Нещодавно писала матеріал про громадську організацію «Клуб Шанс» у Сумах, котра захищає права наркоманів, які вирішили повернутися до нормального життя. У розмові один з них зізнався: «Проблема тих, хто лікується від наркоманії – самотність. Бо коли людина відмовляється від наркотиків – опиняється у повній ізоляції: до колишнього кола спілкування повертатися не хочеться, бо там вживають наркотики, а нове віднайти не так вже й просто. Хто ж схоче мати справу з наркоманом. Тому, втікаючи від самотності, більшість наркоманів повертаються до притонів». Та хіба самотність – це проблема лише тих, хто намагається піднятися із соціального дна?
Напевно кожна людина хоч раз у житті почувала себе самотньою, покинутою, а значить – нещасною. Особливо важко переживати новочасну самотність великого міста: у метро, на вулиці, на роботі – усюди люди. Але їм немає жодного діла один до одного... Всі вони самотні... Й, намагаючись хоч якось позбутися цього відчуття, вони безперестанку телефонують один одному, затівають пустопорожні балачки ні-про-що, обмінюються своєю самотністю, але ніколи й нікому таким чином не вдалося втекти від неї.
Та чи завжди самотність – це погано? Насмілюся ствердити, що ні. Усамітнення дає час та наснагу замислитися над власним життям, розібратися у своїх почуттях, приділити увагу творчості, улюбленій справі.
Більше того, переконана, що віруюча людина ніколи не буває самою. Одного разу почула дуже мудру думку 90-літньої бабусі. Тоді я не надала великого значення, але тепер вона є підтримкою для мене. Бабуся жила сама в практично покинутому хуторі. У неї не було ні друзів, ні сусідів, ні родичів. Гуляючи з подругою лісом, натрапили на її стареньку хату. На диво привітна господиня запросила в гості, напоїла трав'яним відваром. Я не втрималася й запитала: «Вам, мабуть, дуже самотньо?» Але у відповідь почула: «Я не сама – зі мною Господь!»
_________________________________________________________
УВАГА! У блогах подається особиста точка зору автора. Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.
Підтримати CREDO
Середня оцінка: 4.50, Проголосувало: 10
Loading ...
Людям після залежностей дійсно нестерпно бракує товариства, адже під час реабілітації була турбота, були люди, а тепер все потрібно самому, але справді, найефективніше рятує від самотності Той, хто має для нас цілу вічність часу і тонни любові - Господь. Та щоб Його знайти потрібні ті ж таки ближні :)
З самого початку Бог сотворив Людину для спільноти, "не добре Чоловікові бути самому"(Бут.2.18) На питання:"Та чи завжди самотність – це погано?скажу, що так, це дуже погано. Самотній, це відкинутий (можна сказати, що Бог з ними,це так...,але мова йде про тих хто живе між людьми)Тому," де двоє чи троє збирається в Імя Моє, там Я серед вас), проблема в іншому: одинокі потрібні нам, щоб не були одинокі. Інше питання, хто допоможе ближнім, щоб не були одинокі? В даний час я запрошую сімї на Оазові реколекціїІст. з 7-23,08.2010в Зарічани щоб творити спільноти Родин Домашньої Церкви, щоб сімї теж в суспільстві не були одинокі. кон. тел.0965555739 А пустельники-аскети, но інша тема.
Згодна, що людина не повинна бути самотньою. Тобто, не повинна бути самотньою занадто довго. Але не погоджуся з тим, що самотній - значить відкинутий. Бо якщо хтось зачинив перед тобою двері - постукай в інші - й відчинять. Або прислухайся: може саме зараз хтось стукає в твої двері... Часто самотність - це наука, час замислитися над своїм життям, навчитися чомусь, це час щоб позбутися самотності :)
А як на мене, люди самі відвертаються від того, щоб бодай хвилину побути наодинці з собою. Наприклад, телевізор. У багатьох він завжди включений "задля фону". Тому що людина боїться цієї тиши, незаповненості, чи що. Вчора у черзі відбулася така розмова (я - це я, Б - бабуся): Б: бачила новини? Я: ні, я новини не дивлюсь. Б: як?? Я: в мене телевізора немає. Б: тому і не дивишся? я: ні, він мені взагалі не потрібний. Б: ти що, рано спати вкладаєшся? тобто, абсолютне нерозуміння, ЯК можна без нього обходитись.