Розглянемо феномен трудової еміграції під знаком плюс, на деякий час усунувши з поля зору мінуси

Часто в медіа і суспільних дискусіях заробітчанство розглядається через призму негативу - євросироти, які залишаються без догляду когось або обох батьків, євроутриманці (підлітки чи дорослі, що виросли з усвідомленням того, що працювати не треба), часто сумнівний правовий статус перебування наших заробітчан в інших країнах, брак соціального захисту на батьківщині тощо.

Ми звикли розглядати феномен заробітчанства як щось однозначно негативне, вимушене, принизливе. І тоді українці виглядають самі перед собою мазохістами і зрадниками, держава – мачухою, що віддає дітей на поталу чужинцям, а повернення заробітчан додому – як визволення козаків з турецької неволі. Це веде до підкормлювання національного міфу про нашу тяжку долю, над якою ми плачемо, але продовжуємо так жити.

Хочеться спробувати розглянути феномен трудової еміграції під знаком плюс, на деякий час усунувши з поля зору мінуси. Подивимося на роботу за кордоном через рожеві окуляри (зовсім навпаки, ніж закликає соціальна реклама).

Які позитиви приносить нам заробітчанство?

Позитив економічний

Три з половиною мільярдів євро щороку переказують з-за кордону українці. В деяких областях, наприклад Чернівецькій, ці суми досягають половини бюджету області. Тобто, гроші заробітчан стали формуючим фактором для бюджету країни. І наскільки б не були красивими популістські гасла політиків про гарантовані місця праці та гідну оплату, насправді повернення заробітчан вдарило б по економіці країни, принаймні у західних областях. Щоб легше було уявити, що для економіки заробітчанські гроші, то для порівняння обсяг прямих іноземних інвестицій за 2009 рік склав 30 мільйонів євро. Це величезні холдинги, концерни, промислові гіганти, які переважно вкладають в промисловість. Кілька мільйонів заробітчан приносять всього в 10 разів менше «живих» грошей, реальних інвестицій. Завдяки таким мікроінвестиціям сімейного типу ми бачимо маленькі побутові, але неухильні зміни.

Позитив глобалізаційний

Українці відкрилися для світу і відкрили для себе світ. Почали вчити іноземні мови, і що найважливіше, жити разом з іншими. Для пострадянської ізольованої нації це складний крок – навчитися жити спільним життям, розділяти цінності інших, розуміючи і поважаючи інакшість. Зараз це плавильний казан, синці і ґулі першопрохідців, що часто веде до агресії, але в майбутньому провокуватиме складніші системні зміни – до толерантнішої і відкритішої нації, яка вміє жити з іншими.

Немає вирішального значення чи вони там залишаться, чи повернуться додому. Усвідомлення більшого ширшого світу можливостей залишатиметься, навіть якщо його вдалося відчути, доглядаючи тюльпани в підпільній теплиці під Амстердамом пліч-о-пліч з нігерійцями, марокканцями та китайцями.

Позитив цивілізаційний

Українці почали більше любити і шанувати своє. Вони побачили чистоту німецьких вулиць і доглянуті сади Франції, міські парки в Голландії, поведінку в громадському транспорті і на вулицях, і більше не можуть терпіти хамства та недбальства, до якого вже звиклося вдома. Водії з ностальгією говорять про гарні австрійські автобани, будівельники – про якість матеріалів, домогосподарки – про рівень життя та ставлення до нього, і мріють про те, що «так колись буде у нас». І якщо їм не завадять мріяти і втілювати мрії в життя, так воно і буде.

Позитив ціннісний

Українці стають сміливішими і мобільнішими. Нація орачів-землеробів знову отримала тендітне відчуття свободи і смак до авантюри. Попередній такий авантюрний настрій був серед українців кінця 19 століття, які добиралися до далекої Америки чи Канади, щоб там вирубувати ліси і будувати інший світ. Зараз вони не бояться покидати роботи та звичні обставини, і намагатися вибудовувати своє життя в іншому просторі. Три останні позитиви – це наслідок привідкриття кордонів, але вони ніколи б не набули такого масштабу, якщо б не мільйони трудових мігрантів. Вони відчувають і приносять зміни швидше, ніж юрби туристів та студентів, бо бачать інший світ.

Бонус про імідж

Багато українців, приїхавши за кордон подивитися, повчитися (leisure), часто ніяковіють від того, що їх сприймають як націю заробітчан. І справді іноді буває складно пояснити, що «ми» вміємо не тільки прибирати, будувати і за дітьми дивитися, але й також читали Гессе, Гайдеггера і можемо на рівних посперечатися про Лісабонський договір. У таких випадках варто згадувати історію – швейцарці були нацією заробітчан в Італії, потім італійці повторили їх долю в Німеччині і Бельгії, поляки вважались нацією «сантехніків», а зараз завдяки кількості мають доволі поважне слово в Європарламенті. Все залежатиме від того, наскільки добре ми вивчимо свій «заробітчанський» урок і чи зможемо гідно прийняти виклик.

Насправді ідеалізувати ситуацію не варто, але ми ж домовились дивитись через рожеві окуляри. Тепер можна поміняти скельця, але щоб відчуття позитиву і гідності залишилось.

Підтримати CREDO

Будь ласка, проголосуйте за цю статю:
Середня оцінка: 4.33, Проголосувало: 30
Loading ... Loading ...