Ми так часто звинувачуємо світських журналістів, що вони, не в’їжджаючи в тему, пишуть нісенітниці про релігію.
Кричимо про непрофесійність та стереотипне мислення.
А самі?
1. Збочена «високодуховність»
А самі не вважаємо за обов’язок бути професіоналами. Головне – «в Бога вірити».
- Допускаємо смішні граматичні помилки: плутаємо «и» та «е», не виділяємо комами складнопідрядні речення, взагалі не переймаємось розділовими знаками. А навіщо? Люди ж повинні «читати серцем», а не шукати помилки… А хто скаже, що наш текст низькосортний, той сам неправий , має «низький духовний рівень» і «мало молиться».
- Перенасичуємо наші матеріали релігійними словами і не думаємо про те, що звичайним людям (не таким «високодуховним», як ми) це заважає в сприйняті змісту нашого послання, а не навпаки.
А ми собі думаємо, що якщо замість коми не вставити «Ісус», а замість крапки – «Матір Божа» (у протестантів – «Алілуя, Амінь»), то наша стаття буде непобожною та безсенсовною.
- Я вже мовчу про жанри журналістики. Більшість наших писульок – це твори на вільну тему у середній школі, а не журналістські матеріали. Мінімум змісту, максимум моралізаторства.
Ну звичайно, нехай всі до нас прислухаються та навертаються, а якщо не хочуть, то «самі позбавлять себе благодаті». Ми ж розумні! Ми всім розкажемо, як жити! А хто з нами не погодиться, той сам неправий «непобожний» (має «низький духовний рівень» і «мало молиться»).
Ева Чачковска, редактор релігійного відділу щоденної польської газети Rzeczpospolita, яка викладала у мене релігійну журналістику, колись сказала: «Не потрібно писати на колінах, потрібно писати ДОБРЕ».
Якщо ці слова не стануть нашим гаслом, можливо, не основним, а одним з, то ми так і залишатимемось маргіналами.
2. Непошана до авторського права
Набридло, коли беруть матеріали і не вважають за потрібне посилатись, або, якщо вже посилаються, то не ставлять гіперпосилання, або, коли беруть перекладені тексти, то посилаються лише на першоджерело, з якого ми перекладали…
Між іншим,світські ЗМІ не були у цьому помічені, лише наші брати та сестри во Христі, колеги-християнські журналісти.
Ну не вірю я, що на мене та людину в іншій частині України одночасно прийшло осяяння і ми вибрали з купи іноземних сайтів та сотень матеріалів один і той самий, і однаково (слово в слово) його опрацювали. До речі, електронним перекладачем я не користуюсь, перекладаю «вручну» і намагаюсь вживати побільше синонімів.
Але стирити чужий матеріал – не означає вкрасти, якщо «ми працюємо на Славу Божу»…
3. Невміння сприймати критику та мислити тверезо
- Звинувачення у єретицтві кожного, хто насмілюється підняти руку на святе зробити зауваження.
- Переконаність у своїй високій місії, помазанні Господньому, унікальності та вищості над всіма не такими духовними смертними, та демонстрування це на кожному кроці.
Найпоширеніші фрази-відмазки:
«Ми працюємо на славу Божу, а не для людей, тому не мусимо подобатись людям».
«Ми не від світу цього, тому й методи у нас інші».
«Християнин має обов’язок читати християнську пресу».
«Нас ніхто не читає, тому що всі розбещені і сидять перед телевізором».
4. Відсутність постійного фінансування
Не завжди у церковних ЗМІ платять зарплату, а якщо й платять – то майже завжди невисоку. Отже, робота в основному базується на волонтерах та людях, які готові жертвувати заради доброї справи. Вимагати від них великого професіоналізму, можливо, не зовсім слушно, але це не значить, що потрібно відкинути будь-яку самокритику і бажання рости та вдосконалюватись.
P.S. Я знаю багатьох дуже добрих журналістів, що працюють у релігійних ЗМІ, захоплююсь їх роботою і сама від них вчусь. Хотілося б, аби їх було побільше, а описаних вище – поменше. Адже працювати на Божу славу - не означає кричати про це на кожному кроці, головне - якісно та з любов'ю виконувати свою роботу.
_________________________________________________________
УВАГА! У блогах подається особиста точка зору автора. Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.







Маю право говорити від КРЕДО, тому й констатую, що у цьому ресурсі теж не раз трапляється не до кінця вичитаний текст. КРЕДО працює над тим, щоб такого не траплялося. Але, на жаль, тут на кілька осіб випадає забагато обов`язків. Є велике коло друзів, які допомагають творити КРЕДО на добровільних засадах. Якщо Ви маєте знання та вміння коректора чи літредактора, то ласкаво просимо поповнити це коло друзів. Може когось порадите? Ми відкриті до співпраці. Бо КРЕДО ніколи не мало на меті бути просто засобом масової інформації. КРЕДО - це спроба створити засіб суспільної комунікації - саме такий термін фігурує у документах Католицької Церкви про ЗМІ. А КОМУНІКАЦІЯ якраз і передбачає творення певної спільноти і можливість читача впливати на зміст медіа-носія.
До речі, якщо хтось не полінувався прочитати те, що пише наша Церква у своїх документах, то, впевнена, церковні мас-медіа були б на зовсім іншому рівні. У документах окреслена не тільки філософія таких ЗМІ, а й дано чіткі інструкції, як це робити. »
Проте, коли народжується якийсь медіа-проект, то, заради економії, туди на роботу наймають священиків чи монахинь - вони ж на "казенному утриманні", форму одягу видають, житлом забезпечують, кошт на харчі виділяють. А те, що вони поняття зеленого не мають, як пишеться елементарне інформаційне повідомлення, чи твориться радіо-програма, нікого не цікавить. Усі чомусь грішать гріхом надмірного уповання на Святого Духа - нехай Він компенсує усі недоліки зробленої праці.
Я сама з католиків-харизматиків, тож у міці Святого Духа не сумніваюсь. Але постає питання: Господь нас, навідміну, від інших істот, наділив РОЗУМОМ, то, може варто іноді задіювати цю сіру речовину?..
І ще про гроші. Подивіться, які медіа-проекти роблять брати-православні: телеканал ГЛАС, журнал ОТРОК чи ФОМА. Це капіталомісткі проекти, з огляду на їх якість. То що, католикам якісний продукт не потрібен? Чи просто в католиків грошей на це бракує?...
Питання відкрите. »
Можна й конкретніше, але не варто привселюдно. Ми говоримо про це конкретним адресатам в очі, також вчимо цьому на семінарах з суспільної комунікації для Церков і релігійних організацій – теж конкретно, з прикладами та в очі.
Мова про християнських журналістів, а не тільки католицьких (це видно з заголовку і по тексту) та про українські реалії – що робиться в інших країнах, я менше орієнтуюсь.
Мета – не позвинувачувати, а сказати те, про що всі знають, але мовчать. Дуже сподіваюсь, що рано чи пізно християнські журналісти (і я в тому числі) будуть працювати професійніше. А різних насмішок на нашу адресу (іноді, дуже слушних) я вже встигла наслухатись, зокрема, від наших колег - світських журналістів.
Мені не все одно, бо до християнських журналістів також відношу себе. Багато помилок, описаних вище, я робила колись сама, деякі досі роблю, про деякі навіть не знаю, що їх роблю. Розвиватись потрібно постійно. І я вдячна тим людям, які свого часу вказували на мої помилки. »
"Перенасичуємо наші матеріали релігійними словами і не думаємо про те, що звичайним людям (не таким «високодуховним», як ми) це заважає в сприйняті змісту нашого послання, а не навпаки.", - до цього хочу додати, що проблемою статей у релігійних часописах та блогах є ще й часте використання слів, які або дуже рідко вживаються в українській мові (і є швидше діалектними), або перейняті з діаспорної української мови (я, наприклад, терпіти не можу таких як "инший", "колоніяльний", вживання польського "а" там, де є протиставлення двох речей, і де в українській мові і близько такого слопучника немає для цієї цілі, незрозуміле перекручування наголосів у словах (це вже більше стосується не часописів, а промов, доповідей і виступів на будь-яких подіях, вживання якихось релігійних "новологізмів" там, де можна було вжити нормальне зрозуміле українське. Можливо, більшою мірою мої зауваження стосуються греко-католицьких джерел, з якими я частіше працюю, ніж з іншими. Проте, думаю цьому варто приділити увагу всім тим, хто працює в сфері релігійної журналістики. Дуже часто зауважую, що люди несприймають літератури, часописів релігійного характеру саме за кричущу "дитячість" і поверхневу редакторську роботу. »
список правильний. ще можу додати - бездумне схиляння перед авторитетами, навіть якщо вони говорять абсолютну дурню »
1) вчитися писати добре і грамотно потрібно всім.
2) писати не завжди треба ручкою. Часто треба писати і серцем, а деякі речі мусять бути зі "складними" словечками.
3) В ЗМІ мусить подаватися правда, а в релігійних ЗМІ - правда Божа, що накладає знову ж таки відбиток на певні матеріали.
4) абсолютно недопустимо писання матеріалу без проникнення в його зміст. у випадку світських ЗМІ це може бути малою проблемою, але у випадку релігійних - ще й проблемою згіршення багатьох.
наводжу приклад: світська агенція публікує матеріал, не вникаючи в його суть: http://religions.unian.net/ukr/detail/1256, церковна - в даному випадку "Нова Зоря" публікує його, цим поширюючи серед багатьох християн замішання, а офіційні церковні ЗМІ (всіх конфесій) мовчать. Більше того, деякі заявляють, що це дрібниці, не варті уваги. Матеріал - спростування: http://kolomyya.org/se/sites/ep/?nid=21070 Дякувати Богу хоча б РІСУ подала певну реакцію. »
Говориться про те, що не варто прикривати вірою в Бога свою непрофесійність. Бо якщо працювати для Бога - то це не повинно бути як-небудь, мовляв, Богу і таке зійде, головне - вірити.
На мою думку, для Бога потрібно робити найкраще і найпрофесійніше. Ось про це я і писала. »