мовити активністю і пасивністю в Шепетівському паломництві. Але я вже дуже багато років зустрічаю паломників в Бердичеві, і можу сказати, що дійсно для деяких паломництво є на жаль лише цікавою прогулянкою. Будь-ласка не сердіться, але це факт. Тому бажаю всім бути чуйними до інших.
Дорога, Юля, для початку хочу вас виправити не Шепеівське паломництво, а тільки Шепетівка-Полонне-Бердичів, різниця суттєва, друге про, яку тишу ви говорете, тиші не має навіть під час конференцій, якщо робити деякий час на тишу то це буде просто вокзал- базар нажаль.....
Що суттєвим є у протестантизмі? Переконання в тому, що Святих Таїнств не існує. Походжуючись з закликом "Лише св. Письмо", модно стало до нього додавати численні версії природних явищ, ситуацій,які євреї могли сприйняти за описані біблійні чуда. Якщо звернутись до Біблії, то у ній описано, у якій ситуації Святий Дух зійшов на Апостолів: вони перебували разом "в ммолитві і молінні", коли раптом зробився шум із неба. Все. Значить, подібне є можливим. Наблизити дію Благодаті може лише звернення до св. Таїнств. Що стається, коли людина уповає на Бога, а Дух Святий "чуда" не робить, він є вільним... Чи не лукавий спокушає і підказує дюдині, що вона й сама не гірше Бога. Замість того, аби очікувати на небесну Благодать, можна звернути увагу в протилежний напрям, на людину і віднайти, у який спосіб можна викликати подібні сильні емоції і реакцію, подібну до біблійного опису. І вже маємо дуже значний прогрес, досягнення у цьому напрямку. Усе це є подібне своєрідній "камасутрі", до якої вдаються, гадаючи що то є повноцінний замінник справжньої любові,але ж якщо хтось навіть би давав усі богатства дому свого за любов, то був би "отвергнут с презреньем"(Пісня пісней).
Хто хотів би подивитися відео з Францисканського паломництва Шепетівка - Полонне - Бердичів. Може це зробити ось за цим посиланням..... 10 хв. ви разом з нами. Відео має приблизити вам загальну картину нашого паломництва...