Коментарі до Втеча за кордон

Від: католик

католик — Thu, 28 Oct 2010 07:23:43 +0000

І
Відповідальність, що пов»язана з національною ідентичністю є конкретною: винні ми Українці в Україні, Німці в Німечинні і т.п. Злочинний світ олігархічно-політичної демократії, що в Україні називає себе світською владою ніяк не ототожнюється з українською нацією. Теперішня політична влада України, що тужиться народити подібну собі за ознаками нікчемності, безвідповідальності – політичну націю. Яка б уподібнювалась своїм «породиделям» в нахабності фарисейства не мала б дієвого бажання протидіяти корупції, розтлінню, зубожінню корінної нації. Таке собі модерне рабство з податками на межі фізичного існування осіб. Щоб ця біомаса не мала часу на оговтання від багато столітньої окупації та усвідомлення: хто і чому їх має за «козлів» – бидло?.

Від: католик

католик — Thu, 28 Oct 2010 07:23:20 +0000

Істине християнство є зацікавленим в національних країнах. Бо ніхто краще ніж господар не наведе лад в своїй хаті. Чи з волі української нації при окупації України Совєтами було збудовано Чорнобильську АЄС, що продовжує бути атомною загрозою в центрі Європи, чи каскад небезпечних морів- водосховищ, які поховали українські села та загрозливо нависають над життям мільйонів Українців?
Для чого Бог створив нації? І для того, щоб запитати з них, як вони доглянули, як панували над землею та живністю світу, що дана Творцем нам в тимчасове користування.
Ідентифікація людства є ще і засобом оцінки якості життя між населенням землі, якості тої чи іншої особистості, що належить до певної нації, небезпек, що може нести із собою певна країна.

Від: католик

католик — Thu, 28 Oct 2010 07:20:44 +0000

"Де б людина не жила, куди б не тікала переїздами, вона ніколи до кінця не знайде «свого кутка», бо він не ззовні, а всередині".

І цей куток називається Царство Небесне -наша вічна Батьківщина. Але тут, в земному житті ми маємо його завойовувати силою. Як сказав Бенедикт ХУІ – найвище прагнення людини з гідністю жити на своїй Батьківщині. Для початку хоч релігійні ЗМІ мають почати волати про АПАРТЕЇД в Україні: офіційну державну політику дискримінації титульної нації аж до повної інформаційної ліквідації.

Від: Петро

Петро — Thu, 03 Jun 2010 21:28:28 +0000

Автор статті, схоже підтримує популярну владну пропаганду: чим менше пізнаєш світ, тим покірніший раб!
Складаєьться враження, що все зло в Україні від заробітчан. НЕ забудьте, в наступних статтях все звести до гасла: Голосуй за Януковича!

Від: Алла

Алла — Wed, 12 May 2010 12:33:53 +0000

Авраам шел в послушании Богу.
Моисей вел народ т.к Он услышал стон народа Своего.
А сегодня – написано:”у глупого глаза на краю земли (Притчи).”

Від: Валентин Перший

Валентин Перший — Tue, 27 Apr 2010 10:52:45 +0000

А щодо того, щоб уміти задовольнятись тим, чим маємо – це висока сходинка християнсьго життя – Не перебільшуйте, бо це принцип даосизму – китайської релігії, ака давніша за християнство.

Від: Валентин Перший

Валентин Перший — Tue, 27 Apr 2010 10:47:02 +0000

Так трапляється. Але Соломон казав, що краще живому псові, ніж мертвому левові, а також що усе марнота і ловіння вітру, бо не насититься й око… Людина ненаситна у всьому – і у матеріальному, і у духовному. То треба вміти себе зупиняти, коли наражаєшся на втрату спокою і волі. Те кочування – річ теж цікава і корисною буває, поки від того є радість.
“Им овладело беспокойство,
Охота к перемене мест
(Весьма мучительное свойство,
Немногих добровольный крест), – пишет Пушкин о Евгении Онегине.
Як бачите, у тому нема спокою, те важко, хоча є “охота” – нібито власна воля, але те, що оволодіває людиною, приходить зовні. Чимось це схоже на вериги, які носили середньовічні фанатики на собі, сподіваючись таким примітивізмом заслужити Царство небесне.

Від: Марічка

Марічка — Mon, 26 Apr 2010 21:38:10 +0000

Насправді,себе у житті віднайти є найголовнішим.Тільки потрібно не втікати від себе, бо в певній мірі ці попоїздки закордон і втечею: від себе, від домашніх проблем, від невпевненості.
А щодо того, щоб уміти задовольнятись тим, чим маємо – це висока сходинка християнсьго життя, бо світ своїми принадами відводить нас у зовсім інший бік, обіцяючи більше і більшею і нарешті залишає людину, яка має усе зовні і нічого всередині

Від: Валентин Перший

Валентин Перший — Sat, 24 Apr 2010 08:43:01 +0000

Мабуть, треба шукати не свого життя, а себе у житті. Що це значить? Мабуть, про це правильно колись сказав Пушкін: “Нема на світі щастя – лиш спокій є і воля”. Спокій і воля – це не так матеріальний стан, як віднайдення гармонії у власній душі. Іноді треба сказати собі: “Не хочи більшого, задовольнися тим, що маєш, бережи його і тішся, що не сталося чогось гіршого”. Якщо якесь твоє прагнення наражає тебе на втрату спокою і волі – то відкинь таке бажання. Без волі і спокою щастя не буде, бо його інакше й не відчуєш, як в умовах волі та спокою. Втім, про це ж йдеться й у нагірній проповіді Ісуса Христа: не турбуйтеся про завтрашній день, бо досить з кожного дня своїх турбот.

Від: Марічка

Марічка — Sat, 24 Apr 2010 08:12:52 +0000

дякую,Валентине, за коментар. Насправді я маю дуже схожі пережиття, про які Ви пишете.Присутнє розуміння того,що відбувається, але важкість у душі і певний біль, мабуть, не зникнуть доти, доки не прийде саме той час осідлості і віднайдення СВОГО одного життя

Від: Валентин Перший

Валентин Перший — Wed, 21 Apr 2010 20:46:19 +0000

Хто зна? Може, ви маєте два життя – тут і там. Але ні тут, ні там не можете зарубцювати ту роздвоєність душі, ніхто до кінця вас не розуміє ні тут, ні там. Я колись дуже багато подорожував, жив у різних місцях, містах, серед різних чужих людей. Але те, що я там переживав і бачив, майже нікого не цікавило удома. Мене завжди тягнуло додому, але удома було часто гірше, ніж десь. Тепер я – осідла людина. Мене майже неможливо витягти з хати, щоб поїхати на вихідні на дачу. Коли ж я туди поїду, то не хочу повертатися у місто. Може й у вас колись зявиться потяг до осідлого й розміреного життя, а про поїздки залишаться лише згадки, які уважно слухатимуть лише онуки перед сном замість казки…

Від: Марічка

Марічка — Wed, 21 Apr 2010 20:17:44 +0000

З власного досвіду скажу,що перша поїздка-то була , мабуть більше цікавість, а вже потім необхідність.а поступово це перетворилось на :”втікаючи з дому, втікає від СЕБЕ САМОГО.” І в дійсності виходить :”Але це неможливо. Від проблем неможливо втекти, вони переїжджають разом із наївним втікачем.”
І кожне повернення додому стає все більше байдужим. Рідні люди стають чужими, їхні проблеми і пережитя також.Тому тільки тепер починаєш розуміти – справжнє життя обходить таких людей (і мене в тому числі) стороною.

Від: Валентин Перший

Валентин Перший — Tue, 20 Apr 2010 15:20:15 +0000

Уточнити б, пане Миколо: хто “ми всі” і на якій “землі”, якщо тут не про Землю як планету.

Від: о. Микола Мишовський

о. Микола Мишовський — Mon, 19 Apr 2010 22:35:48 +0000

Всі ми на цій землі емігранти.
Ірино, зрозуміло, що всім хочеться жити “нормально”, біда в тім, що не рідко заради цього втрачається все.

Від: Андрій

Андрій — Mon, 19 Apr 2010 13:52:01 +0000

Nрохи знайомий з цією проблемою
Є й ЩЕ один аспект еміграції (хочa б , й тимчасової).
Ті, хто трохи прожили у нормальних, впорядкованих країнах (як Німеччина, Голландія, Англія) вже НЕ хочуть жити у політичному й моральному багні, що процвітає дедалі більше в Україні завдяки нашому “політикумові” – бо елітою їх назвати язик не повертається.
То нувориші без принціпів, й навколо них все гниє – й журналісти й самі ЗМІ й правоохоронці.
То жити у цьому багні, знаючи, воно НЕ скрізь так – дуже й дуже важко.
Не кажіть, що тут ми щось змінюємо, бо то не є так, й звідти можна змінювати набагото ефективніше те, що э тутю Бо й мер міста й прем”єр глибоко байдужий до думки свого народу, та не дуже байдужий до свого іміджу на Заході. Бо віж того залежать кредити, які так хочеться їм дерибанити й надалі…
Хай Господь милує!

Від: Валентин Перший

Валентин Перший — Wed, 14 Apr 2010 15:19:22 +0000

Так, наші “захцянки” нас часто гублять. Людина часто не усвідомлює, що вона на цій землі ніц не варта, мріє про щастя, як та Попелюшка: потрапити на бвл, підхопити принца – і все далі буде добре.