Батько Віктор:

Головною причиною мого виїзду за кордон стало надзвичайно складне економічне становище в Україні.

Молода сім’я, двоє дітей, бажання жити окремо від батьків, мати власний куточок і неможливість знайти роботу з оплатою праці, що дозволяла б належним чином забезпечити сім’ю. Все це і спонукало мене виїхати за межі України. Звичайно, планувалося побути рік, два, за той час добудувати хатину і повернутися додому, до родини. Але за ці перші роки мого перебування за кордоном в Україні майже нічого не змінилося. Звісно, в Іспанії, життя було не легше: мовний бар’єр, відсутність друзів, знайомих і, особливо, безмежний смуток за сім’єю. З часом, із мовою стало краще і знайомих стало більше, які намагалися мені допомагати в будь-яких складних ситуаціях, та сум за родиною не зникав ніколи.

Через півтора роки до мене приїхала дружина. Для неї це випробування стало ще важчим. Адже вона, мама, залишила двох синочків в Україні на опікунство бабусі та дідуся. Вони за дітками доглядали під час нашої відсутності, за що ми їм щиро вдячні.

Думалось, що ось ще трішки і повернемось додому. Та, знову ж таки, нестабільність економічної ситуації в Україні щоразу подовжувала час нашого перебування в Іспанії.

Коли, нарешті, нам вдалося отримати документи під час легалізації, ми вперше повернулись додому. Моєму меншому синочку було вже тоді 6 років, хоч я його залишав ще однорічним малюком. Чи це добре? Звичайно, що ні, що діти виростають без батьків. Батьківське серце і батьківські думки завжди линуть до своїх дітей. Діти мають знати батьківську любов і турботу. Відтоді всі наші зусилля були спрямованні лише на те, щоб забрати дітей в Іспанію. Та це нам вдалося лише через два роки. І вже наступного року мого старшого сина довелося знову повертати в Україну, щоб він закінчив школу і мав змогу продовжувати навчання в Україні. Бо я хочу, щоб мої діти навчались і працювали в Україні і я не хочу і не бажаю, щоб їх спіткала моя доля, доля заробітчанина. Це важка праця. І навіть люди з вищими освітами: вчителі, інженери, економісти, працюють будівельниками чи прибиральницями.

Та що нас усіх спонукає залишати Батьківщину, рідний дім і сім’ї? Звичайно, бажання покращити фінансовий стан.

Чому ми так довго перебуваємо за кордоном? Тому, що в Україні нічого не змінюється. Політичні чвари і безвладдя — все це відбивається на простому населенні. Ми не хочемо тут залишатися, ми прагнемо повернутися додому. Ми бажаємо усім серцем, щоб в Україні все налагодилось. А головне, щоб наші діти і не подумали шукати кращої долі в країні під назвою «ЗА КОРДОН»!

Син Михайло:

Мені не подобається вислів більшості людей, що «життя за кордоном – мед». Також говорять, що жити за кордоном легко та весело, що гроші заробітчанам «падають з неба» прямо в руки.

Насправді ж, це не так. Дозвольте мені вас ознайомити із їхнім життям. Отже, все починається з того, що у сім’ї елементарно не вистачає грошей, не вистачає на купівлю житла, ремонт квартири. Тоді батько або мати їдуть до Києва, щоб «відкрити» візу за кордон. В українському посольстві до нас ставляться як до «бидла». Люди там стоять у черзі по кілька днів і в різну погоду. І ще й не кожному вдається отримати цей «омріяний» паспорт.

Спочатку в чужій країні найважче – бо ти не знаєш мови і навіть багатьох елементарних речей. Друзі допомагають знайти роботу або штукатура, або помічника на будівництві. Гроші, в порівнянні із нашими, звичайно немалі, але якою ціною… батьки намагаються придбати все якнайкраще для своїх дітей: одяг, їжа, мобільні телефони та інше. Але більшість дітей цього не розуміє.

Я був в Іспанії із батьками і спробував попрацювати в тому темпі та ритмі життя. Це надзвичайно виснажливо та принизливо. Мій батько каже, що ми за кордоном як «білі раби». Тому я не бажаю працювати так, як вони і буду вчитися. Адже вони себе у всьому обмежують: у їжі, в одязі, в усьому економлять.

Але ця відстань нерідко призводить до непорозумінь між батьками і дітьми, утворюючи «стіну непорозуміння» між нами. Тому, здобуваючи щось одне — ми обов’язково втрачаємо щось інше. Я відчував себе самотньою дитиною, яка залишилася з дідусем і бабусею. Дуже часто діти в такому становищі починають курити та зловживати алкоголем, намагаючись придушити відчуття самотності. Тому, на мою думку, краще нікуди не їхати, а бути усією сім’єю разом. Бо краще жити скромніше разом, ніж бути багатим і самотнім.

Підготувала Юлія Комарніцька

Підтримати CREDO

Будь ласка, проголосуйте за цю статю:
Середня оцінка: 4.57, Проголосувало: 28
Loading ... Loading ...