Кажуть, нині насильна українізація. Нещасні громадяни бідкаються, що їм не дають спокійно жити і вільно висловлюватись, а змушують спілкуватись українською. Звичайно, ми за свободу слова, совісті та всього іншого, і за толерантність до бідолах, яким забракло здібностей вивчити мову. Тому нехай живе суржик!

— Прівєт, як діла?!
— Нічо, вроді нормально. — Звичайний діалог не суспільних маргіналів, а більшості пересічних людей. Подільський суржик (пора вже вводити таке поняття) процвітає на наших теренах і потихенько добиває українську мову.

Сьогодні кавалери, коли хочуть закадрити симпатичну кралю, зазвичай повторюють одноголосно як папуги: «Дєвушка, а можна з вами познакомитись?», - І це ще велике щастя, якщо звертаються настільки толерантно, а не: «Дєтка, давай потусим сьодні ноччю». – Отже, доводиться бігом хапати з руками і ногами хлопця, який вміє хоча б так говорити, і тішитись, що пощастило в жізні, ой, вибачте, - в житті.

— Га?
— Не гакай, правильно казати — шо.
— Найправильніше буде щЬо, — такий лінгвістичний диспут «знавців слова» доводиться чути мало не на кожному кроці.

Переїзди у маршрутках — теж прекрасна можливість поповнити свій суржикословниковий запас (треба ж вчитись розмовляти як всі нормальні люди): «Женщіна, передайте, пожалуста, гроші… Водітєль, зупиніться мені на остановці… Ану подвінься, дай пройти…»

І коли серед цього різноголосся прорізається чийсь чемний голосок: «Перепрошую, дозвольте пройти», - усі суржикомовні витріщають очі й кривлять брови: «Ото вже вискочка, буде нас вчити як треба говорити»…

Нехай живе суржик!

Підтримати CREDO
Будь ласка, проголосуйте за цю статю:
Середня оцінка: 4.41, Проголосувало: 41
Loading ... Loading ...